Значення творчості Й.-В. Гете

Гете - романтик, Гете – класи цист.

Гете — видатний поет-лірик світової літератури

За своє творче життя він пережив кілька епох у розвитку європейської поезії, і це позначилося на його ліриці, яка в різні часи живилася мотивами рококо і традиціями народної поезії, ідеями сентименталізму, класицизму і романтизму, а також поезією мусульманського Сходу.

Гете, як ніхто інший, розвинув жанрову і стильову основу європейської лірики. Традиційні жанрові форми Відродження та класицизму посідали у його творах незначне місце (сонет) або суттєво переосмислювалися (ода). Водночас поетові до вподоби такі форми поетичної творчості як послання, поетичні привітання тощо. Від своєї ранньої, "штюрмерської" творчості він успадкував сміливе, без огляду на авторитет, освоєння будь-якої теми: піднесеної чи буденної, сентиментально-незначної чи загальнозначущої, казково-легендарної, побутової, пейзажної чи філософської, абстрактно-медитативної тощо. Гете започатковував нові ритми, строфічні форми та їхні різновиди, збагатив риму.

Літературна спадщина Гете нараховує 80 томів. Важко назвати жанр, у якому б не працював письменник.

Гете як романтик.

Серед творів Гете особливо великий вплив на літературу романтизму мав “Фауст”, а точніше перша його частина, що побачила світ 1808 р. й була перекладена на французьку мову Ж. де Нервалем. “Фауст” був сприйнятий романтиками як твір органічно близький їм і своїм філософсько-пантеїстичним змістом і своєю вільною формою. Цей твір Гете послужив важливою опорою у формуванні жанру романтичної драматичної поеми з її універсальним змістом і титанічним героєм, що втілює в собі вищі потенції духовної людини; як зазначалося, цей жанр став одним з провідних у літературі зрілого романтизму.

Сам же Гете ставився до романтизму неоднозначно. В цілому він вбачав у ньому велике явище й поступальний рух мистецтва, особливо в розкритті внутрішнього світу людини, його глибин і його суперечностей. Близький йому був “органічний світогляд” романтиків і їхнє звернення до народно-національного грунту, що, власне, він же й започаткував у своїй “штюрмерській” ліриці. Водночас, йому був чужий “середньовічний міф”, культивований німець-. кими романтиками, їхній, як на його погляд, надмірний суб’єктивізм і такий же надмірний нахил до фантастичного й містичного. Щодо Шіллера, то він зі своїми ідеальними прагненнями й романтичним за своєю природою пафосом легше вписувався в літературу романтизму, і його стосунки з ранніми німецькими романтиками (Шіл-лер помер у 1805 р.) були рівнішими й дружнішими. Щодо рецепції творчості Гете й Шіллера за межами Німеччини, зокрема в Україні й усій Східній Європі, то їх сприймали в контексті романтизму й відносили до його зачинателів і найвидатніших письменників.

Гете – класик.

Наступною сходинкою у творчому становленні митця став «вей-марський класицизм» — таку назву дістала спільна діяльність Ґете й Шіллера з реалізації програми естетичного виховання народу. Обидва поети покладали надію на виховну роль мистецтва, споді­валися навчити людину «бути чистою серед навколишнього бруду, бути вільною в абсолютному рабстві», щоб «щедра мить не застала покоління людей непідготовленими» до того часу, коли буде зміне­но недосконалий суспільний лад.

Подорожуючи Італією, Ґете захоплюється класицизмом. Антич­ний світ він сприймає як царину краси і гармонії, прямі лінії ан­тичної архітектури заспокоюють поетову душу. Саме тоді формують­ся ідейні підвалини нового світогляду Ґете, концепція «веймарського класицизму». Поштовхом до творчих пошуків стала життєва кри­за.-— десять безплідних веймарських років. За цей час Ґете отри­мав ще один гіркий урок — його діяльність не поліпшила життя народу загалом. У пошуках інших шляхів митець приходить до ідеї естетичного виховання людини. Разом із Шіллером вони розробля­ють програму такого виховання. «Веймарський класицизм» Ґете й Шіллера являв собою художній експеримент, утопічний та ідеалістичний за своєю суттю. Зміст його полягав у відродженні на но­вому життєвому ґрунті духу античності, тобто в опрацюванні того­часного життєвого матеріалу в дусі класичної гармонії.

Найбільшим художнім досягненням «веймарського класициз­му» стали роман Ґете «Роки науки Вільгельма Майстера» (1796) та його поема «Герман і Доротея» (1798). Працюючи над цими тво­рами, Ґете наполегливо шукав форму, яка б дозволила поєднати ідеальне з реальним, гуманістичний ідеал із жорстокою дійсністю. У поемі «Герман і Доротея» поет використав класицистичний за­кон «трьох єдностей», який до того ніколи не вживався в епічній поемі, але розширив межі часу і простору.

Значення творчості Й.-В. Гете

• літературні, мистецькі, філософські та естетичні традиції драматурга, поета стали основою формування європейського гуманізму наступних століть;

• поетична спадщина являла собою самостійний і чи не найяскравіший етап у розвитку європейської лірики на межі XVIII—XIX століть;

• міркування письменника щодо місця мистецтва в індивідуальному житті людини і в суспільстві — це відчутний внесок у становлення нової естетики в Німеччині наприкінці 1700-х років;

• творчість німецького генія дала початок розвиткові і становленню поняттю "фаустіанство" — возвеличення цінності життя як скінченого у нескінченому.