Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Стаття 197. Надання молоді першого робочого місця

Р о з д і л I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Зайнятість населення

1. Зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із
задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як
правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі. { Частина
перша пункту 1 статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 2787-XII (2787-12) від 17.11.92 }

Зайнятість населення, що проживає на території України,
забезпечується державою шляхом проведення активної
соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення його
потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулювання
створення нових робочих місць і розвитку підприємництва.

2. Громадяни України вільно обирають види діяльності, які не
заборонені законодавством, у тому числі і не пов'язані з
виконанням оплачуваної роботи, а також професію, місце роботи
відповідно до своїх здібностей.

Примушування до праці в будь-якій формі не допускається, за
винятком випадків, передбачених законодавством. Добровільна
незайнятість громадян не є підставою для притягнення їх до
адміністративної або кримінальної відповідальності. { Абзац другий
частини другої статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 5290-VI (5290-17) від 18.09.2012 }

3. В Україні до зайнятого населення належать громадяни, що
проживають на території держави на законних підставах: а) працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого
дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях,
незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних
організаціях в Україні і за кордоном, у фізичних осіб; { Підпункт
"а" пункту 3 статті 1 із змінами, внесеними згідно з Законом
N 3483-IV (3483-15) від 23.02.2006 } б) громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою,
включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою
діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та
члени їх сімей, що беруть участь у виробництві, а також члени
особистих селянських господарств, діяльність яких здійснюється
відповідно до Закону України "Про особисте селянське господарство"
(742-15); { Підпункт "б" пункту 3 статті 1 із змінами, внесеними
згідно із Законом N 799-VI (799-17) від 25.12.2008 } в) обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в
органах державної влади, управління та громадських об'єднаннях; г) які проходять службу в Збройних Силах України,
Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України,
військах внутрішньої та конвойної охорони і Цивільної оборони
України, органах внутрішніх справ України, інших військових
формуваннях, створених відповідно до законодавства України,
Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації
України, альтернативну (невійськову) службу; { Підпункт "г" пункту
3 статті 1 в редакції Закону N 2787-XII (2787-12) від 17.11.92;
із змінами, внесеними згідно із Законами N 2171-III (2171-14)
від 21.12.2000, N 662-IV (662-15) від 03.04.2003, N 1180-VI
(1180-17) від 19.03.2009 }

{ Підпункт "д" пункту 3 статті 1 виключено на підставі Закону
N 2787-XII (2787-12) від 17.11.92 }

е) які проходять професійну підготовку, перепідготовку і
підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в
денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах;
{ Підпункт "е" пункту 3 статті 1 із змінами, внесеними згідно із
Законом N 2787-XII (2787-12) від 17.11.92 }

{ Підпункт "є" пункту 3 статті 1 виключено на підставі Закону
N 2787-XII (2787-12) від 17.11.92 }

ж) працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають
в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням
діяльності посольств і місій.

4. Законодавством України можуть передбачатися й інші
категорії зайнятого населення.

Стаття 2. Безробітні

Безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного
віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших
передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній
службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні
приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також
інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та
зареєстровані як такі, що шукають роботу. { Частина перша статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 2787-XII (2787-12) від 17.11.92, в редакції Закону N 665/97-ВР
(665/97-ВР) від 21.11.97; із змінами, внесеними згідно з Законом
N 3483-IV (3483-15) від 23.02.2006 }

У разі неможливості надати підходящу роботу безробітному може
бути запропоновано пройти професійну перепідготовку або підвищити
свою кваліфікацію.

Не можуть бути визнані безробітними громадяни: а) віком до 16 років, за винятком тих, які працювали і були
вивільнені у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці,
реорганізацією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства,
установи і організації або скороченням чисельності (штату); б) які вперше шукають роботу і не мають професії
(спеціальності), в тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, у
разі відмови їх від проходження професійної підготовки або від
оплачуваної роботи, включаючи роботу тимчасового характеру, яка не
потребує професійної підготовки; { Підпункт "б" частини третьої
статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законом N 665/97-ВР
(665/97-ВР) від 21.11.97 } в) які відмовились від двох пропозицій підходящої роботи з
моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, які шукають
роботу; { Підпункт "в" частини третьої статті 2 із змінами,
внесеними згідно із Законом N 665/97-ВР (665/97-ВР) від
21.11.97 } г) які мають право на пенсію за віком, у тому числі на
пільгових умовах, на пенсію за вислугу років та скористалися цим
правом або досягли встановленого законом пенсійного віку.
{ Підпункт "г" частини третьої в редакції Закону N 3483-IV
(3483-15) від 23.02.2006; із змінами, внесеними згідно із
Законом N 799-VI (799-17) від 25.12.2008 } { Статтю 2 доповнено частиною третьою згідно із Законом N 2787-XII
(2787-12) від 17.11.92 }

