Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Сутність і цілі болонського процесу

Пропозиції, розглянуті й виконувані в рамках Болонського процесу, зводяться до таких ключових позицій.

Введення двоциклового навчання

Пропонується увести два цикли навчання: 1-й - до одержання першого академічного ступеня і 2-й - після одержання першого академічного ступеня. При цьому тривалість навчання на 1-му циклі повинна бути не менше 3-х і не більше 4-х років. Навчання протягом другого циклу веде до одержання ступеня магістра (через 1-2 роки навчання після одержання 1-го ступеня) або докторського ступеня (при загальній тривалості навчання 7-8 років).

Введення кредитної системи

Пропонується ввести у всіх національних системах освіти систему обліку трудомісткості навчальної роботи в кредитах ". За основу пропонується прийняти, зробивши її накопичувальною системою, здатною працювати в рамках концепції «навчання протягом усього життя». Запропоновано 1989 року в структурі ЕКАЗМИЗ", а нині вона є складовою програми. Ця система допомагає визначити періоди навчання за кордоном, збільшує якість і кількість студентської мобільності в Європі. Нещодавно ЕСТЗ почала застосовувати накопичувальну систему, яка виконується на інституціональному, регіональному, національному та європейському рівнях. Це одне з головних положень Болонської декларації. ЕСТЗ засновано на конвенції про 60 кредитів за обсяг робіт студента за один академічний рік. Обсяг робіт студентів за повний робочий час навчальної програми в Європі становить переважно 36-40 тижнів на рік, у такому разі один кредит становить від 24 до ЗО робочих годин. Обсяг робіт визначається часом, за який пересічний студент отримує необхідний результат навчання.

Повний обсяг робіт, потрібний для закінчення першого рівня циклу, становить 3-4 роки (тобто 180 або 240 кредитів). Студентський обсяг робіт в ЕСТЗ включає час, проведений на лекціях, семінарах, час для самостійних робіт, підготовки до іспитів, їх складання тощо. Кредити поширюються на всі компоненти навчальної програми (модулі, курси, дисертаційні роботи).

На часі розробка кредитної системи для освіти протягом всього життя, основна мета якої - трансформація існуючої сис-теми ЕСТЗ у таку, яка б допомогла громадянам нагромаджува-ти кредити, одержані в процесі формальної та неформальної освіти. Дослідні проекти вже реалізовано у 2002-2003 роках.

Механізми контролю якості освіти

Найбільшою перевагою Болонського процесу є визначення та перегляд стандартів якості вищої освіти по всій Європі. Передбачається створення акредитаційних агентств, незалежних від національних урядів і міжнародних організацій. Оцінка буде ґрунтуватися не на тривалості або змісті навчання, а на тих знаннях, уміннях і навичках, що набули випускники. Одночасно будуть встановлені стандарти транснаціональної освіти. Попередньою умовою є розроблення порівняльних методів та критеріїв для встановлення якості досліджень та навчання. 1998 року Рада Європи порекомендувала розширити співпрацю у цій галузі. Було створено Європейську мережу гарантії якості у вищій освіті (ЕКО_А). Із 1999 року ЕКО_А надавала інформацію про впроваджений досвід разом з новими спробами та обговореннями щодо гарантії якості. На Болонських семінарах в Амстердамі обговорювалися результати дебатів про встановлення європейських стандартів якості для програм рівнів «бакалавр» та «магістр». Пілотний проект «Регулювання освітніх структур в Європі» надав критерії порівняння остаточних структур та викладацьких новацій для сімох предметів (бізнес, освітні науки, геологія, історія, математика, хімія та фізика).Мобільність студентів, а також викладацького та адміністративного складу - важлива умова створення Європейського простору вищої освіти. На основі виконання попередніх пунктів передбачається розширення мобільності студентів, викладацького й іншого персоналу для взаємного збагачення європейським досвідом. Передбачається зміна національних законодавчих актів у сфері працевлаштування іноземців.

17-18 вересня 2003 року в Берліні на третій зустрічі європейських міністрів, що відповідають за вищу освіту, було підтверджено намір докласти всіх зусиль щодо усунення будь-яких перешкод для свободи руху в межах Європейського простору вищої освіти.

Забезпечення працевлашування випускників

Одним з важливих положень Болонського процесу є орієнтація вищих навчальних закладів на кінцевий результат: знання випускників мають бути реалізовані на практиці на користь усієї Європи. Всі академічні ступені й інші кваліфікації повинні користуватися попитом на європейському ринку праці, а професійне визнання кваліфікацій має бути полегшене. Для забезпечення визнання кваліфікацій планується повсюдне використання Додатку до диплома, рекомендоване ЮНЕСКО.

Забезпечення привабливості європейської системи освіти

Одним із головних завдань, що повинне бути виконане в рамках Болонського процесу, є залучення в Європу більшої кількості учнів і студентів з інших регіонів світу. Вважається, що введення загальноєвропейської системи гарантії якості освіти, кредитної накопичувальної системи, легко зрозумілих кваліфікацій тощо приведе до підвищення зацікавленості європейських громадян та громадян із інших частин світу здобувати вищу освіту в Європі, а не, скажімо, в успішно конкуруючих США. Тим самим стимулюватиметься розвиток як власне самої європейської освітньої системи (що певною мірою старіє), так і абсорбуватиметься певна кількість якісно освічених людей у наукові та виробничі процеси всіх країн Європейського регіону.

За час від початку Болонського процесу постали і певні проблеми. З\'ясувалося, що жорстка модель реформ була б навряд чи здійсненною для Європи, але можливі загальні рекомендації:
- рівень бакалаврата передбачає навчання від 3 до 4 років на базі системи залікових одиниць трудомісткості (ЕСТЗ);
- магістерський ступінь - близько 5 років на базі системи залікових одиниць трудомісткості (ЕСТЗ);
- рівень, що передбачає одержання докторського ступеня - приблизно від 7 до 8 років.

Участь України у Болонському процесі

19 травня 2005 р. на конференції міністрів освіти європейських країн у норвезькому місті Берген у члени Болонського процесу разом з Україною були прийняті Азербайджан, Вірменія, Грузія та Молдова. Таким чином, загальна кількість країн, що беруть участь у Болонському процесі, досягла 45-ти із 48-ми держав Європейського регіону. Не включеними поки що залишились лише Білорусь, Монако та Сан-Маріно. Нині в Норвегії міністри освіти європейських країн (у тому числі й України) підтвердили зобов\'язання створити єдиний Європейський простір у галузі вищої освіти до 2010 року, де будуть діяти одинакові й обов\'язкові для всіх країн стандарти освітніх кваліфікацій і рівнів.

ПРОБЛЕМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ
ТА НАПРЯМИ її РЕФОРМУВАННЯ В КОНТЕКСТІ
ЗАГАЛЬНОЄВРОПЕЙСЬКИХ ТЕНДЕНЦІЙ

Потреби змін у системі освіти зумовлюються низкою факторів міжнародного характеру. Процеси глобалізації визначають формування єдиного ринку праці. Це, своєю чергою, вимагає активізації процесу універсалізації освіти, основними напрямами реалізації якої є:

1) максимальне наближення змісту навчання;
2) створення єдиної системи виміру засвоєних знань;
3) досягнення співмірності етапів навчання (бакалавр, магістр, доктор);
4) спрощення процедури визнання дипломів та наукових ступенів.

