Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Тема 10. Світова політична думка

Міжнародна політика як засіб взаємодії, взаємовідносин різних суспільних груп, націй, держав, союзів та ін. формується разом із виникненням і розвитком названих груп. Уже в ранніх рабовласницьких державах існували військово-політичні відносини. Головними регуляторами цих взаємовідносин були звичаї й традиції.

За Середньовіччя війни та протиборство залишалися головним елементом міжнародної політики, а феодальне міжнародне право визначало війну як засіб вирішення міждержавних проблем. У практику впроваджувалися валютні операції, укладалися консульські угоди.

Інтенсифікації міжнародних відносин у сучасному їх розумінні значною мірою сприяли буржуазні революції XVIII ст. Широко використовувався інститут міжнародного арбітражу для вирішення міжнародних суперечок. Одначе й тоді практика міжнародних відносин, попри проголошення демократичних принципів (свободи, рівності, суверенітету та ін.), відзначалася боротьбою за сфери впливу, джерела сировини, ринки збуту та їх переділ. Задоволення інтересів держав через війни залишалося нормою міжнародного права і навіть закріплювалося в низці міжнародних угод. Анексії (загарбання чужих земель внаслідок війн) і контрибуції (данина, яку переможець накладав на переможеного) вважалися правовим засобом нарощування територій і державного збагачення. Сьогодні дійшли висновку щодо неприпустимості, згубності використання воєнних засобів для розв'язання конфліктів. Нині неухильно формується розуміння того, що в сучасному світі застосування сили неминуче тягне за собою загибель усього людства. Набуває визнання велика гуманістична ідея про природні і невід'ємні права людини, насамперед право на життя.

У 50-х рр. формується розуміння того, що війна не може бути раціональним інструментом міжнародної політики, яку належить здійснювати політичними, дипломатичними засобами.

Міжнародна політика – це система історично визначених форм ітеграційних тенденцій, що відбуваються в розвитку людського співтовариства, форма взаємодії, взаємозв'язку його частин, яка охоплює всі види суспільних або приватних, політичних або інших відносин, котрі передбачають перехід державного кордону людьми, товарами чи ідеями.

Риси міжнародної політики:

1) визначення й реалізація її мети завжди детерміновані певним етапом розвитку міжнародних відносин і конкретною політичною ситуацією, діяльністю й цілями певних суверенних держав;

2) успіх її залежить не лише від держави, а й від рівня улагодженості конфлікту інтересів владних груп даної держави з інтересами й прагненнями владних груп держави-партнера;

3) вона здійснюється владними органами та інститутами, завданням яких є аналіз об'єктивних і суб'єктивних чинників міжнародної політики інших держав, вироблення рекомендацій для практичної діяльності уряду держави, реалізація владних розпоряджень уряду, збір та аналіз даних про політичні процеси у державах-партнерах.

Форми міжнародної політики

· Пасивна форма. Вона властива слаборозвиненим державам і означає відмову від частини суверенітету на користь інших держав.

· Агресивна форма. Їй властиві формування експансіоністських цілей, втручання в зовнішню і внутрішню політику інших держав.

· Активна форма. Вона характеризується динамічними пошуками рівноваги між зовнішньою та внутрішньою політикою.

· Консервативна форма. Їй притаманна активна, навіть дещо агресивна, політика, спрямована на захист досягнутого раніше балансу між внутрішньою та зовнішньою політикою

Сучасна практика цих принципів передбачає, невтручання у внутрішні справи, рівноправність, повагу суверенітету, сумлінність у виконанні державами міжнародних зобов’язань.

Нині держави в міжнародній політиці орієнтуються на такі основні принципи: суверенна рівноправність, сумлінне виконання міжнародних обов'язків, вирішення спірних питань виключно мирними засобами, незастосування сили чи загрози силою, невтручання у внутрішні справи, рівноправність народів і самовизначення, взаємовигідне співробітництво держав. Із названих вище принципів постають такі сучасні ідеї міжнародної політики держав, як ідеї мирного співіснування, колективної безпеки, територіальної недоторканності й політичної незалежності, відповідальності агресора, рівноправності й самовизначення народів і націй, поважання їх основних прав, прав і свобод людини.

Міжнародній політиці держави властиві три основні функції:

· захисна, яка пов'язана із захистом прав та інтересів держави та її громадян за кордоном;

· інформаційно-представницька;

· організаційно-посередницька, що базується на втіленні в життя зовнішньо- та внутрішньополітичної концепцій, доктрин і програм держави. В межах цієї функції відбувається практичне пристосування засобів великої політики до цілей держави, а також одержання останньою певних вигод і переваг.

Чотири види: інформаційно-пропагандистські, політичні, економічні та військові. ^-

Основною формою міжнародної політики є дипломатія.