У разі відсутності підходящої роботи рішення про надання
громадянам статусу безробітних приймається державною службою
зайнятості за їх особистими заявами з восьмого дня після
реєстрації у центрі зайнятості за місцем проживання як таких, що
шукають роботу. Реєстрація громадян провадиться при пред'явленні
паспорта і трудової книжки, а в разі потреби - військового квитка,
документа про освіту або документів, які їх замінюють. Реєстрація
біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового
захисту, проводиться за умови пред'явлення документів, що
видаються відповідно до Закону України "Про біженців та осіб, які
потребують додаткового або тимчасового захисту" (3671-17). { Статтю 2 доповнено частиною четвертою згідно із Законом
N 665/97-ВР (665/97-ВР) від 21.11.97; із змінами, внесеними
згідно із Законом N 5290-VI (5290-17) від 18.09.2012 }

Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку
громадян, які шукають роботу, і безробітних державною службою
зайнятості (219-2007-п) визначається Кабінетом Міністрів
України. { Частина статті 2 в редакції Законів N 2787-XII (2787-12) від
17.11.92, N 665/97-ВР (665/97-ВР) від 21.11.97 }

Стаття 3. Основні принципи державної політики
зайнятості населення

Державна політика України зайнятості населення базується на
таких принципах: забезпечення рівних можливостей усім громадянам, незалежно від
походження, соціального і майнового стану, расової та національної
належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до
релігії, в реалізації права на вільний вибір виду діяльності
відповідно до здібностей та професійної підготовки з урахуванням
особистих інтересів і суспільних потреб; сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню
безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для розвитку
підприємництва; координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами
економічної і соціальної політики на основі державної та
регіональних програм зайнятості; співробітництва професійних спілок, асоціацій (спілок)
підприємців, власників підприємств, установ, організацій або
уповноважених ними органів у взаємодії з органами державного
управління в розробці, реалізації та контролі за виконанням
заходів щодо забезпечення зайнятості населення; міжнародного співробітництва у вирішенні проблем зайнятості
населення, включаючи працю громадян України за кордоном та
іноземних громадян в Україні.

Стаття 4. Державні гарантії права на вибір професії та виду
діяльності { Назва статті 4 в редакції Закону N 665/97-ВР (665/97-ВР) від
21.11.97 }

1. Держава гарантує працездатному населенню у працездатному
віці в Україні: а) добровільність праці, вибір або зміну професії та виду
діяльності; { Підпункт "а" пункту 1 статті 4 в редакції Закону
N 665/97-ВР (665/97-ВР) від 21.11.97 } б) захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і
незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи; в) безплатне сприяння у підборі підходящої роботи і
працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної
підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб, всіма
доступними засобами, включаючи професійну орієнтацію і
перепідготовку; г) компенсацію матеріальних витрат у зв'язку з направленням
на роботу в іншу місцевість; д) виплату вихідної допомоги працівникам, які втратили
постійну роботу на підприємствах, в установах і організаціях, у
випадках і на умовах, передбачених чинним законодавством;
{ Підпункт "д" пункту 1 статті 4 із змінами, внесеними згідно із
Законом N 665/97-ВР (665/97-ВР) від 21.11.97 } е) безплатне навчання безробітних нових професій,
перепідготовку в навчальних закладах або в системі державної
служби зайнятості з виплатою матеріальної допомоги; є) виплату безробітним в установленому порядку допомоги по
безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю, матеріальної
допомоги членам сім'ї, які перебувають на їх утриманні, та інших
видів допомоги; { Підпункт "є" пункту 1 статті 4 із змінами,
внесеними згідно із Законом N 665/97-ВР (665/97-ВР) від
21.11.97 } ж) включення періоду перепідготовки та навчання нових
професій, участі в оплачуваних громадських роботах, одержання
допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю до
стажу роботи, а також до безперервного трудового стажу; { Підпункт
"ж" пункту 1 статті 4 в редакції Закону N 665/97-ВР (665/97-ВР)
від 21.11.97; із змінами, внесеними згідно із Законом N 3108-IV
(3108-15) від 17.11.2005 } з) надання роботи за фахом на період не менше трьох років
молодим спеціалістам - випускникам державних навчальних закладів
держави, раніше заявлених підприємствами, установами,
організаціями. 2. Державні органи забезпечують публікацію статистичних даних
та інформаційних матеріалів про пропозиції та попит на робочу
силу, можливості працевлаштування, професійної підготовки і
перепідготовки, професійної орієнтації і соціально-трудової
реабілітації, в тому числі інвалідів. { Пункт 2 статті 4 із
змінами, внесеними згідно з Законом N 3483-IV (3483-15) від
23.02.2006 }

Стаття 5. Додаткові гарантії зайнятості для окремих
категорій населення

1. Держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо
працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, які
потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати
на ринку праці, у тому числі: а) жінкам, які мають дітей віком до шести років; б) одиноким матерям, які мають дітей віком до чотирнадцяти
років або дітей-інвалідів; в) молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніх
загальноосвітніх школах, професійно-технічних або вищих навчальних
закладах, звільнилася зі строкової військової або альтернативної
(невійськової) служби і якій надається перше робоче місце, дітям
(сиротам), які залишилися без піклування батьків, а також особам,
яким виповнилося п'ятнадцять років і які за згодою одного із
батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися
на роботу; { Підпукт "в" пункту 1 статті 5 із змінами, внесеними
згідно із Законом N 2429-IV (2429-15) від 01.03.2005 } г) особам передпенсійного віку (за два роки до досягнення
пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15),
або віку, що дає право на призначення пенсії відповідно до законів
України "Про державну службу" (3723-12), "Про статус народного
депутата України" (2790-12), "Про прокуратуру" (1789-12), "Про
наукову і науково-технічну діяльність" (1977-12) (за наявності
відповідних умов); { Підпукт "г" пункту 1 статті 5 в редакції
Закону N 3668-VI (3668-17) від 08.07.2011 } д) особам, звільненим після відбуття покарання або
примусового лікування; е) інвалідам, які не досягли пенсійного віку. { Пункт 1
статті 5 доповнено підпунктом "е" згідно з Законом N 3483-IV
(3483-15) від 23.02.2006 }

