Інтелектуальна готовність до шкільного навчання

Інтелектуальна готовність до шкільного навчання пов'язана з розвитком розумових процесів - здатністю узагальнювати, порівнювати об'єкти, класифікувати їх, виділяти істотні ознаки, робити висновки. У дитини повинна бути визначена широта уявлень, у тому числі образних і просторових, відповідний мовний розвиток, пізнавальна активність.

Розумова готовність дітей до навчання в школі є результатом систематичного і планомірного розумового виховання протягом усього періоду дошкільного дитинства. Готовність дитини до школи в плані розумового розвитку визначається кількома взаємопов’язаними компонентами:

1) певним обсягом знань про навколишній світ. Це знання про навколишні предмети та їх властивості, про явища живої і неживої природи, про людей, їх працю, про деякі явища суспільного життя, про моральні норми поведінки тощо;

2) деякими спеціальними знаннями та навичками, такими, як певні математичні уявлення та дії, вміння здійснювати звуковий аналіз слова, володіння елементами грамоти тощо;

3) певним рівнем розвитку пізнавальної діяльності, який має вирішальне значення для успішного навчання в початковій школі. Він характеризується певними якостями пізнавальних процесів – сприймання, пам’яті, уяви, мислення тощо, ступенем довільності пізнавальних процесів, тобто здатності підпорядковувати їх певній навчальній меті [37;188].

Здійснюючи розумову підготовку дітей до школи, треба орієнтуватися на всі ці особливості, що становлять основний зміст і завдання розумового виховання. Тільки взаємозв’язок і єдність цих завдань приводить до повноцінного розвитку дітей.

Психолого-педагогічні дослідження показали, що розумовий розвиток учнів визначається саме змістом знань, засвоюваних в процесі навчання. Проте важливі не будь-які окремі знання й уміння, а певна система знань, яка відображає істотні зв’язки і залежності у тій чи іншій галузі, дійсності.

Вперше питання про опрацювання системи знань для дошкільників поставила в своїх працях з дошкільної дидактики О.П.Усова. Вона обгрунтувала положення про дві категорії знань, якими діти повинні оволодіти у дитячому садку. До першої категорії належать простіші знання та вміння, якими діти оволодівають без спеціального навчання в процесі безпосереднього спілкування з дорослими, у грі, спостереженнях тощо.

До другої категорії входять складніші знання та вміння, які можна засвоїти тільки в процесі спеціального навчання на заняттях. Практика організованого навчання в дитячому садку довела його важливе значення в розумовому розвитку дітей. Саме на заняттях створюються відповідні умови для того, щоб дати дітям чітко систематизовані знання з послідовним ускладненням від заняття до заняття.

Ознайомлення з навколишнім оточенням покликане розвивати дитину інтелектуально, виховувати в неї бажання це оточення пізнавати, допитливість, здатність дивуватися, цікавість при зустрічах з дійсністю. Тоді знання стають справжнім надбанням дитини.

Система знань про окремі явища навколишнього життя, з якими дитина вступає до школи, має містити не тільки чіткі уявлення про певні аспекти життя, знання простих закономірностей природи і суспільства, а й елементи особистого ставлення до цих явищ дійсності.

Особливе значення в розумовій підготовці дітей до школи має оволодіння деякими спеціальними знаннями та вміннями, які за традицією належать до власне “шкільних” – грамотою, навичками лічби, вмінням розв’язувати математичні задачі.

Вольова готовність

Однією з найважливіших особливостей людини є здатність керувати собою і своєю поведінкою. Ця здатність не дана від природи, а виникає поступово у дошкільному віці. Найпростішою формою свідомого регулювання поведінки є виконання дій за попередньо прийнятою словесною вказівкою. При цьому дитина повинна уявити наступні дії, передбачити результати, тобто мобілізувати свідомість на виконання завдання. Інакше стоїть проблема, коли потрібно відтворити зразок, діяти за наказом чи коли самі обставини змушують діяти певним чином. Тут більше сторонньої волі, ніж власної. Тому побудова дій за словесною інструкцією має довільний характер.

Психічні процеси в дітей раннього і молодшого дошкільного віку мають швидкоплинний характер. Діти активно сприймають, запам'ятовують, відтворюють те, що притягує, викликає яскраве враження. Прочитана дорослим весела чи сумна історія, ритмічний вірш, пісня залишаються в їхній пам'яті ніби самі по собі, без видимих зусиль. Старший дошкільник, на відміну від молодшого, може спеціально вчити і одночасно відтворювати матеріал, утримуватися від недозволеного тощо. Він, таким чином, здатний довільно керувати процесами сприймання, мислення, пам'яті. Звичайно, це керування ще дуже недосконале і можливе лише за певних обставин. Наприкінці дошкільного віку розвивається і підпорядкованість мотивів: здатність дитини віддавати перевагу одним спонуканням перед іншими, свідомо регулювати свою поведінку на основі підпорядкування мотивів, наприклад, поступатися бажанням гратися з друзями, доки не виконані обов'язки чергового, встояти перед спокусою поласувати цукеркою заради того, щоб пригостити молодших брата чи сестру.

Високо оцінюючи ці якісні зміни, психолог Д.Ельконін підкреслював, що у дошкільному віці довільно керованою стає поведінка в цілому, вчинки дитини, а не тільки окремі її дії. Можна сказати, що завдяки цьому у малюків формується вольова готовність до нової навчальної діяльності [25; 255].

Вступаючи до школи, діти, як правило, бажають добре вчитися, виконувати вимоги вчителя. Але не всі мають для цього належні передумови. Особливо це стосується дітей неорганізованих, у яких відсутні витримка й інші вольові якості.

Складовими компонентами вольової готовності є довільні дії (насамперед це дії за попередньою словесною інструкцією), довільні психічні процеси (сприймання, мислення, запам'ятовування, відтворення тощо), а також така за структурою діяльність і поведінка, в якій удосконалюються мотиви і ціль, мобілізуються зусилля. Основою цього є здатність дитини спрямовувати свою психічну активність і керувати собою, виходячи з вимог конкретного завдання і діяльності в цілому, правил поведінки, моральних норм, доступних її вікові. Вольова готовність виявляється у досягненні найважливіших для дитини цілей у грі, в процесі різних видів діяльності, в спілкуванні з різними людьми.

Здатність довільно спрямовувати свої психічні функції і поведінку грунтуються на таких довільних діях, в яких ціль і мотив не переплітаються. Наприклад, виготовити красиву аплікацію, щоб зробити подарунок мамі на 8 Березня, чи прибрати зайві речі, щоб звільнити місце для гри з кубиками тощо. Тут ціль (що робити) і мотив (для чого) не тотожні, а знаходяться один до одного в певній відповідності. У подібних випадках малі діти, як правило, швидко забувають про мотив, зацікавлюються самим процесом діяльності чи перетворюють її в гру. Інакше діють старші діти. Вони пам'ятають про мету протягом усієї діяльності, цікавляться, чи правильно і швидко вони виконали роботу, а потім уже переходять до гри. Встановлення зв'язку між мотивом і ціллю - безпосереднім результатом діяльності - викликає у дітей певні труднощі. За характером сприйняття, зовнішнім проявом уваги, способами запам'ятовування і відтворення можна судити про ступінь довільності відповідних процесів дитини.

Разом з розвитком довільної регуляції дій у старших дошкільників формується вольова поведінка як здатність активно досягати доступної мети, докладаючи зусиль. Дитячу активність визначають не тільки безпосередні зусилля і ситуативне бажання, але й засвоєні правила поведінки і норми співдружності в колективі. Характерною особливістю дошкільників є те, що зважувати свої бажання, підпорядковувати мотиви дій залежно від їх цінності спонукає дітей авторитет дорослого, любов до нього.

Важливим чинником вольового розвитку дітей дошкільного віку є формування мотивів, пов'язаних зі змістом стосунків у дитячому колективі. Потреба старшого дошкільника в дружбі з ровесниками породжує і прагнення знайти своє місце в цьому колективі, домогтися визнання. Саме у процесі стосунків дітей виховуються вольові риси їхньо го характеру.