Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Функціональні аспекти антикризового фінансового управління

УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВОЮ САНАЦІЄЮ ПІДПРИЄМСТВА

ЗМІСТ

Тема 1. Фінансова санація підприємства: сутність, економічний зміст, порядок проведення. 5

1.1.Фінансова криза на підприємстві: фази, види та фактори виникнення. 5

1.2. Економічна сутність санації та випадки, в яких приймається рішення про санацію. Поняття та порядок проведення досудової санації 7

1.2.1. Економічна сутність санації підприємств. 7

1.2.2. Випадки, в яких приймається рішення про проведення санації 8

1.2.3.Поняття та порядок проведення досудової санації 9

1.3. Класична модель фінансової санації 10

1.4. Антикризовий фінансовий менеджмент.. 11

Тема 2. Контролінг: сутність, завдання, методи та роль у санації підприємств. 13

2.1. Сутність та основні завдання фінансового контролінгу. 13

2.2. Характеристика методів контролінгу. 14

2.2.1.Опитування (анкетування) 14

2.2.2. Факторний аналіз відхилень. 14

2.2.3. Софт-аналіз (аналіз сильних і слабких сторін підприємства) 16

2.2.4. Портфельний аналіз. 17

2.2.5. Вартісний аналіз. 17

2.2.6. Аналіз точки беззбитковості 18

2.2.7. Нуль-базис- бюджетування (zbb, zero-base-budgeting) 19

2.2.8. АВС (XYZ)-аналіз. 19

2.2.9. Бенчмаркінг. 20

2.3. Система раннього попередження та реагування. Методи прогнозування банкрутства. 21

2.3.1.Характеристика системи, завдання, етапи створення. 21

2.3.2. Методи прогнозування банкрутства. 22

2.3.2.1. Підходи до моделей прогнозування банкрутства. 22

2.3.2.2. Моделі прогнозування банкрутства. 22

2.4. Зміст та розробка плану санації 26

Тема 3. Санаційний аудит. 30

3.1. Сутність, мета та характерні риси санаційного аудиту. 30

Санаційна спроможність. 30

3.2. Методи та програма санаційного аудиту. 32

3.3. Порядок проведення санаційного аудиту. 32

3.3.1. Дослідження наявної санаційної концепції 32

3.3.2. Аналіз виробничо-господарської діяльності 33

3.3.2.1. Дослідження загальної виробничої структури підприємства. 33

3.3.2.2. Дослідження рівня технології виробництва. 34

3.3.2.3. Дослідження витрат на виробництво. 34

3.3.2.4. Дослідження основних фондів та амортизаційних відрахувань. Оцінка майнового стану. 34

3.3.2.5. Дослідження показників праці 35

3.3.3. Аудит фінансової сфери підприємства. 35

3.3.3.1. Оцінювання динаміки та структури валюти балансу. 35

3.3.3.2. Аудит власного капіталу. 36

3.3.3.3. Оцінка ліквідності активів підприємства та його платоспроможності 37

3.3.3.4. Аудит позичкового капіталу та кредиторської заборгованості 39

3.3.3.5. Аудит дебіторської заборгованості 40

3.3.3.6. Аудит реальних та фінансових інвестицій (вкладень) 40

3.3.3.7. Аналіз Cash-flow.. 41

3.3.3.8. Оцінка ділової активності підприємства. 42

3.3.4. Додатки. 43

3.3.4.1. Таблиця 1.Показники оцінки майнового стану. 43

3.3.4.2. Таблиця 2. Показники фінансової незалежності та структури капіталу. 44

3.3.4.3. Таблиця 3. Показники ліквідності та платоспроможності 44

3.3.4.4. Таблиця 4. Показники ділової активності підприємства. 45

3.3.4.5. Таблиця 5. Показники прибутковості підприємства. 45

3.3.4.6. Таблиця 6. Показники ринкової активності 45

3.3.5.Оцінка підприємства на ринку факторів виробництва та на ринку збуту готової продукції 46