Україна поетапно робить послідовні кроки у реформуванні системи вищої освіти у руслі цих вимог відповідно до зазначених вище основних напрямів Болонського процесу.

За період з 1993 по 2003 роки вищі навчальні заклади України разом з провідними університетами Європи у рамках програми Європейського Союзу ТЕМРИЗ* реалізували 126 проектів із загальним бюджетом понад 27 мільйонів євро. Зараз вищі навчальні заклади нашої держави за рішенням колегії Міністерства освіти і науки України здійснюють ще 14 подібних проектів. Це дало змогу запровадити спільні навчальні програми, нові принципи управління ВНЗ, підготувати сучасні підручники, напрацювати підходи до взаємного визнання документів про освіту.

Необхідність уведення двоциклового навчання

В Україні введено кваліфікації бакалавра і магістра. Проте залишилися кваліфікації молодшого спеціаліста і спеціаліста, котрі не мають визначеного позиціонування в європейській системі освіти.

За результатами домовленостей, досягнутих на конференції у Бергені нинішнього року, кваліфікацію молодшого спеціа-ліста в Україні буде виведено за рамки вищої освіти. Й тепер стоїть завдання невідкладно трансформувати програми підготовки спеціалістів у програми підготовки магістрів. Тобто у найближчій перспективі необхідно виконати вимогу Болонської декларації та чітко визначити двоступеневу систему вищої
освіти зі ступенями бакалавра і магістра, що будуть конвер-товані з такими самими дипломами всіх країн Європи.

Потреба введення кредитної системи

Міністерство освіти і науки України видало наказ № 48 від 23.01.2004 року «Про проведення педагогічного експерименту з кредитно-модульної системи організації навчального процесу».
Мета експерименту - розробити та експериментально пе-ревірити технологію застосування елементів Європейської кредитно-трансферної та акумулюючої системи (ЕСТЗ) в системі вищої освіти України та створення сучасної системи управління якістю освітньої діяльності суб\'єктів навчального процесу. До педагогічного експерименту щодо запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу наказом залучено 59 вищих навчальних закладів.

Наступним логічним кроком у даному процесі має стати затвердження єдиного Додатку до диплому про вищу освіту з перерахуванням навчальних курсів у кредити за системою ЕСТЗ, що значно збільшить шанси українських студентів на визнання здобутої освіти за кордоном. Ці заходи сприятимуть також розширенню мобільності студентського та викладацького складу, а відтак дійсній реалізації стратегії євроінтеграції.

Контроль якості освіти

Важливу роль у досягненні високої якості освіти належить таким інституціям, як ліцензування та акредитація. У новій системі ліцензування та акредитації МОН України відійшло від практики використання «подвійних стандартів» до навчальних закладів різних типів та форм власності, а тому на колегії було констатовано: «Необхідною перспективою для української системи вищої освіти має бути її залучення до міжнародної системи акредитації і входження до Європейської мережі забезпечення якості у вищій освіті». При цьому використовується проект поетапної оптимізації мережі ВНЗ, який розроблено МОН України за дорученням прем\'єр-міністра України і подано до Кабінету Міністрів. На кожному засіданні Державної акредитаційної комісії (ДАК) розглядаються критерії оцінки готовності навчального закладу надавати якісні освітні послуги та результати експертизи конкретних закладів.

Проте темпи інтеграції української системи у європейський освітній простір не можна вважати задовільними. Значною мірою на рівні декларацій перебуває процес демократизації освіти. Потрібно здійснити реальні кроки щодо розширення автономії вищих навчальних закладів. Рівень реальної автономії в українських вищих навчальних закладах ще досить низький. Необгрунтоване втручання у внутрішнє життя ВНЗ, на жаль, ще є звичною практикою. Орієнтиром повинен бути досвід європейських університетів, в яких автономія і самоуправління вже давно є традицією. Недостатньо проводиться роз\'яснювальна робота серед населення України щодо європейських методів і стандартів освіти.

Жоден ВНЗ України досі не ліцензований за європейськими стандартами. Мережа вищих навчальних закладів налічувала у 2005/06 навчальному році 951 заклад. Серед них функціонує 172 університети, 62 академії, 128 інститутів. В Україні закладів III-IV рівнів акредитації - 345 (для порівняння: у Франції таких за-кладів - всього 80), у тому числі 232 - державної форми власності.

Мережа забезпечує навчання 249 578 студентів на 10 тис. населення. В університетах, академіях, інститутах навчається 2 212 519 студентів. Потенціали вищої освіти у розрізі областей суттєво нерівномірні й формуються під впливом соціально-економічної ситуації та інфраструктури виробничої та невиробничої сфери регіону.

Тому Міністерство освіти і науки України прагне більш повно врахувати процеси регіоналізації освіти. Суть цих процесів обумовлена прагненням молоді отримувати освіту якомога ближче до місця проживання Тому підтримується ініціатива вищих навчальних закладів щодо створення позабазових підрозділів. За останній рік створено 49 таких підрозділів. Таким чином досягнуто вирівнювання освітніх потенціалів регіонів за кількістю студентів на 10 тис. населення, а кращі вищі навчальні заклади стали доступнішими для молоді різних областей.

12 травня 2005 р. міністр освіти і науки України Станіслав Ніколаєнко провів прес-конференцію, присвячену 100 дням перебування на цій посаді. За результатами моніторингу мережі вищих навчальних закладів припинено діяльність 51 філії ВНЗ і позбавлено ліцензій на проведення освітньої діяльності два іститути через відсутність належного рівня освіти, яку отримували в них студенти. За повідомленням міністра, багато уваги приділяється роботі над якістю і змістом навчальних програм. Із Світовим банком підписано угоду про те, що Україна отримає 86 мли доларів на зміцнення матеріальної бази та інформатизацію середньої школи. Є домовленість про аналогічний транш для вищої школи.

Забезпечення працевлашування випускників

Проблема реформ полягає також у тому, що потрібно вносити зміни не лише в закони про освіту, ай у цілу низку супутніх документів. (Наприклад, Закон «Про вищу професійну освіту», котрий прийнято в Російській Федерації 1992 року, впровадив ступінь бакалавра, але відповідних змін не було внесено у «Кодекс про працю» РФ, через що російські випускники зі ступенем бакалавра мали проблеми з працевлаштуванням.)
Українська Держава намагається розв\'язувати проблеми працевлаштування випускників навчальних закладів. За останні б років державне замовлення на підготовку бакалаврів зросло з 96,4 до 127,0 тис. (на 24 %), а обсяги підготовки магістрів - у 3,5 разу. Першим і визначальним критерієм ефективності діяльності вищої освіти і науки загалом і конкретного вищого навчального закладу зокрема є попит на фахівців на ринку праці. Корисним і плідним, на нашу думку, в цій складній справі може бути підписання відповідних угод між МОН України і Федерацією роботодавців України.

