Принцип мирного вирішення міжнародних спорів

Принцип мирного вирішення спорів, будучи покли­каний забезпечити мирне співіснування держав, відно-

ситься до числа норм, що лежать в основі існування і стабільного функціонування міжнародного співтовари­ства. Відповідно до п. З статті 2 Статуту ООН усі члени Організації Об'єднаних Націй вирішують свої міжна­родні спори мирними засобами таким чином, щоб не піддавати загрозі міжнародний мир і безпеку, і справед­ливість.

Еволюція принципу мирного вирішення міжнарод­них спорів відзначена серією міжнародних договорів і угод, котрі, у міру того як вони обмежували право звер­татися до війни, поступово розвивали засоби мирного вирішення міжнародних спорів і встановлювали юриди­чний обов'язок держав використовувати такі засоби:

— принцип закріплений у Статуті ООН і у всіх між­
народних актах, що викладають принципи міжнарод­
ного права. Йому спеціально присвячений ряд резолю­
цій Генеральної асамблеї ООК, серед яких можна виді­
лити Манільську декларацію про мирне вирішення між­
народних спорів 1982 року;

— першим багатостороннім актом, що встановив обо­
в'язок мирного вирішення спорів, був Статут Ліги На­
цій, її члени зобов'язалися передавати спір, здатний
викликати розірвання, на третейський або судовий роз­
гляд або на розгляд Ради Ліги;

— більш повна формула цього принципу втілена в
Паризькім пакті про відмову від війни 1928 року, у
якому сторони визнали, що врегулювання або вирішен­
ня всіх спорів або конфліктів, здатних виникнути між
ними, якого б характеру або якого б походження вони
не були, повинні завжди вишукуватися тільки в мир­
них засобах;

— відповідно до Статуту ООН Декларація про прин­
ципи міжнародного права 1970 року сформулювала
принцип у такий спосіб: «Кожна держава вирішує свої
міжнародні спори з іншими державами мирними засо­
бами таким чином, щоб не піддавати загрозі міжнарод­
ний мир і безпеку і справедливість».

З приведеного формулювання принципу мирного ви­рішення міжнародних спорів видно, що принцип ста-

вить за обов'язок кожній державі вирішувати будь-які міжнародні спори мирними засобами. Сторони в супе­речці не вправі відмовитися від мирного врегулювання і не можуть виключити з-під дії принципу будь-які спори. Принцип не поширюється на спори, котрі стосу­ються справ, що входять, по суті, у внутрішню компетен­цію будь-якої держави (принцип невтручання).

Попередження і вирішення спорів здійснюються на базі принципів суверенної рівності і сумлінного вико­нання зобов'язань з міжнародного права. Відзначаєть­ся і самостійне значення принципу сумлінності. Дер­жави повинні діяти в дусі сумлінності, із тим щоб уни­кати виникнення спорів, повинні прагнути до якнай­швидшого і справедливого вирішення своїх спорів. Виявляється зв'язок із принципом співробітництва. Духом співробітництва і сумлінності слід керуватися в пошуках раннього і справедливого вирішення спорів. Відзначається і зв'язок із принципом невтручання — мирне врегулювання не повинно супроводжуватися втручанням у внутрішні справи. Особливо підкреслю­ється зв'язок із принципом незастосування сили.