Особливості філософських курсів Києво- Могилянської академії. Філософія України доби бароко. Антропологічна спрямованість філософії Г.С.Сковороди

Серед навчальних дисциплін на одне з перших місць виходить риторика. Гуманістичні пріоритети у сфері знань. Адже “ слово ” тлумачилося київськими риториками водночас як “ знання ” і доброчесність ". Риторика посідала вище місце, ніжлогіка, оскільки остання є мистецтвом " доведення " (холодно-безстороннього, об’єктивного), перша ж як мистецтво " переконувати " більш відповідала українській національній (екзистенціальній)традиції своєю апеляцією не стільки до "голови", скільки до "серця".

У філософській спадщині діячів Києво-Могилянської академії спостерігається поступова переорієнтація в напрямку від богопізнання до пізнання природи і людини, відхід від догматизму й авторитаризму. Дослідження проводилися: з натурфілософії, гносеологічної проблематики, антропології, місця людини у безмежному Всесвіті.

Вихованцем Києво-Могилянської академії був філософ і поет, співак і музикант, байкар і педагог Григорій Сковорода (1722-1794). Філософія Г. Сковороди є оригінальним поєднанням ідей античної та західноєвропейської філософії, вона зосереджується на людинознавчій, етико-гуманістичній проблематиці.

Серед основних ідей і концепцій Г. Сковороди можна

виокремити такі:

1) філософія є самим життям, тому головним у людині є не стільки її "теоретичні" пізнавальні здібності скільки емоційно-вольове єство її духу - серце, з якого виростає і думка, і прагнення, і почуття;

1)

2)подібно до Сократа Г. Сковорода твердив: "пізнай себе", "поглянь у себе". Екзистенціальний настрій філософської позиції Сковороди виразно демонструє мова його творчості, мова образів, символів, а не чітких усталених понять. Самопізнання як пізнання свого божественного єства тлумачиться Сковородою не в суто гносео­логічному, а переважно в етико-естетичному плані. Тому образ міфо­ логічного Нарциса трактується Сковородою як символ людини (один з основних діалогів Сковороди так і називається: "Наркісс. Разглагол о том: узнай себе"), яка любить не просто себе, а Бога в собі. Звідси тлумачення Людини як "безодні", а "безоднею" цією є "серце";

3) екзистенціальний плюралізмяк принципово кордоцентричний. "Голова усього в людині є серце людське. Воно ж і є сама дійсна в людині Людина, а все інше є зокіля..."; "Серце корінь життя і обитель вогню, і любові"; "Ґлибоке серце є не що інше, як думок наших безмежних безодня – дійсне єство й істотна дійсність, і сама есенція - і зерно наше, і сила, в якій тільки і полягає рідне життя і буття наше, а без неї є мертва тінь”; "Серце - чисте зерно, що проросло і небеса, і землю, дзеркало, яке вміщує в собі й живо змальовує все створіння вічними красками, твердь, що утвердила мудрістю своєю дивні небеса, рука, що тримає в собі коло земне і порох нашої плоті";

4) великий світ (макрокосм) і Людина (мікрокосм) перебувають у стані гармонійної взаємодії. Але гармонія ця встановлюється не сама по собі, не автоматично, своїм грунтом вона має творчу життєву ініціативу у людини. Проте існує не один-єдиний спосіб гармонізації Людини зі світом, таких можливих (і різних) способів багато, і кожен має віднайти свій відповідний ("сродний") своїй неповторності й унікальності спосіб життя у світі. Але безпосередньо ці способи репрезентованіовані Людині символічно. Між макрокосмом і мікрокосмом є посередник, третій світ, світ символів - Біблія. І тут, як в першому й другому світах, теж виокремлюються дві "натури": а) "видима" (предметна образність символу) й б) "невидима" (смисл, “ розшифровка _“ значення символу);

5) з боку "видимої" своєї "натури “ (трактат “Ікона Алківіадская", "Біблія є брехня і шал Божий не тому, щоб вона брехні нас учила, але тільки у брехні викарбувала сліди і шляхи, що повзучий розум наш возводять до піднесеної правди". У Біблії "в цих брехнях, як у лушпині, закрилося сім'я істини". Отже, шлях до “невидимої" натури третього світу лежить через "розшифровку" символів натури "видимої". "Розшифровка" ця, проте, не є суто теоретичною працею, вона охоплює всю сферу людської життєдіяльності, вимагає від людини набути вміння бачити за оманливою зовнішністю життєвих реалій їх справжній (духовний - етичний, естетичний тощо) сенс. Тому філософія тлумачиться Сковородою як саме життя, а не теорія сама по собі. "Філософія або любов до мудрості, - наголошує Сковорода, - скеровує все коло діл своїх до тієї мети, щоб дати життя духу нашому, благородство серцю, світлість думкам, яко голові всього. Коли дух веселий, думки спокійні, серце мирне, - то й усе світле, щасливе, блаженне. Оце є філософія";

6)У кожного свій унікальний і неповторний спосіб сродності" зі світом, природою, рідним краєм.

