Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Історія світового туризму

Подорожі в давньому світі. Подорожі з метою ознайомлення з культурою і природою інших країн існували ще в давньому світі. Наприклад, ще в Давньому Єгипті при фараонах ХІ династії, більш ніж за дві тисячі років до н.е. неодноразово споряджалися експедиції і відбувалися подорожі в інші країни.

Якщо в первісному суспільстві людина мала лише деякі географічні уявлення про території, то в період рабовласника вже існувала визначена систематизація географічних відкриттів. Найбільш ризиковані і технічно оснащені подорожі в античні часи відбувалися фінікійцями. На великих, міцних торгових кораблях вони прокладали шляхи в невідомі землі. Маршрути подорожей в Середземноморському басейні уздовж берегів Європи й Африки. Нащадки древніх фінікійців, карфагеняни, також сміливо освоювали незнайомі території. Одним з карфагенських мандрівників був деякий Ганон, посланий у 505 р. до н.е. для відкриття і колонізації нових територій на західному березі Африки. Безсумнівно, подорожі древніх цивілізацій носили спочатку не пізнавальний, а сугубо утилітарний характер. Однак історичні джерела свідчать про те, що вже в VI ст. до н.е. древні греки і древні римляни робили поїдки в Єгипет, куди їх притягували історія, культура, незвичайна природа, чудові архітектурні спорудження. Єгипет вважався також лікувальним курортом. Одним з таких мандрівників був знаменитий давньогрецький історик Геродот, що описав свої подорожі в дев'ятьох книгах.

Починаючи з 330 р. до н.е. однієї з головних цілей походів Олександра Македонського стало відкриття нових земель. Для цього він тримав при собі цілий штат учених. Великий македонський цар зробив грандіозний похід від Перської держави до Індії. У період розквіту грецьких міст-держав формувалися центри, регулярно відвідувані мандрівниками, наприклад Олімпія під час Олімпійських ігор. Учасники ігор прибували заздалегідь, тому для них передбачалося визначене обслуговування: споруджувалися місця для тренувань, надавалися побутові послуги (лазні, харчування, відправлення культових обрядів). Для розміщення учасників ігор і болільників будувалися спеціальні житлові спорудження.

У Римській імперії до І ст. до н.е. сформувався певний прошарок людей з числа патриціїв, що мали матеріальні можливості подорожувати з пізнавально-розважальними цілями. Ділові поїздки також стали причиною будівництва доріг і готелів для відпочинку мандрівників. Ще в І ст. до н.е. у містах і на дорогах Римської імперії з’явилися постоялі двори, що класифікувалися по цивільному статусу мандрівників - для патриціїв і для плебеїв. Римські готелі являли собою комплекси, що складалися з кам’яних житлових приміщень, стаєнь, колодязів і крамниць із провізією. Там же мандрівникам надавалися перекладні коні. Дороги простяглися аж до Малої Азії і Галлії. Довжина державних доріг 1-ї категорії складала приблизно 90 тис. км, 2-ї категорії (за які відповідали магістрати) – 200 тис. км. Мандрівники мали можливість користуватися спеціальними картами-путівниками. Відомі найбільш популярні курорти Древнього Рима, наприклад Байі, де знаходилися вілли Юлія Цезаря і Нерона. Також поширені були подорожі римлян у Грецію для одержання поглибленої освіти, тому що там знаходилися ведучі філософські і риторичні школи.

Таким чином, в античні часи основними мотивами подорожей були торгівля, пізнання світу, оздоровлення, освіта. Вже в І ст. до н.е. з'явилися елементи організованого обслуговування мандрівників (тимчасове проживання, харчування, транспорт, провідники, перекладачі), що стали основою сучасного туристського обслуговування.