Загальне керівництво дипломатичною діяльністю здійснює уряд держави, безпосереднє — спеціальне відомство. В Україні таким відомством є Міністерство закордонних справ. Із проголошенням України незалежною державою зросла й роль вітчизняної дипломатії. Нині (1997 р.) Україна має 32 посольства.

Міжнародні організації виникли в середині XIX ст., і до кінця століття їхня діяльність досягла рівня, який дав підстави говорити про них як про важливі центри міжнародного життя (утворення Організації Об'єднаних Націй). У червні 1945 р. на конференції в Сан-Франциско було підписано Статут 00Н. (в якому зазначені відділення. Це Продовольча й сільськогосподарська організація 00Н (ФАО), Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Всесвітняорганізація охорони здоров'я (ВОЗ) Підтримання миру та безпеки: Організація американських держав (ОАД), Ліга арабських держав (ЛАД), Організація африканської єдності (ОАЄ), Організація Північноатлантичного договору (НАТО), Організація договору Південно-Східної Азії (СЕАТО), Організація Центрального договору (СЕНТОУ)

Міжнародна (міждержавна) організація — це об'єднання держав, яке утворене на основі міжнародного договору для досягнення певних цілей, що мають відповідну систему постійно діючих органів, володіють міжнародною правосуб’єктивністю та утворені згідно з міжнародним правом.

Класифікація міжнародних організацій може здійснюватися за різними ознаками: за юридичною природою; за масштабом діяльності; за предметом діяльності; за соціально-економічною сутністю держав, що є членами міжнародної організації.

Однією з важливих універсальних засад діяльності міжнародних організацій є поширення інформації:

1) кожна організація публікує серії документів щодо її структури, цілей і основних напрямів діяльності;

2) організація публікує спеціальні матеріали, доповіді, огляди, реферати з актуальних питань міжнародних відносин, підготовка яких служить одним з видів діяльності організації.

Для міжнародних організацій як суб'єктів міжнародного права, на відміну від суверенних держав, не є необхідним володіння територією й населенням та здійснення територіального верховенства.

Ряд привілеїв та імунітетів одержала у перше в Статуті Ліга Націй. Привелеї та імунітети міжнародник організацій мають функціональний характер, тобто діють тоді, коли посадова особа виконує свої службові обов'язки.

Цілі 00Н і принципи її діяльності відображено в преамбулі та ст. 1—2 Статуту. Цілями 00Н є підтримання міцного міжнародного миру та безпеки, розвиток дружніх відносин між націями; розвиток міжнародного економічного, соціального, культурного й гуманітарного співробітництва; погодження дій держав у досягненні цих спільних цілей (ст. 1 Статуту). Членами Організації Об'єднаних Націй є суверенні держави, що утворили Організацію, а також прийняті до неї згодом. Організація Об'єднаних Націй виконує свої функції через створені нею органи: Генеральну Асамблею, Раду Безпеки, Економічну і Соціальну Ради, Раду з опіки, Секретаріат і Міжнародний Суд (ст. 7).

Генеральна Асамблея має право обговорювати питання в межах Статуту або функцій будь-якого органу 00Н і давати відповідні рекомендації. Рада Безпеки несе головну відповідальність за підтримання міжнародного миру та безпеки (ст.24). Рішення Ради Безпеки вважаються схваленими, коли за них подано голоси 8 членів з 15, в тому числі всіх 5 постійних членів (Росії, США, Великобританії, Франції, Китаю). У випадках загрози миру, порушень миру або актів агресії Рада Безпеки має право використовувати збройні сили Держав-членів 00Н, які надані в її розпорядження. Економічна і Соціальна Ради 00Н здійснюють свої функції в царині економічного й соціального співробітництва під керівництвом Генеральної Асамблеї. Рада з опіки покликана наглядати за здійсненням державами, що управляють підопічними територіями, основних завдань системи міжнародної опіки. Міжнародній Суд — головний судовий орган 00Н. Секретаріат 00Н складається з Генерального секретаря і персоналу міжнародних посадових осіб. 00Н має 17 спеціалізованих установ. Штаб-квартира 00Н розташована в Нью-Йорку. Офіційні мови Організації — англійська, французька, іспанська, російська й китайська. До складу 00Н нині входять 136 держав-членів. До спеціалізованих організацій належать: Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Міжнародний валютний фонд, Всесвітній поштовий союз, Всесвітня організація інтелектуальної власності та ін. Взаємовідносини спеціалізованих установ 00Н визначаються Статутом 00Н, статутами спеціалізованих установ, угодами спеціалізованих установ з 00Н.

Зараз Україна як співзасновник Організації Об'єднаних Націй є членом 20 її організацій, а також 60 постійних або тимчасових органів. З 1954р. Україна стала членом відділення ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), створеного 1946 р.

