Тема: Соціологія молоді. Роль молоді у системі суспільних відносин.

1. Місце соціології молоді у системі соціологічного знання та у державній молодіжнійполітиці.

2. Основні поняття і категорії соціології молоді.

3. Стан дослідження молодіжних проблем та необхідність розвитку соціології молоді в Україні.

1. Місце соціології молоді у системі соціологічного знання та у державній молодіжнійполітиці.

Проблеми молоді, її освіти, виховання, соціального становлення, участі у суспільному житті перебувають у центрі уваги і на стику різних наук. Враховуючи те, що соціальний портрет молоді формується під впливом різноманітних суспільно - політичних і соціальних умов. Соціологія виявляє інтерес до того, яку роль будуть грати для молоді певні соціальні цінності, норми моралі, традиції. Цими ж питаннями займається ювентологія (наука про різноманітні особливості молоді) - складова частина сучасної науки про людину. Соціальне самопочуття молоді є одним з головних показників розвитку суспільства, а проблема формування її свідомості - одна з найважливіших у соціології. Для того, щоб формування молоді відбувалося адекватно суспільним процесам, необхідно визначити її роль і місце в суспільстві, з'ясувати її труднощі і проблеми. Серед них традиційні - кохання, дружба, пошуки сенсу життя, утворення сім'ї. Для вивчення молодіжних проблем необхідний глибокий системний аналіз буття молоді, чим і покликана займатися соціологія молоді.

Соціологія молоді -область соціології, яка досліджує соціально-демографічну спільність суспільства, яка прибуває в процесі переходу від дитинства до дорослого життя і переживає стан сімейної та позасімейних соціалізації, інтерналізації норм і цінностей, звершення соціальних і професійних очікувань, ролей, статусу.

Останнім часом нижньою межею молодіжного віку вважається 14 років, а верхній - 35 років. В основу цієї точки зору (14 - 35 років) покладено тезу про «продовження юності», збільшення часу входження в соціальне життя. Однако, виходячи з певних, практичних міркувань і фінансових можливостей, у Законі України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді" зазначено: молоддю вважаються молоді громадяни віком від 15 до 28 років. Сьогодні в Україні налічується понад 11 млн. молодих людей віком від 14 до 18 років, що становить майже 23 % населення. Українська молодь — складова частина світової спільноти молоді тієї рушийної сили, що тяжіє до перетворень установленого порядку, є провідником динамічних соціапьних змін та інновацій.

Наскільки сучасна українська молодь підготовлена (фахово і морально) до участі у державо-творчих процесах, що відбуваються в Україні, що необхідно зробити в галузі державної молодіжної політики, щоб забезпечити належні умови для реалізації високих потенціальних можливостей підростаючого покоління, для гармонізації відносин між суспільством і молоддю - всі ці питання надзвичайно актуальні, гострі. З’ясуванням цих питань, а також розробкою основ державної молодіжної політики і займається соціологія молоді.

Зараз настала потреба у виробленні нової концептуальної схеми соціології молоді, в якій молодь виступає не як пасивний, а як активний дійовий суб'єкт суспільних перетворень, що здійснюються у молодій українській незалежній державі.

Соціологія молоді виступає важливою складовою державної молодіжної політики. Водночас молодіжна політика тієї чи іншої держави сама повинна бути компонентом загальної цілісної концепції розвитку цього суспільства. Специфіка сучасних державотворчих процесів в Україні є такою, що ця цілісна концепція лише виробляється. Натомість сьогодні основні законодавчі акти і документи державної молодіжної політики в Україні уже прийняті, і це створює певні труднощі в реалізації молодіжної політики в умовах, коли пріоритети держави ще не визначені або, як зараз, чільне місце серед них посідає розвиток економіки.

Отже, існує прямий і безпосередній зв'язок між станом суспільства та його ставленням до молоді. Нехтування цим принципом, гіркий досвід минулого мають послужити пересторогою для сучасних політичних діячів та урядовців. Молодь — це майбутнє країни, і щоб належним чином забезпечити це майбутнє, держава повинна виробити реалістичну, збалансовану, виважену політику стосовно молодого покоління.

Раніше вважалося, що молодь виступає переважно об'єктом державної молодіжної політики, об'єктом соціального впливу. На жаль, і нині мало що змінилося; різниця хіба що в тому, що передбачається впливати не на саму молодь, а на умови її соціалізації в різних сферах її життєдіяльності, підтримувати її гарантіями, привілеями та пожертвами. З цим важко погодитись, бо, по-перше, ці гарантії, привілеї та пільги державою лише проголошуються на рівні державного закону, але не існує виробленого механізму реалізації цих намірів і положень, втілення їх у життя. По-друге; те основне, що об'єднує молодь у певну соціально-демографічну спільноту та вирізняє її з поміж інших спільнот, — це її специфічні інтереси. Тому реалізація молодіжної політики повинна передбачати пошук оптимальних шляхів подолання протиріч між інтересами держави і підростаючого покоління. Ігнорування інтересів молоді чи маніпуляція її свідомістю призводили до низької ефективності молодіжної політики, яка часто не досягала своєї мети і перетворювалась на фарс.

Особливості сучасного становища молоді полягають у тому, що вона виступає перш за все як суб'єкт суспільного життя, який знаходиться разом з тим у процесі свого становлення. Звідси у державній молодіжній політиці в якості рівноправних суб'єктів повинні виступати як молодь, так і суспільство. Мова повинна йти не про патерналістську (від лат. paternus — батьківський, опікунчий) політику держави по відношенню до молоді, а швидше про сприяння її соціальній адаптації в умовах переходу до ринкове орієнтованої економіки, про створення такої соціальної системи, яка б могла самозабезпечити і відтворити себе. Недарма, програма у галузі молодіжної політики у країнах Європейської Спільноти передбачає два основних, у вказаній послідовності, принципи: 1) активну й безпосередню участь молоді у її розробці та реалізації, 2) підтримку молодіжних ініціатив державними структурами. Процес допомоги молоді у західних країнах, зазначають дослідники, дістає енергію в індивідуалізації, а не в колективізації, в регіоналізації, а не в централізації, в плюралізмі, а не в централізмі, і в безпосередній участі, а не в управлінні зверху.

Очевидно, пошук реальних шляхів залучення молоді до активних дій, скерованих на самозабезпечення та самовідтворення, багато в чому може і здатна здійснювати саме соціологія молоді. Найперше її завдання полягає у з'ясуванні основних інтересів і потреб молодого покоління, створенні її достовірного соціального портрету, висуненні на цій основі науково обгрунтованих пропозицій для державних органів. Неабияке значення має також аналіз можливих наслідків прийняття законодавчих актів стосовно молоді для суміжних та близьких соціально-демографічних груп та спільнот (інакше кажучи, коли пільги і, підтримка молоді державою можуть негативно вплинути на становище інших соціальних груп), невизначеність сенсу ЇЇ існування в сучасному суспільстві, а також прорахування і передбачення довготермінових наслідків цих рішень для самої молоді, особливо при ЇЇ переході в інший віковий і соціальний стан.

Отже, соціологія молоді є важливою складовою як соціологічного знання, так і елементом державної молодіжної політики. Вона повинна забезпечувати цю політику та її реалізацію через вироблення диференційованих стратегій соціалізації та адаптації молодого покоління. Але для цього вона сама повинна внутрішньо оновитися, переглянути свої вихідні засади і принципові настанови.