2. Для працевлаштування зазначених у пункті 1 цієї статті
категорій громадян (крім інвалідів, які не досягли пенсійного
віку) місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних
рад за поданням центрів зайнятості встановлюють квоту робочих
місць для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно
від форм власності та організаційних форм з чисельністю працюючих
понад 20 осіб для бронювання ними до 5 відсотків загальної
кількості робочих місць, у тому числі з гнучкими формами
зайнятості. { Частина перша пункту 2 статті 5 із змінами,
внесеними згідно з Законом N 3483-IV (3483-15) від 23.02.2006 } У разі якщо на підприємстві (об'єднанні), в установі,
організації працює передбачена абзацом першим цього пункту
кількість осіб, які належать до категорій громадян, зазначених у
пункті 1 цієї статті, квота для цих підприємств не встановлюється.
Чисельність працюючих, які належать до категорій громадян,
зазначених у пункті 1 цієї статті, враховується при встановленні
квоти для цих підприємств (об'єднань), установ, організацій. У
разі скорочення чисельності або штату працівників підприємств,
установ і організацій у розмірі, що перевищує встановлену квоту,
місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад
зменшують або взагалі не встановлюють квоти для цих підприємств,
установ і організацій. Порядок квотування і бронювання робочих місць та
працевлаштування на них зазначених категорій громадян
встановлюється Кабінетом Міністрів України. { Пункт 2 статті 5 в редакції Закону N 2429-IV (2429-15) від
01.03.2005 }

3. У разі відмови у прийомі на роботу громадян із числа
категорій, зазначених у пункті 1 цієї статті (крім інвалідів, які
не досягли пенсійного віку), у межах установленої броні з
підприємств, установ та організацій державна служба зайнятості
стягує штраф за кожну таку відмову в розмірі чотирьох мінімальних
заробітних плат. Одержані кошти спрямовуються до Фонду
загальнообов'язкового державного соціального страхування України
на випадок безробіття і можуть використовуватися для фінансування
витрат підприємств, установ та організацій, які створюють робочі
місця для цих категорій населення понад встановлену квоту.
{ Пункт 3 статті 5 в редакції Закону N 3483-IV (3483-15) від
23.02.2006 } { Стаття 5 із змінами, внесеними згідно із Законами N 1993-XII
(1993-12) від 18.12.91, N 2787-XII (2787-12) від 17.11.92,
N 206/94-ВР (206/94-ВР) від 14.10.94, в редакції Закону
N 665/97-ВР (665/97-ВР) від 21.11.97 }

Стаття 6. Законодавство про зайнятість

1. Відносини зайнятості в Україні регулюються цим Законом та
іншими законодавчими актами України, прийнятими відповідно до
цього Закону. Якщо міжнародним договором або угодою, укладеними Україною,
встановлено інші правила, ніж передбачені законодавством про
зайнятість в Україні, то застосовуються правила міжнародних
договорів і угод. 2. Законодавство про зайнятість поширюється на постійно
проживаючих в Україні іноземних громадян і осіб без громадянства,
якщо інше не передбачено законодавством України.

Стаття 7. Підходяща робота

1. Для громадян, які втратили роботу і заробітну плату
(трудовий дохід), підходящою вважається робота, що відповідає
їхній освіті, професії (спеціальності), кваліфікації, доступності
послуг транспортного обслуговування, встановленій рішеннями
місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад.
Заробітна плата повинна відповідати рівню, який громадянин мав за
попереднім місцем роботи, з урахуванням середнього рівня
заробітної плати, що склався у відповідній сфері економічної
діяльності в регіоні за минулий місяць.

При пропонуванні підходящої роботи враховуються попередня
діяльність громадянина, тривалість роботи за професією
(спеціальністю), кваліфікація, вік, досвід, а також стан ринку
праці.

2. Для громадян, які вперше шукають роботу і не мають
професії (спеціальності), підходящою вважається робота, яка
потребує попередньої професійної підготовки, у тому числі
безпосередньо на робочому місці у роботодавця, а для громадян, які
бажають відновити трудову діяльність після перерви тривалістю
понад шість місяців, - робота за професією, яку вони мали за
останнім місцем роботи, або робота, що потребує попередньої
перепідготовки за новою професією (спеціальністю) за направленням
державної служби зайнятості.

3. Для громадян, які працювали не за основною професією понад
12 місяців, підходящою вважається робота, яку вони виконували за
останнім місцем роботи, а робота за основною професією може бути
підходящою за умови попереднього підвищення кваліфікації з
урахуванням потреби ринку праці у відповідних працівниках.

