Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Тема 7. Соціальний захист населення як складова соціальної політики держави

Ключові поняття: соціальна сфера, соціальна політика, соціальні амортизатори, соціальний захист, соціальні стандарти, соціальні гарантії, пожитковий мінімум, соціальні норми, соціальні нормативи, мінімальна зарплата.

Соціальна сфера – це підсистема національної економіки, тобто явища, процеси, види діяльності та об’єкти, які пов’язані з забезпеченням життєдіяльності суспільства, людини, задоволенням їхніх потреб, інтересів.

Соціальна політика – це діяльність держави щодо створення та регулювання соціально-економічних умов життя суспільства з метою підвищення добробуту членів суспільства, усунення негативних наслідків функціонування ринкових процесів, забезпечення соціальної справедливості та соціально-політичної стабільності у країні.

Основні напрямки соціальної політики в Україні полягають у:

- підвищенні добробуту за рахунок особистого трудового внеску, підприємництва та ділової активності;
- наданні відповідної допомоги по безробіттю, збереженні робочих місць, фаховій перепідготовці осіб, що втратили роботу;
- проведенні ґрунтовної пенсійної реформи, що буде забезпечувати справедливу систему пенсійних виплат з урахуванням трудового внеску особи;
- наданні адресної допомоги найнужденнішим у грошовій та натуральній формах;
- сприянні всебічному державному захисту інтелектуального потенціалу суспільства, його ефективному використанню та примноженню;
- запобіганні комерціалізації, забезпечення стабільного фінансування та державної підтримки розвитку духовної сфери, освіти, науки і культури;
- широкій підтримці сім’ї, материнства та дитинства;
- проведенні активної екологічної політики.

Модель розвитку соціальної сфери і соціального захисту в адміністративно-командній економіці – превалювання ідеї вторинності соціальної сфери щодо виробництва; жорсткий контроль державою соціальних відносин; зрівняльний принцип розподілу (егалітаризм), низький рівень доходів; визнання зарплати, отриманої на державних підприємствах, їх основним джерелом; заохочення колективних форм споживання, у тому числі в “натуральному вираженні” (надання безоплатного житла, відпочинку, соціальних послуг тощо), на шкоду більш ринковим грошовим трансфертам; незацікавленість в особистих збереженнях та інвестуванні.

Американська модель соціальної політики – найбільш лібералізований варіант, який базується на принципі відокремлення соціального захисту від вільного ринку й обмеженні захисту лише тих, хто не має інших доходів, крім соціальних виплат. При цьому забезпечується досить високий рівень і якість життя основної частини населення.

Шведська модель (Швеція, Норвегія, Фінляндія та інші країни) – найбільш соціалізована модель, тобто економіка найбільшою мірою працює на задоволення потреб членів суспільства. Вона відзначається надзвичайно високою часткою ВВП, яка розподіляється через бюджет (понад 50%), акумулюванням у руках держави значних фінансових ресурсів, домінуванням ідеї рівності та солідарності у здійсненні соціальної політики, активною упереджувальною політикою, профілактичними заходами у сфері зайнятості, жорсткою політикою доходів, високим рівнем соціального захисту населення, що забезпечується в основному за державні кошти. Тут соціальна політика тісно пов’язана з державним регулюванням економіки, яке має чітко виражену соціальну спрямованість, тобто соціальна політика виступає як мета економічної діяльності держави.

Німецька модель (ФРН, Франція, Австрія) характеризується значними обсягами ВВП, що перерозподіляється через державний бюджет (близько 50%), створенням розвиненої системи соціального захисту на основі залучення коштів держави та підприємців.

Японська модель соціальної політики передбачає проведення політики вирівнювання доходів, особливу політику використання робочої сили (система довічного найму з певними сучасними модифікаціями), домінування психології колективізму, солідарності в доходах, досягнення консенсусу між різними суб’єктами у вирішенні соціально-економічних проблем, виокремлення питань підвищення життєвого рівня населення в ранг національних пріоритетів.

Англосаксонська модель (Велика Британія, Ірландія, Канада) виступає як проміжна між лібералізованою американською і соціально орієнованими шведською та німецькою моделями. Для неї характерним є активніше, ніж для першої моделі, регулювання соціальних процесів з боку держави, проте нижчий, ніж в останніх двох моделях, рівень оподаткування і перерозподіл ВВП через держбюджет (не більше 40%). Крім того, цій моделі притаманний приблизно однаковий розподіл витрат на соціальне забезпечення між державою та приватним сектором, пасивна державна політика на ринку праці.

