Закону України «Про молодь»

Створення демократичної держави з сучасною соціально спрямованою економікою буде ефективним лише за активної участі молоді – рушійної сили перетворення України на високорозвинену європейську демократичну державу.

Закон визначає основні поняття, мету та завдання, основні принципи і напрямки реалізації молодіжної політики в Україні, основні правові процедури та гарантії реалізації прав молоді, основи державної підтримки молоді та її участі в житті держави, участь молоді в розробці та реалізації молодіжної політики, особливості організаційних і правових засад утворення та діяльності організацій, які працюють із молоддю, основні підходи до вивчення, розробки і реалізації державної молодіжної політики на всіх рівнях та визначає заходи для її здійснення, створення умов для підтримки молоді та розвитку її потенціалу, інфраструктуру молодіжної політики та загальні засади фінансування заходів щодо її реалізації.

РОЗДІЛ І.

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

1. У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у наступному значенні:

1) молодь, молоді особи – фізичні особи віком від 6 до 28 років, базова стратегічна цінність держави і суспільства, суб’єкт соціальної й економічної політики;

2) вразливі групи молоді (вразлива молодь) – групи молодих осіб, які через вплив зовнішніх (соціальних, економічних, природних, політичних, екологічних тощо) та внутрішніх чинників (матеріальний стан, фізичні та розумові вади розвитку, спосіб життя тощо) потребують соціальної підтримки для розвитку свого потенціалу, самореалізації, участі у суспільному житті; молоді особи з особливими потребами в тому числі через фізичні, сенсорні, чи психічні обмеження, молодь, яка живе у сегрегованих або ізольованих спільнотах;

3) молодіжна політика – складова політики держави, сукупність соціальних, національних, соціокультурних ідей, принципів та моделей розвитку, спрямована на створення сприятливих умов для повноцінного становлення особистості молодої особи, її успішної інтеграції у суспільне життя, а також на її залучення до управління на місцевому, регіональному і національному рівні; ґрунтується на моделі відкритого розвитку, що спонукає молодих осіб проявляти ініціативу, самостійно визначати власні цілі та цінності, бути залученими і мати змогу визначати пріоритети та методи здійснення молодіжної політики;

4) молодіжна робота – комплекс заходів молодіжної політики, що орієнтовані на молодь, та проводяться разом із молоддю і для молоді засобами неформальної освіти у вільний для молоді час, спрямований на надання можливості молоді розвиватись самостійно; ці заходи також націлені на покращення умов особистого і соціального розвитку молодих осіб відповідно до їхніх потреб та можливостей, сприяють їх духовному та фізичному розвитку;

5) неформальне молодіжне об’єднання – середовище для розвитку та самоорганізації молоді у формі молодіжної ініціативи або руху молоді, без статусу юридичної особи, в складі якого щонайменше дві третини становлять молоді особи і метою або основним змістом праці якого є організація та проведення молодіжної роботи;

6) молодіжна організація – зареєстроване у встановленому Законом України «Про громадські об’єднання» порядку об’єднання громадян, понад 2/3 членів якого складають молоді особи чи/і діти, а в керівництві якої більше 1/2 є молоді особи;

7) організація, що працює з молоддю – громадське об’єднання чи фонд, діяльність якого включає молодіжну роботу, а статут об’єднання передбачає одне чи більше завдань діяльності, орієнтоване на молодь і для задоволення потреб молоді;

8) участь молоді – базовий підхід до молодіжної роботи, що передбачає надання права, підтримки та можливості молодій особі висловлювати свою думку щодо суспільно важливих питань, впливати на рішення, які стосуються її життя та можливих змін в діяльності організації, житті громади, держави, й долучатися до реалізації відповідних рішень та дій;

9) молодіжна рада – спілка молодіжних організацій, що діє в рамках Закону України «Про громадські об’єднання» та водночас відповідає наступним критеріям: а) мета, вказана в статуті, стосується безпосередньо молодіжної сфери, та для її досягнення більшість цілей адресовано молоді; б) не менше двох третин від загального числа фізичних осіб у структурах – членах належать до молоді;

10) молодіжна консультативна рада – партнерськиий консультативно-дорадчий орган без статусу юридичної особи, що засновується, створюється та функціонує при органах державної влади та місцевого самоврядування, до складу якого обрані або делеговані молоді особи з метою залучення до процесу прийняття рішень та захисту своїх інтересів;

11) молодіжний працівник – це повнолітня особа, яка пройшла спеціальну підготовку для роботи з молоддю і працює на добровільній основі або за офіційним працевлаштуванням (відповідно до вимог центрального органу виконавчої влади, що здійснює молодіжну роботу);

12) молодіжний центр – спеціальний заклад молодіжної роботи, через який збирається, опрацьовується і поширюється молодіжна інформація та здійснюються координуюче інформування, консультування і дослідження на місцевому рівні; молодіжний центр сприяє взаємодії державних та комунальних органів, установ, громадських об’єднань, благодійних організацій щодо реалізації молодіжної політики; такий заклад є центром організації молодіжної роботи в громаді та може бути добровільно відвіданий усіма молодими людьми; молодіжні центри можуть бути державної та комунальної або громадської форми власності, незалежно від свого статусу і підпорядкування органам місцевого самоврядування чи інститутам громадянського суспільства;

13) неформальна освіта молоді – організовані та індивідуальні освітні заходи, не передбачені системою формальної освіти, за допомогою яких молодь здобуватиме компетенції, необхідні для розвитку особистого потенціалу, активну участь у житті суспільства і ширші можливості працевлаштування; постійна освіта молоді, молодих лідерів і молодіжних працівників поза навчальними закладами різних форм власності;

14) громадянська освіта молоді – формальні і неформальні освітні заходи спрямовані на формування моделей поведінки та ціннісного ставлення у плані утвердження та захисту демократії, прав людини та універсальної культури прав людини, які реалізується через впровадження цільових навчальних програм, запровадження демократичних інструментів врядування у закладах освіти та дотримання принципів демократії та прав людини у освітніх програмах.

15) освіта молоді в галузі прав людини – виховання, підготовка, просвіта, інформування, практика та діяльність, що спрямовані на формування розуміння, розвиток ставлення і поведінки, розширення можливостей створення та захисту загальної культури прав людини в суспільстві для просування й захисту прав людини та її основних свобод;

16) національно-патріотичне виховання молоді – систематична і цілеспрямована діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, молодіжних організацій та неформальних молодіжних об’єднань для формування у молоді національно-патріотичної свідомості, почуття любові до України, готовності до виконання громадянських і конституційних обов’язків.

2. Терміни «повноліття», «сім’я», «шлюб» вживаються у значенні, наведеному у «Цивільному кодексі України» та «Сімейному кодексі України», а терміни «учні», «студент», «молодий працівник», «неформальне професійне навчання працівників», «молодий спеціаліст», «малозабезпечена сім’я», «складні життєві обставини», «закордонний українець» та «українське етнічне походження», «адміністративно-територіальна одиниця», «територіальна громада», «представницький орган місцевого самоврядування», «бюджет місцевого самоврядування (місцевий бюджет)», «центральні органи виконавчої влади», «державна цільова програма» – у значенні, наведеному в Законах України «Про середню освіту», «Про вищу освіту», «Про зайнятість населення», «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям», «Про соціальні послуги», «Про закордонних українців», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про центральні органи виконавчої влади», «Про державні цільові прогри».