3.4. Складання та зміст акту аудиторської перевірки. 46

Тема 4. Cанація балансу. 47

4.1. Власний капітал, його функції та складові 47

4.2. Збитки підприємства та джерела їх покриття. 49

4.3. Економічний зміст санації балансу та призначення санаційного прибутку. 50

4.4.Цілі та методи зменшення статутного фонду підприємств. 50

4.4.1. Деномінація та конверсія акцій. 51

4.4.2. Санація викупом акцій (придбання часток) у власників. 51

Тема 5. Фінансові джерела санації підприємства. 52

5.1. Внутрішні фінансові джерела санації підприємств. 52

5.1.1 Поняття та класифікація внутрішніх джерел фінансової стабілізації 52

5.1.2. Збільшення вхідних грошових потоків. 53

5.1.2.1. Збільшення виручки від реалізації 53

5.1.2.2. Реструктуризація активів. 54

5.1.3. Зменшення вихідних грошових потоків. 55

5.1.3.1. Зниження собівартості продукції 56

5.1.3.2. Згортання інвестицій та зменшення витрат, які не належать до собівартості продукції 57

5.2. Зовнішні фінансові джерела санації підприємств. 58

5.2.1. Фінансування санації за рахунок акціонерного (пайового) капіталу. 58

5.2.1.1. Основні цілі та порядок збільшення статутного фонду. 58

5.2.1.2. Методи та джерела збільшення статутного фонду. 59

5.2.1.2.1. Збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості 59

5.2.1.2.2. Збільшення номінальної вартості корпоративних прав. 60

5.2.1.2.3. Обмін облігацій на акції 61

5.2.1.3. Альтернативна санація. 62

5.2.2. Участь кредиторів у фінансовому оздоровленні боржника. 62

5.2.2.1.Форми реструктуризації заборгованості 63

5.2.2.1.1.Трансформація боргу у власність. 63

5.2.2.1.2. Пролонгація та списання заборгованості 63

5.2.2.2. Санаційні кредити. 64

5.2.3. Фінансова участь персоналу в санації підприємства. 65

Тема 6. Реструктуризація підприємства. 65

6.1.Cутність, форми, види та передумови реструктуризації підприємств. 65

6.2. Реорганізація, спрямована на укрупнення підприємств (злиття, приєднання, поглинання) 70

6.3. Реорганізація підприємств, спрямована на їх розукрупнення (поділ, виділення) 72

6.4. Перетворення. 73

6.5.Передавальний та розподільний баланси. 73

Тема 7. Економіко-правові аспекти санації, банкрутства та ліквідації підприємств. 74

7.1. Необхідність, функції та завдання інституту банкрутства підприємств. 74

7.2. Порядок порушення справи про банкрутство. 75

7.3. Підготовче засідання господарського суду. 78

7.4. Процедура розпорядження майном боржника. Функції та повноваження розпорядника майна 79

7.5. Попереднє засідання господарського суду. 80

7.6. Проведення зборів кредиторів і утворення комітету кредиторів. 80

7.7. Санація боржника на ухвалу господарського суду. 81

7.7.1.Винесення ухвали про проведення санації боржника. Функції та повноваження керуючого санацією 81

7.7.2. Продаж в процедурі санації майна боржника як цілісного майнового комплексу. 83

7.7.3. Звіт керуючого санацією.. 84

7.8. Ліквідаційна процедура. 85

7.8.1. Функції та повноваження ліквідатора та членів ліквідаційної комісії 85

7.8.2. Ліквідаційна маса. 86

7.8.3. Черговість задоволення вимог кредиторів. 86

7.8.4. Звіт ліквідатора. Ліквідаційний баланс. 87

7.9. Мирова угода. 89

7.10. Припинення провадження у справі про банкрутство. 90

7.11. Приховане, фіктивне та зумисне банкрутство. 90

7.12. Методика виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства. 91

Тема 8. Особливості банкрутства окремих категорій суб'єктів підприємницької діяльності 94

