Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Тема: Співвідношення права інтелектуальної власності та права власності.

Питання співвідношення права інтелектуальної власності та права власності належить до дискусійних питань. На думку одних науковців не можна застосовувати правовий режим права власності котрий складається з правомочностей володіння, користування та розпорядження, об’єктами матеріального світу до нематеріальних носіїв результатів творчості. Тому до продуктів інтелектуальної творчості слід застосовувати режим виключних прав, зміст яких полягає в тому, що тільки творці цих продуктів мають право користуватися і розпоряджатися ними. Інша точка зору полягає в тому, що можна застосовувати правомоччя володіння користування та розпорядження до об’єктів виключних прав (до об’єктів інтелектуальної власності) таким чином володіння означає знаходження матеріалів у володінні суб’єктів інтелектуальної власності (не тільки творця), користування це експлуатація матеріальних носіїв творчості у відповідності до їх призначення. Розпорядження це надання власнику можливості визначити юридичну долю обєкта правовідносин інтелектуальної власності.

(18.10.2013)

Ст.419 цивільного кодексу України нормативно закріплює два положення, що мають суттєве значення для вирішення цього дискусійного питання:

1. Право інтелектуальної власності і право власності на річ не залежить один від одного.

2. Перехід права на об’єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ.

Приклад, при викраденні телефону право власності на річ порушено, тоді як право інтелектуальної власності залишається не порушено.

Приклад 2, при купівлі телефону в особи виникає право власності, у разі переходу права інтелектуальної власності до іншого суб’єкта на телефон, право власності особи на телефон залишається.

Ст..419 закріпила наступний принцип: розмежування права інтелектуальної власності – це одна категорія, а право власності на матеріальний об’єкт (виріб), в якому втілений твір, винахід, корисна модель, тощо., це зовсім інша категорія. Відповідно суб’єкти права інтелектуальної власності – це одна категорія, а власники речей – це інша категорія суб’єктів права. Логіка самої статті дає можливість зробити висновок, що саме у цьому контексті слід розглядати співвідношення права інтелектуальної власності і права власності на річ.

Питання: Об’єкти та суб’єкти права інтелектуальної власності.

Загальний перелік об’єктів права інтелектуальної власності в національному законодавстві закріплений в ст.420.

До об’єктів інтелектуальної власності належить:

- літературні та художні твори

- комп’ютерні програми

- фонограми, відеограми, передачі організацій мовлення

- наукові відкриття

- винаходи, корисні моделі, промислові зразки

- компонування інтегральних мікросхем

- раціоналізаторські пропозиції

- сорти рослин, породи тварин

- комерційні (фірмові) найменування, торгівельні марки (знаки для товарів та послуг), географічне зазначення

- комерційна таємниця.

На підставі спільних ознак об’єктів права інтелектуальної власності у спеціалізованій юридичній літературі пропонуються різні класифікації, які можна об’єднати наступним чином:

1. об’єкти авторського права та суміжних прав

2. об’єкти патентного права (об’єкти виключного права на результати творчої діяльності використовувані у виробництві – винаходи. Промислові зразки, корисні моделі, комерційна таємниця, ноу-хау)

3. засоби індивідуалізації цивільного обороту, товарів, робіт, послуг (комерційні найменування, торгівельні марки, географічні зазначення)

4. нетрадиційні об’єкти інтелектуальної діяльності (сорти рослин і породи тварин, топографії, наукові відкриття, тощо)

Суб’єктами права інтелектуальної власності є творець (творці) об’єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник, тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до цивільного кодексу України, іншого закону або договору. Творець (автор) – це фізична особа творчою працею, якої створюється об’єкт права інтелектуальної власності. Результат інтелектуальної, творчої діяльності може створити лише фізична особа. Творцями (авторами) об’єктів права інтелектуальної власності можуть бути обмежено дієздатні і недієздатні особи. Щодо недієздатних і малолітніх (до 14 років), то майнові права інтелектуальної власності здійснюють від їх імені батьки, усиновителі, або опікуни (ст. 31, 41 цивільного кодексу України), тобто їх законні представники. Неповнолітні фізичні особи від 14 до 18 років можуть самостійно здійснювати свої правомоччя щодо об’єктів права інтелектуальної власності, наприклад, укладати договори на видання своїх творів(ст.. 32 цивільного кодексу України).
За фізичними особами, які визнані обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними речовинами, за законом також визнається авторство, але здійснювати свої правомоччя у сфері інтелектуальної власності, вони можуть лише за згодою своїх піклувальників (ст. 37 Цивільного кодексу).

