Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

ДЕ НАЙКРАЩЕ МІСЦЕ НА ЗЕМЛІ?

ДМИТРО ПАВЛИЧКО

Творча особистість Дмитра Васильовича Павличка багатогранна, коло уподобань та інтересів широченне, знання рідної й світової літератур ґрунтовне. Його поезія стала реальним і тривким набутком української літератури.

У народі кажуть, що ніколи до кінця не збагнеш таїни художнього слова прозаїка, поки не дізнаєшся про його батьківщину.

Косівщина Івано-Франківської області – батьківщина Д.Павличка, чарівний край, де із покоління в покоління передаються багатющі фольклорні скарби – коломийки, рекрутські, козацькі пісні, повір'я й ворожіння, зберігаються звичаї та обряди, у яких – душа гуцулів, їхній характер, історія. Саме у цьому краї, в селі Стопчатові, 28 вересня 1929 року народився майбутній поет Дмитро Васильович Павличко. Від матері, Параски Бойчук, яка хоч і була неписьменною, але мала прекрасну пам'ять і знала багато віршів Шевченка та Франка, безліч народних співанок, син узяв любов до поезії, до слова, пісні.

Від батька, Василя Павличка, людини бувалої, до якої зверталися за порадою і допомогою односельці, хлопець перейняв прагнення стати на захист справедливості.

Свою освіту Дмитро почав здобувати у Яблунівській польській школі, а продовжив її у Коломийській гімназії. Про своє навчання в польській школі Д.Павличко згадує: «Я був чи не єдиним українцем у всьому класі і, на нещастя, учителька моя була польська шовіністка. Вона хотіла вибити з мене «русинський дух» і примушувала мене щодня декламувати польські віршики, повторювати за нею, що я поляк.

Я декламував, а потім навмисно розмовляв по-українськи, голосно, щоб вона почула. За це не раз був жорстоко покараний: стояв голими коліньми на колючій гальці або підставляв долоні під двадцять ударів залізної лінійки… Але, напевно, ніхто… не дав мені більшої пристрасті до читання, ніж та перша ненависна панночка. Вона пробудила в мені почуття приналежності до найгірших, найбідніших, пригноблених. Хто вони? Хто ми? Хто я? На ці питання відповідали книги. Я прочитав усе, що було в бібліотеці «Просвіти» нашого села. «Кобзар», «Тарас Бульба» і «Під ігом» Івана Вазова – ось ті книги, які перетворили моє почуття приналежності до найгірших у почуття людської гідності». Тому з радістю і надією десятирічний хлопчик зустрічає вересень 1939 року. Відкриваються школи рідною мовою, з'являються українські книжки. Перерване війною навчання Д.Павличко завершує 1948 року і вступає на філологічний факультет Львівського університету, по закінченні якого (1953) вчиться в аспірантурі.

Майбутній поет готував себе до наукової праці на ниві літератури, але поетична творчість поступово виходить на перше місце, потіснивши, але ніколи не витіснивши інтересу до літературознавства і критики.

Писати Д.Павличко почав ще в студентські роки. Його перший вірш «Дві ялинки» був надрукований в університетській багатотиражці 1951 року. А в 1953 році у Львові та Києві виходить перша збірка молодого поета «Любов і ненависть». Відтоді вийшло понад двадцять книжок поезій, вибрані твори в 2-х томах (1981), вибрані вірші (1986), збірки літературно-критичних статей. За його сценаріями знято художні фільми «Сон», «Захар Беркут».

Д.Павличко працював у редакції журналу «Жовтень» (тепер «Дзвін»), секретарем СПУ, головним редактором журналу «Всесвіт» (1971-1978).

Чимало поезій Д.Павличка покладено на музику О.Білашем, П.Майбородою. Такі пісні, як «Лелеченьки», «Впали роси на покоси», «Два кольори», «Дзвенить у зорях небо чисте», «Явір і Яворина» відомі далеко за межами України.

Виступає поет і як автор публіцистичних та літературознавчих статей, нарисів, есе, які вміщені у трьох збірках: «Магістралями слова» (1977), «Над глибинами» (1983), «Біля мужнього світла» (1988).

«Хотів би я всі мови знати», - зазнається в одній з поезій Д.Павличко і все робить для того, щоб українці стали духовно багатими. Він перекладає з російської, білоруської, польської й німецької, чеської й словацької, болгарської й угорської, англійської й французької. У 1983 році вийшла упорядкована Д.Павличком збірка «Світовий сонет», куди ввійшли понад 400 сонетів усіх часів і народів – від Данте Аліг'єрі до Расула Гамзатова.

У середині 60-х років поет звертається своїм словом і до найменших читачів, даруючи їм чудові збірочки поезій та казок «Золоторогий олень» (1970), «Дядько Дощ» (1971), «Де найкраще місце на землі» (1973), «Обруч» (1976), «Смерічка» (1982), «Плесо» (1984), «Пригоди кота Мартина» (1986), «Рідна мова» (1994).

Вони приваблюють дітей щирістю, красою художнього слова та простотою, за якою приховані зовсім непрості думки.

Його ліричні мініатюри, жартівливі віршики для малят, патріотичні пісні про Україну пронизані сонцем і любов'ю до життя.

Д.Павличко – лауреат Державної премії імені Т.Г.Шевченка (1977) за збірку вибраного «Любов і ненависть». Перекладацька діяльність удостоєна літературних премій Словаччини, Болгарії.