8.1.Особливості банкрутства містоутворюючих підприємств. 94

8.2.Особливості банкрутства особливо небезпечних підприємств. 95

8.3.Особливості банкрутства сільськогосподарських підприємств. 96

8.4. Особливості банкрутства страховиків. 97

8.5.Особливості банкрутства професійних учасників ринку цінних паперів. 97

8.6.Особливості банкрутства суб'єкта підприємницької діяльності - громадянина. 98

8.7.Особливості банкрутства селянського (фермерського) господарства. 100

8.8. Особливості банкрутства боржника, що ліквідується власником.. 102

8.9.Особливості банкрутства відсутнього боржника. 102

8.10. Особливості провадження санації боржника його керівником.. 103

8.11. Особливості санації, банкрутства та ліквідації комерційних банків. 103

8.11.1. Причини, симптоми та наслідки фінансової кризи банківської установи. 103

8.11.2. Санація комерційного банку. Функціонування банку в режимі фінансового оздоровлення. 104

8.11.3. Призначення тимчасової адміністрації для управління комерційним банком.. 107

8.11.4. Ліквідація та реорганізація комерційного банку. 108

Тема 9. Форми, правила та умови фінансування санації підприємств. 110

9.1. Форми фінансової санації 110

9.2. Визначення потреби в капіталі 111

9.2.1. Зміст та види потреби в капіталі 111

9.2.2. Потреба в капіталі для проведення санації підприємства. 112

9.2.2.1. Визначення потреби в інвестиційному капіталі 113

9.2.2.2. Визначення потреби в оборотному капіталі 113

9.3. Забезпечення фінансової рівноваги на підприємстві 114

9.4. Правила фінансування. 115

9.4.1. Золоте правило фінансування. 115

9.4.2. Золоте правило балансу. 116

9.4.3. Правило вертикальної структури капіталу. 117

9.4.4. Ефект фінансового лівериджу. 117

Тема 10. Оцінювання вартості майна підприємства. 119

10.1. Необхідність, завдання та принципи експертного оцінювання вартості майна підприємства 119

10.2. Порядок оцінювання вартості майна. 120

10.3. Методи оцінювання вартості майна. 120

10.3.1. Метод балансової вартості 120

10.3.2. Метод ринкової вартості 121

10.3.2.1. Метод витрат. 121

10.3.2.2. Метод аналогів. 122

10.3.3. Метод капіталізованої вартості 122

10.4. Інвентаризація майна як складова частина оцінки його вартості 123

10.5. Аудиторська перевірка фінансової звітності 125

10.6. Оцінювання вартості підприємства як цілісного майнового комплексу. 126

10.7. Оцінювання вартості корпоративних прав. 127

10.8. Оцінювання об'єктів нерухомості 129

10. 9. Оцінювання вартості нематеріальних активів і рухомого майна підприємств. 131

10.10. Звіт про експертне оцінювання вартості майна. 132

Тема 11. Державна фінансова підтримка санації підприємств. 133

11.1. Зміст та необхідність державної санаційної підтримки підприємств. 133

11.2. Форми та методи державної фінансової підтримки підприємств. 134

11.2.1. Пряме державне фінансування санації підприємств. 134

11.2.2. Непрямі форми державного фінансового сприяння санації підприємств. 136

Ключові слова до теми 1: 137

Ключові слова до теми 2: 137

Ключові слова до теми 3: 138

Ключові слова до теми 4: 138

Ключові слова до теми 5: 138

Ключові слова до теми 6: 139

Ключові слова до теми 7: 139

Ключові слова до теми 8: 140

Ключові слова до теми 9: 140

Ключові слова до теми 10: 140

Ключові слова до теми 11: 141

Тема 1. Фінансова санація підприємства: сутність, економічний зміст, порядок проведення

1.1.Фінансова криза на підприємстві: фази, види та фактори виникнення

Фінансова криза - це фаза розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини, що виникають на цьому підприємстві. На практиці з кризою ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або відсутність у цього підприємства потенціалу для успішного функціонування. З позиції фінансового менеджменту кризовий стан підприємства полягає в його нездатності здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності.

