Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Поняття банківського права, його предмет та метод

В правовій науці під галуззю права розуміється сукупність норм, що регулюють певні види суспільних відносин, які по своєму економічному та соціальному змісту вимагають відокремленого, самостійного правового регулювання.

Галузь права характеризується тільки їй притаманним предметом, методом та нормами правового регулювання суспільних відносин.

Предмет банківського права — це врегульовані правовими нормами суспільні відносини в сфері організації та функціонування банківської системи, діяльності Національного банку України, створення, реєстрації, ліцензування, діяльності, реорганізації та ліквідації банків, їх взаємовідносини з центральним банком, один з одним та з клієнтами, порядок здійснення банківських операцій та надання банківських послуг.

Банківська діяльність — це врегульовані правовими нормами суспільні відносини у сфері здійснення банківських операцій та надання банківських послуг банками (кредитними установами), що отримали на це ліцензію (письмовий дозвіл) від центрального банку, а також самим Національним банком України.

Метод правового регулювання — це сукупність прийомів, способів впливу права на суспільні відносини.

В банківському праві застосовуються неоднорідний метод, який об'єднує ознаки наступних методів:

1) диспозитивного методу— в якому основною ознакою є юридична рівність учасників правовідносин. Відносини комерційних банків з клієнтами і один з одним мають в своїй основі юридичну рівність сторін, тобто в даному випадку використовується цивільно-правовий метод правового регулювання суспільних відносин.

2) імперативного методу. Відносини комерційних банків з центральним банком держави переважно є відносинами влади та підпорядкування із застосуванням методу владних приписів.

Неоднорідний метод правового регулювання банківської діяльності заснований на двох різних методах регулювання, які притаманні цивільному з одного боку та фінансосовому і адміністративному праву з іншого боку.

Суспільні відносини в галузі діяльності Національного банку України, створення, реєстрації, ліцензування, діяльності та ліквідації комерційних банків, їх взаємовідносини з клієнтами та один з одним, порядок здійснення банківських операцій та надання банківських послуг, з залучення грошових коштів від підприємств, установ, організацій, а також громадян з метою кредитування та інвестування різних сфер народного господарства, регулюються насамперед нормами банківського права, а також нормами інших галузей права — цивільного, фінансового, господарського, адміністративного, кримінального права.

У зв'язку з вищенаведеним, на думку авторів, банківське право слід розглядати як комплексну галузь права.

Таким чином, встановивши правові поняття, що формують галузь права, банківське право (як галузь права) — це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері організації та функціонування баківської системи, діяльньності Національного банку України, створення, реєстрації, ліцензування, діяльність, реорганізації та ліквідації банків, їх взаємовідносин з клієнтами та один з одним, порядок здійснення банківських операцій та надання банківських послуг.

2. Банківські правовідносини, їх види та суб'єкти

Банківські правовідносини — це урегульовані нормами права суспільні відносини, що виникають в процесі діяльності НБУ та банків, які реалізують свій специфічний правовий статус та використовують гроші 1.1 інші фінансові ресурси як засіб обігу, збереження та як товар.

(пецифічні ознаки банківських правовідносин:

І) наявність спеціального суб'єкту — НБУ або банку;

2) наявність спеціального об'єкту — фінансових інструментів (гроші, цінні папери, цінності);

3) наявність норм права, що регулюють відповідне коло однорідних банківських відносин;

4) наявність спеціальної компетенції (прав та обов'язків) суб'єктів. Банківські правовідносини можна класифікувати за ознакою суб'єктного складу на наступні банківські правовідносини:

1) між банками та клієнтами;

2) між комерційними банками з метою здійснення банківських операцій;

3) між Національним банком та комерційними банками;

4) між комерційними банками з приводу створення союзів, асоціацій та інших виробничих утворень;

5) між НБУ та КМУ;

6) між НБУ та Президентом;

7) між НБУ та ВР України.

