Передумови війни в Європі

Версальський мирний договір значним чином обмежив можливості Німеччини у військовій сфері. В квітні - травні 1922 року у місті Рапалло, що на півночі Італії відбулася Генуезька конференція. Основною темою конференції була спільна відмова від висунення вимог щодо компенсації за шкоду, завдану протягом бойових дій у Першій світовій війні. Результатом конференції стало підписання Рапалльського договору 16 квітня 1922 року міжРРФСР і Веймарською республікою. Угода передбачала негайне відновлення у повному обсязі дипломатичних зв'язків між РРФСР і Німеччиною. Для Радянської Росії це був перший у її історії міжнародний договір. Для Німеччини, що до цього дня у міжнародній політиці перебувала поза законом, ця угода мала принципове значення, оскільки тим самим Німеччина розпочала своє повернення до числа визнаних світовою спільнотою держав.

Не меншого значення для Німеччини мали і секретні домовленості, підписані 11 серпня 1922 року, згідно з якими Радянська Росія гарантувала поставку до Німеччини стратегічних матеріалів і, більш того, надавала свою територію для випробувань нових зразків бойової техніки, заборонених до розробки Версальським договором у 1919 році.

27 липня 1928 в Парижі підписано пакт Бріана — Келлога - угоду про відмову від війни як знаряддя національної політики. Пакт мав набути чинності 24 липня 1929 року. 9 лютого 1929, ще до набуття пактом чинності, у Москві було підписано так званий "протокол Літвінова" - Московський протокол про дострокове запровадження зобов'язань пакта Бріана — Келлога між СРСР, Польщею, Румунією, Естонією і Латвією. 1 квітня 1929 до нього приєдналась Туреччина і 5 квітня - Литва.

25 липня 1929 року Радянський Союз і Польща ухвалюють договір про ненапад.

З приходом у 1933 році до влади Націонал-соціалістичної робочої партії на чолі з Адольфом Гітлером Німеччина починає ігнорувати усі обмеження Версальського договору (ігнорування договору і подальші дії Гітлера були вчинені за згоди Англії і Франції^[1]) - розпочинає призов до армії і швидко нарощує виробництво озброєнь і військової техніки. 14 жовтня 1933 року Німеччина виходить з Ліги Націй і відмовляється від участі у Женевській конференції з роззброєння. 26 січня 1934 підписується Угода про ненапад між Німеччиною та Польщею. 24 липня 1934 року Німеччина вдається до спроби здійснити аншлюс Австрії, інспірувавші у Відні урядовий заколот, але змушена відмовитись від своїх планів через різку і негативну позицію італійського диктатора Беніто Муссоліні, що відправив до австрійського кордону 4 дивізії.

У 1930-ті роки Італія провадила не менш агресивну зовнішню політику. 3 жовтня 1935 року вона проводить вторгнення в Ефіопію і до травня 1936 року повністю її окуповує. В липні 1936 року було проголошеноІталійську імперію. Середземне море отримує назву "Наше море". Акт невиправданої агресії спричинює незадоволення західних держав і Ліги Націй. Погіршення відносин з західними державами штовхає Італію на зближення з Німеччиною. У січні 1936 року Муссоліні дає принципову згоду на анексію німцями Австрії за умови їх відмови від експансії на Адріатиці. 7 березня 1936 року німецькі війська займають Рейнську демілітаризовану зону. Великобританія і Франція не чинять опору, обмежившись формальним протестом. 25 листопада 1936 року Німеччина і Японія ухвалюють Антикомінтернівський пакт про спільну боротьбу з комунізмом. 6 листопада 1937 року до пакту приєднується Італія.

У березні 1938 року Німеччина приєднує до себе Австрію (див. Аншлюс).

