Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Конвенція ООН по морському праву 1982

— міжнар.-правовий документ, прийнятий III Конференцією ООН з мор. права 30.IV 1982 (м. Нью-Йорк, США). Набула чинності 16.ХІ 1994. На поч. 2000 сторонами Конвенції було понад 130 держав. Україна ратифікувала її 25.УІІІ 1999. Конвенція складається з 320 статей і 9 Додатків. Спрямована на розвиток співробітництва держав у використанні просторів та освоєнні природ, багатств Світового ок., зміцнення міжнар. миру та безпеки. Практично всі питання публіч. міжнар. мор. права щодо використання Світового ок. в мир. час кодифіковані в цій «конституції для океанів». Вона утворила нову нормат.-інституц. систему правового регулювання у галузі міжнар. мор. права. її положення регулюють такі важливі питання, як межі та правовий режим мор. просторів — тер. моря, виключної (морської) екон. зони, конт. шельфу, відкритого моря, міжнар. проток тощо, а також стосуються повітр. простору над ними, мор. дна та його надр. Регламентує питання, пов'язані з проведенням мор. наук, досліджень, використанням живих ресурсів Світового ок. та управлінням ними, зокрема питання доступу прибереж, держав до живих ресурсів ін. регіонів, а також запобігання забрудненню мор. середовища.

Конвенція визначає статус мор. дна за межами дії нац. юрисдикції та формулює принципи і норми експлуатації його мін. ресурсів. Для досягнення цілей Конвенції у цьому напрямі утворений Міжнародний орган з морського дна, наділений широкими адм.-правовими повноваженнями у сфері освоєння ресурсів мор. дна. 1994 ряд положень Конвенції щодо експлуатації ресурсів мор. дна було переглянуто. Зміни закріплено в Угоді про імплементацію ч. XI Конвенції.

У Додатках до К. ООН по м. п. 1982 передбачено систему засобів і процедур мир. врегулювання спорів щодо тлумачення та застосування Конвенції. До гол. засобів вирішення спорів з мор. права, рішення яких є обов'язковими для сторін, зокрема, належать: Міжнародний трибунал з морського права, Міжнародний суд ООН, Арбітражний трибунал.

Конвенція — впливовий міжнар. інструмент захисту прав та інтересів як мор. держав, так і держав, які не мають виходу до моря. Вона забезпечує вирішення практ. питань щодо безпе-решкод. функціонування трансп. та рибол. флоту, делімітації мор. просторів, охорони мор. середовища тощо. Ресурси дна морів та океанів за межами дії нац. юрисдикції проголошено заг. надбанням людства.

Норми і принципи Конвенції служать основою міжнар.-правового регулювання відносин у галузі використання та охорони мор. просторів, загальновизнаним орієнтиром для нац. правових систем. Вони активно трансформуються у нац. зак-во держав, у т. ч. України.

5 Правовий статус і режим морських просторів

Зупинимося лише на деяких принципових положеннях Конвенції, що стосуються юридичного статусу і режиму морських просторів, які ретельно і детально регулюють порядок їх встановлення, дослідження та використання в мирних цілях і на благо людства.Внутрішні води. Конвенція ООН з морського права, як колись і Конвенція про територіальне море та прилеглу зону 1958 р., передбачає наявність у прибережних держав морських просторів, що мають статус внутрішніх вод, складових інтегральну частину території держави, включаючи повітряний простір над ними, на які поширюється суверенітет прибережної держави з усіма витікаючими з цього наслідками. При цьому Конвенція встановлює, що вихідною лінією, від якої вимірюється ширина територіального моря, є, зокрема, зовнішня межа внутрішніх вод. Конвенція також гласить, що, за винятком випадків, передбачених у її частині про державах-архіпелагах, води, розташовані в бік берега від вихідної лінії територіального моря, становлять частину внутрішніх вод держави.Для встановлення зовнішнього кордону внутрішніх вод доводиться тому вдаватися до довготривалої практиці держав і їх законодавству, її отражающему. Згідно із законодавством СРСР, а нині Росії, внутрішніми водами є води заток, губ і лиманів, береги яких належать державі до лінії природного входу в них, що не перевищує 24 морських миль; води морських портів; води заток, губ і лиманів, морів і проток, історично належать державі, незалежно від ширини входу в них. Останні іменуються в доктрині «історично внутрішніми водами», оскільки їх статус як таких склався в силу стародавньої практики держави, прямо або мовчазно визнаної переважною більшістю інших держав. До внутрішніх вод Росії відноситься, наприклад, на Далекому Сході затока Петра Великого з шириною входу у 102 морські милі, Чеська губа в Баренцевому морі. Деякі інші держави також розглядають як своїх внутрішніх вод морські простори з шириною входу в них більше 24 морських миль. Наприклад, такі історичні внутрішні води мають Канада (Гудзонова затока), Норвегія і Туніс. Однак міжнародне морське право взагалі і Конвенція ООН 1982 р. зокрема не містять положень про умови віднесення відповідних морських просторів до історичних внутрішніх вод. До внутрішніх вод, згідно з Конвенцією, нині відносяться також води між вихідними лініями, від яких відміряється ширина територіального моря, і узбережжям. Правовий режим внутрішніх вод встановлюється законодавством прибережної держави. Як правило, будь-які іноземні судна можуть заходити у внутрішні води держави лише з його дозволу - загального у відповідності з правилами, викладеними в «Повідомлення мореплавцям», або спеціального, що стосується іноземних військових кораблів. Прибережна держава визначає також порядок доступу в свої порти іноземних судів і встановлює правила, яким вони повинні слідувати під час перебування там. Зокрема, держава встановлює, які саме порти відкриті для заходу іноземних суден. Воно вправі в необхідних випадках скасувати відповідний дозвіл або обмежити доступ в той чи інший порт певним категоріям суден, зокрема з причини забезпечення економічної безпеки або безпеки мореплавання. У підсумку для заходу у внутрішні води і порти іноземні судна і їх судноводії повинні мати вичерпні дані про відповідному законодавстві прибережної держави і строго йому слідувати. Територіальне море. Конвенція ООН з морського права (ст. 2) передбачає, що суверенітет прибережної держави поширюється за межі його сухопутної території і внутрішніх вод, а в разі держави-архіпелагу - його архіпелажних вод, на що примикає морський пояс, званий територіальним морем (рівнозначний термін - «територіальні води»). Він поширюється на повітряний простір над територіальним морем, так само як на його дно і надра, і здійснюється з дотриманням Конвенції та інших норм міжнародного права. У своїй основі аналогічне визначення, але без вказівки архіпелажних вод, міститься в Конвенції про територіальне море та прилеглу зону 1958 р. Але як уже зазначалося, на Конференціях з морського права 1958 і 1960 рр.. не було досягнуто згоди про ширину територіального моря. Тому важливим досягненням конференції, що прийняла Конвенцію ООН 1982 р., з'явилося досягнення консенсусу з цього питання. Відповідно до Конвенції ООН 1982 р. кожна держава має право встановлювати ширину свого територіального моря до межі, що не перевищує 12 морських миль, відміряється від вихідних ліній, визначених на основі цієї Конвенції. Таким чином, був встановлений юридичний статус територіального моря як інтегральної частини території прибережної держави, що знаходиться під його суверенітетом, у відношенні якої держава здійснює свою юрисдикцію з урахуванням зобов'язань по цій Конвенції та інших норм міжнародного морського права. Проте встановлення юридичного статусу того чи іншого простору передбачає визначення його кордонів, про що спеціально говорилося в гол. XV. У загальному вигляді межі територіального моря позначені в ст. 2 Конвенції 1982 р., названій «Правовий статус територіального моря, повітряного простору над територіальним морем, а також його дна і надр». Воно тягнеться за межі сухопутної території прибережної держави і його внутрішніх вод на відстань, що не перевищує 12 морських миль, а для держав-архіпелагів на ту ж відстань, що відраховується від їх архіпелажних вод. В надра дна межа територіального моря теоретично продовжується до центру Землі, практично - на технічно доступну глибину. Повітряний простір над територіальним морем простягається до кордону повітряного простору з космічним. Отже, коли ширина територіального моря відміряється від його внутрішніх вод, дійсно вищесказане стосовно до таких водам, а також те, що встановлено у відповідній частині Конвенції стосовно до архіпелажних водам. Інакше йде справа з сухопутною територією прибережних держав. У цьому випадку ширина територіального моря відміряється від «вихідних ліній», визначених відповідно до Конвенції. І проведення таких вихідних ліній досить докладно регламентується Конвенцією. Перш за все її ст. 5 говорить, що такий «нормальною вихідною лінією» є лінія найбільшого відпливу уздовж берега, зазначена на офіційно визнаних прибережною державою морських картах великого масштабу. Однак при певних природних і інших умовах прибережна держава для проведення вихідної лінії може використовувати метод «прямих вихідних ліній», які з'єднують відповідні точки, чому присвячена спеціальна ст. 7. Це, зокрема, стосується місць, де берегова лінія глибоко врізана і хвиляста або де є вздовж берега і в безпосередній близькості від нього ланцюг островів, а також де через наявність дельти або інших природних умов лінія є вкрай непостійною. Найбільш видатні в море портові споруди при передбачених умовах розглядаються як частина берега. Згідно зі ст. 121 Конвенції, що належать прибережному державі острова мають власне територіальне море. Для островів, розташованих на атолах, або островів з окаймляющими рифами вихідною лінією для вимірювання ширини територіального моря служить звернена до моря лінія рифу при найбільшому відпливі (ст. 6). Відповідно зовнішньою межею територіального моря є лінія, кожна точка якої знаходиться від найближчої точки вихідної лінії на відстані, рівній ширині територіального моря При цьому рейди, якими зазвичай користуються для навантаження, розвантаження і якірної стоянки суден і які інакше були б розташовані цілком або частково за кордоном територіального моря, включаються в територіальне море.