В залежності від змісту банківські правовідносини можуть бути класифіковані таким чином:

1) майнові;

2) немайнові;

3) організаційні.

За ознакою характеру банківських операцій класифікують, тобто виділяють правовідносини, які опосередковують:

1) пасивні банківські операції;

2) активні банківські операції;

3) посередницькі банківські операції;

4) торгівельні операції;

5) допоміжні банківські операції.

Банківські відносини необхідно сприймати не тільки в статиці, але й в динаміці.

Банківські правовідносини можуть виникати, змінюватись і припинятись, їх постійний рух передбачено правовою чи договірною нормою.

Правова чи договірна норма показує на юридичний факт, який породжує, змінює та припиняє певні права і обов'язки для учасників банківських правовідносин.

В свою чергу юридичний факт — це дія чи подія з якою законодавець пов'язує виникнення правовідносин.

Звідси виникає і їх поділ на правовстановлюючі, правозмінюючі та правоприпиняючі юридичні факти.

Зміна банківських правовідносин також здійснюється на підставі нормативного акту чи договору, в якому передбачаються різні факти і події (при зміні мінімального розміру статутного фонду комерційного банку.

зміні відсотків по депозитах, зміна відсотку за користування кредитом, зміна умов договору на розрахунково-касове обслуговування тощо).

Припинення банківських правовідносин відбувається також у встановлених нормативними актами та договорами випадках (відкликання ліцензії НБУ на здійснення банківських операцій за порушення банківського законодавства, ліквідація банку, припинення діяльності з підстав передбачених в установчому договорі АТ, закінчення строку дії банківських договорів тощо).

Виникнення, зміна та припинення банківських правовідносин має комплексний характер і базується на застосуванні пов'язаних між собою юридичних обставин.

Сукупність юридичних фактів настання яких є необхідною умовою для виникнення змін передбачених законом чи договором, називається юридичним складом.

3. Джерела банківського права

Джерела банківського права — це правові акти законодавчих та виконавчих органів державної влади та управління, в яких містяться норми банківського права.

Головним джерелом банківського права є Конституція України (Основний Закон), в якій закріплюються основні засади функціонування банківської системи України. Джерела банківського права неоднакові за своїми правовими властивостями. До них відносяться: закони України, укази Президента України, декрети та постанови Кабінету Міністрів України, положення та інструкції органів державної влади спеціальної компетенції (Міністерства фінансів України, Національного банку України, Державної податкової адміністрації).

До основних, найбільш вагомих джерел банківського права, що мають вищу юридичну силу, можна віднести такі закони України: «Про банки і банківську діяльність», в якому закріплюються правові основи організації банківської діяльності держави в цілому і по окремим її напрямкам; «Про Національний банк України», в якому визначені організаційні ос нони та структура НБУ, його керівні органи, розглядаються питання Нанкінського регулювання та банківського нагляду тощо, а також націо-іііііп.ні м міжнародні нормативно-правові акти з банківських питань.

До джерел банківського права можна віднести також локальні ак-іи, що приймаються керівництвом комерційних банків та інших кредитних установ, які обов'язкові для виконання їх працівниками, а в деяких випадках і клієнтами.

4. Система банківського права

(истема галузі БП — це сукупність правових інститутів (кожен з яких складається з групи правових норм), що регулюють однорідні види банківських відносин (які володіють якісною єдністю).

Кожен окремий правовий інститут в залежності від його взаємопо-н'язаності з іншими інститутами і ролі в регулюванні банківських відно-₍ин розміщується в системі галузі банківського права у визначеній по-₍лідовності.

Інститути, які регламентують базові, загальні положення, дії, які розповсюджуються на всі чи більшість банківських відносин, складають в своїй сукупності Загальну частину банківського права.

Загальна частина банківського права складається з наступних інститутів:

- банківської системи;

- центрального банку;

- нагляду;

- регулювання;

- контролю;

- реєстрації; -ліцензування;

- юридичної відповідальності;

- комерційних банків;

- банківської таємниці;

- та інших інститутів.