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 2. Мета та завдання, цільові групи та галузі впливу молодіжної політики

1. Метою молодіжної політики є забезпечення умов необхідних для розвитку й самореалізації молоді, її формування як здорових, дбайливих та відповідальних особистостей; підготовки молоді до самостійності та професійної діяльності, та виховання активних громадян, носіїв позитивних змін в громаді та державі.

2. Основними завданнями молодіжної політики є:

1) вивчення становища молоді, збір, обробка та систематизація інформації про поточний рівень матеріального забезпечення та освіти, здоров’я, працевлаштованості, соціальної включеності та громадської активності молоді, а також вивчення цінностей, інтересів та потреб молоді з метою своєчасного інформування інституцій причетних до роботи з молоддю та формування стратегічних напрямків молодіжної політики; удосконалення нормативно-правової бази у сфері реалізації молодіжної політики;

2) розвиток молодіжної інфраструктури, розширення та ефективне використання мережі молодіжних центрів, молодіжних таборів, позашкільних установ, оздоровчо-спортивних закладів та закладів культури;

3) координація зусиль та заохочення співпраці між органами влади, а також між органами влади, молодими особами, молодіжними організаціями, та тими, хто активно працює з молоддю або досліджує молодіжну роботу; удосконалення механізму ефективного партнерства; заохочення та підтримка інститутів громадянського суспільства до вирішення цілей та завдань молодіжної політики шляхом створення відповідного державного механізму, у тому числі за рахунок прийняття органами державної влади та місцевого самоврядування відповідних програм; створення умов для залучення молоді до членства у громадських об’єднаннях;

4) гарантування й обов’язкове фінансове та організаційне забезпечення передбачених чинним законодавством пільг і прав молодих осіб, що компенсують зумовлені віком чи особливими потребами обмеження їхнього соціального статусу; створення дієвого інституту соціальних послуг для молоді і соціальної підтримки молоді; забезпечення доступу молоді до отримання соціальних благ для задоволення потреб кожної молодої особи, відповідно до її інтересів та здібностей (такий доступ передбачає як обов’язок держави та суспільства у наданні широкого спектру послуг для молоді, так і активну позицію молодих людей у їхньому свідомому виборі та використанні пропонованих прав, благ та гарантій);

5) сприяння вихованню молоді як відповідальних і активних громадян, котрі віддані демократичним цінностям, цінностям і фундаментальним правам українського народу; розвиток почуття гордості за країну через сприяння самовиховання молоді у дусі громадянського обов’язку та завдань національно-патріотичного виховання, поваги до військової служби та готовності до захисту Батьківщини, поваги до чинного законодавства та засад демократичної, правової держави; створення системи стимулів для тих молодих людей, що проявляють громадянську активність, досягають успіхів у різноманітних сферах суспільного життя;

6) сприяння активному громадянству, соціальному включенню і солідарності всіх молодих осіб; створення і забезпечення можливостей для повноцінної соціалізації молодих осіб, більш активного залучення їх у вирішення соціально-економічних, культурних, правових, екологічних та інших проблем; сприяння інтеграції молоді до європейського та світового демократичних просторів, зменшуючи при цьому чисельність української молоді серед зовнішніх трудових та інших мігрантів;

7) утвердження серед молоді поваги до культурного та історичного минулого українського народу, формування расової, національної, релігійної терпимості, розвиток дружніх відносин між представниками різних етнічних груп українського суспільства; активна протидія поширенню в молодіжному середовищі антиукраїнських явищ і антипатріотизму, а також маніпулюванню інформацією, фальсифікації історії України;

8) інформаційна, організаційна та фінансова підтримка ініціатив молоді; забезпечення рівних можливостей використання інформаційного простору, реалізації та захисту прав і законних інтересів молодих осіб; популяризація ініціативності та творчості серед молоді; допомога молодим особам у реалізації й самореалізації творчих можливостей та ініціатив; створення умов для забезпечення реалізації інших конституційних прав молоді та її громадянських обов’язків;

9) забезпечення умов для всебічного і грамонійного розвитку особистості, підготовки до самостійного життя та конкурентоспроможності молоді через забезпечення рівних умов і можливостей для отримання якісної освіти, професійного навчання, перепідготовки, працевлаштування і зайнятості молоді; надання кожній молодій особі можливостей з навчання, самовиховання, духовного і фізичного розвитку, професійної підготовки; створення умов для формування, розвитку та державної підтримки молодих підприємців; забезпечення гарантій для професійної самореалізації молоді, надання консультаційних послуг у сфері працевлаштування і зайнятості молоді;

10) підвищення рівня свідомого ставлення молоді до здорового способу життя, популяризація і підтримка розвитку фізичного виховання молоді, профілактика алкоголізму, тютюнопаління, наркоманії; створення умов та рівних можливостей для отримання якісних медичних послуг; попередження правопорушень (зокрема екстремізму та тероризму, ксенофобії та расизму), протидія розвитку насильства та асоціальних форм поведінки в молодіжному середовищі;

11) підтримка розвитку інституту сім’ї, молодих осіб, які перебувають у шлюбі між собою, стимулювання народжуваності, надання адресної соціальної допомоги молоді, що опинилась у складних життєвих обставинах; створення більш широких і рівних можливостей для всіх молодих осіб у сфері освіти і на ринку праці, зокрема для тих категорій молоді, які ніде не навчаються і не працюють;

3. Молодіжна політика поширюється на молодих осіб, які є громадянами України або закордонними українцями, а також у передбачених чинним законодавством випадках — на молодих осіб, які є особами без громадянства або іноземцями незалежно від їхнього походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, ставлення до релігії, роду і характеру занять, і здійснюється органами державної влади та місцевого самоврядування, установами, соціальними інститутами та об’єднаннями громадян.

4. Галузями впливу молодіжної політики є всі сфери діяльності держави і суспільства та які стосуються різних аспектів життя молодої особи, а також життя батьків такої особи і діяльності молодіжних організацій та організацій, що працюють із молоддю в тій частині, в якій батьки та зазначені організації впливають та/або взаємодіють із молодою особою.

5. З метою створення кращих умов для розвитку ініціатив молоді у межах їхніх громад або соціальних груп при формуванні та реалізації молодіжної політики враховуються інтереси всіх груп молоді, зокрема: молодих осіб, що обмежені у доступі до ресурсів, не мають належних можливостей у їхніх громадах, сільську молодь, молодих осіб, що не мають достойної роботи або будь-якої роботи взагалі, та тих, хто потребує покращення соціального становища.

