 |
Що таке віртуальна пам’ять?
|
|
|
|
Якщо комп’ютеру не вистачає оперативної пам’яті (ОЗП) для роботи програми чи виконання операції, Windows використовує віртуальну пам’ять, щоб компенсувати нестачу.Віртуальна пам’ять поєднує оперативну пам’ять комп’ютера з тимчасовим простором на жорсткому диску. Коли оперативну пам’ять вичерпано, віртуальна пам’ять переміщує дані з неї до файлу довантаження. Переміщення даних у файл довантаження та з нього звільняє оперативну пам’ять для завершення роботи.
Чим більше оперативної пам’яті має комп’ютер, тим швидше працюватимуть програми. Якщо нестача оперативної пам’яті уповільнює роботу комп’ютера, можна збільшити обсяг віртуальної пам’яті. Однак комп’ютер зчитує дані з оперативної пам’яті набагато швидше, ніж із жорсткого диску, тому краще додати оперативну пам’ять.
10.Пояснити різницю між інтерфейсом прикладного програмування і інтерфейсом користувача.
Інтерфейс
Інтерфейс користувача (призначений для користувача інтерфейс) — елементи і компоненти програми, які здатні впливати на взаємодію користувача з програмним забезпеченням. Зокрема:
засоби відображення інформації, відображена інформація, формати і коди;
командні режими, мова «користувач-інтерфейс»;
пристрої і технології введення даних;
діалоги, взаємодія і транзакції між користувачем і комп'ютером;
зворотний зв'язок з користувачем;
підтримка ухвалення рішень у конкретній наочній області;
порядок використання програми і документація на неї.
Програмний інтерфейс — система уніфікованих зв'язків, призначених для обміну інформацією між компонентами обчислювальної системи. Програмний інтерфейс задає набір необхідних процедур, їх параметрів і способів звернення.
|
|
|
Прикладни́й програ́мний інтерфе́йс (англ. Application Programming Interface, API) — набір визначень взаємодії різнотипного програмного забезпечення. API — це зазвичай (але не обов'язково) метод абстракції між низькорівневим та високорівневим програмним забезпеченням.
Одним з найпоширеніших призначень API є надання набору широко використовуваних функцій, наприклад для малювання вікна чи іконок на екрані. Програмісти використовують переваги API у функціональності, таким чином їм не доводиться розробляти все з нуля. API є абстрактним поняттям — програмне забезпечення, що пропонує деякий API, часто називають реалізацією (англ. implementation) даного API. У багатьох випадках API є частиною набору розробки програмного забезпечення, водночас, набір розробки може включати як API, так і інші інструменти/апаратне забезпечення, отже ці два терміни не є взаємозамінювані.
Високорівневі API часто програють y гнучкості. Виконання деяких функцій більш низького рівня стає набагато складнішим, або навіть неможливим.
Приклади API
· Windows API
· OpenGL
· DirectX
· GDI
· MARF
API – це набір функцій, що надаються системою програмування розробнику прикладної програми і які є орієнтовані на організацію взаємодії результуючої прикладної програми із сукупністю програмних та апаратних засобів, в оточенні яких виконується прикладна програма. Сама результуюча програма породжується системою програмування, ґрунтуючись на коді вихідної програми, створеної програмістом, а також об’єктних модулів і бібліотек, що входять до складу системи програмування.API використовується не лише прикладними, але й системними програмами, які входять до як складу ОС, так і до складу систем програмування. Функції API дозволяють розробнику будувати результуючу програму таким чином, щоб використовувати засоби комп’терної системи для виконання типових операцій. При цьому розробник програми не повинен створювати код для виконання цих операцій. Програмний інтерфейс API включає в себе не тільки свої функції, але й домовленості про їх використання, які регламентовані ОС, архітектурою комп системи і системою програмування.
|
|
|
Існує декілька варіантів реалізації API:
A) реалізація на рівні ОС;
B) реалізація на рівні системи програмування;
C) реалізація на рівні зовнішньої бібліотеки процедур та функцій.
Реалізація API на рівні ОС – за виконання функцій API відповідає ОС. В цьому варіанті результуюча програма звертається безпосередньо до ОС, тому досягається найбільша ефективність виконання функцій API в порівнянні з іншими варіантами. Недоліком такого підходу є те, що відсутня можливість вільного переносу коду результуючої програми. Програма, яка створена для одної архітектури КС не зможе виконуватись на КС іншої архітектури. Можна було б уніфікувати функції API в різних ОС, але нажаль існують корпоративні інтереси. Приклад такого інтересу є WinAPI для ОС Macintosh/Windows, але навіть всередині цього корпоративного API існує певна невідповідність, яка дещо обмежує переносимість програми між різними ОС. Реалізація API на рівні системи програмування – в цьому випадку функції API надаються користувачу у вигляді бібліотеки функцій відповідної мови програмування. Система програмування надає користувачу бібліотеку відповідної мови програмування і забезпечує підключення до відповідної програми об’єктного коду, що відповідає за виконання цих ф-цій. Ефективність такого API буде нижчою, ніж у першому випадку і це тому, що для виконання багатьох функцій API бібліотека мови програмування повинна все-одно виконати звертання до функцій ОС, але переносимість буде високою, оскільки синтаксис і семантика будуть строго регламентовані в стандарті конкретної мови і вони будуть залежати від мови, а не від архітектури КС. Тому для використання прикладних програм на новій архітектурі досить заново побудувати код результуючої програми за допомогою відповідної системи програмування. Але знову ж таки натикаємося на корпоративні інтереси (Borland C i Visual C).
Реалізація API на рівні зовнішньої бібліотеки процедур чи функцій – в цьому випадку функції API надаються користувачу у вигляді бібліотеки процедур і функцій, яка може бути створена стороннім розробником і СП буде відповідати тільки за те, щоби підключити об’єктний код бібліотеки до результуючої програми. При цьому ця зовнішня бібліотека може бути і такою, що динамічно завантажується. З точки зору ефективності цей метод – найгірший, оскільки зовнішня бібліотека сама звертається як до функцій ОС, так і до функцій мови програмування. З точки зору переносимості є умова: зовнішня бібліотека, що використовується, повинна бути доступною в довільній з архітектур КС на які орієнтується прикладна програма. Це можливо, якщо бібліотека відповідає деякому прийнятому стандарту і система програмування підтримує цей стандарт. Відомі бібліотеки:
|
|
|
Xlib ® Xwindow (лише під ОС Windows)
MFC ® Microsoft Foundation Classes (лише під ОС Windows)
VCL ® Virtual Control Library (лише під ОС Windows)
CLX (Borland) – як під Windows, так і під Linux.
Як правило API не стандартизовані. В кожному конкретному випадку набір викликів API визначається перш за все архітектурою ОС та її призначенням. Інтерфе́йс користувача́ (дружній інтерфейс) — засіб зручної взаємодії користувача з інформаційною системою.
Інтерфейс користувача — сукупність засобів для обробки та відображення інформації, максимально пристосованих для зручності користувача; у графічних системах і.к. реалізовується багатовіконним режимом, змінами кольору, розміру, видимості (прозорість, напівпрозорість, невидимість) вікон, їх розташуванням, сортуванням елементів вікон, гнучкими налаштовуваннями як самих вікон, так і окремих їх елементів (файли, папки, ярлики, шрифти тощо), доступністю багатокористувацьких налаштувань.
11.Багаторівневість підсистем введення-виведення ОС.
|
|
|