(25.10.2013)

Таким чином фізичні особи, які не мають повної цивільної дієздатності є носіями особистих немайнових прав інтелектуальної власності. Реалізація майнових прав інтелектуальної власності від імені таких осіб та в їх інтересах здійснюється їх законними представниками (батьками, піклувальниками, усиновителями). Особисті немайнові права: право на визнання людини творцем (автором, виконавцем) обєкта права інтелектуального власності, право перешкоджати будь-якому посяганні на право інтелектуальної власності здатному завдати шкоди честі творче. Майновими правами інтелектуальної власності є право на використання обєкта права інтелектуальної власності, виключне право дозволяти використання обєкта права інтелектуальної власності, виключне право перешкоджати неправомірному використанню обєкта права інтелектуальної власності в тому числі забороняти таке використання та інше. Юридичні особи не можуть створювати об’єкти права інтелектуальної власності, це можуть зробити лише ті фізичні особи, що перебувають з ними у трудових відносинах, або за цивільно правовими договорами. Всіх суб’єктів права інтелектуальної власності можна поділити на дві групи: первинних, вторинних суб’єктів права інтелектуальної власності. До першої групи належать первинні суб’єкти, які набули права інтелектуальної власності в результату створення або державної реєстрації прав на обєкта права інтелектуальної власності. До цієї групи перш за все слід віднести автора (творця).Тому саме за автором(творцем) законодавець закріплює і визнає за загальним правилом весь обсяг особистих немайнових і майнових прав інтелектуальної власності, що складують зміст права інтелектуальної власності. Друга група суб’єктів права інтелектуальної власності це вторинні суб’єкти права інтелектуальної власності вони самі нічого не створюють, але на підставі закону чи договору набувають у встановленому порядку майнових прав інтелектуальної власності і відповідно визнаються суб’єктами права інтелектуальної власності. До суб’єктів права інтелектуальної власності: суб’єкти права інтелектуальної власності на об’єкти авторського права і суміжних прав, суб’єкти права інтелектуальної власності на результати науково-технічної творчості і суб’єкти права інтелектуальної власності на засоби індивідуалізації. Суб’єктом авторського права згідно з ст. 435 цивільного кодексу України є автор твору. Автор твору належить до первинного суб’єкту права інтелектуальної власності. Суб’єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на об’єкти відповідно до договору чи закону. Такі суб’єкти є правонаступники первинного суб’єкту права інтелектуальної власності. Суб’єктом суміжних прав є виконавець виробник монограми, відеограми, організація мовлення. Такі суб’єкти належать до первинних суб’єктів. Суб’єктами права інтелектуальної власності на наукові відкриття є лише фізичні особи – автори, інтелектуальною творчою діяльністю, якими зроблено наукове відкриття. Суб’єктами права інтелектуальної власності на винаходи, корисні моделі, промислові зразки є автори винаходу корисних моделей і промислових зразків. Інші особи, що набули права на зазначені об’єкти права інтелектуальної власності за договором чи за законом відносяться до категорії вторинних суб’єктів права інтелектуальної власності. Згідно з ст. 1 закону України про охорону прав на винаходи і корисні моделі та стаття 1 закону України про охорону прав на промислові зразки, автором винаходу корисної моделі і промислового зразка є фізична особа результат інтелектуальної, творчої діяльності, якої визнано винаходом корисною, моделлю або промисловим зразком. Суб’єктами права інтелектуальної власності на компонування інтелектуальних мікросхем є її автор та інші особи, які набули права на підставі договору чи закону. Суб’єктами права власності на раціоналізаторську пропозицію є автор та юридична особа, які ця пропозиція