Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Керівними органами НБУ є Рада НБУ та Правління НБУ.

До складу Ради НБУ входять 15 чоловік: Голова НБУ, 7 членів, яких призначає Президент та 7 членів, яких призначає ВР України. Термін повноваження членів Ради НБУ, крім голови НБУ – 7 років. Достроково повноваження Ради НБУ припиняється у разі оголошення її недовіри ВР або Президентом України, але не раніше ніж через рік після обрання.

Члени Ради НБУ, крім Голови НБУ, виконують свої повноваження на громадських засадах.

Голова Ради НБУ та його заступник обираються терміном на 3 роки.

Засідання Ради НБУ правомочні при наявності не менше 10 членів Ради, рішення Ради приймаються простою більшістю присутніх на засіданні.

Про засідання Ради її члени повинні бути повідомлені не пізніше ніж за 5 днів до початку засідання.

Рада НБУ:

- розробляє, вносить Верховній Раді України на затвердження та контролює виконання “ Основних засад грошово-кредитної політики”;

- затверджує рішення Правління НБУ, та вносить йому свої рекомендації;

- має право застосовувати відкладальне вето, щодо рішень Прав-ління НБУ з найважливіших питань грошово-кредитної політики;

- дає оцінку діяльності Правління НБУ щодо виконання основних засад грошово-кредитної політики;

- у разі неодноразового не виконання її рішень Правлінням НБУ Рада НБУ може звернутися до Голови НБУ, Президента України та Верховної Ради України.

Рішення Ради НБУ є обов’язковими для правління НБУ, але Рада не має права вмішуватися в поточну діяльність банку.

Правління НБУ протягом 5 днів зобов’язане дати вмотивовану відповідь на рекомендації Ради НБУ.

Відкладальне вето Ради НБУ щодо рішення Правління, може бути скасоване, якщо за нього не пізніше 5 днів від дати застосування вето проголосує 2/3 загального складу Правління НБУ.

Склад Правління НБУ:

Голова правління, призначається та звільняється ВР за поданням Президента України терміном на 5 років більшістю від конституційного складу ВР України (226 голосів).

Голова НБУ має одного першого та 3 заступників.

Заступників та персональний склад Правління НБУ затверджує Рада НБУ за подання Голови НБУ.

Правління НБУ забезпечує реалізацію грошово-кредитної політики НБУ та здійснює управління поточною діяльністю НБУ.

Правління приймає рішення:

- про емісію валюти України та вилучення банкнот;

- про зміну процентної ставки НБУ;

- про умови допуску іноземного капіталу до банківської системи України;

- про диверсифікацію активів НБУ та їх ліквідність;

- про формування резервів для покриття фінансових ризиків НБУ;

- щодо розподілу прибутку та порядку відрахування доходів до Державного бюджету України;

- щодо мінімального розміру золотовалютних резервів НБУ;

- про розмір та порядок формування обов’язкових резервів ко-мерційними банками;

- про застосування заходів впливу до комерційних банків та фізик-них осіб, які порушили банківське законодавство.

Правління визначає організаційну структуру, затверджує штатний розпис НБУ та подає на затвердження Раді НБУ річний звіт.

Структура організації НБУ:

- центральний апарат;

- філії (територіальні управління);

- розрахункові палати;

- банкнотно-монетний двір;

- фабрика банкнотного паперу;

- Державна скарбниця України;

- Центральне сховище;

- банківські навчальні заклади.

Запитання для самоконтролю

1. Виникнення банків.

2. Визначення терміну “банк”.

3. Структура банківської системи України.

4. Види банків.

5. Банківські об’єднання.

6. Функції НБУ.

7. Правові основи діяльності НБУ.

8. Структура управління та організації НБУ.

9. Рада НБУ та її повноваження.

10. Правління НБУ та його повноваження.

Тема 2. Комерційні банки, їх статутний фонд та ресурси

План

1. Поняття, види комерційних банків.

2. Заснування, реєстрація та управління КБ.

3. Ресурси банку та їх структура.

Література: [1, 2, 3, 4, 10].

1. Комерційний банк – це автономне, економічно самостійне, незалежне комерційне підприємство, яке функціонує за умов повної економічної самостійності, партнерських взаємовідносин з клієнтами в межах державного контролю за його діяльністю з боку органів банківського нагляду.

Згідно Закону України “Про банки і банківську діяльність” банк – це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку Україниздійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

За формою власності комерційні банки можуть бути:

- унітарними, тобто заснованими на принципах єдиновладдя. Такі банки мають єдиного власника в особі держави чи приватної особи (в Україні не дозволяється);

- з колективною формою власності (ВАТ, ЗАТ, ТОВ, кооператив).

Сьогодні в Україні функціонує два унітарних державних комерційних банки (Статутний капітал – 100 % належить державі): Державний ощадний банк України (Ощадбанк) та Державний експортно-імпортний банк України (Укрексімбанк).

Види комерційних банків:

Ощадні – спеціалізуються на кредитуванні населення за рахунок залучення невеликих за розмірами строкових депозитів.

Іпотечні – здійснюють кредитні операції на тривалий строк, під заставу нерухомості.

Інвестиційні та інноваційні банки спеціалізуються на акумуляції тимчасово вільних коштів на тривалі строки (у тому числі через облігаційні позики) і надання довгострокових кредитів.

Облікові і депозитні банки спеціалізуються на здійсненні короткострокових депозитних і кредитних операцій.

Акціонерні банки формують свій Статутний фонд шляхом випуску і розміщення акцій банку. Всі емітовані акції повинні бути іменними. Випускати акції на пред’явника в Україні законом заборонено. Власником капіталу є банк. Акціонери не мають права вимагати повернення своїх внесків.

Банки у виді ТОВ формують свій Статутний фонд за рахунок внесків учасників. При цьому кожний учасник зберігає право власності на свою частку. Відповідальність кожного учасника обмежена розміром його внеску до Статутного фонду.

Кооперативні банки створюються за територіальним принципом: місцеві та центральний кооперативний банки. Кожний учасник не залежно від розміру його внеску має 1 голос. Мінімальна кількість учасників банку (в межах області) – 50 осіб. Клієнтами кооперативного банку можуть бути тільки його учасники.

Поділ банків за розміром Статутного фонду:

- малі до 5 млн. євро (мінімум 1млн. євро);

- середні – 5-10 млн. євро.

- великі – 10 – 30 млн. євро.

- найбільші – понад 30 млн. євро.

Поділ банків за розміром їх активів:

- малі до 50 млн. грн.;

- середні – 50 – 100 млн. грн.

- великі 100 млн. грн. – 1 млрд. грн.

- найбільші – понад 1 млрд. грн.

- В Україні станом на 01.01.2006 р. було 149 комерційних банків.

Найбільші КБ України: Приватбанк – капітал 2,3 млрд. грн.; Аваль – 2,1, Державний експортно-імпортний банк – 1,3, Укрсиббанк – 1,1, Укрсоцбанк – 1,0 млрд. грн., Промінвестбанк – Статутний капітал понад 195 млн. грн. (2000 р.)