Ряд експертів і керівників освітньою галуззю висунули пропозицію щодо визначення рейтингу вищих навчальних закладів і запровадження елементів своєрідного тендеру на розміщення державного замовлення з урахуванням ефективності працевлаштування випускників як кінцевого результату співпраці з роботодавцями.

Не повною мірою вітчизняна освіта відповідає вимогам формування особистості, громадянського суспільства, демократизації, відкритості та прозорості. Формат навчально-виховного процесу через певні системні труднощі не зорієнтований на всебічний розвиток особистості, задоволення її потреб, забезпечення запитів суспільства та ринку праці конкурентоспроможними, компетентними та відповідальними фахівцями. Не сприяє вирішенню цієї проблеми рівень взаємодії освіти з соціальними партнерами. Поки що відсутні суспільна відповідальність за якість освіти тих, хто причетний до її забезпечення, ефективні інтеграційні процеси. Роботодавці в основному не беруть участі у формуванні змісту освіти та забезпечення якісної професійно-практичної підготовки молоді. Відсутні постійний моніторинг якості освіти на всіх рівнях за участю учнів, студентів, батьків, представників громадських організацій, рейтингове оцінювання діяльності навчальних закладів та їх оприлюднення.

Система фінансування освіти потребує суттєвого удосконалення, забезпечення об\'єктивного контролю у форматі «економічність -ефективність - результативність». При цьому потрібно взяти до уваги, що не лише кількісні показники фінансування відіграють роль у виконанні стратегічних завдань гуманітарного розвитку українського суспільства. Не менш важливе значення має структура вкладень в освіту та кваліфікований менеджмент галузі. Освіта є надзвичайно прибутковою галуззю економіки навіть не стільки з прямих виплат за навчання, скільки з тих економічних вигід, котрі принесуть кваліфіковані професіонали своєю працею.
Стосовно державного замовлення на цей рік, то Міністерством освіти і науки України з урахуванням бюджетних призначень передбачено незначне збільшення показників. Проте це не є основною проблемою. За кількістю студентів ВНЗ Україна не відстає від розвинених держав. Основна проблема знаходиться якраз у площині якості освіти і забезпеченні випускників гідною роботою. Інакше перехід на європейські стандарти освіти може стати лише стимулятором «відпливу мозків» з України та зниженням її інтелектуального потенціалу. Важливим кроком для запобігання цьому має стати належна винагорода за кваліфіковану працю.
Залишаються низькими, невідповідними загальносвітовій практиці показники, що характеризують частку заробітної плати у ВВП та собівартості продукції. У ВВП частка заробітної плати останніми роками становила 45 %, тоді як у країнах Європейського Союзу у середньому 65 %. У собівартості продукції частка витрат на оплату праці становить близько 14 %, у більшості країн ЄС цей показник складає 30-35 %. Турбує розбіжність у розмірах заробітної плати працівників за однакової рівнем кваліфікації у державному і недержавному секторах. Заробітна плата в державному секторі на 20 % нижча, ніж у приватному. У розвинених країнах - навпаки. Наприклад, у СІЛА витрати на робочу силу в державному секторі на одну відпрацьовану людино-годину в 1,5 разу вищі, ніж у приватному.

Забезпечення реалізації інтеграції освітньої системи України в європейську систему освіти

Загальний контингент студентів в українських ВНЗ стано-вив у 2005/06 навчальному році понад 2 709 осіб, демонстру-ючи стабільну тенденцію зростання.
Кількість іноземців, які здобувають в Україні вищу освіту, у 2005/06 навчальному році складає 26 623 особи. За твердженням міністра освіти і науки С. Ніколаєнка, вищі навчальні заклади України мають достатній потенціал для того, щоби збільшити контингент іноземних студентів принаймні втричі. Цей потенціал оцінюється в 500 млн дол. інвестицій. Однак при цьому недопустимі порушення критеріїв допуску осіб до вищої освіти, що встановлені в країнах, звідки приїхали студенти, та демпінгування розміру плати за навчання. Існують випадки рекламацій на якість підготовки іноземних студентів, що неприпустимо.
Залишається багато проблем у сфері інформаційно-роз\'яснювальної роботи стосовно стратегії розвитку системи освіти в Україні. На найвищому рівні лунають думки про доцільність повернення до десятилітнього терміну тривалості здобуття середньої освіти, п\'ятибальної системи оцінювання знань у загальноосвітній школі тощо. При цьому забувається або ігнорується, що дані нововведення є не самоціллю, а необхідними кроками на шляху інтеграції України в європейську систему освіти. Інформаційний і просвітницький супровід зусиль України на цьому шляху явно недостатній. Останнім прикрим прикладом є досить мляве висвітлення в засобах масової інформації прийняття України у члени Болонського процесу на конференції у Бергені. І це при тому, що проблеми освіти безпосередньо стосуються практично кожної української сім\'ї.

А можна було б, наприклад, провести серію радіопередач, інтерв\'ю, брифінгів для ЗМІ, активних резонансних дискусій на телебаченні про стратегічні пріоритети України в освітній галузі, перспективи і переваги європейського шляху розвитку освіти, які конкретно надбання будуть корисними і в чому кожному випускнику українських ВНЗ після приєднання України до Болонського процесу тощо.

Таким чином, окрім власне євроінтеграції в освітній сфері через систему освіти активніше можна сформувати усвідомлення найширшими верствами українського громадянства необхідності якомога повнішої реалізації в цілому стратегічного курсу Української Держави на інтеграцію в європейські та світові структури з метою захисту власних національних інтересів і реалізації духовного та інтелектуального потенціалу Українського народу на благо нинішніх і грядущих поколінь.

2. Відповідно до закону «Про загальну середню освіту» система освіти в сучасній Україні складається з таких ланок:

· дошкільна освіта;

· загальна середня освіта;

· позашкільна освіта;

· професійно-технічна освіта;

· вища освіта;

· післядипломна освіта;

· аспірантура;

· докторантура;

· самоосвіта.

Дошкільна освіта. Здійснюється у дитячих яслах, садках, яслах-садках, сімейних, прогулянкових дошкільних закладах компенсуючого (для дітей, які потребують корекції фізичного і психічного розвитку) та комбінованого типів з короткотривалим, денним, цілодобовим перебуванням там дітей, а також у дитячих садках інтернатного типу, дитячих будинках тощо. Організовуються профільні дитячі садки (понад 1,7 тис.) з пріоритетним розвитком певного напряму діяльності, що запроваджують авторські програми, досвід роботи видатних педагогів минулого й сучасності, надають додаткові освітні послуги. Метою дошкільних закладів є забезпечення фізичного, психічного здоров´я дітей, їх різнобічного розвитку, набуття життєвого досвіду, вироблення умінь та навичок, необхідних для подальшого навчання. Дошкільне виховання спрямоване на практичне оволодіння рідною, а інколи й іноземною мовами, забезпечення пізнавальної активності, розвитку творчих здібностей в ігровій та інших видах діяльності; виховання культури спілкування, поваги і любові до батьків, родини, батьківщини. Ґрунтується на засадах родинного виховання, народної педагогіки, національної культури, надбань світової педагогічної науки та практичного досвіду.

