Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Нагляд на основі системи оцінки ризиків

ТЕМА 8 ПЕРСПЕКТИВИ ПОДАЛЬШОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ БАНКІВСЬКОГО НАГЛЯДУ.

План.

1 Нагляд на основі системи оцінки ризиків

2. Основні вимоги FATF і організація боротьби з легалізацією «брудних грошей» у банківському секторі економіки

Нагляд на основі системи оцінки ризиків

Розвиток технологій зумовив виникнення нових ризиків і дав змогу розробити нові продукти і методи їх контролю. Керівництво більшості банків підійшло з розумінням до необхідності ідентифікації та контролю ризиків. Окремі ризики, з якими традиційно працювали банки, стали надмірними, що привело до появи нових методик роботи з такими ризиками або їх виведення поза баланси банків.

Що ж таке ризик? Національний банк України оцінює ризик за його впливом на капітал і надходження. Ризик- це ймовірність того, що події, очікувані або неочікувані, можуть справляти негативний вплив на капітал і надходження банку.

Проте існування ризику не обов'язково є причиною для занепокоєння. Для розгляду ризиків у перспективі банківський нагляд має вирішити, чи виправданими є ризики, які бере на себе банк. Загалом ризики є виправданими, коли вони є зрозумілими, вимірними, контрольованими і відповідають спроможності установи швидко реагувати на негативні обставини. Невиправданий ризик може випливати із навмисних або ненавмисних дій. Коли ризики є невиправданими, наглядові органи мають тісно взаємодіяти із банками і спонукати їх керівництво до дій, спрямованих на пом'якшення або усунення цих ризиків. Належні заходи, які здійснюватиме банк, мають передбачати зменшення ризикованих сум, збільшення капіталу, зміцнення процесів управління ризиками.

Національний банк України розпочав запроваджувати систему нагляду на основі оцінки ризиків. Запровадження такої системи нагляду за банківськими установами - досить складне завдання, реалізація якого впливатиме на різні суб'єкти банківської діяльності. Першими відчують цей вплив керівні органи банків, оскільки від них очікуватиметься створення систем ризик-менеджменту.

Нагляд на основі оцінки ризиків - це система, в рамках якої виробляється спільна термінологія та послідовні підходи до управління ризиком у фінансових установах. Оскільки такий підхід має універсальний характер, він є достатньо гнучким і може бути пристосований практично до будь-яких фінансових продуктів та послуг, а також до будь-яких банків -як великих, так і малих. Склавши чітке уявлення про ризики, що притаманні кожному банківському продукту, працівники банків та служби банківського нагляду зможуть краще зрозуміти ступінь ризику у діяльності банку, а також дати об'єктивну оцінку діям, спрямованим на зведення до мінімуму негативних наслідків прийняття ризику. Обов'язок вищого керівництва та спостережної ради кожного банку - розуміти ризики, які пов'язані з його діяльністю, та оперативно вжити заходів для мінімізації їх несприятливих наслідків. Нагляд на основі оцінки ризику акцентує увагу на діях керівництва банку, зокрема на тому, як воно визначає ризики, дає їм кількісну оцінку, контролює та здійснює моніторинг ризиків.

Підхід Національного банку України, на базі якого здійснюється банківський нагляд, полягає в тому, що він зазвичай тісно пов'язаний із головними принципами аудиту та бухгалтерського обліку. Цей традиційний підхід не спроможний повною мірою врахувати всі знання та уявлення про діяльність того чи іншого банку. У зв'язку з цим до них застосовуються одні й ті самі підходи та процедури. Основна увага приділяється достовірності даних звітності, в тому числі резервам під кредитні операції, рахункам прибутків та збитків, а також достатності традиційних систем внутрішнього контролю, які орієнтовані передусім на запобігання шахрайству. Основні завдання такого підходу до нагляду - перевірка правильності віднесення операцій за відповідними рахунками, перегляд великої кількості окремих операцій, наприклад кредитів, та кількісна оцінка проблем на основі підрахунків загальних сум перевірених трансакцій. Цей підхід має свої сильні сторони, оскільки дає змогу зробити висновок про поточний стан фінансової установи та виявити поточні проблеми. Але він не дає можливості по-справжньому оцінити діяльність банку в перспективі.