Коли береги двох держав розташовані один проти іншого або примикають один до одного, то межею територіального моря кожної з них повинна служити відповідна серединна лінія, якщо між ними не укладено угоди про інше (ст. 15).

Правовий режим територіальних вод, що знаходяться під суверенітетом і виключною юрисдикцією прибережної держави, встановлюється їм при дотриманні положень Конвенції та спрадавна існуючих обичноправових норм, що стосуються права мирного проходу суден усіх іноземних держав як прибережних, так і не мають виходу до моря, - через територіальне море даного держави.

Під проходом розуміється плавання через територіальне море з метою: a) перетнути це море, не заходячи у внутрішні води або не стаючи на рейді або біля портової споруди за межами внутрішніх вод; або b) пройти у внутрішні води або вийти з них або стати на рейді або у такої портової споруди.

Прохід є мирним, якщо тільки ним не порушується мир, добрий порядок і безпеку прибережної держави. Такий прохід повинен здійснюватися відповідно до Конвенції та іншими нормами міжнародного права (п. 1 ст. 18).

Прохід іноземного судна вважається таким, що порушує мир, добрий порядок або безпеку прибережної держави, якщо в територіальному морі воно здійснює будь-який з видів діяльності, визначених у підпунктах «а» - «е» п. 2 ст. 19.

Прибережне держава може приймати закони і правила, що відносяться до мирного проходу, а також встановити морські коридори і схеми поділу руху суден з урахуванням забезпечення безпеки судноплавства.

Крім правил, застосовуваних до всіх іноземним суднам, Конвенція містить додаткові правила, які застосовуються до військових кораблів та інших державних суден, експлуатованих в некомерційних цілях, які користуються в відповідності з міжнародним правом імунітетом від іноземної юрисдикції. Прибережна держава в разі порушення його законів і правил, що стосуються мирного проходу, може вимагати від таких кораблів і суден негайно покинути його територіальне море. Держава прапора такого корабля або судна несе міжнародну відповідальність за будь-який збиток або збитки, завдані прибережній державі в силу недодержання приписів, що стосуються мирного проходу через територіальне море.

Прибережне держава може приймати у своєму територіальному морі заходів, необхідних для недопущення проходу, не є мирним. Воно може також припиняти в певних районах свого територіального моря здійснення права мирного проходу іноземних суден, якщо це істотно важливе для охорони його безпеки (ст. 25).

Прилегла зона. Конвенція встановлює (ст. 33), що прибережна держава в зоні, прилеглій до його територіального моря (тобто за межами своєї території, у відкритому морі) і званою прилеглої зоною може здійснювати контроль, необхідний:

a) для запобігання порушень митних, фіскальних, імміграційних або санітарних законів і правил у межах її території або територіального моря;

b) для покарання за порушення вищезгаданих законів і правил, здійснене в межах її території або територіального моря.

Прилегла зона не може поширюватися за межі 24 морських миль від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря.

Таким чином, прибережна держава в прилеглій зоні користується двоякого роду строго обмеженими правомочностями або строго обмеженою юрисдикцією: правом контролю судна, що направляється в його територіальні води, з метою запобігання можливих порушень встановлених ним законів і правил, що стосуються іноземних судів, і правом переслідування покинули територіальне море іноземних суден, які порушили такі закони і правила, оскільки це стосується судів, які не користуються імунітетом від іноземної юрисдикції.

Відкрите море. Відкрите море - це частина просторів Світового океану, не складова території прибережної держави. Інакше кажучи, мова йде про морських просторах, включаючи повітряний простір над ними, які мають юридичний статус недержавної (між-народної) території, правовий режим якої регулюється виключно міжнародним правом.

Відповідно, Конвенція про відкрите море 1958 р. говорить, що слова «відкрите море» означають всі частини моря, які не входять ні в територіальне море, ні у внутрішні води якої-небудь держави. Відкрите море, проголосила Конвенція, відкрите для всіх націй, і ніяка держава не вправі претендувати на підпорядкування якої-небудь частини його своєму суверенітету. Це основне положення містить і Конвенція ООН з морського права (ст. 89).