Подорожі в перших століттях нашої ери й у період середньовіччя. Термальна можливість подорожей у перших століттях нашої ери значно розширилася завдяки завоюванням і відкриттям земель мандрівниками з країн з більш високою цивілізацією. Араби, що проживали на Аравійському півострові, з V ст. стали поширювати свою владу і релігію (іслам) на території сучасних Ірану, Туркестану, Сирії, Палестини, Північної Африки. Арабські купці плавали по всіх морях Старого Світу, крім північних, освоїли Південну і Центральну Азію, Східну Європу. Відомим арабським мандрівником був купець Сулейман з Басри. Він залишив записи про свої маршрути і місця відвідувань. На рубежі ІХ-Х століть подорож по Східній Європі і Передній Азії зробив арабський письменник Ібн-Даста. У Х-ХІV ст. відбувалися подорожі арабів у Єгипет. Середню Азію, на Ближній і Середній Схід, Кавказ, в Африку - до Мадагаскару включно. Арабські мандрівники внесли вагомий вклад в історію освоєння нових земель, прокладали й описали найважливіші торгові шляхи, сприяли зближенню азіатської і європейської цивілізації. Одним з видатних арабських мандрівників ХІV ст.. був купець Ібн-Батута (1304-1377 р.). Він відвідав Єгипет, Сірію, прикордонні області Малої Азії, Ірак і Західну Аравію, Китай, Іспанію, Індію, Цейлон. Його книга «Подорожі Ібн-Батути» перекладена на європейські мови.

В азіатських землях мандрівникам надавати нічліг, їжу, і провідників. В Індії і Китаї існували мережі доріг з місцями дня нічлігу і прийому їжі. Функцію документів найчастіше виконували усні чи письмові рекомендації від осіб, що побували раніше в цих місцях, чи від тих, хто відвідав батьківщину подорожуючої людини.

Першість освоєння і вивчення північних земель належить норманам. Починаючи з ІХ ст. вони освоювали узбережжя Балтійського моря, заходили в Ризьку і Фінську затоки, по давньоруських торгових шляхах пробиралися до Чорного моря, а потім у Візантію. Східними слов'янами був освоєний знаменитий торговий шлях «з варяг у греки», що з'єднував Чорне і Балтійське моря.

Найбільш масове переміщення людей у середньовічній Європі відбуваюся в часи хрестових походів (1096-1270 рр.). За лицарями-завойовниками слідували куті, священики, прочани і злиденні. Незважаючи на завойовницьку суть походів, вони мати позитивний ефект у створенні передумов наступних взаємних подорожей між західними і східними державами.

Велика частина середньовічних подорожей була зв'язана з пересуванням прочан до святих місць. Матеріальна культура античності розглядалася церквою як гріховна спадщина, підлягала забуттю і руйнуванню. У XV ст. у Римі вже ніхто не пам'ятав про збережені скульптурні й архітектурні пам'ятники часів. Одна із шести основних заповідей християнства говорять: «Блаженні злиденні духом, тому що їх є царство божіє», що означає заперечення багатства, неприхильність людини до матеріального світу. Культура і побут середньовіччя були пронизані релігійним духом, тому цінність мали лише подорожі, що здійснюватися з духовними цілями. Основними центрами паломництва стали Рим (могила св. Петра) і Палестина. У ГХ-Х ст. відвідування ховань християнських святих поширилося на інші території (Іспанія, Сицилія, південь Італії). Після завоювання Палестини мусульманами паломництво християн різко скоротилося. Але поступовий розвиток дипломатичних відносин з мусульманським урядом дав можливість укладати договори, що дозволяють безперешкодний рух християн до святих місць. Відвідування цих місць стало вигідно владі, тому що з прочан брали плату за переміщення по території країни і відвідування самих святих місць. Прочан навіть постачали супровідними записками, що мали значення путівників і рекомендаційних листів.

У період середньовіччя внаслідок частих воєн, життєвої невпорядкованості, убогості, феодальної залежності широке поширення одержало не тільки паломництво, але і бродяжництво. По дорогах постійно пересувалися як великі феодали із озброєною свитою, представники вищої влади, що переслідували державні й особисті ділові цілі, так і групи бродяг, що складалися з поетів, акторів і співаків. Особливі групи складати люди, що подорожували в пошуках заробітку і з метою навчання наукам і ремеслам. Мандрівники перемішалися групами, тому що імовірність нападів розбійників була досить велика. З появою в Європі великих університетів у них з різних місць направлялися майбутні студенти. З ростом числа університетів (наприкінці XV в. у Європі їх нараховувалося 75) такого роду подорожі стали розповсюдженим явищем. Склалася мережа постоялих дворів, що мали не тільки яскраві вивіски, але і герби, зображення яких установлювалися на високих стовпах. Інтер'єри готелів були прості: столи, лави (іноді стільці), полки для посуду. Для опалення використовувалися каміни,

