Стафілококові отруєння.

Лабораторна робота №4

 

Тема. Знайомство з найпоширенішими патогенними ентеробактеріями та захворюваннями, які вони спричиняють

 

Мета роботи. Ознайомитися з найбільшпоширеними мікроорганізмами, які спричиняють захворювання у людей через контамінацію харчових продуктів.

Завдання

1. Розглянути препарати патогенних ентеробактерій зафарбованих за Грамомо і перемалювати їх у протокол.

2. Вивичити їх джерела та хвороби, які вони спричиняють.

3. Взяти змиви з носоглотки у студентів і перевірити наявність носійства золотистого стафілокока.

 

Теоретична основа. Родина Enterobacteriaceae (іноді перекладається як Ентеробактерії) включає відомі патогени, такі як Salmonella spp., Escherichia coli (кишкова паличка), Yersinia pestis (паличка чуми) і т. д. За формою представники родини – паличкоподібні, довжиною 1-5 мікрон. Як і інші протеобактерії (Proteobacteria), вони грамнегативні.

Представники цієї родини – це факультативні анаероби, здатні зброджувати глюкозу з утворенням молочної кислоти та інших кінцевих продуктів. Більшість має джгутики, що використовуються для пересування. Не утворюють спор.

Велика кількіст представників цієї родини є частиною нормальної мікрофлори кишечнику і можуть бути знайдені в кишечниках людей та багатьох інших тварин, паразитують на різних рослинах.

Родина Enterobacteriaceae включає 12 родів: Escherichia, Edwardisiella, Citrobacter, Salmonella, Shigella, Klebsiella, Enterobacter, Hafnia, Serratіa, Proteus, Erwіnіa, Yersinia.

Група тифозно-паратифозних бактерій (Salmonella spр.)

Сальмонела – це рід грамнегативних бактерій, що викликають черевний тиф, паратиф і харчові отруєння. Види Salmonella spр. рухаються за допомогою джгутиків і виробляють сірководень. Рід Salmonella був названий на ім'я Даніеля Ельмера Сальмона, американського ветеринара і патолога, який разом із своїм другом Теобальдом Смітом, виділив цю бактерію від свиней в 1885 році.

Джерелом інфекції можуть бути тварини, птахи, люди, хворі на сальмонельоз або здорові бактеріоносії; найчастіше велика рогата худоба, свині, свійська водоплавна птиця, кури, у кишках яких з великою постійністю містяться різні серовари сальмонел. Нерідко інфікуються яйця птахів. Тварини можуть виділяти збудника з сечею, калом, молоком, слиною, носовим слизом. Сальмонельоз також може передаватися через плазунів, наприклад ігуан, черепах, домашніх гризунів.

 

Рис. 1 Паличкоподібні бактерії роду Salmonella typhimurium, які рухаються використовуючи ниткоподібні ворсинки (взято із вікпендії).

Бактеріоносійство може тривати багато місяців і навіть років. Механічним переносником сальмонел можуть бути мухи. Серед людей найбільшу небезпеку становлять хворі з легкими та стертими формами сальмонельозу. Зараження відбувається аліментарним і контактно-побутовим шляхами. У 96-98 % випадків воно пов'язане із споживанням інфікованої їжі. В харчових продуктах, особливо в напівфабрикатах, сальмонели не лише зберігаються, але й швидко розмножуються. Контактно-побутовий шлях зараження спостерігається переважно серед дітей раннього віку, осіб похилого і старечого віку та дуже ослаблених.

Деякі штами сальмонел можуть формувати біоплівки. Біоплівка – це жива сукупність одного або декількох видів чи родів бактерій, прикріплених до біогенної чи абіогенної поверхні та оточені полісахаридним матриксом. Матрикс – це суміш екзополісахаридів, білків, нуклеїнових кислот та інших неорганічних речовин, який захищає бактерії від факторів навколишнього середовища.

Таксономія роду Salmonella дуже складна. Станом на грудень 2005 року були відомі два види в межах роду: S. bongori (раніше підвид V) і S. enterica (раніше S. choleraesuis), останній вид розділений на шість підвидів:

I – enterica

II – salamae

III a – arizonae

III b – diarizonae

IV – houtenae

V – не використовується (призначений для S. bongori)

VI – indica

В межах обох видів також чимало (понад 2500) сероварів, знайдених в різних умовах навколишнього середовища і асоційованих з різними захворюваннями. Найбільше захворювань людини (>99,5 %) спричиняється підвидами S. enterica. Для простоти, в медичній практиці рекомендовано називати серовари, опускаючи видову назву, наприклад: Salmonella Typhi замість формально правильної таксономічної назви Salmonella enterica subspecies enterica serovar Typhi.