4. У разі неможливості надання громадянинові роботи за
професією протягом шести місяців підходящою вважається робота, яка
потребує зміни професії з урахуванням здібностей, стану здоров'я і
професійного досвіду, доступних для нього видів навчання та
потреби ринку праці у відповідних працівниках.

5. У разі зміни громадянином професії за направленням
державної служби зайнятості підходящою вважається робота і за
новою, і за попередньою професією за останнім місцем роботи.

6. Підбір підходящої роботи для інвалідів здійснюється
відповідно до їхніх професійних навичок, знань, рекомендацій
медико-соціальної експертної комісії та з урахуванням побажань
інваліда.

7. Для громадян, які не мають професії, або таких, які
займали місця, що не потребують спеціальної підготовки та
перебувають на обліку як безробітні більш як 9 місяців, а також
для громадян, які бажають відновити трудову діяльність після
тривалої (більше 12 місяців) перерви (крім громадян
передпенсійного віку), підходящою роботою також вважається участь
в оплачуваних громадських роботах.

8. Для громадян, які до настання безробіття понад 6 місяців
були зайняті в особистому селянському господарстві, підходящою
вважається робота за наявною у них професією (спеціальністю), у
тому числі якщо умовою їх працевлаштування є підвищення
кваліфікації за цією професією. У разі неможливості надання
громадянинові роботи за наявною у нього професією підходящою
вважається робота, яка потребує попередньої професійної підготовки
з урахуванням потреб ринку праці. У разі відсутності у такого
громадянина професії (спеціальності) підходящою роботою для нього
вважається робота, яка потребує попередньої професійної
перепідготовки з урахуванням потреб ринку праці та, за можливості,
наявних професійних знань, умінь та навичок.

9. Підходящою не може вважатися робота, якщо:

вона пов'язана із зміною місця проживання громадянина без
його згоди;

місце роботи розташоване за межами доступності послуг
транспортного обслуговування, встановленої рішенням місцевої
державної адміністрації, виконавчого органу місцевої ради;

умови праці не відповідають правилам і нормам, встановленим
законодавством про працю та про охорону праці;

на запропонованому місці роботи заробітна плата нижча за
встановлений законом розмір мінімальної заробітної плати або не
забезпечуються гарантії щодо своєчасності її виплати;

умови праці на запропонованому місці роботи не відповідають
стану здоров'я громадянина, що підтверджено медичною довідкою. { Стаття 7 із змінами, внесеними згідно із Законами N 2787-XII
(2787-12) від 17.11.92, N 665/97-ВР (665/97-ВР) від 21.11.97,
N 3108-IV (3108-15) від 17.11.2005, N 3483-IV (3483-15) від
23.02.2006; в редакції Закону N 799-VI (799-17) від 25.12.2008 }

Розділ II

ПРАВО ГРОМАДЯН НА ЗАЙНЯТІСТЬ

Стаття 8. Право громадян на працевлаштування

1. Громадяни мають право на працевлаштування і вибір місця
роботи шляхом звернення до підприємства, установи, організації,
особистого селянського господарства, фермерського господарства,
іншого роботодавця або при безплатному сприянні державної служби
зайнятості.

Порядок і умови укладення трудового договору визначаються
законодавством України про працю.

2. Роботодавці мають право на використання праці іноземців та
осіб без громадянства на умовах трудового договору лише за
наявності виданого роботодавцю державною службою зайнятості
дозволу на використання праці іноземців та осіб без громадянства,
якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на
обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

3. Порядок видачі, продовження терміну дії та анулювання
дозволів на використання праці іноземців та осіб без громадянства
(322-2009-п) визначається Кабінетом Міністрів України.

4. У разі використання роботодавцем праці іноземців або осіб
без громадянства на умовах трудового договору без дозволу на
використання праці іноземців та осіб без громадянства державна
служба зайнятості стягує з роботодавця штраф за кожну таку особу у
двадцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати,
встановленої законом. Порядок накладення штрафу визначається
центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної
політики.

У разі несплати (або відмови від сплати) протягом місяця у
добровільному порядку зазначеного штрафу його стягнення
провадиться в установленому законом порядку. Кошти від стягнутих
штрафів спрямовуються до Фонду загальнообов'язкового державного
соціального страхування України на випадок безробіття.

5. Іноземці та особи без громадянства мають право займатися в
Україні інвестиційною, зовнішньоекономічною та іншими видами
підприємницької діяльності відповідно до законодавства.

6. Іноземці та особи без громадянства не можуть призначатися
на окремі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо
відповідно до законодавства України призначення на ці посади або
зайняття такою діяльністю пов'язано з належністю до громадянства
України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України,
згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. { Стаття 8 в редакції Закону N 665/97-ВР (665/97-ВР) від
21.11.97; із змінами, внесеними згідно із Законом N 1807-III
(1807-14) від 08.06.2000; в редакції Закону N 799-VI (799-17)
від 25.12.2008 }

Стаття 9. Право громадян на професійну консультацію,
підготовку, перепідготовку і одержання
інформації у сфері зайнятості

Громадяни, які звернулися до державної служби зайнятості як
особи, що шукають роботу, мають право на безплатну професійну
орієнтацію, консультацію, підготовку, перепідготовку, одержання
відповідної інформації з метою вибору виду діяльності, професії,
місця роботи, режиму праці.

Стаття 10. Право громадян на професійну
діяльність за кордоном

Громадяни мають право займатися трудовою діяльністю у період
тимчасового перебування за кордоном, якщо вона не суперечить
чинному законодавству України і країни перебування. { Частина
перша статті 10 в редакції Закону N 2787-XII (2787-12) від
17.11.92 } Інтереси громадян України, які тимчасово працюють за
кордоном, захищаються угодами, що укладаються між Україною та
іншими державами.

Стаття 11. Право громадян на соціальний
захист у сфері зайнятості

Громадяни мають право на соціальний захист у сфері зайнятості
згідно із законодавством України про зайнятість. Особи, визнані у встановленому порядку безробітними, мають
право на одержання допомоги по безробіттю.

Стаття 12. Право оскарження дій працівників
служби зайнятості

Громадяни мають право оскаржити дії працівників державної
служби зайнятості до відповідного за підпорядкуванням органу цієї
служби або до суду в порядку, встановленому законодавством. { Стаття 12 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2787-XII
(2787-12) від 17.11.92 }
Розділ III

РЕГУЛЮВАННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ

Стаття 13. Регулювання зайнятості

1. З метою створення умов для повного здійснення громадянами
права на працю держава передбачає: { Абзац перший пункту 1 статті
13 в редакції Закону N 665/97-ВР (665/97-ВР) від 21.11.97 } заходи інвестиційної та податкової політики, спрямовані на
раціональне розміщення продуктивних сил, підвищення мобільності
трудящих, створення нових технологій, заохочення підприємництва,
створення малих підприємств і застосування гнучких режимів праці
та праці вдома, інші заходи, які сприяють збереженню і розвитку
системи робочих місць; забезпечення прав і інтересів працівників, створення
сприятливих умов на виробництві, вдосконалення законодавства про
зайнятість населення і працю; проведення аналітичних та наукових досліджень структури
економіки і прогнозування наступних змін якості й розподілу
робочої сили; регулювання зовнішньоекономічної діяльності в частині
залучення і використання іноземної робочої сили в Україні на
основі квотування і ліцензування; сприяння в разі необхідності створенню додаткових робочих
місць підприємствами, установами і організаціями всіх форм
власності, а також поліпшенню умов праці у суспільному
виробництві; організацію професійної орієнтації. { Пункт 1 статті 13
доповнено абзацом згідно із Законом N 665/97-ВР (665/97-ВР) від
21.11.97 } 2. На території України запроваджується збір статистичної
інформації та адміністративних даних, які відображають стан ринку
праці та становище в сфері зайнятості населення. { Пункт 2 статті
13 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3047-III (3047-14)
від 07.02.2002 }

Стаття 14. Державна і територіальні програми
зайнятості населення

1. З метою сприяння зайнятості населення, задоволення потреб
громадян у праці Кабінетом Міністрів України і місцевими
державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування
розробляються річні та довгострокові державна і територіальні
програми зайнятості населення. 2. Державна і територіальні програми зайнятості населення
спрямовані на: а) сприяння розвиткові на структурній перебудові економіки,
створенню умов для направлення вивільнюваних працівників у першу
чергу на рентабельні виробництва і в пріоритетні галузі народного
господарства; б) запобігання розвиткові безробіття і його скорочення шляхом
підвищення економічної заінтересованості підприємств і організацій
у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами
зайнятості; в) поліпшення системи відтворення робочої сили у поєднанні з
розвитком робочих місць, професійної орієнтації, підготовки,
перепідготовки і підвищення кваліфікації населення, ефективне
використання трудових ресурсів; г) захист безробітних та їх сімей від негативних наслідків
безробіття та забезпечення зайнятості громадян, які потребують
соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на
ринку праці; д) формування матеріальної, кадрової, інформаційної,
фінансової та науково-методичної бази державної служби зайнятості;
{ Підпункт "д" пункту 2 статті 14 із змінами, внесеними згідно із
Законом N 3047-III (3047-14) від 07.02.2002 } е) заходи сприяння зайнятості населення, яке проживає в
сільській місцевості; є) сприяння створенню нових робочих місць для засуджених за
межами установ виконання покарань; { Пункт 2 статті 14 доповнено
підпунктом "є" згідно із Законом N 1725-VI (1725-17) від
17.11.2009 } ж) сприяння суспільно корисній зайнятості засуджених
безпосередньо на підприємствах установ виконання покарань шляхом
здійснення заходів інвестиційної політики. { Пункт 2 статті 14
доповнено підпунктом "ж" згідно із Законом N 1725-VI (1725-17)
від 17.11.2009 }

Стаття 15. Добровільне переселення громадян
і членів їх сімей

З метою забезпечення зайнятості населення і розвитку окремих
регіонів України розробляються заходи щодо сприяння добровільному
переселенню громадян України і членів їх сімей з виділенням
відповідних матеріальних ресурсів та фінансових коштів. Порядок розробки і реалізації цих заходів, а також надання
пільг цим громадянам визначається законодавством України про
порядок переселення сімей та організований набір робітників.

