Внутрішні морські води і їхній правовий режим

Внутрішні морські води є частиною території відпо­відної держави, на яку поширюється її суверенітет і юрисдикція в повному обсязі.

Правовий режим внутрішніх морських вод регулю­ється Конституцією України, Кодексом торгового мо­реплавання України, Законом України «Про держав­ний кордон України» від 4 листопада 1991 року й ін­ших законодавчих актів, а також нормативно-правови­ми актами підзаконного характеру.

У внутрішні води входять: вода морських портів, заток, бухт, губ, лиманів, історичні води, а також води, розташовані в бік берега від вихідних ліній, прийнятих для відліку територіальних вод.

Правовий режим морських портів в основному ре­гулюється нормами національного права. В Україні пра­вовий режим портів установлений розділом IV «Мор­ський порт» Кодексу торгового мореплавання України (КТМ). У відповідності зі статтею 73 КТМ морський

порт є державним транспортним підприємством, при­значеним для обслуговування суден, пасажирів і ван­тажів на відведених порту території й акваторії, а та­кож перевезення вантажів і пасажирів на приналеж-них порту суднах. В Україні порти бувають торгові, рибні і спеціалізовані.

Крім того, розрізняють порти відкриті і закриті. При­бережні держави відчиняють для заходу іноземних су­ден деякі торгові порти. Причому питання про те, які з портів повинні бути відкриті, належить до виняткової компетенції держави. Для відвідання відкритих портів, як правило, не потрібно запитувати дозвіл прибережної держави або повідомляти про це. У відкриті порти по­винний бути забезпечений вільний доступ усіх суден незалежно від прапора і без будь-якої дискримінації.

У закриті порти захід іноземних суден піддається особливому регулюванню і тут установлюється дозвільна система заходу. Судно, що терпить лихо, може здійсни­ти захід у будь-який порт прибережної держави.

Зовнішньою межею внутрішніх морських вод портів є обкреслені лінією, що проходить через найбільш від­далені убік моря, точки портових споруд. Конвенція ООН з морського права 1982 року наголошує на тому, що це повинні бути постійні портові споруди (стаття 11 Конвенції). До території порту належать відведені пор­ту землі, а також намиті, насипані або створені іншими технологічними засобами за рахунок території порту площі. Акваторією порту є відведені порту водяні про­стори. Територія й акваторія морського порту є держав­ною власністю і даються порту в користування (стаття 74 КТМ).

Іноземні невійськові судна можуть заходити у внут­рішні води тільки з дозволу прибережної держави і повинні додержуватися її законів.

Прибережна держава може встановлювати стосовно іноземних суден такі види правового режиму: а) націо­нальний режим (такий же, який дається своїм суднам); б) режим найбільшого сприяння (надання умов не гір-

ших, ніж ті, якими користуються судна будь-якої тре­тьої держави); в) спеціальний режим (наприклад, для суден із ядерними силовими установками, що перево­зять отрутні, хімічні й інші матеріали).

Іноземні судна повинні у внутрішніх морських во­дах дотримуватися законів та інших правил, установ­лених прибережною державою, у відношенні іммігра­ційного, митного, санітарного контролю, безпеки плаван­ня, охорони навколишнього середовища. Наприклад, в іноземному порту судна підлягають санітарному конт­ролю на основі Міжнародних санітарних правил 1951 року (уточнені в 1969 році). Судно, що не виконало са­нітарних правил, не підлягає затримці в порту. Воно може вийти в море, але протягом усього рейса не може заходити в інші порти цієї ж держави.

На іноземні торгові судна, до яких звичайно відно­сять усі судна, крім військових і використовуваних для публічних цілей (охорона узбережжя, рибоохорона і т.д.), що знаходяться у внутрішніх морських водах прибереж­ної держави, поширюється карна, цивільна й адміністра­тивна юрисдикція прибережної держави.

В основі карної юрисдикції лежить загальне прави­ло про те, що оскільки внутрішні морські води є части­ною державної території, то злочини, скоєні на борту іноземних торгових суден, що знаходяться в межах цих вод, підлягають юрисдикції прибережної держави. Але на практиці, частіше всього в силу двосторонніх угод, влади прибережної держави переважно утримуються від здійснення карної юрисдикції стосовно моряків іно­земного судна, якщо вчинені ними злочини не порушу­ють мир і добрий порядок у ньому, якщо втручання не є міжнародним зобов'язанням прибережної держави або якщо про інше не просять дипломатичні або кон­сульські посадові особи держави прапора судна. Іноземні торгові судна не повинні даватися як захисток для осіб, переслідуваних владою прибережної держави за вчи­нений злочин.