2. Для заснування нового державного банку потрібне рішення КМ України, позитивний висновок НБУ, передбачені у Державному бюджеті України кошти на формування його Статутного фонду. Комерційні банки створюються з дозволу НБУ шляхом їх державної реєстрації (їх Статуту).

Засновниками недержавних комерційних банків можуть бути фізичні та юридичні особи.

Не допускається участь у створенні КБ посадових осіб державних органів управління, військовослужбовців, працівників суду, прокуратури, держбезпеки, внутрішніх справ, держарбітражу, держнотаріату, депутатів всіх рівнів, політичних та профспілкових організацій і громадських фондів.

Кількість засновників недержавного КБ повинна бути не менше 3, частка кожного не повинна перевищувати 35 %.

Мінімальний розмір Статутного капіталу:

- для місцевих КБ – 1 млн. євро;.

- для КБ, які діють на території однієї області – 3 млн. євро;

- для банків, які діють на території України – 5 млн. євро;

- для банків з іноземним капіталом до 50 % статутного фонду – 8 млн. євро;

- для банків з іноземним капіталом 50 і більше % статутного фонду – 15 млн. євро

Для формування Статутного капіталу в територіальному управлінні НБУ у двотижневий термін після подання необхідних для реєстрації документів відкривається накопичувальний рахунок. Кошти на накопичувальному рахунку повинні бути акумульовані не пізніше ніж за 15 днів до закінчення строку розгляду документів. Як правило на формування статутного капіталу банкам відводиться 60 днів.

Статутний фонд КБ у формі акціонерного товариства створюється шляхом випуску та продажу акцій, які можуть бути: - звичайними та привілейованими.

Власники звичайних акцій отримують дивіденди при наявності прибутку, тоді як власники привілейованих акцій отримують фіксовані дивіденди незалежно від результатів роботи КБ.

Для реєстрації КБ подаються такі документи:

- заява,

- установчий договір;

- статут;

- рішення про створення банку (протокол установчих зборів);

- бізнес-план;

- інформацію про фінансовий стан учасників (висновок аудито-рів);

- документи про ділову репутацію учасників (анкета, довідку про сплату статутних внесків, відсутність судимості – для фізичних осіб);

- бухгалтерську звітність засновників (для юридичних осіб – фінансовий звіт за останні 4 квартали, для фізичних осіб – довідку з ДПА про джерело походження коштів);

- відомість про кількість та склад органів управління і контролю КБ (спостережну раду (наглядову раду для державного банку), правління (раду директорів), ревізійну комісію);

- відомості про керівних осіб банку - голову, його заступників, членів виконавчого та спостережних органів, головного бухгалтера та його заступників (наявність вищої економічної чи юридичної освіти (копія диплому), стажу роботи в банках (витяг з трудової книжки), три рекомендації працівників, які працюють в банках і кандидатури яких погоджуються з НБУ, довідку з МВС про відсутність судимості). Голова правління (ради директорів) та головний бухгалтер приступають до роботи при отримання письмової згоди НБУ;

- копія звіту про проведення відкритої підписки на акції (для ВАТ);

- документ, яки підтверджує наявність приміщення (власного чи орендованого);

- копія платіжних документів про сплату збору за реєстрацію КБ.

Реєстрація КБ здійснюється у місячний термін після подання всіх необхідних документів.

Рішення про створення КБ з національним капіталом приймає комісія НБУ з питань нагляду і регулювання діяльності банків, а з іноземним капіталом – правління НБУ.

КБ за погодження з регіональними управліннями НБУ можуть створювати, як на території України так і за її межами свої філії та представництва.

Для збільшення на вимогу НБУ, або виходячи з власних інтересів, розміру Статутного фонду банк здійснює емісію акцій – тобто відкриває на них додаткову підписку.

Емісія акцій дозволяється тільки після закінчення попередньої підписки.

Проспект емісії при першій підписці готується засновниками, при наступних – правлінням банку.

Випускати акції на пред’явника КБ заборонено.

Дивіденди виплачуються банком щорічно при умові дотримання ним нормативу регулятивного капіталу (8 % від розміру зважених до ризику активів і позабалансових зобов’язань – для працюючих банків, 15 % - протягом перших 12 місяців для новостворених банків, 12 % - для новостворених банків протягом наступних 12 місяців).

Якщо в попередньому році діяльність банку була неприбутковою то в наступному розмір суми виділеної на виплату дивідендів не може перевищувати 50 % різниці між капіталом банку і рівнем регулятивного капіталу.

Вищим органом управління недержавного КБ є загальні збори учасників, а між зборами – спостережна рада, державного КБ – наглядова рада.

Виконавчим органом недержавного КБ є правління (рада директорів), яке очолює голова правління (ради директорів), державного КБ – правління, яке очолює голова.

Ревізійна комісія – недержавного КБ обирається загальними зборами учасників, державного – наглядовою радою

3. Для здійснення комерційної і господарської діяльності банки повинні мати у своєму розпорядженні певну суму грошових коштів, тобто ресурсів.

Ресурси комерційного банку -це сукупність грошових коштів, що перебувають у його розпорядженні і використовуються для виконання активних операцій.

Активні операції – це фінансові операції з розміщення вільних коштів банку з метою отримання прибутку.

Операції, з допомогою яких комерційні банки формують свої ресурси називаються пасивними.

Структура ресурсів КБ:

Власний капітал банку (23,7 % - середній показник в Україні; в світі коливається від 10 до 90 %):

- статутний капітал;

- резервний фонд;

- страхові фонди;

- прибуток поточного року;

- нерозподілений прибуток минулих років;

- інші фонди (покриття зношення основних машин, економічного стимулювання, охорони праці, інноваційний, розвитку виробництва, надання кредитів працівникам банків).

Залучені та позичені кошти (76,3 %):

- депозити до запитання;

- строкові депозити.

Власний капітал виконує такі функції:

- захисну (захист інтересів вкладників);

- оперативну (придбання, або оренда приміщень для банків, обладнання їх меблями та організаційною і обчислювальною технікою, впровадження системи захисту):

- регулюючу (за його розміром регулюючі органи, в першу чергу НБУ впливають на діяльність КБ).

Джерелами збільшення статутного фонду є:

- кошти нових акціонерів, залучені через емісію додаткових акцій та паїв;

- кошти, одержані реінвестуванням дивідендів через придбання нових паїв або акцій учасниками;

- кошти отримані після обміну облігацій банків на акції;

- кошти одержані внаслідок індексації акцій.

Резервний фонд банку формується за рахунок прибутку та не може бути більшим 50 % Статутного фонду. Щорічний розмір відрахувань до резервного фонду з прибутку повинен бути не менше
5 % до досягнення 25 %, встановленого НБУ, мінімального розміру регулятивного (власного) капіталу.

Залучені ресурси це тимчасово вільні кошти вкладників, мобілізовані банком на певних умовах і на певний термін (строкові вклади) та вклади до запитання.

Це можуть бути кошти:

- юридичних осіб;

- фізичних осіб;

- банків і фінансово-кредитних установ;

- бюджету.

Строкові вклади – це кошти на вкладних депозитних рахунках в банку (фізичних і юридичних осіб), відкритих для зберігання коштів вкладників на обумовлений період:

- залишки коштів на вкладних (ощадних) рахунках (допускаються додаткові внески протягом періоду зберігання, та зняття частини за погодженням з банком);

- залишки коштів на депозитних рахунках (забороняються додаткові внески і видача коштів протягом періоду зберігання);

- залишки коштів на анонімних рахунках (в Україні відкривати анонімні рахунки заборонено).

Вклади до запитання – це кошти на рахунках, відкритих у банку для здійснення поточних операцій у національній та іноземній валюті:

- залишки коштів на поточних бюджетних та тимчасових поточних рахунках;

- залишки фондів економічного стимулювання та інших фондів клієнтів;

- залишки коштів на рахунках кредитно-фінансових установ;

- залишки коштів депонованих на окремих рахунках для забез-печення гарантії платежів.

Кошти на цих рахунках використовуються для здійснення поточних операцій, але все одно на них на певний час залишається частина не використаних коштів, які банки використовують для проведення активних операцій з метою отримання прибутку.

Позичені ресурси – це грошові кошти кредиторів та інвесторів, мобілізовані банками на певних умовах на міжбанківських та фондових біржах:

- кредити одержані в інших банках;

- кредити одержані в НБУ;

- кошти інвесторів вкладені в боргові зобов’язання банків (облі-гації, сертифікати).

Облігації банк може випускати після повної сплати заявленого статутного фонду і в розмірі не більше 25 % від нього.

Залучені кошти, одержані кредити і реалізовані боргові зобов’язання сукупно визначають розмір балансових зобов’язань банку ( його пасив ).

Активні і пасивні операції КБ відображаються відповідно в Активі і Пасиві його Балансу.

Запитання до самоконтролю.

1. Визначення терміну „комерційний банк”.

2. Організаційно правові форми КБ.

3. Види КБ.

4. Статут КБ та його мінімальний розмір.

5. Класифікація КБ за розміром статутного фонду і розміром активів.

6. Порядок заснування КБ.

7. Органи управління КБ.

8. Ресурси КБ.

9. Власні ресурси КБ.

10. Порядок формування статутного та резервного фондів.

11. Залучені та позичені ресурси КБ.

12. Строкові вклади та вклади до запитання.

Тема 3. Розрахункові операції комерційних банків

План

1. Розрахунково-касові операції та принципи їх проведення.

2. Види рахунків та порядок їх відкриття.

3. Безготівковий розрахунок. Вимоги до оформлення платіжних документів.

4. Форми безготівкових розрахунків.

Література: [1, 2, 3].

1. Розрахунково-касові операції банків полягають у забезпеченні руху грошових коштів на рахунках клієнтів згідно з їхніми дорученнями.

За своїм характером ці операції є послугами, оскільки для їх виконання банку не потрібні додаткові резерви, так-як необхідні кошти повинні бути на рахунку тих клієнтів за дорученням яких банки здійснюють платежі чи касові операції. За ці послуги банки стягують плату з клієнтів у вигляді комісійної винагороди, а не процента.

Клієнтам банків розрахунково-касові операції забезпечують одержання коштів за реалізовану продукцію чи послуги, оплату необхідних для виробництва продукції матеріальних ресурсів, виплату заробітної плати робітникам, сплату податків і зборів, накопичення і використання заощаджень та ін. Тому клієнти зацікавлені, щоб касово-розрахункове обслуговування здійснювалося якомога швидше та надійніше.

Розрахунково-касові операції банки здійснюють з врахуванням таких принципів:

- економічні агенти (юридичні особи) – власники грошових коштів мають право вибору форми платежу (готівкою (в Україні це право обмежене - платежі готівкою іншим підприємствам не можуть перевищувати 9 тис. грн. в день) чи безготівково) та право вибору банку, в якому вони хочуть зберігати кошти і через який здійснюватимуть свої розрахунки в безготівковій формі;

- зберігання коштів у банках та переказування їх здійснюється на банківські рахунки, які відкриваються клієнтам на їх прохання при згоді банку. Кожний клієнт має право відкрити кілька рахунків у різних банках та право на збереження в таємниці стану його рахунків;

- переказ коштів чи видача готівки з рахунку здійснюється банком за розпорядженням власника в порядку визначеної ним черговості в межах залишку коштів на рахунку (до 2001 р. цей порядок в Україні порушувався);

- форми та строки переказування банком коштів клієнт визначає самостійно;

- відносини між банком і клієнтом у процесі розрахунково-касового обслуговування будуються на засадах партнерства і взаємної вигоди і здійснюються на підставі договору про розрахунково-касове обслуговування.

Розрахункові операції використовуються підприємствами для здійснення операцій в безготівковій формі, касові – в готівковій.

2. Для зберігання грошових коштівта здійснення всіх видів операційбанки можуть відкривати клієнтам такі види рахунків: поточні, депозитні (вкладні) та бюджетні.

Перші два види рахунків відкриваються у національній та іноземній валюті, останній – тільки у національній.

Рахунки відкриваються:

- юридичним та фізичним особам – суб’єктам підприємницької діяльності – резидентам, їх філіям та представництвам, які зареєстровані у встановленому Законом порядку;

- представництвам юридичних осіб – нерезидентів та іноземним інвесторам;

- фізичним особам (резидентам та нерезидентам).

Поточні рахунки в національній валюті відкриваються підприємствам всіх форм власності, їх відокремленим підрозділам, нерезидентам та фізичним особам для приймання і зберігання їх власних грошових коштів та для здійснення всіх розрахунково-касових операцій з ними.

Для відкриття поточного рахунку підприємства подають такі документи:

- заяву встановленої форми підписану керівником та головним бухгалтером підприємства;

- засвідчену нотаріально копію свідоцтва про державну реєстрацію підприємства;

- засвідчену нотаріально копію зареєстрованого статуту;

- копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік;

- картку зі зразками підписів осіб, яким надано право розпоряд-жатися рахунком та підписувати розрахунково-касові документи;

- нотаріально засвідчену копію документа про реєстрацію підприємства в органах Пенсійного фонду України.

Фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності для відкриття поточного рахунку подають ті ж документи, що і підприємства за винятком: замість Статуту – документ, що засвідчує особу.

Фізичні особи для відкриття поточного рахунку подають: заяву, паспорт, картку зі зразком підпису та довідку податкового органу про присвоєння ідентифікаційного номера.

