Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!
МегаЛекции

Страхування в Україні

Позняк Еліна Владиславівна

доцент кафедри трудового, земельного та

екологічного права юридичного факультету,

заступник декана з навчально-виховної роботи

Та самоврядування в гуртожитку

Київського національного університету імені

Тараса Шевченка, кандидат юридичних наук

КЛАСИФІКАЦІЯ ДЖЕРЕЛ ПРАВА У СФЕРІ ЕКОЛОГІЧНОГО

СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ

Важливою гарантією забезпечення реалізації конституційних прав громадян на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування заподіяної порушенням цього права шкоди вченими у галузі екологічного права визнано формування та розвиток інституту екологічного страхування.

Історично так склалось, що страхування ризиків техногенного та природного походження здійснюється з часів становлення та розвитку страхування в світі, однак термін „екологічне страхування” увійшов у широкий вжиток лише в останні 15 – 20 років у зв’язку з регулюванням еколого-страхових відносин у США, Великобританії, Німеччині, Японії, Нідерландах, Бельгії, Португалії, Іспанії, Італії, Швейцарії, Франції та ін. країнах світу [8, с. 79; 9, с. 70 – 71]. Будучи за своєю суттю елементом економіко-правового механізму в галузі екології, екологічне страхування в Україні розвивається за умови відсутності єдиного законодавчого акту, який повно, комплексно та системно врегулював би еколого-страхові відносини.

Проблеми економічного, організаційного, фінансового, правового забезпечення екологічного страхування неодноразово потрапляли в поле зору вітчизняних і зарубіжних представників економічної та юридичної науки. На сьогодні зазначеною проблематикою займаються: Л.І. Абалкіна, А.Л. Бажайкін, В.Я. Даугуль, О.Л. Кашенко, В.В. Костицький, С.В. Кузнєцова, А.М. Мних, М.В. Мних, Г.А. Моткін, Н.Б. Пацурія, С.В. Размєтаєв, Л.П. Решетник, Т.П. Руснак, Г.П. Сєров та ін. вчені. Поряд з цим ефективно розвивається інститут цивільної відповідальності за ядерну шкоду та ядерного страхування, дослідження якого здійснюють в Україні Г.І. Балюк, Ю.О. Балюк, Ю.М. Крупка та ін.

Окремим напрямом наукових досліджень у сфері екологічного страхування є формування системи нормативно-правових актів, які регулюють відносини із здійснення екологічного страхування. В даній публікації за мету ставиться, насамперед, виявлення науково-теоретичних та правових підходів до класифікації джерел права у зазначеній сфері, а також внесення пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства, яке регулює еколого-страхові відносини з урахуванням політико-правових документів концептуального характеру.

Принагідно зазначимо, що у процесі кодифікації першочергових актів екологічного законодавства на рівні нашої держави передбачалось прийняття нових (невідкладних) законів, серед яких – Закон України про екологічне страхування (п. 34 розділу VI Основних напрямів державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджених Постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 р. № 188/98-вр). Впродовж дев’яти останніх років напрацьовано декілька проектів цього Закону, проте робота над остаточним його варіантом все ще триває. Сприяння прийняттю Верховною Радою України законопроекту “Про екологічне страхування” з метою створення системи екологічного страхування є важливим напрямом діяльності Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, що відмічено у п. 1 Політичних пріоритетів, стратегічних напрямів і завдань Міністерства щодо реалізації державної політики у сфері екології, затверджених його наказом від 4 вересня 2006 р. № 395.