Результати традиційного нагляду та нагляду на основі оцінки ризиків можуть мати значні розбіжності. Традиційний нагляд часто зводиться до того, що проблемам дається кількісна оцінка, виправляються симптоми проблем, а банкові рекомендується уникати занадто високих ризиків. Нагляд на основі оцінки ризиків оцінює якість систем ризик-менеджменту, розглядає причини виникнення проблем та виробляє рекомендації, які дають банкові можливість вибору того, у який спосіб звести до мінімуму негативні наслідки ризику. Крім того, традиційний нагляд підходить до всіх банків з однією міркою, причому часто всі вони зводяться до найнижчого спільного знаменника. А нагляд на основі оцінки ризику підходить до кожного банку по-різному, залежно від продемонстрованої цим банком здатності управляти ризиком. При цьому добре керовані банки не примушують працювати за стандартами, виробленими для того, щоб підтримувати в кредитоспроможному стані слабкі, погано керовані банки.

Таким чином, у зв'язку із запровадженням нагляду на основі оцінки ризиків першочерговими завданнями є розроблення системи оцінки ризиків та забезпечення того, щоб банками були розроблені комплексні системи ризик-менеджменту.

Система оцінки ризиків (СОР) повинна складатися з трьох основних компонентів, необхідних для того, щоб служба банківського нагляду могла здійснювати нагляд на основі оцінки ризику.

1. У процесі аналізу та обговорення ризиків потрібно визначати їх та оцінювати окремо. Для цього потрібно виділити кілька досить широких категорій ризиків та дати їм визначення з метою подальшого використання. Ці загальні категорії ризику мають включати всі типові ризики, на які наражається комерційний банк. Виділивши та визначивши ці категорії ризиків, служба нагляду запроваджує спільні термінологію та підходи до управління ризиком у комерційних банках. Спільні, загальновживані визначення є вирішальною умовою послідовного підходу до виявлення, ідентифікації ризиків.

Національним банком визначено десять категорій ризиків:

кредитний ризик, ризик зміни процентної ставки, ризик ліквідності, ринковий ризик, валютний ризик, операційний ризик, стратегічний ризик, ризик репутації, юридичний ризик та ризик інформаційних технологій. Ці категорії не є взаємовиключними; будь-який банківський продукт або послуга може одночасно мати характеристики кількох категорій ризиків. Для аналізу Національний банк України виявляє і оцінює ризики окремо.

Кредитний ризик - це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неспроможність сторони, що взяла на себе зобов'язання, виконати умови будь-якої фінансової угоди із банківською установою або в інший спосіб виконати взяті на себе зобов'язання. Кредитний ризик присутній у всіх видах діяльності банку, де результат залежить від діяльності контрагента, емітента або позичальника. Ризик виникає щоразу, коли банк надає кошти, бере зобов'язання про їх надання, інвестує кошти або іншим чином ризикує ними відповідно до умов реальних чи умовних угод незалежно від того, де відображається операція - на балансі чи поза балансом.

Доцільно розрізняти індивідуальний та портфельний кредитні ризики. Джерелом індивідуального кредитного ризику виступає окремий, конкретний контрагент банку -позичальник, боржник, емітент цінних паперів. Оцінювання індивідуального кредитного ризику передбачає визначення кредитоспроможності такого окремого контрагента, тобто його індивідуальної спроможності своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за прийнятими зобов'язаннями. Портфельний кредитний ризик виявляється у зменшенні вартості активів банку. Джерелом його ризику виступає сукупна заборгованість банку за операціями, яким притаманний кредитний ризик, - кредитний портфель, портфель цінних паперів, портфель дебіторської заборгованості тощо. Щодо портфельного кредитного ризику передбачається оцінювання концентрації та диверсифікації активів банку.

Міжнародному кредитуванню, крім кредитного ризику, притаманний ризик країни, зумовлений особливостями економіки, соціального ладу та політичного устрою країни позичальника. Ризик країни особливо помітний при кредитуванні іноземних урядів або їхніх установ, оскільки таке кредитування зазвичай незабезпечене. Проте цей ризик треба завжди враховувати у кредитній та інвестиційній діяльності незалежно від сектора - державного чи приватного. Існує також компонент ризику країни, відомий як трансферний ризик, який виникає тоді, коли заборгованість позичальника не номінована (виражена) в національній валюті. Незважаючи на фінансовий стан позичальника, валюта заборгованості може просто виявитися недоступною для нього.