Депозитні (вкладні) рахунки в національній валюті відкриваються підприємствам, їх відокремленим підрозділам та фізичними особами на підставі депозитного договору між банком і його клієнтом на певний строк.

Для юридичних осіб кошти на депозитний рахунок перераховуються із поточного рахунку власника, куди і повертаються після закінчення строку. З депозитних рахунків здійснювати поточні платежі та видавати готівку забороняється.

Для фізичних осіб для відкриття депозитного (вкладного) рахунку потрібен паспорт і ідентифікаційний код. Правила накопичення і використання коштів з депозитного рахунку обумовлюються в договорі між клієнтом і банком.

Для осіб-нерезидентів для відкриттядепозитного рахунку потрібне підтвердження джерела походження коштів, що вкладаються, або перерахування коштів з поточного рахунку.

Бюджетні рахунки відкриваються підприємствам, яким виділяються кошти за рахунок державного або місцевих бюджетів для їх цільового використання. Відкриття бюджетних рахунків підприємствам здійснюється на підставі дозволів розпорядників бюджетних коштів.

Для представництв іноземних держав і організацій, які не займаються підприємницькою діяльністю банки відкривають спеціальні рахунки типу „Н” – вони подібні до бюджетних рахунків.

Для представництв іноземних фірм-нерезидентів, які займаються в Україні підприємницькою діяльністю, не будучи юридичними особами відкриваються спеціальні рахунки типу „П”. По цьому рахунку можна здійснювати всі ті операції що й поточному рахунку, за винятком купівлі іноземної валюти та здійснення інвестицій в Україні.

Поточні та депозитні рахунки в іноземній валюті для юридичних та фізичних осіб – резидентів відкриваються на тих же умовах, що й в національній валюті.

Додаткові вимоги для відкриття рахунку в іноземній валюті нерезидентами:

- юридичні особи-нерезиденти повинні подати дозвіл на відкриття поточного рахунку в іноземній валюті від центрального банку своєї країни;

- фізичні особи-нерезиденти для відкриття поточного рахунку в іноземній валюті повинні підтвердити джерело походження своїх коштів.

3. Через безготівкові міжгосподарські розрахунки здійснюється переважна частина грошового обороту, реалізуються найбільш масові відносини між підприємствами, здійснюються взаємні платежі з бюджетом, органами соціального страхування, судочинства та ін.

Безготівкові розрахунки здійснюються за допомогою розрахункових документів.

Розрахунковими документами називають складені на папері за встановленою формою документи, які подаються банкам юридичними та фізичними особами за дорученням (чи вимогою) переказати з їхніх рахунків (чи зарахувати на їх рахунок) певну суму грошей. Вони строго уніфіковані, мають єдину для країни стандартну форму та визначений набір реквізитів.

До обов’язкових реквізитів розрахункових документів належить:

- назва документа;

- номер, число, місяць та рік виписки документа;

- повна назва платника і одержувача грошей, номери їхніх рахунків та ідентифікаційних кодів за ЄДРПОУ. Якщо платник є нерезидентом, то вказується країна його реєстрації;

- назва та місцезнаходження банків платника й одержувача, умовні номери за МФО - коди банків);

- суми платежу (словами та цифрами);

- призначення платежу – для перерахування чи одержання грошей, посилання на документ, на підставі якого здійснюється платіж (договір, рахунок тощо);

- підписи керівника та головного бухгалтера платника (чи одержувача) та відбиток печатки;

- код бюджетної класифікації та строк платежу (при перерахуванні коштів до бюджету);

- сума податку на додану вартість або напис „без ПДВ”.

Чинним положенням про безготівковий розрахунок визначені основні вимоги до оформлення платіжних розрахункових документів:

- мають бути заповнені всі реквізити платіжних документів;

- кількість виписаних копій має відповідати (дорівнювати) числу учасників розрахунково-платіжного процесу;

- жодні виправлення і підчистки, факсимільні підписи не допус-каються;

- в даті документа число і рік проставляються цифрами, а місяць – словами;

- назва платника повинна точно збігатися з указаною в його зареєстрованому документі;

- розрахунковий документ повинні підписувати особи, яким надане таке право статутом і підписи яких є в картці зразків, поданій банку при відкритті рахунку, або в картці зразків поданій при заміні керівників підприємства.

При будь-яких порушеннях банк не приймає розрахункового документа від клієнта. Сам банк не має права вносити зміни в цей документ.

4. Сьогодні в Україні в міжгосподарських розрахунках застосо-вуються такі безготівкові розрахункові документи:

- платіжні доручення;

- платіжні вимоги-доручення;

- чеки;

- акредитовані заяви;

- платіжні вимоги;

- інкасові доручення;

- векселі.

Платіжне доручення – це письмовий документ стандартної форми з дорученням клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування вказаної суми коштів з його рахунку на рахунок одержувача. Це найпоширеніша в Україні форма розрахунків.

Платіжне доручення виписує платник та подає його в банк не пізніше 10 календарних днів після його виписки.

Якщо одержувач є клієнтом цього ж банку то сума списана з рахунку платника зараховується на його рахунок.

Якщо одержувач є клієнтом іншого банку то кошти списані з рахунку платника будуть переведені в банк одержувача, а потім безпосередньо на рахунок одержувача.

Якщо банк одержав документи клієнта в межах операційного дня то він повинен відправити їх в банк одержувача електронною чи кур’єрською поштою в день надходження, якщо після закінчення операційного дня – то наступного дня.

Термін між датою надходження доручення в банк і датою зарахування коштів на рахунок одержувача не повинен перевищувати 3-х днів.

Інколи платіжні доручення попередньо гарантуються банком – банк списує кошти з рахунку платника на спеціальний рахунок, на який не може бути накладений арешт. Банк одержувач списує зазначені кошти на рахунок конкретного одержувача вказаного в платіжному документі.

Платіжні вимоги-доручення – це комбінований документ в якому передбачається два види дій:

- вимога продавця до покупця оплатити надіслані йому комерційні документи на відвантажені товари;

- доручення покупця (платника) своєму банку оплатити вказані документи і перерахувати кошти продавцю.

Вимогу-доручення виписує продавець і разом з комерційними документами пересилає покупцю. Останній перевіряє одержані документи, і якщо він погоджується здійснити оплату підписує вимогу-доручення і передає його в свій банк. Банк приймає це доручення протягом 20 календарних днів від дати його виписки.

Якщо платник відмовляється оплатити вимогу-доручення то він повинен повідомити про це продавця з наведенням причини.

Чек – це письмове розпорядження власника поточного рахунку (чекодавця) банку виплатити кошти пред’явнику чека. Чеки для безготівкових розрахунків називають розрахунковими. Чеками можна розраховуватися між юридичними особами та між юридичною особою і фізичною. Між фізичними особами розрахунок чеками заборонений.

При видачі чекової книжки підприємству банк бронює вказану у ньому суму. Виписування чеків допускається тільки в межах ліміту конкретної чекової книжки.