Кожна дитина перед тим, як іти до школи, має одержати підготовку згідно з вимогами базового компонента дошкільної освіти в підготовчих групах дошкільних закладів, за спеціальною програмою в підготовчих групах при школі або за програмою сімейного виховання. Базовий компонент дошкільної освіти, який забезпечує право дитини на якісну освіту, захист її від впливу негативних явищ у суспільстві, є основою єдиного освітнього простору, гарантом його якості в дошкільних закладах. Його зміст відображає тенденції до гуманізації дошкільної освіти, орієнтує на збалансоване співвідношення між розумовим, фізичним, соціальним розвитком дитини, виховання цілісної особистості, здатної до самовираження. Він передбачає засоби і шляхи підготовки дошкільника до життя у суспільстві, яке кардинально змінюється, інтегрується у світову спільноту, забезпечує умови для розкриття вікового потенціалу дитини, реалізації її права вибору та захисту її гідності.

Загальна середня освіта. Вона є обов´язковою складовою безперервної освіти і спрямована на забезпечення всебічного розвитку особистості через навчання та виховання, які ґрунтуються на загальнолюдських цінностях, принципах науковості, полікультурності, світського характеру освіти, системності, інтегрованості, єдності навчання і виховання, на засадах гуманізму, демократії, громадянської свідомості, взаємоповаги між націями і народами в інтересах людини, родини, суспільства, держави.

Загальна середня освіта — цілеспрямований процес засвоєння систематизованих знань про природу, людину, суспільство, культуру та виробництво засобами пізнавальної та практичної діяльності, результатом якого є інтелектуальний, соціальний і фізичний розвиток особистості, що є основою для подальшої освіти і трудової діяльності.

Завдання загальної середньої освіти полягають у вихованні громадянина України; формуванні особистості учня (вихованця), розвитку його здібностей та обдаровань, наукового світогляду; виконанні вимог Державного стандарту загальної середньої освіти, підготовці учнів до подальшої освіти і трудової діяльності; вихованні в учнів поваги до Конституції, державних символів України, прав і свобод людини й громадянина, почуття власної гідності, відповідальності перед законом за свої дії, свідомого ставлення до обов´язків людини і громадянина; реалізації права учнів на вільне формування політичних і світоглядних переконань, шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей українського народу та інших народів і націй; виховання свідомого ставлення до свого здоров´я та здоров´я інших громадян як найвищої соціальної цінності, формування гігієнічних звичок і засад здорового способу життя, збереження і зміцнення фізичного та психічного здоров´я учнів.

Залежно від умов роботи профільність навчання реалізується як у межах усього навчального закладу, так і в окремих класах або групах учнів. Поширена і робота шкіл та класів без визначення профілю навчання (загальноосвітній профіль).

Відповідно до можливостей щодо забезпечення освітнього рівня функціонують різні типи загальноосвітніх навчальних закладів:

Середня загальноосвітня школа — загальноосвітній навчальний заклад І—III ступенів. І ступінь — початкова школа (1—3 (4) класи; термін навчання — 3 (4) роки); II ступінь — основна школа (5—9 класи; термін навчання — 5 років); III ступінь — старша школа, як правило, з орієнтацією на профільне навчання (10—11 (12) класи; термін навчання — 2 (3) роки).

Школи всіх трьох ступенів можуть функціонувати разом або самостійно.

Загальноосвітня школа-інтернат — загальноосвітній навчальний заклад з частковим або повним державним утриманням дітей, які потребують соціальної допомоги.

Вечірня (змінна) школа — загальноосвітній навчальний заклад II—III ступенів для громадян, які не мають можливості навчатися у школах з денною формою навчання.

Спеціалізована школа (школа-інтернат) — загальноосвітній навчальний заклад І—III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів.

Гімназія — загальноосвітній навчальний заклад II—III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів відповідно до профілю (переважно гуманітарного).

Ліцей — загальноосвітній навчальний заклад III ступеня з профільним навчанням і допрофесійною підготовкою.

Колегіум — загальноосвітній навчальний заклад III ступеня філологічно-філософського та (або) культурно-естетичного профілю.

Спеціальна загальноосвітня школа (школа-інтернат) — загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку.

Загальноосвітня санаторна школа (школа-інтернат) — загальноосвітній навчальний заклад І—III ступенів відповідного профілю для дітей, які потребують тривалого лікування.

Школа соціальної реабілітації — загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують особливих умов виховання (створюється окремо для хлопців і дівчат).

Професійна освіта. Здійснюється в системі вищих та середніх навчальних закладів: багатопрофільних університетах, академіях, інститутах, коледжах, технікумах, педагогічних, медичних та мистецьких училищах. Професійно-технічну освіту здобувають у середніх професійно-технічних училищах, які забезпечують підготовку кваліфікованих робітників.

Відповідно до статусу вищих навчальних закладів встановлено чотири рівні акредитації:

1. Технікум, училище, інші прирівняні до них вищі навчальні заклади.

2. Коледж, інші прирівняні до нього вищі навчальні заклади.

3—4. Інститут, консерваторія, академія, університет.

Вищі навчальні заклади освіти можуть створювати різні типи навчально-науково-виробничих комплексів, об´єднань, центрів, інститутів, філій, коледжів, ліцеїв, гімназій. Підготовка фахівців у них здійснюється з відривом від виробництва (очна), без відриву (вечірня, заочна форма), шляхом поєднання цих форм, а з окремих спеціальностей — екстерном.

Реформування вищої освіти передбачає перехід до динамічної ступеневої системи підготовки фахівців («бакалавр», «магістр»), що задовольняє можливість особистості в здобутті певного освітнього та кваліфікаційного рівня за бажаним напрямом відповідно до здібностей; формування мережі вищих навчальних закладів (за рівнем (освітнім та кваліфікаційним), типом, формами і термінами навчання, джерелами фінансування), яка б задовольняла потреби людини і держави — підвищенню освітнього і культурного рівня суспільства.

Важливим кроком на шляху удосконалення вищої освіти є затвердження Постановою Кабінету Міністрів України нового Переліку напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями. У ньому вперше відображені освітньо-кваліфікаційні рівні (ступенева освіта) підготовки фахівців у вищих навчальних закладах України, внесені принципові зміни з установлення ринкових відносин, включено нові спеціальності, узагальнено існуючі.

Освіта в Україні організується з урахуванням принципу безперервності (навчання впродовж усього життя). Ринок праці змінюється, що диктує необхідність створення короткотермінових навчальних програм перепідготовки й підвищення кваліфікації кадрів. Цю функцію виконує система післядипломної освіти.

У державній програмі «Освіта» («Україна XXI століття») накреслено стратегію розвитку освіти на найближчі роки, визначено курс на створення життєздатної системи безперервного навчання й виховання, підтримання постійного інтелектуального і культурного потенціалу як вищої цінності нації.

