Населення як джерело робочої сили

Згідно з методологією Держкомстату України все доросле населення країни можна поділити на три групи. Перша група - зайняті. До цієї групи входять особи у віці 15-70 років, які зайняті економічною діяльністю, що приносить дохід. В процесі статистичного обстеження до зайнятих відносять особи, які відпрацювали протягом тижня хоча б одну годину (в особистому селянському господарстві - не менше 30 годин) незалежно від того, чи була це постійна, тимчасова, сезонна, випадкова, або інша робота.

Друга група - безробітні. За визначенням Міжнародної організації праці (МОП) до складу безробітних входять особи у віці 15-70 років як зареєстровані, так і не зареєстровані в державній службі зайнятості, що одночасно відповідають трьом умовам: не мали роботи (прибуткового заняття); протягом останніх чотирьох тижнів шукали роботу або намагалися організувати власну справу; впродовж двох тижнів були готові приступити до роботи, тобто почати працювати за плату як найманий працівник або на власному підприємстві.

Зазначені групи становлять робочу силу країни. Вони відносяться до її економічно активного населення і забезпечують пропозицію робочої сили для виробництва товарів і послуг. Згідно з даними Держкомстату України у 2003 р. економічно активне населення України становило 22 614,2 тис. осіб, у тому числі зайняті - 20 554,7 тис. осіб, або 90,9%; безробітні - 2059,5 тис. осіб, або 9,1 %.

Третя група - особи поза робочою силою. До цієї групи належать особи у віці 15-70 років, які не можуть бути класифіковані як «зайняті» або «безробітні». Це такі категорії населення: учні та студенти, пенсіонери; особи, які зайняті в домашньому господарстві, вихованням дітей та доглядом за хворими; особи, які зневірилися знайти роботу; інші особи, які не мали необхідності у працевлаштуванні, та ті, що шукають роботу, але не готові приступити до неї найближчим часом. Зазначена група відноситься до економічно неактивного населення. За даними Держкомстату України, у 2003 р. воно становило 13 669,6 тис. осіб, або 37,7 % дорослого населення.

Для характеристики стану ринку праці застосовуються відносні показники. До них можна віднести такі:

1. рівень зайнятості - визначається як відношення кількості зайнятого населення у віці 15-70 років (доросле населення) до всього населення зазначеного віку:

(%),

(3.1)

2. рівень безробіття - визначається як відношення кількості безробітних віком 15-70 років до робочої сили (економічно активного населення):

o

(%),

(3.2)

o де u -- рівень безробіття;

o U -- кількість безробітних;

o L -- робоча сила;

3. коефіцієнт участі в робочій силі - відображує процент робочої сили в чисельності дорослого населення:

(%),

(3.3)

За даними Держкомстату України у 2003 р. рівень зайнятості в Україні становив 56,6 %; рівень безробіття - 9,1 %. Коефіцієнт участі в робочій силі то у 2003 р. за нашими розрахунками дорівнював 62,3 %.

Види безробіття

Зміст і кількісна визначеність категорії «повна зайнятість» залежать від причин, що викликають безробіття і зумовлюють його структуру. Тому, перш ніж дати визначення повної зайнятості, слід розглянути три види безробіття: фрикційне, структурне, циклічне.

Фрикційне безробіття охоплює таких безробітних, які на короткий період потрапляють у стан «між роботами», тобто знаходяться в процесі зміни місця роботи. Одні добровільно з різних причин змінюють місце роботи, інші шукають роботу внаслідок звільнення, треті тимчасово втрачають роботу через її сезонний характер і з інших обставин. Є також особи, які вперше шукають роботу, - випускники навчальних закладів.

Фрикційне безробіття розглядається як неминуче і в певних межах навіть необхідне. Це пояснюється тим, що за рахунок такого безробіття економічно активне населення має можливість постійно поліпшувати умови працевлаштування та оплати своєї праці, що сприяє збільшенню обсягів національного виробництва.

Структурне безробіття виникає під впливом структурних диспропорцій на ринку праці, які відображують появу невідповідності між попитом і пропозицією робочої сили за професіями, кваліфікацією, географічними та іншими ознаками. Це зумовлюється тим, що з часом відбуваються істотні зміни в структурі споживчого попиту і, як наслідок, в технології виробництва. Зазначені зміни, в свою чергу, впливають на структуру попиту на робочу силу. За цих умов попит на деякі види професій зменшується або зовсім зникає. Попит на інші професії, в тому числі нові, збільшується. Потрібен певний час, щоб робоча сила перебудувалася відповідно до нових професійних вимог з боку ринку праці, що породжує безробіття. Крім цього, постійно змінюється географічний розподіл робочих місць, що супроводжується втратами часу, необхідного для територіального переміщення робочої сили.

Структурне безробіття суттєво відрізняється від фрикційного. Фрикційні безробітні мають професійні навички, які необхідні для економічної діяльності. Структурні безробітні безпосередньо не відповідають професійним вимогам ринку праці, що зумовлює необхідність підвищення їхньої кваліфікації або перепідготовки. Тому структурне безробіття є тривалішим за фрикційне.

Циклічне безробіття виникає тоді, коли в економіці відбувається спад виробництва, який спричинюється скороченням сукупного попиту та /або сукупної пропозиції. У кінцевому підсумку це зменшує попит на робочу силу відносно її пропозиції і викликає циклічне безробіття. Отже, циклічне безробіття виникає в умовах нерівноваги на ринку праці, тобто коли пропозиція праці перевищує попит, внаслідок чого з'являється дефіцит робочих місць.