Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Життєвий і творчий шлях письменника

Реферат

Зі світової літератури

На тему: «Життєвий і творчий шлях Норвезького письменника,засновника Європейської драматургії Генріка Ібсена»

Учениці 11-А класу

ЗОШ I-III ступенів №6

м. Комсомольська

Кулик Дар’ї

2014 р.

Генрік Ібсен (1828-1906)

Життєвий і творчий шлях письменника

Генрік Ібсен народився в 1828 році в невеличкому норвезькому містечку Шиєні. Із шістнадцяти років юнак був вимушений працювати учнем аптекаря - саме тоді він починає писати вірші в сентиментально-романтичному дусі. У 1848 році Ібсен створює свою першу бунтарсько-романтичну п'єсу "Катіліна" (1849). У 1850 році він переїздить до Кристіанії (сучасне Осло) і стає професійним літератором.
У цей час Генріх Ібсен пише кілька п'єс, переважно в національно-романтичному дусі. Із кінця 1851 до 1857 року він керує першим норвезьким національним театром, заснованим у Бергені й послідовно виступає за відродження національного мистецтва. З часом драматурга запрошують очолити "Норвезький театр" у Кристіанії, і тут у першій половині 60-х років створюються і набувають сценічного втілення перші значні твори Ібсена.
У той час у норвезькій літературі панувала так звана національна романтика. Але Ібсен був переконаний, що "не дріб'язкове копіювання сцен побуту" робить письменника національним, а "той особливий тон", що несеться "назустріч нам із рідних гір і з долин... але насамперед - із глибини нашої власної душі". Ще 1857 року Ібсен так визначив своє творче завдання - зробити драму серйозною, примусити глядача мислити разом із автором і героями, перетворивши його на "співавтора драматурга".

Прагнучи уникнути фальшивої романтичної піднесеності й знайти більш твердий ґрунт для своєї творчості, письменник звернувся до історичного минулого своєї країни і створив дві п'єси: побудовану на матеріалі давніх саг драму "Воїни у Хельгеланді" (1857) і народно-історична драму "Боротьба за престол" (1863). У віршованій п'єсі "Комедія любові" (1862) Ібсен ущипливо висміяв романтичні ілюзії, вважаючи більш прийнятним світ тверезої практики. Розчарування Ібсена в національній романтиці, що посилилося наприкінці 50-х років, було пов'язане і з його зневірою у всіх сферах норвезького суспільного життя. Для нього стає ненависним не лише дріб'язкове міщанське існування, але й брехливість піднесених фраз, демагогічні гасла, які проголошуються на сторінках газет і в народних зібраннях.

Утім, життя Ібсена стає все тяжчим. Він бідує, і справжнім порятунком виявляється одержана за допомогою драматурга Б. Бйорнсона стипендія на поїздку до Рима. Ібсен від'їжджає із Норвегії 5 квітня 1864 року й перебуває за кордоном із короткими перервами майже двадцять сім років. В Італії драматург створив дві монументальні філософсько-символічні віршовані драми - "Бранд" (1865) і "Пер Гюнт" (1867), які знаменували його відмежування і прощання із романтизмом і поставили Ібсена в перший ряд сучасної скандинавської літератури. Починаючи від 1877 року, із драми "Стовпи суспільства", Ібсен створює дванадцять п'єс, у яких надзвичайна точність у зображенні реальних форм сучасного життя поєднується з глибоким проникненням у внутрішню його суть і в душевний світ людей.
Ці п'єси зазвичай поділяють на три групи, по чотири в кожній. Перша група, у якій особливо чітко й прямо визначена соціальна проблематика,- це "Стовпи суспільства", "Ляльковий дім" (1879), "Привиди" (1881), "Ворог народу" (1882). До другої, яка також відображає обставини реального життя, але більше зосереджена на конфліктах у душі людини, належать "Дика качка" (1884), "Росмерсхольм" (1886), "Жінка з моря" (1888), "Гедда Габлер" (1890). П'єси третьої групи досліджують глибини людської душі в певній експериментальній абстрагованості. Це "Будівничий Сольнеє" (1892), "Маленький Ейольф" (1894), "Йун Габріель Боркман" (1896) і драматичний епілог "Коли ми, мертві, пробуджуємося" (1899).

За життя Ібсена його драматургія визнавалася новаторською. Із повним правом він був оголошений творцем аналітичних п'єс, які відроджували традиції античної драматургії. Композиційні принципи драм Ібсена пов'язувалися з побудовою "Царя Едіпа" Софокла. Уся дія цієї трагедії присвячена розкриттю таємниць - з'ясуванню подій, які колись відбулися. Поступове наближення до розкриття таємниці й створює сюжетну напругу п'єси, а остаточне її розкриття - розв'язку, яка визначає справжню передісторію головних персонажів і їхню подальшу долю.
У п'єсах Ібсена драматизм ситуації полягає в тому, що виявляється повна протилежність між видимістю життя і його справжньою природою. Розкриття показаного в п'єсі світу починається найчастіше вже в ході дії - в деталях, в окремих і, здавалося б, випадкових репліках, у кінці ж п'єси відбувається повний крах ілюзій і з'ясування істини.
Ібсенівська аналітичність відмінна від аналітичності античної трагедії, глибоко зануреної в міфологічну стихію. Недаремно для дії "Царя Едіпа" так важливі прорікання оракула. У Ібсена ж долі протистоїть детермінованість законами природи і суспільства, а також внутрішніми законами людської душі.
У "новій драмі" Ібсена саме інтелектуальний діалог є способом розв'язання сюжетних колізій. Саме логіка дії приводить героїв до необхідності осмислити своє життя, себе самих, своїх близьких, своє середовище, а іноді й усе те суспільство, в якому вони живуть, а також прийняти рішення, оскільки далі жити так, як жилося раніше, більше не можна.
Інтелектуально-аналітична будова "нових п'єс" Ібсена поєднана з прагненням зберегти природність і достовірність сценічної дії, життєвість персонажів. Із цим пов'язана і своєрідність мовної тканини його п'єс, яка створюється за допомогою надзвичайної економії і стилістичної лаконічності. Джерела такої художньої економії - в традиціях давньої ісландської саги з її стриманістю в зображенні почуттів.
Приховані смисли роблять структуру діалогу багатошаровою. В окремих фрагментах тексту містяться вказівки на те, що вже відбулося або ж повинно відбутися, на те, що незрозуміле самим персонажам. Велика й роль пауз. Виникає особливий підтекст - система значень, які не дані відразу, в діалозі, але існують приховано, усвідомлюються лише в міру розгортання дії, але інколи так і не розкриваються до кінця.
Але особливо визначальні все ж таки п'єси Ібсена, в яких і сюжетна аналітичність, й інтелектуальне осмислення зосереджені в останніх сценах твору, в його розв'язці, де в діалозі, який межує з дискусією, відбувається справжнє переосмислення персонажами свого попереднього життя і самих себе. Такі п'єси і є класичними інтелектуально-аналітичними п'єсами Ібсена, в яких зовнішня дія повністю підкорена інтелектуально-аналітичному началу.

Henrik Ibsen