Ризик ліквідності визначається як наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який може виник нути через неспроможність банку виконати свої зобов'язання у належні терміни, не зазнавши при цьому неприйнятних втрат. Він виникає через нездатність управляти незапланованими відтоками коштів, змінами джерел фінансування та/ або виконувати позабалансові зобов'язання.

Виділяють також ризик ліквідності ринку, який визначається як наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, що виникає через нездатність банку швидко закрити розриви своїх позицій за поточними ринковими ставками. Він виникає також через нездатність визначати або враховувати зміни ринкових умов, які впливають на спроможність залучати кошти в необхідних обсягах і за прийнятними ставками та/або реалізовувати активи швидко і з мінімальними втратами вартості.

Ризик зміни процентної ставки - це наявний або потенційний ризик для надходжень або капіталу, який виникає внаслідок несприятливих змін процентних ставок. Цей ризик впливає як на прибутковість банку, так і на економічну вартість його активів, зобов'язань та позабалансових інструментів. Основними типами ризику зміни процентної ставки, на які зазвичай наражається банк, є:

• ризик зміни вартості ресурсів, який виникає через різницю в термінах погашення (для інструментів з фіксованою процентною ставкою) та переоцінки величини ставки (для інструментів із змінною процентною ставкою) банківських активів, зобов'язань та позабалансових позицій;

• ризик зміни кривої дохідності, який виникає через зміни у нахилі та формі цієї кривої;

• базисний ризик, зумовлений недосконалістю кореляції між коригуванням ставок, отриманих та сплачених за різними інструментами, всі інші характеристики яких щодо переоцінки є однаковими;

• ризик права вибору, який постає із наявності права відмови від виконання угоди (тобто реалізації права вибору), яке прямо чи непрямо присутнє у багатьох банківських активах, зобов'язаннях та позабалансових портфелях.

Ринковий ризик - це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через несприятливі коливання вартості цінних паперів та товарів і курси іноземних валют за тими інструментами, які перебувають у торгівельному портфелі. Цей ризик випливає з маркет-мейкерства, дилінгу, прийняття позицій з боргових та пайових цінних паперів, валют, товарів та похідних інструментів (деривативів).

Ризики, що виникають за аналогічних обставин та аналогічних інструментів, які є в банківському портфелі, розглядаються в інших відповідних категоріях системи оцінки ризиків.

Валютний ризик - це наявний або потенційний ризик для надходжень і капіталу, який виникає через несприятливі коливання курсів іноземних валют і цін на банківські метали. Валютний ризик можна поділити на:

• ризик трансакції;

• ризик перерахунку з однієї валюти в іншу (трансляційний ризик);

• економічний валютний ризик.

Ризик трансакції полягає в тому, що несприятливі коливання курсів іноземних валют впливають на реальну вартість відкритих валютних позицій. Та оскільки він, зазвичай, випливає з операцій маркетмейкерства, дилінгу і прийняття позицій в іноземних валютах, та розглядається у рекомендаціях щодо ринкового ризику.

Ризик перерахунку з однієї валюти в іншу (трансляційний) полягає в тому, що величина еквіваленту валютної позиції у звітності змінюється внаслідок зміни обмінних курсів, які використовуються для перерахунку залишків в іноземних валютах в базову (національну) валюту.

Економічний валютний ризик полягає у змінах конкурентоспроможності фінансової установи або її структур на зовнішньому ринку через суттєві зміни обмінних курсів.

Операційний ризик є потенційним ризиком для довгострокового існування банківської установи, що випливає з недоліків корпоративного управління або системи внутрішнього контролю. Такі недоліки можуть призвести до фінансових збитків через помилку, невчасне виконання робіт чи шахрайство або стати причиною того, що інтереси банку постраждають в якийсь інший спосіб (коли, наприклад, дилери, кредитні працівники або інші працівники банку перевищать свої повноваження або здійснюватимуть операції з порушенням етичних норм або із занадто високим ризиком). До інших аспектів операційного ризику належать імовірність значного збою в роботі комп'ютерних систем або інші непередбачені події, на зразок пожежі або стихійного лиха.

Ризик репутації - це наявний або потенційний ризик для надходжень і капіталу, який виникає через несприятливе сприйняття іміджу фінансової установи клієнтами, контрагентами, акціонерами (учасниками) або органами нагляду. Це впливає на спроможність банку встановлювати нові стосунки з контрагентами, надавати нові послуги або підтримувати існуючі взаємини. Цей ризик може призвести банківську установу (або її керівників) до фінансових втрат або зменшення клієнтської бази, в тому числі до притягнення до адміністративної, цивільної або кримінальної відповідальності. Ризик репутації можливий на всіх рівнях організації, тому банки повинні відповідально ставитися до своїх стосунків із клієнтами та суспільством.