Особлива частина банківського права складається з інститутів, які визначають банківські функції та операції.

Особлива частина банківського права володіє наступними інститутами:

-відкриття, ведення та закриття рахунків в наіональній та іноземній валютах;

- готівкових розрахунків;

- безготівкових розрахунків;

- кредитування;

- операцій банків з векселями;

- факторингу;

- контокоренту;

- валютних розрахунків;

- інших інститутів.

Законодавство:

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. № 254к/96 — ВР.

2. Закон України "Про банки та банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р. № 2121—111.

3. Закон Української РСР "Про економічну самостійність Української РСР" З серпня 1990 р. №142 —XII.

4. Бюджетний Кодекс України від 21 червня 2001 р. № 2542 — III.

5. Закон України "Про систему оподаткування" від 25 червня 1991 р. № 1251 — XII.

6. Закон України "Про національний банк України" від 20 травня 1999 р. № 679 — XIV.

7. Закон України "Про кредитні спілки" від 20 грудня 2001 р. № 2908 — III.

8. Постанова Кабінету Міністрів України "Про утворення відкритого акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" від 27 чгрнмя 2000 р. № 1020.

РОЗДІЛ 2: Правове регулювання діяльності Національного банку України

1. Правовий статус центрального банку

В правовій та економічній літературі ознаки центрального банку країни це:

1. єдиний емісійний центр, який має монопольне право грошової емісії на території країни, який зберігає і враховує національні золотовалютні резерви;

2. єдина інституція, що визначає та здійснює (впроваджує) Основні засади грошово-кредитної політики (грошово-кредитна політика — це комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, направлених на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці України, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу);

3. виступає органом стабільності національної грошової та банківської систем;

4. виступає органом банківського регулювання, контролю та нагляду;

5. голова центрального банку несе персональну відповідальність за діяльність установи.

Всім цим ознакам в Україні відповідає Національний банк України.

Національний банк України (далі — Національний банк та НБУ) є центральним банком України.

НБУ — це державний фінансовий інститут з особливим правовим статусом, який забезпечує стабільне функціонування банківської системи України, забезпечує стабільінсть національної грошової одиниці, в межах своєї компетенції цінової стабільності, а з цією метою здійснює грошово-кредитну політику, банківське регулювання і контроль та нагляд за діяльінсть кредитно-фінансових установ.

НБУ є особливим центральним органом державного управління, ще непідпорядкований Каібнету Міністрів України.

Місцезнаходження керівних органів та центрального апарату Національного банку — місто Київ.

Національний банк має статутний капітал, що є державною власністю.

Розмір статутного капіталу становить ДО мільйонів гривень. Розмір статутного капіталу може бути збільшений за рішенням Ради Національного банку.

Джерелами формування статутного капіталу Національного банку є доходи його кошторису, а при необхідності — Державний бюджет України.

Національний банк є економічно, політично, функціонально, інсти-туційно та юридично самостійним (незалежним) органом, а керівні посадові особи володіють особистою незалежністю.

НБУ здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах затвердженого ним кошторису, а у визначених випадках — також за рахунок Державного бюджету України.

Національний банк є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності і перебуває у його повному господарському віданні.

Національний банк може відкривати свої установи, філії та представництва в Україні, а також представництва за її межами.

Національний банк, його установи, філії та представництва мають печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

Одержання прибутку не є метою діяльності Національного банку.

Плановані доходи та витрати Національного банку відображаються в кошторисі його доходів і витрат. Кошторис доходів і витрат повинен забезпечувати можливість виконання Національним банком його функцій, встановлених Конституцією України та законом про центральний банк.

Національний банк за підсумками року у разі перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами, затвердженими на поточний бюджетний рік, вносить до Державного бюджету України наступного за звітним року позитивну різницю на покриття дефіциту бюджету, а перевищення витрат над доходами відшкодовується за рахунок Державного бюджету України наступного за звітним року.