30 вересня 1938 року британським прем'єр-міністром Чемберленом і Гітлером підписується декларація про ненапад і мирне врегулювання суперечних питань між Великобританією та Німеччиною - угоду, відому в СРСР як Мюнхенська змова. В 1938 році Чемберлен тричі зустрічався з Гітлером, а після зустрічі в Мюнхені повернувся додому зі своєю знаменитою заявою "Я привіз вам мир!". Фактично ця угода, укладена без участі Чехословаччини, призвела до її розподілу Німеччиною, за участі Угорщини і Польщі. Вважається класичним прикладом задобрення агресора, що внаслідку тільки спонукало його на ще більше поширення своєї агресивної політики і стало однією з причин початку Другої світової війни.

Жорж Бонне, міністр закордонних справ Французької республіки і Йоахим фон Ріббентроп, міністр закордонних справ німецього рейху, 6 грудня 1938 року підписують франко-німецьку декларацію.

У жовтні 1938 року в результаті Мюнхенської угоди Німеччина анексує Судетську область, що належала Чехословаччині. Згоду на цей акт дають Великобританія і Франція, при цьому думка самої Чехословаччини до уваги не береться. Радянський Союз також не вживає заходів, передбачених договорами з Францією і Чехословаччиною (1935 року). 15 березня 1939 року Німеччина порушує угоду і окуповує Чехію. На чеській території створюється «протекторат Богемія і Моравія» (нім. Protektorat Böhmen und Mähren stand). Угорщина і Польща беруть участь у розподілі Чехословаччини: Угорщина захоплює південні райони Словаччини з переважно угорським населенням, а Карпатська Україна, що проголосила незалежність, після тяжких боїв угорських військ з місцевим ополченням повністю окупована військами адмірала Хорті; на околиці міста Чеськи-Тішин вступають польські війська.

24 лютого 1939 до Антикомінтернівського пакту приєднується Угорщина, 27 березня — Іспанія, де до влади після закінчення громадянської війни прийшов Франсіско Франко.

До цього часу агресивні дії Німеччини не зустрічають серйозного опору з боку великих європейських країн: Великобританії, Франції, Радянського Союзу. Великобританія і Франція не наважуються розпочати війну і намагаються врятувати систему Версальського договору розумними, на їх думку, поступками (так звана «політика замирення агресора»). Однак, після порушення Гітлером Мюнхенської угоди, в обох країнах все більше починають усвідомлювати необхідність жорсткішої політики і, на випадок подальшої агресії Німеччини, Великобританія та Франція дають військові гарантії Польщі. Після захоплення ІталієюАлбанії 7-12 квітня 1939 року такі ж гарантії отримують Румунія, Туреччина і Греція.

Вважається, що об'єктивні умови також робили СРСР противником Версальської системи. Внаслідок внутрішньої кризи, спричиненої подіями Першої світової війни, Жовтневої революції і громадянської війни, рівень впливу країни на європейську і світову політику суттєво зменшився. Разом з тим, посилення радянської держави і результати проведення індустріалізації стимулювали керівництво СРСР до вжиття заходів з повернення статусу світової держави. Радянське керівництво вправно використовувало офіційні дипломатичні канали, нелегальні можливості Комінтерну, соціальну пропаганду, пацифістські ідеї, антифашизм, допомогу деяким жертвам агресорів для створення іміджу головного борця за мир і соціальний прогрес. Політика боротьби за «колективну безпеку» стала зовнішньополітичною тактикою Москви, спрямованою на посилення ваги СРСР в міжнародних справах і недопущення консолідації решти великих держав без своєї участі. Однак Мюнхенська угода показала, що СРСР все ще далекий від того, щоб стати рівноправним суб'єктом європейської політики^[2].

Після військової тривоги 1927 року СРСР став активно готуватися до війни. Можливість нападу коаліції капіталістичних сил тиражувалась офіційною пропагандою. Військові, для того щоб мати навчений мобілізаційний резерв, почали активно навчати міське населення військовим спеціальностям, розпочалось масове навчання парашутизму, авіамоделізму і т.ін. Гідним вважалося скласти норми ГТО (готовий до праці і оборони), здобути за влучну стрільбу значок «Ворошилівський стрілок». Разом з новим титулом «орденоносець» з'явилась також престижна назва «значкіст».

