Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Рух води у Світовому океані

Води Світового океану перебувають у постійному русі. Серед видів руху вод виділяють хвилі та течії. За причинами виникнення хвилі поділяють на вітрові, цунамі та припливно-відпливні.

Причиною вітрових хвиль є вітер, який зумовлює вертикальний коливальний рух водної поверхні. Висота хвиль найбільше залежить від сили вітру. Хвилі можуть досягати висоти 18—20 м. Якщо у відкритому океані вода зазнає вертикальних рухів, то біля берега вона здійснює поступальний рух, утворюючи прибій. Ступінь вітрового хвилювання оцінюють за 9-бальною шкалою.

Цунамі — це гігантські хвилі, що виникають під час підводних землетрусів,, гіпоцентри яких розташовані під дном океану. Хвилі, спричинені підземними поштовхами, поширюються з величезною. швидкістю — до 800 км/год. У відкритому океані їх висота незначна, а тому вони не становлять небезпеки. Однак такі хвилі, набігаючи на мілководдя, зростають, сягаючи висоти 20—30 м, і обрушуються на узбережжя, завдаючи великих руйнувань.

Припливно-відпливні хвилі пов'язані з притяганням водних мас Світового океану Місяцем і Сонцем. Висота припливів залежить від географічного положення та розчленованості і конфігурації берегової лінії. Максимальна висота припливів (18 м) спостерігається у затоці Фанді.

Течії — це горизонтальні переміщення води в океанах і морях певними постійними шляхами. Тобто це своєрідні річки в океані, довжина яких досягає декількох тисяч кілометрів, ширина — до сотень кілометрів, а глибина — сотень метрів.

За глибиною розташування в товщі води розрізняють поверхневі, глибинні та придонні течії. За температурними характеристиками течії поділяють на теплі та холодні. Приналежність конкретної течії до теплих чи холодних визначається не їхньою власною температурою, а температурою навколишніх вод. Теплою називають течію, води якої тепліші за навколишні води, а холодною — холодніші.

Основними причинами виникнення поверхневих течій є вітри та різниця рівнів води в різних частинах океану. Серед течій, що викликані вітрами, виділяють дрейфові (спричинені постійними вітрами) і вітрові (виникають під впливом сезонних вітрів).

Вирішальний вплив на формування системи течій в океані має загальна циркуляція атмосфери. Схема течій у Північній півкулі утворює два кільця. Пасати спричиняють пасатні течії, що спрямовуються до екваторіальних широт. Там вони набирають східного напрямку і рухаються у західну частину океанів, підвищуючи там рівень вод. Це приводить ' до формування стічних течій, що рухаються уздовж східних узбереж материків (Гольфстрім, Куро-Сіо, Бразильська, Мозамбікська, Мадагаскарська, Схід-ноавстралійська). У помірних широтах ці течії підхоплюються пануючими західними вітрами і спрямовуються до східної частини океанів.

Температура вод Світового океану неоднакова в різних місцях. Найбільше нагріваються океани в смугах приблизно на 20° пн. ш. і

20° пл. ш., які збігаються з областями високого тиску Це пояснюється малою хмарністю в субтропічних, тропічних і субекваторіальних широтах. Океани поглинають тепло головним чином у поясі 30° пн. ш. — 20° пд. ш., а віддають його атмосфері у вищих широтах. Це — важливий фактор пом'якшення клімату в помірних і полярних широтах холодної пори року.

Лише верхній шар води товщиною 1 см збирає сонячне тепло. Він поглинає 94 % сонячної енергії, що потрапляє на поверхню океану. Від поверхні сонячна енергія передається вглиб. Основну роль при цьому відіграють динамічні процеси, зумовлені різними причинами. Всі разом динамічні процеси (вертикальні й горизонтальні рухи води) зумовлюють добре переміщення тепла від поверхні на різні глибини. Завдяки цьому води океанів профіті в усій своїй товщі і зосереджують у собі величезну кількість тепла.

Середня температура води на поверхні Світового океану становить +17,54 °С (температура повітря над океаном +14,4 °С). Середня температура води на поверхні в північній і південній полярній областях становить відповідно -0,75 і -0,79 °С, в екваторіальній смузі +26,7 °С і +27,3 °С. У Північній півкулі температура води вища, ніж у Південній, що пояснюється впливом материків.

На великих глибинах розподіл температур визначається глибинною циркуляцією. Води, що занурились у високих широтах, мають нижчу температуру, ніж ті, що занурились у низьких широтах. У придонному шарі температура змінюється від 1,4— 1,8 °С у низьких широтах до 0 °С і нижче у високих.

Солоність води океанів є однією з найважливіших її особливостей.

Вода — найкращий розчинник. Вона хоч і слабкий (утримує близько 4 % за вагою розчиненої твердої речовини), але дуже багатий за якісним складом розчин. У воді розчинені всі відомі елементи, правда, здебільшого—у мізерній кількості, але в сумі вони дають значні величини. Досить сказати, що, крім величезної кількості основних солей — NaCl, MgSO, MgCl₂, у морській воді розчинено золота приблизно 8 мли т, нікелю 80 мл н т, срібла 164 мли т, 800 млн. т молібдену, йоду 80 млрд. т тощо.

Крім твердої речовини, у воді розчинені й гази (кисень, азот, вуглекислота, а в застійних водах — сірководень) та органічна речовина.

Від солоності морської води залежать температури її замерзання і найбільшої густини, а від них — тривалість процесів перемішування води в океанах. Отже, вона впливає на температуру повітря і клімат Землі.

Солоність у Світовому океані розподіляється нерівномірно і залежить в основному від співвідношення випаровування та опадів. У полярних і субполярних областях, де вода опріснюється таненням льоду, солоність менша: в Арктиці вона дорівнює в середньому 31,4 ‰. в Антарктиці — 33,93 %о.

У помірних широтах солоність близька до нормальної (середньої) і дорівнює приблизно 35 ‰. Це пояснюється інтенсивним перемішування м води в цих широтах. Найвища солоність у відкритому океані — в субтропічних широтах обох півкуль (там випаровування переважає над опадами) — понад 37,25 ‰. В екваторіальній смузі через опріснювання опадами вона дещо нижча від середньої. Найбільша солоність Світового океану в закритих морях тропічної зони — понад 42 ‰ (Червоне море). З глибиною солоність змінюється дуже мало.

Підземні води — води, що містяться у верхній частині земної кори. Заповнюють проміжки, пори, тріщини,пустоти. У ґрунті заповнюють капіляри. Поділяються на води зони аерації, ґрунтові і артезіанські.

Загальна характеристика

Підземні води розташовані нижче земної поверхні і дна поверхневих водоймищ і водотоків, що заповнюють пори, тріщини й ін. порожнечі гірських порід у рідкому, твердому або пароподібному стані. Утворюються внаслідок інфільтрації атмосферних опадів та поверхневих вод, конденсації водяної пари, магматичних процесів та метаморфізму тощо.

Шари гірських порід, що насичені гравітаційною водою, утворюють водоносні горизонти, або пласти, котрі складають водоносні комплекси, гірські породи яких характеризуються різними ступенями вологоємності, водопроникності та водовіддачі. Перший від поверхні Землі постійно існуючий безнапірний водоносний горизонт називається горизонтом ґрунтових вод. Безпосередньо над його поверхнею (дзеркалом ґрунтових вод) поширені капілярні води, які можуть бути завислими, тобто не з'єднаними з дзеркалом ґрунтових вод. Весь простір від поверхні Землі до дзеркала ґрунтових вод називається зоною аерації, в якій проходить просочування вод з поверхні. В зоні аерації на окремих розмежованих прошарках порід, які характеризуються меншою фільтраційною здатністю, в період живлення ґрунтових вод можуть утворюватись тимчасові, або сезонні, скупчення підземних вод, які називається верховодкою. Водоносні горизонти, що залягають нижче ґрунтових вод і відділяються від них пластами водонепроникних (водотривких) або слабкопроникних порід, називаються горизонтами міжпластових вод. Вони звичайно перебувають під гідростатичним тиском (артезіанські води), рідше мають вільну поверхню — безнапірні води.

Підземні води є джерелом водопостачання (іноді їх використовують для зрошування), мінеральні води — для лікування. За характером використання підземні води підрозділялись на 4 види: питні і технічні, що застосовуються для господарсько-питного та виробничо-технічного водопостачання, зрошення земель та обводнення пасовищ; лікувальні мінеральні води, що використовуються з бальнеологічною метою і як столові напої; теплоенергетичні (включаючи пароводяні суміші) — для теплопостачання промислових, сільськогосподарських та громадських об'єктів, а в окремих випадках — і для вироблення електроенергії; промислові води — для вилучення із них цінних компонентів. У ряді випадків підземні води одночасно є мінеральними і теплоенергетичними, промисловими і теплоенергетичними, у зв'язку з чим вони розглядаються як комплексна корисна копалина. Родовища прісних і солонуватих вод, що використовуються для господарсько-питного водопостачання і зрошування, підрозділяються на основні типи: родовища річкових долин, артезіанських басейнів, конусів виносу передгірських шлейфів і міжгірських западин, що обмежені по площі структур або масивів тріщинних та тріщинно-карстових порід, тектонічних порушень. піщаних масивів, пустель та напівпустель, надморенних та міжморенних водольодовикових відкладів, областей розвитку вічномерзлих порід. Див. також карстові води, ґрунтові води, мінеральні води, артезіанські води.

Значення мінеральних джерел:

Мінеральні води використовують у медицині (бальнеологія, бальнеотерапія), деякі — в теплоенергетиці. У ширшому розумінні до М.в. відносять також природні промислові води, з яких видобувають йод, бром, бор та інші компоненти, і термальні води, які використовуються з енергетичною метою. Порогом між прісними і М.в. звичайно вважають мінералізацію 1 г/дм³. Понад 80 джерел мінеральних вод України використовуються для 50 курортів, 20 бальнеолікарень, 40 заводів лікувально-столових вод. Найпоширеніші мінеральні води: вуглекислі, сірководневі, залізисті, йодобромні, бромні, радонові (радіоактивні).

Повідомлення

на тему:

«Рухи води у Світовому океані.Солоність, температура вдии Світового океану.Підземні води.Значення мінеральних джерел.»