У публічному сприйнятті іміджу банку можна виділити дві категорії:

• сприйняття ринком: наприклад, нинішніми або потенційними клієнтами, контрагентами, акціонерами (учасниками);

• сприйняття органами державного регулювання, наприклад, Національним банком України, Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, Державною податковою адміністрацією, іншими уповноваженими органами.

Юридичний ризик - це наявний або потенційний ризик для надходжень і капіталу, який виникає через порушення або недотримання банком вимог законів, підзаконних нормативних актів, угод, прийнятої практики або етичних норм, а також через можливість двозначного тлумачення встановлених законів або правил. Банківські установи наражаються на юридичний ризик через те, що мають стосунки з великою кількістю зацікавлених сторін, наприклад, клієнтами, контрагентами, посередниками тощо, органами нагляду, податковими та іншими уповноваженими органами. Юридичний ризик може призвести до сплати штрафних санкцій та адміністративних стягнень, необхідності грошового відшкодування збитків, погіршення репутації та позицій банку на ринку, звуження можливостей для розвитку і зменшення можливостей правового забезпечення виконання угод.

Стратегічний ризик - наявний або потенційний ризик для надходжень і капіталу, який виникає через неправильні управлінські рішення, неналежну реалізацію рішень і неадекватне реагування на зміни у бізнес-середовищі. Цей ризик виникає внаслідок несумісності:

• стратегічних цілей банку;

• бізнес-стратегій, розроблених для досягнення цих цілей;

• ресурсів, задіяних для досягнення цих цілей;

• якості їхньої реалізації.

Потрібні для реалізації бізнес-стратегій ресурси можуть бути як матеріальними, так і нематеріальними. До них належать канали взаємодії і обміну інформацією, операційні системи, мережі надання послуг та продуктів і управлінський потенціал та можливості. Внутрішні характеристики організації мають оцінюватися з огляду на вплив економічних, технологічних, конкурентних, наглядових та інших змін зовнішнього середовища.

Ризик інформаційних технологій - наявний або потенційний ризик для надходжень і капіталу, який виникає через неадекватність інформаційних технологій і процесів обробки інформації щодо керованості, універсальності, надійності, контрольованості і безперервності роботи. Крім того, цей ризик виникає через неадекватність стратегії, політики і використання інформаційних технологій.

2. Другим важливим компонентом СОР є критерії оцінки кожної категорії ризику. Визначення таких критеріїв створює спільну основу для відображення рішень щодо ризику у відповідних документах та надає орієнтири для оцінювання обсягу ризику.

Оцінка ризику в СОР має відображати як теперішні, так і потенційні параметри ризику установи. На цій оцінці ґрунтується стратегія і робота нагляду. Вона також створює основу для обговорення питань з керівниками та членами ради банку і допомагає забезпечити ефективнішу роботу нагляду (інспектування, безвиїзний нагляд тощо).

3. Третій компонент СОР - власне оцінка ризиків за операціями для кожної категорії ризику. Оцінка ризиків враховує:

- кількість ризику, тобто існуючий рівень або обсяг ризику, на який наражається банк, і характеризується як незначна, помірна або значна;

- якість управління ризиком (якість ризик-менеджменту), тобто наскільки добре визначаються, вимірюються, контролюються та проводиться їх моніторинг. Оцінюється як висока, задовільна або низька;

- сукупний ризик, тобто узагальнена оцінка проблем, які викликають занепокоєння органів нагляду, з урахуванням кількості ризику, якості управління ризиком та відносного значення кожного із цих двох факторів. Він оцінюється як високий, помірний або низький. Оцінка сукупного ризику спрямовує конкретні заходи й ресурси, передбачені стратегією нагляду;

- напрямок ризику, який відображає ймовірні зміни в загальній картині ризиків банку протягом визначеного періоду, звичайно 12 місяців, і оцінюється як зростаючий, стабільний або такий, що зменшується. Напрямок ризику впливає на стратегію нагляду, зокрема на те, якою мірою використовуються посилені процедури. Такий напрямок, що зменшується, вказує на те, що на підставі наявної інформації нагляд очікує зменшення сукупного ризику протягом наступних 12 місяців. Стабільний напрямок свідчить про те, що сукупний ризик залишиться незмінним, а зростаючий напрямок - про те, що нагляд очікує збільшення сукупного ризику через 12 місяців.

