Клас Стьожкові черви або Цестоди – Cestoda.

Стьожкові черви (3500 видів)– група високоспеціалізованих ектопаразитів –здебільшого паразити кишечника людини та різних видів хребетних тварин.

Ззовні тіло стьожкових червів дуже відрізняється від інших плоских червів. Це пов’язано з остаточним переходом до паразитичного способу життя. Тіло марити стрічкоподібне (стробіла) від 1 мм до 12 м, поділене на членики — від декількох члеників в ехінокока до декількох тисяч у бичачого ціп'яка. На передньому кінці тіла знаходиться голівка (сколекс), забезпечена органами прикріплення присосками, гачечками, защепками – бортіями (рис. 4). На голівці є безліч чутливих волосків — органів дотику.

За сколексом розташована шійка, яка є зоною росту стробіли цестоди. Звідси постійно відшнуровуються нові членики.

Рис. 4. Сколекси різних цестод. А - сколекс свинячого ціп’яка; Б – група гачків на сколексі того ж ціп’яка при великому збільшенні; В - гачки на сколексі ехінокока при великому збільшенні; Г - сколекс бичачого ціп’яка; Д - сколекс широкого стьожка. 1 - присоска; 2 -крючья; 3 - хоботок; 4 – ботрії.

Стьожкові черви повністю втратили травну систему. Вони всмоктують поживні речовини поверхнею тіла. Покриви тіла – тегумент – мають безліч виростів — ворсинок, що значно збільшує їхню поверхню та полегшує поглинання поживних речовин. Дихання анаеробне. Розвиток інших систем, крім статевої, подібний до вільноживучих.

У кожному членику марити в більшості видів знаходяться чоловічі та жіночі статеві системи. Жіноча система особливої будови – яєчник один, від нього відходить яйцепровід, що впадає в спеціальний утвір – оотип, куди також впадають протоки жовточника та скорлупових залоз. Від оотипу відходить матка, в якій яйця дозрівають.

Рис. 5. Зрілі членики ціп’яків. А – свинячого; Б – бичачого

1 - матка; 2 – сім’япровід; 3 – оотип.

Запліднення часто перехресне, але може бути і самозапліднення. Заплідненні яйця надходять до матки (у ціп’яків вона сліпо замкнена, у стьожаків має отвір), де зберігаються до моменту відокремлення членика від тіла черва. Після відокремлення, членики виводяться назовні з кишечника остаточного хазяїна разом з екскрементами. Щоденно стьожковий черв виділяє назовні близько 1500 яєць.

У життєвому циклі відбувається зміна хазяїв. З яйця виходить рухлива личинка з шістьма гачками – онкосфера (рис. 6). Вона через стінки кишечника проникає у кровоносні судини. Током крові личинка заноситься до відповідного органу, де вона перетворюється на наступну личинкову стадію. У багатьох ціп’яків життєві цикли відбуваються за участі одного проміжного хазяїна, в організмі якого формується личинка – фіна (рис. 6 – 4-6). Фіна має вигляд міхура, яка містить вп’ячені всередину одну (цистицерк) або багато (ехінокок) капсул із зачатковою головкою та передньою частиною тіла паразита. При поїданні тканин чи органів проміжного хазяїна остаточним, оболонка фіни перетравлюється, а головка за допомогою органів прикріплення чіпляється до стінки кишечника. Починається процес утворення нових члеників та формування статевозрілої особини паразита.

Рис. 6. Типи личинок у цестод: 1 – яйце з онкосферою, 2 – онкосфера, 3 – рухлива онкосфера (стьожка широкого), 4-7 – фіни цестод (4 – плероцеркоїд, 5 – цестецерк, 6 – ехінокок)

Бичачий (неозброєний) ціп‘як (Taeniarhynchus saginatus). Дорослі особини мешкають у тонкому кишечнику людини (остаточний хазяїн) (рис. 7). Проміжним хазяїном є велика рогата худоба. Дорослі черви досягають довжини 4 – 10 м і містять кілька тисяч члеників. У проміжному хазяїні фіни-цистицерки локалізуються у м‘язах та інших органах, вживання в їжу яких у недостатньо кулінарно обробленому вигляді призводить до зараження.

Свинячий (озброєний) ціп‘як (Taenia solium). Остаточний хазяїн – людина, проміжні – свині. Стадії життєвого циклу аналогічні. Свою другу назву – озброєний – свинячий ціп’як отримав тому, що на відміну від бичачого, на його головці, крім чотирьох присосків є ще хоботок з гачечками.

Однак людина для свинячого і рідше – для бичачого ціп’яків може виступати одночасно у ролі остаточного та проміжного хазяїв. Це може відбуватись у випадку самозараження, коли членики з дозрілими яйцями завдяки зворотній перистальтиці кишечника потрапляють до шлунку. В результаті в шлунку стінки члеників перетравлюються, а з яєць виходять численні личинки. Личинки з током крові можуть потрапляти до будь-яких органів (у тому числі – до головного мозку або очей). Так виникає захворювання цистіцеркоз людини.

Рис. 7. Життєвий цикл бичачого ціп’яка Taeniarhynchus saginatus