подана. Суб’єктами права інтелектуальної власності на комерційну таємницю є особи, які займаються підприємницькою діяльністю та мають юридичний статус підприємця. Суб’єктом права інтелектуальної власності на об’єкт на права інтелектуальної власності створений у зв’язку з виконанням трудового договору або на замовлення закон в рівній мірі визнає автора, працівника, роботодавця та замовника. Суб’єктом права інтелектуальної власності з певних умов можуть бути також спадкоємці(щодо фізичних осіб), та правонаступники(щодо юридичних осіб) у разі ліквідації, реорганізації тощо. Суб’єктом права інтелектуальної власності на комерційне найменування, торгівельну марку, та географічне зазначення є особи якім належать, майнові права інтелектуальної власності на ці комерційні позначення. Згідно з ст.83 цивільного кодексу України суб’єктом права інтелектуальної власності на комерційне(фірмове найменування) можуть бути лише юридичні особи, товариства, підприємницькі і непідприємницькі установи та юридичні особи інших організаційно-правових форм. Вони є носіями виключно майнових прав інтелектуальної власності, особисті немайнові права їм не належать оскільки закон не визнає авторства на комерційні(фірмові) найменування. Суб’єктом права інтелектуальної власності на торгівельну марку (знак для товарів та послуг) згідно ст. 494 цивільного кодексу України та пункту 5 ст. 5 закону України про охорону прав на знаки товарів та послуг можуть бути юридичні чи фізичні особи, а також об’єднання осіб, які зареєстрували на своє ім’я права інтелектуальної власності на торгівельну марку та правонаступники зазначених осіб. Суб’єктом права інтелектуальної власності на географічне зазначення походження товару згідно ст. 2 цивільного кодексу України та ст. 9 закону України про охорону прав на зазначення походження товару можуть бути фізичні або юридичні особи, які в заявленому географічною географічному місці виробляють товар, особливі властивості певні якості пов’язані або інше характеристики якого пов’язані з цим географічним місцем. Установи, що мають безпосередню відношення до вироблення чи вивчення відповідних продуктів, виробів, технологічних процесів або географічних місць, права на використання географічного зазначення право інтелектуальної власності на яке зареєстроване мають виробники, які у зазначеному географічному місці виробляють товар, особливі властивості певні якості чи інше характеристики якого виповідають тим що внесені до державного реєстру, від суб’єкту права інтелектуальної власності слід відрізняти суб’єктів процесу набуття правової охорони на об’єкти права інтелектуальної власності та процесу захисту права інтелектуальної власності. До другої групи суб’єктів слід віднести крім суб’єктів права інтелектуальної власності і тих суб’єктів, які надають суб’єкту права інтелектуальної власності допомогу у набутті прав та приймають відповідне рішення щодо заявлених на реєстрацію об’єктів визнаючи їх об’єктами права інтелектуальної власності. До таких суб’єктів слід віднести патентних повірених, державних департамент інтелектуальної власності міністерства освіти і науки України, апеляційну палату держдепартаменту, а також суди, але ні патентний повірник, ні апеляційна палата чи суд, виконуючи конкретні завдання: патенті повірники (представляючи інтереси заявників), держдепартамент (приймаючи рішення, щодо набуття прав на об’єкти права інтелектуальної власності), апеляційна пала та суд (поновлюючи порушене або порушене право) не набувають статусу суб’єкта права інтелектуальної власності, вони мають свій правовий статус, визначений у законодавстві Україні. Наприклад обсяг повноважень патентних повірених регулюються нормами спеціального законодавства у сфері інтелектуальної власності та положення про представників у справах інтелектуальної власності(патентних повірених) затверджених постановою кабінету міністрів України.