Однак настійні потреби дослідження і використання просторів і ресурсів Світового океану в мирних цілях і на благо всього людства привели до виділення у відкритому моді частин або зон, що мають спеціальний юридичний статус і відповідний йому правовий режим, що враховує, зокрема, особливі потреби та інтереси прибережних держав, а також відповідні потреби і інтереси всіх інших держав.

Тому положення про відкрите море Конвенції ООН з морського права підлягають застосуванню з урахуванням спеціального статусу та режиму континентального шельфу, архіпелажних вод, виняткових економічної зони і Району (міжнародного району морського дна). Проголошена Конвенцією свобода відкритого моря для всіх держав як прибережних, так і не мають виходу до моря включає, зокрема (але не виключно) свободу судноплавства, свободу польотів, свободу прокладати підводні кабелі і трубопроводи, свободу будувати штучні острови та інші установки, що допускаються в згідно з міжнародним правом, свободу рибальства з дотриманням відповідних умов і свободу наукових досліджень, регламентованих в ч. VI і XIII Конвенції. Всі держави здійснюють ці свободи належним чином враховуючи зацікавленість інших держав у користуванні свободами відкритого моря.

Кожна держава має право на те, щоб його суду плавали у відкритому морі, визначає умови надання своєї національності таким судам та видає їм відповідні документи. Між державою і судном повинен існувати реальний зв'язок.

У відкритому морі на судно, що плаває під прапором даної держави, поширюється його виключна юрисдикція, крім випадків, прямо передбачених у Конвенції та інших міжнародних договорах.

Кожна держава повинна ефективно здійснювати в адміністративних, технічних і соціальних питаннях свою юрисдикцію і контроль над судами, плаваючими під його прапором.

Держава прапора зобов'язане вживати ефективних заходів для запобігання перевезення рабів на його судах і покарання за такі перевезення.

Усі держави мають співробітничати у справі припинення піратства у відкритому морі або в будь-якому іншому місці за межами юрисдикції будь-якої держави. У цих цілях будь-яка держава може захопити піратське судно або піратський літальний апарат, заарештувати присутніх на ньому осіб і захопити знаходиться на ньому майно для подальшого відповідного судового переслідування. Захоплення за піратство здійснюється військовими кораблями або військовими літальними апаратами чи іншими суднами й апаратами, що складаються на урядовій службі.

Всі держави співробітничають у припиненні незаконної торгівлі наркотиками та психотропними речовинами, здійснюваної судами у відкритому морі, і в припиненні несанкціонованого мовлення у відкритому морі.

Відповідно до ч. XII Конвенції (про захист і збереження морського середовища) держави зобов'язані індивідуально або спільно вживати заходів, які необхідні для запобігання, скорочення і збереження під контролем забруднення морського середовища з будь-якого джерела, в тому числі забруднення з суден, від установок та пристроїв, що використовуються при розвідці і розробці морських природних ресурсів, від інших установок і пристроїв, що експлуатуються в морському середовищі, зокрема в просторах відкритого моря. Держави співпрацюють на всесвітній і регіональній основі у формулюванні та розробці міжнародних норм, стандартів і рекомендованих практики і процедур для захисту і збереження морського середовища.

Континентальний шельф. Континентальний шельф - простір морського дна і його надр, що має такий юридичний статус і відповідний правовий режим, як вони встановлені Конвенцією про континентальний шельф 1958 р. і ч. VI Конвенції ООН з морського права 1982 р. Проте є і природничонаукове поняття континентального шельфу, яке так чи інакше необхідно брати до уваги при визначенні юридичного статусу цього простору. З цієї точки зору континентальний шельф - підводне продовження материка прибережної держави до його різкого обриву в глибину або переходу в материковий схил.

Згідно Конвенції 1958 р., термін «континентальний шельф» уживається стосовно: а) до поверхні і надр морського дна підводних районів, що примикають до берега, але знаходяться поза зоною територіального моря, до глибини 200 м або, за цією межею, до такого місця, до якого глибина покриваючих вод дозволяє розробку природних багатств цих районів; б) до поверхні і надр подібних підводних районів, що примикають до берегів островів.

Для цілей ж Конвенції ООН з морського права треба було розробити детальні положення про статус континентального шельфу, чому присвячена ст. 76 Конвенції, що включає дев'ять великих пунктів і п. 10, який говорить, що стаття не зачіпає питання про делімітацію континентального шельфу між державами з протилежними або суміжними узбережжями.

Згідно з п. 1 ст. 76, континентальний шельф прибережної держави містить у собі морське дно і надра підводних районів, що простягаються за межі територіального моря на всьому протязі природного продовження сухопутної території до зовнішнього кордону підводної окраїни материка або на відстань 200 морських миль від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря, коли зовнішня межа підводної окраїни материка не поширюється на таку відстань.

Правовий режим континентального шельфу зводиться до того, що прибережна держава здійснює над континентальним шельфом суверенні права з метою розвідки і розробки його природних ресурсів. Ці права є винятковими в тому сенсі, що ніхто інший не може здійснювати діяльність на континентальному шельфі такої держави без його чітко висловленої згоди на те.

Природні ресурси континентального шельфу включають мінеральні й інші неживі ресурси морського дна і його надр, а також живі організми, що відносяться до «сидячим видам», як вони визначені в п. 4 ст. 77.

Суверенні права прибережної держави на континентальний шельф не зачіпають юридичного статусу покриваючих вод і повітряного простору над цими водами як просторів відкритого моря. Здійснення своїх суверенних прав прибережних державою не повинно, зокрема, обмежувати здійснення судноплавства та інших прав і свобод інших держав, передбачених Конвенцією для відкритого моря.

Всі держави мають також право прокладати підводні кабелі і трубопроводи на континентальному шельфі, але визначення траси такої прокладки повинно здійснюватися за згодою прибережної держави.

Виняткова економічна зона. Простору Світового океану, мають юридичний статус виключної економічної зони, - одне з новітніх явищ в сучасному міжнародному морському праві, знайшли втілення в розглянутій Конвенції ООН.

Виняткова економічна зона, згідно з Конвенцією (ст. 55), являє собою район, який знаходиться за межами територіального моря, прилягає до нього і підпадає під встановлений в цій частині Конвенції особливий правовий режим.

Ширина виключної економічної зони не повинна перевищувати 200 морських миль, що відлічуються від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря.

Правовий режим цієї зони передбачає, що прибережна держава здійснює в ній: суверенні права в цілях розвідки, розробки і збереження природних ресурсів, як живих, так і не живих, у водах, що покривають морське дно, на морському дні та в його надрах, а також з метою управління цими ресурсами і щодо інших видів діяльності по економічній розвідці та розробці зазначеної зони, таких, як виробництво енергії шляхом використання води, течій і вітру; юрисдикцію щодо створення і використання штучних островів, установок і споруд, морських наукових досліджень, захисту та збереження морського середовища; інші права та обов'язки, передбачені Конвенцією. Прибережна держава має виняткове право споруджувати в зоні штучні острови, установки і споруди, а також дозволяти і регулювати їх створення, експлуатацію та використання. Воно здійснює виключну юрисдикцію над такими островами, установками та спорудами, видає відповідні закони і правила, а також визначає допустимий вилов живих ресурсів у своїй виключній економічній зоні та вживає заходів щодо їх збереження від надмірної експлуатації.