Формування фондів та резервів Національного банку на покриття фінансових ризиків, пов'язаних із виконанням його функцій, здійсню-сться згідно з положенням, що затверджується Радою Національного банку України.

Національний банк у своїй діяльності керується наступними засадами щодо відповідальності:

7) розміщує золотовалютні резерви самостійно або через банки, уповноважені ним на ведення валютних операцій, виконує операції з юлотовалютними резервами України з банками, рейтинг яких за кла-(ифікацією міжнародних рейтингових агентств відповідає вимогам до першокласних банків не нижче категорії А;

8) приймає на зберігання та в управління державні цінні папери й інші цінності;

9) видає гарантії і поруки, відповідно до положення, затверджено-і о Радою Національного банку;

10) веде рахунок Державного казначейства України без оплати і нарахування відсотків;

11) виконує операції по обслуговуванню державного боргу, пов'язані із розміщенням державних цінних паперів, їх погашенням і виплатою доходу за ними;

12) веде особові рахунки працівників Національного банку;

13) веде рахунки міжнародних організацій;

14) здійснює безспірне стягнення коштів з рахунків своїх клієнтів. Національний банк має право здійснювати й інші операції, необхідні для забезпечення виконання своїх функцій.

Національний банк має право брати участь у формуванні капіталу і діяльності міжнародних організацій відповідно до міжнародних договорів, учасниками яких є Україна, а також відповідно до угод між ним та іноземними центральними банками.

4. Структура НБУ

Структура Національного банку будується за принципом централізації з вертикальним підпорядкуванням.

До системи Національного банку входять: 1) центральний апарат, 2) філії (територіальні управління), 3) розрахункові палати, 4) Банкнотно-монетний двір, 5) фабрика банкнотного паперу, 6) Державна скарбниця України, 7) Центральне сховище, 8) спеціалізовані підприємства, банківські навчальні заклади й інші структурні одиниці і підрозділи, необхідні для забезпечення діяльності Національного банку.

Національний банк самостійно вирішує питання організації, створення, ліквідації та реорганізації структурних підрозділів та установ центрального банку, його підприємств, затверджує їх статути та положення.

Для інкасації та охорони цінностей та об'єктів Національний банк має відомчу охорону, озброєну бойовою вогнепальною зброєю.

Філії (територіальні управління) Національного банку не мають статусу юридичної особи і не можуть видавати нормативні акти, діють від імені Національного банку в межах отриманих від нього повноважень. Завдання і функції філій Національного банку визначаються Положенням, що затверджується Правлінням Національного банку.

Керівними органами Національного банку є Рада Національного банку України (далі — Рада НБУ) та Правління Національного банку України (далі — Правління НБУ).

Повноваження Ради Національного банку:

1) відповідно до загальнодержавної програми економічного розвитку та основних параметрів економічного та соціального розвитку України до 15 вересня розробляє Основні засади грошово-кредитної політики і вносить їх Верховній Раді України для інформування, здійснює контроль за виконанням Основних засад грошово-кредитної політики;

2) здійснює аналіз впливу грошово-кредитної політики України на стан соціально-економічного розвитку України та розробляє пропозиції щодо внесення відповідних змін до неї;

3) затверджує Регламент Ради Національного банку України;

4) затверджує кошторис доходів та витрат Національного банку та подає Верховній Раді України та Кабінету Міністрів України до 1 вересня поточного року прогнозовані відомості про сальдо кошторису для включення до проекту Державного бюджету України на наступний рік;

5) приймає рішення про збільшення розміру статутного капіталу Національного банку;

6) визначає аудиторську компанію для проведення аудиторської перевірки Національного банку, розглядає аудиторський висновок та затверджує бухгалтерський баланс Національного банку, публікує в офіційних друкованих засобах масової інформації щорічний баланс Національного банку;

7) затверджує щорічно до 1 липня звіт про виконання кошторису Національного банку та розподіл прибутку за звітний бюджетний рік;