У середні століття як європейцями, так і жителями азіатських країн здійснювалося безліч подорожей з метою відвідування невідомих земель. У результаті була освоєна безліч територій, прокладені нові шляхи. Характер подорожей змінився, хоча деякі з мотивів залишилися колишніми (навчання, ділові поїздки). Особливу актуальність у країнах Європи набуло паломництво до християнських святинь і подорожі з освітньою метою, що сформувалися згодом у певні види туристських послуг. У середні століття закладаються основні лементи інфраструктури туризму: дороги, постоялі двори, харчевні, провідники і перекладачі.

Розвиток світового туризму в ХVIIІ-ХІХ ст. До кінця ХVIIІ ст. завдяки сміливим експедиціям мандрівників багатьох країн були відкриті і досліджені більша частина земної поверхні, моря й океани, прокладені найважливіші морські шляхи, що зв’язують материки між собою.

Для ХVIIІ ст. характерна поява зовсім нових цілей подорожей – розвага і відпочинок на природі. Завдяки романам Ж. Ж. Руссо «Еміль, або Про виховання» відпочинок» і «Юлія, або Нова Елоіза» у Європі стали популярними подорожі в мальовничі місця, описи яких давалися в цих творах.

З другої половини ХVIIІ ст. Франція стає центром освіти. У Париж постійно приїжджають іноземці і провінційні французи різних станів з метою одержання освіти. У ХVIIІ – початку ХІХ ст. серед молодих людей європейських країн одержали поширення "гран-тури" по великих містах Європи з пізнавальною метою і для придбання певного престижу. Власники приватних виховних пансіонів найчастіше включали в програму навчання подорож по Європі для удосконалювання в мовах і придбання життєвого досвіду.

Найбільше число подорожей у XVIII ст. відбувалося жителями Англії. Основні напрямки туристських потоків Європи були зв'язані з Італією і Швейцарією. Туристські ресурси, що залучали мандрівників у ці країни, були різними: в Італії - пам'ятники античності і середньовіччя, у Швейцарії - казкова природа. Ці ресурси формували певну цільову спеціалізацію туристських потоків наприкінці ХVIIІ - першій половині ХІХ ст. Обидві країни по тим часам надавали туристам послуги високого рівня. Сприятлива внутрішня політична обстановка також сприяла відвідуванню цих держав іноземцями.

З часом одержують усе більше поширення подорожі з пізнавальною метою огляду творів мистецтва До середини XIX в. контингент туристів розширився за рахунок інтелігенції і студентів, що володіли певним достатком.

Поряд із традиційними європейськими курортами з мінеральними і термальними джерелами, відомими ще з часів Римської імперії (Баден-Баден, Марієнбад, Карлсбад, Віші), набули популярності морські курорти. Як правило, мода на певні курорти була зв'язана з відвідуванням їх вищими особами. На відміну від культурно-пізнавального туризму в Італію й інші європейські країни оздоровчі поїздки «на води» аж до кінця ХІХ ст. були аристократичним видом туризму.

Друга половина ХІХ ст. характеризується початком розвитку масового туризму для всіх станів. Винахід Фултоном пароплава (1807 р.) і Стефенсоном паровоза (1814 р.), удосконалювання поштового зв'язку і шляхово-транспортних комунікацій дали можливість здешевити і прискорити подорожі, зробити їх більш комфортними і безпечними.

Переселення європейців в Америку також сприяло розвитку масового міжнародного туризму. В результаті науково-технічного прогресу збільшувалася продуктивність праці, а боротьба трудящих за соціальні права привела до підвищення їхнього добробуту і появі вільного часу (вихідні дні, оплачувані відпустки). Це дало можливість включитися в туризм людям середнього класу. Серед чиновників і службовців широке поширення одержали літні виїзди на дачу.

