 |
Наш друг на галапагоських островах
|
|
|
|
Коли померла моя дорога тітуся, письменниця Богуміла Яндова-Стршешовицька, ми з дружиною, поетесою Генрієттою Зейдловою-Хрудимською, вибрались у подорож довкола світу, сподіваючись заглушити біль від тяжкої втрати чаром стількох нових глибоких вражень. Під час тієї подорожі ми відвідали далекі, овіяні подихом багатьох легенд Галапагоські острови. Маючи тільки дві години часу, ми використали їх на прогулянку берегами цих пустельних островів.
- Глянь, як чудово заходить сонце, - сказав я дружині. - Неначе весь небосхил тоне в повені з золота й крові!
- Ви чех, шановний добродію? - несподівано промовив хтось позад нас правильною, чистою чеською мовою.
Ми зчудовано обернулися, але не побачили нікого; там тільки сиділа на камінні велика чорна саламандра й держала в руці щось схоже на книжку. Під час своєї подорожі довкола світу ми вже бачили кількох саламандр, але ще не мали нагоди розмовляти з ними. А тому ласкавий читач зрозуміє, як ми здивувалися, зустрівши на такому пустельному узбережжі саламандру, та ще й почувши запитання нашою рідною мовою.
- Хто тут говорив? - вигукнув я по-чеському.
- Це я насмілився, добродію, - відповіла саламандра, шанобливо підвівшись. - Я вперше в житті почув чеську мову й не міг стриматись.
- Як це так, що ви вмієте говорити по-чеському? - вражено спитав я.
- Оце щойно я розважався, відмінюючи неправильне дієслово “бути”, - відказала саламандра. - Це дієслово в усіх мовах неправильне.
- Як, де й навіщо ви навчились чеської мови? - допитувався я.
- Мені випадково попала до рук ця книжка, - відповіла саламандра й простягла мені книжку, яку тримала в руці; то була “Чеська мова для саламандр”, і сторінки її мали на собі сліди частого й ґрунтовного вжитку. - її прислали сюди в партії книжок для навчання. Я міг би вибрати собі “Геометрію для старших класів середньої школи”, “Історію бойової тактики”, “Провідник по Доломітових печерах в Альпах” або “Засади біметалізму”. Одначе я віддав перевагу цій книжці, і вона стала моїм найлюбішим другом. Я вже знаю її всю напам’ять, і все ж знаходжу в ній нові й нові джерела розваги й знань.
|
|
|
Моя дружина і я висловили свою щиру радість і подив, що в нього така правильна і навіть більш-менш розбірлива вимова.
- На жаль, тут я не маю з ким порозмовляти по-чеському, - скромно провадив наш новий знайомий, - і тому навіть не певен, як буде орудний відмінок множини від слова “гроші”: “грошима” чи “грішми”!
- “Грошима”, - відповів я.
- Ні, “грішми”! - зразу поправила мене дружина.
- А чи не скажете ви мені, з. вашої ласки, - із жвавим зацікавленням спитав наш милий співрозмовник, - що нового в стовежій матінці Празі?
- Прага розростається, друже, - відповів я, потішений таким інтересом, і в кількох словах змалював йому розквіт нашої золотої столиці.
- Яка радісна звістка! - з неприхованим задоволенням провадила саламандра. - А чи висять іще на Мостовій вежі голови страчених чеських панів?* (* Після поразки чехів у бою на Білій Горі під Прагою (1620) були страчені двадцять сім проводирів чеського антигабсбурзького повстання. Голови страчених дворян були вивішені на Старомеській вежі Карлового мосту.)
- Давно вже не висять, - сказав я, трохи (признаюся щиро) сторопівши від такого запитання.
- Ох, як жаль! - зауважила симпатична саламандра. - Це ж була рідкісна історична пам’ятка! Яка шкода, що стільки знаменитих пам’яток загинуло під час Тридцятилітньої війни! Коли не помиляюся, тоді чеська земля була перетворена в пустелю, скроплену кров’ю і слізьми. Ще маємо щастя, що тоді не загинув родовий відмінок при запереченні. У цій книжці написано, що він відмирає. А мені було б дуже шкода його, добродію.
|
|
|
- То вас цікавить і наша історія! - зраділо вигукнув я.
- Ще б пак, добродію, - запевнила саламандра. - Особливо поразка під Білою Горою і трьохсотрічна неволя. Я багато читав про них у цій книжці. Ви, напевне, дуже пишаєтеся своєю трьохсотрічною неволею! То були великі часи, добродію!
- Так, то були тяжкі часи, - підтвердив я. - Часи утисків і горя.
- І ви стогнали? - з жадібним інтересом спитав наш новий знайомий.
- Стогнали, невимовно страждаючи під ярмом жорстоких гнобителів.
- Я дуже радий, - зітхнула з полегкістю саламандра. - В моїй книжці саме так і написано. Мені дуже приємно, що це правда. Це чудова книжка, добродію, краща, ніж “Геометрія для старших класів середніх шкіл”. Як би мені хотілось побувати на тому історичному місці, де стратили чеських панів, і на інших уславлених місцях жорстокого безправ’я!
- Ну то приїздіть до нас, - запросив я його від щирого серця.
- Дякую за ласкаве запрошення, - вклонилася саламандра. На жаль, я не настільки вільний у своїх вчинках...
- А ми вас купимо! - вигукнув я. - Тобто... ми можемо дати оголошення й зібрати в Чехії кошти, що дали б вам змогу...
- Дякую якнайщиріше, - прожебонів наш приятель, видимо зворушений. - Але я чув, що влтавська вода нездорова. Розумієте, ми в річковій воді хворіємо на тяжкий пронос. - Потім на хвильку замислився й додав: - Та й садочок мій мені шкода залишати.
- Ах, - вигукнула моя дружина, - я теж завзята садівниця! Я була б вам дуже вдячна, якби ви показали нам витвори тутешньої флори!.
- З превеликою радістю, ласкава пані, - відказала саламандра, чемно вклонившись. - Коли тільки вам не вадить те, що мій садочок під водою.
- Під водою?
- Так, на двадцятиметровій глибині.
- І які ж квіти ви там вирощуєте?
- Морські анемони, - відповів наш друг, - кілька рідкісних видів. А також морські зірки й морські огірки, не кажучи вже про коралові кущі. “Щастен той, хто для вітчизни хоч одну зростив троянду”, - як сказав поет*. (* Рядки з поеми чеського поета Франтішека Ладислава Челакрвського (1799- 1852) “Стопелюсткова троянда”.)
На жаль, нам уже час було прощатися, бо пароплав дав сигнал до відплиття.
- Що б ви хотіли передати, пане... пане... - я затнувся, не знаючи, як зветься наш славний приятель.
|
|
|
- Я звусь Болеслав Яблонський*, - зніяковіло підказала саламандра. - По-моєму, це чудове ім’я, добродію. Я вибрав його собі зі своєї книжки. (* Болеслав Яблонський (псевдонім Карела Еугена Тупого, 1813-1881) - чеський поет, автор сентиментальних віршів і дидактично-моралізаторських творів.).
- То що б ви, пане Яблонський, хотіли передати нашому народові?
Саламандра на хвилинку замислилась.
- Перекажіть своїм землякам... - нарешті промовила вона глибоко зворушено, - перекажіть їм... хай не вдаються знов у давні слов’янські чвари... і хай зберігають у вдячній пам’яті Ліпани*, а особливо Білу Гору! Бувайте здорові, кланяюсь низенько, - докінчила вона, насилу стримуючи хвилювання (* Мається на увазі бій 1434 р. під Ліпанами між таборитами (ліве крило гуситів) і чашниками (права течія в гуситському русі). Поразка таборитів у цій битві сприяла зміцненню феодального ладу й католицизму).
Ми відпливли шлюпкою від берега, замислені й розчулені. Наш друг стояв на скелі й махав нам рукою; здавалося, він щось гукає.
- Що він прокричав? - спитала моя дружина.
- Не знаю, - відказав я. - Щось наче: “Вітайте пана приматора доктора Баксу*!”
(* Бакса Карел (1863-1927) - бургомістр Праги в 1919-1927 рр., член шовіністської національно-соціалістичної партії.)
[115] Зокрема в Німеччині була суворо заборонена будь-яка вівісекція, - щоправда, тільки дослідникам-євреям.
[116] Здається, тут відігравали роль і моральні мотиви. Серед паперів пана Повондри знайдено опублікований багатьма мовами - очевидно, в усіх газетах світу - “Заклик”, підписаний самою герцогинею Геддерсфілдською. Ось його текст:
“Ліга захисту саламандр звертається до вас, жінки: в інтересах пристойності й добрих звичаїв власноручною працею візьміть участь у великій кампанії, яка має за мету дати саламандрам належний одяг. Найпридатніша для цього спідничка 40 см завдовжки і 60 см завширшки в поясі, найкраще - з ушитою резинкою. Особливо рекомендується плісирована спідничка, що має приємніший вигляд і дає змогу вільніше рухатись. Для країн із тропічним кліматом, вистачить фартушка з зав’язками на поясі, пошитого з найдешевшої тканини, яку можна прати, - хоч би й з вашого старого одягу. Допоможіть бідним саламандрам, щоб їм це доводилося, працюючи поблизу людей, показуватися цевдягненими - адже це напевне вражає їхню соромливість і завдає прикрості кожній порядній людині, особливо жінці й матері”.
|
|
|
Як видно, ця кампанія не мала бажаного успіху, бо нам невідомо, щоб саламандри колись погоджувалися носити спіднички чи фартушки; мабуть, вони заважали їм під водою або не держались на тілі. А коли згодом саламандр відгородили від людей парканами, з обох боків відпали будь-які причини для сорому чи прикрих почуттів.
Що ж до нашої згадки про те, що саламандр треба було охороняти від докучання, то ми мали на увазі головним чином собак, які нізащо не могли змиритися з саламандрами і оскаженіло переслідували їх навіть під водою, незважаючи на те, що в собаки, який укусив саламандру, запалювалася слизова оболонка в пащі. Часом саламандри оборонялись, і не один відважний пес загинув від удару мотикою чи кайлом. Взагалі між собаками й саламандрами виникла затята, просто-таки смертельна ворожнеча, яка не втихла, а навпаки, ще дужче розгорілась і поглибилась, коли було поставлено паркани. Але так уже ведеться в світі, і не лише серед собак.
Зауважимо між іншим, що ті просмолені паркани, які подекуди тяглись понад берегом моря на сотні кілометрів, використовувались і з виховною метою: по всій їхній довжині були понамальовувані великими літерами написи й гасла, корисні для саламандр, як наприклад:
Ваша праця - ваш успіх!
Цінуйте кожну секунду!
В добі тільки 86 400 секунд!
Кожен вартий стільки, скільки він зробив!
Один метр дамби можна насипати за 57 хвилин!
Хто працює, той служить усім!
Хто не працює, той не їсть!
І таке інше. А коли згадаємо, що такі дощані паркани облямовували в усьому світі понад триста тисяч кілометрів морських узбереж, то не важко уявити собі, скільки підбадьорливих і загальнокорисних гасел помістилося на них.
[117] Див. перший “саламандровий процес”, який відбувся в Дурбані і був рясно коментований у світовій пресі (див. вирізки пана Повондри). Адміністрація порту в А. мала для підводних робіт загін саламандр. З часом вони так розмножилися, що їм уже не вистачало місця в порту, і на узбережжі по сусідству оселилося кілька їхніх колоній. Поміщик Б., якому належала частина того узбережжя, зажадав, щоб адміністрація порту забрала своїх саламандр із його приватних володінь, бо в нього там споруджена купальня. Адміністрація заперечила, що їй нема до цього діла: відколи саламандри оселились у скаржникових володіннях, вони стали вже його власністю. Переговори затяглись, а тим часом саламандри (почасти з вродженого інстинкту, а почасти з працьовитості, прищепленої їм вихованням) заходились без відповідного наказу і дозволу споруджувати на узбережжі пана Б. дамби й басейни. Тоді пан Б. подав на адміністрацію порту позов за ушкодження його майна. В першій інстанції позов був відхилений з тим мотивуванням, що насипані дамби не пошкодили майна Б., а навпаки, поліпшили його. Друга інстанція стала на бік позивача, відказавши, що ніхто не повинен терпіти на своїй землі свійських тварин сусіда і що адміністрація порту в А. відповідальна за всі збитки, спричинені саламандрами, так само як селянин має відшкодувати збитки, завдані сусідам його худобою. На те відповідачі заперечили, що не можуть нести відповідальність за саламандр, бо не мають змоги встерегти їх у морі. Тоді суддя заявив, що, на його думку, шкоду, спричинену саламандрами, слід розглядати так, як шкоду, завдану курми, яких також не можна встерегти, бо вони вміють літати. Адвокат портової адміністрації запитав, яким же способом його підзахисні можуть усунути саламандр або змусити їх, щоб вони самі залишили берегові володіння пана Б. Суддя відповів, що суд це не обходить. Адвокат спитав, як шановний суддя подивиться на те, щоб відповідачі наказали перестріляти тих небажаних саламандр. На це суддя відказав, що як британський джентльмен він визнав би це за вкрай негарний вчинок, а крім того - за порушення мисливських прав пана Б. Таким чином, відповідачі повинні, по-перше, забрати саламандр із приватних володінь позивача, а по-друге - усунути шкоду, спричинену ними на узбережжі, відновивши там попередній стан. Тоді адвокат запитав, чи можна на цих роботах використовувати саламандр. Суддя відповів, що, на його думку, не можна без згоди позивача, бо його дружина гидує саламандрами й не може купатись у місці, запаскудженому ними. Відповідачі звернули увагу на те, що без саламандр’ вони ніяк не можуть усунути дамби, насипані під водою. На це суддя заявив, що суд не може й не бажає обговорювати технічні подробиці; суди існують, щоб оберігати майнові права, а не вирішувати, можливе щось чи неможливе.
|
|
|
Так був з’ясований юридичний бік питання; як вийшла портова адміністрація в А. з цього скрутного становища, невідомо, але з усього випадку стало ясно, що Саламандрову Проблему все ж доведеться врегульовувати новими юридичними засобами.
[118] Дехто розумів рівноправність саламандр так дослівно, що вимагав, щоб вони могли займати будь-які громадські посади в воді й на землі (Ж. Курто); або щоб із них були сформовані підводні полки з повним озброєнням і з власними підводними командирами (генерал у відставці Дефур); пропонувалось навіть дозволити мішані шлюби між саламандрами й людьми (адвокат Луї П’єрро). Природознавці, правда, зауважували, що такі шлюби взагалі неможливі; але метр П’єрро заявив, що йдеться не про фізичну можливість, а про юридичний принцип і що він сам згоден одружитись із саламандрою-самицею, щоб довести, що пропонована реформа шлюбного законодавства не лишиться тільки на папері. Згодом пан П’єрро став дуже популярним адвокатом у шлюборозлучних справах).
(У зв’язку з цим згадаємо, що в американській пресі час від часу з’являлись повідомлення про дівчат, нібито зґвалтованих саламандрами під час купання. Тому в Сполучених Штатах почастішали випадки, коли саламандр ловили й лінчували - здебільшого спалювали на вогнищі. Марно вчені виступали проти цього народного звичаю, нагадуючи, що з анатомічних причин саламандри неспроможні вчинити такий злочин: багато дівчат цосвідчило під присягою, що саламандри чіплялися до них, і це для кожного порядного американця вирішувало все. Згодом цю улюблену розвагу все ж таки трохи обмежили, дозволивши палити саламандр тільки в суботу й неодмінно під наглядом пожежників. Тоді ж таки виник і “Рух проти лінчування саламандр”, на чолі якого став священик-негр Роберт Дж. Вашінгтон; до цього руху пристало сто тисяч прихильників, майже без винятку негрів. У американській пресі з’явилися твердження, що цей рух має політичну підкладку, що він підривний; тому почалися погроми в негритянських кварталах і було спалено чимало чорношкірих, які в своїх церквах молилися за Братів Саламандр. Обурення проти негрів досягло кульмінації, коли від підпаленої негритянської церкви в Гордонвіллі (штат Луїзіана) зайнялося ціле місто. Але це стосується історії саламандр лиш непрямо).
Наведемо тут принаймні деякі приписи й пільги, справді встановлені для саламандр: кожна саламандра мала бути записана до саламандрової метричної книги й зареєстрована на місці роботи, повинна була дістати офіційний дозвіл на проживання в даному місці, платити подушний податок (який вносив за неї роботодавець, вираховуючи потім його вартість із щоденного раціону, бо саламандри не одержували платні грішми); так само вони мусили сплачувати орендну плату за узбережжя, на якому жили, вартість спорудження парканів, муніципальний, шкільний та інші податки; одне словд, треба чесно визнати, що з цього погляду до них ставились так само, як і до інших громадян, тобто вони користувалися певною рівноправністю.
[119] Див. енцикліку найсвятішого отця “Mirabilia Dei Opera” (“Чудесні творіння господні” (латин.).).
[120] З цього питання з’явилась така багатюща література, що сама її бібліографія зайняла б два грубезних томи.
[121] Див. у паперах пана Повондри брошуру з сильним порнографічним присмаком, нібито передруковану з поліційних рапортів у місті Б. Тексту цього “приватного видання, випущеного з науковою метою”, не можна цитувати в пристойній книжці. Наведемо лиш деякі деталі:
“Посеред храму саламандрового культу, що міститься в будинку №*** по вул.***, є великий басейн, облицьований темно-червоним мармуром. Вода в басейні напахчена ароматичними есенціями, підігріта й зісподу освітлюється мінливим кольоровим світлом; самий храм не освітлений. Під спів “саламандрових літаній” у цей райдужний басейн по мармурових сходинах спускаються голі адепти культу - “саламандри” й “саламандрії” - з одного боку чоловіки, з другого жінки, всі з найвищого товариства; згадаємо, зокрема, баронесу М., кіноартиста С, посла Д. та інших визначних осіб. Раптом синій прожектор осяває величезну мармурову скелю, що здіймається з води; на скелі лежить, важко дихаючи, велика стара чорна саламандра, яку звуть Магістр Саламандр. Якусь хвилину стоїть тиша, тоді Магістр починає промовляти; він закликає паству всією душею віддатись майбутньому обрядові саламандрового танку і вшанувати Великого Саламандра. Потім зводиться і починає гойдати та крутити верхньою половиною тулуба. Тоді чоловіки в басейні, що стоять по шию в воді, теж починають несамовито, дедалі швидше й швидше крутити тулубом - нібито для того, щоб утворилось “сексуальне середовище”; “саламандрії” тим часом різко цмокають язиками: “Ц-ц-ц”, - і скрикують рипучим голосом. Потім підводні лампи одна по одній гаснуть, і починається оргія”.
Ми, звичайно, не можемо поручитись за правдивість цього опису; але відомо напевне, що в усіх великих містах Європи поліція, з одного боку, суворо переслідувала такі саламандрові секти, а з другого - мала повно клопоту з затиранням гучних світських скандалів, пов’язаних із цим культом. Проте ми гадаємо, що культ Великого Саламандра хоч і був надзвичайно розповсюджений, але здебільшого відправлявся не з такою казковою пишнотою, а в менш заможних колах навіть без води.
[122] Та й згадана вище католицька молитва за саламандр визначила їх як Dei creatura de gente Molche (божі створіння народу саламандр).
[123] У колекції пана Повондри ми знайшли всього кілька таких закликів; решту, певне, з часом спалила пані Повондрова. Наведемо принаймні деякі заголовки тих матеріалів, які збереглися:
САЛАМАНДРИ, ВІДКИНЬТЕ ЗБРОЮ!
(Пацифістський маніфест)
MOLCHE, WIRFT JUDEN HERAUS!
(Саламандри, викиньте геть євреїв! (нім.).)
(Німецька листівка)
ТОВАРИШІ САЛАМАНДРИ!
(Декларація групи анархістів-бакунінців)
ТОВАРИШІ САЛАМАНДРИ!
(Відозва водно-спортивних скаутів)
ДРУЗІ САЛАМАНДРИ!
(Публічне звернення об’єднання товариств акваріумістів
і любителів водної фауни)
САЛАМАНДРИ, ДРУЗІ!
(Заклик Товариства морального відродження)
ГРОМАДЯНИ САЛАМАНДРИ!
(Відозва Дьєппської фракції Товариства суспільних реформ)
КОЛЕГИ САЛАМАНДРИ,
ВСТУПАЙТЕ ДО НАШИХ ЛАВ!
(Спілка взаємодопомоги колишніх моряків)
КОЛЕГИ САЛАМАНДРИ!
(Плавецький клуб “Егір”)
Особливу увагу (судячи з того, як старанно підклеїв її пан Повондра) мала, мабуть, декларація, текст якої наводимо мовою оригіналу:
(Текст не має змісту).
[124] В колекції пана Повондри зберігся досить поверховий, фейлетонного характеру опис цієї події; на жаль, ми маємо тільки половину опису, друга половина загубилася.
Ніцца, 6 травня
В гарному світлому будинку Інституту Середземного моря на Promenade Anglais (Англійський променад (фр.).) сьогодні панує пожвавлення; два поліцаї розпихають натовп на тротуарі, звільняючи дорогу для запрошених, які по червоному килиму входять до привітної, прохолодної актової зали. Ми бачимо тут усміхненого мера міста Ніцци, префекта поліції в циліндрі, генерала в блакитному мундирі, добродіїв з червоними розеточками Почесного легіону, дам певного віку (цього року в туалетах переважає модний теракотовий колір), віце-адміралів, репортерів, професорів і вельможних дідусиків усіх національностей, яких завжди повно на Лазуровому березі. Раптом - невеличкий інцидент: між усіх цих почесних гостей несміливо намагається прослизнути якась чудернацька постать. У величезних окулярах, від голови до ніг закутана в довгу чорну накидку, вона нерішуче й квапливо чапає до переповненого вестибюлю. “Hé, vous, - гукає один з поліцаїв, - quёst-ce que vous cherchez ici?” (“Гей, ви, чого вам тут треба?” (фр.).) Та до наляканого прибульця вже поспішає університетське начальство, люб’язно щебечучи: “Cher docteur, cher docteur!” (“Дорогий докторе, дорогий докторе!” (фр.).) То це, виходить, і є доктор Шарль Мерсьє, та сама вчена саламандра, яка має сьогодні читати лекцію перед усім цвітом Лазурового берега!
Швидше до зали, щоб устигнути зайняти місце серед охопленої святковим хвилюванням публіки!
На підвищенні сідають мер, великий поет Поль Маллорі* (* Поль Маллорі - вигаданий французький поет, ім’я й прізвище якого Чапек утворив, з’єднавши імена й прізвища Поля Валері (1871-1945) і Стефана Малларме (1842- 1898), у творчості яких відбилось захоплення античністю.), пані Марія Діміняну - делегатка Міжнародного інституту інтелектуального співробітництва - ректор Інституту вивчення Середземного моря та інші офіційні особи; збоку на підвищенні стоїть кафедра для доповідача, а позаду неї... Так, справді, бляшана ванна! Звичайнісінька бляшана ванна, як у ванній кімнаті. Двоє служителів зводять на підвищення несміливе створіння, закутане в довгу накидку. У залі трохи розгублено аплодують. Д-р Шарль Мерсьє сором’язливо вклоняється і невпевнено озирається - куди йому сісти. “Voila, monsieur” (“Ось, пане” (фр.).), - шепоче один із служителів і показує на бляшану ванну. - Це для вас”. Д-р Мерсьє, видимо, страшенно засоромлений, не знає, як відхилити цей знак уваги; він намагається якомога непомітніше влізти у ванну, але, зашпортавшись у довгій накидці, гучно шубовстає в воду. Всіх на підвищенні рясно оббризкало, але вони вдають, ніби нічого не сталось; у залі хтось істерично захихотів, але з передніх рядів уже докірливо озираються й сичать: “Тс-с!” Тим часом підводиться Monsieur le Maire et Député (Пан мер і депутат (фр).) й починає говорити. “Дами й панове, - каже він, - я маю честь вітати на землі нашого прекрасного міста Ніцци доктора Шарля Мерсьє, видатного представника наукового життя наших близьких сусідів - жителів морських глибин. (Д-р Мерсьє до половини вистромляється з води й низько вклоняється). Вперше в історії цивілізації земля й море простягають одне одному руки для інтелектуального співробітництва. Досі перед духовним життям людей була нездоланна межа - світовий океан. Ми могли перетинати його, могли борознити своїми кораблями в усіх напрямках, але під його поверхню, дами і панове, цивілізація проникнути не могла. Клапоть суходолу, на якому живе людство, досі був оточений диким, незайманим морем; це була розкішна рама, але й одвічний кордон: з одного боку - розквіт цивілізації, з другого - вічна й незмінна природа. Ця межа, дорогі мої слухачі, тепер стирається. (Оплески). Нам, дітям цієї великої доби, припало незрівнянне щастя бути очевидцями того, як росте наша духовна батьківщина, як вона переступає власні береги, сходить у морські хвилі, здобуває глибини вод і приєднує до давньої культурної землі сучасний цивілізований океан. Яке грандіозне видовище! (Вигуки: “Браво!”) Дами й панове, тільки з народженням океанської культури, видатного представника якої ми маємо честь вітати сьогодні серед нас, наша земна куля стала планетою по-справжньому, цілком цивілізованою. (Бурхливі оплески. Д-р Мерсьє у ванні трохи підводиться й уклоняється).
Дорогий докторе й великий учений! - звернувся потім Monsieur le Maire et Député до д-ра Мерсьє, який, спираючись на край ванни, розчулено, з зусиллям ворушив зябрами. - Ви зможете переказати своїм землякам і друзям на дні морському наші добрі побажання й вислови щирого подиву та найпалкішої прихильності. Скажіть їм, що в вас, наших морських сусідах, ми шануємо авангард прогресу й культури, авангард, який крок за кроком колонізуватиме безкраї обшири моря і створить на дні океану новий культурний світ. Я вже бачу, як у морських глибинах виростають нові Афіни й нові
Рими; я бачу, як розквітає там новий Париж із підводними Луврами й Сорбоннами, з підводними Тріумфальними арками й Могилами Невідомих: солдатів, із театрами й бульварами; і дозвольте висловити й свою найзаповітнішу думку: я сподіваюся, що навпроти нашої рідної Ніцци в синіх хвилях Середземного моря виросте нова славна Ніцца, ваша Ніцца, яка своїми чудовими підводними проспектами, парками та променадами облямовуватиме наш Лазуровий берег. Ми хочемо знати вас і хочемо, щоб ви знали нас; я особисто переконаний, що ближчі наукові й соціальні контакти, які Ми встановлюємо сьогодні за таких щасливих призвісток, приведуть наші народи до все тіснішого культурного співробітництва в інтересах усього людства, в інтересах, всесвітнього миру, добробуту й прогресу. (Тривалі оплески).
Тоді підводиться д-р Шарль Мерсьє й намагається кількома словами подякувати ніццькому мерові й депутатові; але вимова в нього досить своєрідна, до того ж він надміру схвильований, тому я вловив із його промови лиш кілька насилу вимовлених слів; коли не помиляюсь - “велика честь”, “культурні контакти” й “Віктор Гюго”. Потім, видимо збентежений, д-р Мерсьє знову сховався у ванні.
Слово взяв Поль Маллорі; те, що він виголошує, - це не промова, а гімн, перейнятий глибокою філософією. Я дякую долі, каже він, що дожив до здійснення і підтвердження однієї з найпрекрасніших легенд людства. Це здійснення й підтвердження справді чудесне: замість міфічної потонулої Атлантиди, ми в подиві бачимо нову Атлантиду, яка виринає з глибин. Дорогий колего Мерсьє, ви, поет просторової геометрії, і ваші вчені друзі є першими послами цього нового світу, який виступає з моря не пінонародженою Афродітою, а Палладою Анадіоменою* (* Анадіомена (грецьк.) - пінонароджена. Поль Маллорі хоче сказати, що цього разу (на відміну від давньогрецького міфа) з піни морської виходить не богиня кохання й краси Афродіта, а богиня мудрості Паллада; іронія Чапека полягає в тому, що Афіна Паллада, яка, згідно з міфом, вийшла з голови Зевса у шоломі й панцері, була богинею не тільки мудрості та ремесел, а й війни.). Одначе багато дивовижніша, незрівнянно більша таємниця - те, що до цього...
(Кінця бракує).
[125] “Бідолашечка, він такий бридкий!” (фр.).
[126] В паперах пана Повондри збереглась трохи невиразна фотографія з газети, на якій обидва делегати-саламандри по східцях виходять із Женевського озера на набережну Монблану, простуючи на засідання комісії. Отже, це озеро було, очевидно, офіційно приділене їм для проживання.
