 |
Стилі сучасної української літературної мови у професійному спілкуванні
|
|
|
|
Лекція 2
1. Суть поняття „стиль мови”.
2. Стилі професійної сфери: науковий, офіційно-діловий, розмовний.
3. Стилі образного мовлення: художній та публіцистичний.
4. Епістолярний та конфесійний стилі.
5. Текст як форма реалізації мовнопрофесійної діяльності.
1. Суть поняття „стиль мови”.
Як вже зазначалось, літературна мова реалізується в усній і писемній формах і поділяється на стилі. Мовний стиль – це сукупність засобів, вибір яких зумовлюється змістом, метою та характером висловлювання. Саме слово "стиль" походить із латинської мови (stilus) і послідовно означає "загострена паличка для писання". Сукупність лексичних, фразеологічних, морфологічних і синтаксичних, орфоепічних та акцентуаційних засобів у певній сфері та формі взаємин мовців становить поняття функціонального стилю. Оскільки суспільні функції мови часто переплітаються, то й функціональні стилі мають як специфічні елементи, так і міжстильові загальномовні засоби.
Найдавнішим серед стилів є розмовний. Пізніше, з появою письма, почали формуватися художній та діловий.
Розрізняють стилі писемної форми мови та стилі усної форми мови. У писемній мові виділяють вісім стилів: науковий, публіцистичний, інформаційний, художній, офіційно-діловий, виробничо-професійний, епістолярний та конфесійний. В усній формі мови виділяють два стилі: розмовно-побутовий і ораторський. Але треба зазначити, що усі стилі мають усну та писемну форму вираження.
Кожний стиль має:
1)сферу поширення та вживання (коло мовців);
2)функціональне призначення (регулювання стосунків, повідомлення, вплив, спілкування);
3)систему мовних засобів (лексику, фразеологію, граматичні форми, типи речень);
|
|
|
4)характерні ознаки (форма та спосіб викладу);
5)підстилі, тобто різновиди
Стиль (від латин. stilus – паличка для письма). Сталь літературної мови – різновид мови (її функціонувальна підсистема), що характеризується відбором таких засобів із багатоманітних мовних ресурсів, які найліпше відповідають завданням спілкування між людьми в даних умовах. Це своєрідне мистецтво добору й ефективного використання системи мовних засобів із певною метою в конкретних умовах й обставинах. Д. Свіфт влучно зауважив, що стиль – це власне слова на власному місці.
Кожний стиль має:
сферу поширення і вживання (коло мовців);
функціональне призначення (регулювання стосунків, повідомлення, вплив, спілкування тощо);
характерні ознаки (форма та спосіб викладу);
система мовних засобів і стилістичних норм (лексику, фразеологію, граматичні форми, типи речень тощо).
Ці складові конкретизують, оберігають, певною, мірою обмежують, унормовують кожний стиль і роблять його досить стійким різновидом літературної мови. Оскільки стилістична норма є частиною літературної, вони не забезпечує останню, а лише використовує слова чи форми в певному стилі чи з певним стилістичним значенням.
Наприклад, слова акт, договір, наказ, протокол, угода є нормативними для офіційно-ділового стилю, хоча в інших стилях вони також можуть нести забарвлення офіційності, якщо їх використання буде стилістично виправдане.
Досконале знання специфіка кожного стилю, його різновидів, особливостей – надійна запорука успіхів у будь-якій сфері спілкування.
Термін “стиль мовлення” слід розглядати як спосіб функціонування певних мовних явищ. Розрізнення стилів залежить безпосередньо від основних функцій мови – спілкування, повідомлення і діяння. впливу.
Високорозвинута сучасна літературна українська мова має розгалужену системі стилів, серед яких: розмовний, художній, науковий, публіцистичний, епістолярний, офіційно-діловий та конфесійний.
|
|
|
Для виділення стилів мовлення важливе значення мають форми мови – усна й писемна, розмовна і книжна. Усі стилі мають усну й писемну форми, хоча усна форма більш притаманні розмовному стилю, а інша – переважно писемна. Оскільки останні сформувалися н книжній основі їх називають книжними.
Структура текстів різних стилів неоднакова, якщо для розмовного стилю характерний діалог (полілог) то для інших – переважно монолог.
Відрізняються стилі мовлення й багатьма іншими ознаками. Але спільним для них є те, що вони – різновиди однієї мови, представляють усе багатство їх виражальних засобів і виконують важливі функції в житті суспільства – забезпечують спілкування в різних його сферах і галузях.
У межах кожного функціонального стилю сформувалися свої різновиди – підстилі – для точнішого й доцільнішого відображення певних видів спілкування та вирішення конкретних завдань.
Поряд із функціональними стилями, ураховуючи характер експресивності мовних елементів, виділяються також урочистий, офіційний, фамільярний, інтимно-ласкавий, гумористичний, сатиричний та ін.
1. У сучасному мовознавстві лексемою «стиль» прийнято позначати своєрідну манеру спосіб усного і писемного висловлювання, реалізовуваного за однотипних умов спілкування і з однаковою метою. Цей самий термін уживається і як найменування багатьох вужчих мовних і мовленнєвих явищ, понять, зокрема різних галузей науки, мистецтва, сфер громадської діяльності, побуту тощо. Інакше кажучи, словом «стиль» у лінгвістиці прийнято називати один з найбільших за обсягом різновидів мови. Кожен із них формується певною сукупністю особливих мовних ознак – лексико-семантичних, фразеологічних і граматичних. Отже, стиль – це одна з підсистем мови, яка відрізняється від інших її підсистем лексично, фразеологізмами, структурою речень, мовних зворотів тощо. Найчастіше виокремлюють такі стилі мови і мовлення: розмовно-побутовий, науковий, офіційно-діловий, науковий, художній, публіцистичний, конфесійний, епістолярний. Термін «стиль» використовують і в багатьох інших значеннях: романтичний стиль, стиль письменника, стиль інтелігента, людина старого стилю, стиль керівництва, архаїчний, високопарний, діалогічний, народнопоетичний тощо. Словом «стиль» також послуговуються також як назвою літочислення: новий стиль (Григоріанський), старий стиль (Юліанський).
|
|
|
Становлячи явища винятково суттєві, мовні стилі широко розглядаються у лінгвістиці. Їх коментують і формулюють неоднозначно, наприклад, стиль мови - це:
- об’єднана певною функціональною спрямованістю система мовних елементів,способів їх відбору, вживання, взаємного поєднання і співвідношення, функціональний різновид літературної мови (Ю. Бєльчиков);
- різновид, видозміна літературної мови; манера мовного вираження у різних сферах, умовах, формах (усній і писемній) спілкування; мистецтво слова (С. Ярмоленко);
- один із диференційованих різновидів мови, мовна підсистема із своєрідним словником, фразеологічними словосполученнями, зворотами і конструкціями, які відрізняються від інших різновидів в основному експресивно-оцінними властивостями елементів, які й складають стиль і звичайно пов’язані з певними сферами вживання мови (О. Ахманова);
- спосіб вибору різних засобів для вираження своїх думок і впорядкування їх в одне ціле (І. Томан).
Ще в давніх Греції та Римі оратори свідомо пристосовували мову,її стиль до різних ситуацій, аудиторій, слухачів. Вони вже тоді розрізняли три види стилю – звичайний, середній(елегантний) і піднесений.
Отже, стиль мови є сукупністю однотипних за певною ознакою мовних одиниць (морфемних, морфологічних, особливо синтаксичних, лексичних і фразеологічних), які характеризують переважно окремий різновид мовлення і позначені своєрідною емоційністю, поєднані із загальномовними одиницями – явищами, які однаково чи майже однаково властиві усім стилям.
2. Наявність стилів мови у сучасних літературних мовах,зокрема і в українській, є одним із вагомих показників їх високого розвитку, прогресу, повноцінного функціонування. Обсях і багатство кожного стилю визначаються обсягом і станом розвитку тієї сфери життя, яку обслуговує мова в параметрах певного стилю з його своєрідними мовними засобами. Наприклад, нормативними вважаються обидві форми давального відмінка однини (директору і директорові, секретарю і секретареві), але стилістично більш виправданими є форми з –ові, -еві, -єві (Андрієві, пор. Андрію). Найбільша варіантність слів простежується в розмовно-побутовому стилі, найменша, майже нульова – в офіційно-діловому стилі.
|
|
|
Система стилів у сучасних розвинених мовах загалом однотипна. Це пояснюється однотипністю або спільністю навколишніх позамовних реалій, предметів і явищ дійсності, в яких звершується життя народів світу.
Будь-який стиль, крім епістолярного, має дві форми реалізації – усну і писемну. Обидві форми розрізняються, з одного боку, неоднаковою функціонально. Спрямованістю, а з другого – деякими суто технічними ознаками.
2. Стилі професійної сфери: науковий, офіційно-діловий, розмовний.
Науковий стиль.
Сфера використання – наукова діяльність, науково-технічний прогрес, освіта.
Основне призначення – викладення наслідків дослідження про людину, суспільство, явище природи, обґрунтування гіпотез, доведення істинності теорій, класифікація й систематизації знань, роз’яснення явищ, збудження інтелекту читача для їх осмислення.
Основні ознаки:
ясність (понятійність) і предметність тлумачень;
логічна послідовність і доказовість викладу;
узагальненість понять і явищ;
об’єктивний аналіз;
точність і лаконічність висловлювань;
аргументація та переконливість тверджень;
однозначне пояснення причино-наслідкових відношень;
докладні висновки.
Основні мовні засоби спрямовані на інформування, пізнання, вплив і характеризуються:
великою кількістю наукової термінології (транскрипція, турбуленція, дистиляція, реорганізація, атомна маса й т. ін.);
наявність схем, таблиць, графіків, діаграм, карт, систем математичних, фізичних, хімічних та ін. знаків і значків;
оперування абстрактними, переважно іншомовними словами (теорема, вакуум, синус, параграф, ценз, шлак та ін.);
використовуванням суто наукової фразеології, стійких термінологічних словосполучень;
залучення цитат і посилань на першоджерела;
як правило, відсутністю авторської індивідуальної манери та емоційно-експресивної лексики;
наявністю чіткої композиційної структури тексту (послідовний поділ н розділи, частини, пункти, підпункти, параграфи, абзаци із застосування цифрової або літерної нумерації);
окрім переважного вживання іменників т відносних прикметників наявні дієслівні форми, частіше безособові, узагальнені чи неозначені, як правило, теперішнього часу; що констатують певні явища й факти; значну роль відіграють дієприслівникові та дієприкметникові звороти, які додатково характеризують дії, предмети та явища;
|
|
|
монологічним характером текстів;
переважанням різнотипних складних речень стандартних виразів (кліше).
Науковий стиль унаслідок різнорідності галузей науки та освіти складається з таких підстилів:
а) власне науковий)із жанрами текстів: монографія, рецензія, стаття, наукова доповідь повідомлення, курсова й дипломна роботи, реферат, тези) який, у свою чергу, поділяється на науково-технічні та науково-гуманітарні тексти;
б) науково-популярний – застосовується для дохідливого, доступного викладу інформації про наслідки складних досліджень для нефахівців, із використанням у неспеціальних часописах і книгах навіть засобів художнього та публіцистичного стилів;
в) науково-навчальний – наявний у підручниках, лекціях, бесідах для доступного, логічного й образного викладу й н включає використання елементів емоційності.
Науковий стиль вживається в монографіях, статтях, словниках, підручниках, довідниках, спеціальних галузевих журналах, наукових записках тощо. Кожна галузь має свою наукову й технічну термінологію, яка дає можливість висловити потрібні поняття. Повна відсутність емоційно забарвлених засобів мови, які впливають на почуття. Переважають складні речення різних типів. Багато слів з абстрактним значенням. Широко застосовуються різні формули, графіки, схеми, карти, умовні позначення, спеціальні скорочення, фахові посилання. Кожний різновид наукової праці (монографія, доповідь, рецензія, тези, підручник) має свою специфічну будову.
Зразок тексту наукового стилю:
Бережливий – бережний розрізняються значенням. Бережливий – економний, ощадливий (бережлива господиня). Бережний – який уміє дбайливо поводитись з чим-небудь (бережне ставлення до таланту) (Словник труднощів української мови.– К., 1989. – С. 30).
Офіційно-діловий стиль – функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю.
Основне призначення – регулювати ділові стосунки в зазначених вище сферах обслуговувати громадські потреби людей у типових ситуаціях.
Під функціональним різновидом мови слід розуміти систему мовних одиниць, прийомів їх виокремлення та використання, обумовлених соціальними завданнями мовлення.
Мовленню у сфері управління притаманна наука специфічних особливостей. Учасниками ділового спілкування є органи та ланки управління – організації, заклади, підприємства, посадові особи, працівники, Характер і зміст інформаційних зв’язків, у яких вони можуть бути задіяні, залежить від місця установи в ієрархії органів управління, її компетенції, функціонального змісту діяльності.
Ці стосунки стабільні й регламентуються чинними правовими нормами.
Специфіка ділового спілкування полягає в тому, що незалежно від того, хто є безпосереднім укладачем документа й кому безпосередньо його адресовано, офіційним автором та адресатом документа майже завжди є організація в цілому.
Іншою важливою характеристикою ділового спілкування є контракт на адресність інформації.
Суттєвим фактором ділового спілкування, що впливає на характер управлінської інформації, є повторність дій і ситуацій. Управлінська діяльність – це завжди – “гра за правилами”. Як наслідок цього повторність управлінської інформації приводить до регулярності використовування весь час однакових мовних засобів.
Наступною характерною рисою ділового спілкування є тематична обмеженість кола завдань, що вирішує організація, а це у свою чергу, є наслідком певної стабільності її функції. Отже, можна вирізнити такі властивості управлінської інформації в умовах ділового спілкування:
офіційний характер;
адресність;
повторність;
тематична обмеженість.
Специфіка офіційно-ділового стилю полягає в певних стильових рисах (ознаках), що притаманні лише йому, а саме:
нейтральний тон викладу змісту лише у прямому значенні;
точність та ясність повинні поєднуватись з лаконічністю, стислістю й послідовністю викладу фактів;
документальність(кожний офіційний папір повинен мати характер документа), наявність реквізитів, котрі мають певну черговість, що дозволяє довго зберігати традиційні стабільні форми;
наявність усталених одноманітних мов6них зворотів, висока стандартизація вислову;
сувора регламентація тексту для чіткої організації текст поділяє на параграфи, підпункти.
Ці основні риси є визначальними у формуванні системи мовних одиниць і прийомів їх використання в те5стах ділових (управлінських) документів.
Найважливіші риси, які визначають діловий стиль:
1. Виклад інформації в діловому тексті робиться відповідно до таких принципів: 1) об'єктивність змісту, 2) повнота інформації у стислій формі, 3) логічність і послідовність, 4) обґрунтованість, 5) нейтральний тон. Останній принцип дотримується завдяки використанню слів, позбавлених емоційності: віддієслівних іменників (розподіл, відрахування, використання), безособових дієслів (взято, прийнято), у розпорядчій документації переважають інфінітивні форми дієслова (затвердити, зобов'язати), назв осіб за їх функцією (позивач, відповідач) та ін.
2. Наявність усталених мовних зворотів, певна стандартизація початків і закінчень речень (у зв'язку з, відповідно до, згідно з та ін.). Стандарт потрібний для того, щоб досягти однозначності і достовірності інформації.
3. Наявність реквізитів, які мають певну черговість. У різних видах ділових паперів склад реквізитів неоднаковий, він залежить від змісту документа, його призначення.
4. Лексика здебільшого нейтральна, вживається в прямому значені. Залежно від того, яку саме галузь суспільного життя обслуговує офіційно-діловий стиль, він може містити суспільно-політичну, професійно-виробничу, науково-термінологічну лексику.
5. Для чіткої організації текст ділиться на параграфи, пункти, підпункти.
6. У текстах часто вживаються словосполучення з дієсловами у формі теперішнього часу із зазначенням позачасовості, постійності дії (рішення надсилається, виробнича рада розглядає).
7. Найхарактерніші речення – прості поширені (кілька підметів при однорідному присудку, кілька присудків при одному підметі, кілька додатків при одному з головних членів тощо).
Офіційно-діловий стиль має такі функціональні підстилі:
1) законодавчий – використовується у законодавчій сфері, регламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, між державою і приватними та службовими особами. Реалізується в конституції, законах, указах, статутах, постановах;
2) дипломатичний – використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури. Регламентує офіційно-ділові стосунки міжнародних організацій, структур, окремих громадян. Реалізується в конвенціях (міжнародних угодах), комюніке (повідомленнях), нотах (зверненнях), протоколах, меморандумах, договорах, заявах, ультиматумах;
3) юридичний – використовується у юриспруденції (судочинство, дізнання, розслідування). Цей підстиль обслуговує і регламентує правові та конфліктні стосунки:
- між державою і підприємствами та організаціями всіх форм власності;
- між підприємствами, організаціями та установами;
- між державою та приватними особами;
- між приватними особами.
Реалізується в актах, позовних заявах, протоколах, постановах, запитах, повідомленнях.
Мовні засоби та способи викладу змісту, які дозволяють найефективніше фіксувати управлінську інформацію й відповідати всім вимогам, що до неї висуваються, а саме:
широке використовування суспільно-політичної та адміністративно-канцелярської термінології (функціонування закладу, узяти участь, регламентація дій);
наявна фразеологія повинна мати специфічний характер (ініціювати питання, висунути пропозицію, поставити до відома);
обов’язкова відсутність будь-якої авторської мовної індивідуальності т емоційно-експресивної лексики;
синонімія повинна бути зведена до мінімуму й не викликати двозначності сприймання;
наявність безособових і наказових форм дієслів у формі теперішнього часу із зазначенням позачерговості, постійності дії;
чітко регламентоване розміщення та будова тексту, обсяг основних частин, наявність обов’язкових стандартних стійких висловів, певних кліше (що дозволяє користуватися готовими бланками);
до мінімуму зведено використання складних речень із сурядним і підрядним зв’язком, натомість широко використовуються безсполучникові, прості поширені (кілька підметів при одному присудку, кілька присудків при одному підметі, кілька додатків при одному з головних членів речення тощо).
Офіційно-діловий стиль має такі функціональні підстилі:
Законодавчий – використовується в законотворчій сфері, регламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, між державою і приватними т службовими особами. Реалізується в Конституції, законах, указах, статутах, постановах та ін.
Дипломатичний – використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури.
Регламентує офіційно-ділові стосунки міжнародних організацій, структур, окремих громадян. Реалізується в конвенціях (міжнародних угодах), комюніке (повідомленнях). нотах (зверненнях), протоколах, меморандумах, договорах, заявах, ультиматумах і т.ін.
Юридичний використовується у юриспруденції (судочинство, дізнання. розслідування, арбітраж).
Цей підстиль обслуговує й регламентує правові та конфліктні відносини:
між державою та підприємствами й організаціями всіх форм власності;
між підприємствами, організаціями та установами;
між державою та приватними особами;
між підприємствами, організаціями й установами всіх форм власності та приватними особами;
між приватними особами.
Реалізується в актах, позовних заявах, протоколах, постановах, запитах, повідомленнях та ін.
Офіційно-діловий стиль використовується у текстах законів, указів, статутів. Постанов, розпоряджень, офіційному діловодстві установ та організацій. Характеризується документальністю, точністю, чіткістю, переконливістю, доказовістю та сухістю викладу. Тут широко вживаються загальноприйняті, всім однаково зрозумілі стандартні вислови (штампи): доводжу до відома; прошу Вашого розпорядження; згідно з наказом №...; до заяви додаю такі документи; заслухавши та обговоривши доповідь, збори постановляють тощо. Використовують спеціальну канцелярську термінологію: акт, бланк, доручення, заява, контракт, протокол, печатка, штамп. Тут недопустима двозначність. Кожний документ має свою, тільки йому властиву форму, старанно вироблену й загальноприйняту, якої потрібно обов’язково дотримуватися. Документ має сувору послідовність подачі інформації. У діловому стилі недопустимі емоційні засоби мови.
Офіційно-діловий стиль – задовольняє потреби писемного (рідше усного) спілкування в державному, суспільному, політичному, господарському житті, у ділових стосунках між установами та в діяльності окремих членів суспільства; функція впливу – інформативна. Поділяється на три підстилі: адміністративно-канцелярський (обслуговує господарську та адміністративну сфери життя), законодавчий (використовується для написання законів, додатків до законів тощо), дипломатичний (написання правил дипломатичного протоколу, дипломатичних угод, ведення міжнародних зустрічей, раутів і под.). Об’єктивна констатація фактів на лексичному рівні вимагає вживання саме книжної лексики із прямим значенням слів, що повинні точно і чітко називати поняття, явища.
Характерне вживання «канцелярської» лексики, яка не використовується, чи майже не використовується в інших стилях мовлення: вищезазначений, вищезгаданий, пред’явлений, пред’явник, сторони, глава, дієздатний, відрядити, постановити і под.
У дипломатичній сфері офіційного спілкування використовується титулування: Шановний пане Президенте! Ваша Високість! Пане Посол! Багато у документах різноманітних термінів, запозичень, інтернаціоналізмів. Часто трапляються абревіатури (назви установ, організацій, служб, приладів, обладнань, систем). Підкреслено-директивний та настаново-інформативний характер на граматичному рівні потребує широкого використання неозначеної форми та наказового способу дієслів (внесено пропозиції, премії присуджуються, ухвалили, наказую, подати висновки).
У розпорядчій документації переважають інфінітивні дієслова: затвердити, зобов’язати, вказати, організувати, доповісти. Присудки виражаються переважно дієсловами у теперішньому часі: організовує, застосовує, розглядають. Характерним є вживання віддієслівних іменників: виконання, вирішення, утворення, збереження, одержання, розв’язання тощо.
Переважають речення з іменним присудком над простим дієслівним (бездоганне вирішення). Вживаються пасивні конструкції (обговорюється питання, визначаються розміри, задовольняються вимоги, перерозподіляється прибуток). Поширені дієприкметникові та дієприслівникові звороти. Нормативним є вживання стійких словосполучень: з метою, у зв’язку з тим, що, зважаючи на те, довести до відома і под. Універсалізація форми висловлення думки полегшує сприйняття змісту документа, концентрує увагу на кожному його положенні, спрощує процес складання окремих видів ділових паперів.
Традиційний прямий порядок слів: підмет стоїть перед присудком, узгоджене означення стоїть перед означуваним словом, неозначене – одразу після означуваного слова, додаток – після керуючого слова, обставини слова – ближче до слова.
Текст чітко членується на абзаци. Стереотипна організація тексту виявляється у максимальній стандартизації, трафаретизації документів.
Розмовний стиль
Сфера використання – усне повсякденне спілкування в побутів, у сім’ї, на виробництві.
Основне призначення – бути засобом впливу й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з’ясування виробничих і побутових стосунків.
Слід відрізняти неформальне й формальне спілкування. Перше – нерегламентоване, його мета й характер значною мірою визначаються особистими (суб’єктивними) стосунками мовців. Друге – обумовлене соціальними функціями мовців, отже, регламентоване за формою і змістом.
Якщо звичайне спілкування попередньо не планується, не визначаються мета його і зміст, то ділові контакти передбачають їх попередню ретельну підготовку, визначення змісту, мети, прогнозування, можливих висновків, результатів.
У повсякденній розмові мовці можуть торкатися різних, часток не пов’язаних між собою тем, отже, їхнє спілкування носить частіше довільний інформативний характер.
Ділова ж мова, як правило, не виходить за межі визначеної теми, має конструктивний характер і підпорядкована розв’язанню конкретних завдань, досягненню заздалегідь визначеної мети.
Основні ознаки:
безпосередня участь у спілкування;
усна форма спілкування;
неофіційність стосунків між мовцями (неформальне);
невимушеність спілкування;
непідготовленість до спілкування (неформальне);
використання несловесних засобів (логічних наголосів, тембру, пауз, інтонації);
використання позамовних чинників (ситуація, поза, руки, жести, міміка);
емоційні реакції;
потенційна можливість відразу уточнити незрозуміле, акцентувати головне.
Основні мовні засоби:
емоційно-експресивна лексика (метафори, порівняння, синоніми та ін.);
суфікси суб’єктивної оцінки (зменшено-пестливого забарвлення, зниженості);
прості, переважно короткі речення (неповні, обірвані, односкладові);
часте використовування різних займенників, дієслів із двома префіксами (поп-, пона-, поза-);
фразеологізми, фальклоризми, діалектизми, просторічна лексика, скорочені слова, вигуки й т.д.);
заміна термінів розмовними словами (електропоїзд – електричка, бетонна дорога – бетонка.
Типові форми мовлення – усні діалоги та полілоги.
Норми розмовного стилю встановлюються не граматиками, як у книжних стилях, а звичаєм, національною традицією – їх відчуває і спонтанно обирає кожен мовець.
Жанри реалізації – бесіда, лист.
Розмовний стиль
Побутове мовлення характеризується тим, що тут можливі відступи від літературних норм у вимові звуків, у побудові речень, у наголошуванні. Усне побутове мовлення більш довільне у доборі лексичних засобів. Тут вживаються просторічні слова, жаргонні вислови, вульгаризми, діалектна лексика.
3. Стилі образного мовлення: художній та публіцистичний
Художній стиль
Цей найбільший і найпотужніший стиль української мови можна розглядати як узагальнення й поєднання всіх стилів, оскільки письменники органічно вплітають ті чи інші стилі до своїх творів для надання їм більшої переконливості та достовірності в зображенні подій.
Художній стиль широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтва, у культурі й освіті.
Як у всіх зазначених сферах, так і в белетристиці (красному письменстві – художній літературі) це стиль покликаний крім інформаційної функції найсуттєвішу – естетичну: впливати засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття та волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості й естетичні смаки.
Основні ознаки:
найхарактерніша ознака художнього відтворення дійсності – образність (образ – персонаж, образ колектив, образ – символ, словесний образ, зоровий образ);
поетичний живопис словом навіть прозових і драматичних творів;
естетика мовлення, призначення якої – викликати в читача почуття прекрасного;
експресія як інтенсивність вираження (урочисте, піднесене, увічливе, пестливе, лагідне, схвальне, фамільярне, жартівливе, іронічне, зневажливе, грубе та ін.);
зображуваність (тропи, епітети порівняння, метафори, алегорії, гіперболи, перифрази, тощо; віршова форма, поетичні фігури); конкретно-чуттєве живописання дійсності;
відсутня певна регламентація використання засобів, про які йтиметься далі, та способів їх поєднання, відсутні будь-які приписи;
визначальним є суб’єктивізм розуміння та відображення (індивідуальне світобачення, світовідчуття і, відповідно, світовідтворення автора спрямоване на індивідуальне світосприйняття та інтелект читача).