Для вибору найефективніших форм санації, прийняття правильних рішень щодо усунення негативних процесів передовсім необхідно ідентифікувати причини фінансової неспроможності суб'єкта господарювання.

Три види кризи:

· стратегічна криза - коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал і відсутні довгострокові фактори успіху;

· криза прибутковості – коли перманентні збитки вихолощують власний капітал, що призводить до незадовільної структури балансу;

· криза ліквідності – коли підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності.

Між розглядуваними видами кризи існують тісні причинно-наслідкові зв'язки: стратегічна криза спричинює кризу прибутковості, яка, у свою чергу, призводить до втрати підприємством ліквідності. Зумовлене зовнішніми та внутрішніми факторами зменшення обсягів реалізації продукції призводить, з одного боку, до зниження прибутковості та до збитковості, а з іншого — до зниження рівня ліквідності та платоспроможності. Закономірним результатом розвитку симптомів фінансової кризи є непомірна кредиторська заборгованість, неплатоспроможність та банкрутство підприємства.

Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів є ідентифікація глибини фінансової кризи.

Три фази кризи:

а) фаза кризи, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризового управління);

б) фаза, яка загрожує подальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації;

в) кризовий стан, який не сумісний з подальшим існуванням підприємства і призводить до його ліквідації.

Розрізняють два види реакції підприємств на фінансову кризу:

1. Захисна стратегія - передбачає різке скорочення витрат, закриття та розпродаж окремих підрозділів підприємства, скорочення та розпродаж обладнання, звільнення персоналу, скорочення окремих частин ринкового сегмента, зменшення відпускних цін і (або) обсягів реалізації продукції.

2. Наступальна стратегія - передбачає активні дії: модернізацію обладнання, впровадження нових технологій та ефективного маркетингу, підвищення цін, пошук нових ринків збуту продукції, розробку та реалізацію прогресивної стратегічної концепції контролінгу та управління.

До найважливіших першочергових заходів, спрямованих на поліпшення ліквідності активів підприємства, можна віднести:

· реалізацію частини основних фондів, що не беруть безпосередньої участі в процесі виробництва;

· використання зворотного лізингу;

· оптимізацію структури розміщення оборотного капіталу;

· стягнення дебіторської заборгованості - підприємства, які опинились на межі банкрутства, мають значний рівень дебіторської заборгованості, що є суттєвим резервом відновлення платоспроможності;

· рефінансування дебіторської заборгованості.

До основних форм рефінансування дебіторської заборгованості належать:

· факторинг;

· облік векселів (операції комерційних банків з викупу векселів у підприємств за цінами, які залежать від суми векселя, строків погашення та ризику непогашення);

· продаж векселів на фондовому ринку,

· форфейтинг.

1.2. Економічна сутність санації та випадки, в яких приймається рішення про санацію. Поняття та порядок проведення досудової санації

Серед підприємств, справи про банкрутство яких перебувають на розгляді, значна кількість таких, у яких вартість активів набагато вища за кредиторську заборгованість. За умови проведення оздоровчих або реструктуризаційних заходів ці підприємства можуть розрахуватися за боргами і успішно працювати далі.

1.2.1. Економічна сутність санації підприємств

Найдієвішим засобом запобігання банкрутству підприємства є фінансова санація. У чому полягає сутність фінансової санації підприємств?

Термін “санація” походить від латинського “sanare” — оздоровлення, видужання.

Згідно із Законом України “Про банкрутство” від 1992 р., під санацією розуміється задоволення вимог кредиторів і виконання зобов'язань перед бюджетом та іншими державними цільовими фондами, у тому числі кредитором, що добровільно бере на себе задоволення зазначених вимог та виконання відповідних зобов'язань. Отже, згідно з таким підходом санація за своєю правовою основою є лише інститутом переведення боргу.