Штами Salmonella зазвичай класифікаються за сероварами згідно з класифікацією Кауфмана-Вайта. Найбільша різниця полягає в наявності соматичного O-антигена, потім джгутикового H-антигена. H-антигени також поділяються на фазу 1 і фазу 2. Обидві фази H-антигенів потрібні для повної ідентифікації штама, проте на практиці ці дослідження не проводяться при клінічних дослідженнях.

Крім сероварів, що викликають черевний тиф та паратиф, сальмонельоз не є інфекцією крові, як це часто вважається.

Штами, які не визначені за допомогою цих антигенів відсилаються до центральних лаболаторій для подальшої ідентифікації. Хворботворні штами роду Salmonella зараз майже виключно відносять до виду Salmonella enterica. Salmonella Typhi, один з сероварів виду, викликає черевний тиф. Інші серовари можуть бути збудниками харчових отруєнь, особливо викликані м'ясом тварин, споживанням сирих яєць, та інших продуктів, що не споживають відразу після приготування, або пройшли недостатню термічну обробку.

Сьогодні тривале використання антибіотиків при вирощувані птиці і тварин на м'ясо, а також безсистемне використання антимікробних препаратів при лікуванні людей і тварин, спричинило до виникнення штамів, резистентних до антибіотиків.

Дизентерія (грец. dysentería, от dys... – приставка, що означає скрут, порушення, та грец. énteron – кишка) – гостре інфекційне захворювання людини та тварин, спричинене різними видами шигел. Інфекційне захворювання, що перебігає з явищами інтоксикації і переважним ураженням дистального відділу товстої кишки.

У медицині також використовується термін Шигельоз, під яким розуміються усі інфекційні захворювання, що спричиняються бактеріями роду Shigella, зокрема: Shigella sonnei, Shigella flexneri, Shigella boydii, Shigella dysenteriae. Зустрічаються переважно у людини та вищих приматів. Збудник хвороби часто виявляють у воді, забрудненій людським калом, і передається фекально-оральним шляхом. Звичайний спосіб передачі безпосередньо від людини до людини – піднесення руки до рота в обстановці поганої гігієни серед дітей.

Бактеріальна дизентерія поширена по всьому світу і близько 120 мільйонів випадків даного захворювання виявляють протягом року, переважна більшість з яких препадає на країни, що розвиваються (хворіють там в основному діти у віці до 5 років). За деякими оцінками, близько 1,1 млн. чоловік, вмирають від інфекції Shigella кожен рік, причому 60% смертей припадає на дітей до 5 років. Крім того, щорічно повідомляється про близько 500 тис. випадків захворювання на дизентерію серед військовослужбовців і мандрівників з промислово розвинених країн.

Дизентерія спричиняється різними представниками групи дизентерійних бактерій, найбільше значення мають види Флекснера Зонне - палочки, що мешкають у хворого дизентерією в складках (іноді занурюються в клітини) слизової оболонки нижнього відділення товстої, сигмоподібної та прямої кишок. Збудник Д. виділяється у зовнішнє середовище з випорожненнями хворого. У зовнішньому середовищі дизентерійні бактерії можуть довгий час зберігати свою життєздатність, особливо у воді, молоці, різноманітних харчових продуктах (куди вони потрапляють з рук хворого). Активну роль у розповсюдженні Д., відіграють мухи. Розповсюдженню Д. сприяють недостатня санітарна культура населення та порушення правил гігієни.

Збудник хвороби оселяється у слизовій оболонці нижнього відділу товстої кишки. Під впливом продуктів життєдіяльності дизентерійних бактерій розвиваються запальні зміни нижньої ділянки слизової оболонки прямої та сигмоподібної кишки катарального або катарально-геморагічного характеру, іноді з утворенням ерозій та виразок. М'язова стінка сигмоподібної кишки приходить у стан стійкого спазму. Ендотоксини дизентерійних бактерій циркулюють у крові та викликають ураження серцево-судинної та нервової системи.