Розвиток масового внутрішнього і міжнародного туризму сприяв будівництву висококласних готелів, розвитку ресторанного бізнесу. Таким чином, починаючи з ХVIIІ ст. з'являється постійний попит на подорожі. Поїздки з туристськими цілями відбувалися як усередині країн, так і за їхніми межами. При цьому основними цілями подорожей були: освіта, інтерес до визначних пам'яток культури, оздоровлення, мода. Формуються міжнародні туристські центри: Франція, Італія, Швейцарія, морські курорти. Розвиток комунікаційно-дорожної системи, використання в туристських цілях нових видів транспорту сприяли появі елементів комплексного обслуговування туристів (прототипи пакет-турів), удосконалюються послуг проживання і харчування.

Перші визначні пам'ятки. З найдавніших часів визначні пам'ятки головною метою туристів. Багато хто з нас чули про сім чудес світу, до яких відносяться:

1. Давньоєгипетські піраміди, включаючи Сфінкса (єдине чудо, що збереглося до наших днів);

2. Висячі сади Семіраміди у Вавілоні (зараз Ірак);

3. Мавзолей у Галікарнасі (Туреччина);

4. Статуя Зевса в Олімпії (Греці);

5. Статуя Гімоса, так званий Колос Родоський (острів Родос, що біля Греції);

6. Маяк в Олександрії (Єгипет);

7. Храм Артеміди, або Храм Діани, в Ефесі (Туреччина).

До знаменитих світових визначних пам'яток відносяться також:

- Тадж Махала (Індія);

- Велика китайська стіна;

- місто Петра (Йорданія);.

- гігантські піктограми (Перу);

- руїни Мачу-Пікчу (Перу);

- комплекс буддійських храмів Боробудур (острів Ява).

Як в античні часи подорожували для того, щоб подивитися чудеса світу, так сучасні туристи подорожують, щоб побачити чудеса природи: Великий Каньйон, Ніагарський водоспад, національні парки, океани, озера, а також чудеса, побудовані людиною: великі міста, музеї, пам'ятники.

Перші турагенства і організовані екскурсії. У 1822 р. Роберт Смарт із Брістоля (Великобританія) повідомив про себе як про першого пароплавного агента. Він почав реєструвати пасажирів на пароплави, що курсують по Брістольському каналу, а також у Дублін (Ірландія).

Перша подорож, що стало прототипом майбутніх пакетів-турів, організував у 1841 р. Томас Кук для членів Товариства тверезості. Комплекс послуг уключав 20-мильну поїздку по залізниці, чай, булочки і духовий оркестр. Поїздка коштувала один шилінг, у ній брало участь 570 чоловік. У 1851 р. Т. Кук організує поїздку для 165 тис. чоловік у Лондон на першу Міжнародну промислову виставку, потім - у Францію на Всесвітню виставку (1855 р.). В наступні роки Т. Кук організовував поїздки в інші міста Європи, а в 1866 р. перші групи глійських туристів відвідали США. В даний час компанія Кука залишається однієї з найбільших туристських організацій у світі.

В другій половин, ХІХ ст. уже з'являються бюро подорожей, наприклад «Райзебюро Штанген» у Німеччині (Бреслау, 1863 _Р.). Фірма мала ділові контакти з пароплавними компаніями і до першої світової війни займалася організацією розважальних поїздок.

Першим фахівцем в організації індивідуальних ексклюзивних поїздок був Томас Беннет, англієць, що служив секретарем у британського консула в Осло (Норвегія). Знаходячись на цій посаді, Беннет організовував індивідуальні театральні тури в Норвегію. З 1850 р. він став називати себе «організатором поїздок» і надавав індивідуальним туристам маршрути, транспорт, харчування і туристське спорядження, заздалегідь домовлявся про коней і готельні номери для клієнтів.

Початок екскурсійної діяльності в Російській імперії було покладено в другій половині ХГХ в. У цей період активно працює Товариство аматорів природознавства, що мало свої організації в Петербурзі, Москві, Казані, Єкатеринбурзі, Тифлісе й інших містах Роси. У 1902-1909 р. діяло Кавказьке гірське товариство (П'ятигорськ). У 1905 р. створюється одна з перших вітчизняних екскурсійних установ - Ялтинське екскурсійне бюро Кримсько-Кавказького гірського клуба. З 1899 р. при Педагогічному товаристві в Москві працювала комісія з організації загальноосвітніх екскурсій для учнів гімназій, комерційних і реальних училищ і шкіл, яка також координувала діяльність Центральної екскурсійної комісії при Московському навчальному окрузі.

