Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!
МегаЛекции

Еволюція і масштаби міжнародної трудової міграції




Основні поняття

Функціонування міжнародного ринку робочої сили нерозривно пов'язане з міграцією населення, тому вивчення цього ринку розпоч­немо саме з неї.

Міграція (від лат. migratio– переселення) означає переміщення у часі і просторі населення, тварин, капіталу тощо.

Міграція населення – це переміщення людей усередині країни або з однієї країни до іншої, пов'язане зі зміною їх місця проживан­ня. Міграція робочої сили – складова міграції населення.

Міжнародне переміщення населення складається з еміграційних та імміграційних потоків. Еміграція – виїзд громадян зі своєї краї­ни в Іншу на постійне або тривале проживання, імміграція – в'їзд чужоземців у країну перебування на тривале або постійне проживан­ня. Обсягом чистої міграції є різниця між еміграцією та імміграцією. Сума цих потоків становить обсяг валової міграції.

Рееміграція означає повернення емігрантів до своєї країни.

Існують такі форми міжнародної, або зовнішньої, міграції:

• трудова;

• сімейна;

• рекреаційна;

• туристична та ін.

Міжнародний ринок праці існує саме у формі трудової міграції, за відсутності якої не було б і міжнародного ринку робочої сили. У ролі товару на цьому ринку виступає робоча сила, яка переміщу­ється через міждержавні кордони. До такого переселення спонука­ють різні чинники, але загалом цей процес можна описати україн­ським прислів'ям: "Риба шукає де глибше, а людина – де краще".

В "Oxford Paperback Encyclopedia" (1998 р., с. 783) наведено таке тлумачення праці: "Фактор виробництва, який допомагає виготов­ляти товари і послуги завдяки застосуванню фізичних та інтелекту­альних зусиль людини. Іншими основними факторами є капітал і земля. У ширшому значенні праця є роботою як оплачуваною, так і неоплачуваною. Праця має багато різних типів застосування як фі­зичних (тапиаl), так і нефізичних (поп-таnual), з різними рівнями майстерності (skill), продуктивності (productivity) і витрат (соst) у різ­них секторах промисловості. Поділ праці є основою створення су­часної економіки, особливо процесу індустріалізації".

Складові робочої сили такі;

Працездатне населення – це особи працездатного віку, які мо­жуть працювати відповідно до своїх фізичних та інтелектуальних здібностей.

Непрацездатне населення – особи, які повністю або частково втратили працездатність.

Економічно активне населення – особи, які беруть участь у ви­робництві товарів і послуг.

Економічно неактивне населення – особи, які незалежно від віку не зараховуються до категорії економічно активного населення, зок­рема такі групи:

• домогосподарки;

• учні та студенти стаціонарних форм навчання;

• пенсіонери за віком та інвалідністю;

• рантьє (особи, які живуть на відсотки від наданого в кредит капі­талу або за рахунок доходів від цінних паперів);

• особи, які одержують матеріальну допомогу від громадських ор­ганізацій або приватних осіб;

• особи, які виконують безоплатні суспільні роботи;

• особи, які добровільно і безоплатно надають послуги;

• особи працездатного віку, які потенційно можуть працювати, але не шукають роботу з огляду на об'єктивні або суб'єктивні чинники.

Зайняті – особи, які мають роботу І працюють протягом вста­новленої кількості часу.

Частково зайняті – особи, які не повністю зайняті внаслідок ви­мушеного скорочення робочого часу.

Безробітні – особи, які на певну дату не мають роботи, але гото­ві до неї негайно приступити.

Міграцію класифікують за різними ознаками. За територіальною поширеністю робочої сили вирізняють такі види міграції:

• внутрішню – переміщення населення у межах однієї країни;

• зовнішню – переміщення населення за межі своїх країн;

• інтеграційну – переміщення населення у межах країн, що нале­жать до міжнародних Інтеграційних угруповань.

За часом здійснення міжнародної міграції робочої сили виокрем­люють такі її види:

• остаточну – виїзд населення до інших країн на постійне прожи­вання;

• тимчасову – виїзд населення до інших країн на певний період ча­су з подальшим поверненням до країни еміграції;

• сезонну – виїзд працівників до інших країн на визначений термін протягом певного періоду року, наприклад, для виконання сіль­ськогосподарських робіт;

• маятникову – постійне проживання працівників у певній країні та постійне або тимчасове працевлаштування в іншій. Цей вид міграції поширений у прикордонних районах ряду країн світу.

