Чилійська пенсійна система

Зауважимо, що проблема реформування пенсійної системи притаманна практично всім розвиненим країнам. А тому на особливу увагу заслуговує досвід Чилі, де пенсійну реформу було здійснено ще в 1980-1981 pp. З одного боку, пенсійна реформа була складовою загальної економічної реформи, спрямованою на мобілізацію інвестиційних коштів, а з іншого боку, її необхідність зумовлювалася недоліками старої пенсійної системи. У Чилі пенсійна система, як і системи пенсійного забезпечення у країнах Центральної та Східної Європи, була надто щедрою на обіцянки, а тому не спроможною забезпечити всім пенсіонерам гідний рівень доходу. Демографічні прогнози так само свідчили про неминуче старіння населення, хоча нині частка пенсіонерів у загальній чисельності населення цієї країни не перевищує 7 %.

Сутність реформи в Чилі полягає в запровадженні індивідуальних ощадних рахунків (ГОР) замість старої солідарної системи. При цьому розмір пенсії визначається виходячи із грошової суми, накопиченої працівником протягом трудового життя. Рахунки приватні й належать вкладникові. Державі працівник нічого не сплачує і нічого від неї не отримує. Натомість протягом життя працівник відраховує 10 % власної заробітної плати, які роботодавець вносить на його ЮР.

Працівник може також вносити щомісячно 10 % власної заробітної плати додатково, і цей внесок звільняється від оподаткування як форма добровільних заощаджень. Стимулом для відрахування додаткових 10 % заробітку є більш ранній вихід на пенсію або більший її розмір.

Кожному працівникові видається паспорт його ЮР, і кожного кварталу він отримує звичну для себе інформацію: скільки грошей нагромадилося на його пенсійному рахунку, якою мірою успішні інвестиції його заощаджень. Рахунку присвоюється ім'я працівника. Цей рахунок є його власністю і використовується для сплати його пенсії за віком, а також забезпечення на випадок втрати годувальника.

Така пенсійна система забезпечує працівникові індивідуальну свободу вибору що краще: більше витрачати чи заощаджувати в молоді роки; раніше піти на пенсію і віддатися улюбленим захопленням чи довше залишатися на улюбленій роботі. Стара солідарна система не давала змоги задовольнити індивідуальні бажання працівників інакше ніж через політичний тиск впливових груп виборців з метою, наприклад, отримати ще одну пільгу при виході на пенсію.

Система ЮР передбачає також страхування на випадок передчасної смерті та інвалідності. Цей вид страхування передбачає додаткові внески працівника в розмірі близько 3 % заробітку. Обов'язковий рівень ощадних відрахувань, що становить 10 %, було визначено виходячи із середньорічного доходу на заощадження протягом трудової діяльності, що дорівнює 4 %; отож пересічний працівник може мати на своєму ЮР достатньо грошей, щоб профінансувати пенсію в розмірі 70 % його останнього заробітку. Згідно із законом вік виходу на пенсію становить 65 років для чоловіків і 60 років для жінок. Цей вік дістався у спадщину від солідарної системи і при здійсненні реформи не обговорювався, бо не є структурною характеристикою нової системи. Термін "вихід на пенсію" у системі ЮР означає дещо інше, ніж у традиційній. По-перше, працівники можуть працювати й після виходу на пенсію. Якщо вони працюють, розмір їхньої пенсії залежить лише від накопиченого капіталу, і вони не повинні сплачувати більші внески. По-друге, якщо у них на рахунку достатньо заощаджень для забезпечення достойної пенсії (50 % середньої заробітної плати за попередні 10 років, якщо вона перевищує мінімальну пенсію), вони можуть вийти на пенсію в будь-який час — навіть до досягнення пенсійного віку.

Через 17 років пенсії в новій приватній системі виявилися на 50-100 % вищими (залежно від виду пенсії — за віком, по інвалідності чи у зв'язку з втратою годувальника), ніж були в солідарній системі. Фінансові ресурси, якими управляють приватні пенсійні фонди, у 1995 р. становили майже 25 млрд дол., або близько 40 % ВНП. З початку реформи національні заощадження збільшилися до 27 % ВНП, а рівень безробіття зменшився до 5 %.

Однак найважливіше, що пенсії перестали бути проблемою уряду разом з деполітизацією величезного сектора економіки і наданням людині права самостійно керувати власним життям.

Ефективність реформи в Чилі привернула увагу багатьох країн світу не лише як приклад альтернативи солідарній пенсійній системі, а й як засіб стимулювання населення до заощаджень, що є основним джерелом інвестицій. Адже у країнах Заходу, де люди почуваються захищеними завдяки розвиненим системам соціального страхування, а приватні накопичувальні пенсійні схеми є одним з видів послуг, які надають страхові компанії, цілком добровільні й слугують лише додатком до основної пенсії. Проте на відміну від Чилі перейти до обов'язкової накопичувальної системи в цих країнах набагато складніше через значне постаріння населення. У західних країнах працюючому населенню довелося б перебувати під подвійним навантаженням: відкладати гроші на власне пенсійне забезпечення і на утримання численних сучасників-пенсіонерів. Отже, вартість такого переходу залежать від поточної та перспективної кількості пенсіонерів у старій системі й розміру зобов'язань перед ними, або так званого прихованого державного боргу.