Визначення ролі окремих країн у міжнародній економіці.

Розвинені країни відіграють провідну роль у світовій економіці. Їх частка у світовому валовому продукті становить більше 54%, а частка у світовому експорті - більше 70%. Серед промислово розвинених країн найбільш важливу роль відіграють так звані країни великої вісімки, або G-7, - США, Канада, Німеччина, Великобританія, Франція, Італія, Японія, Росія.

У 90-і рр.. економіка США стійко займала 1 місце за рівнем конкурентоспроможності, але в різні періоди економічне лідерство США у світі мало тенденцію до послаблення. Частка США у світових прямих іноземних інвестицій скоротилася з 62% в 1960 р. до 20% у цей час.

Головна причина відносного ослаблення позицій США у світовій економіці полягає у високих темпах економічного росту Японії і Західної Європи.

На певному етапі японські і західноєвропейські галузі економіки досягли міжнародної конкурентоспроможності та стали успішно конкурувати на світовому ринку з американськими компаніями (наприклад, німецькі і японські автомобільні корпорації).

Однак, незважаючи на відносне послаблення економічних позицій, роль США у світовій економіці після Другої світової війни завжди була ведучою. По-перше, у порівнянні з будь-якою країною світу, США мають найбільший ВВП. Але головним фактором економічного лідерства США є лідерство у сфері науково-технічного прогресу, впровадження його результатів у виробництво.

Другим центром економічної сили є Західна Європа. У Західній Європі переважають дві моделі ринкової економіки: «демократичний корпоративізм» і «соціально-ринкова модель». Обидві моделі мають багато спільного, тому між ними немає жорсткої межі.

1. Демократичний корпоративізм.

Характерний для таких країн, як Швеція, Австрія. Для цієї моделі властива висока частка державного підприємництва у виробництві товарів і послуг, у інвестиціях. Сприяння економічному зростанню та загальному добробуту здійснюється шляхом координації громадських і приватних інтересів.

Для ринку праці характерні сильні профспілки і галузеві трудові угоди. Перевага віддається адаптації робочої сили на ринку праці шляхом професійної перепідготовки. Держава проводить активну політику зайнятості та забезпечує високий рівень допомоги по безробіттю.

2. Соціально-ринкова модель.

Дана модель більшою мірою характерна для ФРН. Частка державного підприємництва у виробництві товарів і послуг, інвестицій незначна. Ця модель передбачає підтримку як окремих груп населення (молодь, малозабезпечені), так і підприємців, які не можуть протистояти великим корпораціям (малий бізнес, фермери). Соціально-ринкова модель спирається на негласний консенсус громадських і політичних сил.

Економічний розвиток Західної Європи після Другої світової війни невіддільне від процесу інтеграції, що охопила всю Західну Європу.

Економічний розвиток Західної Європи у післявоєнний період, що відбувалося в умовах поглиблення і розширення інтеграції, був динамічним та успішним. Західна Європа швидко відновила зруйновану війною економіку, створила сучасні конкурентоспроможні галузі господарства, підвищивши свою питому вагу в світовому виробництві та експорті в порівнянні з США.

Світове лідерство Західної Європи можна характеризувати наступними компонентами:

1) Західна Європа сьогодні - головний центр міжнародної торгівлі;

2) Західна Європа лідирує у фармацевтичній промисловості, в окремих галузях транспортного машинобудування, в деяких галузях легкої промисловості. Крім того, Західна Європа - великий центр міжнародного туризму.

Третій центр міжнародної конкуренції - Японія. Для характеристики економічної моделі Японії в даний час використовують поняття «ієрархічний корпоративізм».

Для зазначеної моделі характерні такі ознаки:

1) держава приймає незначну участь у виробництві товарів і послуг, у збуті, в інвестиціях;

2) держава бере активну участь у стимулюванні ділової активності, у змінах структури економіки;

3) на ринку праці практикується одночасне укладання трудових угод на рівні фірми. Трудові відносини характеризує «фірмовий патерналізм» (система довічного найму, фірма - «наш спільний дім»);

4) фірми і держава приділяють особливу увагу підвищенню кваліфікації робочої сили, залученню працівників до управління виробництвом.

В економічній літературі для характеристики економічного розвитку Японії використовують поняття «японське економічне диво», що підкреслює феноменальний успіх країни, яка з другорозрядною і відокремленою перетворилася на світову державу з динамічною та конкурентоспроможною ринковою економікою відкритого типу.