Загалом у системі законодавства, що регулює страхування, Н.Б. Пацурія виокремлює три блоки: загальне законодавство про підприємництво, спеціальне законодавство про страхову діяльність та спеціалізоване законодавство, яке охоплює окремі норми права і є частиною законодавства, що регулює зобов’язальні відносини у сфері страхування [6, с. 78 – 79]. Законодавство про екологічне страхування Т.П. Руснак поділяє на два блоки: перший з них складають джерела екологічного права, які містять окремі норми про екологічне страхування, а до другого блоку належать норми цивільного та страхового (насамперед, закону України „Про страхування”) законодавства [9, с. 71]. Декілька видів нормативно-правових актів для регулювання відносин з екологічного страхування у Російській Федерації виділяє Г.П. Сєров [10, с. 51 – 52].

Підтримуючи позиції вчених і враховуючи соціально-економічну природу страхування у контексті сталого розвитку нашої держави, пропонуємо виділяти два рівні правового регулювання еколого-страхових відносин – рівні державного та локального регулювання. Таким чином, система джерел регулювання еколого-страхових відносин розглядається нами як дворівнева, яка базується на конституційних засадах здійснення підприємницької діяльності та забезпечення екологічної безпеки.

Перший – рівень державного регулювання [*] – забезпечується, перш за все, за допомогою джерел страхового права (з урахуванням внутрішньосистемного поділу їх за юридичною силою), їх норми встановлюють основні засади державного регулювання у сфері страхування загалом, правові форми, види, суб’єктний та об’єктний склад правовідносин, порядок здійснення страхової діяльності, визначають юридичну природу договорів страхування та інші питання. Серед зазначених джерел – Цивільний та Господарський кодекси (глави 67 та 35 відповідно), Закони України „Про страхування” в редакції від 4 жовтня 2001 р., „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” від 12 липня 2003 р., Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, затверджене Указом Президента України від 04 квітня 2003 р. № 292/2003, Ліцензійні умови провадження страхової діяльності, затверджені розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28 серпня 2003 р. № 40 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15 вересня 2003 р. за № 805/8126) та інші.

З іншого боку, державне регулювання еколого-страхових відносин здійснюється за допомогою джерел екологічного права. В теорії екологічного права В.І. Андрейцев розподіляє їх на три групи нормативно-правових актів, виходячи з особливостей об’єкта правового регулювання, – інтеграційні (навколишнє природне середовище, життя та здоров’я людини, екологічна безпека), диференційні (природні ресурси) та комплексні (об’єкти природно-заповідного фонду, виключна морська економічна зона, континентальний шельф та ін.) [1, с. 19 – 23]. Пропонуємо наступну систему джерел регулювання еколого-страхових відносин, котрі містять спеціальні норми про здійснення окремих видів страхування, передбачених статтями 6 та 7 Закону України „Про страхування”.

Так, до інтеграційних джерел відноситься Закон України „Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 р., у ст. 49 якого передбачено здійснення добровільного та обов’язкового державного та інших видів страхування громадян та їх майна, майна і доходів підприємств, установ і організацій на випадок шкоди, заподіяної внаслідок забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.

У відповідності до ч. 1 ст. 13 Закону України „Про об’єкти підвищеної небезпеки” від 18 січня 2001 р.укладання договору обов’язкового страхування відповідальності за шкоду, яка може бути заподіяна аваріями на об’єктах підвищеної небезпеки, є обов’язковою умовою надання дозволу на експлуатацію цих об’єктів. До заяви на отримання дозволу на експлуатацію об’єкта підвищеної небезпеки, яку суб’єкт господарської діяльності, а також підприємства, установи, організації, що мають намір розпочати експлуатацію об’єктів підвищеної небезпеки, надсилають до відповідних обласної, Київської або Севастопольської міської державної адміністрації, виконавчих органів селищної або міської рад, додається серед інших документів і зазначений вище договір.З метою створення механізму підзаконного нормативно-правового регулювання зазначених відносин Постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2002 р. № 1788 затверджено Порядок і правила проведення обов’язкового страхування відповідальності суб’єктів господарювання за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями на об’єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об’єкти та об’єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного та санітарно-епідеміологічного характеру.