Всі інші держави користуються в зоні правами, свободами і юрисдикцією, передбаченими положеннями Конвенції, що стосуються відкритого моря.

Прибережне держава при здійсненні своїх суверенних прав і юрисдикції у виключній економічній зоні зобов'язана належним чином враховувати права та інтереси інших держав, як вони передбачені в Конвенції.

Міжнародний район морського дна. Крім виняткової економічної зони, іншим найважливішим нововведенням у морському праві стало виділення в просторах відкритого моря має юридичний статус міжнародного району морського дна зони, правовий режим якої регулюється ч. XI Конвенції, названій «Район».

Юридичний статус Району визначено у ч. I Конвенції «Вступ» (ст. 1). Для цілей цієї Конвенції, говорить ця стаття, "Район" означає дно морів і океанів та його надра за межами національної юрисдикції.

Оскільки національна юрисдикція прибережних держав у Світовому океані поширюється на морське дно і його надра в межах континентального шельфу (в юридичному сенсі), то кордонами Району є зовнішні кордони континентальних шельфів прибережних держав. Іншими словами, це дно і надра глибоководних районів морів і океанів за межами континентальних шельфів прибережних держав.

Особливий статус Району став необхідним для регулювання «діяльності в Районі», яка означає всі види діяльності з розвідки та розробки ресурсів Району (ст. 1), що стали технічно і технологічно можливими в результаті науково-технічного прогресу.

Правовому режиму Району та управлінню діяльністю в ньому присвячені ст. 136-191 Конвенції, складають зміст розділів цієї частини Конвенції, які озаглавлені: «Принципи, що регулюють Район», «Освоєння ресурсів Району» і «Орган» (що означає Міжнародний орган з морського дна).

Згідно з розділом про принципи регулювання діяльності в Районі, він та його ресурси є «спільною спадщиною людства» (ст. 136). Жодна держава не може претендувати на суверенітет або суверенні права або здійснювати їх відносно якої б то не було частини Району або його ресурсів.

Всі права на ресурси Району належать усьому людству, від імені якого діє Орган.Жодна держава, фізична або юридична особа не може претендувати на права на корисні копалини, видобуті в Районі, набувати або здійснювати їх інакше, як у відповідності з цією частиною Конвенції.Діяльність у Районі здійснюється на благо всього людства, незалежно від географічного положення держав як прибережних, так і не мають виходу до моря і з урахуванням інтересів і потреб держав, що розвиваються. Район відкритий для використання винятково в мирних цілях усіма державами без будь-якої дискримінації. Морські наукові дослідження в Районі здійснюються в мирних цілях і на благо всього людства. Відповідно до Конвенції стосовно діяльності в Районі приймаються заходи, необхідні для забезпечення ефективного захисту морського середовища від шкідливих для неї наслідків, які можуть виникнути в результаті такої діяльності.

Діяльність у Районі здійснюється з розумним урахуванням іншої діяльності в морському середовищі. Установки, що використовуються для здійснення діяльності в Районі, мають відповідати умовам, зазначеним в Конвенції.

Розділ про освоєння ресурсів Району встановлює, що діяльність у Районі, конкретно передбачена Конвенцією, повинна здійснюватися таким чином, щоб сприяти здоровому розвитку світової економіки і збалансованому зростанню міжнародної торгівлі, а також сприяти міжнародному співробітництву для всебічного розвитку всіх країн, особливо держав, що розвиваються.

«Ресурси» Району для цілей Конвенції означають усі тверді, рідкі або газоподібні мінеральні ресурси, включаючи поліметалічні конкреції, що знаходяться на морському дні Району або в його надрах. Будучи витягнуті з Району, вони розглядаються як «корисні копалини».

Відповідна діяльність у Районі організується, здійснюється і контролюється Органом від імені всього людства. Суб'єктами цієї діяльності є засновується відповідно до Конвенції Підприємство (міжнародне підприємство) та держави - учасниці Конвенції, або державні підприємства, або у випадку, якщо держави-учасники поручилися за них, фізичні або юридичні особи, які мають громадянство держав-учасниць або перебувають під ефективним контролем цих держав.

У розділі даної частини Конвенції, присвяченому функціям і повноваженням Органу, передбачається, що всі держави - учасниці Конвенції ipso facto є членами Органу, який може створювати такі регіональні центри або відділення, які він визнає необхідними для здійснення своїх функцій.

Орган є організацією, за допомогою якої держави - учасниці Конвенції організують і контролюють діяльність у Районі, особливо з метою управління його ресурсами.

В якості головних його органів засновуються Асамблея, Рада і Секретаріат Органу. Асамблея, що складається з усіх членів Органу, розглядається в якості вищого такого органу, перед яким звітують всі інші головні органи. Вона також обирає членів Ради, членів правління та генерального директора підприємства.

Рада є виконавчим органом Органу. Він, зокрема, контролює і координує виконання положень Конвенції з усіх питань і проблем у рамках компетенції Органу і звертає увагу Асамблеї на випадки недотримання таких положень.

Ні положення Конвенції, що стосуються Району, ні будь-які права, надані або здійснювані відповідно до неї, не торкаються правового статусу вод, що покривають Район, або правового статусу повітряного простору над цими водами.

Протоки, використовувані для міжнародного судноплавства. З географічної точки зору протоки - це води морського простору, розташовані між тими чи іншими великими просторами, створюючими відповідні моря або океани, що з'єднують їхні води в єдине географічне ціле, службовці для входу чи виходу з них, в тому числі издревле використовуються для морського судноплавства. В останньому випадку таке безперешкодне їх використання набуває для всіх держав винятково важливе значення, вимагає відповідного міжнародно-правового регулювання, що і має місце в міжнародній практиці. Завдання відповідного міжнародно-правового регулювання ускладнюється тим, що води проток, використовуваних для міжнародного судноплавства, повністю або частково можуть становити води, що знаходяться під суверенітетом або юрисдикцією одного і того ж прибережної держави або протилежать прибережних держав. Саме це і враховується в Конвенції при визначенні юридичного статусу вод відповідних проток.

Одне із загальних положень цієї частини Конвенції говорить, що встановлений нею режим проходу через протоки, використовувані для міжнародного судноплавства, не зачіпає в інших відношеннях ні правового статусу вод, що утворюють такі протоки, ні здійснення державами, що межують з протоками, їхнього суверенітету або юрисдикції над такими водами, повітряним простором над ними, їх дном і надрами. Такі суверенітет або юрисдикція здійснюються з дотриманням положень даної частини Конвенції та інших норм міжнародного права.

Крім того, ці положення не зачіпають правового режиму проток, прохід в яких регулюється в цілому або частково давно існуючими і перебувають у силі міжнародними конвенціями, які стосуються спеціально до таких протокам.