Стаття 16. Території пріоритетного розвитку

Кабінет Міністрів України визначає території, де розвиток
робочих місць заохочується державою. Такі території (насамперед
трудонадлишкові і з високим рівнем безробіття, сільські та гірські
райони) на певний період набувають статусу територій пріоритетного
розвитку. Підприємства, організації, установи, що створюють на
зазначених територіях свої виробництва, їх філіали і додаткові
робочі місця, користуються пільгами в порядку і на умовах,
визначених законодавством України та рішеннями місцевих державних
адміністрацій, виконавчих органів відповідних рад.

Стаття 17. Координаційні комітети сприяння зайнятості
населення

Для підготовки погоджених рішень щодо здійснення політики
зайнятості населення можуть створюватися координаційні комітети
сприяння зайнятості населення з однакової кількості представників
сторін соціального діалогу, призначених або делегованих (обраних)
відповідно до Закону України "Про соціальний діалог в Україні"
(2862-17). Порядок організації роботи координаційних комітетів
визначається представленими в них сторонами відповідно до
законодавства. { Стаття 17 в редакції Закону N 4719-VI (4719-17) від
17.05.2012 }

Стаття 18. Державна служба зайнятості

1. Для реалізації державної політики зайнятості населення,
професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки,
працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово не працюючих
громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України,
створюється державна служба зайнятості, діяльність якої
здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної
політики України, місцевих державних адміністрацій та органів
місцевого самоврядування. Державна служба зайнятості складається з: Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної
політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим,
обласних, Київського та Севастопольського міських, районних,
міськрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості,
центрів організації професійного навчання незайнятого населення і
центрів професійної орієнтації населення, інспекцій по контролю за
додержанням законодавства про зайнятість населення. Регулювання правового становища державних службовців, які
працюють у зазначених підрозділах державної служби зайнятості,
здійснюється відповідно до Закону України "Про державну службу"
(3723-12). До складу державної служби зайнятості входять також навчальні
заклади професійної підготовки незайнятого населення,
інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані
бюро зайнятості, центри реабілітації населення, підприємства,
установи і організації, підпорядковані службі зайнятості. { Пункт 1 статті 18 в редакції Закону N 665/97-ВР (665/97-ВР)
від 21.11.97 } 2. Послуги, пов'язані із забезпеченням зайнятості населення,
надаються державною службою безплатно. 3. Діяльність державної служби зайнятості фінансується за
рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального
страхування України на випадок безробіття, передбачених на ці
цілі. { Пункт 3 статті 18 в редакції Закону N 665/97-ВР
(665/97-ВР) від 21.11.97 } 4. У складі державної служби зайнятості створюється
інспекція, що здійснює контроль за виконанням законодавства про
зайнятість підприємствами, установами й організаціями, незалежно
від форм власності і господарювання, фермерами та іншими
роботодавцями. { Пункт 4 статті 18 із змінами, внесеними згідно із
Законом N 665/97-ВР (665/97-ВР) від 21.11.97 } 5. Оподаткування діяльності підприємств та організацій, що
входять до складу державної служби зайнятості, здійснюється
відповідно до законодавства України. { Пункт 5 статті 18 із
змінами, внесеними згідно із Законами N 608/96-ВР (608/96-ВР)
від 17.12.96, N 498/95-ВР (498/95-ВР) від 22.12.95, в редакції
Закону N 665/97-ВР (665/97-ВР) від 21.11.97 } 6. Діяльність, пов'язана з посередництвом у працевлаштуванні
на роботу за кордоном, провадиться лише на підставі ліцензії, що
видається в порядку, встановленому законодавством. У разі
провадження зазначеної діяльності без ліцензії до суб'єктів
господарювання застосовуються санкції у вигляді штрафів у
розмірах, встановлених законом. Зазначені кошти спрямовуються до
Державного бюджету України. { Пункт 6 статті 18 в редакції Законів
N 2787-XII (2787-12) від 17.11.92, N 665/97-ВР (665/97-ВР) від
21.11.97, N 3370-IV (3370-15) від 19.01.2006 }