(1.11.2013)

Особисті немайнові права інтелектуальної власності та майнові права інтелектуальної власності

Особисті немайнові та майнові права інтелектуальної власності становлять зміст права інтелектуальної власності. Під особистими немайновими правами розуміють різновид цивільних прав, які вникають з приводу нематеріальних благ, що є невід’ємний від особи та не мають економічного змісту. Під майновими правами розуміють суб’єктивні права, які пов’язані з використанням об’єктів права інтелектуальної власності, а також з тими матеріальними(майновими) вимогами, які виникають між учасниками правовідносин з приводу використання об’єктів права інтелектуальної власності. Наприклад, право авторів та винахідників на винагороду. Особистими немайновими правами інтелектуальної власності є: право на визнання людини творцем(автором, виконавцем, винахідником тощо)обєкта права інтелектуальної власності, право перешкоджати будь-якому посяганню на права інтелектуальної власності здатному завдати шкоди честі чи репутації творця обєкта права інтелектуальної власності. Особисті немайнові права не залежать від майнових прав інтелектуальної власності. Особисті немайнові права інтелектуальної власності належать творцеві обєкта права інтелектуальної власності, можуть належати іншим особам у випадку передбаченим законом, не можуть відчужуватися(або передавати) за винятком передбаченим законом. Майнові права на об’єкти права інтелектуальної власності можуть переходити до інших осіб у спосіб передбачений законом. Загальна декларація прав людини прийнята генеральною асамблеєю ООН у 1948 році закріпила, що будь-яка особа має право вільно брати участь у культурному житті суспільства, користуватися об’єктами мистецтва і брати участь науковому прогресі, а також користуватися усіма його благами. Кожен має право на охорону особистих немайнових і майнових інтересів, що виникають з будь-якого наукового, літературного чи художнього твору. У науковій літературі особисті немайнові права ще називаються моральними правами. Особисті немайнові права інтелектуальної власності дозволяють творцю обєкта права інтелектуальної власності назавжди зберегти зв’язок із свої результатом творчої діяльності. Такий зв'язок проявляється передусім у тому, що автор контролює процес оприлюднення твору, саме автор вирішує чи буде він знайомити широке коло осіб зі створеним ним об’єктом і в якій формі чи збереже цей об’єкт в таємниці. Це право залежить суто від в волевиявлення автора, лише він визначає коли його твір є завершеним та виявляє бажання відомості про нього до відома громадськості. Право на недоторканість обєкта права інтелектуальної власності дозволяє суб’єктам права інтелектуальної власності вжити заходів щодо недопущення можливості завданню шкоди цього обєкта. Майновими права інтелектуальної власності є право на використання обєкта інтелектуальної власності, виключне право дозволяти використання обєкта права інтелектуальної власності, таке право має абсолютний характер і може бути обмежене лише на підставі та у спосіб передбачений законом. Наприклад спільне право інтелектуальної власності, яке належить і працівнику, і роботодавцю. Саме первинний суб’єкт права інтелектуальної власності(автор або творець) передає належне йому право на використання обєкта права інтелектуальної власності іншій особі на підставі договору в якому передбачаються умови такого використання. Таким чином право на використання обєкта права інтелектуальної власності набувають інші особи і право на отримання матеріальної винагороди за рахунок використання корисних властивостей цього обєкта теж. Майнове право: виключне право перешкоджати неправомірному використання обєкта права інтелектуальної власності в тому числі забороняти таке використання. Під неправомірним використанням слід вважати будь-яке використання об’єктів права інтелектуальної власності, як у межах договору так і поза договором, що порушує майнові права суб’єктів права інтелектуальної власності. Перешкоджати неправомірному використанню об’єкту права інтелектуальної власності автор або інший суб’єкт права інтелектуальної власності може шляхом попередження запобігання можливості неправомірного використання обєкта права інтелектуальної власності використовуючи різного рівня захисні технології на підвідомчим йому підприємствам з метою перешкоджання можливим підробкам.

Тема: Система захисту права ІВ та її призначення

Питання:

1. Поняття «охорони прав» та «захисту прав ІВ»

2. Права ІВ як обєкта захисту

3. Підстави для захисту прав ІВ

4. Матеріальна сторона права на захист прав ІВ. Процесуальна сторона права захисту прав ІВ

1.Поняття «охорони прав» та «захисту прав ІВ»