Стаття 3. Принципи молодіжної політики

1. Молодіжна політика базується і здійснюється відповідно до таких основних принципів:

1) позитивний молодіжний розвиток – молодь розглядається не як проблема, яку треба вирішувати (чи рятувати), а як цінний потенціал, який необхідно розвивати створивши необхідні для цього умови; повага до поглядів молоді та її переконань, до честі та гідності молодих людей, їхньої індивідуальності; враховування різноманітних потреб, обставин та сподівання молоді; рівний доступ для кожної молодої особи до прав, свобод та послуг, що передбачені чинним законодавством; рівність правових гарантій без дискримінації за будь-якою ознакою; рівність молодіжних організацій, а також організацій, що працюють із молоддю, у доступі до державної підтримки їхньої діяльності;

2) субсидіарність – децентралізація молодіжної політики і самоврядування молодіжних організацій; ухвалення пов’язаних із молоддю рішень на тому рівні, на якому вони є найбільш ефективними; відмова від встановлення гарантій та пільг для молоді, які не можуть бути забезпечені з фінансового та/або організаційного погляду; самостійний вибір молоддю сфери своєї діяльності, формування її цілей, відповідальність за реалізацію цілей; дії держави і громади є допоміжними відносно дій батьків чи законних опікунів у тому, що стосується утримання та виховання дітей і підлітків, за яких вони несуть відповідальність, а також відносно свободи дій молодих людей щодо самостійного забезпечення своїх потреб, освіти чи роботи;

3) крос-секторальна взаємодія – горизонтальна співпраця державних органів та установ, а також органів та установ самоврядування при вирішенні питань, пов’язаних із молоддю та щодо розвитку молодіжної політики з метою встановлення стандартів та підтримки їхнього втілення на практиці; координація державної молодіжної політики з молодіжною політикою Європейського Союзу, Ради Європи, ООН та іншими міжнародними інституціями, які працюють із молоддю;

4) партнерська співпраця – державно-приватне і соціальне партнерство, поєднання державних, громадських інтересів, прав і свобод особистості у формуванні та реалізації молодіжної політики; спілкування та співпраця молодіжних організацій з українськими і зарубіжними молодіжними організаціями, державними органами й установами, а також органами та установами самоврядування, іншими фізичними та юридичними особами; єдність зусиль держави, всіх верств суспільства, політичних і громадських організацій, підприємств, установ, організацій та громадян у справі соціального становлення та розвитку молоді, сприяння співпраці центральних та місцевих установ і органів влади з молодіжними організаціями, зокрема шляхом створення молодіжних консультативних рад;

5) обґрунтованість щодо прав і потреб молоді – політика, що ґрунтується на соціальних правах молоді в різних сферах життя, на точній інформації про соціальне становище молодих людей у суспільстві та їхніх очікуваннь; комплексний підхід, заснований на розумінні ситуації у молодіжній сфері; наукова обґрунтованість, врахування інтересів і потреб різних груп молоді; оцінювання ситуацій та потреб молодих людей на основі представницьких соціологічних досліджень, відомчої та статистичної інформації згідно з якими обираються і застосовуються відповідні методи роботи та аналіз сприятливості й ефективності місцевих чинників впливу на молодь; будь-які заходи, що приймаються на користь молоді державою, громадами чи організаціями, мають відповідати інтересам молоді і брати до уваги специфічні потреби, що випливають з обставин життя молоді;

6) добровільна участь молоді – участь молоді в обраній сфері молодіжної роботи за власним бажанням і без будь-чийого примусу; молоді особи можуть активно сприяти зміцненню соціальних цінностей та розвитку спільноти, зокрема через різні форми волонтерської діяльності, брати участь в усіх аспектах суспільного життя; заохочення волонтерства серед молоді;

7) мобільність – гнучкий підхід, спрямований на взаємодію з молодими людьми у місцях їхнього перебування, наприклад, у молодіжному центрі або офісі; мобільна молодіжна робота включає різні форми і може становити вуличну роботу, індивідуальну допомогу або консультації, групову роботу і громадську роботу, може проходити як на відкритому повітрі, так і в приміщенні, як у приватному, так і у громадському місці; заохочення і підтримка обмінів із країнами Європи та з іншими країнами світу стосовно праці, освіти і навчання молоді;

8) відкритість, орієнтована на молодь – принцип і метод, відповідно до якого молодій особі надається можливість спілкування і саморозвитку у найбільш зручний для неї час поза домом і закладами освіти, ставлячи на перше місце розвиток особистої ініціативи молодої особи.

РОЗДІЛ ІІ.

СОЦІАЛЬНІ ПРАВА МОЛОДІ,

НАПРЯМКИ РЕАЛІЗАЦІЇ МОЛОДІЖНОЇ ПОЛІТИКИ

Стаття 4. Основні напрями реалізації молодіжної політики

1. Соціальні права молоді – група прав людини, що стосуються способу життя та співпраці молодих осіб, їхніх основних життєвих потреб та базуються на ідеях рівності й гарантованого доступу до основних соціальних і економічних благ, послуг та можливостей.

Основними напрямами молодіжної політики в Україні є:

1) культурний розвиток і мобільність молоді, молодіжні обміни;

2) освіта та інтелектуальний розвиток молоді;

3) національно-патріотичне виховання і громадянська освіта молоді;

4) здоров’я і фізичний розвиток молоді, статева освіта молоді;

5) зайнятість і працевлаштування молоді;

6) молодіжне житло і будівництво, дружнє до молоді навколишнє середовище;

7) соціальна підтримка родин і вразливої молоді;

8) боротьба із сегрегацією, соціальна інтеграція;

9) доступ до інформації, правовий захист молоді.

Стаття 5. Культурний розвиток і мобільність молоді, молодіжні обміни

1. Пріоритетами молодіжної політики у напрямку підтримки органами державної влади та місцевого самоврядування молодих осіб у сфері культури, мистецтва і туризму є:

1) визнання потенціалу культури у розвитку громадянських компетенцій молоді, соціальної згуртованості та включення до суспільних процесів; привернення уваги до цих питань в процесі розбудови місцевих громад;

2) включення молоді до процесів збереження та актуалізації культурної спадщини України, інноваційного розвитку творчої та мистецької освіти, сприяння творчій самореалізації молодих осіб;

3) забезпечення доступу молоді до культури в усіх її формах, розширення можливості для творчої діяльності, зокрема і в нових сферах;

4) забезпечення ціннісної зв’язаності культурного простору, рівних можливостей для жителів різних територій країни і представників різних соціальних груп для отримання доступу до культурних цінностей, створення умов для діалогу культур;

5) включення молодих осіб та молодіжних організацій у процес розробки заходів, спрямованих на участь молоді у культурному житті, у творчій діяльності, у доступі до знань;

6) розробка та реалізація заходів із підтримки та заохочення талановитих молодих людей у галузі культури та мистецтва; зі створення творчих майстерень, шкіл, об’єднань під художнім керівництвом видатних діячів культури і мистецтва;

7) виявлення і підтримка молодих талантів шляхом проведення конкурсів і фестивалів на місцевому, регіональному та національному рівні;

8) формування у свідомості молоді цінностей, що забезпечують успішну модернізацію суспільства (цінності відкритого суспільства), створення відповідних орієнтирів та підтримки, зміцнення ролі громад через розвиток культурних компетенцій, креативного середовища, розкриття інноваційного потенціалу особистостей;

9) доступ молодих осіб до книг і до джерел інформації, що перебувають у віданні публічних бібліотек.

2. Молоді особи, які є учнями або студентами навчальних закладів, мають право на безоплатне або пільгове користування об’єктами культури, мистецтва і туризму. Порядок надання цих пільг визначається органами місцевого самоврядування.

