Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!
МегаЛекции

Проблеми захисту прав інтелектуальної власності в Україні

Захист прав, що є однією зі складових охорони прав, має характер активної протидії правопорушенню, яке досягається за допомогою заходів, що припиняють та попереджають його. Необхідність в захисті прав виникає у разі їх порушення, або наявності загрози їх порушення, а також невизнання чи оспорювання прав. Призначення захисту полягає у реагуванні на перешкоди при здійсненні прав, мінімізації наслідків правопорушення та відшкодування завданих збитків. Захист прав – це правове забезпечення недоторканості прав, а в разі їх порушення, застосування заходів примусового характеру, спрямованих на їхнє відновлення. Зміст права на захист включає дві складові: матеріальну та процесуальну. Матеріальна складова включає в себе такі можливості: використовувати дозволені законом засоби примусового впливу; застосувати до правопорушника правові заходи оперативного впливу; звертатися до компетентних органів державної влади з вимогою примушування зобов’язаної особи до певної поведінки. Процесуальна складова включає в себе такі можливості: звертатися з вимогою про захист порушеного права до компетентних органів; користуватися передбаченими законом правами та гарантіями в процесі розгляду цієї вимоги; оскаржувати у встановленому законом порядку рішення цього органу.

Захист прав інтелектуальної власності – це діяльність особи (суб’єкта права інтелектуальної власності) та компетентних органів державної влади щодо застосування до правопорушника у встановленому законом порядку правоохоронних заходів примусового впливу з метою припинення правопорушення, відновлення порушеного чи визнання оспорюваного права, а також вплив на правопорушника. Особливості захисту прав інтелектуальної власності обумовлені специфікою об’єкта права інтелектуальної власності – результату інтелектуальної діяльності (інтелектуального продукту), що має нематеріальний характер.

Загальні підстави для захисту прав встановлені у ст. 15 ЦК України, до яких належать: порушення права, невизнання права, оспорювання права. Порушен­ня права – це протиправна дія (бездіяльність), яка має наслідком ліквідацію належного іншій особі суб'єктивного права або обмеження свободи його реалізації як повністю, так і част­ково. Невизнання права – дія (бездіяльність), яка за змістом становить заперечення існування права іншої особи, але не має ознак порушення права – ліквідації або обмеження свободи його реалізації. Оспорювання права – дія (бездіяльність), що полягає в заперечен­ні належності особі або обсягу відповідного права без ознак його порушення. Під формою захисту розуміють комплекс організаційних заходів щодо захисту суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів. В залежності від суб’єкта, який здійснює захист, розрізняють дві основі форми захисту: юрисдикційну (судовий та спеціальний (адміністративний) порядок захисту) та неюрисдикційну (самозахист, переговори, медіація, третейський розгляд).

Наслідком порушення прав інтелектуальної власності є різні види юридичної відповідальності залежно від тяжкості порушення та його суспільної небезпеки. Цивільно-правова відповідальність дозволяє усунути шкідливі наслідки правопорушення, компенсувати майнові втрати та моральну шкоду. Особа, чиї права порушені, має звернутися з позовною заявою до суду, де викладає суть порушення, вимоги про його припинення та відновлення порушених прав інтелектуальної власності. Вибір способу судового захисту здійснюється позивачем самостійно з тих, що передбачені законо­давством, і має бути орієнтований на створення ефективної протидії, адекватної порушенню і доцільної в конкретному випадку. Незаконне використання об’єкта права інтелектуальної власності, привласнення авторства на такий об'єкт або інше умисне порушення прав на нього тягне адміністративну відповідальність згідно з положеннями Кодексу України про адміністративні правопорушення у вигляді накладення штрафу з конфіскацією незаконно виготовленої про­дукції та обладнання і матеріалів, які призначені для її виготовлення. Кримінальним кодексом України встановлена кримінальна відповідальність за незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури й мистецтва, комп'ютерних програм і баз даних, а також незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм мов­лення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо- та відео­касетах, дискетах, інших носіях інформації або інше умисне порушення авторського права і суміжних прав, якщо це завдало матеріальної шкоди у значному розмірі. Кримінальним кодексом також передбачена кримінальна відповідальність за незаконне використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка, топографії інтегральної мікросхеми, сорту рослин, раціоналізаторської пропозиції, привласнення авторства на них або інше умисне порушення права на ці об'єкти, якщо це завдало матеріальної шкоди у значному розмірі.