Поняття захист прав, правова охорона прав, юридична охорона - широко використовується у законодавстві про інтелектуальної власність, науковій літературі. За свої значенням вказані поняття близькі за змістом. Питання щодо співвідношення цих понять є дискусійним, причому визнано, що захист прав є одним із елементів понять, що включають в себе термін охорона. Останні мають широкий зміст вони охоплюють усю сукупність засобів щодо забезпечення нормальної реалізації прав тобто за допомогою який забезпечується розвиток правовідносин в їх нормальному не порушеному стані, а також поновленню порушених або оспорюваних прав і інтересів. Захист прав однією із складових охороною прав має характер активної протидії правопорушення, яке досягається за допомогою мір що попереджають його. Законодавство України у сфері інтелектуальної власності містить положення пов’язанні з набуттям, здійсненням та захистом прав на об’єкти інтелектуальної власності. Захист прав інтелектуальної власності становить передбачений законодавством діяльність уповноважених державною органів судовою влади щодо визнання поновлення, а також усування перешкод, що заважають реалізації прав та інтересів суб’єктів права у сфері інтелектуальної власності та здійснюється у визначеному законодавством порядку тобто за допомогою застосувань належних форм і способі захисту.

(15.11.2013)

2. Права ІВ як обєкта захисту Важливої особливістю відносин захисту права інтелектуальної власності є те, що об’єктом захисту виступають саме права на результати інтелектуальної діяльності(твори науки, літератури, винаходи і т. д), а нематеріальні носії цих результатів. Термін права інтелектуальної власності застосовується в двох значеннях в об’єктивному та суб’єктивному.(визначення права інтелектуальної власності. Право інтелектуальної власності в суб’єктивному і об’єктивному значенні - дати визначення.) У якості об’єкту захисту виступають права інтелектуальної власності у суб’єктивному розумінні – як суб’єктивне право конкретної особи (є особисті немайнові і особисті майнові права розказати).

3. Підстави для захисту прав:

- Порушення

- Невизнання(заперечення) права

- Оспорювання права

Порушення права це скоєння дій(бездіяльність) спрямованих на посягання на особисті немайнові та або майнові права суб’єктів права інтелектуальної власності. Кожне правопорушення в тому числі в сфері інтелектуальної власності має свої ознаки. Традиційно вони називаються «складом правопорушення». За його допомогою встановлюється наявність чи відсутність правопорушення в конкретній дії того чи іншого суб’єкта та можливість застосування до нього заходів державно промислового впливу (заходи захисту і заходи юридичної відповідальності). Поняття кваліфікації найбільш поширено в кримінально-правовій науці. Кваліфікація має два аспекти:

1. процес встановлення ознак того чи іншого правопорушення в дії особи

2. результат цієї діяльності, офіційне визнання і закріплення в юридичному акті

Вірне встановлення складу правопорушення має принципове значення для їх кваліфікації в процесі розгляду судовими органами спорів і як результат належного захисту права інтелектуальної власності. Склад правопорушення включає сукупність 4 елементів:

1. Обєкта

2. Суб’єкта

3. Об’єктивної сторони

4. Суб’єктивної сторони

До обов’язкових ознак об’єктивної сторони правопорушення відносяться протиправні дія, негативні наслідки протиправних дій, а також причинний зв'язок між дією та негативними наслідками. Чітке розмежування підстав для захисту мають важливі правові наслідки.

Матеріальна сторона права на захист прав ІВ. Процесуальна сторона права захисту прав ІВ

У складі права на захист виділяють, як матеріальну так і процесуальну сторону. Матеріальна сторона включає наступні можливості уповноваженої особи:

1. Використовувати дозволені законом засоби особистого промислового впливу

2. Застосування до правопорушника юридичних заходів оперативного впливу

3. Звертатися до компетентних державних органів з вимогою примусити зобов’язану особу до конкретної поведінки

4. Процесуальна сторона включає в себе можливість:

4.1 звернутися з вимогою про захист порушеного права до компетентного органу

4.2 користуватися усіма передбаченими законом правами і гарантіями у процесі розгляду цієї вимоги

4.3 оскаржувати у встановленому законом порядку рішення цього органу

Захист права інтелектуальної власності являє собою діяльність уповноваженої особи (суб’єкта права інтелектуальної власності) або компетентних державних органів щодо застосування до правопорушника у встановленому законом порядку, правоохоронних заходів державного примусу з метою попередження правопорушення, поновлення порушеного оспорюваного, права впливу на правопорушника.

⇐ Предыдущая 123 4 5 6 Следующая ⇒