Щодо об’єктів або видів діяльності, які становлять підвищену екологічну небезпеку, у випадку екологічного страхування об’єктів на замовлення заінтересованих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування здійснюється обов’язковий екологічний аудит згідно із ч. 3 ст. 12 Закону України „Про екологічний аудит” від 24 червня 2004 р.До того ж висновки обов’язкового екологічного аудиту враховуються для потреб та при здійсненні екологічного страхування (ст. 11, ч. 4 ст. 20).

Виходячи із зазначеного вище, забезпечення екологічної безпеки та компенсаційності екологічної шкоди за допомогою екологічного страхування є пріоритетними при здійсненні цілого ряду видів діяльності, що становлять підвищену екологічну небезпеку, однак прямі вказівки на необхідність укладання договору обов’язкового страхування містяться лише в окремих з них стосовно наступного:

– використання ядерної енергії, де у відповідності до ч. 1 ст. 15 Закону України „Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” від 8 лютого 1995 р. громадянам України, особам без громадянства, а також іноземним громадянам, які проживають на території України, забезпечується право укладання договору добровільного страхування особи та майна від ризику радіаційного впливу;

– виробництво, зберігання, транспортування та реалізація пестицидів і агрохімікатів, так як згідно з ч. 5 ст. 9 Закону України „Про пестициди і агрохімікати” від 2 березня 1995 р. екологічний ризик діяльності, пов’язаної з ввезенням на територію України пестицидів і агрохімікатів, їх транспортуванням та використанням, підлягає обов’язковому страхуванню;

– космічна діяльність, у сфері якої також здійснюється обов’язкове страхування у відповідності до ст. 24 Закону України „Про космічну діяльність” від 15 листопада 1996 р. та перелік видів якого встановлюється чинним законодавством України;

– поводження з відходами, оскільки ч. 11 ст. 34 Закону України „Про відходи” від 5 березня 1998 р. передбачає обов’язкове страхування відповідальності суб’єкта господарської діяльності, у власності або у користуванні якого є хоча б один об’єкт поводження з небезпечними відходами, за шкоду, яка може бути заподіяна аваріями на таких об’єктах життю, здоров’ю, майну фізичних та/або юридичних осіб. Екологічне страхування в зазначеній сфері є одним з організаційно-економічних заходів у сфері поводження з відходами (п. „з” ч. 1 ст. 38),аза громадянами, іноземцями та особами без громадянствазакріплюється право на екологічне страхування(п. „д” ст. 14).Постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р. № 1219 затверджено Порядок і правила проведення обов’язкового страхування відповідальності експортера та особи, яка відповідає за утилізацію (видалення) небезпечних відходів, щодо відшкодування шкоди, яку може бути заподіяно здоров’ю людини, власності та навколишньому природному середовищу під час транскордонного перевезення та утилізації (видалення) небезпечних відходів;

– перевезення небезпечних вантажів, адже Закон України „Про перевезення небезпечних вантажів” від 6 квітня 2000 р.встановлює обов’язки відправника, перевізника та одержувача небезпечних вантажів здійснити в установленому порядку страхування відповідальності на випадок настання негативних наслідків перевезення небезпечних вантажів (ч. 2 ст. 7, ч. 2 ст. 8, ч. 2 ст. 9), оскільки відповідальність суб’єктів перевезення небезпечних вантажів підлягає обов’язковому страхуванню (ст. 22).Постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2002 р. № 733 затверджено Порядок і правила проведення обов’язкового страхування відповідальності суб’єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків під час перевезення небезпечних вантажів. З метою визначення орієнтовних розрахунків розмірів відшкодування шкоди наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 15 травня 2001 р. № 181 затверджено Тимчасову методику визначення очікуваних збитків від забруднення довкілля при транспортуванні небезпечних речовин та відходів (зареєстровано Міністерством юстиції України від 1 червня 2001 р. за № 474 / 5665).

Серед диференційних джерел екологічного права поодинокі прямі вказівки законодавця на обов’язковість здійснення екологічного страхування зосереджені, зокрема, у сфері використання та охорони надр. У відповідності до п/п 9 ч. 1 ст. 9 Закону України „Про угоди про розподіл продукції” від 14 вересня 1999 р. серед особливих умов угод про розподіл продукції, укладених щодо пошуку, розвідки та видобування вуглеводневої сировини, а також щодо використання родовищ із значними запасами корисних копалин, крім істотних умов, зазначених у ст. 8 цього Закону, необхідно передбачати і умови страхування майнових ризиків, включаючи втрату корисних копалин внаслідок розливу, повені, пожежі тощо. До того ж, цивільна відповідальність інвестора, в тому числі за шкоду, заподіяну довкіллю, здоров’ю людей, підлягає страхуванню, якщо інше не передбачено угодою. За домовленістю сторін у рамках угоди приймається програма страхування екологічних ризиків (ч. 2 ст. 30).

При розробці нафтогазоносних надр згідно зі ст. 39 Закону України „Про нафту і газ” від 12 липня 2001 р. власники спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами зобов’язані укласти страхові угоди на випадок: завдавання екологічної шкоди внаслідок аварій чи технічних неполадок при розробці нафтогазового родовища; пошкодження державного майна протягом строку розробки нафтогазового родовища, наданого в користування. Власник спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами також має право укладати угоди про добровільне страхування.

Серед комплексних джерел екологічного права про необхідність екологічного страхування зазначає Закон України „Про природно-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 р.Для компенсації шкоди, заподіяної на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду внаслідок стихійних природних явищ чи промислових аварій і катастроф, за ст. 50Закону,проводиться обов’язкове державне чи комерційне екологічне страхування заінтересованих підприємств, установ та організацій. В порядку, що визначається законодавством України, можуть бути встановлені й інші види страхування природно-заповідного фонду.

Джерелами регулювання відносин із екологічного страхування другого рівня є локальні нормативні акти: статутні документи суб’єктів страхування (насамперед, страховиків), розроблені страховиками та зареєстровані Державною комісією з регулювання ринку фінансових послуг України правила страхування, інші юридично-значимі документи – акти локальної нормотворчості, які приймаються у зв’язку з укладанням та виконанням договорів екологічного страхування на рівні конкретних суб’єктів еколого-страхових правовідносин.

Таким чином, підтримуємо думки переважної більшості вчених, висловлені ними на сторінках юридичної літератури та під час обговорень наукових моделей і проектів Закону України “Про екологічне страхування”, його структури і змісту [2, с. 54; 4, с. 322; 7, с. 93; 8, с. 71; 9, с. 72] про необхідність прийняття зазначеного Закону. В Законі необхідно виписати понятійний апарат щодо екологічного страхування, особливості здійснення окремих його форм та видів, склад правовідносин, засади розрахунку страхових тарифів та встановлення граничних страхових сум, а також висвітлити юридичну природу різних договорів екологічного страхування, правове становище фондів екологічного страхування, особливості співстрахування та перестрахування екологічних ризиків.

Особливу увагу в запропонованому Законі, на наш погляд, варто приділити питанню про форми взаємодії спеціально уповноваженого державного органу у сфері страхової діяльності, яким є на сьогодні Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України, з органами державного управління у сфері екології та охорони здоров’я – Міністерством охорони навколишнього природного середовища України та Міністерством охорони здоров’я України. На органи місцевого самоврядування та державної виконавчої влади на місцях доцільно покласти повноваження еколого-інформаційного забезпечення і контролю за виконанням превентивних заходів щодо екологічної безпеки й охорони навколишнього природного середовища страхувальниками у відносинах обов’язкового екологічного страхування.

Вбачаємо за можливе доповнити ст. 25 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища” таким видом екологічної інформації, як інформація про господарюючі суб’єкти, які уклали договори обов’язкового та добровільного екологічного страхування, про страховиків та конкретні види екологічного страхування, які вони проводять, їх різноманітність у залежності від видів екологічного ризику.