8) затверджує рішення Правління Національного банку про участь у міжнародних фінансових організаціях;

9) вносить рекомендації Правлінню Національного банку в межах розроблених Основних засад грошово-кредитної політики стосовно:

- методів та форм прогнозування макропоказників економічного і соціального розвитку України, а також грошово-кредитної політики;

- окремих заходів монетарного і регулятивного характеру та їх нмливу на економічний і соціальний розвиток України;

політики курсоутворення та валютного регулювання;

- розвитку банківської системи та окремих нормативних актів з пи-іань банківської діяльності;

- вдосконалення платіжної системи;

- інших питань;

10) вносить рекомендації Кабінету Міністрів України стосовно нпливу політики державних запозичень та податкової політики на стан грошово-кредитної сфери України.

Рада Національного банку дає оцінку діяльності Правління Національного банку щодо виконання Основних засад грошово-кредитної політики та з інших питань, рішення з яких є обов'язковими для Правління Національного банку.

До складу Ради Національного банку входять члени Ради Національного банку, призначені Президентом України та Верховною Радою України. Голова Національного банку, який призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України, входить до складу Ради Національного банку за посадою.

Президент України призначає сім членів Ради Національного банку шляхом прийняття відповідного Указу.

Верховна Рада України призначає сім членів Ради Національного банку шляхом прийняття відповідної Постанови.

Строк повноважень членів Ради Національного банку — сім років, крім Голови Національного банку, який входить до складу Ради Національного банку на строк здійснення ним повноважень за посадою.

Повноваження призначеного складу Ради Національного банку достроково припиняються у разі оголошення їй недовіри Президентом України або Верховною Радою України у зв'язку з тим, що виконання Основних засад грошово-кредитної політики за підсумками року не забезпечило стабільність грошової одиниці України. У цьому разі Президент України та Верховна Рада України зобов'язані кожен звільнити своїх представників та призначити новий склад Ради Національного банку.

Президент України звільняє членів Ради Національного банку, призначених ним, шляхом прийняття відповідного Указу, але не раніше ніж через один рік з дня призначення.

Верховна Рада України звільняє членів Ради Національного банку, призначених нею, шляхом прийняття відповідної постанови за поданням профільного комітету Верховної Ради України, але не раніше ніж через один рік з дня призначення.

Повноваження Голови Національного банку як члена Ради Національного банку достроково припиняються у зв'язку з його відставкою або при звільненні його з посади за інших причин. Внутрішні питання організації діяльності Ради Національного банку, порядок діловодства та інші питання визначаються Регламентом, який затверджується на її засіданні.

Розміщення та організаційно-матеріальне забезпечення Ради Національного банку здійснюються Національним банком за рахунок його кошторисних витрат.

Засідання Ради Національного банку проводяться не рідше одного разу на квартал.

Засідання Ради Національного банкує правомочними за наявності не менше десяти її членів.

Засідання Ради Національного банку веде Голова Ради Національного банку, а у разі відсутності — його заступник, відповідно до Регламенту.

Рішення приймаються простою більшістю голосів від загальної кількості присутніх на засіданні членів Ради Національного банку. Кожний член Ради Національного банку має один голос.

На засідання Ради Національного банку можуть бути запрошені керівники центральних органів влади, представники суб'єктів підприємницької діяльності, науковці та інші фахівці.

Члени Правління Національного банку можуть брати участь в роботі Ради Національного банку з правом дорадчого голосу.

Голово Ради Національного банку обирається Радою Національного банку строком на три роки.

Голова Ради Національного банку:

- організовує засідання Ради Національного банку і головує на них;

- скликає позачергові засідання за своєю ініціативою або за наполяганням не менше однієї третини від загальної кількості членів Ради Національного банку, а також на вимогу Голови Національного банку;

- здійснює інші повноваження і функції відповідно до Регламенту Ради Національного банку України;

Голова Ради Національного банку має заступника, який обирається Радою Національного банку строком на три роки.