Кількість ризику і якість управління ризиком треба оцінювати окремо. Тобто, коли присвоюються окремі оцінки за системою оцінки ризиків, на оцінку кількості ризику не повинна впливати якість управління ризиком, якою б високою чи низькою вона не була. Крім того, сильна капітальна база або високі фінансові показники діяльності не слід розглядати як пом'якшувальні фактори для неадекватної системи управління ризиками. Нагляд не повинен робити однозначний висновок: "високий" рівень ризику - це погано, а "низький" рівень ризику - це добре. Кількість ризику просто відображає рівень ризику, який банк приймає на себе у ході ведення діяльності, а добре це чи погано - залежить від того, чи здатні його системи управління ризиками виявляти, вимірювати, проводити моніторинг і контролювати цю кількість ризику.

Для шести категорій ризику - кредитного ризику, ризику ліквідності, ризику зміни процентної ставки, ринкового ризику, валютного ризику та операційного ризику - нагляд оцінює кількість ризику, якість управління ризиком, сукупний ризик і напрямок ризику.

Решта ризиків - стратегічний ризик, ризик репутації, юридичний ризик та ризик інформаційних технологій -впливають на капітал і надходження банку, але їх важко точно виміряти кількісно. Відповідно, за цими ризиками оцінюються тільки сукупний ризик і напрямок ризику. Характеристики сукупного ризику і напрямку ризику ті самі, що й для інших шести ризиків.

Зазначені компоненти СОР спираються на традиційні наглядові підходи, які вже запроваджено службою нагляду НБУ. Система ж оцінювання ризиків дасть змогу службі банківського нагляду ефективніше розподіляти свої ресурси та застосовувати превентивну тактику під час застосування заходів впливу. СОР не тільки допоможе службі банківського нагляду зрозуміти ризики конкретного банку та вдаватися до відповідних дій, але й дасть змогу скласти більш повне уявлення про ризики в банківській системі загалом.

У процесі розроблення системи нагляду на основі оцінки ризиків, на наш погляд, слід обов'язково звернути увагу на ситуацію, коли банк не згоден з висновками інспекторів і оскаржуватиме результати оцінки ризиків. Оскільки завжди існує конфлікт інтересів, пов'язаний із тим, що, з одного боку, нагляд повинен бути дієвим та ефективним, а з другого - кожен банк зацікавлений у найбільш позитивних оцінках та найменшому ступені нагляду за ним з боку НБУ. На наш погляд, це важлива проблема, яка потребує вирішення, особливо якщо взяти до уваги можливу ситуацію навмисного невизнання банком недоліків у своїй діяльності.

Таким чином, визначений рівень оцінки сукупного ризику та його напрямок є підставою для прийняття Національним банком України рішення щодо подальших наглядових процедур (комплексне інспектування, тематичні інспектування, заходи безвиїзного нагляду, заходи впливу тощо) для кожного банку.

Основні вимоги FATF і організація боротьби з легалізацією "брудних грошей" у банківському секторі економіки

Однією з найактуальніших світових фінансових проблем останнього часу є зростання кількості випадків участі банків у процесі відмивання брудних грошей. Це завдає відчутних моральних збитків кредитним установам, підриває довіру добропорядних вкладників, мало того - обіг таких коштів шкодить економіці держави.

Весь світ дійшов згоди, що боротьба з "відмиванням" грошей у банківському секторі економіки - справа виняткової ваги. Щоб запобігти легалізації "брудних" коштів, вдаються до різних методів і засобів. Зокрема розробляють і приймають відповідні закони й підзаконні акти, директиви міжнародних економічних союзів, провідні світові банки встановлюють спеціальні правила, а органи виконавчої влади запроваджують відповідні системи контролю, дають рекомендації стосовно конкретних напрямів боротьби із цим явищем.

З огляду на актуальність проблем, пов'язаних із відмиванням злочинно добутих коштів, на зустрічі керівників країн "Великої сімки" в Парижі в 1989 р. було створено Групу з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням брудних грошей (FATF). Це незалежний міжнародний орган, створений спеціально з метою розробки та вдосконалення методів боротьби з відмиванням брудних грошей. За станом на 01.01.2003 р. його членами є 26 країн або територій, Європейський союз і Рада співпраці арабських держав Перської затоки.