Інкубаційний період 2-3 дні. Хвороба починається гостро, з загального нездужання, відчуття застуди, слабкості, втрати апетиту. Температура тіла упродовж 6-7 годин підвищується до 38,5 -39,5 °C, з'являється нерізкий біль у лівій підвздошній ділянці, при дизентерії Зонне можлива блювота. З перших же годин захворювання з'являються рідкі випорожнення; спочатку вони складають тільки калові маси, через 12-20 год у них стає помітним слиз, а у частині випадків і кров у вигляді прожилків у слизу та у вигляді згустків. Стул частий - до 10-12 разів на добу протягом перших 2-3 днів хвороби; у пізніші строки захворювання з прямої кишки хворого може виділятися невелика грудка слизу з прожилками крові.

Лихоманковий період триває 2-4 дні, потім температура нормалізується, стул стає рідшим (2-3 рази на добу), з випорожнень зникає слиз та кров; пізніше зникає спазма сигмоподібної кишки. До 6-7-го дня хвороби настає період одужання; в деяких хворих нестійкий, часом напіврідкий стул може відмічатися до 10-12-го дня хвороби.

У деяких випадках дизентерія Зонне протікає у гастроентероколітичній формі. Хвороба починається бурхливо, швидко підвищується температура, з'являється біль по всьому животі, нудота, багаторазова блювота, профузний пронос; стул водянистий. Перебіг цієї форми хвороби зазвичай нетривалий. Нерідко її помилково приймають за харчову токсикоінфекцію.

При пізньо розпочатому лікуванні, супроводжуючих захворюваннях шлунково-кишкового тракту гостра дизентерія відразу або після тимчасового (3-5 дні) поліпшення переходить у затяжну форму, яка характеризується зміною загострень з повторним виділенням напіврідких або рідких випорожнень, що містять слиз та кров. При цій формі хвороба триває до 2-3-ох місяців.

У 1,5-2% випадків у хворих гострою дизентерією розвивається хронічна дизентерія, що характеризується тривалими періодами загострень (по 1,5-2 міс.) та такими ж тривалими світлими проміжками уявного здоров'я; загальна тривалість хронічно дизентерії може досягати 3-4 роки. Кожне загострення її супроводжується болем у лівій підвздошній ділянці, виділенням від 2 до 4-5 разів на добу рідких випорожнень зі слизом та кров'ю, іноді з домішками гною, часто зі значним схудненням хворого.

Розвитку хронічної дизентерії сприяють неправильне або недостатнє лікування, супутні захворювання кишечника (в тому числі гельмінтози), недотримання дієти, інтоксикація (куріння, вживання алкоголю).

В дітей при гострій дизентерії часто зустрічаються важкі форми хвороби, виражене зневоднення організму, інтоксикація, схуднення, доволі рясне виділення слизу у випорожненнях; діти більш схильні до розвитку затяжних та хронічних форм хвороби, ніж дорослі.

Кишкова паличка (Escherichia coli, зазвичай скорочують до E. coli, від лат. coli — «кишкова») — відкрита німецьким педіатром і мікробіологом Теодором Ешеріхом (нім. Theodor Escherich) — один з головних видів бактерій, що живуть в нижньому кишечнику ссавців, загалом відомих як флора кишечника. Деякі зразки також були знайдені на краю гарячих джерел. Кілька сотень штамів бактерій виду E. coli можуть спричиняти хворобу у людей. Виявлення цих видів на поверхні водойм – свідчить про забруднення води фекаліями. E.coli – найпоширеніша бактерія, яку використовують у лабораторних дослідженнях як модельний організм для вивчення всіх родів бактерій даної родини.

Рис. 2 Низько-температурний електронний мікрознімок кластера бактерії E. coli, збільшеного у 10 000 разів. Кожна клітина – це кишкова паличка (взято із вікпендії).

 

Одна людина виділяє за день, разом із фекаліями від 100 млрд. до 10 трлн клітин E.coli. Всі різні види фекальних (coli) бактерій, і всі пов'язані з ними бактерії, що живуть у ґрунті та гниючих рослинах, наприклад, Aerogenes enterobacter, групуються під назвою коліподібних (coliform). Всі представники коліподібних бактерій аеробні або факультативно анаеробні, не формуючі спор, грамнегативні, паличкоподібні бактерії, що ферментують лактозу з виділенням газу в межах 48 годин при температурі 35 °C. Клітини E. coli 1-2 µм завдовжки і 0.1-0.5 µм в діаметрі.