У загальному вигляді порушення прав інтелектуальної власності можна визначити як вчинення щодо об’єкта права інтелектуальної власності без дозволу правоволодільця будь-яких дій, які згідно із законом потребують його дозволу. Не вважаються порушенням прав інтелектуальної власності дії, які перед­бачені законодавством як винятки чи обмеження майнових прав інтелектуальної власності. Враховуючи специфіку використання конкретного об’єкта права інтелектуальної власності, а також особливості правопорушень у цій сфері необхідно враховувати положення спеціаль­ного законодавства щодо змісту поняття «порушення прав інтелектуальної власності» щодо різних об'єктів права інтелектуальної власності.

Так, відповідно до ст. 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права» по­рушенням авторського права і суміжних прав є: а) вчинення особою дій, які порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права і суміжних прав та їх майнові права; б) піратство у сфері авторського права і суміжних прав – опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів; в) плагіат – оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору; г) ввезення на митну територію України без дозволу осіб, які мають авторське право і суміжні права, примірників творів; д) вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського права і суміжних прав; е) будь-які дії для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права і суміжних прав, зокрема виготовлення, розповсюдження, ввезення з метою розповсюдження і застосування засобів для такого обходу; є) підроблення, зміна чи вилучення інформації, зокрема в електронній формі, про управління правами без дозволу суб'єктів авторського права і суміжних прав чи особи, яка здійснює таке управління; ж) розповсюдження, ввезення на митну територію України з метою розповсюдження, публічне сповіщення об'єктів авторського права і суміжних прав, з яких без дозволу суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав вилучена чи змінена інформація про управлін­ня правами, зокрема в електронній формі.

Відповідно до законів України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (ст. 34), «Про охорону прав на промислові зразки» (ст. 26), «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» (ст. 20), «Про охорону прав на зазначення походження товарів» (ст. 23), «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» (ст. 21) порушенням вважаєть­ся будь-яке посягання на права володільця патенту чи свідоцтва. Під посяганням в даному випадку слід вважати: а) вчинення особою дій, які потребують згоди правоволодільця, без його згоди; б) готування до вчинення зазначених дій. До видів порушення прав на сорти рослин належать: а) привласнення авторства; б) вчинення без дозволу особи, яка має майнові права на сорт рослин, будь-яких дій по відношенню до цього сорту, що потребують дозволу відповідно до закону (ст. 53 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин»).

Спеціальна кваліфікація дій як порушення прав володільця свідоцтва про реєстрацію права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару (географічного зазначення) міститься в Законі України «Про охорону прав на зазначення походження товарів»: а) використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару особою, яка не має свідоцтва про реєстрацію права на його використання; б)використання зареєстрованого зазначення географічного походження товару, якщо цей товар не походить із зареєстрованого для цього зазначення географічного місця, навіть якщо справжнє місце походження товару або географічне зазначення його походження використовується у перекладі або супроводжується словами: «вид»,«тип», «стиль», «марка», «імітація» тощо; в) використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару або подібного до нього позначення для відмінних від описаних у Реєстрі однорідних товарів, якщо таке використання вводить в оману споживачів щодо походження товару та його особливих властивостей або інших характеристик, а також для неоднорідних товарів, якщо таке використання завдає шкоди репутації зареєстрованого зазначення або є неправомірним використанням його репутації; г) використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару як видової назви.

