Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Ознаками зажиттєвості можуть бути загальні реакції організму на травму і місцеві прояви в межах самого пошкодження.

До загальних реакцій організму на травму належать насамперед зміни, пов’язані з діяльністю органів кровообігу. Це кровотечі (зовнішні і внутрішні), недокрів’я органів і тканин, крововиливи в тканини і тромбоз судин у ділянці пошкоджень, жирова і повітряна емболія.

Про зажиттєвість пошкоджень також свідчать аспірація і заковтування крові, частинок пошкоджених органів і тканин.

Місцевими проявами зажиттєвості травми вважають травматичний набряк, запальну реакцію і скорочення пошкоджених тканин (особливо м’язів).

За допомогою гістологічного дослідження початкові ознаки загальної реакції тканин в ділянці зажиттєвих пошкоджень можна визначити в перші 30 хв.: переповнені кров’ю судини, крайове стояння лейкоцитів із початковою їх міграцією в тканини, початкові прояви травматичного набряку. Виражені ознаки реакції запалення виявляються через 3-4 год. після травми.

Для поліпшення діагностики зажиттєвості і давності пошкоджень, крім гістологічного методу, можна застосовувати багато інших: гістохімічні, біохімічні, біофізичні, емісійний спектральний аналіз тощо. Найбільшого поширення набули гісто і біохімічні методи дослідження, в основу яких покладено клітинні, тканинні, ферментні, молекулярні та обмінні прояви феномена місцевого запалення як універсальної відповіді травмованих тканин на зовнішню деструктивну дію.

Доведені можливість визначення за допомогою гістохімічних методів давності механічних пошкоджень за характером ферментативних змін у шкірі (рис. 38). На основі гістологічних і гістохімічних досліджень була розроблена судово-медична діагностика зажиттєвості і давності утворення саден (Т.Я.Пазенко, 1977), колото-різаних ран (А.І.Марчук, 1979), синців (С.С.Бондар, 1981), странгуляційних борозен (І.О.Концевич 1964).

Проте ці дослідження свідчать, що пошкодження, які заподіяно незадовго до смерті і одразу після неї, за своєю морфологічною характеристикою схожі і диференціювати їх гістологічними та гістохімічними методами неможливо. Застосування морфологічних методів дослідження обмежено тому, що вони можуть бути використані при вивченні матеріалу, який не піддається післясмертному аутолізу і гниттю.

Більш перспективним в цьому плані виявилось використання біохімічних методів для виявлення біологічно активних речовин у травмованих тканинах і органах (рис. 39).

Важливе значення в розв’язанні цієї проблеми має комплексне дослідження вмісту фізіологічно активних речовин (гістаміну, серотоніну, гепарину, вазоактивних простагландинів — F2L, Е2), амінокислот, а також хімічних елементів — цинку, кальцію, магнію (В.О.Сушко, 1987, Б.В.Михайличенко, 1991). Отримані результати свідчать, що в зажиттєво травмованій шкірі вже з перших хвилин після нанесення пошкодження незалежно від характеру (синець, садно, рана, странгуляційна борозна) значно змінюється вміст фізіологічно активних речовин. В пошкодженнях, що виникли після настання смерті, ці зміни ніколи не спостерігаються.

Аналіз вмісту фізіологічно активних речовин дозволяє встановити термін нанесення травми навіть в гнильно змінених (до 5 діб післясмертного періоду) і в муміфікованих тканинах.

Розділ IX

Судово-медична експертиза вогнепальних пошкоджень

Судово-медична експертиза вогнепальних пошкоджень є однією із найскладніших і найвідповідальніших, оскільки потребує ретельного і всебічного дослідження і часто пов’язана з розслідуванням злочину.

Під вогнепальними розуміють пошкодження, заподіяні пострілами з усіх видів вогнепальної зброї, вибухами боєприпасів (патрони, гранати, міни, вибухові речовини) або їхніх частин (капсулі, запали, детонатори тощо).

Вогнепальна зброя надзвичайно різноманітна, так само як і її снаряди, що спричинюють пошкодження. Кількість пошкоджень залежить від наявності цієї зброї у населення.

У нашій державі користуватися вогнепальною зброєю дозволено лише окремим категоріям громадян, причому тільки під час виконання ними службових обов’язків.

КК України передбачена відповідальність за незаконне носіння, недбале зберігання, боєприпасів і вибухових речовин, придбання, виготовлення і збут вогнепальної або холодної зброї, крім гладкоствольної мисливської.

Складність експертизи у випадках вогнепальних пошкоджень зумовлена удосконаленням бойової техніки, тому судово-медичний експерт повинен постійно поповнювати свої знання щодо особливостей пошкоджувальної дії зброї нових зразків.

Крім того, вогнепальні пошкодження мають різне походження і виникають за неоднакових умов, що визначає їх значну різноманітність.

Залежно від походження вогнепальні пошкодження поділяють на кульові, дробові і осколкові.