Стаття 19. Обов'язки і права державної
служби зайнятості

1. Державна служба зайнятості: аналізує і прогнозує попит та пропозицію на робочу силу,
інформує населення й державні органи управління про стан ринку
праці; консультує громадян, власників підприємств, установ і
організацій або уповноважені ними органи, які звертаються до
служби зайнятості, про можливість одержання роботи і забезпечення
робочою силою, вимоги, що ставляться до професії, та з інших
питань, що є корисними для сприяння зайнятості населення; веде облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються
з питань працевлаштування; здійснює у порядку, встановленому законодавством, збір та
опрацювання адміністративних даних, які відображають стан ринку
праці та становище в сфері зайнятості населення; { Пункт 1 статті
19 доповнено абзацом згідно із Законом N 3047-III (3047-14) від
07.02.2002 } подає допомогу громадянам у підборі підходящої роботи і
власникам підприємств, установ, організацій або уповноваженим ними
органам у підборі необхідних працівників; організує при потребі професійну підготовку і перепідготовку
громадян у системі служби зайнятості або направляє їх до інших
навчальних закладів, що ведуть підготовку та перепідготовку
працівників, сприяє підприємствам у розвиткові та визначенні
змісту курсів навчання й перенавчання; надає послуги по працевлаштуванню та професійній орієнтації
працівникам, які бажають змінити професію або місце роботи (у
зв'язку з пошуками високооплачуваної роботи, зміною умов і режиму
праці тощо), вивільнюваним працівникам і незайнятому населенню;
{ Абзац пункту 1 статті 19 в редакції Закону N 665/97-ВР
(665/97-ВР) від 21.11.97 } реєструє безробітних і подає їм у межах своєї компетенції
допомогу, в т. ч. і грошову; бере участь у підготовці перспективних і поточних
державної і територіальних програм зайнятості та заходів щодо
соціальної захищеності різних груп населення від безробіття. 2. Державна служба зайнятості має право: одержувати від підприємств, установ і організацій, незалежно
від форм власності, адміністративні дані про наявність вакантних
робочих місць, у тому числі призначених для працевлаштування
інвалідів, характер і умови праці на них, про всіх вивільнюваних,
прийнятих і звільнених працівників та інформацію про передбачувані
зміни в організації виробництва і праці, інші заходи, що можуть
призвести до вивільнення працівників; { Абзац другий пункту 2
статті 19 із змінами, внесеними згідно із Законами N 3047-III
(3047-14) від 07.02.2002, N 3483-IV (3483-15) від 23.02.2006 } розробляти і вносити на розгляд місцевих державних
адміністрацій, виконавчих органів відповідних рад пропозиції про
встановлення для підприємств, установ, організацій, незалежно від
форм власності, квоти прийняття на роботу осіб, які потребують
соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на
ринку праці, та направляти таких громадян для їх працевлаштування;

Стаття 197. Надання молоді першого робочого місця

Працездатній молоді — громадянам України віком від 15 до 28 років після закінчення або припинення навчання у загальноосвітніх, професійних навчально-виховних і вищих навчальних закладах, завершення професійної підготовки і перепідготовки, а також після звільнення зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби надається перше робоче місце на строк не менше двох років. Молодим спеціалістам — випускникам державних навчальних закладів, потреба в яких раніше була заявлена підприємствами, установами, організаціями, надається робота за фахом на період не менше трьох років у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

(Стаття 197 в редакції Закону № 263/95-ВР від 05.07.95)

1. Одним із напрямків реалізації державної молодіжної політики є забезпечення зайнятості молоді.

Молодь має право на перше робоче місце протягом двох років за умови, що громадянин України віком від 15 до 28 років закінчив чи припинив навчання в загальноосвітній школі, професійному навчально-виховному та вищому навчальному закладі, завершив професійну підготовку та перепідготовку; після звільнення зі строкової військової чи альтернативної (невійськової) служби. Дворічний строк першого робочого місця починає обчислюватись з часу роботи до призову.

Гарантія молоді на перше робоче місце полягає у праві молоді звернутись в пошуку роботи до державної служби зайнятості, яка інформує про робочі місця і здійснює вибір першого робочого місця.

Державна служба зайнятості надає місцевим органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, молодіжним центрам праці, соціальним службам для молоді інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад).

Молоді громадяни, які звернулися до державної служби зайнятості в пошуках роботи, одержують безплатну інформацію та професійну консультацію з метою вибору виду діяльності, професії, місця роботи, а також, у разі необхідності, проходять професійну підготовку і перепідготовку.

Держава сприяє створенню молодіжних центрів праці, а також молодіжних громадських організацій (агентства, біржі, бюро та ін.) для забезпечення працевлаштування молоді, реалізації програм професійного навчання молоді та вдосконалення її професійної майстерності. Типове положення про молодіжні центри праці затверджується Кабінетом Міністрів України. Діяльність молодіжних центрів праці може фінансуватися за рахунок коштів державного фонду сприяння зайнятості населення, передбачених на ці цілі.

Держава сприяє створенню спеціалізованих центрів для професійного навчання і гарантує молоді одержання першого робочого місця на основі квот.

Крім того, передбачено створення соціальних служб для молоді, де вони безкоштовно одержують інформаційну, правову, психолого-педагогічну, медичну та іншу соціальну допомогу, в тому числі з питань працевлаштування на перше робоче місце строком не менше двох років (Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» в редакції 23 березня 2000 p.).

2. Молодіжні центри праці, що діють відповідно до Типового положення, а також громадські молодіжні організації (агентства, біржі, бюро та ін.) за наявності в них відповідного дозволу, виданого державною службою зайнятості, сприяють працевлаштуванню молоді, у тому числі учнів, студентів, аспірантів у позанав-чальний час, надають послуги, пов'язані з профорієнтацією та підготовкою до роботи за новою професією.

24 грудня 1999 р. було створено молодіжну громадську організацію «Асоціація трудових об'єднань молоді України». 28 серпня 2000 р. вона зареєстрована в Міністерстві юстиції України за № 1489. Як зазначено у листі Українського державного центру соціальних служб для молоді Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму України № 01/27 від 18.01.2001 р. директорам республіканського, Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольского міських центрів соціальних служб для молоді з Міністерством транспорту України досягнуто домовленість про пільговий проїзд учасників трудових об'єднань молоді, які працюватимуть під егідою Асоціації трудових об'єднань молоді України на будівельних, сільськогосподарських та інших роботах. Ведуться переговори з Укравтодором, Міністерством аграрної політики України, Державним комітетом будівництва, архітектури та житлової політики України провідними фірмами і сільськогосподарськими підприємствами з метою забезпечення учнів та студентів обсягом робіт під час літніх канікул.

