Філософська думка Стародавньої Індії.

Філософська думка Стародавньої Індії виникла у ІІІ тис. до н. е. Першим літера-турним і водночас філософським твором були «Веди» (дослівно знання, відомості). «Веди» — одне з основних джерел вивчення релігійно-філософських уявлень старо-давнього індо-оріянського суспільства. Мова «Вед» — це мова санскриту, що була світоглядно-понятійно-знаковою основою освоєння світу більшістю європейських народів у дохристиянську добу. У «Ведах» людина розглядається як частина природи. Рослини, тварини і люди мають душу, яка після смерті переселяється в інші живі істоти. Пересе-лення душі (сансара) залежить від поведінки людини. Існує також непідвладний нікому закон покарання — карма. Найвища мета душі — «відробити» карму і досягнути повної свободи (мокші). Правда, досягнення повної свободи неможливе без звільнення душі людини від перевтілень, тому «відробити карму» — означає звільнитися від подальших перевтілень. Щоб досягти цього, потрібно жити праведно, бо лише таким чином людина може перейти у вищу касту, або соціальну ієрархію.

Пізніше на основі переосмислення ідей вед у брахманах, араньяках та упанішадах (різного роду пояснення до вед): розкриваються методи, засоби досягнення мокші.

Найсистемніша філософська думка Стародавньої Індії приковується в «Упаніша-дах» (дослівно — сидіти біля ніг вчителя). До нас дійшло близько 200 упанішад. Проблема виникнення світу розглядається аналогічно до китайської філософії. З хаосу виникає Бог (брахман), який є творцем всього світу. Щоб відтінити Творця від його творіння в «Упанішадах» вводиться поняття атман. Атман, як і брахман вживається у значенні «я». (індивіда). В «Упанішадах» атман і брахман ототожнюються. Цим підкреслюється єдність природи, людини і космосу.

Складовими частинами всього сущого в «Упанішадах» є вода; повітря, вогонь, ефір (простір). Взаємодія цих стихій народжує все на землі.

Людина в «Упанішадах» розглядається як сукупність п'яти сфер. Перша —фізичне тіло, друга — життєве дихання (прана), третя — розум (у значенні нижчого рівня раціона-льного, який безпосередньо пов'язаний з почуттям людини). Далі йдуть сфери розгорнутої свідомості, непідвладні людині, незалежної від неї (у значенні сучасного поняття позасві-домого) і сфери згорнутої свідомості, про які ми взагалі нічого не можемо знати. Це згус-ток свідомості, де вміщується мікрокосмос (атман) і макрокосмое (брахман). Розміщення шарів суворо підпорядковане: кожний наступний знаходиться в середині попереднього, є більш багатогранним і більш недосяжним для пізнання.

Основний об'єкт пізнання — найпотаємніше — згорнута свідомість. Зазначимо, що метою філософії Стародавньої Індії є не стільки знання, скільки досягнення певного стану—блаженства душі.

Дещо осторонь від класичних проблем індійських філософських шкіл, таких як санкх'я, чарвака-локаята, міманса та інші стоїть буддизм. Його засновник Будда не цікавиться проблемами створення світу, виникнення душі й тіла тощо. Основне питання, яке прагне розв'язати Будда — це доведення тези: життя невіддільне від страждання. Кожна людина повинна усвідомити чотири основних принципи: життя є страждання; страждання має першооснову— це потяг до існування, насолоди, до діяльності; усвідо-мивши цю першооснову, людина повинна дійти висновку, що страждання має причину, від якої потрібно звільнитися і, нарешті, людина повинна знайти спосіб звільнитися від страждань.

- 1 -

Загалом у Стародавній Індії були висунуті основні філософські проблеми ви-

никнення світу, буття (зокрема, проблема ідеального), пізнання, накреслені підходи до їх розв'язання. Філософія Стародавньої Індії суттєво впливала на розвиток філософської думки у Стародавній Греції та Римі.

- 2 -