Модель соціальної політики Української держави має представляти собою симбіоз лібералізму та соціальної орієнтації. Перший дає можливість в умовах відсутності достатніх фінансових коштів у держави створити умови для самореалізації і самозабезпечення економічних суб’єктів. Друга складова передбачає формування раціональної системи соціального захисту населення.

В умовах соціально-ринкової трансформації держава має виступити соціальним амортизатором перетворень і одночасно проводити активну соціальну політику на нових, адекватних ринковим вимогам засадах.

Соціальні амортизатори – це механізми соціального захисту.

Підвищення ролі соціальних амортизаторів виникає на етапах:

- системної, соціально-економічної трансформації;
- структурної перебудови;
- виходу на новий щабель економічного розвитку;
- переходу до нового рівня цивілізації.

Цілі соціальної політики:

1. Стратегічного характеру:

- наповнення реформ соціальним змістом;
- розвиток демократії, забезпечення прав і свобод, формування громадянського суспільства;
- активізація соціальної ролі держави, відпрацювання механізму взаємодії держави і суспільства в соціальній сфері;
- забезпечення гідних і безпечних умов життя та праці, зростання добробуту громадян;
- створення для кожної людини можливостей реалізувати її здібності, одержувати доход відповідно до результатів праці, компетентності, таланту;
- стимулювання мотивації до трудової та підприємницької діяльності, становлення середнього класу;
- забезпечення відтворення населення, оптимізація ситуації на ринку праці;
- гармонізація відносин між різними соціальними групами, формування почуття соціальної солідарності;
- формування ефективної системи соціального захисту населення;
- реформування пенсійної системи;
- розвиток соціальної інфраструктури, створення умов для виховання, освіти, духовного розвитку дітей, молоді;
- зміцнення сім’ї, підвищення її ролі у суспільстві.

2. Поточного характеру:

- погашення заборгованості з заробітної плати та соціальних виплат;
- забезпечення прожиткового мінімуму;
- боротьба з бідністю, надання адресної допомоги;
- захист громадян від інфляції за допомогою своєчасної індексації доходів;
- обмеження безробіття та стимулювання зайнятості населення;
- створення екологічно та соціально безпечних умов життя;
- запобігання соціальній деградації тощо.

Державні соціальні стандарти – це встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

Державні соціальні гарантії – це встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, які забезпечують рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму.

Прожитковий мінімум – вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я набору продуктів харчування, а також мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Соціальні норми і нормативи – показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами.

МІНІМАЛЬНА ЗАРПЛАТА, ПЕНСІЯ ТА ПРОЖИТКОВИЙ МІНІМУМ В УКРАЇНІ*

* На грудень відповідного року.

Таким чином, способом реалізації соціальної політики держави є система соціального захисту та соціальних гарантій.

Соціальний захист – це система державних заходів щодо забезпечення достойного матеріального і соціального становища громадян.

Соціальні гарантії – це система обов’язків держави перед своїми громадянами стосовно задоволення їхніх соціальних потреб.

ОСНОВНІ ВИДИ СОЦІАЛЬНИХ ДОПОМОГ В УКРАЇНІ
Допомога у зв'язку з вагітністю та пологами	Надається у розмірі 100 відсотків середньомісячного доходу (стипендії, грошового забезпечення, допомоги по безробіттю тощо) жінки, але не менше 25 відсотків від розміру встановленого законом прожиткового мінімуму для працездатної особи із розрахунку на місяць.
Допомога при народженні дитини	При народженні першої дитини виплачується допомога у розмірі 25590 грн., другої – 51181 грн., третьої та кожної наступної – 102360 грн.
Допомога при усиновленні дитини	Надається у розмірі, встановленому для виплати допомоги при народженні першої дитини – 25590 грн.
Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку	Надається у розмірі, що дорівнює різниці між 100 відсотками прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців.
Допомога на дітей одиноким матерям, одиноким усиновлювачам (вдовам, вдівцям), матері (батьку) у разі смерті одного з батьків, шлюб між якими було розірвано до дня смерті.	Допомога надається на дітей віком до 18 років (якщо діти навчаються за денною формою навчання у ВНЗ I-IV рівнів акредитації та професійно-технічних навчальних закладах – до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше, ніж до досягнення ними 23 років) у розмірі, що дорівнює різниці між 50 відсотками прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та середньомісячним сукупним доходом сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Соціальна допомога інвалідам	Інвалідам з дитинства І групи.	У розмірі 100 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Надбавка на догляд за такими інвалідами.	У розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Інвалідам з дитинства ІІ та ІІІ груп.	У розмірі 80% і 60% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Надбавка одиноким інвалідам, які потребують постійного стороннього догляду.	В розмірі 15% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Дітям-інвалідам віком до 18 років.	У розмірі 70 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Надбавка на догляд за дитиною-інвалідом віком до 6 та від 6 до 18 років.	У розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку.
Допомога при похованні	Розмір допомоги на поховання – 1000 грн. У разі смерті пенсіонера виплачується допомога на поховання в розмірі двомісячної пенсії, яку одержував пенсіонер на момент смерті.
Пільги та субсидії	Субсидії для вішкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива.	Призначаються за наявності різниці між розміром плати за житлово-комунальні послуги, скраплений газ, тверде та рідке пічне побутове паливо у межах норм споживання.
Одноразові пільги.	Надаються певним категоріям населення з капітального ремонту помешкання, встановлення телефону, отримання автомобіля.
Багаторазові пільги.	З оплати житлово-комунальних послуг, телефону, палива, санаторно-курортного лікування, медикаментів, зубопротезування, проїзду та компенсації за невикористане право на пільгове санаторно-курортне лікування.

З метою забезпечення соціального захисту населення в Україні створено:

- Пенсійний фонд;
- Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;
- Фонд загальнообов’язкового соціального страхування на випадок безробіття;
- Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві.

Пенсійний фонд України – центральний орган виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України.

Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі – Фонд) створений відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням” і є правонаступником Фонду соціального страхування України.

Фонд є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, а також символіку, що затверджена правлінням Фонду.

У своїй діяльності Фонд керується Конституцією України, Основами законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, Законом України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням”, Кодексом законів про працю України, іншими законодавчими та нормативно-правовими актами, а також статутом Фонду.

Фонд є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, провадить збір і акумуляцію страхових внесків та інших коштів, призначених для фінансування матеріального забезпечення та соціальних послуг, види яких передбачені Законом України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням”, та забезпечує їх надання, а також здійснює контроль за використанням цих коштів. Фонд є некомерційною самоврядною організацією і належить до цільових позабюджетних страхових фондів. Держава є гарантом надання матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам Фонду, стабільної діяльності Фонду.

Кошти загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, не включаються до Державного бюджету України, не підлягають вилученню та використовуються тільки за цільовим призначенням. У разі їх невикористання в поточному році вони переходять на наступний фінансовий рік.

За загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, Фондом надаються такі види матеріального забезпечення та соціальних послуг:

- допомога у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю (включаючи догляд за хворою дитиною);
- допомога у зв’язку з вагітністю та пологами;
- допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві);
- забезпечення оздоровчих заходів (оплата путівок на санаторно-курортне лікування застрахованим особам та членам їх сімей, часткове фінансування санаторіїв-профілакторіїв підприємств, установ, організацій, утримання дитячо-юнацьких спортивних шкіл, дитячих оздоровчих таборів і позашкільного обслуговування.

Управління Фондом здійснюється на паритетній основі представниками від держави, застрахованими особами і роботодавцями.

Управління Фондом здійснюють правління та виконавча дирекція Фонду. В Автономній Республіці Крим, областях та в містах Києві та Севастополі безпосереднє управління здійснюють правління та виконавча дирекція відповідних відділень Фонду.

Нагляд за діяльністю Фонду здійснює Наглядова рада Фонду, яка діє на громадських засадах.

Наглядова рада здійснює контроль за виконанням статутних завдань та цільовим використанням коштів Фонду.

Виконавча дирекція Фонду є виконавчим органом правління Фонду, який забезпечує виконання рішень правління.

Виконавча дирекція підзвітна правлінню Фонду та здійснює діяльність від імені Фонду в межах та в порядку, визначених статутом Фонду та положенням про виконавчу дирекцію Фонду, що затверджується його правлінням.

Робочими органами виконавчої дирекції Фонду та його відділень є виконавчі дирекції відділень в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

12 3 Следующая ⇒