Компетенція та методика папіляроскопічної експертизи.

Дактилоскопічна експертиза є найбільш поширеною серед інших експертиз. Вона вирішує ідентифікаційні та неідентифіка-тіійні завдання. В історичному аспекті будова папілярних узорів рук використовувалася ще в сивій давнині. Е. Локар в своїй капітальній праці "Керівництво з криміналістики" поділяє дослідження слідів пальців рук на три періоди: доісторичний, коли людина вперше звернула увагу на особливу будову шкіри на долонях рук, ії відмінність від шкіри на інших частинах тіла; емпіричний, коли будову узору стали використовувати як підпис конкретної особи; науковий, коли Мальпіні відкрив анатомічну будову шкіри на пальцях рук, а Пуркіньє описав будову папілярних ліній і шкіри людини взагалі (1823). З цього моменту папілярні узори перебували в центрі уваги родоначальників дактилоскопії Генрі, Гальтона, Вуцетича та ін., які заклали підвалини сучасної класифікації папілярних узорів, котра використовується для створення дактилоскопічних картотек, розшуку і ототожнення злочинців по слідах рук.

Дактилоскопічну систему реєстрації злочинців розробив Вуцетич в Аргентині (

1893 p.), хоча саму класифікацію було дещо раніше запропоновано в Англії Гальтоном. У 1894р. така реєстрація була впроваджена в криміналістичну практику. В Росії, до складу якої тоді входила й Україна, першу дактилоскопічну експертизу було проведено в 1912 році.

Сучасна дактилоскопічна експертиза встановлює, чи є на предметі, вилученому з місця події, сліди папілярних узорів і чи придатні вони для ідентифікації; якою рукою залишений слід пальця на склянці; пальцем чи долонею залишений слід на дверній ручці; механізм утворення слідів пальців рук на знарядді злочину. Багато з цих завдань розв'язуються в стадії порушення кримінальної справи шляхом попереднього дослідження або консультації фахівця, а на попередньому слідстві — призначенням дактилоскопічної експертизи. Головним ЇЇ' завданням є ототожнення людини за слідами пальців рук, що виявлені на місці події або зберігаються в дактилоскопічних обліках, автоматизованих банках даних. Ідентифікаційні завдання вирішують, ким залишений слід пальця на склянці, виявленої на місці події, — гр. Перловим, Сидоровим або Конєвим; чи не залишений слід пальця на двох документах (розписках, дактилокартках) або предметах однією й тією ж особою.

На експертизу представляють носій зі слідами рук або копію забарвленого сліду, фотознімок сліду, виконаний масштабним способом з урахуванням натуральних розмірів. Як експериментальні зразки представляють відбитки пальців рук, одержані слідчим або за його дорученням фахівцем і виконані друкар

ською фарбою на стандартних дактилокартках або аркушах білого твердого паперу. Як вільні зразки надсилають дактилокартки, одержані раніше, якщо особа перебувала на криміналістичному обліку. При ототожненні особи трупа останній дактилоскопію-ють, виготовляють полімерні зліпки шкірних узорів і віддають на експертизу. У деяких випадках як досліджувані об'єкти представляють частинки шкіри пальця, що відділилися, з папілярними лініями, які збереглися.

Методика експертного дактилоскопічного дослідження включає три етапи: роздільне дослідження, порівняльне дослідження, аналіз результатів порівняння і формулювання висновків.

Роздільне дослідження розпочинається оглядом об'єктів, пред'явлених на дактилоскопічну експертизу. Встановлюють спосіб упаковки, чи не пошкоджені сліди під час транспортування. Усе це детально описується у висновку експерта. Кожний об'єкт досліджується окремо, фотографується його загальний вигляд і відмічається місце розташування слідів рук на ньому. Якщо слідів кілька, то вони зіставляються і групуються за джерелом. Кожний слід описується окремо, фотографується масштабним способом, на знімках відмічаються ідентифікаційні ознаки, які має слід.

Порівняльне дослідження об'єктів розпочинається з уявного зіставлення дактилоскопічних ознак досліджуваного сліду зі слідами у вільних і експериментальних зразках. За результатами зіставлення робиться висновок, що за формою узору і розташуванням у них ідентифікаційних ознак вони є однаковими. На фотознімках, виготовлених в одному масштабі і положенні, відмічають схожі ознаки. Іноді ознаки, що збігаються, з'єднують прямими лініями і порівнюють одержані геометричні фігури. Пороскопічні та еджеоскоггічні ознаки порівнюються за допомогою порівняльного мікроскопа або збільшених фотознімків. Ознаки, що сходяться, позначають на поряд наклеєних знімках, ті, що не сходяться, — розмічають іншим кольором.

