Внутрішній світ Сореля

Головний герой роману Стендаля «Червоне та Чорне» Жульєн Сорель — селянин за походженням. Він готовий піти на будь-які випробування, аби досягти найжаданішого для простолюдина — потрапити у вищий світ. Маючи хворобливе честолюбство та жагу самоствердження, він весь час переконував себе в тому, що не можна зупинятися, не можна відпочивати, бо треба діяти. Обираючи кар'єру священика, юнак був упевнений, що вона відкриє йому шлях до здійснення таємних мрій.

Крім того, священик у сорок років отримує більше, ніж найвідоміші генерали Наполеона. Але, ставши гувернером, Сорель зрозумів, що у Франції 1828 року не можна піднятися з низів без допомоги титулованої дами. Збагнувши, що кохання такої жінки відкриває широкі обрії для кожного, хто прагне вирізнити себе з натовпу простолюдинів, він усю свою енергію спрямував на те, щоб закохати в себе мадам де Реналь.

Відгадати потаємний задум чарівного гувернера їй не вдалося, бо справжнє кохання не вміє розмірковувати. Проте Жульєн був закоханий у неї тільки з розрахунку. Він уявляв, як де Реналь першою впаде йому в обійми, розплачеться у нього на грудях. І це було б величезною помстою за те, що багатії вважають і вважали його людиною другого сорту. Стендаль зневажав паризькі салони з їхніми правилами «гарного смаку», марнославством. Саме туди, в Париж, у вир салонного життя, прибув улюбленець автора, Жульєн Сорель.

Це був час, коли слава Наполеона перестала бути провідною зорею для тих, хто обрав кар'єру буржуа. У моді були успіх за будь-яку ціну, посада, красномовство. У вищих колах, до яких прагне потрапити селянський хлопець, не визнають його талантів. Замість героїв прийшли тупі та самовдоволені торговці, які стали справжніми героями епохи, коли жив Сорель.

Стендаль розумів, що уявлення його героя про щастя, успіх у житті — фальшиві і згубні. Куди вони можуть завести хлопця? Але хоч як шкодує за своїм улюбленцем автор, він твердо вирішив, що Жульєн має нести покарання за свій хибний життєвий вибір. За те, що був вірний егоїстичному обов'язку та честолюбству, що будь-яку поразку у своєму житті вважав, як і вельможі, втратою власного обличчя. Це був найбільший вияв марнославства.

На суді Жульєн виступив з палкою промовою, наче підводячи підсумок своєму власному життю і визнаючи поразку. Сорель розумів, що судити його будуть не так за скоєний злочин, як за те, що він наважився переступити межу, яка відділяла його від вищих кіл суспільства.

-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

XIX століття — час бурхливих змін, революцій, переворотів та зламів у економічній, політичній сферах життя, перехід до нових соціальних формацій. Тому це ще й інша культура, сумніви щодо традиційних моральних цінностей, пошук Людиною свого «Я» в житті, конфлікти особистості з суспільством.

Жульєн Сорель — син тесляра, розумний, енергійний та обдарований юнак, котрий бажає піднятися соціальними сходами, але походження робить його чужаком у вищому світі.

Походження поставило героя на низький соціальний рівень, та його особисті якості породили бажання піднятися. У першу чергу, юнака ріднить відчуття своєї переваги, презирливе та нетерпиме ставлення до недосконалості інших. Він аж ніяк не хоче бути «маленькою людиною», будучи впевненими, що створений для великих справ! От чому саме Наполеон дуже захоплював його, ставши уособленням прагнень; досяжним, як йому здавалося, ідеалом. Наполеон — це символ сильної особистості, котрій усе дозволено. Геній, упевнений, що має право розпоряджатися людськими життями, котрий сам визначає, що є хорошим, а що поганим, та нав'язує свою волю мільйонам.

Сорель має усе, щоб своїм кумиром зробити саме Наполеона: він нестримно честолюбний, егоїстичний, пихатий та гордовитий, впевнений у своїй винятковості. Тому образ диктатора, котрий байдужо, спокійно та холоднокровно переступає через усе та всіх для досягнення своєї мети, імпонує йоиу до фанатизму. Він заздрить йому, людині, що вийшла з низів та досягла самої вершини, намагається наслідувати, керуючись не щирими почуттями, а видуманими принципами.

Жульєн розуміє, що заради соціального успіху, престижу, слави, треба пристосовуватися, бути холодним циніком. Він прагне успіху! Для цього ладен бути жорстоким, удавати, лицемірити, переступати через свою порядність, чесність, чутливість, палке та гаряче серце, через почуття до коханих. Щастя для нього — це реалізація честолюбних планів, адже він один проти всього світу. Але шлях нагору, що проходить Жульєн Сорель — це шлях втрати ним самого себе. Внутрішній конфлікт штовхає юнака до помсти та злочину. Потрясіння та каяття після спроби вбивства, збурило все його життя, змусило переосмислити всі колишні цінності й погляди. Нарешті він розуміє, що був щасливим лише тоді, коли кохав мадам де Реналь, залишаючись самим собою.

Вчинок Сореля порушує усі моральні норми, руйнує життя та життя люблячої його людини. Він впевнився в марності й нікчемності вибраного ідеалу. Трагедія приводить його до переоцінки цінностей. Врятовує лише любов.

Сорелю життя без коханої здається безцільним, непотрібним. Він визнає себе винним, відмовляється від допомоги й гине.