Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Словник філософських термінів

· Абсолют (лат. аbsolutus – безумовний, необмежений, безвідносний) – те, що ні від чого не залежить. Абсолютне протилежне відносному (залежному, зумовленому). У філософських і релігійних системах розуміється як вічна, незмінна, нескінченна першооснова світу (Бог, Абсолютна ідея, Світова воля, Єдине, Першодвигун і т.д.).

· Абстракція – (лат. abstractio – відокремлення, віддалення, абстрагування) – одна із важливих операцій мислення, яка припускає мисленне віддалення в процесі пізнання від несуттєвих сторін розглядуваного явища з метою виділення суттєвих ознак і відношень. Цей процес можна назвати абстрагуванням, результатом якого є абстракції як загальні поняття.

· Аксіологія (грец. axios – цінність і logos - вчення) – вчення про цінності, оціночне відношення людини до світу.

· Анамнези (грец. anamnesis - пригадування) – термін платонівської теорії пізнання, який означає стан людської душі про пригадування баченого і знаного нею у світі ідей.

· Антиномія (грец. antinomia - суперечність) – суперечність між двома твердженнями, кожне з яких однаковою мірою логічно доведено в певній системі. Вчення про антиномії розробив І.Кант, вказуючи, що логічні докази приводять до суперечностей в намаганні пояснити абсолютне.

· Антропологія (грец. antropos – людина, logos - вчення) – вчення про природу та сутність людини.

· Апологетика (грец. apologetikos - захищаю) – галузь ранньохристиянських вчень у ІІ ст.., які захищали християнство від нападок язичницької віри та її теорій. Апологетика максимально розвинута у православ’ї та католицизмі.

· Апорія (грец. aporia – безвихідь) – суперечність в поняттях, що виникає між даними спостереження і спробами їхнього мисленого аналізу. В античній філософії широко відомі апорії Зенона Елейського.

· Апостеріорі (лат. a posteriori – з наступного) – філософське поняття, що означає знання, набуте з досвіду.

Апріорі (лат. a priori – з попереднього) –ідеї, форми пізнання, які, на думку деяких мислителів, наявні в свідомості до досвіду, не набуті з досвіду. У філософії Канта категорії проголошуються апріорними формами мислення. Апріоризм близький до концепції вроджених ідей. Протилежним до А. є поняття апостеріорі.

· Архе (грец. arhe - початок) – термін давньогрецької філософії: 1) початок будь-чого у просторовому або часовому розумінні; 2) початок як причина будь-чого.

· Аскетизм (грец. asketes – вправа, вправлятися) – моральний принцип, який полягає у крайньому обмеженні потреб людини, самозреченні, у відмові її від життєвих благ і насолод з метою самовдосконалення або досягнення морального чи релігійного ідеалу.

· Атараксія (грец. ataraxia – спокій, незворушність) – поняття давньогрецької філософії про душевний спокій як метод й форму поведінки, до якої повинна прагнути людина.

· Атрибут (лат. attributo – надаю, наділяю) – необхідна, суттєва, невід’ємна властивість предмету або явища, без якої вони не мають ані існувати, ані мислитися.

Буття – філософська категорія, що позначає три основні концепції буття:

1) матеріалістична, яка ототожнює буття з матеріальним сущим, із тим, що реально існує;

2) ідеалістична, яка ототожнює буття з духовним (ідеальним сущим);

3) некласична, що протиставляє буття як мінливість, діяльність, процесуальність свідомості сущому як усталеному, оформленому, завершеному.

Верифікація (лат. verus– істинний і facio - роблю) – принцип встановлення істинності наукових положень, висловлювань у процесі їхньої емпіричної перевірки. У неопозитивізмі операція, за допомогою якої встановлюють осмисленість висловлювання. Полягає у зведенні висловлювань до чуттєвих фактів. Неопозитивісти прийшли до висновку, що релігійні та філософські твердження, на відміну від наукових, не підлягають верифікації. Поппер розвинув принцип В. до фальсифікації.

· Волюнтаризм (лат. voluntas - воля) – напрям у філософії, який вважає першоосновою і творцем дійсності волю, вбачає останню основним чинником активності людини.

· Герменевтика (грец. hermeneutike – роз’яснення) – у сучасній філософії метод гуманітарних наук, метод «наук про дух»,тлумачення культурно-історичних явищ.

· Гносеологія (грец. gnosis – знання, logos - вчення) – галузь філософських знань, яка досліджує пізнавальне відношення суб’єкта до об’єкта, це загальна теорія пізнання.

· Гуманізм (лат. humanus – людяний, людський) – концепція, яка висуває на перше місце людину і вбачає в ній вищу цінність. У більш вузькому значенні – ідейний напрям культури епохи Відродження.

· Дедукція (лат. deductio - виведення) – одна з форм умовиводу, при якому відбувається перехід від загального до окремого. Дедукція має значення методу дослідження.

· Деміург (грец. demiurgos – майстер, ремісник, творець) – в ідеалістичній філософії – це творче начало, творець Всесвіту, в теології – Бог.