Закон про екологічне страхування, на наш погляд, доцільно буде віднести до інтеграційних джерел екологічного права, адже реалізація його норм має відбуватись за допомогою джерел природоресурсового, природоохоронного права й права екологічної безпеки – у межах екологічного, а також господарського, цивільного та інших галузей права.

На виконання принципу інтеграції освіти з наукою і виробництвом згідно зі ст. 6 Закону України “Про освіту” в редакції від 23 березня 1996 р. на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка доробки представників наукової школи “Земельне, екологічне право та право екологічної безпеки” про екологічне страхування запроваджуються у навчальний процес. Зокрема, вони розглядаються при вивченні студентами таких навчальних дисциплін: 1) права екологічної безпеки – крізь призму економічних засад забезпечення екологічної безпеки громадян; 2) екологічного права – при висвітленні особливостей економіко-правового механізму в галузі екології; 3) у спецкурсі „Актуальні проблеми екологічного права” для магістрів юридичного факультету, програма якого містить окрему тему – „Правові засади екологічного страхування”. До того ж студенти спеціалізації „Земельне та екологічне право” (5 курс, спеціалісти) мають змогу прослухати спецкурс „Правові засади екологічного страхування” [5, с. 161]. Продовжується викладання спецкурсу „Екологічне та ядерне страхування” у магістрів 1 курсу, автором цієї статті підготовлено оновлену програму зазначеного спецкурсу з уточненою назвою, яка пропонується як „Правові проблеми екологічного та ядерного страхування”.

 

Література

1. Андрейцев В.І. Екологічне право: Курс лекцій: Навч. посібник для юрид. фак. вузів. – К.: Вентурі, 1996. – 208 с.

2. Даугуль В. Поняття та особливості екологічного страхування в Україні // Право України. – 1999. – № 4. – С. 51 – 54.

3. Краснова М. Теоретико-правові засади запобіжних заходів компенсації шкоди за екологічним законодавством України // Право України. – 2007. – № 8. – С. 85 – 92.

4. Кузнєцова С.В. Економіко-правовий механізм природокористування та охорони навколишнього природного середовища. – У підр.: Екологічне право України. Академічний курс: Підручник / За заг. ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: ТОВ „Видавництво „Юридична думка”, 2005. – С. 299 – 334.

5. Момент істини: Літопис кафедри трудового, земельного і екологічного права. За науковою редакцією академіка АПрН України Андрейцева В.І. – К.: Український видавничий консорціум, 2007. – 224 с.

6. Пацурія Н.Б. Формування страхового законодавства: історичний аспект і перспективи розвитку // Вісник Київського університету. Юридичні науки. Вип. 73. – 2006. – С. 76 – 79.

7. Разметаєв С., Даугуль В. Правові питання удосконалення законодавства про екологічне страхування в Україні // Вісник Академії правових наук України. – 1999. – № 2 (17). – С. 93 – 97.

8. Решетник Л. Екологічне страхування як одна з форм відшкодування шкоди, заподіяної порушенням права громадян на безпечне для їх життя і здоров’я довкілля // Право України. – 2002. – № 6. – С. 78 – 81.

9. Руснак Т. Екологічне страхування: зарубіжний досвід та можливості законодавчого регулювання в Україні // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – № 7. – С. 70 – 72.

10. Серов Г.П. Об актуальных вопросах совершенствования законодательства в сфере экологического страхования // Государство и право. – 1997. – № 12. – С. 50 – 54.

 


[*] Тут і надалі по тексту виділено нами – Е.П.

Поделиться:





Читайте также:





Воспользуйтесь поиском по сайту:



©2015 - 2024 megalektsii.ru Все авторские права принадлежат авторам лекционных материалов. Обратная связь с нами...