Основні мовні засоби:
наявність усього багатства найрізноманітнішої лексики, переважно конкретно-чуттєвої (назви осіб, рече, дій, явищ, ознак);
використання емоційно-експресивної лексики (синонімів, антонімів, анонімів, фразеологізмів);
запровадження авторських новаторів (слів, значень, виразів, формування індивідуального стилю митця);
уведення до творів, зі стилістичною метою, історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних елементів., навіть жаргонізмів;
поширене вживання дієслівних форм: родових (у минулому часі й умовному способі): Якби ми знали, то б вас не питали (Н. тв.); особових (у теперішньому й майбутньому часі дійсного способу): Все на вітрах дзвенітиме, як дзбан (Л.Костенко); у наказовому способі: В квітах всі вулиці кричать: нехай, нехай живе свобода! (П. Тичина);
широке використання різноманітних типів речень, синтаксичних зв’язків, особливості інтонування та ритмомелодики;
повною мірою представлені всі стилістичні фігури (еліпс, періоди, риторичні питання, звертання, багатосполучниковість, безсполучниковість та ін.).
За родами й жанрами літератури художній стиль поділяється на підстилі, які мають свої особливості мовної організації тексту:
а)епічні (прозові: епопея, казка, роман, повість, байка, оповідання, новела, художні мемуари, нарис);
б) ліричні (поезія, поема, балада, пісня, гімн, елегія. епіграма);
в) драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль);
г)комбіновані (ліро-епічний твір, ода, художня публіцистика, драма-феєрія, усмішка).
Художній стиль відзначається добором мовних засобів, які впливають на почуття, викликають різні емоції, образно змальовують дійсність. Покликаний дати потрібну інформацію, переконати в її правильності, принести насолоду або сильно вплинути на почуття. Використовуються художні мовні засоби: епітети, порівняння, повтори, метафори, персоніфікації, перифрази, гіперболи, антитези тощо. Як експресивні, наприклад, можуть вживатися суфікси на позначення пестливості, здрібнілості, згрубілості. Крім розповіді, щироко застосовуються різні форми прямої мови, монологи, діалоги. Вживаються речення всіх типів. Багато питальних та окличних, повних і неповних, слів-речень, незакінчених речень. Велика кількість різномнітних фразеологізмів. Словник дуже багатий. За потреби може бути використана й діалектна лексика, професійна лексика, жаргонізми. Недоречні стандартні вислови (штампи), канцеляризми.
Зразок тексту художнього стилю:
Погода змінилася, настала посуха, земля висохла так. Що під ногами дзвеніла. Небо було безхмарне й блискучо-синє. Ми з Стасиком часто ходили гуляти. Дім наш стояв на горбку, над самим ставом, за ставом збилися в купу череп’яні дахи містечка, вліво від нього тяглисьбезкінечні панські лани, а за домом ріс парк, який, властиво, тільки й робив нам осінь. Ми любили блукати по ньому, між жрвтими деревами, під синім небом. Сонце світило, як літом. Осінь горіла на сонці, як сильно рудоволоса жінка в блакитній шовковій сукні. Молоді липи вже роздяглись й стояли голі, мов діти в безсоромності. Зате під ними скакав вогняними язичками скручений лист і поривався кудись летіти (М. Коцюбинський).
|
|
|
I. ПОСТАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
IV. ПОЧАТОК УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ. КНЯЖА ДОБА IX-XIV ВІКІВ
X. ШЕВЧЕНКО ЯК ТВОРЕЦЬ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ
А зараз деякі пропозиції сучасної моди. Мода і стиль мають свої кольори. Відомі кутюр’є вміло ними маніпулюють. Як же застосувати емоційну силу в одязі?
Аудіювання на уроках української мови
Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь, 2001.
Види сучасної стрілецької зброї, визначення та призначення.
ВІДМІННІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Й РАСИ
Вінничани доєднались до всеукраїнської акції «Зробимо Україну чистою».
Всеукраїнської молодіжної громадської організації