Таким чином, порівняльне дослідження закінчується встановленням двох груп ознак у порівнювальних слідах: ті, що сходяться, і ті, що не сходяться.

Аналітичний етап — це логіко-оціночна діяльність, оперування одержаними результатами роздільного і порівняльного досліджень. Експерт оцінює сформовану сукупність ознак як неповторну. Для цього він встановлює, як часто трапляються відібрані ознаки, їх взаємозв'язок і відносне розташування з урахуванням механізму утворення слідів, а іноді і механізму вчинення злочину в цілому. Потім він аналізує ознаки, що розрізняються, з'ясовує їх походження і пояснює вплив на індивідуальність встановленої сукупності.

Творча розумова діяльність експерта дає змогу переконатися, що встановленої сукупності ознак достатньо для висновку про її індивідуальність і неповторність. При цьому, зрозуміло, враховуються обставини злочину: місце, час, спосіб та ін.

Логіко-оціночна діяльність дає змогу сформувати внутрішнє переконання щодо достатності відібраних ознак, які сходяться,

що їх сукупність є відносно усталеною і неповторною, що тотожність слідоутворюючого об'єкта, яким залишені сліди пальців рук, обгрунтована. Достатність ознак, які сходяться, в папілярних узорах є досить складною і дискусійною проблемою.

Форм папшярних узорів завжди три: дуги, петлі і завитки. Морфологічна будова папілярних ліній — вилки, точки, початки, закінчення, розриви, стовщення — є однаковою і зустрічається практично в усіх узорах пальців рук кожної людини. В зв'язку з цим і постали такі питання: ступінь достовірності комплексу ознак, відібраних експертом; наскільки цей комплекс є стійким і неповторним для інших індивідів, що проживають на Землі; ймовірність повторення папілярного узору однієї особи в іншої.

С два підходи до розв'язання цієї проблеми: емпіричний і статистичний. Ще у минулому столітті Гальтон, Рамес і Бальтазар пропонува'ш різні вирішення проблеми достатності ознак, що сходяться,,щя висновку про індивідуальність їх сукупності. Гальтон підрахував, що шанс зустріти два однакові відбитки один на 64 млрд випадків, а Рамес стверджував, що для народження двох осіб з однаковими узорами повинно пройти не менш як 4,5 мли століть.

Цікаві докази індивідуальності наводив Бальтазар. Він стверджував, що якщо відбиток поділити на 100 квадратів, то в кожному з них можна чекати появи одного з чотирьох незалежних ознак: вилок, повернутих уверх; повернутих униз; розриву уверху, унизу (інші ознаки не враховуються). Звідси число перестановок із 100 по 4 (С100) складає 4l(», тобто число, яке складається з 61 знака. Механічний підрахунок Бальтазара показав, що у випадку збігу 17 названих ознак повторення такого ж відбитка є можливим за умови 17 млрд населення. До початку XX століття на Землі проживало біта 1,5 млрд чоловік, отже, критерій 17 ознак, що сходяться, був цілком достатнім. Незабаром вчені доказали, що збіг 17 ознак виявився надмірно великим, оскільки злочинець розшукується не в усьому світі, а лише в певній його частині. Тому даний критерій був зменшений до 15, а потім і до 10- 12 ознак.

Як уже було сказано, в Росії першу дактилоскопічну експертизу здійснили у 1912р. і за 17 ознаками зробили висновок про тотожність, (сучасний критерій — 10 - 12 ознак). При неповному або нечіткому відображенні папілярного узору не завжди вдається виділити 10-12 ознак, що сходяться, і, таким чином, сформувати неповторну сукупність. У такому разі рекомендується переходити на мікроскопічний рівень, залучати пороскопічні і еджео-скопічні ознаки. Для цього на долонній поверхні обирають ділянку не більше, як 1 см2, і здійснюють мікроскопічне дослідження ознак будови пор та країв папілярних ліній, що дає змогу виділити десятки ознак. На кожному квадратному сантиметрі долонної поверхні нараховується до 106 пор, тоді як на інших ділянках шкіри їх 38. Пороскопічних та еджеоскопічних ознак разом з ознаками макроскопічного рівня папілярних узорів завжди достатньо для створення індивідуальної сукупності.