Міжнародна міграція робочої сили за організаційними засадами

поділяється на такі види:

• добровільну – переміщення населення за власним бажанням;

• організовану – переміщення населення внаслідок запровадження в окремій країні та світовій спільноті певних механізмів (наприк­лад, організований набір працівників у межах країни або програ­ми міжнародної міграції робочої сили);

• самодіяльну – нелегальне переміщення робочої сили за межі своєї країни;

• примусову – виселення громадян зі своєї країни згідно з рішен­нями судових, адміністративних та інших органів.

У міжнародній міграції робочої сили беруть участь такі категорії працездатного населення:

• робітники;

• фахівці (експерти);

• представники творчих професій.

За якісним складом вирізняють:

• міграцію робочої сили низької кваліфікації;

• міграцію робочої сили високої кваліфікації;

• міграцію вчених та інших представників інтелектуальної еліти.

Згідно з класифікацією ООН постійними працівниками-мігрантами

вважаються особи, які прибувають до країни в'їзду з метою пошуку оплачуваної роботи протягом терміну, що не перевищує одного року.

Транзитною професійною міграцією є міграція робочої сили, пе­редусім управлінців і висококваліфікованих робітників, яка супро­воджує прямі інвестиції в економіку зарубіжних країн, тобто відбу­вається за принципом: "Куди гроші –туди й працівники".

Наведемо статистичні дані про обсяг імміграції загалом, а також в окремих регіонах (табл. 4).

Таблиця 4

Кількість іммігрантів у світі та його регіонах

 

Регіон Кількість іммігрантів, мли чол. Частка іммігрантів від населення відповідного регіону, %
    1985 р. 2000 р. 1985 р. 2000 р.
Розвинені країни 47,4 47,1 4.5 4,5
утому числі:        
Європа 23,0 23,1 4,7 4.0
Північна Америка 20.4 24,0 7.8 7,6
Країни, що розвиваються 58,1 65.2 1,5 1,4
утому числі;        
Південно-Східна Азія 7,5 7.7 1,2 1,0
Північна і Західна Африка 13,4 17,7 5,7 5,6
Південна Азія 19,2 22.1 1,8 1,7
Південна Америка 5,6 6,7 1,5 1,4
Африка на південь від Сахари м,з 11,0 2,7 2,5
Разом і 05,5 112,3 2,2 1,9

 

Еволюція і масштаби міжнародної трудової міграції

Перше масове міжконтинентальне переміщення робочої сили по­в'язують з розвитком работоргівлі чорношкірими. Є дані про те, що з Африки в Америку було доставлено 9–10 млн рабів, проте на кожно­го проданого раба припадало три або чотири загиблих під час крива­вих воєн в Африці та при перевезенні рабів в Америку. Через експорт рабів Африка протягом 1650-1850 рр. недорахувалася 50-60 млн чол. (окремі дослідники називають 100 або 150 млн чол.).

Історії людства відомі випадки не лише насильницького вивезен­ня людей, а й їх насильного утримання від еміграції. Так, наприкін­ці XVIII ст. в Англії були прийняті закони, що забороняли промис­ловим робітникам емігрувати за кордон.

У міжнародних міграційних процесах вільної робочої сили виріз­няють три великі хвилі. Перша хвиля (хвиля "старої міграції") охоп­лювала перші дві третини XIX ст. Друга хвиля відбулася наприкінці XIX – на початку XX ст. Після Другої світової війни розгорнулася третя хвиля, яку називають хвилею "нової міграції". Якщо у період "старої міграції" відбувалося переміщення переважно промислових робітників, то на межі XIX і XX ст. у міграції переважало розорене селянство. Протягом періоду "нової міграції" з відсталих країн до розвинених переміщалися переважно некваліфіковані робітники, а також науковці і фахівці. Міграція науковців і фахівців отримала назву "відплив мізків" (brain drain ).

Трудову міграцію у 40-х роках XIX ст. стимулював небачений до того картопляний голод в Ірландії, а у 80-х роках – падіння цін на єв­ропейську пшеницю, що погіршило рівень життя сільського населен­ня, зокрема, Східної Європи. Аграрне перенаселення (безземелля) і безробіття зумовили трудову міграцію з Європи до Америки.

Статистика свідчить, що протягом 1840-1930 рр. емігрувало щонай­менше 50 млн європейців, переважно до Північної Америки. У XX ст. до початку Першої світової війни Європу залишило 19 млн чол., протягом періоду між двома світовими війнами з Європи емігрувало 9 млн чол.