Матеріали засідань Ради Національного банку оформлюються у вигляді протоколів та рішень і підписуються головуючим на її засіданні.

Рекомендації Ради Національного банку розглядаються Правлінням Національного банку протягом п'яти робочих днів. За результатами такого розгляду Правління Національного банку зобов'язане надіслати Раді Національного банку вмотивовану відповідь.

Рада Національного банку не має права втручатися в оперативну діяльність Правління Національного банку.

Ь) розподіляє обов'язки між заступниками Голови Національного (>,шку;

6) видає розпорядчі акти, обов'язкові до виконання усіма службовцями Національного банку, його підприємствами, установами;

7) приймає рішення з інших питань, що стосуються діяльності Національного банку, крім віднесених до виключної компетенції Ради Національного банку та Правління Національного банку;

8) одноосібно несе відповідальність перед Верховною Радою України та Президентом України за діяльність Національного банку.

Голова Національного банку має одного першого заступника та ірьох заступників, які призначаються та звільняються ним за погодженням з Радою Національного банку.

5. Грошово-кредитна політика

Основні засади грошово-кредитної політики ґрунтуються на основних критеріях та макроекономічних показниках загальнодержавної програми економічного розвитку та Основних параметрах економічного та соціального розвитку України на відповідний період, що включають прогнозні показники обсягу валового внутрішнього продукту, рівня інфляції, розміру дефіциту державного бюджету та джерел його покриття, платіжного та торгового балансів, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Щорічно Національний банк інформує Верховну Раду України про напрями грошово-кредитної і валютної політики, розробленої Національним банком на наступний рік і на більш тривалий період.

Основними економічними засобами і методами грошово-кредитної політики є регулювання обсягу грошової маси через:

1) визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків;

2) процентну політику;

3) рефінансування комерційних банків;

4) управління золотовалютними резервами;

5) операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права), у тому числі з казначейськими зобов'язаннями, на відкритому ринку;

6) регулювання імпорту та експорту капіталу;

7) емісія власних боргових зобов'язань та операції з ними. Національний банк встановлює банкам нормативи обов'язкового

резервування коштів. При цьому:

1) розмір обов'язкових резервів встановлюється єдиним для банків в процентному відношенні до загальної суми залучених банком коштів в національній та іноземній валюті;

2) для різних видів зобов'язань можуть встановлюватися різні норми обов'язкових резервів;

3) рішення про підвищення норм резерву набирає чинності не раніше ніж через 10 днів після його опублікування.

Національний банк встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями (облікова ставка Національного банку України — виражена у відсотках плата, що береться Національним банком України за рефінансування комерційних банків шляхом купівлі векселів до настання строку платежу по них і утримується з номінальної суми векселя. Облікова ставка є найнижчою серед ставок рефінансування і є орієнтиром ціни на гроші).

Національний банк забезпечує управління золотовалютними резервами держави, здійснюючи валютні інтервенції шляхом купівлі-про-дажу валютних цінностей на валютних ринках з метою впливу на курс національної валюти щодо іноземних валют і на загальний попит та пропозицію грошей в Україні.

Національний банк відповідно до законодавства України про зовнішньоекономічну діяльність та систему валютного регулювання і валютного контролю регулює імпорт та експорт капіталу.

Кабінет Міністрів України зобов'язаний зберігати кошти Державного бюджету України та позабюджетних фондів у Національному банку на рахунках Державного казначейства України.

Умови та порядок обслуговування коштів Державного бюджету України визначаються договором між Національним банком та Державним казначейством України.

б. Управління готівковим грошовим обігом

Грошовою одиницею України є гривня, що дорівнює 100 копійкам.

Випуск та обіг на території України інших грошових одиниць і використання грошових сурогатів як засобу платежу забороняються.

Офіційне співвідношення між гривнею та золотом або іншими дорогоцінними металами не встановлюється.