1. Вогнепальна зброя та її класифікація

Вогнепальна зброя характеризується дуже значною різноманітністю і важко піддається єдиній класифікації. Вона поділяється на дві великі групи: артилерійську і стрілецьку. В судово-медичній практиці переважно спостерігаються вогнепальні пошкодження, які виникають при пострілах із ручної стрілецької вогнепальної зброї: пістолетів, гвинтівок, карабінів, рушниць, автоматів тощо. Значно рідше вони виникають у процесі експлуатації вогнепальних і спеціальних пристроїв, будівельно-монтажних пістолетів, перфораторів нафтових свердловин, стартових пістолетів, ракетниць тощо.

Ручна стрілецька вогнепальна зброя розподіляється на групи.

1. За призначенням:

а) бойова (автомати, карабіни, пістолети, гвинтівки);

б) мисливська (одно, дво, три, чотириствольні рушниці);

в) спортивна (гвинтівки, пістолети, револьвери);

г) спеціальна (сигнальні, будівельно-монтажні пістолети).

2. За виготовленням:

а) штатна;

б) саморобна (самопали);

в) дефектна (обрізи).

3. За довжиною ствола:

а) довгоствольна (гвинтівки, карабіни, автомати, пістолети-кулемети, мисливські рушниці);

б) короткоствольна (автоматичні пістолети, револьвери) (рис. 40).

4. За властивостями ствола:

а) нарізна (гвинтівки, пістолет-автомати, револьвери тощо);

б) гладкоствольна (мисливські рушниці);

в) комбінована (мисливські, спортивні рушниці).

5. За калібром (діаметром):

а) малокаліберна (4-6 мм);

б) середньокаліберна (7-9 мм);

в) великокаліберна (понад 9 мм).

6. За механізмом пострілу:

а) автоматична (автомати);

б) напівавтоматична (пістолети, карабіни);

в) неавтоматична (мисливські рушниці).

Постріл може відбутися за наявності трьох компонентів: зброї, заряду і снаряду. Для зручності перезарядження заряд і снаряд об’єднані в єдиний комплекс — патрон, який складається в бойовій зброї із гільзи з капсулем, снаряду (кулі) і заряду (пороху). В мисливській рушниці, крім цих складових частин є ще прокладка (пиж) між порохом і снарядом і поверх снаряду (рис. 41).

Гільза, як правило, стальна або залізна, вкрита томпаком або лактрована. В мисливській зброї вона виготовляється із латуні, картону, пластмаси.

Капсуль виготовляють із латуні. Він упресований в дно гільзи і містить речовину, яка призначена для запалення пороху (гримуча ртуть або тринітрозорцин свинцю, сурма, бертолетова сіль, тетразин тощо).

Зарядом є димний або бездимний порох. Бездимний, або колоїдний порох — це піроксиліни-частинки нітроклітковини у вигляді сірувато-зелених платівок, циліндрів, кульок, тощо. Бездимний порох містить різні речовини для збільшення його стійкості (анілін, вазелін тощо), зменшення полум’я (калію хлорид, барію сульфат). При згорянні його утворюється мало залишків і диму та велика кількість газів, а тому він має значно більшу вибухову силу, ніж димний порох.

Мисливські патрони містять димний, або чорний порох, що є сумішшю калійної селітри (75%), сірки (10%) і деревного вугілля (15%).

Снарядом у вогнепальній зброї є кулі, дріб та інші складові елементи.

Звичайна куля має стальний стрижень, вкритий свинцевою і стальною оболонками. Остання плакована томпаком (сплав міді з 3-10% цинком). Бойові патрони можуть бути споряджені кулями спеціального призначення (трасуючими, запалювальними і бронебійно-запалювальними). Сучасна вогнепальна зброя має калібр 9; 7,62 і 5,45 мм. Зменшення калібру і маси кулі (при тій самій кількості пороху) призводить до збільшення початкової швидкості польоту, а зміщення центру ваги кулі калібром 5,45 мм збільшує її руйнівну силу.

Пістолет системи “ТТ” (тульський Токарів), револьвер системи “Наган”, гвинтівки, пістолети-кулемети Шпагіна (ПКШ), Судаєва (ПКС) та інші мали калібр 7,62 мм, а пістолет системи Макарова навіть 9 мм, тоді як сучасна вогнепальна зброя — самозарядний пістолет (ПСМ), автомат АК-74 (з дульно-гальмівним компенсатором), снайперська гвинтівка (СВД), вкорочений автомат АКС-74 та інші — калібр 5,45 мм. Ця незначна (близько 2 мм) різниця, за твердженням видатного хірурга К.Лісіцина, зробила справжню революцію в балістичних якостях снаряда. За допомогою імпульсної кінематографічної техніки (3-7 тис. кадрів в/с) в експерименті на желатинових блоках було доведено, що куля калібром 7,62 мм рухається прямолінійно, не відхиляючись від осі польоту, куля калібром 5,45 мм, у якої центр ваги зміщений у хвостову частину, характеризується коливальними рухами. У польоті вона перевертається, потрапляючи в об’єкт пошкодження, внаслідок чого вихідний отвір в кілька разів більший за вхідний, а рановий канал нагадує лійку. Рани, заподіяні такими високошвидкісними кулями (900-6600 м/с) характеризуються значним травмуванням органів і тканин. Сильна ударна хвиля спричиняє зону змертвіння в десятки разів більшу за дію звичайної кулі.

⇐ Предыдущая 1 234 5 6 7 Следующая ⇒