Порушення особистих немайнових прав інтелектуальної власності залежно від виду результату інтелектуальної діяльності (інтелектуального продукту) може полягати у: привласненні авторства (плагіат), невизнанні, запереченні дійсного авторства, використанні об’єкта без зазначення імені автора, якщо таке зазначення практично можливе; розголошенні імені автора, коли він бажав залишитися анонімним, розголошенні проти волі автора його псевдоніму; перекрученні, спотворенні та іншій істотній зміні твору, яка зашкодила честі і репутації автора; недодержанні вимог щодо якості запису виконання тощо.

При розгляді спорів про порушення прав інтелектуальної власності та їх захист судам рекомендовано для визначення загальної суми компенсації, що підлягає стягненню з відповідача за порушення авторського права, з'ясовувати які саме порушення було допущено відповідачем і які суми відшкодувань необхідно стягнути за кожне порушення. Кожний самостійний спосіб використання, вчинений без дозволу, вважається окремим порушенням. В іншому випадку суд констатує неповне дослідження обставин справи (Оглядовий лист Вищого господарського суду України від 22.01.2007 р. № 01-8/25 «Про практику застосування господарськими судами законодавства про захист прав на об’єкти авторського права і суміжних прав»).

При розгляді судових спорів про незаконне використання об’єкта права інтелектуальної власності необхідно встановити фактичні обставини такого використання, що потребує спеціальних знань. Наприклад, у справах про незаконне використання винаходу чи корисної моделі необхідно з'ясувати всі ознаки спірних запатентованих об'єктів, включені до незалежних пунктів їх формул, та перевірити факт використання кожної з цих ознак. У справах про припинення неправомірного використання фірмового найменування необхідно встановити схожість або тотожність комерційних найменувань позивача та відповідача. Для з'ясування подібних питань суди мають призначати судову експертизу. При вирішенні питання про призначення судової експертизи суди ке­руються ст.ст. 143-150 ЦПК, Законом України «Про судову експер­тизу», Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень. Крім того, враховуються рекомендації президії Вищого господарського суду України від 29.03.2005 р. № 04-5/76 «Про деякі питання практики призначення судо­вих експертиз у справах зі спорів, пов’язаних із захистом права інтелекту­альної власності», інформаційний лист Вищого господарського суду Украї­ни від 15.12.2008 р. № 01-8/724 «Про деякі питання призначення і проведення судових експертиз у справах, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності».

Необхідно розрізняти договірну та недоговірну відповідальності. Недоговірна відповідальність настає в разі порушення абсолютних прав інтелектуальної власності – майнових та особистих немайнових, які передбачені ЦК України, спеціальними законами, і охороняються від будь-якого можливо­го правопорушника. В результаті посягання на них правоволодільцю спричинюється майнова та моральна шкода. Ця відповідальність ґрунтується на імперативних правилах щодо її форми і розміру, які не мо­жуть змінюватися за домовленістю сторін. Застосування деяких мір відповідальності допустимі лише за наявності не договірного порушення прав інтелектуальної власності. Зокрема, до них належить разова грошова компенсація та стягнення незаконно отриманого правопорушником доходу (ст. 432 ЦК, ст. 52 Закону України «Про ав­торське право і суміжні права»).

У випадку порушень прав інтелектуальної власності, що випливають з договору, протиправна поведінка полягає в невиконанні чи неналежному виконанні договірних умов, як правило, щодо порядку використання (його способів, обсягу, строків, території) та виплати винагороди. Форми і розмір відповідальності в такому випадку слід визначати на підставі загальних положень про відповідальність за порушення зобов’язань і вихо­дити також з конкретних умов договору щодо відповідальності сторін.

Порушення прав інтелектуальної власності має місце також у випадках, якщо особа правомірно використовує об’єкт без дозволу, коли це допускається законом як обмеження майнових прав інтелектуальної власності, проте не сплачує за це встановленої законодавством винагороди. Наприклад, організація мовлення правомірно сповіщає в ефір опубліковану з комерційною метою фонограму без дозволу її виробника та виконавця, але не сплачує відповідну винагороду, яка має сплачуватися за договором, що на підставі закону підлягає укладенню між користувачами та організаціями колективного управління майновими правами, уповноваженими на її збір.

Право на захист прав інтелектуальної власності належить будь-якій особі, яка згідно із законодавством визнається їх суб'єктом. До них належать як первинні суб’єкти – безпосередні творці результатів інтелектуальної діяльності (інтелектуальних продуктів), так і похідні (вторинні) – ті, що набули таких прав за договором чи законом (правоволодільці, спадкоємці, правонаступники, замовники, роботодавці та ін.). Позивач має довести належність йому відповідного права інтелектуальної власності, яке потребує захисту. При встановленні факту належності суб’єкту прав інтелектуальної власності необхідно враховувати законодавчі обмеження щодо кола осіб, які можуть во­лодіти відповідними правами.

Оскільки автором визнається лише фізична особа, яка своєю творчою працею створила певний об’єкт права інтелектуальної власності, спори щодо визнання авторства необхідно розглядати в порядку цивільного судочинства. Спадкоємці вправі захищати лише майнові права інтелектуальної власності, що були ними успадковані. В окремих випадках, визначених законом (ст. 439 ЦК України), спадкоємці мають право захищати честь і репутацію помер­лого автора, зокрема вимагати через суд припинення дій, що спотворюють факт приналежності авторства, перекручують або змінюють твір (захист недоторканності твору). Особи, що набули майнових прав інтелектуальної власності на підставі договору про їх передачу (відчуження), вправі захищати їх від будь-якого порушення як суб’єкти виключних прав на об’єкт права інтелектуальної власності, або їх частини відповідно до визначеного в договорі обсягу переданих прав. Водночас автор, який передав ці майнові права інтелектуальної власності іншій особі, зберіг за собою невідчужувані особисті немайнові права інтелектуальної власності, а тому має можливість звертатися до суду за захистом останніх.

Можливість подачі позову про захист прав інтелектуальної власності «ліцензійними користувачами» залежить від обсягу їх правонаступництва. Ліцензіар зберігає право на захист свого майново­го права інтелектуальної власності навіть у разі видачі ним виключної ліцензії, оскільки хоча він і обмежує себе в можливості власного використання у сфері дії ліцензії та надання подібних дозволів іншим особам, проте зберігає право забороняти використан­ня об’єкта права інтелектуальної власності іншим особам. Водночас ліцензіар за виключною ліцензією, висуваючи вимоги про припинення незаконного використання третьою особою об’єкта права інтелектуальної власності, не вправі вима­гати від порушника відшкодування збитків або незаконно отриманого ним доходу чи разової грошової компенсації.

При розгляді справ, пов’язаних із захистом прав на об’єкти права інтелектуальної власності, необхідно з'ясовувати всі обставини, пов’язані із встановленням у позивача права на звернення до суду. З цією метою треба встановити суб’єктів майнових прав інтелектуальної власності, що порушені, та обставини їх передачі (відчуження) повністю або частково. Неналежне з'ясування достовірності факту наявності в позивача виключного права на використання стає підставою для скасування вищою судовою інстанцією прийнятих рішень з передачею справи на новий розгляд. Складність цього питання полягає в тому, що у сфері використання об’єктів права інтелектуальної власності існує практика їх неодноразової передачі від одного суб’єкта до іншого. Таким чином, для правильного розгляду подібних спорів має бути встановлена послідовність передачі майнових прав, починаючи від первісного суб’єкта до позивача, досліджено підстави виникнення та обсяг цих прав у кожного учасника, і, як наслідок, їх чинність і обсяг у позивача.

Реалізувати своє право на захист можуть також правонаступники прав інтелектуальної власності, що набули їх в результаті реорганізації юридичної особи. Звертатися до суду за захистом порушених прав інтелектуальної власності можуть також представники суб’єктів порушених прав. Такими представниками, зокрема, можуть висту­пати організації колективного управління майновими правами.

У випадках, коли автор скористався своїм правом на анонімність або використав псевдонім, і у зв'язку з цим не може виступати позивачем у суді, аби не розкривати свого дійсного імені, його представником може виступити видавець його твору, який подає відповідний позов про захист прав автора. При цьому якщо автор не розкриє своє ім'я або не заявить про своє авторство до вирішення справи по суті, суд ухвалює рішення про за­доволення позову на користь видавця, який у подальшому передає стягну­те за рішенням суду автору або іншій особі, якій належать авторські майнові права на відповідний твір.

ЦК України вказується на можливість постановлення судом рішення про застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів (ст. 432). У про­цесуальному законодавстві такі заходи називаються запобіжними і засто­совуються на підставі винесеної ухвали суду, прийнятої за відповідною заявою особи, що просить про їх вжиття. У сфері захисту прав інтелектуальної власності їх призначенням є попереджен­ня правопорушень та збереження доказів такого порушення з метою якнайшвидшого реагування на протиправні дії. Заяву про вжиття запобіжних заходів може подати особа, яка має підстави вважати, що подання потрібних для неї доказів стане згодом неможливим або ускладненим, а також у неї є підстави вважати, що її права порушені або існує реальна загроза їх порушення. До видів запобіжних заходів належать, зокрема, такі: а) ви­требування доказів; б) огляд приміщень, в яких відбуваються дії, пов’язані з порушенням прав; 3) накладення арешту на майно, що належить особі, щодо якої вжито запобіжні заходи, і знаходиться в неї або в інших осіб. У заяві особа має вказати вид і суть запобіжного заходу; обставини, якими вона обґрунтовує необхідність його вжиття; а також надати перелік необ­хідних документів та доказів. Порядок і спосіб виконання запобіжних заходів зазначаються в ухвалі суду про вжиття таких заходів.

Якщо є достатні підстави вважати, що відповідач є порушником прав інтелектуальної власності, у будь-якій стадії розгляду справи щодо нього може бути застосовано захід у вигляді заборони ввезення на митну територію України чи вивезення з неї товарів, що містять об’єкти права інтелектуаль­ної власності. Відповідно до ст. 151 ЦПК України з метою запобігання порушенню права інтелектуальної власності за заявою заінтересованої особи суд може забезпечити позов до подання позовної заяви. Заявник має надати докази, які підтверджують, що саме ця особа є суб’єктом відповідного права інтелектуальної власності і що її права
можуть бути порушені в разі невжиття заходів забезпечення позову. Контроль за переміщенням товарів, що містять об’єкти права інтелектуальної власності, через митний кордон України здійснюється відповідно до Митного кодексу України. З цією метою розроблено спеціальний ме­ханізм, що дозволяє виявити порушення, повідомити про це правоволодільця і терміново призупинити митне оформлення таких товарів до вине­сення ухвали суду про заборону вчинення певних дій у справі про порушення прав інтелектуальної власності.

Способи захисту прав інтелектуальної власності за своєю правовою природою є неоднорідними, їх прийнято поділяти на такі види: міри захисту та міри відповідальності. Для застосування мір захисту достатньо самого факту порушення права, підставою ж застосування мір відповідальності є повний склад правопорушення (протиправна поведінка, що призвела до спричинення шкоди). Негативним наслідком застосування відповідальності завжди є додаткові майнові обтяження порушника – це або додатковий майновий обов’язок, або позбавлення належного йому права. Якщо право інтелектуальної власності порушено невинною поведінкою, це виключає відповідальність, але допускає застосування мір захисту.

ЦК України у ст. 432 визначає спеціальні способи захисту порушених прав інтелектуальної власності, водночас допускається застосування й інших способів захисту, передбачених, зокрема загальними нормами ст. 16 ЦК та спеціальними законами у сфері інтелектуальної власності. Звертаючись до суду за захистом прав, особа вправі на свій розсуд обрати доцільний спосіб захисту. Цей вибір має бути орієн­товано на створення ефективної протидії правопорушенню і відновлен­ня порушених прав.