Чек повинен бути пред’явлений в банк до оплати протягом 10 днів, не враховуючи дня виписки.

Акредитив – це зобов’язання банку оплатити платіжну вимогу, яке він дає на прохання свого клієнта його постачальнику за умови дотримання останнім передбачених в акредитиві умов поставки і платежу.

Існує кілька видів акредитиву:

- покритий – кошти списуються з рахунку клієнта і бронюються на окремому рахунку;

- непокритий – кошти не списуються з рахунку клієнта, а в разі необхідності банк забезпечує платежі своїми коштами;

- відкличний – може бути відкликаний платником;

- безвідкличний – не може бути відкликаним без згоди продавця товару або послуг.

Акредитив виписується платником не більше ніж на 15 днів, не враховуючи терміну пересилання документів між банками. Банк на прохання платника може продовжити цей термін, але не більше ніж на 10 днів.

Платіжна вимога – це письмове дорученняодержувачагрошей своєму банку стягнути кошти з платника (боржника). Такі платежі здійснюються тільки за рішенням суду, а зараз тільки через Державну виконавчу службу.

Інкасові доручення – це розрахунковий документ, який складають фінансові органи, банки та інші підприємства у тих випадках коли їм надане право безспірного (безакцептного) стягування коштів. Інкасові доручення приймаються банками протягом 10 днів не рахуючи дня виписки.

Вексель – безумовне грошове зобов’язання, за яким одна особа зобов’язується сплатити іншій визначену суму коштів у визначений строк,

Розрізняють простий вексель і переказний.

Простий вексель видається у формі безумовного зобов’язання здійснити платіж.

Процес обороту простого векселя:

- покупець вручає вексель продавцю;

- продавець виконує роботи, або послуги;

- продавець пред’являє вексель до оплати;

- покупець оплачує вексель.

Переказний вексель (тратта) видається у формі безумовної пропозиції (наказу) здійснити платіж.

Процес обороту переказного векселя:

- продавець направляє покупцю товар, а також тратту;

- платник повертає акцептований (підписаний) вексель продав-цю;

- продавець направляє акцептований вексель одержувачу грошей (ремітентові);

- ремітент направляє вексель покупцю до оплати;

- покупець оплачує вексель і одночасно погашає його.

В залежності від виду, векселі приймаються банками до оплати:

- без супровідних комерційних документів;

- з супровідними комерційними документами.

Запитання до самоконтролю

1. Розрахунково-касові операції банків.

2. Принципи ведення розрахунково-касових операцій.

3. Види розрахункових рахунків.

4. Порядок відкриття розрахункових рахунків.

5. Порядок проведення безготівкових розрахункових операцій.

6. Вимоги до оформлення розрахункових документів.

7. Види безготівкових розрахункових документів.

8. Платіжне доручення.

9. Платіжна вимога.

10. Чек.

11. Інкасові доручення та акредитиви.

12. Вексель.

Тема 4. Міжбанківські розрахунки та касові операції

План

1. Порядок проведення міжбанківських розрахунків.

2. Розрахунок за допомогою системи електронних платежів.

3. Касові операції.

4. Порядок приймання та видачі банками готівки.

Література: [1, 2, 3]

1. Для забезпечення руху коштів між партнерами по бізнесу та підприємствами і податковими, соціальними та іншими органами, розрахункові рахунки яких знаходяться в різних банках та для розрахунків між самими банками створюються спеціальні міжбанківські платіжні системи.

Міжбанківські розрахунки можуть здійснюватися через такі системи:

- систему електронних платежів (СЕП);

- внутрішньобанківську платіжну систему (ВПС);

- комбінацію систем ВПС і СЕП;

- міжнародні системи електронних розрахунків, наприклад SWIFT;

- двосторонні прямі кореспондентські відносини.

Головним призначенням кожної системи є найшвидше транспортування розрахункових документів між банками та переказування коштів від платника до одержувача. Для цього банки відкривають один для одного спеціальні рахунки, які називаються кореспондентськими.

Кореспондентські рахунки – це рахунок одного банку, відкритий в іншому банку. Останній банк за дорученням і за рахунок першого здійснює різноманітні платежі своїм клієнтам.

Кореспондентські відносини – це договірні відносини між банками з метою виконання кожним із них для іншого певних операцій і послуг, пов’язаних з розрахунками між клієнтами та з власними відносинами.

В кореспондентських договорах оговорюється види послуг, які один банк надає іншому, порядок відкриття рахунку, підтвердження і виконання акредитивів та інших розрахункових операцій, розмір комісійних винагород, спосіб передавання та захисту інформації, строк договору, відповідальність і санкції за порушення.

Кореспондентські рахунки можуть бути:

- відкриті на взаємній основі – два банки відкривають рахунки один в одного;

- відкриті в односторонньому порядку – один банк відкриває рахунок в іншому банку (як правило українські банки в іноземних, або малі банки у великих);

- відкриті банками другого рівня в регіональних управліннях НБУ;

- технічні – відкриті банками учасниками СЕП у регіональних розрахункових палатах;

- клірингові – для проведення заліку взаємних вимог між банками.

2. В Україні для розрахунку між банками в електронній формі використовується СЕП розроблена НБУ.

Функціонування СЕП базується на таких принципах:

- усі операції здійснюються виключно у безпаперовій (електронній формі);

- система є абсолютно закритою, тобто грошові кошти не можуть вийти з фінансового простору СЕП на жодній з її ділянок;

- оборот коштів у системі здійснюється за принципом „брутто”, коли кожний платіж відображається на рахунку учасника СЕП;

- ініціатива проведення платежу належить банку-платнику, який дебетує свій рахунок;

- виконання платіжних доручень платника з його коррахунку здійснюється в черговості їх календарного надходження в СЕП і в межах наявних на рахунку коштів;

- платежі здійснюються в режимі реального часу, що дає можливість завершити розрахунки між банками протягом операційного дня;

- зарахування коштів одержувачу здійснюється тільки після їх списання з коррахунку банка, що обслуговує платника, і надходження їх на коррахунок обслуговуючого банку.

Існує три рівні СЕП:

- нижній – КБ та їхні філії;

- середній – територіальні управління НБУ та територіальні розрахункові палати (РРП);

- верхній – операційне управління НБУ, центральна розрахункова палата (ЦРП) та територіального управління НБУ по м. Києву і Київській області, оскільки для них не створено окрема розрахункова палата, а їх обслуговування доручено НБУ.

Електронні розрахункові документи формуються системою автоматизації банку (САБ) у вигляді пакета по 1000 документів одержаних від клієнтів на паперовому або електронному носію та відправляються електронною поштою до РРП, яка обслуговує даний банк. РРП, після перевірки документів, відправляє кошти в іншу РРП, якщо банк одержувач знаходиться в іншому регіоні, або безпосередньо банку-одержувачу, якщо він знаходиться в іншому регіоні.

Електронний розрахунковий документ повинен мати ті ж обов’язкові реквізити, що й паперовий.