Сферою дії розглянутої частини Конвенції є протоки, використовувані для міжнародного судноплавства між однією частиною відкритого моря або виключної економічної зони та іншою частиною відкритого моря або виключної економічної зони. У цих протоках всі судна і літальні апарати «користуються правом транзитного проходу, якому не повинно чинитися перешкод».

Таким чином, правовий режим розглянутих проток - це режим безперешкодного транзитного проходу, на відміну від режиму мирного проходу, встановленого для інших відповідних морських просторів.

7. Внутрішні морські води є частиною території відповідної держави, на яку поширюється її суверенітет і юрисдикція в повному обсязі. Правовий режим внутрішніх морських вод регулюється Конституцією України, Кодексом торгового мореплавання України, Законом України «Про державний кордон України» від 4 листопада 1991 року й інших законодавчих актів, а також нормативно-правовими актами підзаконного характеру.У внутрішні води входять: вода морських портів, заток, бухт, губ, лиманів, історичні води, а також води, розташовані в бік берега від вихідних ліній, прийнятих для відліку територіальних вод.Правовий режим морських портів в основному регулюється нормами національного права. В Україні правовий режим портів установлений розділом IV «Морський порт» Кодексу торгового мореплавання України (КТМ). У відповідності зі статтею 73 КТМ морський порт є державним транспортним підприємством, призначеним для обслуговування суден, пасажирів і вантажів на відведених порту території й акваторії, а також перевезення вантажів і пасажирів на приналеж-них порту суднах. В Україні порти бувають торгові, рибні і спеціалізовані.
Крім того, розрізняють порти відкриті і закриті. Прибережні держави відчиняють для заходу іноземних суден деякі торгові порти. Причому питання про те, які з портів повинні бути відкриті, належить до виняткової компетенції держави. Для відвідання відкритих портів, як правило, не потрібно запитувати дозвіл прибережної держави або повідомляти про це. У відкриті порти повинний бути забезпечений вільний доступ усіх суден незалежно від прапора і без будь-якої дискримінації. У закриті порти захід іноземних суден піддається особливому регулюванню і тут установлюється дозвільна система заходу. Судно, що терпить лихо, може здійснити захід у будь-який порт прибережної держави.
Зовнішньою межею внутрішніх морських вод портів є обкреслені лінією, що проходить через найбільш віддалені убік моря, точки портових споруд. Конвенція ООН з морського права 1982 року наголошує на тому, що це повинні бути постійні портові споруди (стаття 11 Конвенції). До території порту належать відведені порту землі, а також намиті, насипані або створені іншими технологічними засобами за рахунок території порту площі. Акваторією порту є відведені порту водяні простори. Територія й акваторія морського порту є державною власністю і даються порту в користування (стаття 74 КТМ). Іноземні невійськові судна можуть заходити у внутрішні води тільки з дозволу прибережної держави і повинні додержуватися її законів. Прибережна держава може встановлювати стосовно іноземних суден такі види правового режиму: а) національний режим (такий же, який дається своїм суднам); б) режим найбільшого сприяння (надання умов не гірших, ніж ті, якими користуються судна будь-якої третьої держави); в) спеціальний режим (наприклад, для суден із ядерними силовими установками, що перевозять отрутні, хімічні й інші матеріали).
Іноземні судна повинні у внутрішніх морських водах дотримуватися законів та інших правил, установлених прибережною державою, у відношенні імміграційного, митного, санітарного контролю, безпеки плавання, охорони навколишнього середовища. Наприклад, в іноземному порту судна підлягають санітарному контролю на основі Міжнародних санітарних правил 1951 року (уточнені в 1969 році). Судно, що не виконало санітарних правил, не підлягає затримці в порту. Воно може вийти в море, але протягом усього рейса не може заходити в інші порти цієї ж держави. На іноземні торгові судна, до яких звичайно відносять усі судна, крім військових і використовуваних для публічних цілей (охорона узбережжя, рибоохорона і т.д.), що знаходяться у внутрішніх морських водах прибережної держави, поширюється карна, цивільна й адміністративна юрисдикція прибережної держави. В основі карної юрисдикції лежить загальне правило про те, що оскільки внутрішні морські води є частиною державної території, то злочини, скоєні на борту іноземних торгових суден, що знаходяться в межах цих вод, підлягають юрисдикції прибережної держави. Але на практиці, частіше всього в силу двосторонніх угод, влади прибережної держави переважно утримуються від здійснення карної юрисдикції стосовно моряків іноземного судна, якщо вчинені ними злочини не порушують мир і добрий порядок у ньому, якщо втручання не є міжнародним зобов'язанням прибережної держави або якщо про інше не просять дипломатичні або консульські посадові особи держави прапора судна. Іноземні торгові судна не повинні даватися як захисток для осіб, переслідуваних владою прибережної держави за вчинений злочин.
Цивільна юрисдикція над іноземними торговими суднами полягає в тому, що судовою владою прибережної держави можуть розглядатися цивільні позови у відношенні іноземного торгового судна і майна, що знаходиться на його борту, під час стоянки судна в порту. Такі позови можуть бути заявлені до судна в зв'язку з невиконанням контракту, заподіянням шкоди, рятуванням і т.п. Реалізація цивільної юрисдикції стосовно іноземного торгового судна може включати в себе затримання або арешт такого судна для забезпечення позовних вимог або виконання судових або арбітражних рішень. Рішення про затримання або арешт повинно виноситися компетентним судовим органом прибережної держави. Водночас приналежні державі судна зберігають імунітет від затримання й арештів, що випливають із виконання судових рішень у цивільних справах, або для забезпечення заявленого позову. Проте, незважаючи на це, в останні роки ряд українських торгових суден, в основному приналежних Чорноморському морському пароплавству, були заарештовані в іноземних портах із метою забезпечення позовних вимог іноземних кредиторів до пароплавства.
Слід зазначити, що у відповідності зі сформованою міжнародною практикою прибережна держава не здійснює юрисдикції у справах, що належать до внутрішнього розпорядку на іноземному судні, включаючи цивільні спори між членами команди, що виникають у зв'язку з їхньою службою на суднах. Що стосується трудових правовідносин між членами екіпажа іноземного торгового судна, то, у принципі, вони підпадають під юрисдикцію прибережної держави. Проте на практиці прибережні держави звичайно не втручаються в трудові спори між членами такого екіпажа, крім випадків, коли спір стосується заробітної плати або виконання обов'язків на борту судна, якщо інше не установлено відповідним договором. Слід також пам'ятати, що цілий ряд соціальних аспектів праці моряків регулюється конвенціями Міжнародної організації праці і їхнє порушення в будь-якій країні, у будь-якому іноземному порту може спричинити втручання іноземних громадських організацій, насамперед національних профспілкових організацій. Подібні випадки мали місце у відношенні моряків українських і російських суден, заарештованих в іноземних портах. До найбільш важливих з цих конвенцій належать: № 163 Про соціально-побутове обслуговування моряків, 1987 року; № 164 Про здоров'я і медичне обслуговування моряків, 1987 року; № 165 Про соціальне забезпечення моряків, 1987 року; № 145 Про безперевну зайнятість моряків, 1976 року; № 133 Про помешкання для екіпажу на борту судна, 1970 року та ін.
Адміністративна юрисдикція в основному базується на нормах адміністративного права, що встановлюють режим перебування іноземних суден у внутрішніх морських водах прибережної держави. Відповідно до цих норм іноземні судна як державні, так і приватновласницькі, підлягають адміністративній юрисдикції прибережної держави в повному обсязі. Насамперед це стосується виконання митних і санітарних правил, а також заходів контролю, що належать до безпеки суден, охорони людського життя, допуску іноземців.
Інші правила встановлені для іноземних військових суден. Слід зазначити, що прибережні держави завжди приділяли особливу увагу регламентації заходження іноземних військових кораблів у внутрішні морські води і порти. У законодавстві більшості держав установлений дозвільний порядок заходження іноземних військових кораблів у внутрішні води і порти. Відповідно до цього порядку заінтересована держава дипломатичними каналами не пізніше визначеного терміну повинна направити запит державі, у чиї торгові порти передбачається заходження її кораблів, і одержати на це відповідний дозвіл. Причому в запиті повинні бути зазначені цілі заходження, чисельність екіпажу і час перебування в порту. Що стосується військових портів, то вони, як правило, закриті для відвідин іноземних військових суден. Особливий порядок перебування іноземних військових суден у територіальному морі і внутрішніх водах, у тому числі в портах України, випливає зі змісту статей 13, 14, 15 і 34 Закону України «Про державний кордон України» від 4 листопада 1991 року.
Особовий склад військового корабля в іноземному порту звільняється командиром корабля за узгодженням із місцевою владою, а у випадку порушення встановленого порядку, судну може бути запропоновано покинути порт і прибережні води держави, що приймає.
Слід зазначити, що в зв'язку з інтенсивним розвитком міжнародного судноплавства в даний час намітилася тенденція з обмеження юрисдикції прибережної держави у відношенні іноземних суден, що знаходяться в її внутрішніх водах. Рядом держав і міжнародних морських організацій була висунута пропозиція про необхідність укладання міжнародної конвенції про внутрішні морські води, що кодифікувала б базисні положення, вироблені міжнародною практикою, а національне право конкретизувало б і деталізувало їх.
До внутрішніх вод держави належать морські бухти, затоки, лимани, береги яких належать одній державі і ширина входу в які не перевищує 24 морських милі. У випадку якщо ширина входу в затоку перевищує 24 милі, то усередині затоки від берега до берега проводиться пряма лінія в 24 милі довжиною таким чином, щоб нею обмежувався можливо більший простір. Водна територія, розташована усередині цієї лінії, є внутрішніми водами.
До складу внутрішніх вод входять озера і внутрішні моря. Якщо озера цілком оточені берегами однієї держави, то вони належать до державної території. Якщо ж вони оточені територією декількох держав, між цими державами практикується укладання угод про режим вод, що належать кожній із них. До таких озер належать: Боденське озеро, оточене територією ФРН і Швейцарії, Женевське озеро між Францією і Швейцарією, Великі озера, які граничать із Канадою і США. При відсутності таких угод передбачається, що кордон визначається серединною лінією. Практично такі ж правила належать до так званих внутрішніх (замкнутих) морів, оточених з усіх боків територією однієї держави. Якщо ж таке море має в оточенні береги двох або більше країн, то суверенні права кожної з них поширюються тільки на його територіальні води, а в центральній частині встановлюється режим відкритого моря. Таке має місце в Чорному морі. У Каспійському морі в період існування СРСР в основному зберігався правовий режим, установлений ще Гюлістан-ським і Туркманчайським мирними договорами, укладеними ще в 1813 і 1828 роках між Росією і Персією (нині Іраном). У цих договорах Персія уступила Росії виключне право на утримання в Каспійському морі військових кораблів. Після розпаду СРСР і утворення навколо Каспійського моря ряду незалежних держав постало питання про його поділ між Азербайджаном, Казахстаном, Росією і Туркменістаном, ускладнене наявністю значних родовищ нафти в надрах каспійського шельфу. Принципи такого поділу повинні стати предметом переговорів між заінтересованими державами. Законодавство Російської Федерації (Закон РФ «Про державний кордон» 1993 року), у якому знайшла своє втілення радянська доктрина міжнародного права, відносить до внутрішніх вод РФ за аналогією з «історичними» затоками сибірські моря: Карське, Лаптєвих, Східно-Сибірське, Чукотське.
Представляє інтерес точка зору канадського вченого Д. Фарана, який вважає, що головними критеріями для віднесення морських вод до історичних є такі:
а) виняткова влада і контроль над таким морським районом, включаючи вигнання іноземних суден із нього в разі потреби;
б) довге користування ним або витікання тривалого часу, хоча тривалість конкретного періоду залежить від обставин;
в) мовчазна згода інших держав, особливо тих, чиї інтереси можуть бути зачеплені даним статусом. Прибережна держава, здійснює у внутрішніх водах права, що випливають із суверенітету. Вона регулює судноплавство і рибальство, на цій території заборонено займатися яким-небудь промислом або науковими дослідженнями без дозволу компетентних органів прибережної держави. Слід звернути увагу на те, що Конвенція ООН з морського права 1982 року містить спеціальну статтю, 225, що регламентує надання допомоги дослідницьким суднам. Всі держави повинні приймати розумні норми, правила та процедури для сприяння і полегшення морських наукових досліджень і в необхідних випадках для полегшення доступу у свої гавані морським дослідницьким суднам.