Європейці емігрували передусім до США, економіка яких бур­хливо розвивалася. Значними були потоки до Канади, Австралії, Нової Зеландії, Аргентини. Європейські емігранти залишали пере­важно Ірландію, Англію, Францію, Німеччину. З Росії емігрували молокани і старообрядці. Емігранти із західних регіонів України пе­реміщувалися переважно до США та Канади, а східних – на Дале­кий Схід, Кубань, до Центральної Азії.

- Протягом останніх десятиліть XX ст. внаслідок міжконтинен­тальних і внутрішньоконтинентальних міграцій сформувалися нові світові ринки робочої сили. Коротко ознайомимося з регіональними особливостями міграції міжнародної робочої сили.

Глобальним центром міграції стала Західна Європа. У середині 90-х років до цього регіону щороку прибувало 180 тис. іммігрантів. Нині лише у країнах Європейського Союзу налічується понад 13 млн мігрантів і членів їх сімей. Переважна частина мігрантів зосередже­на у таких західноєвропейських країнах, як ФРН, Франція, Велико­британія, Бельгія, Нідерланди, Швеція І Швейцарія. Близько 5 млн іноземців розміщуються у ФРН, понад 4 млн – у Франції (переваж­но вихідці з Північної Африки), Бельгії віддають перевагу іспанці та італійці (близько 1 млн чол.), у Швеції проживає 1 млн фінів.

У 1960 р. у ФРН налічувалося 276 тис. іммігрантів. їх чисельність перевищила 1,1 млн чол. у 1965 р., а у 1987 р. становила вже понад 4,1 млн чол. Протягом 1954-1965 рр. чисельність іноземної робочої сили у Франції зросла з 790,5 тис. чол. до 3 млн чол. і на початку 90-х років становила 7,7 % усього населення країни.

Близький Схід вважають другим центром міжнародної міграції. У нафтодобувні країни регіону приїжджає на промисли значна кіль­кість робітників з Індії, Бангладеш, Пакистану, Йорданії, Ємену, Греції, Туреччини, Італії. У 1975 р. немісцеве населення Бахрейну, Кувейту, Оману, Катару, Саудівської Аравії, Об'єднаних Арабських Еміратів становило 2 млн чол., у 1980 р. – 4 млн. На початку 90-х років у регіоні працювало понад 4.5 млн іноземців. Наприкінці 90-х років у названих країнах і Лівії налічувалося 5 млн іммігрантів, що становило понад 50% загальної кількості робочої сили. Мігрантами є передусім вихідці з Єгипту, Ірану, Сірії, Йорданії, Палестини. Для порівняння слід зазначити, що чисельність місцевих працівників ста­новила лише 2 млн чол. В Об'єднаних Арабських Еміратах частина Іноземців у робочій силі досягає 97 %, Кувейті – 86,5 %, Саудівській Аравії – 40,6 %. З наведеного вище можна зрозуміти, що без інозем­них працівників функціонування економіки нафтодобувних країн Перської затоки просто неможливе.

Говорячи про міграційні процеси на Близькому Сході, варто зга­дати і про міграцію євреїв до Ізраїлю. У результаті підтримки Вели кобританією сіоністського руху за створення єврейської держави у Палестині частка її єврейського населення зросла з 10 % у 1918 р. до ЗО % у 1936 р. Після 1948 р. до Ізраїлю прибули євреї з понад сотні держав світу, переважно з комуністичних та арабських країн. Насе­лення Ізраїлю зросло з 700 тис. чол. у 1948 р. до 5,3 млн чол. у 1994 р. Протягом 1989-1994 рр. з країн СНД до Ізраїлю прибуло 500 тис. пе­реселенців. Арабські країни вороже ставилися і ставляться до єврей­ської еміграції. Наприклад, президент Іраку Саддам Хусейн визна­вав право на проживання у Палестині лише за тими євреями (і, оче­видно, їх нащадками), які мешкали там до 1935 р.