Як більшість грамнегативних бактерій, E.coli не формують спори. Тому, обробка, яка вбиває всі активні бактерії, наприклад пастеризація або кип'ятіння, ефективні для знищення цих бактерій. В результаті адаптації до кишечників ссавців, E.coli краще всього ростуть при температурах характерних до температури тіла цих тварин, а не температурах ґрунтів та інших природних середовищ. Штам – це сукупність особин всередині виду, яка має властивості, відмінні від властивостей інших особин. Часто такі відмінності можуть бути виявлені тільки на молекулярному рівні, проте, мають ефект на фізіологію бактерії або життєвий цикл. Різні штами E. coli часто специфічні до певних господарів, що робить можливим визначення джерела фекального зараження в зразках. Наприклад, якщо відомо, які штами E. coli представлені в зразку води, можна визначити джерело зараження, наприклад, людина, інший ссавець чи птах.

Нові штами E. coli з'являються в результаті мутацій та горизонтального переносу генів. Вірулентіші штами, наприклад, O157:H7 викликають важкі захворювання і навіть призводять до смерті у літніх людей, маленьких дітей та осіб з ослабленим імунітетом.

Рід Vibrio. Представники цього сімейства – вигнуті палички, рухливі, температурний оптимум для більшості видів 37°С. Деякі види патогенні для безхребетних і ссавців.

У рід Vibrio включені прямі і вигнуті палички, рухливість обумовлена одним чи декількома жгутиками. Вібріони поширені в прісних і солоних водоймах. Патогенні для тварин і людини. Типовий вид – V. cholerae.

Vibrio cholerae — збудник холери людини.

Збудниками холери є: біовар класичного холерного вібріона, описаного вперше в 1854 р. Ф. Паціні та докладно дослідженого Р. Кохом у 1883 р., і біовар холерного вібріона Ель-Тор, виділеного з трупів прочан на карантинній станції Ель-Тор у Єгипті (1906 р.). Ці два біовара є збудниками холери в людини. Існує ще 2 біовара: V.cholerae proteus — викликає понос у птахів, у людей — гастроентерит, і V.cholerae albensis — виявлений у воді, випорожненнях і жовчі людини.

Холерний вібріон – це вигнута паличка, у вигляді коми, має один жгутик, спор і капсул не утворюють. Під впливом різних факторів вібріони піддаються мінливості. Типові форми звичайно виділяють з патологічного матеріалу. Рухливість бактерій визначають методом висячої чи роздавленої краплі.

Холерний вібріон – швидкоростучий мікроорганізм, на пептонній воді, уже через 8 год після посіву помітний ріст культури неозброєним оком.

На твердих середовищах вібріон утворює невеликі круглі, блакитнуваті в минаючому світлі колонії. Колонії маслянисті по консистенції, легко знімаються петлею. На скошеному агарі холерний вібріон утворює жовтуватий наліт. На рідких середовищах утворює рівномірне помутніння з ніжною плівкою на поверхні. При вирощуванні холерних вібріонів використовують живильні середовища з рH – 8,3-9,0 од.

Ферментативні властивості — зброджують цукор з утворенням кислоти (глюкозу, лактозу, мальтозу, сахарозу, маннозу, манніт); розріджують згорнуту сироватку, желатин, утворюють індол, аміак, молоко згортають постійно. Гемолітична активність і гемагтлютинуючі властивості є нестабільними ознаками і враховуються як другорядні дані в ідентифікації мікробів роду Vibrio.

Клітини холерного вібріону дуже стійкі до низьких температур, у воді зберігаються до 5 діб, у ґрунті – до 2 місяців, у випорожненнях до 5 місяців. Холерний вібріон Ель-Тор має більшу стійкість у навколишньому середовищі, ніж класичний холерний вібріон.

При дії сонячного світла холерні вібріони гинуть через кілька годин. При кип'ятінні гинуть відразу. Також, чуттєві до дезрозчинів, особливо до кислот (внутрішнє середовище шлунка людини є гарним захисним бар'єром проти холерного вібріона).

Холера – це гостра кишкова інфекція. Вібріони передаються від хворих і носіїв через їжу, воду, мух і брудні руки, що характерно для всіх кишкових інфекцій. Оскільки існують приховані форми перебігу хвороби, виділення збудника в навколишнє середовище обумовлює його постійну циркуляцію.

