Подвійне громадянство і безгромадянство

Випадки подвійного громадянства і безгромадянства мають місце внаслідок різноманітного вирішення за­конодавством окремих держав питань про набуття і втрату громадянства.

Подвійне громадянство (біпатризм, полігромадян-ство) — перебування особи одночасно в громадянстві двох і більше держав. Цей стан виникає у разі колізії при застосуванні законів про набуття громадянства. Наприклад, дитина, яка народилася на території дер­жави, що застосовує принцип «права грунту», від батьків, котрі є громадянами держави, що застосовує принцип

оправа крові», отримує з моменту народження подвійне громадянство.

Подвійне громадянство виникає також у разі одру­ження жінки, яка є громадянкою країни, законодавство якої не позбавлює жінку свого громадянства при її од­руженні з іноземцем (наприклад, Франція, США, Шве­ція), або громадянином такої країни, що автоматично надає громадянство жінці-іноземці, яка одружилася з її громадянином (наприклад, Бразилія).

Натуралізація — прийняття у громадянство даної держави на прохання заінтересованої в тім особи — також може породити ситуацію подвійного громадян­ства, якщо таке прохання задовольняється у відношенні особи, визнаної громадянином іншої держави.

Такі основні умови виникнення ситуації подвійного громадянства в силу колізії законів про громадянство. Можливі й інші ситуації, що породжують подвійне гро­мадянство, зокрема, на основі міжнародного договору.

Законодавство України про громадянство виходить із невизнання одночасної приналежності громадянина України до громадянства іншої держави. Ще в почат­ковій редакції статті 10 Закону України «Про грома­дянство» від 8 жовтня 1991 року було зафіксоване по­ложення, відповідно до якого:

«За особою, що є громадянином України, не признаєть­ся приналежність до громадянства іноземної держави». Але усе ж цей закон припускав можливість виникнен­ня подвійного громадянства на підставі міжнародних угод України. В даний час наявність за громадянином України подвійного громадянства не признається.

Особа, що має подвійне громадянство, знаходячись на території однієї з держав, у громадянстві якої вона пе­ребуває, як правило, не може посилатися на свої зобов'я­зання стосовно іншої держави. Кожна держава, у гро­мадянстві якої перебуває біпатрид, має право вважати його своїм громадянином і вимагати від нього вико­нання відповідних обов'язків.

Від біпатридів, тобто осіб, які мають два або більше громадянства, потрібно відрізняти подвійне громадян­ство, властиве деяким складним державам. Так, под-

війне громадянство, як уже відзначалося, належало гро­мадянам СРСР, тому що вони були громадянами Со­юзу і громадянами суб'єктів федерації. На підставі стат­ті 8 (1) Договору про Європейський Союз кожний гро­мадянин держави-члена, крім володіння громадянством патрімоніальної держави, є і громадянином Союзу.

Для вирішення багатьох проблем, пов'язаних із под­війним громадянством, використовується принцип виз­начення ефективного громадянства. Ефективне грома­дянство пов'язане з необхідністю визначення фактич­ного або переважного громадянства біпатрида для вирі­шення проблем, пов'язаних із колізійною формулою прикріплення, що визначає особистий статут фізичної особи (lex patriae або lex domicilii). У цьому випадку виходять із місця постійного проживання особи, її ро­боти, місця перебування її майна, насамперед нерухо­мого, проживання її сім'ї тощо. Це, наприклад, дуже актуально в сучасній Європі, де існують «прозорі» міждержавні кордони, що, по суті, скасовані, спостері­гається ординарна міграція населення в межах Євро­пейського Союзу.

Безгромадянство (апатризм) — це таке становище особи, коли вона не перебуває в громадянстві якої-не-будь держави. У Конвенції про статус апатридів від 28 вересня 1954 року апатридом іменується особа, яка не розглядається громадянином якоїсь держави в силу її закону.

Стан безгромадянства може виникнути з різних при­чин, наприклад при:

а) втраті громадянства, якщо дана особа вийшла
добровільно або втратила громадянство своєї держави
і не набула громадянства в іншій державі;

б) виході з громадянства з метою отримання
громадянства іншої держави, що дається через п'ять-
десять років;

в) одруженні жінки з іноземцем, держава якого
не надає жінці автоматично громадянства чоловіка
(СІЛА, Франція), а сама жінка має громадянство краї­
ни, законодавство якої керується принципом «дру­
жина слідує громадянству чоловіка» (Іспанія);

г) у результаті народження від батьків, які втратили
громадянство;

д) позбавленні громадянства і т.д. Зазвичай дума­
ють, що статус апатридів наближений або відповідає ста­
тусу іноземців у даній державі. Конвенція 1954 року в
ряді випадків навіть закликає держави надавати апат­
ридам такий же статус, як і власним громадянам. Це
стосується, зокрема, стану в галузі свободи релігії і
свободи релігійного виховання своїх дітей (стаття 4),
права на судовий захист (п. 2 статті 16), права роботи за
наймом (п. 2 статті 17) і ін.

Слід мати на увазі, що особи без громадянства (апат­риди) цілком підпорядковуються законодавству тієї держави, на території якої вони проживають.

Ситуації подвійного громадянства або безгромадян­ства аномальні й збиткові не тільки стосовно до відпо­відних осіб, але і тому, що вони можуть породжувати і дійсно породжують конфліктні ситуації і спори між державами. На рівні загального міжнародного права їх неможливо розв'язати, хоча в окремих випадках де­які заходи вживаються. Так, відповідно до норм міжна­родного права про зовнішні зносини держав, кодифіко­ваним нині в ряді універсальних конвенцій, діти дип­ломатичних агентів і інших відповідних їм осіб, котрі народилися на території держави їхнього перебування, не набувають громадянства в силу винятково законо­давства цієї держави. Тому основний засіб зм'якшення або недопущення ситуації подвійного громадянства або безгромадянства полягає в укладанні договорів про гро­мадянство між заінтересованими державами, що і має місце на практиці.