Новий Закон “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, прийнятий у 1999 році, розрізняє поняття “санація” та “досудова санація”. У цьому разі санація розглядається як система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання ліквідації боржника і спрямованих на оздоровлення його фінансового стану, а також на задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації боргів та капіталу і (або) зміною організаційної та виробничої структури боржника. Досудова санація — система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, здійснюваних власником боржника, інвестором, з метою запобігати його ліквідації, вдавшись до реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів у межах чинного законодавства до початку порушення справи про банкрутство.

Досконалішим є визначення, дане відомими зарубіжними економістами (Н. Здравомислов, Б. Бекенферде, М. Гелінг), та вітчизняним фахівцем у питаннях виведення підприємств із фінансової кризи О.О.Терещенком: санація — це система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових та соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості і конкурентоспроможності підприємства-боржника в довгостроковому періоді. Тобто санація — це сукупність усіх можливих заходів, які здатні привести підприємство до фінансового оздоровлення. Це визначення втілює комплексний підхід до розглядуваного поняття, є універсальним і всебічно висвітлює економічну сутність санації підприємств.

Особливе місце у процесі санації посідають заходи фінансово-економічного характеру, які відбивають фінансові відносини, що випинають у процесі мобілізації та використання внутрішніх і зовнішніх фінансових джерел оздоровлення підприємств.

Джерелами фінансування санації можуть бути кошти, залучені на умовах позики або на умовах власності; на поворотній або безповоротній основі.

Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення причин їх виникнення, поновлення або збереження ліквідності й платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

Санаційні заходи організаційно-правового характеру спрямовані на вдосконалення організаційної структури підприємства, організаційно правових форм бізнесу, підвищення якості менеджменту, звільнення підприємства від непродуктивних виробничих структур, поліпшення виробничих стосунків між членами трудового колективу тощо. У цьому контексті розрізняють два види санації.

1. Санація зі збереженням існуючого юридичного статусу підприємства-боржника.

2. Санація зі зміною організаційно-правової форми та юридичного статусу санованого підприємства (реорганізація).

Виробничо-технічні санаційні заходи пов'язані насамперед з модернізацією та оновленням виробничих фондів, зі зменшенням простоїв та підвищенням ритмічності виробництва, скороченням технологічного часу, поліпшенням якості продукції та зниженням її собівартості, вдосконаленням асортименту продукції, що випускається, пошуком та мобілізацією санаційних резервів у сфері виробництва.

Оскільки санація підприємства пов'язана, як правило, зі скороченням зайвого персоналу, велике значення мають санаційні заходи соціального характеру. Особливо це стосується фінансового оздоровлення підприємств-гігантів або підприємств-міст. В такому разі звільнення працівників може призвести до соціальної нестабільності в регіоні. Саме тому слід вести помірковану політику звільнення у взаємозв'язку із реалізацією соціального плану проекту санації. Тут можуть бути передбачені такі заходи, як створення та фінансування системи перепідготовки кадрів, пошук і пропозиція альтернативних робочих місць, додаткові виплати з безробіття, надання звільненим працівникам позик тощо.

На практиці досить часто із санацією ідентифікується поняття “реструктуризація”. Реструктуризація суб'єкта господарювання — це проведення організаційно-економічних, правових, виробничо-технічних заходів, спрямованих на зміну його структури, системи управління, форм власності, організаційно-правових форм, які здатні відновити прибутковість, конкурентоспроможність та ефективність виробництва.

Можна стверджувати, що “санація” є ширшим поняттям, ніж “реструктуризація”. Реструктуризацію доцільно розпочинати на ранніх стадіях кризи. Вона спрямована переважно на подолання причин стратегічної кризи та кризи прибутковості. А санація включає в себе як реструктуризацію (заходи щодо відновлення прибутковості та конкурентоспроможності), так і заходи фінансового характеру (спрямовані на відновлення ліквідності та платоспроможності).

1.2.2. Випадки, в яких приймається рішення про проведення санації

Рішення про проведення санації може прийматися у випадках:

1. З ініціативи суб'єкта господарювання, який перебуває в кризі — якщо існує загроза неплатоспроможності та оголошення його банкрутом в недалекому майбутньому. Рішення про санацію приймається до звернення кредиторів в арбітражний суд із заявою про оголошення банкрутом даного підприємства (досудова садація)

2. Після того, як боржник з власної ініціативи звернувся до господарського суду із заявою про порушення справи про своє банкрутство (якщо підприємство стало фінансове неспроможним або існує реальна загроза такої неспроможності). Одночасно з поданням заяви боржник має подати до господарського суду план санації та (або) проект мирової угоди. Зрозуміло, що рішення про санацію приймається лише у разі, якщо підприємство доведе кредиторам, що воно є санаційно спроможним.

3. По закінченні місячного терміну з моменту опублікування в офіційному друкованому органі Верховної Ради чи Кабінету Міністрів України оголошення про порушення справи про банкрутство даного підприємства — якщо надійшли пропозиції від фізичних чи юридичних осіб, які бажають задовольнити вимоги кредиторів до боржника та подали акцептовані комітетом кредиторів та господарським судом пропозиції щодо санації (реорганізації) неспроможного підприємства. У разі згоди кредиторів з умовами та механізмом задоволення їхніх претензій господарський суд приймає рішення про припинення провадження у справі про банкрутство та про здійснення фінансової санації юридичної особи.

4. З ініціативи фінансово-кредитної установи згідно із Законом України “Про банки та банківську діяльність”.

5. З ініціативи заставодержателя цілісного майнового комплексу підприємства. У разі невиконання зобов'язань, забезпечених іпотекою цілісного майнового комплексу підприємства, заставодержатель має право здійснити передбачені договором заходи щодо оздоровлення фінансового стану боржника, включаючи призначення своїх представників у керівні органи підприємства, обмеження у праві розпоряджатися випущеною продукцією та іншим майном відповідного суб'єкта господарювання. Якщо санаційні заходи не привели до поновлення платоспроможності підприємства, то заставодержатель має право звернутися до господарського суду із заявою про стягнення майна, яке перебуває в іпотеці.

6. З ініціативи Державного органу з питань банкрутства, якщо йдеться про державні підприємства.

7. З ініціативи Національного банку України — якщо йдеться про фінансове оздоровлення комерційного банку. Режим санації є превентивним заходом впливу НБУ на комерційний банк перед застосуванням санкцій, передбачених Законом України “Про банки та банківську діяльність”.

1.2.3.Поняття та порядок проведення досудової санації

На виконання Закону України ”Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутрм” 17 березня 2000 року Постановою Кабінету Міністрів України від 17 березня 2000 р. за N 515 затверджено Порядок проведення досудової санації державних підприємств, в якому визначено, що досудова санація - це система заходів щодо відновлення платоспроможності державного підприємства-боржника, які здійснюються органом, уповноважаним управляти державним майном боржника з метою запобігання його банкрутству до початку порушення провадження у справі про банкрутство. Ініціатива щодо проведення досудовоі санації може виходити від уповноважених органів, кредиторів або інших осіб. Пропозиції щодо проведення досудовоі санації подаються уповноваженому органові.

Уповноважений орган у разі виявлення ознак неплатоспроможності підприємства приймає рішення про проведення досудової санації. Про рішення щодо проведення досудової санації кредиторів повідомляє керівник підприємства у п’ятиденний термін з дня його отримання. Для розроблення плану досудової санації на підприємстві утворюється робоча група на чолі з керівником підприємства, до складу якої входить також представник уповноваженого органу та можуть залучатися кредитори. У разі надходження пропозицій від потенційних інвесторів план досудової санації розробляється за їх участю.

План досудовоі санації розробляється у місячний термін з дня прийняття рішення щодо її проведення і подається на затвердження уповноваженому органові.