Найбільш схильні до холери особи, які проживають у несприятливих умовах (відсутність питної води) і не дотримують правил особистої гігієни. Найчастіше спалах захворюваності відзначають у літньо-осінній сезон.

Мікроби проникають через рот у тонкий кишечник. Кисле середовище шлунка згубно діє на холерного вібріона, але в ряді випадків цей бар'єр порушується внаслідок дії різних факторів, що нейтралізують чи знижують бактерицидні властивості шлункового соку. Невелика частина все-таки досягає тонкої кишки, де лужне середовище є сприятливим для розмноження збудників. Жгутики холерних вібріонів забезпечують колонізацію збудників в організмі. Холерний вібріон виробляє токсини: ендотоксин і екзотоксин. Ендотоксин не грає істотної ролі в розвитку хвороби. Під дією екзотоксина (холерогена) у просвіт кишки виділяється ізотонічна рідина. За добу при різних формах захворювання може виділятися 10-20-30 літрів рідини, що назад не всмоктується, що приводить до зневоднювання організму.

Інкубаційний період холери від декількох годин до 2–3 діб. У більшості інфікованих захворювань протікає безсимптомно або можлива легка діарея. Важкі форми захворювання можуть спричинити смерть хворого.

Профілактика холери спрямована на виконання санітарно-гігієнічних вимог і проведення карантинних заходів. Для специфічної профілактики застосовують холерну убиту вакцину і холерну комбіновану вакцину.

Стафілококові отруєння.

Роль стафілококів у виникненні харчових отруєнь вперше визначив П. Н. Лащенков (1901). Він виділив стафілококи з тортів з кремом, які послужили причиною захворювання людей.

Рис. 3. Електронна мікрофотографія клітин метіцилін-стійкого золотистого стафілокока (взято із вікпендії).

 

Серед великої групи стафілококів розрізняють патогенні і непатогенні.

Патогенні стафілококи з роду Staphylococcus викликають запальні процеси шкіри, підшкірної клітковини, носоглотки (ангіни, риніти, катари верхніх дихальних шляхів та ін.) Деякі типи патогенних стафілококів при попаданні на харчові продукти можуть виробляти ентеротоксин, який викликає харчове отруєння. В даний час встановлено шість серологічних типів стафілококових ентеротоксин, що позначаються буквами А, В, С, D, Е, F. Більшість цих бактерій утворює золотистий пігмент і відносяться до виду S. aureus.

Стафілококи відносяться до бесспорових, факультативних анаеробів. Оптимальне розмноження їх відбувається при температурі 25-37 ºС. Однак вони можуть розмножуватися і при температурі 20-22 ºС, при температурі 10 ºС зростання їх сповільнюється, а при 4-6 ºС – припиняється. Стафілококи стійкі до впливів факторів зовнішнього середовища. Вони можуть витримувати температуру 70 ºС більше години, при 80 ºС гинуть через 20-30 хв; при цій же температурі у вологому середовищі стафілококи гинуть через 1-3 хв. Окремі штами переносять нагрівання до 100 ºС протягом півгодини (Г.А. Носкова). У заморожених харчових продуктах вони зберігають життєздатність протягом кількох місяців. При звичайній температурі зберігання харчових продуктів вони залишаються життєздатними більше 4 міс. Стафілококи добре переносять високу концентрацію цукру та кухонної солі; розвиток стафілококів затримується при концентраціях цукру у водній фазі більше 60 %, кухонної солі – більше 12 %. Стафілококи чутливі до кислого середовища. Так, за активної кислотності (рН 4,5 і нижче) розмноження їх припиняється. За сприятливих умов можливий інтенсивний розвиток стафілококів і їх токсиноутворення в самих різних продуктах (молочні, м'ясні, рибні, овочеві).

