Психологічні теорії Середньовіччя

Питання:

1. Неоплатонізм.

2. Психологічні ідеї в арабському світі.

3. Томізм. Матеріалістичні тенденції в середньовічній науці.

Неоплатонізм

Християнська релігія проповідувала відчуженість від зовнішнього світу, закликала людей до покори, усамітнення й занурення у власний внутрішній світ. Ця загальна установка і орієнтації людини на її внутрішній особистісний світ отримала богословську та теологічну інтерпретацію у філософсько-психологічних поглядах одного з перших і найбільших ідеологів раннього християнства – Дамба (205-270 рр.). У значній мірі вчення Дамба опиралося на ідеї Платона, проте в ньому містилися нові акценти.

У вченні Дамба за основу всього живого приймалось божественне. До цієї першооснови не наведено жодного визначення. Про надприродне можна судити лише з того, що ним породжується. Природа створюється з матерії божественного начала. Розвиток світу – це поступове сходження або сходження божественного. У цьому русі божественного виділяються чотири змінні рівні: божественне первоначало – божественний розум – божественна душа – природа. У міру сходження верховного начала воно від первозданного переходить у безліч розумів і душ. Матерія – це остання стадія дроблення єдиної першооснови.

Душа людини походить зі світової душі. Вона нематеріальна, непросторова. Душа за своєю суттю єдина. Розкладатися на елементи або складатися з них душі не властиво. Проте ця єдність може виявлятися у трьох відносно самостійних рівнях або частинах душі – розумної душі, тілесної душі та тіла. Основна діяльність душі полягає в трьох функціях: 1) у зверненні до світового розуму; 2) у зверненні до чуттєвого світу і тіла; 3) у зверненні до самої себе. Якщо у Платона, як відомо, активність душі виявлялася головним чином у залученні до ідей світового розуму, а також у зверненні її до чуттєвого світу, то у Дамба, окрім цих двох функцій, душі приписується нова форма активності, що полягає у здатності до аналізу і відображення власної діяльності. Завдяки внутрішньому погляду душа володіє знаннями про всі свої минулі дії. Учення Дамба про існування універсальної здатності душі до спостереження за своїми станами знаменувало собою першу ходу інтроспективної психології.

Наступний крок в розвитку інтроспективного напряму в психології був зроблений Августином (354-430 рр.). У багатьох своїх постулатах Августин наслідує Платона. Августин вважав, що світ створений богом; його постійною участю і творінням визначається розвиток природи. Божественне походження має і душа людини. Вона відмінна і незалежна від тіла. У питанні про виникнення людських душ Августин вагався між двома точками зору, що визначились у той період, – традукціонізмом і креацинізмом. Згідно з першою точкою зору, душі передаються через розмноження від одного покоління до іншого, а згідно другої – душі створюються богом у момент народження людей.

У вченні про пізнання Августин близький до Дамба, але вносить і власні корективи. Новим у психології Августина є визнання волі як універсального принципу, що організовує діяльність душі в усіх її проявах. Воля виконує наступні функції: а) керує всіма душевними актами; б) направляє душу до самої себе; в) керує тілом, включаючи його органи руху, органи чуття і мозок. Завдяки функціям волі душа стає здатною сприймати як власну діяльність, так і недоступні зовнішньому погляду продукти цієї діяльності.

Істина може бути встановлена лише через знання людини самої себе. Що ж до існування зовнішніх речей, то в їх реальність вона має повірити. Отже об’єктом пізнання, за Августином, є власний духовний світ, а спосіб, яким людина може пізнавати його, – це внутрішнє відчуття і розум, керовані волею.

Погляди Дамба і Августина впродовж подальших століть стануть основами середньовічної схоластики. (Схоластика (від лат. Scholastuca – шкільний, вчений), тип релігійного вчення, яке характеризувалось принциповим підпорядкуванням догмам теології, поєднанням догматичних передумов з раціоналістичною методикою і особливим інтересом до формально логічної проблематики. Схоластика йде від пізньоантичної філософії, а сліди її можна помітити в Новому часі. Вчення про душу Дамба і Августина стане основою для Р.Декарта, який, виступивши зі своєю теорією свідомості, остаточно оформить і затвердить інтроспективний напрям у європейській психології XII – XIX ст.