Форми кримінальної відповідальності

Кримінальна відповідальність реалізується у формах, визначених чинним Кримінальним кодексом. Розрізняють три основних форми реалізації кримінальної відповідальності.

1. Першу форм у становлять випадки засудження особи без призначення покарання. Особа визнається винною у вчиненні злочину обвинувальним вироком суду (здійснення державного осуду злочинця), проте кримінальне покарання не призначається внаслідок підстав, передбачених кримінальних законом. Так, відповідно до ч.4 ст. 74 КК особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути за вироком суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною. Виокремлення цієї форми кримінальної відповідальності ґрунтується на використанні у чинному КК термінологічного звороту ”звільнення від покарання”. Чинним КК передбачені наступні випадки, коли суд взагалі не призначає винному покарання:

1) втрата особою, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості суспільної небезпеки внаслідок бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці (ч.4 ст. 74 КК);

2) закінчення зазначених у ст. 49 КК строків давності (ч.5 ст.74 КК);

3) захворювання особи, яка вчинила злочин до постановлення вироку на тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання (ч.2 ст.84 КК);

4) вчинення злочину невеликої або середньої тяжкості неповнолітнім, до якого з урахуванням його щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки застосовуються примусові заходи виховного характеру, а не покарання (ст. 105 КК). У даному випадку можна говорити, що примусові заходи виховного характеру є реалізацією кримінальної відповідальності, оскільки закон говорить лише про звільнення від покарання.

Згідно з ч.3 ст. 88 КК особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання, визнаються такими, що не мають судимості. Разом з тим, необхідно зазначити, що чинний КПК України не передбачає можливості постановлення обвинувального вироку без призначення покарання, що суперечить відповідним нормам КК України. Вбачається, що в подальшому положення КПК повинні бути узгоджені з відповідними нормами КК у цій частині.

2. Друга форма кримінальної відповідальності характеризується винесенням обвинувального вироку суду, яким злочинцю призначається конкретне покарання, і в якому водночас міститься рішення суду про умовне або безумовне звільнення особи від відбування призначеного їй покарання. Це можуть бути наприклад наступні випадки:

1) зарахування особі строку попереднього ув’язнення в строк покарання (ч.5 ст. 72 КК);

2) звільнення від відбування покарання з випробуванням, у тому числі неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 7-ми років (ст.75-79,104 КК);

3) звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст.ст. 80,106 КК);

4) непридатність до військової служби військовослужбовців, засуджених до службового обмеження, арешту або тримання у дисциплінарному батальйоні (ч.3 ст.84 КК).

3. Третьою і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності є винесення судом обвинувального вироку з призначенням засудженому відповідного виду та строку покарання, яке особою реально відбувається.

Останні дві форми реалізації кримінальної відповідальності створюють для особи судимість як правовий наслідок її засудження до певної мірі покарання. У той же час судимість має свої межі, зазначені у ст. ст. 89, 90 КК, які визначають межі кримінально-правових відносин та кримінальної відповідальності. Тому момент погашення або зняття судимості свідчить про припинення як кримінально-правових відносин, так і кримінальної відповідальності особи за вчинений злочин.