Операції радянських військ. Відновлення кордону СРСР

У 1944 р. було деблоковано Ленінград. Закінчилася 900-денна блокада легендарного міста, яке під час блокади втратило не менше 800 тис. своїх мешканців.

Практично одночасно тривало визволення Правобережної України. Війська 1-го Українського (командувач М. Ватутін) та 2-го Українського фронтів (командувач І. Конєв) оточили корсунь-шевченківське угруповання фашистів, у результаті чого було знищено 55 тис. ворожих солдатів та офіцерів, 18 тис. взято в полон.

У березні з'єднання 2-го Українського фронту вийшли до державного кордону СРСР. У середині квітня війська 1-го Українського фронту підійшли до передгір'я Карпат. Більшу частину Правобережної України було звільнено.

Навесні 1944 р. почалося визволення Криму. 9 травня 1944 р. було звільнено Севастополь. У цих боях ворог втратив 100 тис. вбитими і пораненими, а також значну кількість військової техніки.

Влітку радянські війська здійснили нову серію наступів. 10 червня 1944 р. потужного удару було завдано по фінській армії. 2 вересня 1944 р. уряд Фінляндії підписав з СРСР перемир'я. Радянський Союз залишив за собою територію, яка відійшла до нього у 1940 р. У жовтні 1944 р. зі згоди норвезького уряду Червона армія вступила на територію Норвегії, визволивши її північну частину.

Основного удару у літньому наступі радянських військ було завдано на території Білорусії.

Білоруська операція під кодовою назвою "Багратіон" почалася 23 червня і тривала до 29 серпня 1944 р. Тим самим Радянський Союз виконав зобов'язання провести велику операцію одночасно з відкриттям Другого фронту союзниками. Наступ у Білорусії здійснювався силами чотирьох фронтів під командуванням Г. Жукова. Сміливим ударом танкового корпусу вдалося захопити переправи через річку Березину. Добре продумана система оборони противника стала для нього западнею (Бобруйський, Мінський, Могильовський, Вітебський "котли"). З липня було визволено Мінськ. Прорив фронту сягнув 400 км. Радянські війська вийшли до кордонів Східної Пруссії та Польщі.

Розвиваючи успіх у Білорусії, війська 1 -го Українського фронту (командувач маршал І. Конєв) успішно провели Львівсько-Сандомирську операцію. Під Бродами було розгромлено 8 німецьких дивізій чисельністю майже 60 тис. чоловік. Відтак Червона армія швидко пройшла Галичину, зайнявши Львів, Перемишль і Станіслав. Звільнивши Білорусію і Західну Україну, 29 липня передові частини радянських військ вийшли до Вісли, захопили передмістя Варшави.

Прибалтійське угруповання противника, до якого входило понад ЗО дивізій, після успішного наступу Червоної армії було затиснуто на невеликій території Латвії, де й здалося в полон у травні 1945 р.

Для розгрому німецького угруповання "Південна Україна" радянське командування розробило Яссько-Кишинівську операцію (20-29 серпня 1944 р.). В результаті її проведення було оточено і знищено основні сили ворога, звільнено Молдавію. Успіх операції змусив Румунію шукати миру та виходу з війни.

У жовтні 1944 р. в результаті Карпатсько-Ужгородської операції було повністю звільнено територію України, а до середини осені 1944 р. відновлено кордон СРСР майже по всій його довжині.

Перенесення бойових дій у Східну Європу

20 липня 1944 р. війська Червоної армії увійшли на територію Польщі. Наступного дня було оприлюднено маніфест Польського комітету національного визволення (ПКНВ), сформованого з прорадянськи налаштованих діячів.

Прагнучи не втратити свого впливу у звільненій Польщі, емігрантський уряд та його збройні формування (Армія Крайова) прагнули поставити радянське керівництво перед фактом відновлення польської адміністрації. 1 серпня 1944 р. сили, що діяли за вказівками польського уряду в Лондоні, підняли антифашистське повстання у Варшаві, розраховуючи на допомогу радянських військ. Проте Червона армія зволікала. В результаті повстання було розгромлено, а місто перетворено в руїни. За 93 дні боїв загинуло 18 тис. повстанців і 25 тис. було поранено.

Успішне завершення Яссько-Кишинівської операції дало змогу перенести бойові дії на територію Румунії.

Патріотично налаштовані військові Румунії та бойові загони, які їх підтримували, визволили столицю країни — Бухарест і утримували місто до підходу радянських військ. Якщо раніше разом з Червоною армією вела наступ сформована на території СРСР румунська добровольча дивізія ім. Тудора Владимиреску, то тепер у визволенні території країни брали участь і інші румунські частини.

Визволяючи територію Румунії, війська 3-го Українського фронту вийшли на румуно-болгарський кордон. Болгарський уряд ще в 1941 р. приєднався до Антикомінтернівського пакту, оголосив війну США і Великобританії, але не зважився на щось подібне щодо Радянського Союзу. Наприкінці липня 1944 р. болгарський уряд налагодив секретні контакти з англо-американськими представниками в Каїрі, порушивши питання про відправлення англо-американських військ в Болгарію. 5 вересня радянський уряд заявив: оскільки Болгарія була у стані війни з СРСР, то й Радянський Союз віднині вважатиме себе у стані війни з Болгарією. Переговори в Каїрі було припинено.