3. Весь 20-річний період незалежності України проходив під знаком формування, реалізації і розвитку національної державної політики в освітній сфері. Цей процес відбувався нерівномірно, успіхи чергувалися з утратами, швидкі реформи – повільним просуванням уперед, нерідко тупцюванням на місті та відступами. Однак головним підсумком сьогодення є функціонуюча та самодостатня національна освітня система, що здебільшого зберегла кращі здобутки і традиції минулого та водночас накопичила потенціал модернізації в контексті європейської інтеграції, світової глобалізації, національної самоідентифікації» (Національна доповідь про стан і перспективи розвитку освіти в Україні (До 20-річчя незалежності України) [1, с.8]. І. Формування та розвиток державної політики в галузі освіти України з набуттям державного суверенітету можна виділити наступні етапи розвитку державної політики в галузі освіти України: перший етап (травень 1991 р. – березень 1996 р.) - ухвалення Закону Української РСР “Про освіту” та затвердження державної національної програми «Освіта» (Україна ХХІ століття); другий (березень 1996 р. – грудень 1998 р.) – удосконалення базового законодавства про освіту, ухвалення Закону України “Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР “Про освіту”, який за своєю суттю, змістом і напрямами став фактично новою редакцією Закону “Про освіту”; третій (грудень 1998 р. – січень 2002 р.) – прийняття законів прямої дії, що визначають стратегію розвитку національно освіти, закріплюють її нормативи, вимоги, стандарти, законодавчо регулюють відносини всіх структурних підрозділів освіти; четвертий (січень 2002 р. – жовтень 2002 р.) – утілення в життя окремих положень законів прямої дії шляхом формування нормативно-правової бази галузі освіти; розробка стратегічного документа щодо розвитку освіти, підготовка до затвердження цільових державних програм; п’ятий (жовтень 2002 р. – липень 2010 р.) – затвердження стратегічного плану дій – шостий (липень 2010 р. – жовтень 2011 р.) – забезпечення поліпшення функціонування та інноваційного розвитку освіти, підвищення її якості та доступності, коригування завдань та заходів відповідно до сучасних потреб (запровадження 11-річного терміну навчання в загальноосвітніх навчальних закладах та обов’язкової дошкільної освіти дітей 5-річного віку), інтеграції до європейського освітнього простору; сьомий (жовтень 2011 р. – до цього часу) – ухвалення Національної стратегії розвитку освіти України на 2012-2021 рр., визначення основних напрямів дальшого розвитку системи освіти [4, c. 22-23]. У 1991 р. ухвалено Закон Української РСР «Про освіту» та Закон України «Про наукову та науково-технічну діяльність», у яких чітко окреслено право України на формування власної, незалежної від центру політики в галузі освіти і науки. З метою визначення стратегічних напрямів на шляху формування власної освітньої політики у 1995 році проведено перші парламентські слухання про стан освіти в Україні. Зазначені парламентські слухання сприяли активізації роботи по підготовці законодавчої бази національної системи освіти У 1996 р. прийнято Конституцію України, зокрема статтю 53 та внесено зміни і доповнення до Закону Української РСР «Про освіту». На їх виконання у 1996 р. Постановою Верховної Ради України затверджено Програму діяльності Кабінету Міністрів України. Серед іншого в ній визначалися стратегічні завдання розвитку галузі, прискорення її системного реформування, розроблення необхідного законодавства і т. ін. У період з 1998 по 2002 рр. було ухвалено закони, які регламентують відносини у підсистемах вітчизняної освіти, зокрема закони України: - “Про професійно-технічну освіту” (1998 р.) – закон визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи професійно-технічної освіти, створення умов для професійної самореалізації особистості та забезпечення потреб суспільства і держави у кваліфікованих робітниках. Завданням цього Закону є регулювання суспільних відносин в галузі професійно-технічної освіти з метою: забезпечення громадянам України на законних підставах, права на здобуття професійно-технічної освіти відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, перепідготовку та підвищення кваліфікації, задоволення в реалізації державної політики зайнятості населення; забезпечення необхідних умов функціонування і розвитку установ професійно-технічної освіти та професійно-технічних навчальних закладів різних форм власності та підпорядкування; - “Про загальну середню освіту” (1999 р.) – закон визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи загальної середньої освіти, що сприяє вільному розвитку людської особистості, формує цінності правового демократичного суспільства в Україні. Основними завданнями законодавства України про загальну середню освіту є: забезпечення права громадян на доступність і безоплатність здобуття повної загальної середньої освіти; забезпечення необхідних умов функціонування і розвитку загальної середньої освіти; забезпечення нормативно-правової бази щодо обов`язковості повної загальної середньої освіти; визначення структури та змісту загальної середньої освіти; визначення органів управління системою загальної середньої освіти; визначення прав і обов`язків учасників навчально-виховного процесу, встановлення відповідальності за порушення законодавства про загальну середню освіту; - “Про позашкільну освіту” (2000 р.) – закон визначає державну політику у сфері позашкільної освіти, її правові, соціально-економічні, організаційні освітні та виховні засади. Завданнями цього Закону є: забезпечення прав громадян на здобуття позашкільної освіти; створення нормативно-правової бази для подальшого розвитку позашкільної освіти; встановлення правових засад діяльності позашкільних навчальних закладів; визначення основних напрямів, змісту і форм навчально-виховного процесу в позашкільних навчальних закладах; - “Про дошкільну освіту” (2001 р.) – закон визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи дошкільної освіти, яка забезпечує розвиток, виховання і навчання дитини, ґрунтується на поєднанні сімейного та суспільного виховання, досягненнях вітчизняної науки,надбаннях світового педагогічного досвіду, сприяє формуванню цінностей демократичного правового суспільства в Україні; - “Про вищу освіту” (2002 р.). – закон спрямований на врегулювання суспільних відносин у галузі навчання, виховання, професійної підготовки громадян України. Він встановлює правові,організаційні, фінансові та інші засади функціонування системи вищої освіти, створює умови для самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства і держави у кваліфікованих фахівцях. Таким чином, протягом порівняно короткого часу Україна стала чи не єдиною країною на теренах СНД, у якій практично було завершено формування законодавчої бази освіти. Разом із тим дієвих механізмів упровадження цієї бази не було. Постало питання щодо активізації роботи по підготовці необхідної нормативно-правової бази, спрямованої на виконання законодавства про освіту. Протягом останніх десяти років за ініціативою Комітету з питань науки і освіти Верховною Радою України було проведено: - парламентські слухання: “Про виконання законодавства щодо розвитку загальної середньої освіти” (16.10.202 р.): “Про стан і перспективи розвитку вищої освіти в Україні” (13.05.2004 р.): “Про запровадження 12-річної загальної середньої освіти: проблеми та шляхи їх подолання” (09.06.2010 р.); Отже, за роки незалежності Україна зробила істотні кроки на шляху формування, вдосконалення та реалізації державної політики в галузі освіти. Її формування розпочато ще до проголошення Української незалежної держави. За роки незалежності сформовано основне законодавче поле становлення та розвитку системи освіти, розроблено її нормативно-правову базу з урахуванням власного досвіду та світовими тенденціями.

Аналіз досягнень і втрат у процесі модернізації освіти Автори Національної доповіді про стан і перспективи розвитку освіти в Україні (До 20-річчя незалежності України) визначають наступні найважливіші досягнення і втрати на шляху формування та реалізації державної політики в галузі освіти: Досягнення: 1. Розроблення нової методології розвитку української освіти (цілі та цінності демократичного суспільства, особистісного розвитку, спрямованість до європейського освітнього простору тощо). 2. Створення каркаса нового законодавства і нормативного поля функціонування освіти. 3. Визначення засад рівного доступу всіх громадян до якісної освіти всіх рівнів як магістральний напрям її розвитку. 4. Докорінне (або часткове) оновлення змісту освіти; запровадження механізму державних стандартів як важеля збереження єдиного освітнього простору та управління якістю освіти в країні. 5. Перехід до варіативної освіти, створення варіативних програм, підручників і навчальних посібників. 6. Використання нових форм і технологій контролю оцінювання навчальних досягнень учнів, студентів; запровадження зовнішнього незалежного оцінювання та врахування його результатів при вступі до вищих навчальних закладів. 7. Впровадження нової методики, удосконалення атестації педагогічних і науково-педагогічних кадрів та державної акредитації навчальних закладів. 8. Поширення нових технологій (ІКТ, компетентнісна освіта, дистанційна освіта, інтерактивні методики тощо). 9. Рух до багатоканального фінансування галузі. 10. Створення національної педагогічної преси. 11. Розвиток професійних об’єднань, товариств, громадських організацій у центі та регіонах, що сприяло розвитку державно-громадського управління. Основні втрати: 1. Фактичне усунення центральних і регіональних органів влади від нагальних освітніх потреб, підміна системної науково обґрунтованої ідеології ситуативною політизацією освіти, слабкий вплив на освітній стан наукової, культурної спільноти, що негативно відбилося на культурному та освітньому рівні суспільства, зумовило втрату освітою своєї консолідуючої, культурно-творчої місії в українському суспільстві. 2. Згортання мережі дошкільних навчальних закладів унаслідок фактичного усунення влади від розв’язання проблем дошкілля, невміння прогнозувати демографічну ситуацію і потреби розвитку освіти в регіонах, відсутність правових засад щодо статусу землі та будівель, що зумовило неготовність до останнього часу забезпечити системну дошкільну освіту, зокрема перед шкільної для дітей старшого дошкільного віку. 2. Неповне забезпечення рівного доступу всіх громадян до якісної загальної середньої освіти, зокрема в сільській місцевості. Не завжди виправдане скорочення мережі загальноосвітніх навчальних закладів, розташованих у сільській місцевості. 3. Дотепер не визначено місця професійно-технічних навчальних закладів і технікумів у нових ринкових умовах, інноваційній економіці. 4. Унаслідок слабкого контролю в центрі та на місцях процесу розвитку мережі вищих навчальних закладів різного рівня виникли ризики здобуття молоддю неякісної освіти, погіршився імідж української вищої школи за кордоном. Задавненість і масштабність проблеми спричиняють велике соціально-педагогічне й економічне напруження щодо її розв’язання в сучасних умовах, унеможливлюють корупцію і хабарництво. 5. Перехід до наступних етапів модернізації системи освіти без належного моніторингу якості попереднього стану призвів до системної безвідповідальності за їхні результати, загальмував розвиток економіки освіти, інноваційний рух до її нової якості тощо. 6. Педагогічна освіта стала аутсайдером вищої школи, її стратегія – наздогнати, а не випередити. Школа перестала бути реальним замовником змісту і результатів підготовки майбутнього вчителя. Навіть у педагогічних університетах професія вчителя перетворилася лише на одну з-поміж інших. Учитель не виховується як суб’єкт сучасних цінностей. Загалом українська освіта фактично не стала загальнонаціональним пріоритетом [1, c. 11-13]. Причинами такого стану є: розвиток української освіти впродовж розбудови державної політики відбувається в умовах суперечливих внутрішніх впливів політичних, економічних, культурних і власне освітянських чинників. Головними з них є: - політична нестабільність, часті зміни владних команд, невизначеність орієнтирів щодо ідеологічної консолідації суспільства; - руйнівні соціальні ефекти освіти (корупція, політизація управління, нерівність розвитку регіонів і як наслідок нерівність в отримання якісної освіти), які спричиняють соціальну диференціацію і стратифікацію суспільства, а їх прояви народжують агресію молоді, девальвацію моральних та інтелектуальних цінностей; - відсутність моніторингу якості проведення реформ, низький рівень участі громадськості у реформуванні освіти, управлінні нею, оцінюванні якості; - тривала економічна й екологічна криза; - демографічні зміни (зниження народжуваності, міграція, збільшення кількості знелюднілих населених пунктів); - криза сім`ї як соціального інституту, що зумовила дефіцит відповідального батьківства, конфлікт між поколінням дорослих і дітей, молоді; - певна неузгодженість законів прямої дії, їх функціональна неповнота: - не сформованість моніторингу виконання законів і нормативів розвитку освіти; - вибуховий розвиток масової інформації і комунікації (Інтернету), які народжують свій суперечливий вплив на дітей та молодь; - майже нерегульований державою і місцевою владою розвиток мережі освітянських закладів зумовив занепад одних півнів освіти (наприклад, дошкільної, професійно-технічної, післядипломної) і не забезпечення інших (наприклад, стрімке зростання як державного, так і недержавного секторів вищих навчальних закладів ІІІ і ІV рівнів акредитації); - розбалансування кількісних і якісних показників професійно-технічної і вищої освіти із потребами економіки, ринку праці; - розрив у часі і змісті модернізацій них процесів у загальній середній і вищій освіті зумовив непідготовленість педагогічних, науково-педагогічних працівників і управлінських кадрів до вчасного і адекватного реагування на інновації: - низький соціальний і матеріальний статус педагогічних та науково-педагогічних працівників. ІV. Проблемні питання в сфері дошкільної, загальної середньої, позашкільної освіти Позашкільна освіта: 1. Вдосконалення механізму фінансування системи позашкільної освіти шляхом внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо врахування видатків з місцевих бюджетів на позашкільну освіту при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів (довідково: після прийняття Бюджетного кодексу України у 2001 році гостро постала проблема фінансування позашкільних навчальних закладів. Видатки на утримання позашкільних навчальних закладів здійснюються за рахунок частини доходів місцевих бюджетів, які не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів (стаття 91). Розподіл видатків здійснюється органами місцевого самоврядування самостійно, виходячи з обсягів зазначених вище доходів та власних пріоритетів у їх розподілі. Такий стан не забезпечує стабільності функціонування позашкільних навчальних закладів (розвиток навчальної, матеріально-технічної бази) і потребує постійного коригування. Комітет з питань науки і освіти протягом останніх десяти років ініціює внесення зазначених змін. Міністерство фінансів України не підтримує пропозиції Комітету. На жаль, Верховною Радою України шостого скликання відхилено проект Закону України про внесення змін до Бюджетного кодексу України (щодо фінансування позашкільних навчальних закладів та загальноосвітніх спеціалізованих шкіл-інтернатів) (реєстр. № 9766 від 31.01.2012 р., автор н/д Самойлик К.