Основні форми міжнародних економічних відносин

Тема 12 Міжнародна економіка та її роль у зростанні добробуту людської спільноти світу

Світове господарство

Світове господарство являє собою сукупність національних економік і особливої сфери суспільно-виробничих зв'язків, що виходять за територіальні межі окремих країн — міжнародних економічних відносин.

У сучасних умовах економічна замкнутість національних господарств не лише нераціональна, а й практично неможлива тенденція дедалі більшої взаємозалежності національних економік до підвищення ролі зовнішніх факторів у процесі відтворення в тій чи іншій країні стала загальною. Тому поняття “світового господарства” не можна зводити до простої суми національних економік. Не меншою мірою його суть визначається тим універсальним зв'язком між національними господарствами, який забезпечує їхню реальну єдність на основі міжнародного поділу праці, науково – технічної і виробничої кооперації, міжнародної торгівлі, валютних і кредитних відносин, тобто міжнародними економічними відносинами.

Основні форми міжнародних економічних відносин

Міжнародні економічні відносини являють собою систему господарських відносин між різними країнами світу. Важливішими елементами цієї системи є міжнародне науково—технічне, і виробниче співробітництво, вивіз капіталу і міжнародним кредит, світова торгівля, міграція робочої сили, міжнародні валютні відносини. В даній системі всі її елементи тісно пов’язані, взаємно переплетені і впливають один на одного. Отже, міжнародні економічні відносини обслуговують взаємодію національних економік, що входять у світове господарство, і тим самим забезпечують його цілісність.

Міжнародні економічні відносини, що визначають суть світового господарства, похідні і залежать від економічних відносин, що складаються на національних рівнях. Вони не тільки визначаються рівнем зрілості продуктивних сил і виробничих відносин у різних національних господарствах, а й обумовлюються особливостями економічної політики держав.

Система міжнародних економічних відносин формується на основі інтернаціоналізації продуктивних сил, яка у свою чергу виростає із міжнародного поділу праці (МПП).

Суть міжнародного поділу праці полягає в спеціалізації країн у виробництві окремих видів товарів та послуг, якими вони обмінюються. Глибина міжнародного поділу праці визначається ступенем розвитку продуктивних сил, міжнародні спеціалізації та кооперування виробництва.

Фактором формування міжнародного поділу праці стає науково-технічний прогрес, стан науки і техніки, іншим напрямком впливу НТП на міжнародний поділ праці є створення спеціалізованих галузей виробництва, органічно вписаних у систему міжнародного поділу праці.

Зворотною стороною міжнародного поділу праці є міжнародне науково-технічне і виробниче співробітництво, кооперація. Так, сьогодні дедалі важливішим напрямком внутрігалузевого поділу праці стає спеціалізація не за кінцевою продукцією, а за деталями, вузлами і комплектуючими виробами.

Міжнародна спеціалізація і кооперація виробництва, всесвітній поділ праці в кінцевому підсумку породжують інші форми міжнародних економічних відносин: міжнародну торгівлю, вивіз товарів і капіталів, міжнародний обмін послугами, міграцію робочої сили, валютно-фінансові відносини, науково-технічне співробітництво і т.ін.

В сучасних умовах відбувається безперервне зростання ролі транснаціональних корпорацій (ТНК) у світовому інтеграційному процесі. Необхідно згадати, що ТНК - це найбільші компанії, національні за капіталом і контролем, але міжнародні за сферою своєї діяльності. їхня відмінність полягає в наявності активів за кордоном, які виникають на базі прямих інвестицій.