Визнання права. З моменту підтвердження належності особі права інтелектуальної власності з'являється можливість безперешкодного здійснення правомочностей, що складають його зміст. Визнання права зазвичай передує застосуванню інших способів захисту, зокрема стягнення збитків, тобто воно є переду­мовою повного відновлення порушених прав. Водночас, вимоги про визнання права інтелектуальної власності можуть мати самостійне значення, особливо тоді, коли третя особа ос­порює їх приналежність і заявляє про свої права на спірний об’єкт права інтелектуальної власності. Визнання права може супро­воджуватися примусовим покладанням на відповідача обов’язку здійснити у визначений судом спосіб оголошення про приналежність прав певній особі.

Визнання правочину недійсним. В судовому по­рядку оспорюються зазвичай ліцензійні договори та договори про передачу виключ­них майнових прав. Серед підстав недійсності, зокрема, укладення догово­ру особою, що не мала права на розпорядження правами (ліцензіатом за невиключною ліцензією), відчуження прав одним зі співволодільців прав з порушенням правил щодо їх спільного здійснення, включення до договору про передачу виключних прав умов, що обмежують права особи, якій вони передаються, стосовно їх захисту.

Припинення дії, яка порушує право. Суд вправі постановити рішення про заборону будь-яких дій щодо об’єктів права інтелектуальної власності, які порушують права їх суб’єктів. В порядку реалізації цього способу захисту можуть подаватися позови про: припинення незаконного використання твору, винаходу, корисної моделі; заборону використання торговельної марки; припинення дій, що порушують виключні права на промисловий зразок; припинення неправомірного використання тотожного фірмового найменування тощо. При розгляді спорів про припинення дій, що порушують виключні права, позивач має довести обставини, що свідчать про наявність у нього такого права та факт протиправного використання відповідачем спірного об’єкта.

Відновлення становища, яке існувало до порушення досягається, зокрема, такими засо­бами: вилучення з цивіль­ного обороту товарів, виготовлених або введених в оборот з порушенням права інтелектуальної власності; вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності; опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення. Спеціальне законодавство у сфері інтелектуальної власності конкретизує механізм застосування цього способу з урахуванням специфіки конкретних об’єктів права інтелектуальної власності: вилучення контрафактних примірників творів, фонограм, відеограм, програм мовлення з наступним їх знищенням або передачею на користь позивача; вилучення матеріалів і обладнання, що використовувалися для відтворення контрафактних примірників з наступним їх відчуженням (ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права»); усунення з товару, його упаковки не­законно використаного знака для товарів та послуг або позначення, схо­жого з ним настільки, що їх можна сплутати, або знищення такого знака або позначення (ст. 20 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»); вилучення з комерційного обігу чи конфіскація неза­конно одержаного відповідачем будь-якого матеріалу сорту та продукту, отриманого безпосередньо з нього; вилучення чи конфіскація матеріалів та обладнання, які були використані для незаконного виробництва матеріалу сорту (ст. 55 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин»).

Крім того, суб’єкт права інтелектуальної власності у позовній заяві може визначити способи відновлення становища, що існувало до вчи­нення правопорушення (наприклад, позивач вимагає прибрати комерційне наймену­вання з вивісок, позначень, матеріалів, блан­ків, зображень, написів, документації, які використовуються відповідачем або демонтаж вивісок, логотипів та обладнання з позначенням торговельної марки.

Примусове виконання обов'язку в натурі пов'язане з відновленням порушених прав інтелектуальної власності, що ґрунтуються на договорі. Вибір належного способу залежить від характеру порушення та умов конкретного договору.

Зміна чи припинення правовідносин у спорах про права інтелектуальної власності найчастіше є наслідком задоволення вимог про визнання недійсними виданих охоронних документів – патентів, свідоцтв; про дострокове припинення дії охоронного документа; про зобов'язання Державної служби інтелектуальної власності розглянути питання про державну реєстрацію об’єкта права інтелектуальної власності.

Визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади. Такі вимоги можуть бути заявлені з метою захисту права на оформлення (набуття) прав інтелектуальної власності та одержання охоронного документа. Такий спосіб захисту можливий через оскарження дій Державної служби інтелектуальної власності щодо прийняття чи неприйняття рішення стосовно заявки на реєстрацію об’єкта права інтелектуальної власності.

Відшкодування моральної (немайнової) шкоди. При вирішенні спорів про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок порушення права інтелектуаль­ної власності, суди мають з'ясовувати: наявність такої шкоди; протиправність дій особи, яка її заподіяла; наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діями особи, яка її заподіяла, та вини остан­ньої в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен встановити, чим підтверджуєть­ся факт заподіяння позивачеві втрат немайнового характеру, за яких обста­вин чи якими діями вони заподіяні, в якій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він у цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Заподіяння моральної шкоди зазвичай супроводжує порушення особистих немайнових прав інтелектуальної власності, зокрема права авторства, права на ім'я, права на недоторканність твору.

Стягнення збитків. Задля вирішення питання щодо визначення розміру збитків суд зобов'язаний виходити із суті правопорушення, майнової шкоди, завданої особі, а також з можливого доходу, який могла б одержати ця особа. До збитків додатково можуть бути включені судові витрати, понесені цією особою, а також витрати, пов’язані з оплатою допомоги адвоката. Збитки від порушення прав інтелектуальної власності найчастіше полягають в упущеній вигоді, оскільки суб’єкт права інтелектуальної власності не отримує належну йому винагороду від використання об’єкта права інтелектуальної власності правопорушником. Критерієм визначення їх розміру в першу чергу мають бути докази, надані позивачем на обґрунтування своїх вимог і оцінені судом при розгляді справи.

При визначенні розміру збитків у частині упущеної вигоди судам слід виходити з показників, які звичайно характеризують доходи суб’єкта права інтелектуальної власності. Найбільш вірогідний прояв упущеної вигоди від порушень щодо об’єктів права інтелектуальної власності може поляга­ти в такому: а) це винагорода, яка могла бути одержана суб’єктом права інтелектуальної власності, якщо б використання правопорушником охоронюваних об’єктів відбувалося на підставі відповідного договору; б) суми договору, укладення або виконання якого не відбулося через порушення. До складу упущеної вигоди також має бути віднесена винагорода, визначена вже укладеним договором, якщо його виконання стало неможливим внаслідок незаконного використання об'єкта порушником.

Разове грошове стягнення. Застосовується за вибором позивача замість стягнення збитків. Право на компенсацію та критерії її визначення передбачені спеціальним законодавством, зокрема: законами України «Про авторське право і суміжні права», «Про охорону прав на сорти рослин». Її розмір визначається в межах від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат. Сума стягнення заявляється на розсуд позивача і оцінюється судом при вирішенні справи. Таким чином, суд має оцінити масштаб спричиненої шкоди. З цією метою встановленню підлягають обставини щодо способів неправомірного вико­ристання, обсягу виготовленої та (або) розповсюдженої контрафактної продукції, її вартість на ринку, територія її поширення, негативний вплив на подальшу діяльність суб’єкта виключних прав, орієнтов­на упущена вигода тощо. Крім того, варто враховувати тривалість порушення та його обсяг; розмір доходу, отри­маного внаслідок правопорушення; кількість потерпілих осіб; наміри відповідача; можливість відновлення попереднього стану та необхідні для цього зусилля тощо.

Крім того, відповідно до положень ст. 432 ЦК України можуть застосовуватися такі способи захисту, як: опублікування в за­собах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення; вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності та знищення таких товарів; вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності або вилучення та знищення таких матеріалів та знарядь.

 

Поделиться:





Читайте также:





Воспользуйтесь поиском по сайту:



©2015 - 2024 megalektsii.ru Все авторские права принадлежат авторам лекционных материалов. Обратная связь с нами...