9 Територіальні води (територіальне море) - це морський пояс, розташований уздовж берега або безпосередньо за внутрішніми морськими водами прибережної держави і під його суверенітетом. Територіальні води (територіальне море) - це морський пояс, розташований уздовж берега або безпосередньо за внутрішніми морськими водами прибережної держави і під його суверенітетом. Прибережні установки і штучні острови територіальних вод не мають. Кордон територіальних вод суміжних держав визначається міжнародними договорами. На територіальні води, їх поверхня і надра, повітряний простір над ними поширюється суверенітет прибережної держави. Правовий режим територіальних вод (територіального моря) частково регулюється Конвенцією про територіальне море та прилеглу зону 1958 року, найбільш повно - Конвенцією ООН з морського права 1982 року, а також внутрішнім законодавством окремих держав. Конвенція ООН з морського права відносить до територіального моря прибережну морську смугу шириною не більше 12 морських миль. Відлік територіальних вод відбувається від лінії найбільшого відпливу (якщо берег має спокійні обриси), або від кордонів внутрішніх вод, або від так званих базисних ліній (уявних прямих ліній, що з'єднують виступи берега в море, якщо узбережжі глибоко порізане, звивисто або якщо поблизу берега є ланцюг островів). Лінії розмежування територіальних вод із сусідніми або протилежними державами і зовнішня межа територіальних вод служать державним кордоном прибережної держави. Незважаючи на те, що міжнародне право не допускає розширення територіальних вод за межі 12 морських миль, національне законодавство окремих країн часто встановлює свій розмір територіальних вод, наприклад США - 6 миль, деякі країни Африки - 24 милі, країни Південної Америки - до 200 миль, деякі держави в односторонньому порядку встановили ширші територіальні води (наприклад, Бразилія, Перу, Сьєрра-Леоне, Уругвай, Еквадор та ін.) Межі та правовий режим територіальних вод (територіального моря) Росії визначено Федеральним законом РФ 1998 р. "Про внутрішніх морських водах, територіальному морі та прилеглій зоні РФ" і Законом РФ 1993 р. "Про Державну кордоні РФ". Будь-яка діяльність фізичних та юридичних осіб в іноземних територіальних водах може проводитися лише за згодою прибережної держави. Однак обсяг суверенних прав прибережної держави в територіальному морі дещо вужчий, ніж у внутрішніх водах. З обсягу правомочностей держави встановлюється виняток - право мирного проходу. Невійськові судна всіх держав користуються правом мирного проходу через територіальне море. При цьому під проходом розуміється плавання через територіальне море з цілями перетнути це море, не заходячи у внутрішні води або не стаючи на рейді або біля портової споруди за межами внутрішніх вод, пройти у внутрішні води або вийти з них, або стати на рейді або в портового споруди (ст. 18 Конвенції 1982 р.). "Прохід є мирним, якщо тільки ним не порушується мир, добрий порядок або безпека прибережної держави" (ст. 19 Конвенції 1982 р.). Прохід визнається таким, що порушує "мир, добрий порядок і безпеку прибережної держави, якщо судно здійснює: - Загрози силою або її застосування проти суверенітету, територіальної цілісності або політичної незалежності прибережної держави або яким-небудь іншим чином на порушення принципів міжнародного права, втілених у Статуті ООН; - Будь-які маневри або навчання із зброєю будь-якого виду; - Будь-який акт, спрямований на збір інформації на шкоду обороні або безпеці прибережної держави; - Будь-який акт пропаганди, що має за мету посягання на оборону або безпеку прибережної держави; - Підйом у повітря, посадку або прийняття на борт будь-якого літального апарата; - Підйом у повітря, посадку або прийняття на борт будь-якого військового пристрою; - Навантаження або вивантаження будь-якого товару або валюти, посадку або висадку будь-якої особи всупереч митним, фіскальним, імміграційним або санітарним законам і правилам прибережної держави. Забороняється здійснення іноземними судами морського промислу, гідрографічних робіт і досліджень в територіальних водах більшості держав (при відсутності спеціальної угоди). У відповідності з міжнародними договорами та прийнятої практикою прибережна держава в певних випадках може здійснювати на борту іноземного судна кримінальну та цивільну юрисдикцію. Ці випадки строго обумовлені і допускають втручання прибережної держави, коли вчинене діяння поширюється на прибережну державу і пов'язане з ним, коли характер цього діяння порушує спокій у країні або територіальному морі, коли капітан судна, дипломатичний чи консульський представник звернувся з проханням про надання допомоги. Прибережна держава не повинна зупиняти іноземне судно, що проходить через територіальні води (територіальне море), або змінювати його курс з метою здійснення цивільної юрисдикції щодо особи, яка перебуває на борту судна, але може застосовувати заходи стягнення або арешт по кожному цивільному справі в тому випадку, коли громадянське зобов'язання виникло в силу самого проходу через територіальні води (територіальне море) (наприклад, судно пошкодило навігаційне обладнання - буї, знаки тощо, здійснювало забруднення). Територіальні води (територіальне море) встановлюються і Прибережна держава має також пов'язану з цими правами юрисдикцію щодо створення і використання штучних островів, установок і споруд, морських наукових досліджень, захисту та збереження морського середовища. Права прибережної держави тут не випливають з її суверенітету, а надані йому в результаті міжнародної домовленості і мають конвенційний характер.