Для забезпечення організації готівкового грошового обігу Національний банк здійснює:

1) виготовлення та зберігання банкнот і монет;

2) створення резервних фондів банкнот і монет;

3) встановлення номіналів, систем захисту, платіжних ознак та ди-мину грошових знаків;

4) встановлення порядку заміни пошкоджених банкнот і монет;

5) встановлення правил випуску в обіг, зберігання, перевезення, вилучення та інкасації готівки;

6) визначення порядку ведення касових операцій для банків, інших фінансово-кредитних установ, підприємств і організацій;

7) визначення вимог стосовно технічного стану і організації охо-I юни приміщень банківських установ. Виключне право введення в обіг (емісія) гривні і розмінної монети, організація їх обігу та вилучення з обігу належить Національному банку.

Готівка знаходиться в обігу у вигляді грошових знаків — банкнот (паперових) і монет (металевих). Загальна сума введених в обіг банкнот і монет зазначається в рахунках Національного банку як його пасив. Банкноти і монети є безумовними зобов'язаннями Національного (>анку і забезпечуються всіма його активами. Гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.

Національний банк встановлює офіційний курс гривні до іноземних валют та оприлюднює його.

Для регулювання курсу гривні щодо іноземних валют Національний банк використовує золотовалютний резерв, купує і продає цінні папери, встановлює і змінює ставку рефінансування та застосовує інші інструменти регулювання грошової маси в обігу.

Умови та порядок конвертації (обміну) гривні на іноземну валюту встановлюються Національним банком відповідно до законодавства України про валютне регулювання.

Національний банк не може обмежувати права суб'єктів валютного ринку на здійснення операцій з іноземною валютою, гарантовані їм законом.

7. Організація розрахунків та бухгалтерського обліку

Національний банк встановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб в економічному обігу України із застосуванням як паперових, так і електронних документів та готівки, координує організацію розрахунків, дає дозволи на здійснення клірингових операцій та розрахунків за допомогою електронних документів.

Національний банк забезпечує здійснення міжбанківських розрахунків через свої установи, дає дозвіл на проведення міжбанківських розрахунків через прямі кореспондентські відносини комерційних банків та через їх власні розрахункові системи.

Національний банк встановлює обов'язкові для банків стандарти та правила ведення бухгалтерського обліку та звітності.

8. Діяльність національного банку щодо операцій з валютними цінностями

Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль.

До компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання належать:

1) видання нормативних актів щодо ведення валютних операцій;

2) видача та відкликання ліцензій, здійснення контролю за діяльністю банків та інших установ, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення операцій з валютними цінностями;

3) встановлення лімітів відкритої валютної позиції для банків та інших установ, що купують та продають іноземну валюту.

Національний банк визначає структуру валютного ринку України та організовує торгівлю валютними цінностями на ньому.

Національний банк проводить дисконтну та девізну валютну політику і застосовує в необхідних випадках валютні обмеження.

Девізна валютна політика — політика регулювання валютного курсу шляхом купівлі і продажу іноземної валюти.

Дисконтна валютна політика — зниження або підвищення Національним банком України процентних ставок за кредит з метою регулювання попиту і пропозиції на позичковий капітал.

Національний банк здійснює дисконтну валютну політику, змінюючи облікову ставку Національного банку для регулювання руху капіталу та балансування платіжних зобов'язань, а також коригування курсу грошової одиниці України до іноземних валют.

Національний банк здійснює девізну валютну політику на підставі регулювання курсу грошової одиниці України до іноземних валют шляхом купівлі та продажу іноземної валюти на фінансових ринках.

Для забезпечення внутрішньої і зовнішньої стабільності грошової одиниці України Національний банк має золотовалютний резерв, що складається з таких активів:

- монетарне золото;

- спеціальні права запозичення;

- резервна позиція в МВФ;

- іноземна валюта у вигляді банкнот та монет або кошти на рахунках за кордоном;

- цінні папери (крім акцій), що оплачуються в іноземній валюті;

- будь-які інші міжнародні визнані резервні активи за умови забезпечення їх надійності та ліквідності.