· Детермінізм (лат. determinatio - визначений) – філософське вчення про причинну зумовленість усіх явищ природи, суспільства та людської психіки.

· Діалектика (грец. dialektike – веду бесіду, полеміку) – 1) в давньогрецькій філософії – термін, яким позначали мистецтво полеміки, логічний метод встановлення істини шляхом виявлення і подолання суперечностей у судженнях супротивника;

2) філософська наука про універсальні закони руху та розвитку природи, суспільства і мислення.

3) один з методів філософії, згідно з яким будь-яке явище перебуває в зміні, розвитку, в основі якого взаємодія (боротьба) протилежностей (Геракліт, Гегель, Маркс). Основні ідеї Д. за Гегелем: перехід кількісних змін в якісні, взаємопроникнення протилежностей і заперечення заперечення.

· Дуалізм (лат. duаlіs - двоїстий) – принцип філософського пояснення сутності світу, який визначає у ньому наявність двох першооснов (субстанцій) – духу і матерії, ідеального та матеріального.

· Егоїзм (лат. ego - я) – морально-етичний принцип, який полягає в абсолютизації своїх власних інтересів та нехтуванні їх у інших людей та суспільства.

· Екзистенція (лат. ехіstеntіа - існування) – основна категорія екзистенціалізму, яка позначає психічний стан людини, в якому замість турботи про власне існування формується ставлення до чогось, що перевищує існування, бо переступає межу «чисто біологічного», (органічно-життєвого).

· Еманація (лат. еmаnаtio – витікання, сходження) – термін, що означає сходження, витікання нижчих форм буття від вищого буття – єдиного універсального непорушного начала.

· Емпіризм (грец. empeiria- досвід) – напрям у теорії пізнання, який вважає джерелом і критерієм пізнання чуттєвий досвід.

· Ідеалізм (грец. idea– вигляд, першообраз) – філософський напрям, що визначає дух, свідомість, ідею, відчуття первинним, а природу, матерію – вторинним.

· Індивідуалізм (лат. individuum- неподільне) – риса світогляду, яка абсолютизує інтереси окремої людини і протиставляє їх колективу та суспільству.

· Індукція (лат. inductio - наведення) – форма умовиводу, де на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне.

· Ірраціоналізм (лат. irrationalis – нерозумний, несвідомий) – філософське вчення, яке вказує на обмеженість раціонального пізнання, протиставляючи йому інтуїцію, віру, інстинкт як основні засоби пізнання.

Карма (санскрит – діяння, відплата) – в індійських релігійно-філософських системах (буддизмі, брахманізмі, джайнізмі та ін..) – закон відплати, покарання за сукупність вчинків, намірів людини у минулому, який визначає її долю в наступних перевтіленнях.
Категорія (грец. kategoria – вислів, вираз) – форма мислення, яка відображає універсальні властивості й відношення об’єктивної дійсності, загальні закономірності розвитку всіх матеріальних, природних і духовних явищ. Це гранично загальне поняття.
Креаціонізм (лат. creatio -створення) – вчення про створення світу в наслідок акту «божественного творення»

· Логос (грец. logos – поняття, вчення, розум, закон) – термін давньої філософії. У давньогрецькій філософії — світовий розум, закон (Геракліт);

у неоплатоніків і гностиків — думка і слово Бога.

· Маєвтика (повивальна майстерність) – метод Сократа, який використовувався в дискусіях з метою отримання істини і порівнювався з мистецтвом повитухи.

· Матеріалізм (лат. materialis - речовинний) – філософський напрям, який виходить з того, що природа, матерія є первинними, а свідомість, дух – вторинними.

· Метафізика (грец. meta – за, після і physika – природа) –

1) філософське вчення про надчуттєві, недоступні досвідові начала буття;

2) спосіб мислення і метод пізнання, який розглядає предмети і явища поза їх внутрішнім зв’язком і розвитком.

· Метод (грец. methodes – спосіб пізнання, дослідження) – спосіб організації теоретичного і практичного освоєння дійсності.

· Міф (грец. mithos – розповідь, переказ) – спосіб усвідомлення природних і суспільних явищ, що полягає в одухотворенні і персоніфікації природних сил, визнання діяльності фантастичних істот.

· Модус (лат. modus – міра, спосіб) – властивість предмета, притаманна йому лише в деяких станах, на відміну від атрибута – невід’ємної властивості предмета у всіх його станах.

· Монада (грец. monas – одиниця, неподільне) – основне поняття філософського вчення Г.В.Лейбніца, яке означає неподільну духовну єдність, першопочаток, основу явищ.

· Монізм (грец. monos – один, єдиний) – філософський принцип пояснення різноманітності світу як прояву єдиного начала – матерії або духу.

· Натурфілософія (лат. natura – природа і філософія) – система умоглядних і часом фантастичних уявлень про природу у філософії.

· Несвідоме – певний рівень психічного відображення дійсності, який характеризується мимовільністю виникнення і протікання, відсутністю свідомого контролю й регулювання.