Розвиток екскурсійної діяльності супроводжувався відкриттям історичних, культурних і природознавчих пам'ятників, ансамблів, музеїв, а також різних виставок. Цьому сприяла ініціативна діяльність наукових товариств,

представників демократично настроєної інтелігенції. У 1872 р. у Москві був відкритий Політехнічний музей, у 1873 р. заснований Історичний музей. В другій половині ХІХ в. у Росії одержують поширення гірські подорожі. У 1877 р. організується перший у країні альпійський клуб при Кавказькому суспільстві природознавства в Тифлісі. Створений у 1890 р. в Одесі Кримський гірський клуб відкриває свої філії в Ялті і Севастополі. Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. розвитку туризму стали приділяти увагу багато наукових і аматорських товариств, зокрема Російське географічне товариство, Товариство аматорів природознавства, петербурзьке товариства народних університетів та ін..

Поширення екскурсій, гірських сходжень, піших походів і велосипедних прогулянок, увага до туризму й екскурсій багатьох навчальних закладів, організацій, наукових і професійних товариств, прагнення російської інтелігенції використовувати подорожі, пересування і пізнавальні екскурсії для освіти народу аматорів туризму й екскурсій у спеціалізовані організації. Так, у 1895 р. створюється Російське товариство туристів (Російський туринг-клуб), а в 1901 р. – Російське гірське товариство. Обидва товариства були ведучими туристськими організаціями аж до 1917 р.

Перші підприємства розміщення. Виникнення перших підприємств готельної індустрії зв'язано з Древнім Римом (приблизно 50-і р. до н.е.). У величезній Римській імперії була безліч чиновників і купців, яким приходилося часто виїжджати по справах. Для їхнього розміщення стали будуватися постоялі двори, що розташовувалися уздовж головних доріг у містах і селах.

Із занепадом Римської імперії (І ст. н.е.) постоялі двори і таверни, що втратили клієнтуру, розорялися. Тільки через чотири століття, в епоху середньовіччя, з розвитком торгівлі і подорожей стати відроджуватися підприємства розмішених.

Бурхливий розвиток європейської економіки в епоху Відродження, поява нових ремесел, розширення торгівлі між країнами - усе це також сприяло росту потреби в постоялих дворах. Англійці, подорожуючі по Європі або при переселенні в Америку, приносили із собою досвід будівництва і управління тавернами і постоялими дворами, що і поклало початок сучасної готельної індустрій

Історичні віхи туризму XX ст. Початок XX в. зв'язаний з виникненням і розвитком різних видів транспорту. Створення в 1769 р. німецькими винахідниками Г. Даймлером і К. Бенцем автомобіля з двигуном внутрішнього дало людству швидкий і комфортний спосіб пересування. Вже в першій половині XX ст. автомобілі й автобуси в європейських країнах і США стають розповсюдженим видом транспорту. Наприклад, в Англії в 1904 р. було 8,4 тис. автомашин, а в 1914 р. – 132,3 тис. До кінця 30-х рр. щорічно порядку 10 тис. туристів з Англії подорожували на автомобілях по Європі, у 1935 р. маршрути їхньої подорож посягли Москви і Ленінграда.

У 1903 р. в Америці брати Рант винаходять літак, у той же час з'являються перші літаки в Європі. Удосконалюється морський транспорт, будуються гігантські для того часу лайнери – «Сіріус», «Лузітанія», «Мавританія», «Імператор», «Фатерланд» та ін. Через дорожнечу подорожей на морських суднах компанії - власники пароплавів працювали в умовах твердої конкурентної боротьби. Але самі по собі морські подорожі ще не сформувалися як комплексний туристський продукт, що згодом одержав назву «круїз».

Розвиток морського й авіаційного транспорту сприяв збільшенню міжнародних поїздок. По статистичним даним, напередодні першої світової війни максимальне число американців, що виїхали за кордон, склало 287 тис. чоловік.

Перша світова війна, економічна депресія 30-х рр. зародження і поширення фашизму вплинули на розвиток туризму. До кінця 30-х рр. фашистські режими затвердилися в Італії, Німеччині, Португалії, Іспанії і ряді країн Східної Європи. Проте в країнах зі сприятливою політичною обстановкою масовий туризм продовжував свій розвиток. Наприклад, якщо до першої світової війни максимальне число американців, що виїхали за кордон, склало 287 тис чол., то з 1923 р - 308 тис, а в 1930 - 477 тис. У 1924 р. в Англії на базі чотирьох авіакомпаній була створена одна – «Imperial Fairways», відповідно збільшилася кількість перевезених пасажирів (1926 р. -16 тис, 1932 р. - 482 тис, 1938 р.- 222 тис).

Саме в цей час уряди держав Європи звернули серйозну увагу на розвиток міжнародного туризму, про що свідчить той факт, що в 1925 р. у Гаазі відбувся перший Міжнародний конгрес офіційних асоціацій по пропаганд, туризму (МКОАПТ), у якому взяли активну участь представники 14 європейських країн. У 1927 р. пройшов Міжнародний конгрес офіційних туристських організацій (МКОТО), а в 1930 р. був заснований Міжнародний союз організацій і пропаганди туризму (МСОПТ).

Перед другою світовою війною зростає кількість морських перевезень. У Швейцарії з ініціативи Г. Дуттвайлера, засновника туристської фірми «Отельплан» (1935 р.), розроблений ряд подорожей, розрахованих на людей зі скромним достатком. Нацистська політика Гітлера також сприяла розвитку масового туризму в Німеччині. Піклуючись про елітність нації, він хотів бачити німців здоровими як фізично, так і психологічно. У ньому відношенні фюрер не переоцінив роль туризму. Німецький уряд сприяв в організації групових турів з використанням залізничного і морського транспорту. Так, за період з 1934 по 1938 р. кількість поїздок німецьких туристів зросла з 2,3 млн. до 10,3 млн. Правда, є підстави припускати, що більшість німецьких туристів, що подорожувати за межами нацистської Німеччини, були шпигунами.

Розвиток туризму до другої світової війни характеризується невибагливістю наданих послуг, стандартністю їхнього набору. Програми обслуговування туристів не відрізнялися розмаїтістю, тому що елементарні туристські послуги, з яких вони формуватися, задовольняли споживача. Така ситуація давала можливість туроператорам формувати для туристського ринку уніфіковані пакети послуг. У ньому випадку можна говорити про масовий конвеєрний туризм.

Друга світова війна і наступна діяльність країн по ліквідації її наслідків призупинили розвиток туризму майже на 10 років. Але надалі розвиток туризму здобуває усе більш масовий характер. Довоєнний рівень був досягнутий уже наприкінці 40-х рр. ХХ ст. У цей період туристські обміни і подорожі одержати широкий розвиток у СІЛА і Канаді, у Мексиці, Панамі, на Кубі. Починаючи з і 948 р. були дозволені поїздки в Японію (заборона владного туризму була зв'язана з мілітаристською політикою Японії у відношенні Китаю в 1937-1945 рр.).

У 1947 р. МКОАПТ, МКОТО і МСОПТ були об'єднані в Міжнародний союз офіційних туристських організацій (МСОТО). її дійсними членами стали як урядові, так і неурядові офіційні національні туристські організації 116 країн.

В умовах наростання психологічного навантаження, інтенсифікації життя людей в індустріальних країнах туризм діє як ефективний засіб рекреації. З предмета розкоші вів стає потребою населення високорозвинених індустріальних країн. Формується індустрія відпочинку зі своїми інститутами, продуктом (послугами) виробничим циклом, методами організації і управління виробництвом.

Необхідність постійних міжнародних контактів з метою розвитку і координації туристських обмінів, узгодження політичних, економічних, соціальних і культурних аспектів діяльності стала причиною реорганізації в 1969 р. відповідно до резолюції Генеральної асамблеї ООН неурядової організації МСОТО в міжурядову Всесвітню туристську організацію (ВТО).