На рис. 1 наведено різні схеми руху коштів від платника до одержувача в залежності від їх територіального розміщення та наявності рахунків в одному, або різних банках.

ЦРП НБУ

6 6

РРП банку платника РРП банку одержувача 5

3 4

4 3

Банк платника Банк одержувача

2 3 4

4 3 2

5 Філіал банку платника Філіал банку одержувача

2 3 4

4 3 2 1

Платник Одержувач

Рис. 1 Рух коштів від платника до одержувача

1. Клієнти знаходяться в одному філіалі одного банку (або в одному банку, який не має філіалів). 2. Клієнти знаходяться в різних філіалах одного банку (філіал не має доступу до СЕП). 3. Клієнти знаходяться в різних банках, які розміщені в одному регіоні. 4. Клієнти знаходяться в різних банках, які розміщені в різних регіонах. 5. Філіал має доступ до СЕП. 6. Взаємна інформація про рух грошових коштів між територіальними розрахунковими палатами і центральною розрахунковою палатою.

Внутрішньобанківська платіжна система. За наявності в комерційного банку філій, можливі два варіанти входження їх в СЕП:

- безпосередній - через окремий вхід філії, яка здійснює свою діяльність незалежно від головної організації;

- опосередкований – через коррахунки головного банку.

При відсутності безпосереднього входу філій у СЕП банку потрібно створювати внутрішньобанківську платіжну систему.

Забезпечує діяльність ВПС головний розрахунковий центр КБ, який веде субкореспондентські рахунки всіх своїх філій, здійснює міжфілійні платежі всередині банку, а також відображає обороти філій з іншими банками.

3. Касові операції банків полягають у прийманні готівки від клієнтів, зарахуванні її на їх рахунки, збереженні прийнятих коштів та видачі готівки на вимогу клієнта.

Порядок ведення касових операцій регламентується трьома документами, які ухвалив НБУ:

- положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні;

- інструкцією з організації емісійно-касової роботи в установах банків України;

- інструкцією про організацію роботи з готівкою установами банків України.

Цими документами визначені основні вимоги до організації банками касового обслуговування клієнтів:

- дотримання норм чинного законодавства та вимог нормативних актів НБУ щодо організації готівкового обігу;

- прогнозування установами НБУ готівкового обсягів обігу та контроль за дотриманням прогнозних показників;

- повне і своєчасне забезпечення потреб економіки в готівкових коштах;

- своєчасна видача установами банків готівки в межах наявних на рахунках коштів і на цілі, попередньо визначені клієнтами в їх грошових чеках;

- створення умов для залучення готівки до кас банків та сприяння скороченню готівкових платежів у розрахунках за товари і послуги.

Для здійснення касових операцій установи банку організовують прибуткові та видаткові каси, або об’єднані (з невеликим обсягом касових операцій) прибутково-видаткові каси.

Для приймання інкасаторських сумок банки створюють перерахункові каси, які перераховують вміст інкасаторських сумок.

Для приймання виручки після закінчення операційного дня банки організовують вечірні каси, які приймають готівку, але не видають її.

Для одержання касових послуг кожний клієнт повинен:

- розробити і подати банку прогнозний розрахунок своїх касових оборотів на квартал;

- повідомити банку визначений день одержання готівки на виплату заробітної плати та інші платежі;

- подати банку розрахунок ліміту й одержати встановлений йому ліміт залишку каси;

- подати прізвище особи, відповідальної за одержання і доставку готівки з банку, та спосіб її транспортування.

4. Юридичні особи та підприємці, які мають поточні рахунки в банках повинні здавати одержану готівку, не витрачену в той самий день на поточні потреби, в установи банків для зарахування на їхні поточні рахунки. У себе вони можуть тримати готівку тільки в межах ліміту. Підприємства, які не мають договорів на здачу готівки у вечірню касу, або на інкасове обслуговування, мають право здати її в наступний день.

При порушенні цього порядку на підприємства накладаються штрафи.

Ліміт каси підприємствам встановлюється на рівні середньо-денного надходження або середньоденної виручки за три попередні місяці.

Селянські (фермерські) господарства самостійно визначають ліміт каси і повідомляють про це банк.

Індивідуальним підприємцям ліміт каси не встановлюється.

Понадлімітна готівка може бути здана підприємствами:

- через прибуткову денну чи вечірню касу;

- через інкасаторів НБУ чи комерційних банків;

- через підприємство зв’язку, якщо установа банку розташована в іншому населеному пункті.

Приймання готівки здійснюється на підстав стандартного документа „Об’ява на внесення готівки”.

Від фізичних осіб банки приймають готівку для:

- зарахування на їхні рахунки (поточні, ощадні) на підставі документа „Об’ява на внесення готівки” чи „Прибутковий касовий ордер” із записом суми внеску у ощадну книжку.

- здійснення платежів за зобов’язаннями клієнта на підставі „Повідомлення” та з видачею „Квитанції” про здійснений платіж.

На суму одержаних коштів клієнтам видається квитанція на про внесення готівки.

Готівка отримана від клієнтів поступає у сховище банку, або видаткову касу.

Передавання грошей інкасаторам (спеціальним кур’єрам) торгівельними організаціями здійснюється посумочно без перерахування їх вмісту. Кошти перераховуються в банку та зараховуються на рахунок клієнта.

При прийманні готівки касами банків здійснюється їх експертиза на справжність та визначення ступеня зносу.

Банкнота визнається справжньою, коли залишилося не менше ¾ її розміру, видимі водяні знаки, номінал, літери серії та номер.

Банкноти одного номіналу формуються в одну упаковку по 100 штук, яка називається корінцем. 10 корінців формуються в упаковку, яка називається пачкою.

Установи банків видають готівку через свої видаткові каси протягом операційного дня в таких випадках:

- підприємствам, організаціям, установам з їхніх поточних рахунків на підставі грошових чеків установленої форми із зазначенням цільового призначення одержаної готівки;

- фізичним особам з їхніх поточних чи ощадних рахунків за видатковими касовими ордерами встановленої форми;

- індивідуальним позичальникам одержані ними позички за видатковими касовими ордерами;

- населенню при виплаті йому пенсій, допомоги, переказів з інших банків, заробітної плати працівникам даного банку на підставі, відповідно, доручень пенсійних органів, інших організацій платників чи видатковими касовими ордерами.

Видаткові документи повинні бути заповнені, підписані і засвідчені згідно зі встановленими НБУ правилами.

Одержувач може перерахувати отримані кошти біля каси, або в окремому приміщенні.

Видана клієнтам сума готівки в той же день списується їхнього рахунку, або рахунку розпорядника цих коштів.

Податкові та контролюючі органи періодично перевіряють використання підприємствами одержаних коштів за цільовим призначенням.

Приймання та видача готівки може здійснюватися за допомогою банківських ідентифікаційних карток та банківські автомати.