План досудової санації повинен містити: реквізити підприємства (повна назва, юридична адреса, організаційно-правова форма, орган управління); відомості про фінансово-господарське, становище; заходи щодо відновлення платоспроможності (реструктуризація підприємства, перепрфілювання виробництва, закриття нерентабельних виробництв, відчуження основних засобів, передача майна в оренду,відстрочення та (або) розстрочення платежів, переоформлення короткотермінових кредитів у довготермінові, скорочення чисельності працюючих тощо) і терміни їх здійснення; розрахунок необхідних коштів для реалізації заходів; визначення джерел фінансування заходів (зобов’язання інвесторів, кредиторів щодо погашення боргу або надання фінансової допомоги, кошти державного бюджету, кошти, отримані від оренди майна, відчуження основних засобів, погашення дебіторської заборгованостї, кредити банків тощо); умови участі інвесторів і кредиторів у проведенні досудової санації; очікувані наслідки виконання плану досудової санації.

Термін проведення досудової санації не повинен перевищувати 12 місяців. В окремих випадках уповноважений орган може продовжити термін, алене бїльше, ніж на 6 місяців.

Уповноважений орган у місячний термін розглядає та затверджує або відхиляє поданий підприємством план досудової санації. Рішення про відхилення плану досудової санації приймається уповноваженим органом, якщо запропоновані заходи не забезпечують відновлення платоспроможності підприємства.

Досудова санація державних підприємств провадиться за рахунок коштів державних підприемств та інших джерел фінансування Обсяг коштів для провелення досудової санації державних підприємств за рахунок коштів Державного бюджету України щорічно встановлюється законом про Державний бюджет України. Уразі, коли витрати на реалізацію заходів, передбачених планом досудової санації, пропонується фінансувати за рахунок коштів державного бюджету, пропозиції про включення відповідних видатків до проекту державного бюджету на планований рік подаються Мінфіну та Мінекономіки.

1.3. Класична модель фінансової санації

Згідно з класичною моделлю санації процес фінансового оздоровлення підприємства починається з виявлення (ідентифікації) фінансової кризи.

Наступним етапом санації є проведення причинно-наслідкового аналізу фінансової кризи. На підставі поданої інформації (первинні бухгалтерські документи, рішення зборів акціонерів, фінансові плани тощо) визначаються зовнішні та внутрішні фактори кризи, вид кризи, її глибина та якість фінансового стану фірми.

У рамках аналізу здійснюється експертна діагностика фінансово-господарського стану підприємства, аналізуються його сильні та слабкі сторони. На підставі результатів причинно-наслідкового аналізу, згідно з класичною моделлю санації, робиться висновок про санаційну спроможність підприємства, доцільність чи недоцільність санації відповідної господарської одиниці. Якщо виробничий потенціал підприємства зруйновано, ринки збуту продукції втрачено, структура балансу незадовільна, то приймається рішення про консервацію та ліквідацію суб'єкта господарювання.

У противному разі санація означатиме лише відстрочку в часі ліквідації підприємства і нічого окрім додаткових збитків для власників та кредиторів не принесе. Ліквідація може здійснюватися на добровільній основі та у примусовому порядку.

Добровільна ліквідація підприємства-боржника - це процедура ліквідації неспроможного підприємства, яка здійснюється позасудовими органами на підставі рішення власників або угоди, укладеної між власниками даного підприємства та кредиторами і під контролем кредиторів.

Примусова ліквідація підприємства - це процедура ліквідації неспроможного підприємства, яка здійснюється за рішенням господарського суду (як правило, у процесі провадження справи про банкрутство).

У разі, якщо підприємство має реальну можливість відновити платоспроможність, ліквідність та прибутковість, володіє достатньо підготовленим управлінським персоналом, ринками збуту товарів, виробництво продукції відповідає пріоритетним напрямкам економіки країни, то приймається рішення про розробку санаційної концепції з метою проведення фінансового оздоровлення з одночасним визначенням цільових орієнтирів. Чим раніше на санаційно спроможному підприємстві розпочнеться санація, тим більші шанси на її кінцевий успіх.