Основне завдання FATF - забезпечити прийняття всіма фінансовими центрами міжнародних стандартів у сфері запобігання відмиванню брудних грошей, його виявлення та притягнення за це до відповідальності. На виконання цього завдання FATF підготувала Сорок рекомендацій, які є міжнародними стандартами і становлять базову структуру заходів, спрямованих проти відмивання брудних грошей. Ці стандарти визнали, прийняли і схвалили багато міжнародних організацій, зокрема Базельський комітет з регулювання банківської діяльності.

Хоча рекомендації не є міжнародною конвенцією, обов'язковою до виконання, більшість країн світу взяли на себе зобов'язання боротися з відмиванням грошей шляхом реалізації цих рекомендацій. Визначаючи загальні принципи дій, Сорок рекомендацій залишають за країнами право на певну гнучкість у їх реалізації в кримінальному законодавстві здійсненні правосуддя, діяльності фінансової системи, тобто з урахуванням норм національного законодавства.

Відмивання грошових коштів, отриманих злочинним шляхом, - складний процес, який постійно вдосконалюється і часом включає багато операцій, здійснюваних у різноманітних формах. Найпоширенішою є так звана "трифазна" модель відмивання грошей. Для неї характерні три стадії (етапи) процесу легалізації злочинних доходів: розміщення, розшарування, інтеграція.

На першій стадії відбувається попереднє відмивання брудних грошей. У банківському секторі воно виявляється у діях, спрямованих на уникнення обов'язкової у багатьох країнах ідентифікації клієнтів. У європейських державах саме ця стадія вважається найкритичнішою. Основні форми відмивання брудних грошей на цій стадії такі:

• шахрайство з використанням підставних осіб та фірм;

• обмін банкнот невеликої номінальної вартості на банкноти більших номіналів;

• підкуп або залякування банківського персоналу, відповідального за здійснення ідентифікації клієнтів;

• підробка документів з метою приховування справжнього джерела походження грошей або їх місцезнаходження;

• смерфінг - переказ грошових коштів у банківські чеки, облігації, цінні папери на пред'явника тощо. При цьому купівля здійснюється на дещо меншу суму, ніж та, за якої необхідно ідентифікувати клієнта;

• структуринг - здійснення платежів невеликими сумами на один і той же банківський рахунок;

• використання підприємств зі значним готівковим обігом, до легальної виручки яких додаються брудні гроші;

• створення власних фіктивних підприємств, котрі декларують брудні гроші як легальну виручку.

На другій стадії (розшарування) метою відмивання грошей є відокремлення злочинних доходів від джерела їх походження шляхом проведення низки фінансових операцій після яких обривається ланцюжок слідів і забезпечується анонімність майнових цінностей. Операції на цій стадії, як правило, мають міжнародний характер. їх широко здійснюють підставні особи й фірми, які виставляють фіктивні рахунки як основу для здійснення грошових переказів.

Характерною для цієї стадії процесу відмивання грошей є також купівля цінних паперів на вторинному ринку (щоб приховати первинне джерело походження коштів, їх купівля та продаж здійснюється із залученням брокерів або дилерів брокерської фірми).

Найважливішим методом розшарування на сьогодні є електронний переказ коштів. Правоохоронні й податкові органи багатьох країн занепокоєні проблемою електронних платежів, які можна здійснювати анонімно і на будь-які відстані, що створює ідеальні умови для уникнення сплати податків, відмивання брудних грошей та іншої злочинної діяльності.

Нині у проведенні операцій другої стадії велику роль відіграють офшорні зони та країни з м'яким податковим режимом і слаборозвиненою системою фінансового контролю. Гроші переказуються на рахунки офшорних фірм на підставі фіктивних експортно-імпортних контрактів, як правило, із завищеними цінами.

Третьою стадією є інтеграція. Гроші набувають нового, легального джерела походження й інвестуються в легальну економіку. Відмиті кошти, зазвичай, інвестуються у підприємства, які далі можуть бути використані у кримінальній діяльності.

Зазначимо, що коли факт відмивання грошей не був виявлений на етапах розміщення та розшарування, то на третій стадії виокремити злочинні доходи із законно отриманих надзвичайно складно.