50-60-і рр. - XX ст. - період інтенсивного створення інфраструктури туризму (готелів, кемпінгів, ресторанів, туристських фірм і т.д.) і початку систематичного збору даних по туризму у світовому масштабі. Європейський владний туризм 50-х був орієнтований переважно на американських туристів і був для приймаючих країн джерелом валютних надходжень. У це десятиліття в розвинутих країнах, незважаючи на інтенсивність праці, добробут більшості населення залишався порівняно невисоким, тому в туризмі превалював попит на недорогі подорожі. зв'язані з відпочинком. У 50-і рр. і до середини 70-х спостерігається екстенсивний ріст як владного, так і виїзного туризму (1950 р. - 25 млн. прибуттів туристів, 1970 р. - 160 млн.). У зв'язку зі збільшенням сегментів споживання туристський ринок стає усе більш диференційованим. У 80-і рр. темпи росту сповільнилися (1991 р. - 450 млн. прибуттів туристів), але залишатися стійкими при високому рівні обсягів виробництва. На розвиток міжнародного туризму в період 60-90-х рр.. XX ст. впливали наступні фактори: протистояння двох політико-економічних систем соціалістичного блоку країн і капіталістичного; економічні кризи 1974-1975 рр. 1980-1982 рр., тому що вони охопили майже одночасно всі розвинуті капіталістичні країни, у таму числі США, Японію і країни Західної Європи. Ще сильніше позначалися на розвитку міжнародного туризму погіршення міжнародних відносин і, як наслідок, військові витрати, зв'язані з гонкою озброєнь. Наприклад, колоніальні війни у В’єтнамі (Франція, 1945-1954; США, 1964-1973 рр.); англо-аргентинський конфлікт (1952 р.); шестидесятиденна війна на Близькому Сході (1967 р.), коли ізраїльські війська вторглися на територію Єгипту, Сирії, Йорданії; афганська війна (1979-1989 рр.); іракські війни проти Кувейту за розділ нафтових родовищ, трагічні події в Югославії (1998 р.) та ін. При загальносвітовому поширенні туризму як сфери обслуговування і галузі економіки рівень його розвитку в різних країнах істотно відрізнявся. Лідерами виїзного туризму стали Японія й Австралія. По в’їзному туризму лідирували країни Середземномор'я, а також Азії і Північної Африки.

Розвиток техніки і технологій виробництва в індустріально розвитих країнах сприяв підвищенню добробуту населення, збільшенню часу відпусток, що у свою чергу позитивно впливало на розвиток туризму. Характерними тенденціями туризму 80-90-х рр.. ХХ ст. стало збільшення попиту на туристські послуги серед людей середнього і нижче середнього статку. Це ще в більшому ступені диференціювало туристський ринок, привело до різноманіття туристського продукту, розрахованого на людей з різним матеріальним достатком, різними інтересами, цілями і вимогами до рівня сервісу. Разом з тим диференціація туристського ринку не виключила стандартизації й уніфікації туристського продукту, поряд з якими усе помітніше стали процеси його спеціалізації для різних сегментів споживача і диверсифікованості (розширення) набору туристських послуг, у тому числі як супутніх, так і раніше не властивих туристському ринку (наприклад, організація виставок, ярмарків, відряджень, навчання), а також пропозиція поряд з послугами супутніх товарів.

Виходячи з аналізу тенденцій розвитку туризму за період 50-90-х рр. XX ст., зробленого Всесвітньою туристською організацією, можна виділити наступні причини, що визначили основні напрямки в історії розвитку міжнародного туризму:

• 50-і рр. - період відновлення післявоєнної Європи і Південно-Східної Азії, розвитку авто- і авіатранспорту, початку систематизації збору даних по туризму у світовому масштабі;

• 70-і рр. – період сталих тенденцій до миру і стабільності в більшій частині держав, вирішення соціально-політичних конфліктів, пошуків нових форм взаємин країн соціалістичної і капіталістичної спрямованості, початку неухильного розвитку туристських контактів цих країн;

• 90-і рр.. - період високих технологій індустрії туризму, розвитку великих національних корпорацій, готельних ланцюгів і підприємств харчування в х зі сприятливою для розвитку туризму обстановкою.

Таким чином, розвитку міжнародного туризму XX ст. сприяти політичні, економічні технічні, культурологічні і соціальні фактори (як внутрішні так і інші). Інтенсивний розвиток туризму відзначався в країнах зі сприятливою внутрішньою і зовнішньою політикою, стійким економічним потенціалом, достатнім рівнем культури і соціальної підтримки громадян. Слід зазначити, що істотний позитивний вплив на ріст міжнародних туристських обмінів зробили розвиток транспорту, підвищення його комфортабельності при доступних цінах, а також розвиток засобів інформації і комунікації.