Мутаційний процес і мінливість.

Мутації постійно змінюють генотип населення [42, 43, 44, 45, 46, 59, 60]. Вони не мають певного напрямку і призводять до підтримки унікальності кожного індивіда. В окремих регіонах темп спонтанного мутагенезу є дещо збільшений внаслідок локального забруднення біосфери (фізичні та хімічні мутагени), дії біологічних мутагенів (вірусні інфекції, що активніше поширюються при великій щільності населення), появи шкідливих звичок у населення (наркоманія, алкоголізм, адреналінова залежність), стресового навантаження. Тому, не дивлячись на те, що стабільність фізичного типу людини зберігається приблизно з середини палеоліту, її не слід вважати абсолютною. Відбуваються зміни у структурі скелету, ГМ, темпах розвитку, тривалості життя тощо.

Зокрема,·у новонароджених шимпанзе об’єм головного мозку становить 65% від дорослого, у австралопітеків – 50%, у сучасної людини – 25%. Подовжується період безпорадності. Людський мозок не може розвиватися самостійно. Якщо у дитини в перші роки життя немає тісного емоційного зв’язку з дорослими, із неї виростає неповноцінна людина.

Цікаво, що:

· за останні 100 років головний мозок виріс у жінок на 40г, у чоловіків – на 60 грам;

· тільки тисячу років тому у європейців змінився прикус і погіршилась якість зубів, що можливо стало результатом живлення менш грубою їжею;

· зростає число людей, що мають користуватися окулярами у молодому віці (близорукість, астигматизм, дальнозорість). Ці ознаки перестають елімінуватися із популяції, так як гарний зір перестає бути критично важливим для виживання. Тому ця ознака генетичним дрейфом поширбється в популяціях;

· розвиток медицини призвів до зростання числа людей із поганою спадковістю, носіїв таких генних спадкових хвороб, як фенілкетонурія, алкаптонурія, альбінізм (порушення амінокислотного обміну), галактоземія, глікогенова хвороба (порушення обміну вуглеводів), хвороба Німана-Піка, хвороба Гоше (порушення ліпідного обміну), подагра, хвороба Леша-Найхана (порушення пуринового та пірамідинового обміну), мукополісахаридоз, синдром Марфана, фібродисплазія (порушення обміну в сполучній тканині), гемоглобінопатії, порфірія (порушення процесу реутилізації заліза в печінці), гемофілія (незвертання крові), муковісцидоз, непереносимість лактози (порушення всмоктування їжі в кишечнику). Збільшилась кількість таких складних полігенних паталогій, як рак, шизофренія, цукровий діабет, епілепсія, гіпертензія, ішемічна хвороба серця. Зараз приблизно 5-6 дітей із 100 народжуються з якими-небуть генетично обумовленими захворюваннями. В більшості – це захворювання с генетичними схильностями. Це можуть бути пороки розвитку, порушення в інтелектуальному розвитку дитини. В ці 5-6 % входять спадкові хвороби, які виникли вперше, або успадковані від одного з батьків. Серед жіноцтва поширюються ознаки, які б призвели до смерті під час пологів в колишні часи (вузький таз, паталогії хребта, тощо). Ці особини в наш час залишають своє потомство, яке завдяки медицині встигає виростати до стаьтевої зрілості і давти нову генерацію. Зараз, таким чином в популяціях людства йде накопичення негативної спадкової інформації, що може зашкодити здров’ю людства в цілому і вимагає все більше витрат на медичгі цілі.

· досліди з лабораторними тваринами (як приклад експеримент «Всесвіт-25» Джона Келхуна в 60-х-70-х роках 20 ст. з мишами), яких утримували в умовах, близьких до сучасного міста (перенаселення, скупченість, забрудненість води і повітря, постійний шум, конкуренція за їжу та зміну партнера, наявність подразників, які швидко змінюються тощо) дозволили встановити, що протягом кількох поколінь в результаті стресу поширилися такі явища як безпліддя, розумова відсталість, зменшення тривалості життя, канібалізм. Навіть в умовах ідеального забеспечення їжею та питвом тварини через велику щільність населення перебували в постійному стресі і це призвело до фатальних наслідків для їх колонії (коли в колонії бул 2200 мишей на 315-й день при ємності баку на 3840 особин). Спочатку з’явилась категорія «відторгнутих», яких виганяли в центр бака, де вони часто ставали жертвами агресії. Вони були, переважно молодими особинами, що не знайшли для себе соціальної ролі в мишачій іерархії. Проблема відсутності відповідних соціальних ролей була викликана тим, що в ідеальних умовах баку миші жили довго, підстаркуваті особини не звільняли місце для молодих гризунів. Тому часто агресія була спрямована на нові покоління особин, що народжувались в «Єдемі». Після вигнання самці ламались психологічно, менш проявляли агресію, не бажали захищати своїх вагітних самок та виконувати любі соціальні ролі. При цьому вони періодично нападали або на інших особин із суспільства «відвергнутих», або взагалі на інших мишей. Самки, готуючись до родів, ставалиь все нервовішими, так як в результаті росту пасивності серед самців вони ставали менш захищеними від випадкових атак. Відповідно самки стали проявляти агресію, часто битись, захищаючи потомство. Проте ця агресія парадоксальним чином не була спрямована тільки на оточення, не менш агресивними вони були до своїх дітей. Часто самки вбивали своїх дітей та перебирались в верхні гнізда, ставали агресивними самітницями та відмовлялись від размноження (фемінізм?). Народжуваність значно зменшилась, а смертність молодняку значно зросла. Далі розпочалась «фаза смерті».Символом цієї стадії стала поява нової категорії мишей, які отримали назву «красивих». Це були самці, які демонстрували нетипову для виду поведінку, відмовлялись битись та боротись за самок та територію, не бажаючи паруватись, схильних до пасивного стилю життя. Вони тільки їли, пили, спали та чистили свою шкурку, уникали конфліктів і любих соціальних функцій. Серед останньої хвилі народжень в баці серед «красивих» з’явились і самки-одиначки, що відмовлялись розмножуватись і тікалие в верхніе гнізда баку, що згодом стали більшість. Останні 6 крис в «едемі» були такими самками. Це дуже нагадує процеси, що відбуваються в результаті перенаселеності в людському суспільстві.

· зростання віку дорослості. Люди стають на ного з кожним поколінням все пізніше. Раніше одруження хлопців в 16 років, дівчат в 13 – було майже закономірним (Ромео і Джульєтта). Чоловіки стають самостійними зараз лише після 30, а то й 40 років. Те ж відбувається і з жінками. Відбувається певна інфантилізація частини особин. Люди, що досягли 40-річного віку вважалися вже людьми похилого віку. До речі, поняття про «бальзаківський вік» зараз розуміють, як вік жу жінок після 45-50 років. Проте насправді у того ж Оноре-де-Бальзака мається вік після 35 років;