3. Органи державної влади і місцевого самоврядування сприяють розвитку молодіжного туризму, як внутрішнього (в межах України), так і міжнародного, молодіжним обмінам через встановлення для молодіжних груп пільг у користуванні транспортними, готельними, культурними та іншими послугами. Порядок надання зазначених пільг та джерела фінансування встановлюються Кабінетом Міністрів України та органами місцевого самоврядування.

4. Мобільність молодих осіб забезпечується за рахунок загальної доступності громадського транспорту, основними користувачами якого є молодь. Для малозабезпечених молодих людей діють спеціальні тарифи для можливості вільно користуватися транспортом. Органи місцевого самоврядування підтримують ініціативи з розвитку транспорту в сільській місцевості, направлені на надання транспортних послуг (державних чи приватних, індивідуальних або колективних) і підвищення мобільності молоді у сільській місцевості.

5. Інтеграція української молоді в міжнародну спільноту є системою заходів з реалізації молодіжної політики у сфері залучення української молоді до активної участі в міжнародному житті.

Реалізація зазначеного напрямку передбачає:

1) підтримку створення міжнародних молодіжних організацій і участі української молоді та молодіжних об’єднань у міжнародних структурах, у роботі міжнародних і міжрегіональних програм, форумів, конференцій, фестивалів тощо;

2) організацію і проведення в Україні міжнародних молодіжних заходів;

3) реалізацію програм двосторонніх молодіжних обмінів;

4) розвиток зв’язків із молодіжними організаціями закордонних українців.

6. Органи державної влади та місцевого самоврядування сприяють міжнародній молодіжній співпраці шляхом:

1) підтримки організацій, що працюють із молоддю та виступають за підвищення мобільності молодих людей (волонтерів, учнів, студентів або молодіжних працівників) через політику обмінів та розвиток зв’язків для усвідомлення себе громадянами України і частини європейської спільноти;

2) заохочення молодих людей, молодіжних організацій та організацій, що працюють із молоддю, закладів освіти до активної участі в міжнародній діяльності, у всіх видах обмінів і європейських мережах; надання їм фінансової підтримки з метою сприяння вивченню мов і міжкультурним обмінам, а також обміну досвідом;

3) залучення молодих людей та/або їхніх представників у робочі та інші органи, відповідальні за здійснення цих обмінів;

4) укладання та реалізацію у встановленому порядку міжнародних договорів про молодіжні міжнародні обміни, включення молоді в систему міжнародних програм;

5) надання допомоги організаторам і учасникам міжнародних молодіжних обмінів в отриманні інформації, розробці документів та підборі партнерів у сфері міжнародної молодіжної співпраці;

6) підтримку в організації та проведенні міжнародних молодіжних візитів, що сприяють розвитку дружніх і ділових відносин між країнами, обміну досвідом у галузі молодіжної політики, у сферах культури, освіти, науки, туризму, спорту та інших сферах;

7) підтримки різних форми міжнародної співпраці та спільних проектів, а також через участь у європейському діалозі щодо ролі молоді у процесі європейської інтеграції; поширення інформації про міжнародне фінансування у сфері молодіжної політики та інформування молодіжних організацій про такі можливості;

8) участь в організації інших заходів, що сприяють розвитку міжнародної молодіжної співпраці.

Стаття 6. Освіта та інтелектуальний розвиток молоді

1. Україна гарантує молодим особам рівне з іншими громадянами право на якісну освіту, саморозвиток, самореалізацію та успішну інтеграцію у громадянське суспільство. Порядок реалізації права молоді на освіту, державні гарантії її здобуття, визначення прав та обов’язків учасників навчально-виховного процесу регулюються законодавством про освіту, передусім Законом «Про освіту».

2. Держава, враховуючи вартість прожиткового мінімуму та виходячи з реальних можливостей бюджету, підвищує розміри стипендій та інших видів матеріального забезпечення молоді, яка отримує професійно-технічну, вищу освіту у відповідних навчальних закладах.

Для сприяння пріоритетним напрямам розвитку суспільства та з метою заохочення молоді до активної роботи у відповідних галузях держава встановлює заохочувальні стипендії та визначає інші форми підтримки молоді відповідно до законодавства.

Матеріальне забезпечення, включаючи стипендії учнів та студентів, які перебувають на повному державному забезпеченні, встановлюється на основі прожиткового мінімуму.

Порядок виплати надбавок до стипендій за успіхи у навчанні, а також підвищених стипендій для окремих категорій молоді встановлюється Кабінетом Міністрів України.

3. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також також громадські організації, інші юридичні (підприємства, банки) та фізичні особи можуть:

1) встановлювати спеціальні стипендії для найбільш здібних студентів вищих навчальних закладів і передбачати виділення коштів на їхнє стажування у провідних вітчизняних та закордонних наукових установах;

2) забезпечувати додаткову підтримку (придбання книг, одягу, їжі і т.д.) неповнолітнім молодим особам із малозабезпечених родин.

Держава заохочує успішних випускників у галузі, в якій вони працюють, і повернення в країну молодих фахівців, які навчаються або здобули освіту за кордоном.

4. Органи місцевого самоврядування можуть забезпечувати пільговий проїзд учнів, вихованців, студентів та педагогічних працівників до місця навчання і додому у порядку та розмірах, визначених органами місцевого самоврядування у межах коштів, передбачених у видатках місцевих бюджетів.

5. Молоді особи можуть одержувати пільгові довгострокові кредити для здобуття освіти у вищих навчальних закладах на території України, різних форм навчання, незалежно від форм власності, за рахунок коштів державного чи місцевих бюджетів, що передбачаються у видатках відповідних бюджетів окремим рядком.

Молоді особи, які мають одну дитину, звільняються від сплати відсотків за користування кредитом. Молодим особам, які мають двох дітей, за рахунок бюджетних коштів погашається 25 відсотків суми зобов’язань за кредитом, а молодим особам, які мають трьох і більше дітей, – 50 відсотків суми зобов’язань за кредитом.

Молоді особи, які не мають дітей, сплачують кредит із відсотковою ставкою у розмірі три відсотки річних від суми заборгованості за кредитом.

Порядок надання пільгових довгострокових кредитів для здобуття вищої освіти молодим особам та їх пільгового погашення визначає Кабінет Міністрів України.

6. Органи державної влади та місцевого самоврядування забезпечують рівний доступ молоді до якісної освіти шляхом:

1) сприяння розвитку неформального освітнього партнерства між навчальними закладами, молодіжними працівниками та молодіжними організаціями як частини освіти впродовж життя, у центрі якої перебувають потреби учнівської і студентської молоді та їхня активна участь у цьому процесі;

2) модернізації системи освіти відповідно до новітніх досягнень науки, культури, найкращих національних соціальних моделей, впровадження системи освіти впродовж життя;

3) розвитку мережі навчальних закладів різних типів;

4) розбудови освітнього простору, що базується на інноваційних засадах, і його інтеграція до європейського та світового освітнього просторів;

5) широкомасштабного запровадження інформаційних та комунікаційних технологій до системи освіти, включаючи дистанційну освіту, що забезпечують доступність та ефективність освітніх послуг, підготовку молодого покоління до життєдіяльності в інформаційному суспільстві;

6) обов’язкового здобуття повної загальної середньої освіти в обсягах, визначених законодавством;

7) професійної орієнтації кожної молодої особи та наданням безоплатної первинної професійної підготовки у системі формальної та неформальної освіти;