Крім того, керівництво Асоціації трудових об'єднань молоді України погоджує питання з керівництвом регіонів Російської Федерації, в які традиційно від'їжджали студентські будівельні загони з України. Ведуться переговори з фірмами Угорщини, Польщі, Югославії, Чехії, Словаччини з метою пошуку фронту робіт для трудових об'єднань молоді України.

Установчою конференцією Асоціації трудових об'єднань молоді України 24 грудня 1999 р. затверджено Статут Асоціації трудових об'єднань молоді України, головними завданнями якої, зокрема, визначено сприяння розробці механізмів гнучкого державного програм но-цільового управління соціально-економічною та соціально-психологічною адаптацією молоді України, сприяння створенню всеукраїнської інформаційної комп'ютерної мережі «Молодіжні трудові ресурси», сприяння створенню мережі штабів студентських загонів, молодіжних бізнес-центрів, молодіжних центрів праці тощо; організацію руху добровільних трудових об'єднань молоді (студентських трудових, наукових, соціальних загонів, трудових об'єднань старшокласників, табори праці та відпочинку тощо); сприяння соціальній підтримці безробітної молоді (створення молодіжних клубів безробітних, залучення їх до громадських робіт, сприяння підготовці та підвищенню їх кваліфікації, створення постійних робочих місць, сприяння розвитку «своєї справи» тощо); сприяння організації програмно-цільового фінансування та кредитування молоді з метою вирішення проблеми її працевлаштування після закінчення навчання, втому числі для створення підприємницьких структур, розробки інноваційних наукових проектів тощо.

3. Законом України від 24 січня 1995 р. «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» передбачено створення служби у справах неповнолітніх в адміністративно-територіальних одиницях України. Ці органи та служби мають право звертатися з питань працевлаштування неповнолітніх до відповідних державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності (Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 6. - Ст. 35).

4. Частина друга коментованої статті гарантує молодим спеціалістам роботу за фахом не менше трьох років — тільки випускникам державних навчальних закладів, потреба в яких раніше була заявлена підприємствами, установами, організаціями.

Згідно з Положенням про сприяння в працевлаштуванні випускників вищих навчальних і професійних навчально-виховних закладів України, затвердженим наказом Міністерства освіти України № 79 від 23 березня 1994 р. зі змінами, внесеними наказами Міністерства освіти України № 379 від 9 грудня 1996 р. і № 73 від 10 квітня 2000 p., чітко визначено поняття випускник — це студенти вищих навчальних закладів і учні професійних навчально-виховних закладів, які закінчили повний курс навчання.

У п. 6 цього Положення визначено поняття молодого спеціаліста — це випускник вищого навчального закладу, якому присвоєно кваліфікацію спеціаліста з вищою освітою певного професійного спрямування або спеціальності і якого працевлаштовано на підставі посвідчення про направлення на роботу. Протягом трьох років з моменту укладення ним договору з замовником він вважається молодим спеціалістом. Час навчання в інтернатурі в цей строк не зараховується.

5. Випускник професійного навчального закладу, якому присвоєно робітничу професію певної кваліфікації і якого працевлаштовано на підставі посвідчення про направлення на роботу, вважається молодим робітником протягом двох років з моменту укладення ним трудового договору з замовником.

6. Указом Президента України № 77/96 від 23 січня 1996 р. в редакції Указу № 342/96 від 16 травня 1996 р. «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів» визначено, що особи, які навчаються в державних вищих навчальних закладах за рахунок державних коштів — за державним замовленням — укладають з адміністрацією вищого навчального закладу угоду, за якою вони зобов'язуються після закінчення навчання та отримання відповідної кваліфікації працювати у державному секторі народного господарства не менше трьох років. У разі відмови працювати в державному секторі народного господарства випускники відшкодовують у встановленому порядку повну вартість навчання.

На основі цього Указу Кабінет Міністрів України прийняв 22 серпня 1996 р. постанову № 992 «Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням». У ній визначаються порядок формування державного замовлення на підготовку фахівців з вищою освітою; порядок працевлаштування на виконання контрактів, які були укладені державними органами і виконавцями — вищими державними навчальними закладами України.

7. Випускники профтехучилищ І рівня акредитації, які одержали кваліфікацію молодшого спеціаліста, є молодими фахівцями і їм забезпечується робота за фахом за державним замовленням строком не менш як на три роки з моменту укладення трудового договору з замовником.

8. Постановою Кабінету Міністрів України № 949 від 1 вересня 1997 р. «Про затвердження Положення про працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, які навчалися на умовах державного контракту за освітньо-професійними програмами підготовки магістрів державного управління» випускниками визнаються особи, яких було прийнято на навчання до вищого навчального закладу з числа осіб віком до ЗО років, яким присвоєно кваліфікацію магістра державного управління і яких працевлаштовано на підставі направлення на роботу. Вони вважаються молодими фахівцями протягом трьох років з моменту укладення контракту між ним та державним органом чи органом місцевого самоврядування.