Третім центром сучасної міграції робочої сили є США. Іммігран­ти завжди відігравали провідну або щонайменше помітну роль у формуванні трудових ресурсів цієї країни. На нинішньому етапі іно­земці становлять близько 5 % робочої сили країни. В Імміграції до США після Другої світової війни вирізняють кілька етапів. Спочат­ку був наплив Іммігрантів з повоєнної Європи – до США прибули 6,6 млн чол. Другий етап розпочався у 1965 р. Саме тоді було прий­нято закон, що створив сприятливі умови для в'їзду до США вихід­ців з Азії та Латинської Америки. У 1993 р. розпочався третій етап, провідну роль в якому відігравали емігранти з Європи, передусім з Ірландії, Італії, Польщі, а також з Аргентини. У середині 90-х років до США та Канади щороку прибували 900 тис. іммігрантів (у то­му числі до США – 740 тис). Тоді ж із США щороку емігрували 160 тис. чол. Фахівці вважають наведені дані приблизними, оскільки армію легальних мігрантів доповнює велика кількість нелегальних. Лише з європейських країн протягом 1946-1982 рр. до США емігру­вало 3,3 млн чол., а до Канади – понад 2 млн чол.

Австралія перетворилася на четвертий міжнародний регіон міг­рації, на зламі тисячоліть там працювали 200 тис. іноземних робіт­ників. З 1982 р. австралійська міграційна політика спрямована на стимулювання економічного розвитку країни. Це означає, що пере­вага надається іммігрантам, які вкладають інвестиції в економіку Австралії.

Азіатсько-Тихоокеанський регіон стає п'ятим центром трудової міграції. Іноземці прямують до Брунею, Японії, Малайзії, Сінгапуру, Південної Кореї, Тайваню, Пакистану. За колоніальних часів Гон­конг також приваблював іноземних працівників. Завозити Іноземну робочу силу почала І Японія. Спочатку це були корейці, згодом з'явилися й іранці. Іммігрантів використовують на некваліфікованих роботах. Одночасно Японія експортує свою робочу силу високої кваліфікації. Такий експорт здійснюється паралельно з прямими інвестиціями Японії в економіку країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону.

У Латинській Америці формується шостий регіон міжнародного ринку робочої сили. Аргентина і Венесуела протягом останніх деся­ть XX ст. були основними країнами імміграції. Загальна кількість мігрантів у Латинській Америці становить 3 млн чол., проте існують дані, що загальна кількість Іммігрантів у країнах Латинської Америки наприкінці XX ст. перевищувала 4 млн чол. Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Чилі та Парагвай прийняли спеціальні програми, спрямовані на стимулювання припливу вихідців зі Східної Європи, зокрема з країн колишнього СРСР. Втім, гостра економічна і політична криза в Аргентині на зламі тисячоліть підірвала імміграційну привабливість цієї країни. Внутрішньоконтинентальні міграційні процеси відбуваються і Африці. Обсяг такої міграції становить 2 млн чол. Зустрічається інформація і про те, що загальна кількість мігрантів у всіх країнах Африки наприкінці XX ст. досягла 6 млн чол. Багатші країни використовують працю некваліфікованих робітників із сусідніх країн, приклад, для потреб гірничодобувної промисловості. Південно-Африканська Республіка виявляє зацікавленість у прибутті на постійне проживання фахівців з колишнього СРСР. На африканські країни, розташовані на південь від Сахари, – Кот-д'Івуар, Південно-Африканську Республіку та Нігерію припадає понад половина всіх іммігрантів.

Якщо абстрагуватися від регіонального аспекту міжнародного ринку праці і розглядати міжнародну трудову міграцію з точки зору її напрямів між групами країн, то можна вирізнити п'ять основних потоків міжнародної міграції робочої сили:

•міграція з країн, що розвиваються, до економічно розвинених країн світу;

•міграція у межах промислово розвинених країн;

•міграція робочої сили у межах країн, що розвиваються;

•міграція робочої сили з колишніх соціалістичних країн до еконо­мічно розвинених країн світу;

•міграція науковців і висококваліфікованих фахівців з промислово розвинених країн до країн, що розвиваються.

На початку 90-х років тільки у світовому капіталістичному господарстві налічувалося щонайменше 25 млн працівників-мігрантів. Якщо ж врахувати їх сім'ї врахувати їх сім'ї, мігрантів-сезонників та інші категорії, та інші категорії, то загальна чисельність іммігрантів була втричі-вчетверо більшою. Понад половина з них виїхала з країн, що розвиваються, а дві тре прибули до промислово розвинених країн.

Найбільшу заробітну плату приватним особам-нерезидетам пропонують у Швейцарії, ФРН, Японії, Бельгії, США, а з країн розвиваються, найактивніше використовують робочу силу Пів но-Африканська Республіка, Малайзія, Саудівська Аравія, Вене ла, Південна Корея.

 

Поделиться:





Читайте также:





Воспользуйтесь поиском по сайту:



©2015 - 2024 megalektsii.ru Все авторские права принадлежат авторам лекционных материалов. Обратная связь с нами...