8) створення умов для здобування вищої освіти безоплатного та платного характеру у різних типах навчальних закладів на конкурсних засадах, шляхом індивідуального та інших форм кредитування, в т.ч. очного та дистанційного типу; створення системи залучення молодих спеціалістів для навчання в закладах вищої освіти без відриву від виробництва;

9) надання можливостей отримання професійних кваліфікацій, актуальних на ринку праці, в системі безперервної освіти; забезпечення необхідних умов для перепідготовки та підвищення кваліфікації молодих людей, які тимчасово перебувають за межами ринку праці;

10) бюджетування дій із забезпечення рівного доступу до працевлаштування та освітніх ресурсів із урахуванням гендерних та інших важливих для молоді особливостей;

11) покращення статусу, визнання ресурсів профорієнтації в рамках системи середньої освіти;

12) оновлення освітніх програм на більш актуальні для молодих людей, для їхнього працевлаштування та виконання завдань, які стоять перед молодими особами, коли вони шукають роботу на ринку праці;

13) формування духовного світу молоді, позитивної ідеології та способу життя;

14) заохочення і полегшення академічної мобільності для учнів і студентів.

7. Підтримка інтелектуального й духовного розвитку молоді через систему заходів з надання допомоги обдарованій і талановитій молоді, розвиток наукової й художньої творчості, реалізацію творчого потенціалу молодих людей.

Стаття 7. Національно-патріотичне виховання і громадянська освіта молоді

1. Національно-патріотичне виховання містить соціальні, функціональні, організаційні та інші аспекти, має високий рівень комплексності, тобто охоплює своїм впливом усі покоління і пронизує усі сторони життя – соціальну-економічну, політичну, духовну, правову, педагогічну, спирається на освіту, культуру, історію, державу, право.

Українська національно-патріотична свідомість – це сукупність україноцентричних соціальних, економічних, політичних, моральних, етичних, філософських, релігійних поглядів, норм поведінки, звичаїв і традицій, ціннісних орієнтацій та ідеалів, у яких виявляються особливості життєдіяльності української нації, її натхнення до розбудови успішної та ефективної української суверенної держави, готовність громадян до відстоювання незалежності і територіальної цілісності України, національно-демократичних цінностей

Національно-патріотичне виховання молоді є системою педагогічних і виховних заходів з формування й розвитку в молоді української національно-патріотичної свідомості та громадянськості, любові до України на зразках боротьби і праці в інтересах незалежності, територіальної цілісності й успішності української держави та консолідації української нації, активізації участі молодих осіб у житті суспільства, що передбачає:

1) сприяння збереженню української ідентичності в українців і вихідців із України за кордоном; популяризація видатних особистостей минулого і сьогодення, чиє життя пов’язане з Україною у соціально-економічній, політичній, культурній сферах;

2) розробку й реалізацію програм з національно-патріотичного виховання молодих осіб та формування активної громадянської позиції;

3) підтримку діяльності установ, громадських об’єднань, що реалізують програми національно-патріотичного виховання молоді, зокрема через сприяння діяльності пластового (скаутського) руху, військово-спортивних та європейських клубів;

4) вивчення й усунення комплексу соціально-психологічних і економічних причин виникнення сепаратистських настроїв;

5) реалізацію програм, спрямованих на.консолідацію суспільства шляхом подолання як об’єктивних, так і штучних суперечностей соціокультурного, конфесійного, етнічного, мовного, міжрегіонального та регіонального характеру на основі безумовного додержання конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина;

6) формування, розробка та впровадження державної культурної інформаційної політики, направленої на руйнацію стереотипів, а також створення за допомогою засобів масової інформації цілісного національного мовно-культурного простору, які б поширювали у суспільстві ідеї щодо національної ідентичності, знання про сучасну українську культуру і сприяли поширенню української мови;

7) відродження та підтримка розвитку діяльності традиційних українських демократичних молодіжних організацій, що заборонялись і переслідувались окупаційними режимами, зокрема радянським, передусім українського пластового (скаутського) руху, що зберігся в українських громадах діаспори та відновив свою діяльність в Україні зі здобуттям незалежності;

8) заохочення молоді до відвідування музеїв, вивчення історії і культури України, процесів державотворення українського народу, боротьби та здобуття Україною статусу незалежної, суверенної, демократичної держави;

9) роз’яснення серед молоді вимог Закону України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу», Військової присяги на вірність народові України та військових статутів, організації зустрічей із ветеранами Антитерористичної операції на сході України, відмінниками бойової підготовки Збройних Сил та інших військових формувань, відвідування військових частин, кораблів, вищих військових навчальних закладів.

Методологія національно-патріотичного виховання має створювати умови для поваги до різних форм національно-патріотичної свідомості і відданості своїй країні та сприяти відкритому обговоренню серед молоді, що у наш час означає бути патріотом в Україні.

2. Національно-патріотичне виховання ґрунтується на таких світоглядних засадах:

1) національної самобутності українського народу та популяризації української мови; досягнень українського народу, його інтелектуальних та духовних здобутків;

2) героїчної боротьби українського народу за територіальну цілісність та державний суверенітет України; відновлення традицій національно-визвольної змагань та підвищення престижу військової служби; шанобливого ставлення до жертв окупаційних режимів в Україні;

3) української самоідентифікації та ціннісних орієнтацій дітей і молоді; зміцнення якостей патріота України загальнонаціонального рівня як світоглядного чинника, спрямованого на розвиток успішної країни та забезпечення власного благополуччя в ній;

4) протидії українофобії та будь-яким антиукраїнським явищам, особливо ідеологіям, міфам і стереотипам, які заперечують самобутність українського народу і його право на державотворення, у межах етнографічних територій;

5) забезпечення інклюзивного характеру національно-патріотичного виховання (теорія та практика мають включати такі теми, як відкритість, прийняття різноманітності, вивчення різних культур і релігій, плюралізм та права людини).

3. Органи державної влади та місцевого самоврядування забезпечують у закладах освіти підтримку участі молоді в житті суспільства, навчання прав людини, неформальне навчання, навчання і підтримку участі молодих осіб у суспільному житті та у своїй місцевій громаді шляхом:

1) включення в освітні програми громадянської та політичної освіти, освіти в галузі прав людини;

2) професійного навчання викладачів і фахівців із роботи з молоддю з практичних питань участі молоді в суспільному житті;

3) створення партнерства між учителями та молодіжними працівниками для взаємної підтримки учнів у процесі освіти;

4) навчання груп однолітків, надаючи необхідні приміщення й засоби та підтримуючи обмін позитивним досвідом;

5) формування екологічної свідомості, культури та дбайливого ставлення молодих осіб до довкілля, формування та розвиток системи молодіжного екологічного туризму;

6) зосередження більшої уваги на методах співпраці (а не конкуренції) для розвитку таких комунікативних навичок, як формування команд, розвиток довіри до інших, активне слухання;

4. Навчальні заклади окрім того, що є установами, де молоді особи проводять значну частину свого життя і де вони проходять програму формальної освіти, є також місцем, у якому значною мірою формуються погляди і життєві перспективи молоді.