Індивідуальний характер “ сродності” й водночас можливість для всіх "сродної праці, життя у світі виявляє себе в ідеї "нерівної рівності ". "Бог, - пише Сковорода, - багатому подібний фонтанові, що заповнює різні за обсягом посудини.-Над фонтаном напис: нерівна усім рівність. Ллються з різних рурок різні токи в різні посудини, що стоять навколо фонтану. Менший посуд менше має, але в тому є рівний більшому, що однаково є повний” У концепції "сродної рівності" знаходить свій зрілий вияв антеїзм (сродність людини всьому світові)філософії Сковороди;

7) природним підсумком філософських і життєвих пошуків Г. Сковороди стало його вчення про щастя, яке філософ розглядав як стан незалежності й душевного спокою, що досягається шляхом звільнення від тиску навколишнього світу і подолання

Бентежних пристрастей, злої волі всередині людини. Щастя - це "веселість*, яка є виявом "здоров'я гармонійної душі". Щастя пов'язується з чуттям вдячності, любові, дружби. Воно знаменує "друге народження" людини, яке є логічним результатом, реалізацією нею сенсу власного життя.

Таким чином, у філософії Г. Сковороди відбилися домінантні лінії української світоглядної ментальності - антеїзм ("сродність людині всього світу), екзистенціальніст ь (орієнтованість на неповторне у своїй окремості людське існування, плюралістичність і водночас діалогічна гармонійність реальності), кордоцентризм ("серце - всьо­му голова").

5 Українська філософська та суспільно-політична думка другої половини ХІХ-ХХст.

Початок XIX ст.. позначився в житті України суттєвими змі­нами, пов'язаними з переходом українських земель під владу Росії і русифікацією. Але, незважаючи на несприятливі умови, протягом XIX ст. на території України діяло п'ять осередків філософського життя: Київ, Львів, Харків, Миколаїв, Одеса.

У XIX ст. в інтелігентських колах Російської імперії помітним явищем стає поширення ідей німецької класичної філософії. Проте | захоплення німецькою філософією мало виразно окреслені різні ак­центи в Росії та Україні. Кумиром російської інтелігенції вважався переважно Гегель, причому домінуючим був інтерес до всезагально-універсалістських інтенцій гегельянства, які особливо імпонували універсалістсько-тоталітарному спрямуванню російської ментально­сті. В Україні перевага віддавалася Канту, Фіхте й особливо Шеллінгу, чиї ідеї більше відповідали романтично-екзистенціальному змісту українського менталітету.

Проте навіть гегельянці в Україні –професори Київського Університету Орест Новицький(1806 -1884) і Сильверст Гогоцький (1813 -1889) - апелювали головним чином до містично-екзистенціальної філософії Гегеля. Гогоцький створив першу в Російській імперії філософську енциклопедію - чотиритомний "Філософський лексикон” (1858-1873). Філософи цінували насамперед історико – філософську концепцію Гегеля, в якій, за словами Гогоцького, "нарешті зводяться до однієї загальної системи знання минулого". Водночас мислителі критикувалиГегеля за раціоналістичне спрямування його філософ­сякої системи, оскільки найцінніший зміст духовного світу "живе в переконаннях серця", а не в "поняттях розуму".

«Філософія, - міркує Новицький, - виражає результати розумової діяльності, яка є лише теоретичною трансформацією почуттів". Тому, на його думку, німецькі філософи помиляються, прагнучи «зміст християнської віри перетворити в зміст раціональний" і тим самим на « місце віри поставити знання". І все ж гегелівський універсалізмі й об'єктивізм позначаються на розумінні філософії Новицьким і Гогоцьким, бо вони "самі скоріше суть продукти, ніж винуватці історії» та національних особливостей українського народу. "Назва «українці" длянас непридатна", - категорично стверджує Гогоцький. Без великоруської підтримки і допомоги, - продовжує він, - народи південної окраїни" нездатні до самостійного життя".

І все ж узахоплені ідеями німецької класичної філософії в Україніпереваганалежала не Гегелю. Так, великої популярності набули лек­ції запрошеного до Харківського університету (за рекомендаціями Фіхте, Гегеля й Шіллера) професора Єнського університету Йогана Батіста Шада (1758-1834), який у своєму курсі поєднував кантов у, фіхтеанську ідею тотожності суб'єкта й об'єкта та філософію «одкровення" Шеллінга.

Закарпатець Петро Лодій (1764-1829), будучи професором Львівського, а потім Краківського університетів, одним з перших ознайомився з працями Канта. Переїхавши до Петербурга, він з університетськоїкафедри знайомить із філософією Канта студентство. Так само знайомить петербурзьку публіку з шеллінгіанством випускник Київськоїакадемії Данило Кавунник-Велланський (1774-1847), який працювавпрофесором Петербурзької військово-медичної академії. Послідовником Шеллінга був і відомий український вчений, ботанік за фахом перший ректор Київського університету Михайло Максимович (1804 - 1873).

Максимович цікавився проблемами історії йособливо українським пісенним фольклором. На ма­теріалі порівняльного аналізу українського пісенного фольклору з російським Максимовичробить цікаву спробу дослідження відмін остей між українською та російською ментальністю. Ці дослідження Максимовича малив подальшому певний вплив на творчість М.Гоголя і М.Костомарова.

Памфіл Юркевич (1826-1874) - автор своєрідної філософської концепції, т. зв. "філософії серця". Як інші українські філософи,
П. Юркевич так само зображає реальність плюралістичною, що складається з трьох сфер: а) "ноуменального світу", ідеального царства"вічної правди" (подібного до царства ідей Платона), б) реального
світу, що є царством розумних істот і в) феноменального світу - примарного існування тілесності. Активна взаємодія цих трьох світіві становить гармонію цілого (у своєму розмаїтті) світу. Проте гармо нійна взаємодія світів не означає їх повної "прозорості". Насамперед це стосується реального світу розумних істот. Звичайно ж, оперуючиідеями, розум пізнає буття істот розумних, але, будучи сферою загального, він принципово не може вичерпати індивідуальне. Цілком спроможний відповісти на запитання: Що являють собою розумні іс-
тоти? Він неспроможний відповісти на запитання: Хто вони? Непроникливою для розуму, "голови" глибиною особистісно-індивідуаль- ного є серце. Розум виявляє загальне в діяльності людей, серце ж ста- новить основу неповторності й унікальності людської особистості. Тим-то в серці творяться ті явища й події історії, які принципово не­можливо вивести з загальних законів. "У серці людини лежить дже­рело явищ, закарбованих особливостями, що не випливають із жодно­го загального поняття чи закону". Звичайно, розум ("голова") управ­
ляє, планує, диригує, але серце - породжує. Як відомо, в 1850 р. в університетах Росії було припинено ви­
кладання філософії. Коли ж через десять років його поновили з'ясувалося, що лише П. Юркевич був єдиним на всю імперію профе­сором, достатньо філософськи підготовленим, щоб обійняти без по­переднього зарубіжного відрядження університетську кафедру вМоскві. Серед його студентів були філософ В. Соловйов та історик
В. Ключевський, які дуже схвально відзивалися про лекції П. Юркевича. На превеликий жаль, не всі представники російської інтелігенціїсприйняли ідеї П. Юркевича. Зокрема, М. Чернишевський вступив.
заочно в полеміку з П. Юркевичем, навіть не читаючи його статейпочуваючи "себе настільки вищим від мислителів школи пана Юркевича, - заявляв він, - що рішуче нецікаво мені знати їхні думки про мене". Склалася парадоксальна ситуація: жодна з його тез не була спростована, проте зусиллями його опонентів П. Юркевич на довгі роки був викреслений з історії філософії.

Становлення та розвиток філософської думки
в Україні

План лекції

1. Філософські ідеї в культурі Київської Русі.

2. Філософія думки ХІV – середини ХVІІ століття.

3. Філософія Києво-Могилянської академії.

4. Філософська система Г.С. Сковороди.

5. Українська філософія ХІХ-ХХ ст.

Основні поняття: менталітет, національна ідея, духовність, “філософія серця”, “споріднена праця”, теорія “трьох світів”.