Найбільш сприятливим середовищем для розвитку стафілококів є молоко. Це підтверджується частотою виникнення інтоксикацій, викликаних молоком і продуктами його переробки. При температурі 35-37 ºС ентеротоксин утворюється в молоці через 5-12 годин, а при кімнатній температурі зберігання (18-20 ºС) – через 8-18 год Нерідко причиною інтоксикації є сир і сирні вироби, виготовлені з не пастеризованого молока, сичужні сири, сметана, молода бринза. Особливо сприятливе середовище для розмноження стафілококів і утворення ентеротоксину – це кондитерські вироби із заварним кремом, який містить багато вологи, крохмалю і у відносно невеликих концентраціях цукор. М'ясо та м'ясопродукти є хорошим середовищем для розвитку стафілококів та накопичення ентеротоксину. Зараження м'яса стафілококами може відбутися за життя тварин в результаті перенесених ними запальних захворювань. Стафілококові харчові отруєння можуть виникати при вживанні рибних продуктів. Смак і запах консервів, контамінованих стафілококом, не змінюються, бомбаж не спостерігається. Можливо інтенсивне продукування ентеротоксину в продуктах рослинного походження. Слід відзначити, що харчові продукти, що пройшли теплову обробку і звільнені від мікробів-антагоністів, частіше є причиною стафілококових інтоксикацій, ніж сирі необроблені продукти.

Джерелами зараження харчових продуктів патогенними стафілококами є людина і тварини. Найбільш частий шлях зараження продуктів – повітряно-крапельний, оскільки хворі стафілококовими захворюваннями верхніх дихальних шляхів (ангіни, риніти, фарингіти) активно виділяють їх у навколишнє середовище при диханні, кашлі, чханні.

Одним з небезпечних джерел обсіменіння продуктів – хворі зі стафілококовими ураженнями шкіри (нагноєні порізи, опіки, садна, абсцеси та ін.) У цьому випадку обсіменіння продуктів відбувається при безпосередньому зіткненні їх з ураженими органами або через забруднені стафілококами обладнання, інвентар, посуд.

Велике епідеміологічне значення в поширенні стафілококових харчових захворювань мають люди – бактеріоносії. У носоглотці майже кожної другої здорової людини виявляють патогенні стафілококи. Не менш важливе епідеміологічне значення мають кишкові форми носійства стафілококів.

Поширеним джерелом стафілококової інфекції є також тварини, хворі на мастит, гнійними захворюваннями печінки, м'язів та ін Продукти тваринного походження можуть заражатися стафілококами за життя тварин (молоко при маститі вимені) або при обробленні туші.

Інкубаційний період стафілококового харчового отруєння триває 2-4 години, іноді скорочується до 30 хвилин. Захворювання починається гостро з різких, переймоподібних болей в області шлунка, появи багаторазової блювоти. Температура тіла частіше невисока, але може підвищуватися до 38-38,5 ºС. Характерні слабкість, нездужання, озноб, похолодання кінцівок, зниження артеріального тиску. Проносу може не бути або він зустрічається в 50 % випадків. При своєчасному лікуванні швидке поліпшення стану – до кінця 1-х діб.

Виділення одного і того ж фаготипу S. aureus в уражених осіб, переносників збудника та осіб, що готують їжу і відповідальних за її забруднення при спалахах, підтверджує діагноз. Подряпини, порізи, нагноєння на руках кухарів можуть призвести до забруднення їжі, тому слід зробити посіви.

До заходів, який попереджає обсіменіння патогенними стафілококами харчових продуктів, відносяться своєчасне виявлення осіб з гнійними запальними процесами шкіри, верхніх дихальних шляхів і відсторонення їх від роботи з готовою їжею. З цією метою на харчових підприємствах проводяться огляди рук, шкірних покривів. Особи, які страждають на короткозорість мусять низько нахиляються над продуктами, і тому їх не допускають до виготовлення кремових виробів, готової їжі, ковбасних виробів та ін

Особливе місце у профілактиці токсикозів належить заходам щодо поліпшення санітарного режиму підприємств і дотримання правил особистої гігієни (особливо особами, зайнятими виготовленням готових кулінарних і кремових виробів), а також систематичного підвищення гігієнічних знань з питань профілактики харчових отруєнь. Не менш важливо в профілактиці стафілококових токсикозів забезпечення високого рівня санітарного, благоустрою та автоматизації виробничих процесів.

Надзвичайно важливо створити умови, що перешкоджають утворенню ентеротоксину в харчових продуктах: зберігати продукти та готові вироби на холоді і дотримуватися термінів їх реалізації.

Стафілококи зумовлюють найрізноманітніші захворювання – від гнійних уражень шкіри, до запальних процесів в різних органах.

Поделиться:

Воспользуйтесь поиском по сайту: