Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Форми страхових зобов’язань

Страхові правовідносини можуть бути договірними, що виникають після волевиявлення сторін про укладання договору страхування, або позадоговірними, тобто обов’язковими для сторін. І ті, й інші правовідносини повинні фіксуватися в письмовій формі.

В залежності від підстав виникнення зобов’язань, страхування традиційно поділяється на дві форми:

- добровільну й

- обов’язкову.

Обидві форми страхування можуть здійснюватися будь-яким страховиком України, що має ліцензію на відповідний вид страхування. Жодний із страховиків, які мають ліцензію на той або інший вид страхування, не може одержати перевагу перед іншими страховиками з боку держави. Монополізація страхової діяльності в Україні заборонена.

Відповідно ЗУ “Про страхування”, “ Добровільне страхування – це страхування, що здійснюється на підставі договору між страхувальником і страховиком”.

Договором відповідно до загальноцивільного законодавства визнається угода двох або декількох сторін щодо про встановлення, зміни або припинення цивільних прав і обов’язків.

Договір страхування – це двостороння письмова угода між страховиком і страхувальником, згідно якої “...страховик бере на себе зобов’язання при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, що визначена страхувальником у договорі страхування, на користь якої укладений договір страхування (надати допомогу, виконати послугу і т.і.), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у встановлені терміни і виконувати інші умови договору”. Договір страхування, укладений не у письмовій формі, є нікчемним.

Особливістю договору добровільного страхування є те, що він, формально будучи двостороннім, у силу його певних умов може бути, по суті, трьохстороннім і навіть багатостороннім. Так, за договором особистого страхування одержувачами страхової суми можуть виступати або страхувальник, або застрахований, або законні спадкоємці зазначених осіб, або посмертний (після смерті страхувальника або застрахованого) отримувач, призначений до настання страхового випадку.

Таким чином, обов’язкове страхування здійснюється шляхом укладання із страховиком договору страхування особою, на яку закон покладає обов’язок такого страхування (тобто вимагає від особи набути прав та обов’язків страхувальника).
Страхувальник зобов’язаний сплачувати встановлені страхові премії за рахунок його власних коштів, причому для страхувальника – юридичної особи, який є платником податку на прибуток, сума цих платежів включається до його валових витрат.

Об’єкти, що підлягають обов’язковому страхуванню, порядок та правила його проведення, форми типового договору, особливі умови ліцензування обов’язкового страхування, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або методика актуарних розрахунків встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Страхове зобов’язання на користь третьої особи

У ЗУ “Про страхування” також передбачена можливість укладання договору страхування “...на користь іншої особи, визначеної у договорі страхування страхувальником”, якій страховик повинен “...у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату (подати допомогу, виконати послугу тощо)”, проте цій особі не дається конкретного найменування.

Зазвичай, у договорах особистого страхування ця третя особа одночасно є і застрахованою (виняток складає страхування у разі смерті, при якому третя особа визначається як отримувач страхової виплати у випадку смерті застрахованої особи, тобто в якості вигодонабувача).

У договорах майнового страхування страхове відшкодування може бути виплачено третій особі лише тоді, коли її призначено отримувачем (вигодонабувачем) у договорі страхування при наявності у неї стосовно об’єкта страхування законного майнового інтересу в цілісності застрахованого страхувальником майна (наприклад, якщо ця особа може зазнати фактичних збитків в результаті настання страхового випадку).

Так, при морському страхуванні найчастіше використовується формула: “Страхування проводиться на користь особи, що оплачує перевезення”. У договорі страхування сторони визначають умови виникнення права третьої особи, а також можливість її заміни і виконання страхового зобов’язання на користь самого страхувальника. Але страховик має право висунути цій третій особі заперечення проти здійснення виплати страхового відшкодування, що випливають із неналежного виконання страхувальником умов договору страхування..
В особистому страхуванні також можливе укладання договорів страхування на користь вигодонабувача. Всі договори особистого страхування, що використовують договір на користь третьої особи, слід поділити на дві великі категорії: договори, що укладаються у разі смерті застрахованої особи, та всі інші договори.

Водночас, якщо страхувальник і застрахована особа не збігаються, то, якщо інше не визначено в договорі, договір особистого страхування вважається укладеним на користь застрахованої особи. Для того, щоб був призначений інший вигодонабувач, а не застрахована особа, або договір вважався укладеним на користь страхувальника, потрібна письмова згода застрахованої особи. В іншому випадку такий договір визнається недійсним за позовом застрахованої особи або його спадкоємців.

Договір добровільного страхування

Договір добровільного страхування, як складова частина цивільних правовідносин, належить до відплатних договірних зобов’язань, коли обидві сторони – страховик і страхувальник – беруть на себе заздалегідь обумовлені зобов’язання.

Проте страхові договірні зобов’язання мають важливу ознаку, що суттєво відрізняє їх від звичайних договірних зобов’язань.

Якщо звичайні договірні зобов’язання передбачають обов’язкове виконання обома сторонами умов договору, то при страхуванні одна сторона завжди сплачує премію, а інша – страховик – виплачує гроші лише за визначені наслідки страхового випадку. Якщо такий випадок не станеться у період страхування, то зобов’язання страховика можуть бути невиконаними.

У цьому і полягає специфічність договору страхування, де визначну роль відіграє ймовірносний характер проявів страхового ризику. Саме тому страхове законодавство містить лише найзагальніші принципи, що визначають страхові зобов’язання, а конкретні, детальні умови форм добровільного страхування регулюються правилами для кожного виду страхування, який розробляє самий страховик.
Договір страхування повинен містити:

• назву документа;

• найменування й адресу страховика;

• прізвище, ім’я, по батькові або назву страхувальника і застрахованої особи, їх адреси і дати народження;

• прізвище, ім’я, по батькові, дату народження або назву вигодонабувача і його адресу;
• визначення об’єкта страхування;

• розмір страхової суми (для договорів страхування інших, ніж страхування життя), або розмір страхової суми та\або розміри страхових виплат по договору страхування життя;

• перелік страхових випадків;

• розміри страхових внесків (платежів, премій) та терміни їх оплати;
• строк дії договору;

• страховий тариф (крім страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума);
• порядок зміни і припинення дії договору;

• умови здійснення страхової виплати;

• причини відмови у страховій виплаті;

• права і обов’язки сторін та відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору;

• інші умови за згодою сторін;

• підписи і печатки сторін.

Страховик зобов’язаний за договором страхування:
• ознайомити страхувальника з умовами (правилами) по цьому виду страхування;
• негайно, як тільки стане відомо про страховий випадок, вжити заходів з оформлення всіх потрібних документів для своєчасної виплати страхових відшкодувань страхувальнику;

• при настанні страхового випадку виплатити страхувальнику або особі, яка передбачена договором, страхове відшкодування у термін, що визначений договором. У випадку прострочення страховик виплачує страхувальнику пеню у визначеному в договорі розмірі;

• переукласти договір страхування зі страхувальником, якщо змінюються істотні умови договору (наприклад, страхові ризики або вартість застрахованого майна);
• зберігати у таємниці дані про особу страхувальника і його майновий стан окрім випадків, які передбачені законом.

Страхувальник зобов’язаний за договором страхування:
• своєчасно сплачувати страхові премії або вносити страхові внески;
• при укладанні договору страхування надати страховику усю відому інформацію для оцінки страхового ризику і надалі інформувати страховика про всі зміни в страховому ризику за укладеним договором страхування;
• повідомити страховика про всі інші діючі договори страхування за цим об’єктом страхування;
• вживати всіх можливих заходів із попередження і зменшення збитків, заподіяних внаслідок настання страхового випадку;

• повідомити страховика про настання страхового випадку у термін, що передбачений умовами договору страхування.

Виплата страхових сум (відшкодувань) повинна здійснюватись таким чином:
• підставою для виплати є умова, передбачена в договорі страхування (добровільне страхування) або законом (обов’язкове страхування), а також заява страхувальника й страховий акт про страховий випадок;
• страховий акт складається страховиком (уповноваженою ним особою), який має право вимагати потрібну для укладання акту за цим страховим випадком інформацію у правоохоронних органів, фінансово-кредитних установ, медичних організацій і в інших осіб, що володіють необхідною інформацією, або самостійно з’ясовувати причини й обставини страхового випадку;
• згадані особи (організації, установи) зобов’язані відповідати страховику на його запит щодо даних, які пов’язані зі страховим випадком, а також щодо даних, які є комерційною таємницею. Страховик несе повну відповідальність за її розголошення, крім передбачених законом випадків.

Відмова у виплаті страховиком страхових сум (відшкодувань) можлива, якщо:
• відбувалися навмисні дії страхувальника або особи, на чию користь укладений договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку. Якщо дії були пов’язані з виконанням страхувальником або згаданою особою громадянського обов’язку, захистом майна, життя, честі, здоров’я, страховик не має права відмовити у виплаті відшкодування (валіфікація дій страхувальника або згаданої особи здійснюється відповідно до закону);
• страхувальник навмисно подав помилкові дані щодо об’єкту страхування при укладанні договору страхування або при його переукладанні;
• страхувальник раніше одержав відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної у заподіянні цієї шкоди;
• страхувальник без поважної причини невчасно повідомив страховика про настання страхового випадку, або створив перешкоди страховику у визначенні обставин, характеру і розміру завданих збитків;

• страхувальником або зацікавленою третьою особою зроблено навмисний злочин, що призвів до настання страхового випадку;

• відбулися інші події, передбачені законом або умовами договору страхування (якщо останні не суперечать закону).

Рішення про відмову у виплаті страхових сум приймається страховиком і повідомляється страхувальнику в письмовому вигляді з мотивуванням причин відмови. Страхувальник має право оскаржити рішення страховика про відмову у виплаті йому страхової суми (відшкодування) через суд. Якщо страховик виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, він одержує право суброгації (регресного позову) до особи, що відповідальна за завдану шкоду в межах суми сплаченого страхового відшкодування.

⇐ Предыдущая 1 234 Следующая ⇒