Цивільна юрисдикція над іноземними торговими суд­нами полягає в тому, що судовою владою прибережної

держави можуть розглядатися цивільні позови у від­ношенні іноземного торгового судна і майна, що знахо­диться на його борту, під час стоянки судна в порту. Такі позови можуть бути заявлені до судна в зв'язку з невиконанням контракту, заподіянням шкоди, рятуван­ням і т.п. Реалізація цивільної юрисдикції стосовно іноземного торгового судна може включати в себе за­тримання або арешт такого судна для забезпечення позовних вимог або виконання судових або арбітраж­них рішень. Рішення про затримання або арешт повинно виноситися компетентним судовим органом прибере­жної держави. Водночас приналежні державі судна зберігають імунітет від затримання й арештів, що ви­пливають із виконання судових рішень у цивільних спра­вах, або для забезпечення заявленого позову. Проте, незважаючи на це, в останні роки ряд українських тор­гових суден, в основному приналежних Чорноморсько­му морському пароплавству, були заарештовані в інозем­них портах із метою забезпечення позовних вимог іно­земних кредиторів до пароплавства.

Слід зазначити, що у відповідності зі сформованою міжнародною практикою прибережна держава не здійс­нює юрисдикції у справах, що належать до внутрішнього розпорядку на іноземному судні, включаючи цивільні спори між членами команди, що виникають у зв'язку з їхньою службою на суднах. Що стосується трудових пра­вовідносин між членами екіпажа іноземного торгового судна, то, у принципі, вони підпадають під юрисдикцію прибережної держави. Проте на практиці прибережні держави звичайно не втручаються в трудові спори між членами такого екіпажа, крім випадків, коли спір стосу­ється заробітної плати або виконання обов'язків на бор­ту судна, якщо інше не установлено відповідним догово­ром. Слід також пам'ятати, що цілий ряд соціальних аспектів праці моряків регулюється конвенціями Між­народної організації праці і їхнє порушення в будь-якій країні, у будь-якому іноземному порту може спричини­ти втручання іноземних громадських організацій, насам­перед національних профспілкових організацій. Подіб-

ні випадки мали місце у відношенні моряків українсь­ких і російських суден, заарештованих в іноземних по­ртах. До найбільш важливих з цих конвенцій належать: № 163 Про соціально-побутове обслуговування моряків, 1987 року; № 164 Про здоров'я і медичне обслуговуван­ня моряків, 1987 року; № 165 Про соціальне забезпечен­ня моряків, 1987 року; № 145 Про безперевну зайня­тість моряків, 1976 року; № 133 Про помешкання для екіпажу на борту судна, 1970 року та ін.

Адміністративна юрисдикція в основному базуєть­ся на нормах адміністративного права, що встановлю­ють режим перебування іноземних суден у внутрішніх морських водах прибережної держави. Відповідно до цих норм іноземні судна як державні, так і приватно­власницькі, підлягають адміністративній юрисдикції прибережної держави в повному обсязі. Насамперед це стосується виконання митних і санітарних правил, а також заходів контролю, що належать до безпеки су­ден, охорони людського життя, допуску іноземців.

Інші правила встановлені для іноземних військових суден. Слід зазначити, що прибережні держави завжди приділяли особливу увагу регламентації заходження іноземних військових кораблів у внутрішні морські води і порти. У законодавстві більшості держав установле­ний дозвільний порядок заходження іноземних війсь­кових кораблів у внутрішні води і порти. Відповідно до цього порядку заінтересована держава дипломатич­ними каналами не пізніше визначеного терміну повин­на направити запит державі, у чиї торгові порти перед­бачається заходження її кораблів, і одержати на це відповідний дозвіл. Причому в запиті повинні бути за­значені цілі заходження, чисельність екіпажу і час пе-pe^BawKa ь тюрту. \іі,о стосується ттлсъг^сгаих нортув, то вони, як правило, закриті для відвідин іноземних вій­ськових суден. Особливий порядок перебування інозем­них військових суден у територіальному морі і внутрі­шніх водах, у тому числі в портах України, випливає зі змісту статей 13, 14, 15 і 34 Закону України «Про державний кордон України» від 4 листопада 1991 року.

Особовий склад військового корабля в іноземному пор­ту звільняється командиром корабля за узгодженням із місцевою владою, а у випадку порушення встановле­ного порядку, судну може бути запропоновано покину­ти порт і прибережні води держави, що приймає.

Слід зазначити, що в зв'язку з інтенсивним розвит­ком міжнародного судноплавства в даний час наміти­лася тенденція з обмеження юрисдикції прибережної держави у відношенні іноземних суден, що знаходять­ся в її внутрішніх водах. Рядом держав і міжнародних морських організацій була висунута пропозиція про необхідність укладання міжнародної конвенції про внутрішні морські води, що кодифікувала б базисні по­ложення, вироблені міжнародною практикою, а націо­нальне право конкретизувало б і деталізувало їх.

До внутрішніх вод держави належать морські бух­ти, затоки, лимани, береги яких належать одній держа­ві і ширина входу в які не перевищує 24 морських милі. У випадку якщо ширина входу в затоку перевищує 24 милі, то усередині затоки від берега до берега прово­диться пряма лінія в 24 милі довжиною таким чином, щоб нею обмежувався можливо більший простір. Вод­на територія, розташована усередині цієї лінії, є внутріш­німи водами.

Крім того, внутрішніми вважаються так звані «іс­торичні води», перелік яких встановлюється урядом відповідної держави. До історичних вод звичайно на­лежать води деяких заток (незалежно від ширини вхо­ду), що у силу історичної традиції або міжнародного порядку вважаються внутрішніми водами прибережної держави. Історичними, наприклад, є: затока Петра Ве­ликого на Далекому Сході Російської Федерації (ши­рина входу більше 100 миль по лінії від гирла ріки Тюмень-Ула до мису Поворотний); Гудзонова затока в Канаді (50 миль), Габесська затока в Тунісі (50 миль), затока Делавер у СІЛА та ін.

До складу внутрішніх вод входять озера і внутріш­ні моря. Якщо озера цілком оточені берегами однієї держави, то вони належать до державної території. Якщо

ж вони оточені територією декількох держав, між цими державами практикується укладання угод про режим вод, що належать кожній із них. До таких озер нале­жать: Боденське озеро, оточене територією ФРН і Швей­царії, Женевське озеро між Францією і Швейцарією, Великі озера, які граничать із Канадою і США. При відсутності таких угод передбачається, що кордон ви­значається серединною лінією.

Практично такі ж правила належать до так званих внутрішніх (замкнутих) морів, оточених з усіх боків те­риторією однієї держави. Якщо ж таке море має в ото­ченні береги двох або більше країн, то суверенні права кожної з них поширюються тільки на його територіаль­ні води, а в центральній частині встановлюється режим відкритого моря. Таке має місце в Чорному морі. У Кас­пійському морі в період існування СРСР в основному зберігався правовий режим, установлений ще Гюлістан-ським і Туркманчайським мирними договорами, укла­деними ще в 1813 і 1828 роках між Росією і Персією (нині Іраном). У цих договорах Персія уступила Росії виключне право на утримання в Каспійському морі військових кораблів. Після розпаду СРСР і утворення навколо Каспійського моря ряду незалежних держав постало питання про його поділ між Азербайджаном, Казахстаном, Росією і Туркменістаном, ускладнене наявністю значних родовищ нафти в надрах каспійсь­кого шельфу. Принципи такого поділу повинні стати предметом переговорів між заінтересованими держа­вами. Законодавство Російської Федерації (Закон РФ «Про державний кордон» 1993 року), у якому знайшла своє втілення радянська доктрина міжнародного права, відносить до внутрішніх вод РФ за аналогією з «істо­ричними» затоками сибірські моря: Карське, Лаптєвих, Східно-Сибірське, Чукотське.

Представляє інтерес точка зору канадського вченого Д. Фарана, який вважає, що головними критеріями для віднесення морських вод до історичних є такі:

а) виняткова влада і контроль над таким морсь­ким районом, включаючи вигнання іноземних суден із нього в разі потреби;

б) довге користування ним або витікання трива­
лого часу, хоча тривалість конкретного періоду зале­
жить від обставин;

в) мовчазна згода інших держав, особливо тих, чиї
інтереси можуть бути зачеплені даним статусом.
Прибережна держава, здійснює у внутрішніх водах

права, що випливають із суверенітету. Вона регулює су­дноплавство і рибальство, на цій території заборонено займатися яким-небудь промислом або науковими до­слідженнями без дозволу компетентних органів прибе­режної держави. Слід звернути увагу на те, що Конвен­ція ООН з морського права 1982 року містить спеціальну статтю, 225, що регламентує надання допомоги дослід­ницьким суднам. Всі держави повинні приймати розум­ні норми, правила та процедури для сприяння і полег­шення морських наукових досліджень і в необхідних випадках для полегшення доступу у свої гавані мор­ським дослідницьким суднам.

⇐ Предыдущая64656667686970717273Следующая ⇒

Поделиться:

Читайте также:

IV. Внутрішній зміст джерела права. Аналіз конкретних норм
А), б) зовнішній та внутрішній ци- ному насадку.
Адміністративно-правовий захист прав інтелектуальної власності
Адміністративно-правовий захист права інтелектуальної власності
Адміністративно-правовий спосіб захисту прав
Анализ линейных цепей в установившемся синусоидальном режиме
Банківська система України. Правовий статус Національного банку України, комерційних банків і кредитних спілок. Правове регулювання банківської діяльності.
В РАЗЛИЧНЫХ РЕЖИМАХ РАБОТЫ
Виды разверток. Режимы работы генератора развертки осциллографа и их назначение. Синхронизация и запуск осциллографа.
Визначення понять “документ”, “юридичний документ”, “правовий акт”, “нормативно-правовий акт”, “відомчий нормативно-правовий акт”, “індивідуальний акт”.

Воспользуйтесь поиском по сайту: