Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Щодо правовідносин з ТОВ «ЛИКИФ-АГРОСТРОЙ» зазначаємо наступне

10 листопада 2010 року між Миколаївське регіональне віділення технічного захисту інформації – Філія ТДВ МП «ЕРА» (замовник) та ТОВ «ЛИКИФ-АГРОСТРОЙ» (виконавець) укладено договір № 47/2-35 відповідно до умов якого «Замовник» доручає, а «Виконавець» приймає на себе зобов’язання по поетапному виконанню договору на тему: «Електромонтажні роботи з виробами».

Даний договір за формою та змістом відповідає вимогам ст.180 ГК України. Жодної підстави, передбаченої законом, вважати вказаний договір нікчемним немає.

Реальність проведення зазначеної вище господарської операції підтверджується наданими копіями актів виконаних робіт від 21 грудня 2010 року, від 24 грудня 2010 року, від 29 грудня 2010 року.

Оплата за виконану роботу здійснювалась у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок ТОВ «ЕНЕРГОРЕМОНТ» і згідно банківських виписок оплата проведена у повному обсязі. Сторони претензій один до одного не мають

Роботи, які виконувались ТОВ «ЛИКИФ-АГРОСТРОЙ» є складовими виробництва устаткування по технічному захисту інформації, що є основним видом діяльності Миколаївського регіональне віділення технічного захисту інформації – Філії ТДВ МП «ЕРА» відповідно до Положення про Миколаївське регіональне віділення технічного захисту інформації – Філії ТДВ МП «ЕРА» (згідно КВЕД 73.10.1 – Дослідження і розробки в галузі природничих наук).

Щодо правовідносин з ТОВ «ПО ЕНЕРГОРЕМОНТ» з зазначаємо наступне.

10 травня 2011 року між Миколаївське регіональне віділення технічного захисту інформації – Філія ТДВ МП «ЕРА» (замовник) та ТОВ «ПО ЕНЕРГОРЕМОНТ» (виконавець) укладено договір № 47/2-09 відповідно до умов якого «Замовник» доручає, а «Виконавець» приймає на себе зобов’язання по поетапному виконанню договору на тему: «Електромонтажні роботи з виробами».

Даний договір за формою та змістом відповідає вимогам ст.180 ГК України. Жодної підстави, передбаченої законом, вважати вказаний договір нікчемним немає

Реальність проведення зазначеної вище господарської операції підтверджується наданими копіями актів виконаних робіт від 24 червня 2011 року та від 05 липня 2011 року, рахунками № 2406-4 від 24 червня 2011 року на суму 11 400 грн. з ПДВ та рахунком № 0507-3 від 05 липня 2011 року на суму 5 100 грн. з ПДВ

Послуги, що надавались ТОВ «ЛИКИФ-АГРОСТРОЙ» є складовими виробництва устаткування по технічному захисту інформації, що є основним видом діяльності Миколаївського регіональне віділення технічного захисту інформації – Філії ТДВ МП «ЕРА» відповідно до Положення про Миколаївське регіональне віділення технічного захисту інформації – Філії ТДВ МП «ЕРА» згідно КВЕД 73.10.1 – Дослідження і розробки в галузі природничих наук.

При цьому, з урахуванням норм статей 44 та 61 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Відносини між учасниками попередніх поставок товарів, робіт, послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між позивачем та його контрагентами.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Як на підставу нікчемності правочину з контрагентами ТОВ «ЛИКИФ-АГРОСТРОЙ» відповідач посилається на акт від 25.03.2011 року № 362/23-300/36954759 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «ЛИКИФ-АГРОСТРОЙ» (код за ЄДРПОУ 36954759) щодо підтвердження господарських відносин за грудень ПП «ВІЛІЯ ЕКСПОПРЕЙД» (код ЄДРПОУ 36505128), за жовтень 2010 року з ПП «РАЙДУГА» (код ЄДРПОУ 31124919) за листопад 2010 року ТОВ «ЛИЛИАНА ГРЕЙ» (код ЄДРПОУ 37104023).

Однак, такі посилання не можуть прийматися до уваги, зважаючи на наступне.

Відповідно до статті 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом ч. 1 ст. 228 ЦК України, правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з ч. 2 згаданої статті, є нікчемним.

Частино 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому, носіями протиправного умислу юридичних осіб - сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Сам по собі факт допущення, на думку податкового органу, суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певного договору, не є безумовною підставою для висновку про укладення такого договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

Стосовно відповідальності позивача за можливі протиправні дії його контрагентів зазначаємо, що для висновків про наявність порушень податкового законодавства у діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів тощо).

Поряд з цим, будь-яких доказів щодо обізнаності позивача про фіктивне підприємництво юридичних осіб, що є контрагентами ТОВ «ЛИКИФ-АГРОСТРОЙ» та ТОВ «ПО ЕНЕРГОРЕМОНТ» та здійснення ним незаконної фінансово - господарської діяльності перевіряючим в акті перевірки не зазначено.

Таким чином, відповідач неправомірно поклав на Миколаївське регіональне віділення технічного захисту інформації – Філія ТДВ МП «ЕРА» відповідальність за можливі протиправні дії його контрагентів.

Крім того, в акті перевірки відсутні посилання на ухиляння ТОВ «ЛИКИФ-АГРОСТРОЙ» та ТОВ «ПО ЕНЕРГОРЕМОНТ» від уплати податків та зборів, визначення їм податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам підприємств, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

Таким чином, наданні підтвердження господарських операцій між Миколаївським регіональним віділенням технічного захисту інформації – Філії ТДВ МП «ЕРА» та ТОВ «ЛИКИФ-АГРОСТРОЙ» та ТОВ «ПО ЕНЕРГОРЕМОНТ» мали реальний фінасово-господарський характер, а саме: підтвердженні відповідними первинними документами та роботи виконані для власної господарської діяльності податковому органу належним чином оформлених всіх первинних документів, передбачених законодавством, є підставою для формування валових витрат.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Крім того, зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно із ст.17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" №3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Таким чином, прийняте на підставі Акту перевірки відповідачем податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

зазначаємо наступне.

В Акті № 3303/22-200/37032085 від 02.11.2012 року зроблено висновок, що правочин між ТОВ «ПАРИТЕТ-78» та ТОВ «СУДНОВЕРФ «НАВАЛІС» здійснений без мети настання реальних наслідків, відтак правочин відповідно до ч.1, 2 ст. 215, ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України є недійсним, і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю, а також висновок, що ТОВ «СУДНОВЕРФ «НАВАЛІС» порушило вимоги п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п.200.2 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI, із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість за липень 2011 року у сумі 62 631 грн. зазначаємо наступне:

Посилання перевіряючого на ч. 5 ст. 203, ч. 1,2 ст. 215, ст. 216 ЦК України є безпідставними, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку. Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 ПКУ, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними

Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14 листопада 2012 року справа № К/9991/50772/12.

Відображення суми податкових зобов'язань провадиться платником податку на підставі результатів господарської діяльності.

Відповідно до п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський HYPERLINK "http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_6/ed_2012_01_01/T990996.html?pravo=1"облHYPERLINK "http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_6/ed_2012_01_01/T990996.html?pravo=1"ік та фінансову звітність в Україні" визначено, що відомості про господарську операцію та підтвердження її здійснення містяться у первинному документі.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст. 1 Закону України від 16.07.99 р. № 996 "Про бухгалтерський HYPERLINK "http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_6/ed_2012_01_01/T990996.html?pravo=1"облHYPERLINK "http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_6/ed_2012_01_01/T990996.html?pravo=1"ік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Тобто визначальною (обов'язковою) ознакою господарської операції є спричинення реальних змін майнового стану платника податків, що кореспондується з нормами Податкового кодексу України, згідно з п.198.2 ст. 198 якого датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:

- дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, щодо придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до абз. 4 п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 7, 6.2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказомHYPERLINK "http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2011_11_01/RE18696.html?pravo=1" HYPERLINK "http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2011_11_01/RE18696.html?pravo=1"Державної податкової адміністрації України 21.12.2010 HYPERLINK "http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2011_11_01/RE18696.html?pravo=1"NHYPERLINK "http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2011_11_01/RE18696.html?pravo=1" 969, який діяв на момент оформлення податкових накладних, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу їх отримувача. Податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку. При цьому дані, наведені в накладній, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, що кореспондується із п. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Отже, право на нарахування податкового кредиту для визначення об'єкта оподаткування ПДВ виникає у разі підтвердження фактичного здійснення витрат на придбання певного товару належним чином складеними первинними документами, які відображують реальність господарської операції.

Ознаками останньої є:

1) рух активів в процесі здійснення господарської операції, що підтверджується первинними документами, а також фізичними, технічними, технологічними можливостями контрагентів за змістом здійснюваної господарської операції.

2) встановлення податкового статусу постачальника товарів, придбання яких є підставою для нарахування податкового кредиту, а саме реєстрація особи, яка видає податкову накладну, у якості платника ПДВ на момент вчинення господарської операції, з урахуванням можливої обізнаності контрагента у наявності дефектів у правовому статусі останнього як платника ПДВ.

3) встановлення зв'язку між фактом придбання товарів та господарською діяльністю платника податку, що підтверджується наявністю певної господарської мети використання придбаного товару в межах господарської діяльності.

01.07.2011 року ТОВ «СУДНОВЕРФ «НАВАЛІС» уклало договір поставки № 1 з ТОВ «ПАРИТЕТ-78», згідно якого ТОВ «ПАРИТЕТ-78» - ПРОДАВЕЦЬ зобов'язалось передати у власність ТОВ «СУДНОВЕРФ «НАВАЛІС» - ПОКУПЦЯ товар, а ТОВ «СУДНОВЕРФ «НАВАЛІС» в свою чергу зобов’язувалось прийняти та сплатити товар, поставка якого здійснювалась окремими партіями. В Акті перевірки зазначено, що вищевказаний договір укладено 01.06.2011 року, що напевно є неуважністю перевіряючого.

Даний договір за формою та змістом відповідає вимогам ст. 180 ГК України. Жодної підстави, передбаченої законом, вважати вказаний договір нікчемним немає.

На виконання зазначеного договору між ТОВ «СУДНОВЕРФ «НАВАЛІС» та ТОВ «ПАРИТЕТ-78» оформлені видаткові накладні у липні 2011 року. Згідно із вищевказаним договором поставки № 01 від 01.07.2011 р. ТОВ "ПАРИТЕТ-78" складені та видані ТОВ «СУДНОВЕРФ «НАВАЛІС» податкові накладні на поставлений товар.

Всього за липень 2011 року ТОВ "ПАРИТЕТ-78" " видало ТОВ «СУДНОВЕРФ «НАВАЛІС» видаткових накладних на суму 375 785, 88 грн.

Відповідно до виписок з рахунку ТОВ «СУДНОВЕРФ «НАВАЛІС» у Миколаївське РУ «ПРИВАТБАНК», підтверджується перерахування ТОВ «СУДНОВЕРФ «НАВАЛІС вартості товару ТОВ «ПАРИТЕТ-78» " за договором № 1 від 01.07.2011 р. і повна сплата товару.

Підтвердження здійснення господарської операції проводиться на підставі первинних документів, які складаються під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення та обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, про що зазначено у п.п. 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Згідно пункту 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року № 88 у відповідності з ч. 2 ст. 6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні документи - це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Частиною 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначений перелік обов'язкових реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, зокрема такими реквізитами є:

- назва документу; дата та місце складання документу;

- назва підприємства, від імені якого складений документ;

- зміст та об'єм господарської операції; одиниця виміру господарської операції;

- посада осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильності її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, які дозволяють ідентифікувати особу, яка бере участь у здійсненні господарської операції.

Отже, з урахуванням вимог законодавства України в частині визначення первинних документів та їх обов'язкових реквізитів, їх змісту та призначення, до останніх можна віднести:

- договори із зазначенням предмету та істотних умов відповідного правочину, додаткові угоди до них;

- документи на виконання відповідного договору (рахунки фактури, податкові та видаткові накладні, що містять дані стосовно обсягів та змісту наданих послуг);

- фінансово-господарські документи зі сплати коштів за придбаний товар (платіжні доручення, банківські виписки, чеки).

В підтвердження товарності операції та правомірності віднесення відповідних сум до складу валових витрат і формування податкового кредиту за рахунок сплачених сум ПДВ по правовідносинах із ТОВ «ПАРИТЕТ-78» за період липень 2011 року ТОВ «СУДНОВЕРФ «НАВАЛІС» має всі первинні документи, що підтверджують факт постачання товару ТОВ «ПАРИТЕТ-78» до ТОВ «СУДНОВЕРФ «НАВАЛІС», а саме: договір поставки, видаткові та податкові накладні, документи розрахунку і вони є такими, що оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства.

Наявними матеріалами встановлюється, що ТОВ «СУДНОВЕРФ «НАВАЛІС» документально оформило податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 62 631 грн. у своїй податковій звітності, тобто фактично підтвердило його сплату.

Перевіряючим не досліджені матеріали щодо використання ТОВ «СУДНОВЕРФ «НАВАЛІС» товару, придбаного у ТОВ "ПАРИТЕТ-78" у своїй господарській діяльністі, про що свідчать договори підряду (договір № 7341 від 23.09.2010 року, № 7360 від 20.12.2010 року, № 7387 від 24.12.2010 року, № 7403 від 02.02.2011 року та відповідні акти прийому-передачі виконаних робіт).

На момент здійснення правовідносин із ТОВ «ПАРИТЕТ-78», як ТОВ «ПАРИТЕТ-78» так і наше товариство були у відповідності до вимог чинного законодавства зареєстровані платниками податку на додану вартість.

За таких обставин ТОВ «СУДНОВЕРФ «НАВАЛІС» на час включення сум до податкового кредиту мало документи, що відповідали правилам бухгалтерського та податкового обліку та при включенні до податкового кредиту діяло відповідно вимог ст. 198 ПК України.

Види економічної діяльності ТОВ «СУДНОВЕРФ «НАВАЛІС» відповідно до КВЕД - 2010: будування суден і плавучих конструкцій, ремонт і технічне обслуговування суден і човнів.

Сукупність встановлених обставин, зокрема:

- узгодженість товару, який купувався у постачальника, з основним видом діяльності ТОВ «СУДНОВЕРФ «НАВАЛІС»;

- виробнича потреба в закупівлі такого товару;

- повна сплата товару,

- можливість відслідкувати подальший рух товару купленого у постачальника,

доводять реальний характер правочину між ТОВ «ПАРИТЕТ-78» і ТОВ «СУДНОВЕРФ «НАВАЛІС».

Так, згідно ст. 215 ч. 1, 2 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, тобто нікчемним є виключно той правочин, нікчемність якого прямо передбачена законодавством.

ЦК України передбачає, що нікчемними правочинами є правочини, передбачені ст. 219 ч. 1 ЦК України (недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину), ст. 220 ч. 1 ЦК України (недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору), ст. 221 ч. 2 ЦК України (вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності), ст. 224 ч. 1 ЦК України (вчинення правочину без дозволу органу опіки та піклування), ст. 226 ч. 1 ЦК України (вчинення правочину недієздатною фізичною особою), а також правочини, укладені у випадках, передбачених ст. ст. 27 ч. 1, 121 ч. 3, 126 ч. 6, 247 ч. 3, 249 ч. 1, 547 ч. 2, 586 ч. 3, 614 ч. 3, 633 ч. 6, 661 ч. 2, 698 ч. 4, 719 ч. 3, 720 ч. 4, 739 ч. 1 ЦК України. Жодна з перелічених статей ЦК України не може бути застосована до договору, укладеного між ТОВ «СУДНОВЕРФ «НАВАЛІС» і ТОВ «ПАРИТЕТ-78».

Щодо висновку перевіряючого про те, що відсутність товарно-транспортних накладних є підставою для висновку про безтоварність господарських операцій, то зазначаємо наступне.

Як вбачається з преамбули наказу Мінтрансу від 14.10.1997 р. №363 «Про затвердження Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні», Правила, затверджені цим наказом, розроблені для виконання цілої низки державних документів, направлених на забезпечення збереження вантажів, захисту їх від розкрадання, безпеки пасажирів на транспорті, боротьби із злочинністю. Тобто, дотримання Правил, зокрема, вимоги про наявність товарно-транспортної накладної під час перевезення вантажів є обов'язковою для перевізників. За таке порушення останні можуть бути притягнуті до відповідальності органами автомобільної інспекції, які здійснюють контроль за дотриманням вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезення вантажів. Правила, розроблені Мінтрансом України, стосуються виключно порядку здійснення перевезення вантажів та не мають відношення до бухгалтерського та податкового обліку підприємств, які є вантажовідправниками та вантажоотримувачами та не можуть встановлювати правила ведення вказаних видів обліку.

Самі ж товарно-транспортні накладні є документами, які регламентують взаємовідносини тільки перевізника та замовника як учасників транспортного процесу. Більше того, Наказ № 488/346 від 29.12.1995 р. Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля», яким затверджена форма товарно-транспортної накладної та встановлений обов'язок її застосування усіма суб'єктами підприємницької діяльності незалежно від форми власності, не пройшов державну реєстрацію в Мінюсті, а відтак, його можна вважати таким, що не набрав чинності. Додатково слід відзначити, що відповідно до Закону України «Про автомобільний транспорт» перевезення вантажів здійснюється на основі цивільно-правових договорів, без застереження щодо обов'язкового застосування товарно-транспортної накладної, які за своєю суттю можуть бути однією із рекомендованих форм договору перевезення. Правила діють в тій частині, яка не суперечить даному Закону, а відтак, відсутність товарно-транспортної накладної не являється порушенням Закону, а відповідно відсутність товарно-транспортної накладної не являється порушення норм законодавства України при формуванні податкового кредиту, а відтак не впливає на відшкодування сум податку на додану вартість.

Перевезення товару за договором поставки між ТОВ «СУДНОВЕРФ «НАВАЛІС» і «ПАРИТЕТ-78» здійснювалось за допомогою легкового автомобіля Марки MAZDA Моделі 626 2.0, д/н ВЕ 8104 АХ, яким користувався і користується менеджер ТОВ «СУДНОВЕРФ «НАВАЛІС» - Мороз Денис Іванович 10.06.1974 року народження зареєстрований за адресою: м. Миколаїв, просп. Октябрьский 18/1, кв. 28, тимчасово мешкає за адресою: м. Миколаїв, просп. Героїв Сталінграда 13-А, кв. 50. Власником автомобіля є його матір Мороз Надія Василівна.

В акті перевірки відсутні посилання на наявність документів, які є доказами того, що вищевказаний правочин суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства чи порушують публічний порядок. Згідно роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 р.№02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягало завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу. Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалась, і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження.

Таким чином зазначаємо, що для висновку про нікчемність угоди необхідно мати належні та допустимі докази наявності умислу керівника ТОВ «СУДНОВЕРФ «НАВАЛІС» на момент укладання, нібито, нікчемного правочину. Такими доказами має бути обвинувальний вирок суду який набрав законної сили, власні пояснення керівника підприємства-контрагента, пояснення свідків, які попереджені про кримінальну відповідальність за ст. 384 Кримінального кодексу України за завідомо неправдиві показання (при розгляді адміністративної та цивільної справи), якщо така справа розглянута судом та рішення набуло законної сили.

Відзначаємо, що матеріали справи не містять жодних доказів наявності між нами та та нашим контрагентом при укладенні, виконанні договору взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад, як і доказів наявності при укладенні та виконанні угод мети, суперечної інтересам держави та суспільства.

Зі свого боку ми надаємо до матеріалів позовної заяви докази дотримання принципу обачності при виборі свого контрагента – ТОВ «ПАРИТЕТ-78», а саме: копію свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ ТОВ «ПАРИТЕТ-78», копію свідоцтва про державну реєстрацію, копію довідки з ЄДРПОУ.

Оскільки законом органи державної податкової служби України не наділені виключною прерогативою на визнання правочинів нікчемними та визнання господарських операцій, такими, що не відбулись, то акт перевірки, в котрому викладені відповідні висновки податкового органу, на відміну від рішення суду, не є документом, що однозначно та безсумнівно встановлює певні факти господарської діяльності платника податків, звільняючи податковий орган від обов'язку підтвердження факту порушення відомостями первинних документів та даними обліку.

Таким чином, сам лише акт перевірки діяльності контрагента постачальника платника податків, складений одним органом державної податкової служби, не може бути покладений в основу судження іншого податкового органу про вчинення таким платником податків порушення закону, позаяк акт перевірки податкового органу не має преюдиціального значення.

У зв’язку з цим, для висновків про застосування наслідків несплати податків (заниження податкових зобов'язань будь-яким способом) за нікчемним правочином слід, насамперед, мати безспірні докази такої нікчемності.

Відповідно до УЗАГАЛЬНЕННЯ Верховного Суду Украни від 24.11.2008 року «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними», якщо сторони угоди вважають її дійсною, а нікчемною угоду вважає тільки третя особа, то така особа може лише вимагати застосування наслідків недійсності нікчемного правочину згідно п. 5 ст. 216 ЦК України, а не застосовувати такі наслідки самостійно.

Отже, взаємовідносини ТОВ «СУДНОВЕРФ «НАВАЛІС» та ТОВ "ПАРИТЕТ-78" за перевіряємий період не містять в собі ознак нікчемності правочину та відсутності відповідної господарської мети, виконані їх сторонами належним чином, ТОВ «СУДНОВЕРФ «НАВАЛІС» отримав товар і повністю його оплатив, а тому у нього мались всі законодавчо встановлені підстави для включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплаченого в ціні товару за договорами поставки у зв'язку з чим нарахування ТОВ «СУДНОВЕРФ «НАВАЛІС» податкового кредиту по вказаним взаємовідносинам є обґрунтованим, відповідає вимогам чинного законодавства.

Відповідно до п. п. 4, 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України 22 грудня 2010 р. № 984, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за № 34/18772, акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Акт перевірки № 3303/22-200/37032085 від 02.11.2012 року не містить чітких і об'єктивних документальних підтверджень на обґрунтування висновку про порушення ТОВ «СУДНОВЕРФ «НАВАЛІС» вимог податкового законодавства, що є порушенням вимог Порядку № 984, який згідно п.1 розділу 1 розроблений відповідно до вимог ПК України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні» для застосування посадовими (службовими) особами органів державної податкової служби при оформленні матеріалів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків.

В силу пункту 14.1.181 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Пункти 198.1, 198.2 ст. 198 ПК України визначають перечень операцій у разі здійснення яких виникає право на віднесення сум до податкового кредиту, та дати виникнення цього права.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів з метою використання в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності. Відповідно до п.198.6 зазначеної статті, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог. В Акті перевірки відсутні, а перевіряючим не доведено наявності жодного порушення зазначених статей Податкового кодексу України зі сторони ТОВ «СУДНОВЕРФ «НАВАЛІС», тому висновки акту перевірки про заниження податку на додану вартість за липень 2011 року у сумі 62 631 грн. є необґрунтованими.

Крім того, в ході проведення перевірки, перевіряючим не враховано те, що:

Жодна норма ПКУ не вимагає від платника податків контролювати дотримання норм податкового законодавства своїм контрагентом, такий контроль здійснює податкова служба. Статею HYPERLINK "http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_192/ed_2011_02_01/pravo1/Z960254K.html?pravo=1"ч. 2 ст. 61HYPERLINK "http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_192/ed_2011_02_01/pravo1/Z960254K.html?pravo=1" Конституції України закріплено принцип індивідуальної відповідальності. Якщо ДПІ встановлено факти порушення податкового законодавства зі сторонни ТОВ «ПАРИТЕТ-78», то це не може бути підставою для визначення податкових зобов'язання ТОВ «СУДНОВЕРФ «НАВАЛІС», який свої податкові зобов'язання виконав належним чином.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. 22 січня 2009 р. Європейським Судом з прав людини була розглянута справа "Булвес"АД проти Болгарії".

У п. п. 69-71 рішення у цій справі зазначено: "Суд окремо зазначає, що компанія заявник не мала абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником... обов'язку зі сплати ПДВ. Отже, Суд вважає, що незважаючи на повне виконання своїх зобов'язань, компанія-заявник була поставлена у несприятливі умови, так як було незрозуміло чи може вона віднести до податкового кредиту суму ПДВ сплачену постачальнику у складі придбаних товарів, оскільки визнання чи невизнання права на податковий кредит також залежало від висновків податкових органів...

І, нарешті, що стосується зусиль для попередження обманних зловживань системою оподаткування ПДВ, Суд визнає, що коли Держави-члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання зі сторони певної фізичної чи юридичної особи, вони можуть вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної чи юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов'язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов'язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ... Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватись між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Аналогічні висновки Європейський Суд з прав людини виклав у справі "Бізнес Супорт Центр проти Болгарії".

Також, у справі "Інтерсплав проти України", Суд, у п. 38 рішення зазначив: "На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.".

