 |
Завоювання Османської імперії
|
|
|
|
Протягом 6-ти століть, з XI по XVI, Османська імперія завойовувала все нові й нові території. У 1453 у турки взяли Константинополь, тим самим захопивши всю Візантійську імперію. У 1459 була завойована вся Сербія (за винятком Белград а, взятого в 1521 у) і звернена в османський пашалик. У 1460 у завойовано Афінське герцогство і слідом за ним майже вся Греція, за винятком деяких приморських міст, що залишилися у владі Венеції. У 1462 завойований острів Лесбос і Валахія, в 1463 - Боснія. У 1483 Туреччина підкорила Герцеговину. Балканський півострів повністю опинився в руках султана. У 1517 у турки взяли Каїр. У кінці XV століття турки захопили Крим, повністю опанувавши Чорним морем і торговими шляхами через нього, Валахію і Молдавію. Під їх владою виявилися Закавказзі, Передня Азія і Північна Африка. Алжир зайняли турки-пірати. У 1534 у був завойований Багдад. В кінці XVI століття завоювання припинилися. Армія стала розпадатися, так як воїни перетворили свої ділянки в спадкове володіння і ухилялися від служби. Почався занепад Османської імперії.
Реформація
Масове релігійне та суспільно-політичний рух в Західної і Центральній Європі в XVI століття е, спрямоване на реформування церкви відповідно до її початковими канонами. Крім релігійних Реформація також включала в себе політичні, економічні та культурні аспекти.
СЕРЕДНЬОВІЧНІ УНІВЕРСИТЕТИ
На початку своєї історії практично всі університети мали релігійне спрямування. У Західній Європі засновниками їх були чернечі ордени. Університети тоді зосереджувалися в монастирях, де навчання поєднувалося з молитвою.
Університети Середньовіччя
В XI столітті — XII столітті були засновані Болонський університет (1088), Оксфорд, Тулуза. У всіх цих навчальних закладах вивчали богослов'я, право та медицину.
|
|
|
Середньовічні університети розвивалися під прямим впливом Церкви, яка шукала нові філософські джерела для розуміння Божого слова.
Університети епохи Відродження
У період Відродження більшої уваги надається гуманітарним наукам, із Просвітництвом прийшло зацікавлення природничими та практичними науками.
У XIX — XX ст. захоплення можливостями розуму та техніки відділяють релігійну складову освіти, секуляризують університети, що з часом призвело до цілковитого розділення науки і релігії в освіті.
Освітній процес
Основним методом університетського викладання були лекції професорів. На лекціях викладач читав і коментував книги: праці Аристотеля - на філософському факультеті, трактати Гіппократа - на медичному. Крім лекцій, поширеною формою наукового спілкування були також диспути або прилюдні дискусії, що періодично влаштовувались на богословсько-філософські теми. Диспути могли тривати 15-20 годин. Головний диспутант мусив заздалегідь оприлюднити тези теми, яка давалась для обговорення. На диспуті висловлювались докази за і проти висловленої думки. Вони черпались з книг. Перемагав той, хто міг навести більше цитат, витримок з творів визнаних авторів, підкріплюючи ними свою думку. В одному з диспутів оксфордський магістр Дунс Скотт (1266-1309) вислухав і запам'ятав 200 тез і тут же послідовно їх заперечив. Крім цього всього учні виконували ще й письмові вправи – писали трактати. Якщо студент виконував усе передбачене навчальною програмою, то одержував титул бакалавра, далі - магістра, доктора. Але надзвичайна складність навчання приводила до того, що титул бакалавра одержувала лише третина студентів, а магістра - тільки кожний шістнадцятий. Перші університети мали своє самоврядування i користувались певною автономією по відношенню до церкви, феодалів i міських магістратів. Учні називались студентами, що з латинської означає старанно вчитися. Вони об’єднувались у провінції і нації. Викладачі об’єднувались в особливі організації факультети – здатність викладати той чи інший навчальний предмет. Викладачі вибирали голову факультету – декана. Ректором називали голову університету, якого також вибирали. Шляхом виборів призначались й інші посадові особи. Але з моменту виникнення університетів церква, користуючись монополією на навчання, постаралась підкорити їх собі. Для цього давала університетам різні привілеї та матеріальні допомоги, наводнювала їх своїми викладачами i навіть засновувала свої університети (наприклад, так було з Паризьким університетом). Поступово церква добилася своєї мети, а богословський факультет стає найголовнішим. Викладання велось латиною - міжнародною мовою тогочасної науки. Отож юнаки з різних країн могли вчитися в будь-якому університеті Європи. Лише в XIV ст. з'явились школи з викладанням па національних мовах. Навчання було усним. Письмових завдань не давали. Щоб полегшити студентам запам'ятовування, використовували спеціальні прийоми. Наприклад, граматичним правилам надавали віршової форми. У XII ст. склався тип мандруючого студента — ваганта. До кінця XII ст. в університетах було, як правило, чотири факультети, очолювані деканами: підготовчий (мистецький), де вивчали протягом 5—7 років «сім вільних мистецтв»; юридичний; медичний і богословський (термін навчання 5—6 років). Особи, які закінчували підготовчий факультет (за змістом і завданнями нагадував середню школу, або сучасний коледж), діставали ступінь «магістра мистецтв» і могли вступати на інші факультети. Після закінчення повного курсу навчання в університеті (11—13 років) одержували вище звання «доктора наук».
|
|
|
Перші університети у Західній Європі з’явилися саме в класичне Середньовіччя. Так, наприкінці XII - початку XIII ст. були відкриті університети в Парижі, Оксфорді, Кембриджі та інших містах Європи. Університети тоді було найважливішим і часто єдиним джерелом інформації. Влада університетів та університетської науки була винятково сильною. Щодо цього в XIV-XV ст. особливо виділявся Паризький університет. Показово, що в числі його студентів, (а їх всього було понад 30 тис. чоловік) входили і зовсім дорослі люди і навіть люди похилого віку: всі приходили обмінюватися думками та знайомитися з новими ідеями.
|
|
|
Університетська наука - схоластика - формується в XI ст. Її найважливішою рисою була безмежна віра через розуму в процесі пізнання світу. З часом, однак, схоластика все більше стає догмою. Її положення вважаються непогрішними і остаточними. У XIV-XV ст. схоластика, яка користувалася однієї тільки логікою й заперечувала експерименти, стає очевидним гальмом для розвитку природничо-наукової думки в Західній Європі. Практично всі кафедри в європейських університетах тоді були зайняті ченцями домініканського і францисканського орденів, а звичайними темами диспутів і наукових робіт були такі: «Чому Адам в раю зїв яблуко, а не грушу? і «Скільки ангелів може вміститися на вістрі голки?".
Вся система університетської освіти зробила дуже великий вплив на формування західноєвропейської цивілізації. Університети сприяли прогресу в наукової думки, зростанню суспільної самосвідомості та зростання свободи особистості. Магістри і студенти, переїжджаючи з міста в місто, з університету в університет, що було постійною практикою, здійснювали культурний обмін між країнами. Про національні надбання відразу ж ставало відомо і в інших європейських країнах. Так, «Декамерон» італійця Джаванні Бокаччо (1313-1375) був швидко переведений усіма мовами Європи, її читали і знали скрізь. Формуванню західноєвропейської культури сприяло й початок в 1453 р. друкарства. Першодрукарем вважають Йоганна Гутенберга (між 1394-1399 або в 1406-1468), що жив в Німеччині.
|
|
|