Завдання ЮНЕСКО — розвивати міжнародне співробітництво в царині освіти, науки і культури з метою сприяння досягненню міцного миру і підвищення добробуту народів. Для виконання цих завдань у межах ЮНЕСКО проводяться міжнародні конференції, наради, симпозіуми, надається допомога країнам у створенні навчальних і навчально-дослідних установ, ведеться інформаційна, статистична і видавнича діяльність, здійснюється співробітництво з понад 400 міжнародними організаціями. Основні органи ЮНЕСКО: Генеральна конференція —вищий орган, що обирається на своїй сесії раз на два роки, визначає напрями і загальну лінію діяльності організації; Виконавчий комітет, до якого входять 45 держав-членів; Секретаріат на чолі з Генеральним директором. Місцеперебування ЮНЕСКО — місто Париж.

Міжнародна політика: суть, цілі, функції.

Міжнародна політика – це світовий політичний процес, це сукупна цілеспрямована діяльність народів, держав, їхніх інститутів, соціальних спільнот, об'єднань громадян у сфері міжнародного життя.

Структура світового політичного процесу складається з наступних основних типів суб'єктів політичпого життя:

• національні держави;

• організації регіонального, міжрегіонального, міждержавного характеру, наприклад: Європейський Союз;

• міжнародні урядові організації та їхні органи, наприклад: Організація об'єднаних націй, Європейський парламент;

• недержавні суспільно-політичні, громадські організації, наприклад:

Міжнародна організація охорони здоров'я.

При реалізації завдань міжнародної політики держава здійснює ряд функцій, зокрема, оборонну, регулятивну, інформаційно-представницьку, інтегративну та ін.

Реалізація оборонної функції спрямована на запобігання загрози для держави і пошуки мирного врегулювання проблем.

Регулятивна функція полягає у необхідності дотримання суб'єктами міжнародних відносин норм, принципів, традицій міжнародного спілкування, закріплених міжнародними нормативно-правовими актами.

Інформаційно-представницька функція реалізується у діяльності офіційних органів, які представляють позицію уряду своєї держави на міжнародній арені, а також інформують керівні органи держави про діяльність і наміри урядів інших держав.

Інтегративна функція полягає у тому, що через міжнародні відносини забезпечується існування міжнародного співтовариства.

При реалізації міжнародної політики держави використовують політичні, економічні, воєнні, ідеологічні засоби. Найважливішу роль відіграють політичні засоби, зокрема дипломатія. Серед ідеологічних засобів міжнародної політики перш за все виділяють, засоби впливу на світову громадськість шляхом зовнішньополітичної пропаганди та розвитку культурних зв'язків між державами. До економічних засобів відносяться товарні фонди держави, її грошові ресурси, досягнення науки і техніки, які держава може продавати чи надавати іншим країнам як допомогу чи кредит, і таким чином впливати на міжнародні стосунки. Серед воєнних засобів провідне місце займають збройні сили держави.

Як зауважує С. Рябов, зміст української зовнішньої політики у першій половині 90-х рр. зводився до розв'язання проблем ядерного роззброєння нашої держави, до з'ясування стосунків з Росією щодо Криму та Чорноморського флоту, до заохочення іноземних інвестицій, до міжнародної участі у ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи й запобігання її поширення та до отримання гуманітарної допомоги. Сьогодні для України великий інтерес мають інтеграційні процеси у Європі і побудова нової архітектури безпеки на континенті.

Для суверенної України важливим геополітичним чинником є процес входження до Європейського і світового загалу.

Україна не заперечує легітимності своєх кордонів.Розширення відносин Києва з більшістю Європейських і міжнародних організацій має не лише дружній, а й передбачливий характер.

Новим важливим виміром для України є те, що вона виконала зобов’язання про без`ядерний статус держави.

У середині 90-х років наш континент став безпечнішим, ніж раніше, оскільки зник ризик великої глобальної війни.

В 1994 році було підписано угоду про співробітництво з Україною ЄС, що передбачає пільги для нашої країни. Хоча ця угода не надає статусу асоційованого членства, вона сприяє розширенню взаємодії обох сторін.

Вже кілька років Україна докладає зусиль для розширення стосунків у рамках центрально-європейської ініціативи. Важливим зрушенням у цьому напрямку стало набуття нашою державою у 1996 році статусу повноправного члена ЦЄІ.

Важлива подія у відносинах Україна – НАТО сталася 7 травня 1997 року. У Києві було відкрито Інформаційний центр НАТО.

Україна впевнено розриває відносини з іншими колишніми республіками СРСР, а нині незалежними державами. Водночас Києв виступає проти перетворення СНД на конфедерацію чи федерацію нового типу, розглядаючи її як міждержавний форум для багатостороннього співробітництва, передусім економічного характеру.

Україна послідовно інтегрується до загальноєвропейської спільноти і розглядає поглиблення інтеграційних процесів на континенті як необхідну передумову створення системи глобальної безпеки, утвердження нового геополітичного простору.