Органи державної влади та місцевого самоврядування, система освіти, яка відповідає за зміст освітніх програм, активно стимулюють і підтримують:

1) участь учнів і студентів у громадському житті (у тому числі в закладах освіти, через надання фінансової та іншої підтримки, зокрема приміщень для створення демократичних і самоврядних об’єднань);

2) розвиток шкільних спільнот за допомогою механізмів участі та включення учнівських виборних представників у процеси прийняття рішень у школах;

3) молодіжні організації, що створені або діють на базі відповідних навчальних закладів для спільної з викладачами та адміністрацією участі в ухваленні рішень, пов’язаних із управлінням цих закладів;

4) постійні консультації з учнівською та студентською молоддю, молодіжними організаціями щодо освітніх програм та їх розробки;

5) адаптацію програм підготовки викладачів і вчителів із метою роботи з молодими людьми шляхом включення нових змістів (соціальні питання, соціальна особистість і інтереси молодих людей) і нових підходів (міжкультурного діалогу, гендерної рівності та посередництва);

5. В умовах дедалі більш очевидного погіршення стану довкілля органам державної влади та місцевого самоврядування слід надавати фінансову підтримку освітнім проектам у школах і об’єднаннях, направлених на досягнення більш повного розуміння екологічних проблем молоддю.

Екологічні проблеми насамперед торкаються молоді, яка в майбутньому буде вимушена ліквідовувати наслідки минулих помилок, тому органи державної влади та місцевого самоврядування підтримують заходи і проекти, спрямовані на підтримку сталого розвитку й охорону довкілля, залучаючи молодих людей і їхні організації.

7. Органи державної влади та місцевого самоврядування забезпечують здійснення освіти у галузі прав людини шляхом:

1) включення освіти у галузі прав людини у навчальні програми закладів середньої, професійно-технічної, позашкільної, вищої освіти, а також у програми підготовки майбутніх фахівців у галузі освіти;

2) сприяння партнерству між закладами освіти та громадськими організаціями у напрямках розвитку демократичного спів-управління закладами освіти, здійснення заходів із освіти в галузі прав людини та підвищення участі молоді у житті місцевих громад;

3) забезпечення необхідної методичної підготовки педагогічних працівників у питаннях освіти у галузі прав людини.

8. Навчальні заклади, організовуючи навчально-виховний процес, передбачають:

1) залучення учасників навчально-виховного процесу до спільної із адміністрацією участі в ухваленні рішень, пов’язаних із діяльністю цих закладів;

2) сприяння діяльності об’єднань учасників начально-виховного процесу через надання фінансової, технічної, організаційної підтримки;

3) залучення учасників навчально-виховного процесу до планування та проведення заходів, що розкривають такі теми, як: цінності і принципи демократії, прав людини, верховенства права і їх просування;

4) сприяння рівності; повага до культурного різноманіття й забезпечення соціальної згуртованості; формування міжкультурного діалогу та солідарності між різними громадами; попередження ксенофобії, дискримінації за різними ознаками та конфліктів.

Стаття 8. Здоров’я та фізичний розвиток молоді, статева освіта молоді

1. Держава забезпечує молодим особам рівне з іншими громадянами право на охорону здоров’я, заняття фізичною культурою і спортом. Це право регулюється Законами України «Про фізичну культуру і спорт» та «Основи законодавства України про охорону здоров’я», а також Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та іншими актами чинного законодавства.

2. Підтримка молодих осіб органами державної влади та місцевого самоврядування у сфері охорони здоров’я, превентивної освіти, спорту і фізичної культури, профілактики захворювань та асоціальних явищ є системою зміцнення здоров’я молодих осіб через формування потреби в молоді в здоровому способі життя, що передбачає:

1) забезпечення здорового способу життя молоді як цілісної моделі формування і впровадження стратегії щодо створення сприятливих політичних, соціальних, економічних, законодавчих, фінансових та організаційних умов для збереження здоров'я молоді засобами освіти, охорони здоров'я, фізичної культури і спорту з урахуванням вітчизняних особливостей та міжнародного досвіду;

2) реалізацію заходів пропаганди цінностей здоров’я, здорового способу життя серед молоді в засобах масової інформації та через соціальну рекламу; виховання потреби у молодих осіб у свідомому веденні здорового способу життя та активних заняттях фізичною культурою і спортом,

3) підтримку освітніх цільових програм, що сприяють зміцненню здоров’я, формуванню здорового способу життя через забезпечення грамотності з основ здоров'я та розвитку життєвих навичок спрямованих на та залучення молоді до систематичних занять фізичною культурою і спортом, на охорону репродуктивного здоров’я молоді, збереження психічного й психологічного здоров’я молодих осіб, на профілактику вживання психоактивних речовин шляхом забезпечення вільного доступу молоді до програм превентивної освіти; підготовка вчителів та викладачів до формування здоровязбережного ставлення молоді до життя;

4) покращення системи фізичної підготовки для формування фізичної культури серед молоді у системі формальної освіти; розширення можливостей для занять фізичною культурою та спортом у системі закладів освіти; підтримка роботи тренерів, особливо у сільській місцевості;

5) розробка та реалізація заходів із розширення загальнодоступної мережі спортивних майданчиків для активного відпочинку та масових видів спорту, з підтримки діяльності дитячих оздоровчих, освітніх установ, експериментальних майданчиків, з метою впровадження інноваційних технологій та методик в області формування здорового способу життя, повноцінного дитячого, молодіжного, сімейного відпочинку, дозвілля, творчого розвитку;

6) розвиток та оснащення мережі безкоштовних і доступних спортивних майданчиків, закладів фізичної культури та спорту для молоді поза системою формальної освіти з акцентом для занять фізичною культурою і спортом молодих осіб з обмеженими можливостями, створення системи громадського контролю й інтегрованих професійно-освітніх центрів у пенітенціарних установах;

7) розвиток практики проведення масових змагань за участю молоді; популяризація видів спорту, для яких не потрібна інфраструктура; заохочення спортивних федерацій та інших громадських об’єднань, що займаються фізичною культурою та спортом, організацією дозвілля, активно залучають молодих осіб у діяльність своїх статутних органів;

8) обмеження реклами та продажу алкоголю, тютюнових виробів, порнографії, поширення засобами масової інформації медіа-продукції, що пропагує насильство, агресію, асоціальну поведінку й етичну розбещеність;

9) реалізація міжвідомчих програм і заходів статевого виховання та сексуального здоров’я, протидії вуличним криміногенним субкультурам (кампанії із популяризації здорового способу життя мають сприяти тому, щоб молодь зверталася за медичними послугами, що даватиме змогу та спонукатиме молодих людей виявляти проблеми на ранніх стадіях шляхом регулярних медобстежень і тестів на ВІЛ, інфекції, що передаються статевим шляхом);

10) реалізацію заходів профілактичної роботи з молодими особами із групи соціального ризику, попередження асоціальної поведінки серед молоді; профілактика захворювань, що передаються статевим шляхом, через запровадження універсальної освіти з питань статевої поведінки та стосунків між статями (зокрема питань насильства) у школах та поширення сучасних знань про статеву поведінку і сексуальність у контексті особистісних, соціальних та медичних аспектів освіти;

11) розробка і впровадження нових форм індивідуальної і групової профілактичної, реабілітаційної роботи з правопорушниками і молодими людьми, схильними до асоціальної поведінки;

12) проведення соціальної роботи з лідерами і членами неформальних молодіжних об’єднань та рухів, профілактична робота з молодими особами із групи соціального ризику щодо попередження негативних явищ у молодіжному середовищі; застосування неформальних, партисипативних підходів до навчання, спрямованих на розвиток навичок і зміну ставлення щодо здоров’я;

13) визначення конкретних проблем, з якими можуть зіткнутися молоді особи при бажанні займатися спортом, молодіжною роботою та іншими видами активності; реалізувати заходи гендерної і культурної політики щодо забезпечення доступу і включення молодих осіб обох статей до такої діяльності;

14) сприяння розвитку фізичної культури і спорту як способу підтримки здорового способу життя та профілактики проблем зі здоров’ям у майбутньому, всередині і за межами навчальних закладів; забезпечення повного і рівного доступу до державних спортивних послуг, залучення додаткових інвестицій для поліпшення таких послуг;

15) популяризацію здорового способу життя серед чоловіків, проведення профілактичних заходів та кампаній, спрямованих на чоловіків; поширення інформації про відповідальне батьківство та відносини між статями (при поширенні інформації щодо участі у заходах з охорони здоров’я слід зважати на стать учасників, щоб здійснювати моніторинг участі і жінок, і чоловіків).

16) сприяння розвитку системи всебічного здоров’я, харчування і статевої освіти та інформації для молодих людей для того, щоб підтримати їх у прийнятті обґрунтованих рішень.

3. Держава запроваджує систему пільг і заохочень для підприємств, що спрямовують частину свого прибутку на розвиток фізичної культури і спорту, будівництво об’єктів фізкультури і спорту, організацію відпочинку, проведення рекреаційних заходів.

4. Учні, студенти, неповнолітні мають право на безплатне та пільгове користування об’єктами фізкультури і спорту. Порядок надання цих пільг, компенсації різниці вартості послуг і квитків визначається органами місцевого самоврядування.

5. Якісна медицина для молоді гарантує розвиток здорової нації, передачу здорового генотипу майбутнім поколінням. Органи державної влади та місцевого самоврядування забезпечують реалізацію права молоді на медичне обслуговування, створення ефективної моделі молодіжної медицини, що не лише опікується найважливішими проблемами здоров’я молоді, а й акцентує на профілактиці та попередженні можливих негативних явищ шляхом:

1) розробки стратегій в галузі охорони здоров’я з урахуванням потреб молодих людей, за участю молоді та молодіжних працівників безпосередньо в розробці та процесах прийняття рішень; розвитку волонтерської діяльності у сфері охорони здоров’я, де молоді особи виступають лідерами та активними учасниками;

2) розробки та реалізації цілісної національної та місцевих програм медичного обслуговування молоді, що базуються на концепції молодіжної медицини з акцентом на проблеми ВІЛ/СНІДУ, алкогольної, тютюнової та наркотичної залежності тощо; підвищення рівня матеріально-технічної бази медичних інституцій молодіжного спрямування, надання молоді безоплатних медичних послуг первинного характеру; просування заходів соціальної реінтеграції молодих людей, які мають залежність від тютюнопаління, алкогольних напоїв, вживання психотропних та наркотичних речовин;

3) розробки та реалізації місцевих програм у галузі охорони здоров’я та молодіжних кризових консультаційних послуг у рамках освітніх, роз’яснювальних програм та програм підтримки здорового та відповідального способу життя на такі теми, як вживання психотропних речовин, наркоманія, статеве і репродуктивне здоров’я, рання, незапланована або кризова вагітність, психічне здоров’я, спорт, харчування, сім’я і робота, перспективи і загальний добробут, за допомогою роботи молодіжних та соціальних працівників, молодіжних організацій, громадської освіти та установ громади;

4) створення програм заохочення медичних працівників, медсестер і працівників охорони здоров’я до підвищення своєї компетентності в таких сферах, як міжкультурні аспекти у професійних відносинах між пацієнтом та медичним працівником, гендерна чутливість, небажання обговорювати медичні проблеми, дружні до молоді підходи з охорони здоров’я тощо, за допомогою різних заходів (зокрема освіти впродовж життя, обміну практиками і досвідом з іншими фахівцями, які працюють у неблагополучних районах, і т.д.);

5) полегшення доступу молоді до якісної медичної допомоги через дружні до молоді організації охорони здоров’я та соціальні служби, через пункти медичної інформації завдяки зручним для молоді засобам зв’язку (Інтернет, соціальні мережі), а також через обладнання мобільних медичних пунктів у сільській місцевості (які дозволяють пройти тестування анонімно) та ініціатив щодо заохочення фахівців працювати у сільській місцевості;

6) забезпечення безкоштовної медичної допомоги молодим людям, які мають акредитовану або затверджену відповідно до закону форму навчання, та для молодих людей, які страждають хронічними захворюваннями;

7) спеціальної уваги до потреб здоров’я особливо вразливих груп молодих осіб, які мають незадовільне психічне здоров’я, молодих осіб з обмеженими можливостями, молодих осіб із ВІЛ тощо;

8) усунення культурних, поведінкових та інших бар’єрів, які перешкоджають доступу молоді до якісної системи охорони здоров’я, зокрема мовних бар’єрів між пацієнтами і медичними працівниками, у разі необхідності – за допомогою відповідних заходів (за допомогою надання перекладача, культурної медіації і т.д.);

9) запровадження інституційних механізмів спільних консультацій із молодіжними організаціями та всіма соціальними і професійними групами, пов’язаними з соціальним забезпеченням і зміцненням здоров’я молоді, з метою сприяння появі і реалізації ініційованих молоддю проектів, що відповідають концепції загального зміцнення здоров’я та динаміці громадського життя;

10) запровадження, розробки і просування спільно з представниками молодіжних організацій і системою охорони здоров’я місцевої інформаційної політики і консультативних служб для молоді, яка страждає від шкідливих звичок, а також спеціальну політику підготовки соціальних працівників, волонтерів і керівників організацій, що займаються стратегією профілактики і реабілітації таких молодих людей;

11) активізації інформаційних кампаній і профілактичних заходів щодо захворювань, які передаються статевим шляхом, залучення до розробки і проведення цих інформаційних програм молодих осіб, представників місцевих молодіжних організацій і системи охорони здоров’я;

12) комбінованої профілактики ВІЛ/СНІДу, в рамках якої надається інформація, розвиваються навички та забезпечується доступ до засобів контрацепції, стерильного ін’єкційного обладнання, а також до анонімного безкоштовного тестування, зокрема у мобільних пунктах;

13) використання різноманітних моделей профілактики, поширення найкращих практик в усіх регіонах та серед усіх установ.

6. Органи виконавчої влади в галузі охорони здоров’я, органи місцевого самоврядування в межах їхньої компетенції, заклади охорони здоров’я разом із підприємствами, установами та організаціями забезпечують проведення щорічного медичного обстеження всіх молодих осіб і неповнолітніх у порядку, визначеному законодавством.

7. Органи державної влади та місцевого самоврядування забезпечують розвиток мережі спеціалізованих центрів лікування і реабілітації наркотичної, алкогольної та інших видів залежності, які надають молоді необхідну безоплатну допомогу, розробляють і реалізують програми та заходи щодо профілактики серед молоді соціально небезпечних захворювань.