У результаті вересневого 1944 р. збройного повстання патріотичних сил Болгарії та бойових дій Червоної армії монархо-фашистський режим у Болгарії було повалено.

Болгарська армія та партизанські загони, що діяли на території країни, спільно з радянськими військами розгромили розрізнені німецькі частини і вийшли на болгарсько-югославський кордон.

Югославія відзначалася широким розмахом збройної боротьби з гітлерівськими загарбниками та їхніми поплічниками. Народно-визвольна армія Югославії нараховувала близько 400 тис. бійців. Союзники всіляко допомагали антифашистським силам країни.

Наприкінці вересня 1944 р. було розроблено план спільних дій частин 3-го Українського фронту та підрозділів НВАЮ.

Під час штурму столиці Югославії Белграда командування фронту виконало прохання югославів: їхні частини увірвалися в місто першими. Після визволення міста надійшов наказ Ставки закріпитися і "далі вглиб Югославії не просуватися". Югославські частини звільнили свою територію самостійно.

Важкі випробування випали на долю бійців 2-го Українського фронту на території Угорщини.

Війська вермахту за активної підтримки угорської армії чинили запеклий опір. Дві спроби оволодіти Будапештом виявились невдалими. У другій половині листопада, форсувавши Дунай, на територію Угорщини з Югославії увійшли війська 3-го Українського фронту. Фронти з'єднались, оточивши німецько-фашистське угруповання та угорські війська в районі Будапешта. Битва за місто тривала до середини лютого 1945 p., після чого не менш кровопролитна битва відбулася в районі озера Балатон, де німецьке командування організувало останній значний наступ проти Червоної армії. Лише на початку квітня бої на території Угорщини припинилися. Після цього радянські війська вступили в Австрію і звільнили Відень.

Восени 1944 р. Червона Армія допомогла народному антифашистському повстанню у Словаччині, хоча воно й було придушене. Тут, у Карпатах, разом з радянськими солдатами за свою батьківщину билися чехословацькі воїни. У цей час було звільнено закарпатські землі України і частину районів Словаччини. Остаточно ж Чехословаччину звільнено у травні 1945 р.

Другий фронт в Європі

Сталін вимагав якомога швидше розпочати бойові дії проти гітлерівських військ на заході Європи, але об'єднане союзне командування виходило з необхідності ретельної підготовки до відкриття другого фронту.

Першу спробу вивчити можливість висадки союзних військ в Європі було здійснено 19 серпня 1942 р. в районі невеликого портового містечка Дьєп. Німці скинули десант в море.

Невдача у десантуванні продемонструвала, що висадка на півночі Франції потребує підготовки, однак вона занадто затяглася.

Зрештою, було прийнято рішення про те, що найважливішими операціями 1944 р. повинні стати вторгнення на півночі ("Оверлорд") і на півдні ("Енвіл") Франції. Верховний штаб союзних експедиційних сил очолив Ейзенхауер.

Намірам союзників протистояв план німецького командування, що передбачав захист "Атлантичного валу" — оборонних споруд уздовж морського узбережжя Франції протяжністю понад 2 тис. км.

На світанку 6 червня 1944 p., незважаючи на штормову обстановку на морі, почалася висадка союзних військ у Нормандії. Так у Європі було відкрито другий фронт.

Хоча союзники забезпечили собі величезну перевагу у повітрі (15 тис. літаків проти 500 німецьких) і деморалізували німців нищівним бомбардуванням, їм не вдалося виконати план першого дня, а їхні втрати склали майже 5 тис. чол. Особливо постраждали повітряно-десантні частини.

Невдовзі союзники розвинули успіх, очистили від німців півострів Котантен і захопили стратегічно важливий порт Шербур.

У ніч з 12 на 13 червня німці вперше застосували проти Англії ракети Фау-1, а згодом і Фау-2. Це була та "нова зброя", на яку Гітлер покладав особливі надії. Але ефективність бомбардування англійського узбережжя літака-ми-снарядами виявилася мізерною.

Союзники остаточно перехопили ініціативу, коли генералу Монтгомері вдалося розгромити німецькі танкові та механізовані частини в районі Канн.

Визволення Франції

Виконання союзниками плану "Енвіл" з висадки на півдні Франції десанту довго відкладалося. 15 серпня 1944 р. повітряний і морський десанти висадились у районі Сен-Тропеза та Канн. Французькі частини рушили на Тулон і Марсель, американські — на Ліон. Операцію було здійснено успішно, і союзники вийшли до кордонів Німеччини. Тим часом війська союзників, що наступали в Нормандії, звільнили Париж (серпень 1944 p.).

В тилу у німців діяли озброєні де Голлем і союзним командуванням багатотисячні загони партизанів (маккі).

Після звільнення Парижа почалося повне вигнання німців з території Франції та вихід союзних армій на кордони рейху.

Завершальний етап війни в Європі характеризувався надзвичайною політизацією дій як союзних лідерів на заході, так і радянського керівництва на сході. Походом на Балкани, що не мав воєнно-стратегічного значення, окрім протистояння планам Черчілля, Сталін прагнув забезпечити собі політичні переваги у процесі післявоєнного врегулювання в Європі. Черчілль також мріяв про те, щоб союзники першими опинилися у Відні та Берліні і таким чином вирішили долю Німеччини та країн Дунайського басейну.