10 Мирного проходу в ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ВОДАХ

- У міжнародному праві - плавання суден через територіальні води прибережних держав або з метою перетнути ці води, не заходячи у внутрішні води або не стаючи на рейді або біля портової споруди за межами внутрішніх вод, або з метою пройти у внутрішні води або вийти з них в відкрите море, або стати на такому рейді або у такої споруди. Суду всіх держав, як прибережних, так і не мають виходу до моря, користуються правом мирного проходу. Прохід повинен бути безперервним і швидким. Постановка на якір допустима, якщо це пов'язано із звичайним плаванням або необхідні внаслідок непереборної сили або для надання допомоги потерпілим. Прохід є мирним, якщо ним не порушується мир, добрий порядок або безпека прибережної держави. До таких порушень відносяться загроза силою або її застосування проти суверенітету, територіальної цілісності або політичної незалежності прибережної держави, проведення маневрів або навчань, збір інформації або пропаганда на шкоду обороні або безпеці прибережної держави, використання літальних апаратів, вантажопасажирські операції всупереч законам і правилам прибережної держави, акти забруднення, рибальська або дослідницька діяльність, створення перешкод системам зв'язку прибережної держави і будь-яка інша діяльність, яка не має прямого відношення до проходу Підводні човни повинні здійснювати мирний прохід, слідуючи на поверхні. Прибережна держава може вживати заходів для недопущення проходу, не є мирним. Воно може зажадати, щоб військовий корабель негайно покинув його територіальні води, якщо їм не дотримуються закони і правила прибережної держави, що стосуються проходу через такі води, і ігнорується вимога про їх дотримання. Прибережна держава може тимчасово припиняти в певних районах здійснення права мирного проходу, якщо це істотно важливе для охорони його безпеки. Користуючись цим правом, іноземні судна повинні дотримуватись законів і правил прибережної держави, що стосуються безпеки судноплавства і регулювання руху суден, захисту навігаційних засобів, кабелів і трубопроводів, рибальства, охорони навколишнього середовища від забруднення, морських наукових досліджень, а тж. його митні, податкові, імміграційні і санітарні закони і правила. Прибережна держава не повинна пред'являти до іноземних судів вимоги, які на практиці зводяться до позбавлення їх права мирного проходу або порушення цього права або допускати дискримінацію щодо суден-якої держави Згідно із законодавством РФ мирний прохід іноземних військових кораблів з метою перетину територіальних вод РФ без заходження в російські внутрішні води допускається за маршрутами, зазвичай використовуються для міжнародного судноплавства. До таких маршрутах віднесені дві системи поділу руху в Балтійському морі, дві - в Охотському морі і одна - в Японському морі. Прохід іноземних військових кораблів через територіальні води РФ з метою заходу у внутрішні води і порти РФ допускається з використанням морських коридорів і схем поділу руху за попередньо узгодженим маршрутом, коли є дозвіл Уряду РФ на візит таких кораблів у внутрішні води і порти РФ. Мирним проходом називається плавання через територіальне море суден іноземних держав із метою: а) перетнути це море, не заходячи у внутрішні води, не стаючи на рейді або біля портової споруди за межами внутрішніх вод; б) пройти у внутрішні води, вийти з них, стати на такому рейді або у такої портової споруди. Прохід має бути неперервним і швидким. Однак прохід включає зупинку та стоянку на якорі, але лише настільки, наскільки вони пов´язані зі звичайним плаванням або необхідні внаслідок непереборної сили, біди або з метою надання допомоги особам, суднам чи літальним апаратам, що знаходяться в небезпеці або зазнали катастрофи. Прохід визнається мирним, якщо не порушує мир, добрий порядок або безпеку прибережної держави, яка, у свою чергу, вправі вжити заходи, аби не допустити прохід, який не є мирним. Під час мирного проходження іноземним суднам забороняються будь-які маневри або навчання зі зброєю будь-якого виду, збирання інформації, яка може зашкодити обороні або безпеці прибережної держави, пропаганда з метою замаху на оборону і безпеку прибережної держави, підняття в повітря, посадка або прийняття на борт будь-якого літального апарата або військової будови, навантаження або розвантаження товарів чи валюти, забруднення, рибальська діяльність, провадження гідрографічних досліджень, створення перешкод у роботі систем сполучення та ін. Правом мирного проходу користуються судна всіх держав, і прибережна держава не повинна цьому перешкоджати, за виключенням випадків порушення встановлених міжнародним правом правил такого проходу. Прибережна держава вправі установлювати в територіальному морі морські коридори для проходу судів або схеми руху. Прибережна держава має належним чином повідомляти про всі відомі їй небезпеки для судноплавства в її територіальних водах. Із суден, що виконують мирний прохід, можуть бути стягнуті тільки збори за надання конкретних послуг.

