 |
Джміль про сонечко гуде
|
|
|
|
Коли на дворі
дощ іде,
у нас на підвіконні
важкий
мохнатий джміль
гуде -
велика тепла соня.
Вже другий рік
літує він
у наших чорнобривцях,
ласує медом лісовим,
на сонці гріє
крильця.
А у негоду
на вікно
я зву джмеля до себе
бо звик до нього
вже давно,
як до квіток
і неба.
І хай на дворі
дощ іде,
шибками
вітер дзвонить –
мій джміль
про сонечко
гуде
мені на підвіконні!
| Хвостата мова | |
| Мале щеня хвостом махає – воно зі мною розмовляє. І я – даю вам слово! – збагнув хвостату мову: щеня мене просило, | щоб ми з ним подружили. І хоч не маю я хвоста, та в мене відповідь проста: я усміхнувсь малому і взяв його додому! |
Розквітнув сад
Лише за ніч
розквітнув сад,
казковий, тихий, чистий,
і на гілках дерев роса
веселкою повисла.
А вранці
ніжний дощ проливсь
на землю зеленаву
і повінь квітів
засвітив
у лоскотливих травах.
І бджоли носять
мед густий
у щільники духмяні
з легких шипшинових кущів,
рожевих,
мов світання.
| Спішу додому | |
| Мені після школи гукає Микола: - Серього! Гайда поганять у футбола! - Та ні! - відмовляюсь уперше в житті. – Я мушу додому негайно іти. Мене зупиняє на вулиці Слава: - Спинися на хвильку, до тебе є справа: міняю свій ножик на шайбу твою! Та я ні хвилинки із ним не стою, хоч марив тим ножиком ночі та дні, - бо треба додому спішити мені. | Відмовився я од кіно й самоката і навіть відмовився змія пускати!.. Дивуються друзі: - Скажи-но скоріш, чого це ти раптом додому спішиш?!. - Тому що, - кажу їм, - як хочете знати, удома на мене чекає кудлате, руде, волохате, смішне цуценя, що стало моїм з учорашнього дня! |
|
|
|
Лісова таємниця
Тиха стежечка у лісі
привела мене,
малого,
на галяву, де суниці –
в сяйві сонця золотого.
Там важкі
мохнаті бджоли
шелестіли тонкокрило,
і у затінку тополі
таїну
собі
відкрив я.
Лиш торкнув мене
промінчик
і в моїх очах
розтанув, -
тої ж миті
ясно стало,
що дорослішать
почав я!
І тому
із того лісу
я додому понесу
не гілки –
а шелест листя,
не квітки –
а їх красу,
бо даремно
я не нищив
те,
що ліс
подарував!...
Цю велику
таємницю
в літнім лісі
я узнав!
Полювання
Серед ночі
тишком-нишком
йдуть кудись
три сірих мишки.
А куди ж
вони ідуть,
і куди
лягла їм путь?
В мишок відповідь –
проста:
полювати…
на кота!
Перша тягне –
бам-бам-бам!
Здогадались?
Барабан.
Друга тягне –
бу-бу-бу!
Здогадалися?
Трубу.
Ну а третя –
ще й гармату!..
Стережися,
кіт вусатий!
Як ударять
в барабан –
бам-бам-бам!
Як задмухають
в трубу –
бу-бу-бу!
А з гармати
я-ак бабахнуть,
кіт злякається –
аж ахне!
І довіку
буде знати,
як на мишок
полювати.
Де ж ти,
коте,
ходиш?
Де?!.
А він
тихцем
слідом
іде…
|
|
|