У першому випадку приймання і видача готівки здійснюється також через касу тільки прибуткові та видаткові документи заміняються пластикові ідентифікаційні картки, у другому – через банкомат.

Для захисту свого рахунку кожний клієнт отримує ПІН-код. Після кожної операції касир або банкомат видає клієнту інформацію про рух та залишок коштів.

Усі кошти які протягом дня надійшли в касу і не використані здаються в сховище. Банки розраховують свої потреби в готівкових коштах, постійно контролюють їх наявність та поповнюють, або здають її надлишок (продають) в регіональні відділення НБУ.

Обмін зношених банкнот банками здійснюється безплатно.

Запитання для самоконтролю

1. Система міжбанківських розрахунків.

2. Кореспондентські рахунки та кореспондентські договори.

3. СЕП.

4. Внутрішньобанківська платіжна система.

5. Порядок проведення касових операцій банками.

6. Прибуткові операції банків.

7. Видаткові операції банків.

8. Здійснення касових операцій через банкомати.

Змістовий модуль 2 „Кредитні, зовнішньоекономічні операції та операції з цінними паперами

Тема 5. Кредитні операції банків

План

1. Класифікація банківських кредитів.

2. Принципи і умови кредитування.

3.Оцінка кредитоспроможності позичальника.

4. Забезпечення повернення банківських позик.

5. Процес банківського кредитування:

Література: [1, 2, 3].

1. Кредити розрізняють:

- за терміном використання:

= короткострокові (до одного року);

= середньострокові (від одного до трьох років);

= довгострокові (понад три роки).

Короткотермінові кредити в основному використовуються для поповнення оборотних капіталів підприємства, а довгострокові – для відтворення основного капіталу;

- за ступенем ризику:

= стандартні – надані позичальникам, які мають стабільну фінансову стійкість і своєчасно розраховувалися за раніше отримані кредити;

= з підвищеним ступенем ризику – кредити які не мають забезпечення, а також надані клієнтам з нестійким фінансовим положенням та які допускали затримки при розрахунку за попередні кредити;

- за методом надання:

= одноразові – рішення банку про видачу такого кредиту приймається окремо за кожною позичкою;

= перманентні – надаються банками по мірі виникнення у клієнтів потреби в межах розміру відкритої кредитної лінії (розміри окремих позичок не погоджуються з банком);

= гарантовані (банк надає клієнту письмові гарантії видати йому кредит у певному розміри при виникненні у ньому потреби):

+ з попередньо обумовленою датою видачі;

+ з видачею по мірі виникнення потреби;

- щодо способу повернення:

= поступовий порядок погашення (в розстрочку) – для довгострокових кредитів;

= одноразовим платежем – для короткострокових кредитів;

= за особливими умовами – банк зараховує на погашення кредиту всі поточні надходження на рахунок клієнта;

= на вимогу кредитора – коли клієнт порушує цільовий принцип кредитування, або інші умови кредитного договору;

- за строком повернення:

= строкові;

= до запитання (безстрокові) – клієнт повинен повернути кредит на першу вимогу банку, якщо вимоги банку немає термін повернення кредиту клієнт визначає на свій розсуд;

= прострочені (по них клієнт сплачує підвищену процентну плату);

= відстрочені (пролонговані) – строк повернення кредиту переноситься на пізніший термін. Пролонгація оформляється додатковою угодою;

- за характером визначення банківського процента:

= з фіксованою процентною ставкою;

= з плаваючою процентною ставкою;

- за способом сплати процента:

- звичайний кредит – проценти сплачуються щомісячно;

- дисконтний кредит – проценти сплачуються одночасно з отри-манням кредиту.

2. Принципи здійснення банківського кредитування:

- строковості повернення – кредит повинен бути повернений в точно визначений час;

- цільового характеру – кредит надається на контрольовану ціль, тому використання кредитних коштів дозволяється тільки на витрати пов’язані з досягненням цієї цілі;

- забезпеченості позики – виділення в заставу активів пози-чальника.

Умови кредитування:

- за користування кредитом клієнт, як винагороду, сплачує банку проценти;

- кредити видаються тільки в межах кредитних ресурсів банку;

- про кожний кредит, який перевищує 10 % його власного капіталу КБ повинен повідомити НБУ;

- загальна заборгованість одного позичальника за кредитами, врахованими векселями та іншими зобов’язаннями не може перевищувати 25 % від суми власних коштів КБ;

- загальний розмір кредитів виданих банком з врахуванням інших зобов’язань банку не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів;

- КБ повинен дотримуватися вимог НБУ, щодо формування обов’язкових, страхових і резервних фондів;

- позички надаються всім підприємствам, незалежно від форми власності та фізичним особам;

- рішення про надання кредиту приймається колегіально (кредитним комітетом банку);

- кредити надаються на комерційних засадах, з обов’язковим вивченням банком кредитоспроможності, фінансової стійкості, рентабельності та ліквідності клієнта;

- кредитуються тільки ті види діяльності позичальника, які передбачені його статутом;

- позичальник повинен мати власне майно і брати участь у фінансуванні об’єкта, що кредитується певною сумою власних коштів.

Банки не можуть надавати кредити на:

- покриття збитків господарської діяльності клієнта,

- на формування та збільшення статутного фонду клієнта;

- на внесення клієнтом платежів у бюджет;

- підприємствам проти яких порушено справу про банкрутство;

- підприємствам, у контрактах яких не передбачене страхування можливих втрат від не поставок ТМЦ;

- підприємствам, які мають прострочену заборгованість по попередніх кредитах та не сплачені проценти.

Кредити надаються на підставі договору між банком і клієнтом.

3. Кредитоспроможність позичальника визначається на підставі аналізу його фінансового стану.

Для оцінки фінансового стану позичальника – юридичної особи банк враховує такі показники його роботи:

- платоспроможність;

- фінансову стійкість;

- рентабельність (у динаміці);

- оборот за рахунками;

- склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості.

Платоспроможність позичальника визначається за коефіцієнт-тами ліквідності:

- миттєвої – КЛм (норматив - не менше 0,2);

- поточної – КЛп (норматив - не менше 0,5);

- загальної – КЛз (норматив - не менше 2).

КЛм = Ав/Зп; КЛп = Ал/Зп; КЛз = Ао/Зп,

де: Ав – високоліквідні активи (грошові кошти, їх еквіваленти та поточні фінансові інвестиції);

Ал – Ав + дебіторська заборгованість та векселі одержані;

Ао – оборотні активи;

Зп – поточні (короткострокові) зобов’язання – короткострокові кредити і розрахунки з кредиторами.

Фінансова стійкість позичальника визначається задопомогою коефіцієнтів:

- маневреності власних коштів – КМ (норматив - не менше 0,5) – характеризує мобільність використання власних коштів;

- незалежності – КН (норматив - не більше 1) – характеризує ступінь фінансового ризику.