С.). 2. Подальша робота по вдосконаленню нормативно-правової бази: - внести зміни до Положення про типи позашкільних навчальних закладів в частині чіткого визначення відповідної категорійності позашкільних навчальних закладів – за місцем розташування, за кількістю дітей, за напрямами і профільністю тощо; - привести Типове положення про атестацію педагогічних працівників до вимог чинного законодавства з урахуванням специфіки роботи навчальних закладів Міністерства культури і туризму України; - внести зміни до діючих нормативно-правових актів щодо: реалізації права педагогічних працівників позашкільних навчальних закладів (методистів) на пенсію за вислугу років; визначити нормативу фінансування позашкільних навчальних закладів з розрахунку на одного учня, а не на душу населення; встановити розмір плати за навчання у державних школах естетичного виховання дітей, визначивши верхню межу оплати від мінімальної заробітної плати та встановити пільгові категорії учнів; поновити обрахунок стажу роботи, що дає право на встановлення надбавки за вислугу років, педагогічним працівникам, які раніше працювали в творчих колективах та посадах артистів оркестру, балету, хормейстерів, балетмейстерів та зараховувати до стажу час навчання на стаціонарі в мистецьких навчальних закладах. Дошкільна освіта: * Кількість дошкільних навчальних закладів станом на 1 вересня 1990 року становила 24 тис. 500, у них навчалося 2 млн. 428 дітей дошкільного віку. * Станом на 1 вересня 2012 року їх кількість становила 16 тис. 186 з контингентом 1 млн. 354 тис. 394 дітей. У зв`язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів з питань загальної середньої освіти щодо організації навчально-виховного процесу» в частині запровадження обов`язкової дошкільної освіти дітей старшого дошкільного віку вкрай необхідно забезпечити: - розвиток мережі дошкільних навчальних закладів всіх типів і форм власності, особливо у сільській місцевості, шляхом будівництва нових дошкільних закладів, відновлення діяльності закритих і відомчих, реорганізації дитячих садків загального типу відповідно до потреб населення (довідково: на виконання норм вищезазначеного Закону, завдяки об’єднання зусиль центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування станом на 15.08.2012 року різними формами здобуття дошкільної освіти охоплення 5-річних дітей різними формами дошкільного виховання становить 99,8 відсотків, а у 19 регіонах він досяг 100 відсотків. У І півріччі 2012 року додатково відкрито 108 закладів: 1 новобудову (у сільській місцевості Одеської області), 72 дошкільні навчальні заклади у пристосованих приміщеннях, 35 дошкільних навчальних закладів відновили діяльність) [7]. - організацію роботи щодо здійснення обліку дітей дошкільного віку та виділення коштів для запровадження альтернативних форм здобуття дошкільної освіти; - удосконалення нормативно-правового забезпечення функціонування об’єднання “школа – дитячий садок”; - впровадження у систему дошкільної освіти соціально-педагогічного патронату, що дозволить охопити дошкільним вихованням дітей, які за станом здоров’я не можуть відвідувати дошкільні заклади; - відкриття спеціальних груп у дошкільних закладах загального розвитку, та передбачити створення умов для перебування з однолітками та здобуття дошкільної освіти та ранньої соціальної допомоги дітям дітьми з вадами фізичного та (або) розумового розвитку; - розроблення державного єдиного фінансового нормативу утримання однієї дитини у дошкільному навчальному закладі відповідно до типу закладу, що дозволить планувати видатки на дошкільну освіту, відхід від принципу фінансування дошкільної освіти від досягнутого, безоплатне утримання у дошкільному закладі дітей, що належать до соціально незахищених категорій; - забезпечення дошкільних закладів сучасними меблями, спортивним обладнанням, іграшками, іншими засобами навчання і виховання для створення комфортних та безпечних умов перебування дітей у дошкільних закладах; - розроблення програми державного фінансування видання навчальної і методичної літератури для дошкільних навчальних закладів; - посилення соціального захисту працівників дошкільної освіти, а саме: прирівняти їх у статусі до педагогічних працівників інших освітніх ланок. Загальна середня освіта: Довідково: * Мережа денних загальноосвітніх навчальних закладів має тенденцію до скорочення: 2007 р. – кількість шкіл у містах становила – 6352, у сільській місцевості – 14055, усього по Україні – 20447. За три року станом на 15.08.2010 р. кількість шкіл зменшилась на 768 одиниць). * Малокомплектність та мала середня наповнюваність як самих загальноосвітніх навчальних закладів (220 учнів у 2010 р., 327 – у 1990 р) так і класів (18,5 – у 2010 р., 226 – 2001 р.), замале співвідношення учні/учитель (8,3 у 2010 р., 13,3 у 1990 р.). Нині 679 шкіл І ступеня (32 % їх загальної кількості) мають до 10 учнів, близько 1,3 шкіл І-ІІ ступенів – до 40 учнів. Загалом частка малокомплектних шкіл становить майже п’яту частину, а вартість навчання одного учня в низ у 3-4 рази більше, ніж у звичайній них [1, с. 37]. 1. Призупинення тенденції безпідставного закриття загальноосвітніх навчальних закладів, зокрема в сільській місцевості. Активізація роботи зі створення шкільних освітніх округів, опорних шкіл. Завершення роботи з розв’язанням транспортних потреб для підвезення учнів й учителів до місця навчання. 2. Покращення змісту загальної середньої освіти, розвитку видавничої справи для освітніх цілей, формування єдиних підходів до якості підручників, особливо історії, створення інформаційних технологій і програмно-методичних комплексів, електронних програмованих засобів навчання, їх апробації і моніторингу, підготовки вчителів до застосування їх у навчальному процесі 3. Відновлення державної системи постачання навчальної літератури до освітніх закладів. Забезпечення безперешкодного доступ загальноосвітніх навчальних закладів до створюваних інформаційних ресурсів, завершення створення всеукраїнського освітнього порталу. 4. Реальне підвищення престижності педагогічної праці, виконання чинного освітянського законодавства в частині гарантій держави педагогічним, науково-педагогічним працівникам та іншим категоріям працівників навчальних закладів, зокрема окремих норм та положень статті 57 Закону України “Про освіту”. Підвищення пенсійного забезпечення педагогічних працівників. V. Можливі шляхи вирішення вищезазначених проблем (шляхом удосконалення чинного законодавства про освіту) 1. Внесення змін до чинного Закону України “Про загальну середню освіту” щодо зменшення наповнюваності класів загальноосвітніх навчальних закладів, розташованих у сільській місцевості з п’яти до трьох-чотирьох учнів (довідково: Верховною Радою України 6 скликання ухвалено в першому читанні законопроекти «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань освіти щодо вдосконалення державної політики в галузі освіти (реєстр. № 8622, автор н/д Самойлик К.С.), “Про внесення змін до Закону України “Про загальну середню освіту” щодо наповнюваності класів та реорганізації загальноосвітніх навчальних закладів (реєстр. № 9062 (доопрацьований членами Комітету з питань науки і освіти), автори н/д Луцький М.Г., Самойлик К.С., Давимука С.