Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Притулок як заклад соціального захисту неповнолітніх

Ще з часів Київської Русі виявлялися гуманізм, чуйність, милосердя у ставленні народу до дітей-сиріт, дітей-підкидьків, які залишилися без батьків. Для них створювалися спеціальні притулки, які називалися божедомками. За дітьми доглядали досвідчені бабусі, а люди допомагали чим могли: їжею, одягом, саморобними іграшками, які зносили до притулків [10].

Особлива увага з боку держави і суспільства приділяється дітям, які опинилися у кризовій ситуації, і сьогодні. Адже аксіомою є те, що наше майбутнє визначається сучасним вихованням підростаючого покоління.

В останні роки у психології, педагогіці, соціальній роботі визнання того, що розвиток, виховання дитини найкраще відбуваються у сім’ї, призвело до непопулярності і закриття установ для неповнолітніх інтернатного типу, викликало стремління будь що зберегти сімейні відносини. Так, наприклад, у Великобританії вилучення дитини з сім’ї і її подальше усиновлення допускаються лише в крайніх випадках [4]. Частіше соціальними аґентствами пропонується послуга “mainstay”. “Mainstay” передбачає догляд за дітьми віком від 11 до 17 років на короткотривалий період, найчастіше всього на кілька місяців, у зв'язку з тимчасовими труднощами в сім'ї дитини. Якщо ці труднощі зникають, дитина повертається в сім'ю, в протилежному випадку вона передається у фостерингову сім’ю, причому контакти з батьками і їх права щодо дитини зберігаються. Крім того, існує ще й інший вид догляду за дітьми із неблагополучних сімей – "emergency care" – догляд в надзвичайних (критичних) ситуаціях. Він має місце тоді, коли виникає необхідність негайно ізолювати дитину від негативного впливу сім'ї, наприклад, в сім'ї що-небудь трапилося (вбивство, арешт, аварія і т.д.). В таких випадках дитина передається для догляду в іншу сім'ю на кілька днів чи тижнів до остаточного вирішення питання про її подальшу долю.

На жаль, в Україні поки що не створена система, яка б могла забезпечити належним сімейним вихованням усіх неповнолітніх, позбавлених батьківської опіки і піклування. Відповідно до українського законодавства [2], здійснення соціального захисту і профілактики правопорушень серед неповнолітніх покладається на:

державний комітет України у справах сім'ї та молоді, Республіканський комітет у справах сім'ї та молоді Автономної Республіки Крим, служби у справах неповнолітніх обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад;
школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації органів освіти;
центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх закладів охорони здоров'я;
притулки для неповнолітніх служб у справах неповнолітніх;
суди;
кримінальну міліцію у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ;
приймальники-розподільники для неповнолітніх органів внутрішніх справ;
виховно-трудові колонії Державного департаменту України з питань виконання покарань.

У здійсненні соціального захисту і профілактики правопорушень серед неповнолітніх також беруть участь у межах своєї компетенції інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, окремі громадяни.

Первинною ланкою здійснення соціального захисту неповнолітніх, їх психологічної, медичної, соціальної реабілітації виступають притулки для неповнолітніх. Саме сюди потрапляють в першу чергу діти вулиці, тут вирішується їх подальша доля.

Притулок для неповнолітніх служби у справах неповнолітніх відповідної місцевої державної адміністрації – це заклад соціального захисту, створений для тимчасового перебування у ньому неповнолітніх віком від 3 до 18 років. Основними завданнями притулку є:

соціальний захист позбавлених сімейного виховання неповнолітніх, які опинилися в складних житлово-побутових умовах, залишили заклади освіти;
створення належних житлово-побутових і психолого-педагогічних умов для забезпечення нормальної життєдіяльності неповнолітніх, надання їм можливості для навчання, праці та змістовного дозвілля [6].

Положення, на яких ґрунтується діяльність притулку, з відомих причин тісно пов’язані з принципами реабілітаційної педагогіки, завданням якої є розробка ефективних методів педагогічної терапії й корекції, компенсації, ігротерапії, спрямованих на відновлення фізичного, психічного, морального та духовного здоров’я дитини [9]. Серед цих принципів можна виділити:

1. принцип демократизації. Це передусім співробітництво вихователів і вихованців у вирішенні завдань життєдіяльності дітей, усунення авторитарного принципу виховання, утвердження таких форм, які сприятимуть формуванню демократичної культури особистості;

2. принцип творчої діяльності, самодіяльності і самостійності. Полягає у розкріпаченні творчих сил кожної дитини, максимальному розвитку її самостійності у пошуку істини шляхом залучення до різних видів творчої діяльності;

3. принцип гуманізації взаємин усіх учасників реабілітаційно-виховного процесу. Сприйняття особистості вихованця як вищої соціальної цінності, визнання її права на свободу, на соціальний захист, на розвиток здібностей і виявлення індивідуальності;

4. принцип психологізації реабілітаційно-виховного процесу. Центром реабілітаційно-виховного процесу має стати дитина з її складним світом думок, почуттів, її "Я" - концепція, а метою формування такої позиції, яка, виявляючись у соціальній активності і гуманістичній спрямованості, детермінує її самоактуалізацію, самореалізацію можливостей;

5. принцип індивідуалізації та диференціації. Урахування рівнів фізичного, психологічного, соціального та духовного розвитку учнів, їх соціальної активності й побудова на цій основі групових та індивідуальних програм розвитку, стимулювання пізнавальної, комунікативної, орієнтовано ціннісної активності дітей, їх саморозвитку. Необхідно стимулювати мотивацію майбутнього у дітей;

6. принцип врахування інтересів і потреб дитини. Сучасні психолого-педагогічні методи дають змогу максимально вивчити запити, інтереси учнів і на підставі цього коригувати виховний процес [1, 13, 5].

На думку ряду дослідників [12], психолого-педагогічна робота з неповнолітніми в даному випадку носить специфічний характер, що проявляється уже в процесі перших контактів працівників з новоприбулими у притулок дітьми.

Ці діти часто перебувають у пригніченому стані, зумовленому різкою зміною звичного способу життя, переживаннями, пов’язаними з вирішенням їх долі в різних інстанціях, розривом минулих міжособистісних зв’язків. Психотравмуюче значення має і певна невизначеність становища, побоювання, тривога щодо умов перебування у новій установі. Значна частина дітей, які потрапляють до притулку, мають ті чи інші відхилення у формуванні особистості, стані здоров’я, допускають зриви у поведінці.

Для досягнення позитивних змін у поведінці і діяльності неповнолітніх профілактична та корекційно-виховна робота в притулку повинна здійснюватись у наступних напрямках:

1. вияснити всі причини, які зумовили небажану поведінку (здійснити оперативну психолого-педагогічну та соціальну діагностику) [3];

2. розробити рекомендації для усунення цих причин на даний час і в майбутньому (для дорослих, щоб змінити ставлення до даної дитини і усунути педагогічні помилки, які були допущені, і для самої дитини);

3. домогтися того, щоб ці рекомендації були прийняті всіма людьми, які оточують дану дитину (вони повинні з ними погодитись і захотіти їх виконувати);

4. навчити всіх, включаючи дитину, виконувати розроблені рекомендації, тобто навчити їх новим відносинам, іншій поведінці, даючи їм необхідні для цього психолого-педагогічні знання;

5. здійснювати спостереження за виконанням рекомендацій, за взаємодією відповідальних осіб з дитиною і, у випадку необхідності, внести відповідні корективи в цей процес;

6. продовжувати дану роботу до тих пір, поки не будуть досягнуті позитивні зімни у поведінці, діяльності і взаємовідносинах всіх, хто був причетний до даного випадку.

Адміністрація та колектив притулку несе відповідальність перед суспільством і державою за забезпечення охорони прав неповнолітнього і його соціального захисту.

Однак, слід підкреслити, що досягти серйозних змін у поведінці дитини важко, якщо не працювати з усіма компонентами системи, яка детермінує її поведінку (самою дитиною, сім’єю, школою), якщо не міняти умови середовища, в якому вона постійно живе і розвивається. Односторонній підхід з неминучістю буде породжувати неправильні висновки і рекомендації, які призведуть лише до погіршення становища неповнолітнього. Наприклад, у США на рівні общин створюються так звані міждисциплінарні команди, які складаються з фахівців різних галузей (лікарі, соціальні працівники, педагоги, юристи), мають спеціальне фінансування і забезпечують діагностику і терапію в особливо важких випадках [15].

Тому для успішної діяльності притулку і виконання поставлених перед ним завдань потрібна співпраця з іншими закладами соціального захисту неповнолітніх, фахівцями різних галузей, громадськістю взагалі. Адже сфера соціального захисту дітей – це не лише поле діяльності відповідних закладів для неповнолітніх, але й міждисциплінарна проблема, яка вимагає об’єднання зусиль різних суспільних інституцій.

Література та джерела:

1. Дорогіна О.В. З досвіду роботи дитячого будинку сімейного типу// Науковий вісник Ужгородського національного університету: Серія “Педагогіка. Соціальна робота”. – №3, 2000. – С.108-110.

2. Закон України “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх”// Відомості Верховної Ради України. – 1995. – №6. – С.35.

3. Ковбас Б.І., Фуштей Л.І. З досвіду діяльності науково-методичної ради притулку для неповнолітніх м.Івано-Франківська// Соціальна робота: теорія, досвід, перспективи: матеріали доповідей та повідомлень Міжнародної науково-практичної конференції./ За ред. І.В.Козубовської, І.І.Миговича. – Ужгород, 1999. – Ч.1. – С.330-333.

4. Козубовська І.В., Керецман В.Ю., Товканець Г.В. Роль і функції соціально-психологічної служби в роботі з сім’єю. – Ужгород, 1998. – С.164-165.

5. Основы социальной работы: Учебник//Отв. ред. П.Д.Павленок. – М., 1997. – С.170-173.

6. Постанова Кабінету Міністрів України “Про Типове положення про притулок для неповнолітніх служби у справах неповнолітніх”// Урядовий кур’єр. – 1997. – №23. – С.11.

7. Так само. – С.12

8. Психолого-педагогічні аспекти роботи з «дітьми вулиці»: Збірник статей та методик за загальною редакцією Толстоухової С.В., Пінчук І.М. – К., 2000. – С.5-9.

9. Реабілітаційна педагогіка на рубежі ХХІ ст. (Науково-методичний збірник. У 2-х ч.). – К., 1998. – С.48-49.

10. Розвиток народної освіти і педагогічної думки на Україні (Х-поч.ХХст.): Нариси/ За ред. М.Д.Ярмаченко та ін. – К., 1991.

11. Соціальна робота з сім’єю, дітьми та молоддю. (Навчальні матеріали). – К., 1999. – С.14.

12. Соціально-правові основи діяльності психологічної служби в системі освіти: Навчально-методичний посібник. І.В.Козубовська, В.В.Сагарда, О.В.Дорогіна та ін./ За ред. І.В.Козубовської, В.В.Сагарди. – Ужгород, 2000. – С.37-39.

13. Так само. – С.45-46.

14. Теория и практика социальной работы: Методические материалы/ Отв. ред. А.М.Панов и Е.И.Холостова. – М., 1998. – С.62.

15. Энциклопедия социальной работы. В 3 т. Т.3.: Пер. с англ. – М., 1994. – С.163-164.

⇐ Предыдущая 1 23