Загальні відомості про пластмаси

Сировиною, з якої отримують синтетичні високомолекулярні матеріали, є нафта, природний газ, кам'яне вугілля, сланці. Основ­ні позитивні властивості пластмас: простота виготовлення з них виробів, низька густина, значна стійкість проти агресивних се­редовищ, добрі діелектричні та теплоізоляційні властивості, а також задовільні міцність і жорсткість. Залежно від кількості ком­понентів пластмаси поділяють на однокомпонентні та композитні.

Однокомпонентні пластмаси складаються з одного компо­нента — високомолекулярної сполуки (наприклад, поліетилену, поліпропілену, полівінілхлориду, полістиролу тощо).

Композитні (складні) пластмаси, крім високомолекуляр­ної сполуки, містять ще й інші компоненти (пла­стифікатори, зміцнювальні та мастильні речовини, каталізатори, барвники, ста­білізатори, антипірени, антистатики, пороутворювачі) сумарною кількістю 20...80 % за об'ємом.

Високомолекулярні сполуки в полімерних композитних мате­ріалах виконують роль матриці, тобто зв'язувальної речовини, їх отримують внаслідок реакції полімеризації або поліконденсації.

Полімеризація — утворення високомолекулярної сполуки (полімера) із низькомолекулярних сполук (мономерів), під час якого не виділяються побічні продукти реакції. Прикладом ре­акції полімеризації може бути утворення твердої високомоле­кулярної речовини поліетилену (–СН₂–СН₂–)_n з n-ної кількості молекул мономера у вигляді газу етилену СН₂ = СН₂ при підви­щених тиску й температурі.

Отже, молекули мономера послідовно з'єднуються між со­бою, утворюючи довгі ланцюгові макромолекули нової речови­ни такого самого складу, як і мономер. Знак „–" означає кова­лентний зв'язок, при якому два електрони стають спільними для сусідніх атомів. Кількість молекул мо­номера в одній макромолекулі полімера становить 10³... 10⁵.

Поліконденсація — утворення високомолекулярної сполу­ки (полімера) із низькомолекулярних сполук (мономерів), яке супроводжується здебільш виділенням побічних речовин (Н₂О, НС1, NН₃ та ін.). Внаслідок поліконденсації, наприклад, утво­рюється смола з фенолу і формальдегіду.

Зміцнювальні компоненти (наповнювачі) — органічні й не­органічні речовини у вигляді порошків, волокон або листів, що додаються для підвищення міцності, жорсткості, теплостійкос­ті, зменшення усадки, а також зниження вартості пластмаси.

Пластифікатори підвищують пластичність й полегшують пе­реробку пластмас у вироби. Водночас пластифікатори зменшу­ють міцність і жорсткість пластмаси. До них належать малолеткі органічні речовини типу гліцерину та касторової олії, які про­никають у пластмасу, зменшуючи взаємодію між молекулами.

Мастильні речовини (стеарин, олеїнова кислота та ін.) усу­вають прилипання матеріалу до прес-форми та збільшують його текучість, зменшуючи тертя між частинками композиції.

Каталізатори (уротропін, оксиди металів) прискорюють твер­діння пластмаси.

Барвники (пігменти, природні лаки) надають пластмасовим виробам естетичного вигляду.

Стабілізатори (нафталін, сажа, антрацен) — речовини, що сповільнюють атмосферне старіння пластмас під дією світла, теплоти, кисню та озону. Старіння супроводжується поступовою зміною структури і погіршенням властивостей матеріалу.

Антипірени (ізоціаніти, сполуки стибію) зменшують горю­чість полімерів.

Антистатики перешкоджають виникненню й нагромаджен­ню статичного електричного заряду у виробах з полімерних ма­теріалів.

Види компонентів та їх кількісне співвідношення вплива­ють на властивості пластмас.

Пороутворювачі — речовини, які розпадаються під час на­грівання, виділяючи гази, що спінюють смолу, внаслідок чого утворюється пориста структура в поро- та пінопластах.

За формою макромолекул розрізняють полімери лінійної, розгалуженої, сітчастої та просторової будови.

Залеж­но від поведінки під час нагрівання та твердіння пластмаси по­діляють на термопластичні й термореактивні.