Як наслідок досягнених Рапалльських домовленостей і секретних домовленостей (так званий «Договір Радека — фон Секта»^[3][4]), в Ліпецьку в 1925 році було створено Ліпецький авіацентр, де німецькі інструктори навчали радянських і німецьких курсантів. Під Казанню у 1929 році було створено центр підготовки командирів танкових з'єднань, в якому німецькі інструктори також навчали німецьких і радянських курсантів. Для німецької сторони за час функціонування школи було підготовлено 30 офіцерів рейхсверу^[5][6]. В 1926-1933 роках в Казані також проводилися випробування німецьких танків (німці для секретності називали їх «тракторами»)^[7]. У Вольську було створено центр для навчання використання хімічної зброї (об'єкт Томка)^{[8] [9][10]}. У 1933 після приходу до влади Гітлера всі ці школи було закрито.

11 січня 1939 року Наркомат оборонної промисловості було ліквідовано, замість нього було створено Народний комісаріат боєприпасів СРСР, Народний комісаріат озброєнь, Наркомат судобудівельної промисловості, Наркомат авіаційної промисловості. Всі наркомати виробляли лише військову продукцію^[11].

В 1940-му році в СРСР стали посилювати режим праці і збільшувати тривалість робочого дня робітників і службовців. Всі державні, кооперативні і громадські підприємства і установи були переведені з шестиденного на семиденний робочий тиждень, вважаючи сьомий день - неділю - днем відпочинку ^[12]. Жорсткішою стала відповідальність за прогули. Під загрозою тюремного ув'язнення були заборонені звільнення і перехід в іншу організацію без дозволу директора.

В армії поспішно приймають на озброєння і починають масовий випуск нового винищувача Як-1, навіть не закінчивши держвипробувань. 1940 - це рік освоєння у виробництві найновіших танків Т-34, допрацювання ґвинтівки СВТ і прийняття на озброєння пістолета-кулемета ППШ зразка 1941. У 1940 році збройні сили СРСР мали 243 танка КВ і 115 Т-34. Лише у першій половині 1941 було вироблено 393 КВ та 1110 Т-34 ^[13].

За період політичної кризи 1939 року в Європі утворились два військово-політичні блоки: англо-французький і німецько-італійський, кожен з них був зацікавлений в угоді з СРСР.

15 серпня 1939 посол Німеччини в СРСР фон Шуленбург зачитав Молотову послання міністра закордонних справ Німеччини Ріббентропа, де він висловлював готовність особисто прибути до Москви для «з'ясування німецько-російських відносин». Того ж дня до РККА направляються директиви про розгорнення додаткових 56 дивізій до вже існуючих 96.

19 серпня 1939 року у Берліні була підписана торгівельно-кредитна угода між Німеччиною і Радянським Союзом. Повідомлення про цю подію з'явилось у радянській пресі 21 серпня.

Радянською стороною були припинені англо-франко-радянські переговори у Москві.

21 серпня Гітлер пішов на безпрецедентний крок: він особисто звернувся до Сталіна. Гітлер надіслав Сталіну телеграму у якій офіційно прийняв запропонований Молотовим проект пакту про ненапад, а також заявив про готовність обговорити додатковий протокол. У телеграмі була пропозиція прийняти райхсміністра Ріббентропа не пізніше 23 серпня. Відповідь Сталіна, у якій він приймав усі пропозиції Гітлера, була вручена послу Німеччини через дві години ^[14].

23 серпня 1939 року в Москві СРСР підписує з Німеччиною договір про ненапад. В секретному додатковому протоколі передбачається розподіл сфер інтересів у Східній Європі, включно з прибалтійськими державами і Польщею.