Золотовалютний резерв — резерви України, відображені у балансі І Іаціонального банку України, що включають в себе активи, визнані сві-ювим співтовариством як міжнародні і призначені для міжнародних розрахунків.

Поповнення золотовалютних резервів проводиться Національним (шнком шляхом:

1) купівлі монетарного золота та іноземної валюти;

2) отримання доходів від операцій з іноземною валютою, банківськими металами та іншими міжнародно визнаними резервними активами;

3) залучення Національним банком валютних коштів від міжнародних фінансових організацій, центральних банків іноземних держав та інших кредиторів.

Використання золотовалютного резерву здійснюється Національним банком на такі цілі:

1) продаж валюти на фінансових ринках для проведення грошово-кредитної політики, включаючи політику обмінного курсу;

2) витрати по операціях з іноземною валютою, монетарними металами, а також іншими міжнародно визнаними резервними активами.

Не допускається використання золотовалютного резерву для надання кредитів і гарантій та інших зобов'язань резидентам і нерезидентам України.

Національний банк є єдиним зберігачем державного золотовалютного запасу, а також дорогоцінних металів, дорогоцінних каменів, інших коштовностей, що належать державі.

9. Взаємовідносини НБУ з Президентом України, Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України

Національний банк підзвітний Президенту України та Верховній Раді України в межах їх конституційних повноважень. Підзвітність означає:

1) призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку Верховною Радою України за поданням Президента України;

2) призначення та звільнення Президентом України половини складу Ради Національного банку;

3) призначення та звільнення Верховною Радою України половини складу Ради Національного банку;

4) доповідь Голови Національного банку Верховній Раді України про діяльність Національного банку;

5) надання Президенту України та Верховній Раді України двічі на рік інформації про стан грошово-кредитного ринку в державі.

Національний банк та Кабінет Міністрів України проводять взаємні консультації з питань грошово-кредитної політики, розробки і здійснення загальнодержавної програми економічного та соціального розвитку.

Національний банк на запит Кабінету Міністрів України надає інформацію щодо монетарних процесів.

Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади на запит Національного банку надають інформацію, що має вплив на стан платіжного балансу.

Національний банк підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України, якщо вона не суперечить забезпеченню стабільності грошової одиниці України.

Голова Національного банку або за його дорученням один із його заступників можуть брати участь у засіданнях Кабінету Міністрів України з правом дорадчого голосу.

У засіданнях Правління Національного банку можуть брати участь члени Кабінету Міністрів України з правом дорадчого голосу.

Не допускається втручання органів законодавчої та виконавчої влади або їх посадових осіб у виконання функцій і повноважень Ради Національного банку чи Правління Національного банку.

Національному банку забороняється надавати прямі кредити як у національній, так і в іноземній валюті на фінансування витрат Державного бюджету України.

10. Банківське регулювання

Метою банківського регулювання — є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках.

Державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у таких формах:

I. Адміністративне регулювання:

1) реєстрація банків і ліцензування їх діяльності;

2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків;

3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового харак-і«ч>у;

4) нагляд за діяльністю банків;

5) надання рекомендацій щодо діяльності банків.

II. Індикативне регулювання:

1) встановлення обов'язкових економічних нормативів;

2) визначення норм обов'язкових резервів для банків;

3) встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій;

4) визначення процентної політики;

5) рефінансування банків;

6) кореспондентських відносин;

7) управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції;

8) операцій з цінними паперами на відкритому ринку;

9) імпорту та експорту капіталу.

11. Нормотворча діяльність НБУ

Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність.

Нормативно-правові акти Національного банку підлягають обов'язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України та набирають чинності відповідно до законодавства України.

Нормативно-правові акти Національного банку можуть бути оскаржені відповідно до законодавства України.