А.), в яких пропонується внести зміни до статей 11 та 14 вищезазначеного закону в частині того, що реорганізація і ліквідація загальноосвітніх навчальних закладів, заснованих на комунальній формі власності або переданих у комунальну власність, здійснюється за рішенням органу місцевого самоврядування, у підпорядкуванні якого перебуває загальноосвітній навчальний заклад, а у сільській місцевості – допускається лише за згодою територіальних громад; у загальноосвітніх навчальних закладах, розташованих у селах, селищах, кількість учнів у класах визначається демографічною ситуацією, але повинна становити не менше трьох осіб для 1-4 класів та не менше чотирьох осіб для 5-11 класів. При меншій кількості учнів у класі заняття проводяться за індивідуальною формою навчання. 2. Ухвалення у другому читання проекту Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань освіти щодо вдосконалення державної політики в галузі освіти” (реєстр. № 8622, автор н/д Самойлик К.С.) (довідково: законопроектом передбаченошляхом внесення змін до законів України «”Про освіту”, “Про загальну середню освіту”, “Про дошкільну освіту”: - розширення переліку форм навчання в навчальних закладах, зокрема індивідуальною та дистанційною формами навчання; - розширення повноважень спеціально уповноваженого органу виконавчої влади в галузі освіти науки, молоді та спорту (Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України) щодо забезпечення відбору на конкурсній основі, а також державного замовлення на придбання та поставлення навчальних програм, підручників, посібників, методичної літератури, засобів навчання для колекційної і реабілітаційної роботи з дітьми; - уточнення процедур створення, ліквідації та реорганізації діючих загальноосвітніх, дошкільних, позашкільних навчальних закладів заснованих на державній та комунальній формі власності, а саме: їх реорганізація і ліквідація допускається лише за згодою відповідного органу місцевого самоврядування за погодженням зі спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки, молоді та спорту, а реорганізація або ліквідація загальноосвітніх навчальних закладів допускається ще й за згодою територіальної громади (загальних зборів) села, селища; - створення належних умов для навчання дітей, які потребують соціально-педагогічної допомоги та реабілітації, законодавче закріплення логопедичної допомоги в системі освіти та її кадрове забезпечення; - віднесення до учасників навчально-виховного процесу: шкільних бібліотекарів, психологів, соціальних педагогів, педагогів – організаторів; - надання педагогічним працівникам щорічної грошової винагороди в розмірі не менше одного посадового окладу (ставки заробітної плати) за сумлінну працю, зразкове виконання службових обов`язків. До того ж, передбачено, що дії статті 57 Закону України «Про освіту не можуть бути призупинена іншими законодавчими актами; - забезпечення педагогічних працівників, які працюють у сільській місцевості і селищах міського типу, а також пенсіонерам з їх числа безоплатним користуванням житлом з опаленням і освітленням: - зменшення наповнюваності класів загальноосвітніх навчальних закладах до 25 учнів; - зменшення наповнюваність класів у сільській місцевості з 5-и учнів до 3-х учнів; - запровадження поділу класів на групи під час вивчення таких предметів: технології, трудове навчання, українська та російська мови іноземні мови, фізична культура, спецкурси та предмети профільних дисциплін; - законодавче закріплення визначення поняття «виховний процес» у системі загальної середньої освіти; - уточнення процедури зарахування учнів до 1 класу загальноосвітніх навчальних закладів, законодавче закріплення відповідальності органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування за охоплення навчанням дітей шкільного віку; - забезпечення безоплатним гарячим харчуванням учнів 1-4 класів загальноосвітніх навчальних закладів державної і комунальної форми власності; - встановлення доплат педагогічним працівникам за завідування кабінетами інформатики та інформаційно-комунікативних технологій, спортивними залами, плавальними басейнами та спортивними майданчиками – 15-20 відсотків у співвідношення до тарифної ставки; - врегулювання земельних питань, зокрема законодавче закріплення права власності на земельні ділянки, на яких розташовані дошкільні, загальноосвітні навчальні заклади різних типів та форм власності тощо. Прийняття законопроекту дозволить: - забезпечити громадянам рівний і справедливий доступ до дошкільної, загальної середньої освіти, створити належні умови для навчання дітей; - призупинити процес скорочення мережі загальноосвітніх навчальних закладів, що сприятиме збереженню приміщень навчальних закладів, зокрема в сільській місцевості; - збільшити педагогічне навантаження вчителів, що сприятиме залученню до педагогічної праці молодих спеціалістів-педагогів; - врегулювати права власності на земельні ділянки, на яких розташовані навчально-виховні заклади; - встановити соціальну справедливість у питаннях оплати праці деяких категорій педагогічних працівників. 3. Ухвалення проект Закону України про внесення змін до Закону України “Про дошкільну освіту” (щодо організації навчально-виховного процесу (автори н|д. Самойлик К.С., Курило В.С., Баранов-Махорт С.М., реєстр. № 9714-1) (прийнятий за основу) (довідково: законопроект має на меті:врегулювати важливі аспекти функціонування дошкільних навчальних закладів та законодавчо розширити умови для розширення рівного доступу до дошкільної освіти дітей дошкільного віку, зокрема: - створення і відкриття різних типів дошкільних навчальних закладів (груп), у тому числі, у пристосованих приміщеннях; - запровадження безоплатного харчування дітей, які досягли старшого дошкільного віку (від 5 до 6 (7) років); - закріплення права батьків та дітей навчатися чи виховуватися мовами національних меншин у місцях їх компактного проживання; - запровадження інклюзивного (інтегрованого) навчання дітей з особливими потребами; запровадження обов’язкового медичного обслуговування 3. Внесення на розгляд Верховної Ради Українипроекту Закону України щодо вдосконалення механізму фінансування позашкільних навчальних закладів в частині включення позашкільної освіти до переліку видатків, що здійснюютьсяз місцевих бюджетів і враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів (довідково: Верховною Радою України 6 скликання відхилено проект Закону України про внесення змін до Бюджетного кодексу України (щодо фінансування позашкільних навчальних закладів та загальноосвітніх спеціалізованих шкіл-інтернатів) (автор н/д. Самойлик К.С., реєстр. № 9766) (довідково: законопроектом передбачалосяшляхом внесення змін та доповнень до статей 88, 89, 90 Бюджетного кодексу України змінити механізм фінансування позашкільної освіти та спеціалізованих загальноосвітніх шкіл-інтернатів, зокрема виключити у Бюджетному кодексі України позашкільну освіту з переліку видатків місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів та включити її до переліку видатків, що здійснюються з місцевих бюджетів і враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів). 4. Ініціювання розробки та прийняття нової редакції Державної цільової програми “Шкільний автобус на 2012-2017 рр.”. 5. Прийняття Закону України про внесення змін та доповнень до законів України “Про загальнообов’язкове пенсійне страхування”, “Про освіту” щодо пенсійного забезпечення педагогічних працівників в частині запровадження обрахунку пенсії педагогічним працівникам в розмірі 80% від суми заробітної плати педагогічного працівника. 6. Постійний моніторинг Комітетом практики застосування чинного законодавства про освіту, постанов Верховної Ради України за результатами парламентських слухань