КМ = (Вк – Ан)/Вк, КН = Зк/Вк,

де: Вк – власний капітал;

Ан – необоротні активи;

Зк – залучені кошти (довгострокові та поточні зобов’язання).

Рентабельність позичальника визначається за двома показниками:

- рентабельність активів (Ра);

- рентабельність продажу (Рп).

Ра = Пч/А, Рп = Пч/Ор,

де: Пч – чистий прибуток;

А – активи;

Ор – обсяг реалізованої продукції (без ПДВ).

Обороти за рахунками ( К – не менше 1,5 ): -відношення чистих надходжень на всі рахунки позичальника до суми основного боргу за кредитною операцією та процентами за нею з урахуванням строку дії кредитної угоди.

К = [(Нсм х п) – (3м х п) - Зі] / Ск,

де: Нсм – середньомісячні надходження на рахунки позичальника за протягом останніх трьох місяців (крім кредитних коштів). Для сезонних підприємств – за останні 12 місяців.

п – кількість місяців дії кредитної угоди;

Зм – щомісячні умовно постійні зобов’язання (адміністративно-господарські витрати тощо);

Зі – податкові платежі та суми інших зобов’язань перед кредиторами, що мають бути сплачені з рахунку позичальника, крім сум зобов’язань, строк погашення яких перевищує строк дії кредитної угоди (за даними останнього балансу);

Ск – сума кредиту та проценти за ним.

Головним джерелом інформації про фінансовий стан позичаль-ника є його звітність.

Для оцінки фінансового стану КБ – потенційного позичальника визначається та аналізується:

- дотримання нормативів та показників діяльності встановлених НБУ;

- прибутки та збитки;

- якість активів та пасивів;

- наявність резервів для покриття можливих втрат від активних операцій;

- виконання зобов’язань КБ в минулому;

- якість банківського менеджменту.

Для оцінки фінансового стану фізичної особи враховується:

- соціальна стабільність(наявність нерухомого та рухомого майна, цінних паперів, роботи);

- сімейний стан;

- вік та здоров’я;

- доходи та витрати;

- використання банківських кредитів у минулому;

- ділову репутацію.

4. Формою забезпечення повернення банківської позики, або її захисту є джерело погашення боргу.

Банки використовують два джерела погашення позичок – первинні і вторинні.

Первинні – грошові кошти які надходять на рахунок пози-чальника від реалізації або використання прокредитованого об’єкта;

Вторинні – застава, гарантія, перевідступлення (цесія) на користь банку вимог і рахунків до третьої особи, іпотека; страхова угода (поліс).

Застава – це резервування позичальником майна, яке згідно договору він не має права реалізувати без згоди банку. Банк може реалізувати це майно на свою користь коли клієнт вчасно не розрахується за кредит та проценти по ньому.

Гарантія (поручительство) – гарантійне зобов’язання третьої особи погасити заборгованість по кредиту позичальника, якщо він затримає розрахунки на 10-15 днів. Забезпечена гарантією (гарантійним листом) сума стягується у безспірному порядку.

Цесія (перевідступлення) – надання банку права направляти на погашення заборгованості позичальника всіх сум які надходитимуть від третіх осіб.

Іпотека – застава у вигляді будівель та землі.

Страхова угода – клієнт або банк страхує кредитну угоду.При не виконанні позичальником свої зобов’язань страхова компанія компенсує банку понесені ним збитки.

Формою забезпечення виконання клієнтом зобов’язань є стягнення з нього пені і штрафів.

5. Етапи процесу кредитування:

- початковий – розгляд заяви клієнта на кредит. Разом з заявою, клієнт подає інші документи (статут, установчий договір, бізнес-план, техніко-економічне обґрунтування проекту що кредитуватиметься, копії угод, які пов’язані з цим проектом, договір-заставу, гарантійний лист та ін.).

Кредитний працівник банку проводить попередню розмову з клієнтом з метою оцінити його організаційні здібності;

- другий – вивчення кредитоспроможності клієнта та оцінюван-ня ризиків. Для цього в банках створюються спеціальні служби;

- третій – підготовка до складання кредитної угоди. Після узгод-ження між клієнтом і банком всіх параметрів кредитної угоди складається відповідний висновок який подається на розгляд кредитного комітету або комісії.

У разі позитивного рішення кредитного комітету угода підписується представниками банку і клієнта.

В кредитній угоді передбачається: мета, сума і строк позички, умови і порядок її надання і погашення, форми забезпечення зобов’язань клієнта за кредитом, процентна ставка, порядок внесення плати за позичку, обов’язки, права і відповідальність сторін щодо надання і погашення кредиту, перелік документів і порядок їх подання банку й інші умови процесу кредитування.

Надання позички і її повернення здійснюється на спеціально відкритому для цього рахунку.

Запитання для самоконтролю

1. Класифікація банківських кредитів:

- за терміном використання;

- за ступенем ризику;

- за методом надання;

- за методом та строком повернення;

- за характером визначення та способом сплати процента.

2. Принципи здійснення банківського кредитування.

3. Умови кредитування.

4. Цілі на які банкам заборонено надавати кредити.

5. Показники кредитоспроможності підприємств.

6. Коефіцієнти ліквідності.

7. Коефіцієнти фінансової стійкості.

8. Рентабельність підприємств.

9. Обороти за рахунками.

10. Визначення фінансового стану КБ.

11. Оцінка фінансового стану фізичної особи.

12. Форми забезпечення повернення банківської позики.

13. Етапи кредитування.

14. Кредитна угода.

Тема 6. Операції банків з цінними паперами та зовнішньоекономічні операції КБ

План

1. Сутність операцій з цінними паперами та їх класифікація.

2. Інвестиційні операції КБ.

3. Операції банків з векселями.

4. Формування банками резервів під операції з цінними паперами.

5. Валютні операції.

6. Міжнародні розрахунки.

Література: [1, 2, 3, 4]

1. Операції банків з цінними паперами (ЦП) полягають у випуску та реалізації власних цінних паперів з метою залучення коштів та купівлі, збереженні та реалізації цінних паперів, випущених іншими суб’єктами, з метою отримання прибутку.

Відповідно всі операції банків з ЦП можна поділити на емісійні, інвестиційні та депозитарні.

Емісійна діяльність банків полягає у випуску власних цінних паперів з метою залучення коштів для формування і поповнення статутного капіталу, а також з метою тимчасового залучення ресурсів для проведення окремих банківських операцій, фінансування певних програм чи напрямів діяльності (це пасивні операції банків).

Інвестиційна діяльність банків передбачає вкладення коштів у цінні папери від свого імені і за свій рахунок з метою отримання прибутку.

Депозитарна діяльність банку полягає у наданні послуг зі зберігання (депонування) цінних паперів та виконання доручень з реалізації прав, що засвідчені цінними паперами.

За характером виконання операції з цінними паперами можна класифікувати:

- операції за власний рахунок:

= торгівля цінним

⇐ Предыдущая 1 2 3 456 7 8 Следующая ⇒