З наведених прикладів рішень Європейського суду з прав людини вбачається, що при розгляді даної категорії справ Європейський суд з прав людини виходить з того, що держава в особі податкових органів може і повинна вживати заходів для недопущення та/або зупинення зловживань у сфері сплати ПДВ та його бюджетного відшкодування, але нарахування податкових зобов'язань і штрафу добросовісному платнику податків, який виконав всі вимоги податкового законодавства, тільки на підставі того, що податковим органом встановлені протиправні дії його контрагентів та за умови необізнаності платника податків про такі протиправні дії своїх контрагентів, на думку Європейського суду з прав людини, порушує права такого платника податків.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 17, 55, 56 ПКУ, ст.ст. 2, 6, 18, 19, 87, 94 99, 104, 105, 106, 162, 171 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПРОШУ:

1. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївськй області від 29.08.2013 року № 0002252201.

2. Стягнути з Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївськй області на користь Миколаївського регіонального віділення технічного захисту інформації – Філії ТДВ МП «ЕРА»» судові витрати.

Додатки:

- копія податкового повідомлення рішення від 22 листопада 2012 року № 0001290231;

- копія наказу № 1173 від 30.10.2012 року «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «СУДНОВЕРФ «НАВАЛІС»;

- копія повідомлення № 619 від 30 жлвтня 2012 року;

- копія Акту № 3303/22-200/37032085 від 02.11.2012 року;

- копія рішення ДПС у Миколаївській області від 28.01.2013 р. про результати розгляду первинної скарги;

- копія рішення ДПС України від 01.03.2013 року про результати розгляду повторної скарги;

- копія запиту ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва від 30.09.2011 року; 7865/10/23-116;

- Копія листа № 202 від 13.10.2011 р.

- копія свідоцтва про державну реєстрацію ТОВ «СУДНОВЕРФ «НАВАЛІС»;

- копія довідки статистики ТОВ «СУДНОВЕРФ «НАВАЛІС»;

- копія свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ «СУДНОВЕРФ «НАВАЛІС»;

- копія свідоцтва про державну реєстрацію ТОВ «ПАРИТЕТ-78»;

- копія довідки статистики ТОВ «ПАРИТЕТ-78»;

- копія свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ «ПАРИТЕТ-78»;

- копія Договору № 1 укладеного між ТОВ «ПАРИТЕТ-78» і ТОВ «СУДНОВЕРФ «НАВАЛІС»;

- копія податкової накладної від 01.07.2011 р. № 186;

- копія податкової накладної від 05.07.2011 р. № 187;

- копія податкової накладної від 08.07.2011 р. № 195;

- копія податкової накладної від 15.07.2011 р. № 212;

- копія податкової накладної від 18.07.2011 р. № 218

- копія податкової накладної від 21.07.2011 р. № 233;

- копія податкової накладної від 27.07.2011 р. № 242;

- копія податкової накладної від 29.07.2011 р. № 251;

- копія видаткової накладної від 01.07.2011 р. № 127;

- копія видаткової накладної від 05.07.2011 р. № 129;

- копія видаткової накладної від 08.07.2011 р. № 140;

- копія видаткової накладної від 15.07.2011 р. № 145;

- копія видаткової накладної від 18.07.2011 р. № 147;

- копія видаткової накладної від 21.07.2011 р. № 158;

- копія видаткової накладної від 27.07.2011 р. № 169;

- копія видаткової накладної від 29.07.2011 р. № 180;

- копії платіжних доручень № 272 від 26.08.2011, № 273 від 26.08.2011 р, № 274 від 26.08.2011 р, № 326 від 18.10.2011 р., № 327 від 18.10.2011 р, № 328 від 18.10.2011 р., № 387 від 26.12.2011 р., № 388 від 26.12.2011 р., № 389 від 26.12.2011 р.;

- копія наказу про прийнятт на роботу Мороз Д.І.;

- копія наказу про прийнятт на работу Сопільняка В. П.;

- копія водійського посвідчення на ім’я Мороз Д. І.;

- копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу;

- копія договору № 7341 від 23.09.2010 р. та акти прийому-передачі виконаних робіт;

- копія договору № 7360 від 20.12.2010 р. та акти прийому-передачі виконаних робіт;

- копія договору № 7387 від 24.12.2010 року та акти прийому-передачі виконаних робіт;

- копія договору № 7403 від 02.02.2011 року та акти прийому-передачі виконаних робіт;

- копія позовної заяви із додатками для відповідача;

- квитанція про сплату судового збору.

03 квітня 2013 року ________________ В. П. Сопільняк

⇐ Предыдущая 12