Окремим аналітичним блоком у класичній моделі є формування стратегічних цілей і тактики проведення санації. При визначенні цілей санації слід враховувати, що кожне підприємство має обмежені ресурси, обмежені можливості збуту продукції та має здійснювати свою діяльність у рамках правового поля держави, в якій воно розташоване. Головною стратегічною метою санації є відновлення ефективної діяльності підприємства в довгостроковому періоді.

Стратегія являє собою узагальнену модель дій, необхідних для досягнення поставлених цілей шляхом координації та розподілу ресурсів компанії. Конкретні оперативні заходи в санаційній стратегії не відображаються. Кінцева мета санаційної стратегії полягає в досягненні довгострокових конкурентних вигод, які б забезпечили компанії високу рентабельність. Суть стратегії полягає у виборі найкращих варіантів розвитку фірми та в оптимізації політики капіталовкладень.

Згідно з обраною стратегією розробляється програма санації, яка являє собою послідовний перелік основних етапів та заходів, що передбачається здійснювати в ході фінансового оздоровлення підприємства. Конкретизація програмних заходів здійснюється в плані санації. Програма формується на підставі комплексного вивчення причин фінансової кризи, аналізу внутрішніх резервів, висновків про можливості залучення стороннього капіталу та стратегічних завдань санації.

Наступним елементом класичної моделі санації є її проект, який розробляється на базі санаційної програми і містить у собі техніко-економічне обгрунтування санації, розрахунок обсягів фінансових ресурсів, необхідних для досягнення стратегічних цілей, конкретні графіки та методи мобілізації фінансового капіталу, строки освоєння інвестицій та їх окупності, оцінку ефективності санаційних заходів, а також прогнозовані результати виконання проекту.

Важливим компонентом санаційного процесу є координація та контроль за якістю реалізації запланованих заходів. Менеджмент підприємств має своєчасно виявляти та використовувати нові санаційні резерви, а також приймати об'єктивні кваліфіковані рішення для подолання можливих перешкод при здійсненні оздоровчих заходів. Відчутну допомогу тут може надати оперативний санаційний контролінг, який синтезує в собі інформаційну, планову, консалтингову, координаційну та контрольну функції. Завданням санаційного контролінгу є ідентифікація оперативних результатів, аналіз відхилень та підготовка проектів рішень щодо використання виявлених резервів та подолання додаткових перешкод.

1.4. Антикризовий фінансовий менеджмент

Антикризове фінансове управління підприємством слід розглядати в двох аспектах:

по-перше, - це комплекс профілактичних заходів, спрямованих на попередження фінансової кризи: системний аналіз сильних та слабких сторін підприємства, оцінка ймовірності банкрутства, управління ризиками (виявлення, оцінка та нейтралізація), впровадження системи попереджувальних заходів;

по-друге, - це система управління фінансами, спрямована на виведення підприємства з кризи, в тому числі шляхом проведення санації чи реструктуризації суб'єкта господарювання.

Під антикризовим управлінням фінансами слід розуміти особливий режим виконання функцій фінансового менеджменту, який полягає в організації фінансової роботи на підприємстві із врахуванням необхідності профілактики та нейтралізації фінансової кризи. Головне завдання антикризового фінансового менеджменту полягає в ефективному використанні фінансового механізму з метою запобігання банкрутства та забезпечення фінансового оздоровлення підприємства.

Функціональні аспекти антикризового фінансового управління

Фази антикризового управління фінансами:

· діагностика наявних проблем;

· загальне формулювання цілей та розробка антикризової стратегії;

· оперативне планування;

· прийняття рішення та реалізація планів;

· внутрішній та зовнішній контроль;

· рапортування (рекомендації щодо корекції планів та діяльності).

Логічні взаємозв'язки між цими фазами наведені на рис.

Структурно-логічна схема антикризового фінансового менеджменту.

12 3 4 5 6 Следующая ⇒