Женевська комісія для вивчення Саламандрового Питання виконала велику й почесну роботу насамперед тим, що старанно обминала всякі дражливі політичні та економічні проблеми. Вона постійно засідала багато років і відбула понад тисячу триста засідань, на яких дуже старанно обговорювано пропозиції про єдину міжнародну назву для саламандр. Бо в цій сфері панував абсолютний хаос: поряд із науковими назвами Salamandra, Molche, Batrachus та іншими (вони вже почали здаватися неввічливими) було пропоновано силу-силенну інших; саламандр мали називати тритонами, нептунідами, фетидами, нереїдами, атлантами, океанідами, посейдонами, лемурами, пелагами, літоралами, понтійцями, батидами, абіссами, гідріонами, жандемерами (gens de mer - морські люди (фр.).), сумаринами і так далі; комісія для вивчення Саламандрового Питання мала з усіх цих назв вибрати найдоречнішу і старанно й свідомо вибирала її аж до самого кінця Саламандрової Доби - щоправда, так і не дійшовши остаточного і одностайного висновку.
[127] Натяк на боротьбу між старочехами й молодочехами, консервативною й ліберальною партіями чеської буржуазії другої половини XIX - початку XX ст. В сфері культури старочехи обстоювали консервативні національні традиції, виступаючи проти “вільнодумних” західних впливів, а молодочехи закликали в усьому наслідувати розвиненіші капіталістичні країни.
[128] Пан Повондра включив до своєї колекції й дві чи три статті з газети “Народні політіка”* (*Масова щоденна чеська газета, розрахована на дрібнобуржуазні верстви читачів; не відзначалася принциповістю. Виходила з 1882 до 1945 р. ), в яких ішлося про нинішню молодь; очевидно, він просто помилково відніс їх до цього періоду саламандрової цивілізації.
[129] Один чоловік із Дейвиць розповідав панові Повондрі; що якось, купаючись на пляжі в Катвейк-ан-Зе, заплив далеко в море, і раптом черговий з рятувальної станції гукнув йому, щоб він вертався. То” чоловік (його звали пан Пршигода, він був комісіонер) не послухався й поплив далі. Тоді черговий стрибнув у човен, повеслував за ним і сказав:
- Чуєте, пане, тут не можна купатись!
- А чому? - спитав пан Пршигода.
- Тут є саламандри.
- Я їх не боюсь, - відказав пан Пршигода.
- У них тут, під водою, якісь фабрики, чи що, - пробурчав черговий. - Тут ніхто не купається, пане.
- А чому?
- Саламандри цього не люблять.
[130] Ця пропозиція, очевидно, була пов’язана з широкою політичною пропагандою; завдяки колекціонерській діяльності пана Повондри ми маємо дуже важливий документ її. В документі сказано дослівно:
(Ієрогліфічний текст не має змісту.)
[131] Мається на увазі Жюль Зауервайн, редактор відділу іноземної політики в низці празьких буржуазних газет.
[132] Кілінгська різанина (англ.).
[133] Північна саламандра (нім.).
[134] Благородна саламандра (нім.).
[135] Andrias Scheuchzeri, благородний випростаний різновид Тюрінга (латин.).
[136] Лиш німецькі саламандри знають успіхи такі (нім.); Чапек пародіює книжку “Untergang des Abendslandes ” (“Занепад Європи”) німецького філософа Освальда Шпенглера (1880-1936), одного з попередників нацизму; книжка виходила в 1918- 1922 рр., була перевидана в Німеччині незадовго до написання “Війни з саламандрами”.
[137] “Занепад людства” (нім.).
[138] “Блакитна примха” (італ. і фр.).
[139] “Мене, текел, фарес” - вогненні слова, що, згідно з біблійною легендою, з’явились на стіні під час бенкету вавілонського царя Валтасара й провістили загибель вавілонського царства.
[140] Алло, алло, алло! Говоритиме Верховний Саламандр. Алло, говоритиме Верховний Саламандр. Припиніть усі передачі, люди. Припиніть ваші передачі! Алло, говоритиме Верховний Саламандр! (англ.).
[141] Готово? (англ.).
[142] Увага! Увага! Увага! Алло! Починаємо! (англ.).
[143] Добрий вечір, люди (англ.).
[144] Натяк на програму будівництва потужного військово-повітряного флоту, проголошену прем’єр-міністром Великобританії Стенлі Болдуїном 1934 р. у відповідь на гарячкове озброєння Німеччини.
[145] Лемурія - міфічний материк, що, як припускали деякі вчені, колись існував на місці Індійського океану і з’єднував Африку з Індією й Індонезією.
[146] Король саламандр (англ.).
[147] Натяк на Адольфа Гітлера, що під час першої світової війни був єфрейтором.
|
|
|