· Об’єктивне – те,що не залежить від суб’єкта. Об’єктивне протиставляють суб’єктивному, упередженому.

· Об'єктивний ідеалізм — філософська система, згідно з якою першоосновою світу є духовна субстанція. Ця субстанція існує об'єктивно, незалежно від суб'єкта. Представниками О.і. є Платон, Гегель, неотомісти.

· Онтологія (грец. ontos – суще; logos - вчення) – вчення про буття та його першооснову.

· Пантеїзм (грец. pan – все, theos - Бог) – філософсько-релігійне вчення. яке ототожнює Бога і природу, вважає, що Бог розлитий по всій природі.

· Патристика (лат. pater – батько, отець) – вчення християнських теологів, отців церкви, які відстоювали принципи християнської релігії в боротьбі проти язичництва.

· Персоналізм (лат. persona - особa) – течія в сучасній західноєвропейській філософії, яка розглядає особу як найвищу духовну цінність, а світ – як вияв творчої активності Бога.

· Прагматизм (грец. pragma – дія, діяння) – течія в західній філософії, яка вважає практичну цінність знань синонімом їхньої істинності.

· Раціоналізм (лат. rationalis – розумний, від ratio – розум) – напрям у теорії пізнання, який вважає єдиним джерелом і критерієм пізнання розум.

· Релятивізм (лат. relativus - відносний) – принцип відносності знань, який заперечує моменти абсолютно істинного в них.

· Свідомість – певний рівень розвитку психіки людини, яка усвідомлює дійсність у формах культури.

· Сенсуалізм (лат. sensualis – чуттєвий, від sensus – почуття, відчуття) – напрям у теорії пізнання, який визнає відчуття єдиним джерелом знань

· Скептицизм (грец. skeptikos – недовірливий, той, хто досліджує) – філософське вчення, що піддає сумніву можливість достовірного пізнання об’єктивного світу.

· Суб’єкт (лат. subjectum– те, що лежить в основі) – фундаментальна філософська категорія, яка позначає носія певного роду діяльності.

· Суб'єктивний ідеалізм — напрям у філософії, згідно з яким свідомість людини є творцем об'єктивного світу. Існує сенсуалістичний суб'єктивний ідеалізм (Берклі, Юм, Мах), який розглядає відчуття як суто суб'єктивне переживання, заперечуючи його об'єктивні джерела, і трансцендентальний суб'єктивний ідеалізм (Кант, Фіхте, неокантіанці, феноменологи, екзистенціалісти), згідно з яким категоріальна (чи інша) структура свідомості є схемою конструювання світу.

· Сублімація (лат. sublimo – високо піднімаю, підношу) – одне з головних понять теорії психоаналізу, що позначає виведення суперечностей між «Воно»(«id») і «над - Я»(«super ego») назовні, переключення їх енергії на діяльність, яку позитивно сприймає суспільство.

· Субстанція (лат. substantia– сутність, те, що лежить в основі) – філософська категорія для позначення кінцевої основи всіх форм саморуху матерії.

· Схоластика (грец. schola - школа) – середньовічна «шкільна філософія», представники якої – схоласти – прагнули раціонально обґрунтувати і систематизувати християнське віровчення.

· Теологія (грец. Theos– Бог, logos - вчення) – вчення про Бога. Теологія виступає серцевиною релігії.

· Тотожність – як категорія діалектики відображає відношення речі до самої себе та до інших речей. Тотожність означає відношення однаковості, збіжності речі з самою собою або з іншими речами.

· Універсалії (лат. universalis – загальний) – філософський термін для позначення загальних понять. Вони є узагальненням того спільного, що містять окремі речі даного роду.

· Утопія (грец. utopia – букв. неіснуюче місце) – термін для позначення нездійсненних, нереальних проектів взірцевого суспільного устрою.

· Фальсифікація — принцип демаркації науки від «метафізики» (як альтернатива принципу верифікації), згідно з яким універсальне твердження є істинним, якщо жодне одиничне твердження, яке логічно випливає з нього, не є хибним. Запропонований К. Поппером.

· Фаталізм (лат. fatalis – визначений долею) – релігійно-філософська концепція, за якою розвиток природи, суспільства, доля людини визначаються Богом, його волею.

· Феномен (грец. phainomenon – те, що з’являється) – явище, факт, дані в досвіді, чуттєвому сприйнятті. У феномені фіксується незвідність чуттєвого явленого до сутності. Це чуттєві дані, взяті безпосередньо як самі по собі.

· Філософія (грец. philos – люблю, sophia - мудрість, буквально любов до мудрості) – особлива форма пізнання світу, яка продукує систему знань про фундаментальні принципи і основи людського буття, про найбільш загальні сутнісні характеристики людського відношення до природи, суспільства і духовного життя у всіх його проявах.

· Цивілізація (лат. civilis - громадянський, державний) – певний етап розвитку культури, який пов'язаний з гіперурбанізацією, розвитком техніки, науки, занепадом мистецтва, поширенням іррелігійності.