8. Підприємства, установи та організації можуть за клопотанням молодих осіб або їхніх представників повністю або частково оплачувати надання медичної допомоги у платних лікувальних закладах країни чи за кордоном.

9. Органи виконавчої влади та місцевого самоврядування розробляють і рекомендують, а загальноосвітні, професійно-технічні та вищі навчальні заклади включають до своїх програм курс фізичної культури, а також організують секції для занять окремими видами спорту.

10. Органи державної влади і місцевого самоврядування спільно з батьками, школами і громадськими організаціями, що працюють у сфері статевого виховання молоді, розвивають та підтримують:

1) недирективне статеве виховання в школах;

2) організації і служби, що надають інформацію про взаємостосунки, форми статевого життя з метою репродукції та планування сім’ї;

3) роботу з групами однолітків у цій галузі.

Молоді особи залучаються до планування, практичної роботи й оцінки інформації, а також до роботи інших орієнтованих на молодь служб такого роду.

Стаття 9. Зайнятість і працевлаштування молоді

1. Держава гарантує працездатній молоді рівне з іншими громадянами право на працю.

2. Політика працевлаштування та зайнятості молоді здійснюється органами державної влади та місцевого самоврядування в рамках цього Закону, Закону України «Про зайнятість населення», який регламентує стажування студентів із внесенням відповідного запису до трудової книжки, відносить молодь до категорій громадян із додатковими гарантіями у сприянні працевлаштуванню на підставі обов’язкової квоти для підприємств, установ та організацій, а також Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», відповідно до якого молоді особи мають право на забезпечення та соціальні послуги, сприяння у працевлаштуванні на перше робоче місце у разі їхньої реєстрації в установленому порядку як безробітних.

Особливості праці неповнолітніх, зокрема тривалість праці і вік, з якого можна здійснювати таку працю, встановлюються Кодексом законів про працю України.

3. Органи державної влади та місцевого самоврядування сприяють працевлаштуванню, стабільній та безпечній зайнятості молоді шляхом:

1) створення системи аналізу та прогнозу попиту на професії на ринках праці та створення відповідної ринковим потребам системи освіти та працевлаштування, оприлюднення результатів цього аналізу; врахування при розробці стратегій і політики в галузі зайнятості специфічних бар’єрів на початку трудової діяльності, з якими стикаються молоді особи; адаптації навчальних програм, професійної підготовки таким чином, щоб вони були пов’язані з можливістю працевлаштування;

2) забезпечення, створення та функціонування системи консультацій щодо вибору професійної кар’єри для молодих осіб; забезпечення учнів та студентів належною професійною орієнтацією, проведення професійної орієнтації економічно активної молоді, яка є безробітною та професійно невизначеною, а також для тих, хто не знайшов роботу за раніше здобутим фахом протягом дванадцяти календарних місяців після закінчення професійно-технічного чи вищого навчального закладу;

3) удосконалення існуючих та розробки нових підходів до молодіжної інформації та профорієнтації, враховуючи специфічні бар’єри, з якими стикаються молоді особи в процесі професійного навчання, стажування та зайнятості в майбутньому; забезпечення належних умов для професійної інтеграції молодих людей з обмеженими фізичними можливостями; сприяння недискримінаційній політиці щодо забезпечення робочими місцями молодих жінок, з пріоритетом для молодих мам;

4) розробки та впровадження системи отримання молоддю навичок із пошуку першого робочого місця, організації стажування на робочих місцях для молоді, що навчається, сприяння адаптації молоді у трудових колективах, розробка та реалізація програм сприяння соціальної адаптації та підвищення конкурентоспроможності молоді на ринку праці;

5) створення якісної моделі стажування учнів і студентів для забезпечення опанування професії та отримання цінних навичок; проведення моніторингу переходу від стажування до працевлаштування й оцінки, наскільки стажування є доступним для вразливої молоді;

6) визнання досвіду, накопиченого в рамках неформальної освіти та громадської роботи, рівним досвіду роботи на ринку праці, що вимагатиме обміну передовим досвідом між відповідними соціальними верстами (система освіти і навчальні заклади, роботодавці та їх об’єднання, молодіжні організації, кадрові агенції для молоді і молодіжні працівники тощо);

7) спрощення пошуку роботи молодими особами на основі можливостей для навчання в державному і приватному секторах для молоді, зокрема у рамках партнерських відносин між відповідними соціальними партнерами; сприяння соціальному партнерству між владою та бізнесом для забезпечення зайнятості молоді, залучення роботодавців до розробки та впровадження системи життєздатного входження на ринок праці для молодих осіб, мотивування щодо прийняття на роботу молодих спеціалістів, наставництва;

8) всебічного сприяння першому працевлаштуванню молоді після закінчення або припинення навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах, завершення професійної підготовки і перепідготовки, а також після звільнення зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби;

9) заохочення відповідальних органів (місцевих органів влади, освітніх закладів тощо) для партнерської роботи з іншими соціальними верствами (місцевими підприємствами, великими компаніями, профспілками, торгово-промисловими палатами) з метою розробки програм отримання робочого досвіду для молодих людей;

10) пропонування стимулів відповідними податковими пільгами та іншими формами фінансової підтримки для залучення представників приватного сектору, особливо місцевих підприємств, щоб забезпечити якісну зайнятість; полегшення доступу молодих осіб до ринку праці, стимулюючи фізичних або юридичних осіб, які надають пріоритет молодим співробітникам, відповідно до чинного законодавства;

11) реалізація спеціальних програм працевлаштування вразливих груп молоді, які потребують соціального захисту та мають труднощі в пошуку роботи, забезпечення фінансової підтримки заходів щодо створення робочих місць для молоді, насамперед для осіб, які не досягли віку 21 року та особливо потребують соціального захисту і зазнають труднощів у пошуку роботи (діти-інваліди, діти-сироти, діти, які залишилися без піклування батьків), молодих осіб із числа колишніх військовослужбовців – ветеранів бойових дій, а також молоді, яка проживає в сільській та гірській місцевості;

12) розробка спільно з представниками молоді (включаючи тих, хто не має роботи або може її втратити), місцевими роботодавцями, профспілками, органами освіти, професійної підготовки і службами зайнятості, а також молодіжними організаціями, політики і програм, направлених на усунення причин безробіття серед молоді і розширення можливостей працевлаштування молодих осіб; охоплення програмами перекваліфікації та повернення на ринок праці безробітних, які не зареєстровані у центрах зайнятості;

13) сприяють створенню та підтримці місцевих спеціалізованих центрів та організацій (агентства, біржі праці, бюро, бізнес-інкубатори та інші), що здійснюють діяльність для забезпечення зайнятості і працевлаштування молоді, її професійної орієнтації, професійної підготовки та перепідготовки, надання спеціалізованої допомоги і підтримки молодим безробітним у пошуку цікавої і стабільної роботи; молоді безробітні мають право брати участь в управлінні цими центрами; проводять оцінку послуг центрів зайнятості з профорієнтації та надання інших видів підтримки, налагоджують дієву систему обміну найкращим досвідом між усіма службами та центрами України;

14) створення стимулів для державних і приватних організацій щодо реалізації заходів для боротьби з проблемами молодих осіб, які перебувають у шлюбі між собою, під час гармонізації прац