11. Прилегла зона — це район морського простору, прилеглий до зовнішньої межі територіального моря. Прибережна держава має право встановлювати прилеглу зону шириною не більше 24 морських миль від вихідних ліній, від яких здійснюється відлік ширини її територіального моря. Відповідно до міжнародного права прилеглу зону можна створювати в цілях контролю, необхідного а) для запобігання порушень митних, фіскальних, імміграційних або санітарних законів і правил прибережної держави в межах її території або територіального моря; б) для покарання за порушення вищезгаданих законів і правил, скоєних в межах її території або територіального моря. Приймаючи рішення про створення прилеглої зони, прибережна держава на свій розсуд визначає її вид. Вона може бути митною, фіскальною, імміграційною або санітарною. У прилеглій зоні військові судна прибережної держави або її спеціальні судна, що виконують прикордонні, митні, фіскальні, імміграційні або санітарні функції, вправі за наявності підстав зупиняти іноземні невійськові судна, перевіряти документи й оглядати суднові приміщення, вживати заходи, передбачені законодавством прибережної держави. Прилегла зона — це пояс морських вод, що прилягає до територіального моря, у межах якого прибережна держава має право здійснювати контроль із метою недопущення порушень визначених правил (митних, фіскальних (податкових), імміграційних або санітарних). Прилегла зона також установлюється з метою реалізації покарання за порушення таких правил у межах території або територіальних вод прибережної держави.
Історія виникнення таких зон починається ще з XVIII сторіччя, коли ширина територіального моря у переважного числа держав не перевищувала 3 миль. Саме тоді деякі держави в односторонньому порядку стали встановлювати спеціальні зони за межами територіального моря, у яких вони претендували на здійснення юрисдикції у відношенні іноземних суден, головним чином із метою боротьби з контрабандою. Вперше 5-миль-ну митну зону оголосила Великобританія в 1736 році. У 1799 році 12-мильна митна зона була встановлена США, пізніше прилеглі зони були встановлені Францією, Бельгією й іншими країнами. В основному вони були спрямовані на припинення контрабанди, але в деяких випадках вже об'являлися фіскальні, санітарні й інші види прилеглих зон. З розвитком і інтенсифікацією торгового мореплавання багато держав почали укладати двосторонні і багатосторонні договори про прилеглу зону. Так, наприклад, Мексика в період із 1882 по 1899 роки уклала 10 угод із різними державами. Багатостороннім договором такого роду стала конвенція, укладена в 1925 році прибалтійськими країнами для боротьби з контрабандною торгівлею алкогольними напоями, у якій держави-учасниці взаємно визнавали здійснення митного контролю над приватновласницькими суднами в 12-мильній зоні.
Перша спроба кодификації звичайних міжнародних норм, що стосуються прилеглої зони, була почата в 1930 році на Гаазькій конференції, що закінчилася невдачею.
Кодифіковані норми про прилеглу зону вперше були встановлені в статті 24 Конвенції про територіальне море і прилеглу зону 1958 року, а потім у статті 33 Конвенції ООН з морського права 1982 року.
Слід особливо зазначити те, що за своєю юридичною природою прилегла зона — це частина відкритого моря, але зі спеціальним режимом. Тому обидві зазначені конвенції містять положення про суто цільовий характер прилеглої зони. Вона встановлюється тільки для запобігання прибережною державою порушень митних, фіскальних, імміграційних або санітарних законів і правил, тобто, у точно визначених цілях, і розширення цих цілей, виходячи зі змісту положень конвенцій, неприпустимо. Отже, прилегла зона може бути тільки чотирьох видів: митна; фіскальна; імміграційна; санітарна.
За Конвенцією про територіальне море і прилеглу зону 1958 року ширина прилеглої зони не може перевищувати 12 морських миль від тих же вихідних ліній, від яких відміряється і територіальне море. Іншими словами, право на прилеглу зону мають ті держави, територіальне море яких менше 12 миль (розмежування між суміжними державами проводиться по серединній лінії при відсутності угоди про інше). Конвенція з морського права 1982 року містить два положення, відмінних від профільної Конвенції 1958 року: по-перше, прилегла зона поширюється на відстань до 24 миль, що відраховуються від вихідних ліній; по-друге, у пункті 1 статті 33 опущене посилання на те, що прилегла зона є районом відкритого моря. Незважаючи на таке фактичне її положення, остання зміна була пов'язана з розбіжностями на III Конференції ООН з морського права щодо статусу економічної зони, оскільки у випадку встановлення такої зони, прилегла зона буде перекрита нею.
Прилеглу (санітарну) зону встановили Аргентина, Венесуела, Індія; митну — Сирія, фіскальну — Індія, Югославія, Сирія; імміграційну — Індія, Португалія.
Українське законодавство не передбачає створення прилеглої зони.
Слід зазначити, що, незважаючи на обмеження видів прилеглих зон у Конвенції про територіальне море і прилеглу зону 1958 року, деякі прибережні держави на практиці почали встановлювати інші види таких зон (наприклад, зони безпеки, карної і цивільної юрисдикції, нейтралітету, запобігання забруднення, фортечні зони та ін.). У тих випадках, коли їхня ширина не перевищувала разом із територіальним морем 12 морських миль, їхнє встановлення не викликало яких-небудь заперечень, тому що мова фактично йшла про максимальне використання своїх прав прибережною державою. Після ж прийняття Конвенції з морського права 1982 року це, безумовно, є неправомірним.

12 3 Следующая ⇒